Кінець-кінцем за оточення ХІІІ-го корпусу треба обвинувачувати верховного головнокомандувача німецькими збройними силами, який не послухався своїх військових дорадників, які радили, щоб залишити Броди і перенести головну бойову лінію на панівні висоти на лінії Підгірці-Бузьк. Пропозицій з боку армій і групи армій не бракувало.
Таким чином ХІІІ-ий корпус, а з ним Українська Дивізія, був оточений протягом кількох днів. Перебігу подій не міг ні цей корпус, ні Українська Дивізія змінити, бо майже всі оперативні дії розвивалися поза їх межами. Дивізіям у корпусі не був відомий прорив на півдні; вони про нього довідалися щойно тоді, як опинилися в оточенні. Тільки тоді у повному світлі виявилося значення совєтського прориву на півночі. З такою швідкістю розвивалися події.
Большевицьке командування не мало наміру залишити Броди і ХІІІ-ий корпус на його власну долю — поза фронтом. ХІІІ-ий корпус відтягав великі сили ворога, які його командування негайно потребувало для посилення наступу на Львів. Таким чином для ХІІІ-го корпусу виникло знову завдання: ставити ворогові якнайсильніший опір, щоб унеможливити швидке звільнення ворожих сил до дальших операцій. Це могло сильно підтримати німецькі протизаходи, бо тільки вони могли врятувати увесь фронтовий відтинок і з ним ХІІІ-ий корпус.
Так одночасно з початком совєтської операції у районі Львова почалася і затяжна оборонна битва ХІІІ-го корпусу — битва тактичного значення, повна посвяти і хоробрости, яка закінчилася розбиттям усіх частин корпусу.
З вищеподаних причин одночасно з операціями проти Львова, ворог почав наступ переважними силами (зокрема кількістю танків) проти південного відтинку ХІІІ-го корпусу з району на південь від Підкаменя. [20] У командуванні корпусу створилося враження, що цей наступ тісно пов'язаний з представленим вище проривом на північному відтинку та що їх завданням було кліщовим маневром оточити і знищити опірний пункт Броди. Щойно згодом стало ясним, що вороже командування керувалося двома різними намірами, які справді були між собою пов'язані, але мали дві різні мети. Одна — це велика операція, в пляни якої не входили ні Броди, ні ХІІІ-ий корпус; друга — це тактичний наступ, єдиним завданням якого було знищити корпус.
Цей наступ прориває праве крило корпусу. Знову з незвичайною швидкістю через цей прорив вриваються переважні сили ворога. Частини дивізій, що стояли на першій лінії фронту, відступають. Для корпусу залишилася єдина більша резерва — Українська Дивізія.
Тепер з Дивізією сталося те, чого ми найбільше боялися: її кидається у найгрізніші бої поодинокими полками, а не як одну цілу одиницю. З математичною точністю і послідовністю наступає все те, чого Дивізія всіма засобами старалася уникнути і перед чим вона у численних звітах дуже застерігала. Цей закид не стосується до командування XIII-го корпусу, яке у такій ситуації не могло інакше діяти; він стосується до тих, які від початку кинули Дивізію у цей район.
Перший пішов у наступ 30-ий полк. Його завдання: закрити прорив на правому крилі корпусу. Начальник штабу Дивізії і командир полку ще мали змогу вчасно ознайомитися з місцевістю перед наступом.
До вихідних становищ 30-го полку на схід від Сасова яких 10 кілометрів підходу. Єдина підхідна дорога, завалена частинами однієї танкової дивізії, не дозволяла на швидкий марш. То того, цього погідного дня пополудні на неї налетіли ворожі літаки й бортовим обстрілом та бомбами завдали дошкульних втрат у людях, конях і матеріялі. Підхід полку знову сповільнюється. Але незабаром дорогу швидко прочищується від постріляних коней і розбитих возів. В той самий час спершу поодиноко, а потім цілими групами, по цій же дорозі відступає німецька піхота. Яке пригноблююче враження робить німецька відступаюча піхота на український полк, що оце вперше іде до наступу, можна собі уявити. Виконання такого важкого завдання, як наступ на переважні сили ворога, що примусили німецькі фронтові частини до втечі, серед найгрізніших обставин, — незвичайно трудне діло і для загартованих у боях вояків, а тим більше ще трудніше для українських частин, вперше введених у бій.
Зайнявши вихідні позиції в малому ліску, полк негайно іде в наступ під сильним ворожим вогнем. Сили ворога втричі більші, ніж наші. До того у нього багато танків. Замкнення фронтового прориву, який тим часом став ще ширшим, не вдалося. Ще поки полк міг розгорнутися до бою, його заатакували совєтські танки й у великій мірі розбили. Тільки поодиноким сотням вдалося дістатися поза крила пролому і трохи звузити прогалину. Сотенні змушені діяти переважно на власну відповідальність, бо зв'язок з командирами куреня і полку не існує, або існує тільки короткий час. Приділений до полку дивізіон легкої артилерії справді займає позиції, але незабаром мусить їх міняти. Йому доводиться ще кілька разів міняти свої позиції. Постійне взаємне переплітання фронтів дуже утруднює дії артилерії. Вона також мусить обходитися без зв'язку і переважно стріляє прямою наводкою. Полк зазнав перших бойових втрат: один сотенний убитий, один курінний важко поранений.
Від самого початку совєтського наступу введено в дію сильне вороже літунство. Від світанку до присмерку ворожі винищувачі, бойові і штурмові літаки є в повітрі і втручаються у наземні бої. Усі важливі пункти, як звуження і перехрестя доріг, підхідні дороги, населені пункти, перебувають під постійним бомбардуванням і обстрілом ворожих літаків. Наших літаків взагалі не видно. Тільки тепер виявилося, яке правильне було розпорядження корпусу, що ним заборонялося розміщення частин по населених пунктах.
Відразу з початком наступу всім частинам Дивізії наказано бойову готовість. Поповнені боєприпасами обози і підрозділи постачання чекають на накази. Командир Дивізії і його начальник штабу постійно в дорозі, щоб на місцях перевірити зроблені заходи й особисто утримувати зв'язок між фронтом і корпусом (дивись схему ч. 3).
Незабаром приходить наказ, що 29-ий, а згодом і 31-ий полки, разом з підлеглими артилерійськими підкріпленнями, мають приєднатися до 30-го полку. У першому етапі обидва полки мають просунутися до Підгірців і району на південь від них. Ще того самого дня їх виведено вперед. Увечорі йде 29-ий, а ранком 31-ий полк, окремо до наступу. Їхня дія відбувається трохи легше, ніж 30-го полку, але й вони зазнають великих втрат, а разом із тим, уже на самому початку потрапляють у такий психологічний шок, від якого не скоро можуть отямитися.
Врешті командування над всіма трьома полками знову передається штабові Дивізії, а тим самим її вводиться в дію, як зімкнену одиницю, навіть якщо з розбитими і здесяткованими полками. В дію введено всю важку зброю Дивізії. Хай і не в первісному місці прориву, але Дивізії все ж таки вдається забльокувати фронтову прогалину з флянґів, і вкінці її закрити. У протинаступ, крім українських полків, кинено ще недобитки різних німецьких частин, яких тепер поспішно згромаджується, так що врешті Українська Дивізія утримує власний відтинок фронту. Розбитий 30-ий полк післано в резерву. Він протягом чотирьох днів переформовується знову в боєздатну одиницю, хоч зменшеної сили. Таке швидке переформування треба завдячувати ініціятиві його командира.
Силою створених обставин, Дивізія попадає на найважчий і найбільше неясний фронтовий відтинок корпусу. 30-ий полк, крім реорганізації, мав завдання очистити довколишні ліси від ворожих недобитків. Тепер головне завдання Дивізії — загородити долини Сасова і Ясенова на південний схід і не допустити ворога в навколишні просторі ліси (дивись схему ч. 4).
Ліві і тилові частини подають відомості та звіти, що ворог прорвав наші лінії на північний захід від Бродів. З Бузьку польово-запасний курінь Дивізії повідомив, що його заатакували сильні з'єднання ворожих танків і він відступає на захід. Подібні повідомлення надходили від відділів постачання Дивізії. Спочатку штаб не хотів вірити у правдивість цих повідомлень, бо не міг собі уявити, яким чином ворог міг взятися так далеко в тилу?
Проте командування корпусу підтверджує правдивість цих звідомлень. Воно тепер повідомляє про обидва оперативні удари ворога на Львів. Виглядає, що ворог успішно закінчив першу операцію, тобто оточення корпусу ворожими частинами, які зіткнулися над Бугом. Наступ на Львів продовжується. Зв'язок корпусу з усіма частинами за Бугом перерваний. Корпус зданий на власні сили. Згідно з саме одержаним наказом із штабу армії, корпус має боронитися на зайнятих позиціях, не зважаючи на загальну ситуацію. Плянується звільнення корпусу ззовні, а саме з півдня. Треба рахуватися з посиленими атаками на район корпусу. [21] За всяку ціну він мусить якнайдовше утриматися на своїх позиціях, якщо не хоче бути зовсім знищений (дивись схему ч. 5).
Наступні дні — це був особливо важкий час для Української Дивізії. По-перше, вона опинилася в головному ударі наступу; по-друге, совєтське командування знало про присутність Української Дивізії на фронті й за всяку ціну намагатиметься її розбити. Тому закриття фронтового прориву — це ще не кінець. Дивізія мусить втриматися на здобутих позиціях проти посилених атак переважних сил ворога. Додаткові укріплення лінії мінами і заставами можливе тільки вночі, бо близькість ворожої лінії і дії ворожих літаків унеможливлюють будь-яку працю вдень.
Червона Армія негайно почала атаки переважними силами, які початкове вдається відбити. Поодинокі місцеві вломи очищується у протиударах чи протинаступах. Частини звикають до фронтових боїв. Постачання функціонує добре, не зважаючи на те, що багато вояків з цих частин забрано до алярмових бойових відділів або відставлено на охорону їхніх обозів і пристановищ. Під час перебування в оточенні тилова служба боєпостачання так само вела тяжкі бої, як фронтові курені. Наші великі втрати свідчили про жорстоку боротьбу і мужність вояків.
По початкових безуспішних атаках ворог підтягнув свої резерви і сильно збільшив активність артилерії, танків і літаків. Він швидко хотів звільнити свої зв'язані сили для інших завдань.
Впродовж десятьох днів шаліла битва в кітлі біля Бродів оточеного ХІІІ-го армійського корпусу, який, залишений на власні сили, боровся до краю можливостей і наостанку одчайдушним проривом вивів свої рештки в напрямі Подільської височини.
По багатьох вломах на відтинку Дивізії, які все ще вдавалося відбити, ворог проривався на інших відтинках фронту.