Він був такого ж зросту, як Аліса, і якби не блідість, не нерухомий тваринний погляд, не запущеність, він був би цілком пристойним підлітком. І розуміючи це, розуміючи, що ашиклек не винуватий у тому, що його дідусі й бабусі згодилися стати панами-рабами, Аліса не зважилася його відганяти, а терпіла, поки його допитливі пальці мацали тканину скафандра.
У двері постукали. Тричі. Долинув голос Посейдона:
— Пропустіть наш полк. Він повернувся з передових позицій і бажає відпочити.
Аліса підбігла до дверей, відсунула засув, і полонені зайшли всередину. Юдзо побачив батька й кинувся до нього. Професор обняв сина. Знову засвітився екран. На ньому був Хазяїн.
— Я виконав твої умови, — почав він. — Тепер ви повинні піти звідси й дати моїм ашиклекам спокій.
— Я так боявся за тебе, батьку, — сказав Юдзо, не звертаючи уваги на слова Хазяїна.
— Ти поводився, як справжній мужчина, — мовив професор Комура.
— Я чекаю! — зажадав Хазяїн.
Зачекаєш, — відповів Комура. — Нам треба порадитися.
Він обернувся до Поліни.
— Як ви себе почуваєте? — спитав він.
— Добре, про мене не турбуйтесь. Якби не Посейдрн, ми б уже давно загинули.
— Я виконував свій обов'язок, — відповів робот. — Але чому нас випустили? Що ви придумали?
— Придумала Аліса, — відповів професор. — Це їй я повинен бути вдячний усе життя. Вона збагнула, коли я вже був у повному відчаї, що роботів може зупинити тільки загроза життю ашиклеків. І ми вдали, що збираємося розбити скло.
— Вдали? — спитав Хазяїн, котрий слухав що розмову.
— Не зовсім так, — сказав професор. — Якби це не допомогло, я б розбив скло.
— І загинув?
— Таж. І загинув.
— Я б не дала цього зробити, — мовила Аліса Поліні. — І до того ж ми з професором мали рацію. Він потім так здорово вів переговори з роботами, що їм довелося здатись.
— Ми не здалися, ми школи не здаємося, — відповів Хазяїн.
— Помовч, — цитькнув Посейдон. — Ти заважаєш людям розмовляти. Коли треба буде, ми тебе покличемо, вбивце.
— Аз тобою я взагалі не бажаю розмовляти, залізна бляшанко, — раптом розізлився Хазяїн. — Тебе я все одно уб'ю. Звідси ти не вийдеш.
— Оце вже зовсім невідомо. Хоча, чесно кажучи, я б залюбки розібрав тебе на запчастини.
— Послухай, роботе, — озвався професор Комура. — Ми залишимося тут, і з нами залишаться всі ашиклеки доти, доки твої слуги не полагодять один із наших кораблів і не повернуть туди все, що а нього вкрали. Після цього ми полетимо.
— Це неможливо, — відповів Хазяїн, трохи подумавши. — Речі, які взято у вас на кораблях, зіпсовано або використано. Вам звідси не вилетіти.
— Ти не брешеш? — запитав професор.
— Я не можу брехати, — відповів Хазяїн. — Мені нема потреби розмінюватися на такі людські дурниці, як брехня.
Ашиклеки з'юрмилися довкола, повискуючи, ніби прохали їх відпустити.
Посейдон ухнув на них, і ашиклеки розбіглися увсібіч.
— Гаразд, — сказав професор. — Поки ми не придумаємо виходу, нам доведеться залишатись тут.
— Ні в якому разі! — вигукнув Хазяїн. — Ашиклеки зголодніють, вони нервують, вони можуть захворіти. Їм пора відпочивати!
— Тоді запропонуй вихід, — мовив Комура.
— Я не можу вас утримувати, — признався Хазяїн. — У мене все розраховано. Я знищую всіх, хто тут опиняється, не через жорстокість, а для того, щоб не позбавляти ашиклеків їхньої їжі. Вам треба полетіти або загинути добровільно.
— Зачароване коло, — озвався Посейдон. — Логічна неув'язка. Полетіти не можна, тому треба полетіти. Треба б перевірити твої блоки пам'яті, кузене. Пора на ремонт.
— Я тебе вб'ю, — повторив Хазяїн. — Я можу вислуховувати образливі слова від людей, але від робота — ніколи!
— Я виходжу! — сказав Посейдон.
— Та постривайте, ви збожеволіли— обурилась Поліна. — Ви, як діти. Хіба бувають бійки між роботами?
— Це буде не бійка. Це буде смертельний бій, — мовив Хазяїн.
— Згода, — сказав Посейдон. — Іншого мені не треба.
Він упевнено пішов до дверей.
— Посейдоне, я тобі наказую залишатися! — протестувала Поліна.
— Як тільки я порішу цього мерзотника, всі проблеми, буде розв'язано, — відповів Посейдон.
І він одчинив двері.
Всю увагу було звернено на Посейдона, і тому запитання професора спершу почув тільки Хазяїн.
— А гравітаційні двигуни вашого корабля, — спитав він, — працюють?
— Двигуни нашого корабля в повному порядку, — відповів Хазяїн, і екран погас.
Хазяїн пішов назустріч Посейдону.
Юрбою кинулись до відчинених дверей ашиклеки, але Юдзо з Алісою зачинили двері.
— Як увімкнути екран, аби ми бачили, що там відбувається? — спитала Аліса. — Ми ж нічого не дізнаємося.
І немовби у відповідь на її слова екран знову спалахнув і на ньому з'явилось зображення перехрестя двох коридорів. З одного боку до нього підходив Посейдон. З другого в оточенні роботів — Хазяїн.
— Вони уб'ють його! — скрикнула Аліса.
— Мабуть, нелегко вбити старого робота-розвідника, — зауважила Поліна. — Він їм іще покаже.
— Він має рацію, — сказав Юдзо. — Так чинять мужчини. Якщо Посейдон загине, я піду замість нього.
16
Їм було видно, як чорний Хазяїн повернувся і жестом наказав Посейдонові йти за ним. Вони зайшли у велику низьку залу, можливо, резервний двигунний відсік. Стелю зали підтримували металеві колони. Під кожухами стояли якісь механізми.
Хазяїн зупинився.
Один із роботів підніс йому трубку з потовщенням на кінщ. Другу таку трубку дали Посейдону. Це була зброя. Але звуки не долинали до зали, в якій чекали люди й ашиклеки, і тому незрозуміло було, як користуватися цією зброєю. Та ось Хазяїн підняв руку, і з розтруба трубки вилетіла світло-зелена нитка вогню.
— Тип лазерного бластера, — сказав професор Комура, Ашиклеки заметушилися. Вони зрозуміли, що все-таки їм покажуть розвагу.
Посейдон кивнув.
Роботи розійшлися в різні кінці зали й зупинилися за колонами.
Зелені промені розітнули напівтемряву.
З несподіваною для випадкового глядача спритністю й швидкістю роботи перебігали за колонами, ховалися за агрегатами й машинами, промені схрещувались, як довгі шпаги.
Потім на секунду обидва роботи щезли з виду. Відтак з'явився Посейдон. Він обережно виглядав із-за колони, намагаючись побачити ворога. А в цей момент Хазяїн вийшов із-за агрегату ззаду й прицілився.
— Посейдончику, ззаду! — закричала Аліса.
Звичайно, Посейдон не міг почути її крику, що потонув у захоплених вигуках ашиклеків, але інстинкт старого розвідника примусив його вмить обернутися довкола своєї осі й не дивлячись всадити промінь у груди чорного Хазяїна.
Той ураз засвітився, зелений ореол спалахнув довкола його чорного плаща. Потім пішов дим. І чорний Хазяїн упав на підлогу.
Посейдон ступив крок до нього, не опускаючи бластера.
Тоді Хазяїн трохи підвів голову і щось сказав. Відкинув свій бластер.
Підвівся.
Підійшов до екрана. Ось він стоїть перед екраном і дивиться просто на Алісу. Тільки очей у нього нема.
Клацнуло. З'явився звук.
— Я програв, — сказав чорний Хазяїн. — І змушений підкорятися. Наказуй.
— Зараз ми проходимо у вузол керування корабля і запускаємо гравітаційні двигуни, — мовив професор Комура. — І беремо курс на Марс.
— Це неможливо, — відповів Хазяїн. — Ми завдали стільки прикрощів людям, що вони поминатимуться. Вони повбивають моїх ашиклеків.
— Прикрощі — занадто м'яке слово, — зауважив Посейдон.
— Одумайтесь, — втрутилась Поліна. — Ми не помщаємося тим, хто хворий. А ви хворі, і хворі ашиклеки. Вас треба лікувати, а не карати.
— Ми всі здорові. Краще ми полетимо далі й шукатимемо собі ненаселену планету. Або вічно мандруватимемо в космосі
— Я провів тут кілька місяців, — сказав професор Комура, — і я знаю, в якому жалюгідному стані ваш корабель і самі ашиклеки. Системи постійно виходять із ладу, ашиклеки деградують і вимирають. Через кілька десятків років ви вимрете.
Настала пауза. Нарешті, ніби порадившись із кібернетичним мозком і зваживши всі аргументи, чорний Хазяїн промовив:
— У мене немає виходу. Я підкоряюся за однієї умови.
— За якої? — спитав Комура.
— Якщо ашиклеки залишаться живі.
— Ми даємо вам слово, — пообіцяла Поліна.
— Я даю вам слово, кузене, — сказав Посейдон. — Роботи не вміють брехати.
17
Через два дні диспетчерська на Марсі прийняла зображення астероїда, який на великій швидкості наближався до планети.
— Здуріти! — вигукнув черговий диспетчер, викликаючи свого напарника, що саме пив каву. — Сенсація! Бродячий астероїд.
Його напарник забув про кавник і кинувся до екранів.
— Негайно підняти патрульний крейсер! — наказав він. — Якщо ця сенсація вдарить по Марсу, то буде жахлива катастрофа.
На Марсі забили тривогу.
Комп'ютери вираховували курс астероїда й можливу точку зіткнення з планетою, почалася термінова евакуація дитячих садків і лабораторій у полярні області. Патрульні крейсери злетіли з космодрому, щоб дослідити астероїд зблизька й дізнатися, чи не можна змінити його курс.
Але ще через годину астероїд почав знижувати швидкість і міняти курс, ніби збирався перейти на колову орбіту довкола Марса.
І на той час, коли крейсери підлетіли до бродяги, небезпека вже минула.
І картина, яку побачили люди, що прилетіли з Марса, коли висадились на астероїді, їх геть уразила.
Вони побачили Посейдона, який організував майстерню по ремонту й перебудові роботів, вони побачили професора Комуру, що відважно опустився в крижану безодню, аби зблизька дослідити драконів, вони побачили Поліну, котра з допомогою похмурого чорного Хазяїна керувала кораблем, вони побачили, нарешті, Алісу, яка мила ашиклеків, причісувала їх і вчила застилати ліжка й мити посуд.
Ще через день ашиклеків перевезли на Марс, аби поступово повернути їх у число розумних істот, а спорожнілий страшний астероїд залишився на орбіті — там працюють учені, яким доведеться чимало потрудитися, перш ніж вони розгадають всі таємниці велетенського космічного корабля.
© БУЛИЧОВ Кир. Сто років тому вперед: Фантастичні повісті. — К.: Веселка, 1991. — 424 с.
© ЛИТВИНЕНКО Є. П., переклад з російської, 1991.