На двадцятьох, – сконаєте за мить.
Р о м е о
Ось золото, візьми. Для душ людських
У ньому є отрута найміцніша.
Воно вбиває більше в цьому світі,
Ніж зілля заборонене твоє,
Яке ти так боїшся продавати.
Не ти, а я продав тобі отруту.
Прощай! Нагулюй тіло від харчів! –
Ні, не отруту – ліки я візьму
У склеп Джульєтти. Там вже їх прийму.
Ідуть геть.
Сцена друга
Келія брата Лоренцо.
Входить б р а т Д ж о в а н н і.
Б р а т Д ж о в а н н і
Смиренний францисканцю! Де ти є?
Входить б р а т Л о р е н ц о.
Б р а т Л о р е н ц о
Я чую голос доброго Джованні.
Ти вже вернувся з Мантуї? Ну, що
Сказав чи написав мені Ромео?
Б р а т Д ж о в а н н і
Монах, якого я обрав собі
В супутники, такий же францисканець,
Якраз у місті був, обходив хворих.
В будинку, де зустрілись ми, сторожа
Заразу запідозривши у ньому.
Тож в Мантую потрапить я не зміг.
Б р а т Л о р е н ц о
А хто ж відвіз мого листа Ромео?
Б р а т Д ж о в а н н і
Ніхто. Усі зарази так боялись,
Що я не міг ні в Мантую послати,
Ні навіть повернути лист тобі.
Б р а т Л о р е н ц о
Яка страшна біда! Клянусь Франциском,
Це не порожній, а важливий лист.
І те, що не дійшов він до Ромео,
Загрожує нещастям. Брат Джованні!
Дістань для мене десь залізний лом
І принеси сюди.
Б р а т Д ж о в а н н і
Іду негайно.
(Виходить.)
Б р а т Л о р е н ц о
Тепер потрібно в склеп іти самому.
Джульєтта встане вже за три години
І просто прокляне мене за те,
Що я не зміг Ромео сповістити.
Та в Мантую я знову напишу,
Її ж у себе в келії сховаю.
О бідний труп живої серед мертвих!
(Виходить.)
Сцена третя
Кладовище, склеп родини Капулетті.
Входить П а р і с, за ним п а ж
несе квіти і смолоскип.
П а р і с
Дай смолоскип, а сам подалі стань.
Ні! Краще загаси його: не хочу,
Щоб хтось мене побачив. Відійди
До тисових дерев і ляж під ними.
Приклавши вухо до землі, лови
Найменший шерех. Тут земля порита,
І чути кожен крок. Як щось почуєш,
Свисти, щоб попередити мене.
Дай квіти. І зроби, як я сказав.
П а ж
Як страшно уночі на кладовищі!
Та нічого робити, мушу йти.
(Іде геть.)
П а р і с
О ніжна квітко! Хай тобі укриють
Скорботне ложе щонайкращі квіти!
Мої невтішні сльози хай омиють
Твій балдахін – оце каміння й плити.
Сюди щоночі буду забрідати,
Розкидувати квіти і ридати.
Чути свист.
Паж свище: хтось іде. Чиї ж то кроки
Сквернять священу землю кладовища
І обривають мій сумний обряд?
Сховай мене своїм покровом, ноче!
(Ховається.)
Входять Р о м е о й Б а л т а з а р
зі смолоскипом, ломом і заступом.
Р о м е о
Дай лом і заступ. Ось цього листа
Віддай моєму батькові уранці.
Дай смолоскип і вислухай наказ:
Якщо життя тобі ще дороге,
Хоч що б ти тут почув або побачив,
Не вмішуйся, а стій десь оддалік.
Я маю намір в спочивальню смерті
Ввійти один, почасти задля того,
Щоб у лице дружини ще хоч раз
Поглянути, та, – головне, – щоб зняти
У неї з пальця дуже цінний перстень,
Який потрібний для одної справи.
Тепер іди. Якщо ти повернутись
Насмілишся і будеш слідкувати,
То я тебе, клянуся, розірву
Й розкидаю шматки по кладовищу.
Мій намір грізний, як бурхливе море,
І невмолимий, як голодний тигр.
Б а л т а з а р
Я йду. Я підкоряюсь вам, синьйоре.
Р о м е о
Ти доведеш цим відданість свою.
Візьми ось це.
(Дає йому гроші.)
Прощай, і будь щасливим!
Б а л т а з а р
(на бік)
Хоч що б він говорив, сховаюсь десь.
Страшні у нього наміри і очі.
(Іде геть.)
Р о м е о
Жахлива пащо! Ти, утробо смерті,
Яка пожерла кращий цвіт землі!
Тобі зламаю щелепи прогнилі
І нагодую знову силоміць!
(Виламує двері склепа.)
П а р і с
Та це ж той самий вигнаний Монтеккі,
Що брата нареченої убив;
А горе це, як припускають всі,
Звело створіння ніжне у могилу.
Сюди прийшов він, певне, поглумитись
Над ворогом. Не допущу цього!
(Виходить вперед.)
Монтеккі, стій! Не здійснюй святотатства!
Невже живе і після смерті помста?
Ти – злодій, я затримаю тебе!
Іди за мною: ти повинен вмерти.
Р о м е о
Повинен, так. За цим я і прийшов.
А ти своїм шляхом іди, юначе,
І не дратуй людину без потреби,
Доведену до відчаю. Біжи.
Облиш мене, подумай про померлих.
Хай це застереже тебе. Молю,
Не звалюй гріх новий мені на душу.
Озброївся я тільки проти себе.
Біжи. Нехай спасе тобі життя
Безумної людини співчуття.
П а р і с
Я зневажаю заклики твої
І просто арештую, як злочинця.
Р о м е о
Ти хочеш битись? Бережися, хлопче!
П а р і с і Р о м е о б'ються.
П а ж
О Боже, б'ються! Треба кликать варту!
(Вибігає.)
П а р і с
(Падає.)
Я вбитий… О, якщо ти милосердний,
В склеп до Джульєтти поклади мене.
(Вмирає.)
Р о м е о
Я обіцяю. Подивлюсь в обличчя:
Це ж юний родич герцога Паріс!
Що говорив слуга мій у дорозі,
Коли його я, знищений, не слухав?
Що був Паріс Джульєтті женихом, –
Казав він так, чи це мені приснилось?
Чи в безумі своєму уявив я,
Що він щось про Джульєтту говорив?
О, дай же руку ти, чиє ім'я,
Як і моє, мінливість злої долі
Байдуже записала на скрижалях!
Перенесу у склеп тебе. Не в склеп,
А у палац, бо тут лежить Джульєтта,
І ці склепіння мертвої краса
На сяючі чертоги перетворить.
(Кладе Паріса у склеп.)
Лежи, покійник, схований мерцем!
Нерідко за хвилину перед смертю
Людина звеселяється. Зовуть
Це явище "смертельна блискавиця".
Та як це можна блискавкою звати?
Моя дружино і моя любове!
Смерть випила медовий подих твій,
Та на красу печаті не наклала.
Ти ще не переможена; життя
Ввижається в устах твоїх і щоках,
І стяг блідий не водрузила смерть.
А ти, Тібальте, що лежиш отут
В скривавленому савані своєму,
Скажи, чи можу я зробити більше,
Аніж убити ворога твого
Рукою, що твою згубила юність?
Пробач, мій брате!.. О, моя Джульєтто!
Чому така прекрасна ти і досі?
Можливо, це безплотний привид смерті
У тебе закохався й береже
Твою красу, щоб скористатись нею?
Тоді я залишуся тут навіки
У мороці і здобиччю зроблюся
Прислужників – могильних хробаків.
Тут я знайду собі довічний спокій.
Тут скину іго я зірок ворожих
Зі змученої плоті. Гляньте, очі,
Востаннє на дружину! Руки, стисніть
Її востаннє у своїх обіймах!
А ви, вуста, безгрішним поцілунком
Скріпіть безтерміновий договір
Зі смертю безпощадною! Скоріше
До мене, ненаситний керівник,
Керманич відчайдушний, направляй
Мій вутлий човен на стрімчасті скелі.
Хай розіб'ється в друзки! – П'ю за тебе,
Моя любове!
(Випиває отруту.)
Чесний продавець,
Твоя отрута діє безвідмовно:
Вмираю я з останнім поцілунком.
(Вмирає.)
На іншому кінці кладовища з'являється
б р а т Л о р е н ц о з ліхтарем, ломом і заступом.
Б р а т Л о р е н ц о
Святий Франціску! Поможи мені!
Весь час я об могили спотикаюсь.
Хто тут?
Б а л т а з а р
Це друг, який вас добре знає.
Б р а т Л о р е н ц о
Благослови вас Бог! Скажи, мій друже,
Чий смолоскип присвічує даремно
Сліпій черві й безоким черепам?
Горить, здається, в склепі Капулетті.
Б а л т а з а р
Так, отче. І у ньому мій господар,
Що вам знайомий!
Б р а т Л о р е н ц о
Хто такий?
Б а л т а з а р
Ромео.
Б р а т Л о р е н ц о
Давно він тут?
Б а л т а з а р
Напевне, півгодини.
Б р а т Л о р е н ц о
Ходім зі мною в склеп.
Б а л т а з а р
Не смію, отче.
Господар мій не знає, що я тут.
Він смертю пригрозив мені страшною,
Якщо я буду слідкувать за ним.
Б р а т Л о р е н ц о
Ти залишайся. Я піду один.
Передчуваю я страшне нещастя.
Б а л т а з а р
Я задрімав під тисами. Вві сні
Примарилось, що бився він на шпагах
Із кимось, і убив його.
Б р а т Л о р е н ц о
(підходячи до склепу)
Ромео!
Чия це кров оббризкала поріг
І східці до могили кам'яної?
Ким кинуті скривавлені ці шпаги
Тут, де повинен бути вічний спокій?
(Входить до склепу.)
Ромео!.. Він блідий, неначе мрець.
А це ще хто?.. Паріс! Залитий кров'ю!
Який недобрий час біду цю скоїв?
Д ж у л ь є т т а прокидається.
Вона поворухнулась.
Д ж у л ь є т т а
Отче мій!
Ви тут; а де ж мій милий чоловік?
Я пам'ятаю, де повинна бути,
І саме там проснулась. Де ж Ромео?
Шум за сценою.
Б р а т Л о р е н ц о
Я чую шум. Дочка моя, ходім
З цього притулку смерті і зарази!
Усі надії наші вища воля,
Якій ми суперечити безсилі,
Розбила. Біля ніг твоїх лежить
Ромео мертвий. Поруч з ним – Паріс.
Ходім зі мною. Я тебе влаштую
В обитель до монахинь. Не втрачай
Часу на запитання. Йдем скоріше!
Джульєтто, я не смію тут лишатись.
Д ж у л ь є т т а
Ідіть, я не піду. Зостанусь тут.
Брат Лоренцо виходть.
Що бачу я! В руці Ромео склянка?
Йому отрута спричинила смерть.
Безжалісний! Все випив, не лишивши,
Ні краплі, щоб і я за ним пішла.
Тебе я буду в губи цілувати.
На них отрута, може, збереглася,
Що допоможе вмерти і мені.
(Цілує Ромео.)
Вуста твої ще теплі!
1-й с т р а ж н и к
(за сценою)
Де це, хлопче?
Д ж у л ь є т т а
Сюди ідуть… Потрібно поспішати.
Кинджал Ромео!
(Вихоплює кинджал Ромео.)
Ось для тебе піхви!
(Заколює себе.)
Даруй мені благословенну смерть!
(Падає на труп Ромео і вмирає.)
За пажем Паріса входять с т р а ж н и к и.
П а ж
Тут бились, де палає смолоскип.
1-й с т р а ж н и к
Тут кров! – Гей, обшукайте кладовище!
Усіх, що вам зустрінуться, хапайте!
Кілька стражників виходить.
Страшна картина! Ось убитий граф,
А тут Джульєтта, що стікає кров'ю,
Яку ще позавчора поховали.
Хай доповість хтось герцогу про все,
А інший хай розбудить Капулетті,
Ще хтось – Монтеккі. Решта хай шукає.
Ще кілька чоловік виходить.
Знайшли ми місце, де усе це сталось,
Та певної причини цих нещасть
Без слідства зрозуміти неможливо.
Кілька стражників повертаються з Балтазаром.
2-й с т р а ж н и к
Ось ми слугу Ромео відшукали..
1-й с т р а ж н и к
Тримайте тут, допоки прийде герцог.
Кілька стражників повертаються з братом Лоренцо.
3-й с т р а ж н и к
Монаха захопили ми, що йшов
Із заступом і ломом з кладовища.
Та тільки він тремтить, зітхає й плаче.
1-й с т р а ж н и к
Це підозріло; хай побуде тут.
Входить г е р ц о г з почетом.
Г е р ц о г
Яке іще нове нещастя сталось,
Що нас так рано з ліжка підняло?
Входять К а п у л е т т і, с и н ь й о р а
К а п у л е т т і та інші.
К а п у л е т т і
Що трапилось? Чому усюди крики?
С-а К а п у л е т т і
На вулицях народ кричить: "Ромео!" —
"Джульєтта!" — "Граф Паріс!" — і всі біжать
За нами вслід сюди, на кладовище.
Г е р ц о г
Що викликало крики і сум'яття?
1-й с т р а ж н и к
Лежать у склепі вбитий граф Паріс,
Ромео мертвий і Джульєтта поруч.
Вона ще зовсім тепла і, як видно,
Володарю, убита нещодавно.
Г е р ц о г
Дізнайтеся негайно, допитайтесь,
Як ці жахливі вбивства відбулися?
1-й с т р а ж н и к
Ось тут слуга Ромео і монах,
Затриманий із заступом і ломом.
К а п у л е т т і
О жах! Дивись, дружино, як дочка
Спливає кров'ю, вбита цим кинджалом.
Як він з піхов, які висять пусті
На поясі у мертвого Монтеккі,
Джульєтті міг потрапити у груди?
С-а К а п у л е т т і
О горе! Це видовище, як дзвін,
Мене за нею кличе до могили!
Входять М о н т е к к і та інші.
Г е р ц о г
Сюди, Монтеккі! Встав ти дуже рано,
Та ще раніше нині ліг твій син.
М о н т е к к і
Сьогодні уночі дружина вмерла,
Що так за сином вигнаним тужила.
Яке ж іще мене чекає горе
На схилі днів?
Г е р ц о г
Поглянь, – побачиш сам.
М о н т е к к і
О сину! Чом пристойність ти забув
І у могилу ліг раніше батька?
Г е р ц о г
Замкни свої вуста для звинувачень,
Допоки ми подій не з'ясували –
Їх джерело, початок і кінець.
Тоді вождем для вашої скорботи
Я стану сам до смерті.