До полудня по тому ніхто не з'являвся у дворі, й ходили чутки, що свині десь роздобули грошей, на які купили горілку.
Розділ X
У мигтінні весен і осеней минали роки. Йшли з життя ті, кому відпущено на Землі короткий строк. Настав час, коли не лишилося майже нікого, хто міг би пригадати, як було до Повстання — хіба що Кловер, Бенджамін, ворон Мозус та кілька свиней.
Померла Мюріель, уже не було Блюбел, Джессі й Пінчера. Не стало й Джонса — він завершив свої дні в лікарні для алкоголіків. Забули Сноубола. Забули й Боксера — за винятком небагатьох. Кловер стала зовсім старенькою з ревматичними ногами й каправими очима. Два роки тому вона досягла пенсійного віку, але ніхто з тварин не пішов на заслужений відпочинок, і давно вже ніхто не сподівався на клапоть пасовиська, де можна було б відпочити від трудів. Наполеон тепер важив півтора центнера, та й Верескун так розтовстів, що очі зовсім втопилися в складках жиру. У Бенджаміна посивіла морда, й після смерті Боксера він став ще похмуріший.
Приріст виявився не такий уже й великий, однак на фермі тепер жило чимало тварин. Для багатьох Повстання було малоймовірною легендою, а ті, кого купили, взагалі нічого про нього не чули. Окрім Кловер, було ще три коняки. Чесні робітниці, надійні товариші, вони, проте, відзначалися рідкісною тупістю: ніхто з них не освоїв алфавіт далі літери В. Вони охоче підтримували принципи Анімалізму, надто коли їх тлумачила Кловер, до якої вони ставилися з великою повагою, але навряд чи щось у тому петрали.
Ферма процвітала, на ній панував суворий лад, вона навіть розширилася за рахунок двох ділянок, куплених у містера Пілкінгтона. Будівництво вітряка нарешті було успішно завершене, й тепер фермі належали віялка та елеватор, не кажучи вже про кілька новобудов. Уїмпер здобувся на бідарку і вже не ходить пішки. Електрика на Скотохуторі так і не з'явилася, але вітряк молов зерно, що давало фермі непогані прибутки. Тваринам довелося ще немало потрудитися, адже треба було поставити динамомашину. Але про добробут, що його так яскраво змальовував Сноубол — електрика в стійлах, холодна та гаряча вода, триденний робочий тиждень — уже не йшлося. Наполеон відмовився від усіх цих ідей, оскільки вони суперечили духу Анімалізму. Істина, сказав він, полягає в безперервній праці й помірності.
Часом здавалося, що хоч ферма багатіє, але це не має якогось стосунку до тварин, — хіба що до свиней та собак. Можливо, такі думки виникали через те, що на фермі було дуже багато свиней і дуже багато собак. Звичайно, вони не лишалися осторонь роботи… Вони були завантажені по саму зав'язку, як не втомлювався пояснювати Верескун, нескінченними обов'язками щодо контролю й організації праці на фермі. Багато з того, ще вони робили, не кожен міг збагнути. Наприклад, вони складали зведення, звіти, протоколи, пам'ятні записки, і від усього цього прямо залежав добробут ферми. Так вважав Верескун, і все-таки ні свині, ні собаки не створювали своєю працею ніякої поживи, а їхній могутній колектив відзначався рідкісним апетитом.
Що ж до інших, то їхнє життя не змінилось. Вони так само потерпали від голоду, спали на соломі, пили з колод і трудилися на полях: взимку їм дошкуляв холод, а влітку гедзі. Часом старі мешканці скотарні силкувалися згадати, краще чи гірше їм велося в перші дні після Повстання — і не могли. їм ні з чим було порівняти теперішнє життя: єдине, що в них було, — це повідомлення Верескуна, котрий, озброївшись цифрами, доводив, що всім з кожним днем краще. Тварини відчували, що проблема зайшла в глухий кут, та в них і часу не лишалося, аби розводитись на цю тему. Тільки старий Бенджамін міг пригадати кожний свій день, і він знав, що так було завжди, не краще й не гірше — голод, злигодні, розчарування; такий, казав він, нездоланний закон буття.
І все-таки худобу не полишала надія. Більше того, вони ніколи не втрачали почуття гордості за те, що їм випала така честь — бути мешканцями Скотохутора. Адже в цілій Англії не було ферми, якою б володіли й управляли самі тварини. Навіть молодь, навіть ті, кого купили за десять чи двадцять миль від Скотохутора, відчували свою причетність до великого дива: коли гримів салют, а зелений прапор починав майоріти на вітрі, вони пригадували оповіді про те, як було вигнано Джонса, викарбувано Сім заповідей й здобуто перемогу над Людством у великих битвах. Ніхто не був забутий і ніщо не було забуто. Віра в передбачену Майором Республіку тварин, яка розкинеться на зелених полях Англії, де не ступатиме людська нога, продовжувала жити. Колись цей час настане, можливо, нескоро, можливо, ніхто з нинішніх мешканців Скотохутора не дочекається його, але настане неодмінно. І всі знали мелодію гімну "Тварини Англії", хоч ніхто не зважувався виконувати його вголос. Так, жилося важко, й не всі надії збувалися, але вони розуміли, що не такі, як інші. Якщо й голодували, то не тому, що годували деспотів-людей; якщо вимотували із себе жили, то все одно задля себе. Ніхто з них не ходив на двох ногах. Ніхто не знав слова "хазяїн". Усі були рівні.
Якось на початку літа Верескун наказав овечкам іти за ним і повів їх у віддалений закуток ферми, порослий березняком. Там вони провели тиждень, скубучи молоді пагінці. Верескун навчав їх нових пісні, й для цього вони потребували усамітнення.
Одного чудового вечора, якраз тоді, коли овечки повернулися, тварини почули схвильоване іржання Кловер і зупинилися в подиві. Коли іржання повторилося, всі галопом помчали на ферму. Вскочивши в двір, побачили те, що збентежило стару кобилу.
Верескун ішов на задніх ногах. Не без труднощів несучи своє черево, перечіпаючись копитом об копито, він, проте, благополучно пробалансував через двір, а за мить вийшла вервечка свиней — і всі на задніх ногах. У одних це виходило зграбніше, інші ж явно потребували підпорки, але всі вони, тримаючись вертикально, зробили коло. Пролунало собаче гавкання, врочисте кукурікання чорного півня, й з'явився сам Наполеон. Пихатий і величний, він прошпацірував двором, оточений псами.
Поміж копитами в нього був затиснутий канчук.
Панувала мертва тиша. Збившись у гурт, тварини спостерігали, як повз них суне свиняча процесія, і їм здавалося, що світ перекинувся. Коли ж отямились, то, попри страх перед собаками, попри виховану багатьма роками звичку не ремствувати й не критикувати своїх керівників, — пролунали слова протесту. Та, ніби за сигналом, овечки замекали на повні груди:
— Чотири ноги добре, дві ноги краще! Чотири ноги добре, дві ноги краще! Чотири ноги добре, дві ноги краще!
Так тривало хвилин п'ять, коли ж овечки замовкли, звертатися з протестами стало ні до кого, бо свині зайшли в дім.
Бенджамін відчув, що хтось тицьнувся йому носом в плече. Це була Кловер. її старі очі ще більше потьмяніли. Не кажучи й слова, вона мовчки потягнула його за гриву й повела до затилля великої стодоли, на якому було записано Сім Заповідей.
— Погано бачу, — сказала нарешті. — Та навіть замолоду я однаково не могла прочитати, що тут написано. Мені здається, що стіна стала іншою. Чи не стали іншими й Сім Заповідей, Бенджаміне?
Вперше осел порушив своє правило й прочитав Кловер, що там було написано. Те ж саме, що й раніше, окрім останньої Заповіді. Тепер вона була така:
ВСІ ТВАРИНИ РІВНІ, АЛЕ ДЕЯКІ ТВАРИНИ
БІЛЬШ РІВНІ, АНІЖ ІНШІ
Після цього вже нікого не здивувало, що всі свині, які наглядали за роботами, озброїлися канчуками. Не здивувало й те, що вони купили для себе радіоприймачі, провели телефон і підписалися на масову пресу. Навіть те, що Наполеон прогулювався з трубочкою в роті, не дивувало. На ньому тепер був чорний піджак містера Джонса та його мисливські бриджі, а його улюблена свиноматка нап'яла на себе святкове плаття місіс Джонс. А що такого?
Через день десь так опівдні на Скотохуторі з'явилося кілька бідарок: це делегація з сусідніх ферм приїхала ознайомитися з тим, як тварини ведуть свої справи. Вони були у захваті від того, що побачили, а надто від млина. Худоба саме полола бурякове поле й не відривала очей від землі, не знаючи, кого боятися найбільше — чи свиней, чи людей-візитерів.
Увечері з будинку долинули пісні й веселий регіт. Раптом, дослухаючись до цих голосів, тварини перейнялися гострою цікавістю. Адже вперше люди й худоба зустрілися як рівні — що може відбуватися? Вони зібралися в саду; відчинивши хвіртку, злякалися, однак Кловер повела їх за собою. Вони підкралися до будинку, й ті, кому дозволяв зріст, зазирнули у вікна. За круглим столом сиділо з півдюжини фермерів і стільки ж найвизначніших свиней, які невимушено вмостилися в кріслах. Товариство розважалося грою в карти, час від часу відриваючись від цього заняття для чергового тосту. Колом ходив великий глечик, ходив давно, тож ніхто не звернув увагу на здивовані морди, що притислися до шибки.
З кружкою в руці піднявся містер Пілкінгтон з Фоксвуда. Я прошу, сказав він, усіх приєднатися до мене. Але спочатку йому кортіло виголосити тост.
— З почуттям глибокого задоволення треба відзначити — і, сподіваюся, зі мною погодяться всі, — що період непорозумінь і недовір'я відійшов у минуле, — сказав містер Пілкінгтон. — Настав час, — і так вважає не лише він, — коли шановні власники Скотохутора змінять своє ставлення до сусідів. Всі прикрі інциденти забуто, шкідливі ідеї відкинуто. Колись побутувала думка, що саме існування ферми, де порядкують тварини, явище ненормальне й може погано вплинути на ситуацію в інших маєтках: на скот, та й на робітників. Багато які фермери вважали, що тут панує дух розпусти й вседозволеності. Але віднині всі тривоги позаду. Сьогодні він особисто та його друзі досконально вивчили Скотохутір — і що ж вони виявили? Для всіх фермерів можуть бути надихаючим прикладом не тільки сучасні методи господарювання, а й порядок та дисципліна, які панують тут. І він, і його друзі сьогодні бачили чимало нововведень, які вони постараються негайно запровадити у себе.
— Хотілося б, — завершуючи свій виступ, сказав він, — ще раз підкреслити ті дружні зв'язки, які віднині встановлюються між Скотохутором і його сусідами. Між свиньми й людьми та й бути не може суттєвих протиріч. У них однакові турботи й труднощі, однакові проблеми, які стосуються…
Тут містер Пілкінгтон чомусь захвилювався, увесь напружився; однак, опанувавши себе, від чого всі його численні підборіддя почервоніли, він нарешті вимовив: "Якщо у вас робочий скот, то у нас робочий клас!"
Цей каламбур викликав за столом схвальне ревисько, а містер Пілкінгтон ще раз подякував свиням за те, що за їхньою допомогою вони зможуть вирішити проблеми тривалого робочого дня, малого раціону й жорсткої системи керування, що він сьогодні спостерігав на фермі.
Далі містер Пілкінгтон попросив товариство піднятися, переконавшись попередньо, що кухлі наповнені.