Це і є істинні Любов і Служіння.
Отже, якщо написано: "Любіть ваших ворогів!" То означає це: "Робіть те, що їм корисне! Покарайте їх, отже, також, якщо вони інакше не можуть схаменутися!" Це і є Служіння їм. Тільки мусить Справедливість панувати при цьому, бо Любов невід'ємна від Справедливости, вони – одне ціле! Недоречна поступливість означала б примноження помилок ворогів і вони через це ще нижче скотилися б по похилій площині. Хіба це Любов? Навпаки, – звалювання на себе провини!
Релігія Любови лише через приховані бажання людей перетворилася на релігію млявости; так само як і особу Приносителя Істини Христа Ісуса понизили до м'якотілости й поступливости, яких він ніколи не виказував. Саме з огляду на Всеосяжну Любов він був суворим та серйозним серед людей інтелекту. Смуток, який його часто охоплював, з огляду на його високу Місію і той людський матеріял, що протистояв їй, звичайно, був цілком зрозумілий. Цей сум із м'якотілістю взагалі не мав нічого спільного.
Релігія Любови після відкидання всіх спотворень і догматичних* (які стосуються богослів'я) обмежень стане Вченням найсуворішої послідовности, в якому не буде жодної слабкости та нелогічної поступливости.
14. Спаситель
Спаситель на хресті! Тисячами ці хрести встановлено на знак того, що Христос постраждав і помер заради людства. Вони закликають віруючих з усіх боків: "Пам'ятайте про це!" У безлюдному полі, на гамірливих вулицях великих міст, у тихій кімнатці, в церквах, на могилах і на весіллях – усюди слугують вони розрадою, підтримкою та нагадуванням. Пам'ятайте про це! За ваші гріхи сталося так, що Син Божий, який приніс вам Спасіння на Землю, страждав і помер на хресті.З щирим зворушенням постає віруючий перед ним, сповнений глибокої пошани та вдячности. З радісним почуттям залишає він потім те місце в усвідомленні, що завдяки жертовній смерті звільнився від своїх гріхів.
Ти ж, серйозний шукачу, підійди, стань перед цим знаком священної серйозности і постарайся зрозуміти твого Спасителя! Відкинь м'який покрив зручности, який тебе так приємно зігріває і створює почуття задоволення затишною захищеністю, яке змушує тебе дрімати аж до останньої земної години, коли тебе буде зненацька вирвано з твоєї напівдрімоти – тебе відділять від земної упереджености і ти несподівано постанеш перед незатьмареною Істиною. Тоді швидко розвіються твої марення, за які ти вчепився, з якими занурився в бездіяльність.
Тому – пробудися, твій земний час безцінний! За наші гріхі прийшов Спаситель, це недоторканна і буквальна правда. Як і те, що він помер за провину людства.
Однак твої гріхи цим із тебе не знято! Рятівне Діяння Спасителя полягало в тому, щоб, вступивши в боротьбу з темрявою, принести людству Світло, відкрити йому шлях до прощення всіх гріхів. Подорожувати цим шляхом кожен мусить сам, згідно з незаперечними Законами Творця. І Христос прийшов не порушити Закони, а виконати. Не зрозумій же хибно того, хто повинен бути твоїм кращим другом! Не вкладай в істинні слова помилкового змісту!
Якщо цілком правильно сказано: це все сталося за гріхи людства, – то це означає, що Прихід Ісуса був потрібен лише тому, що людство більше не могло самостійно знайти вихід із ним самим створеної темряви та звільнитися від її хвату. Христос мусив знову прокласти цей шлях і вказати його людству. Якби воно не втягнулося так глибоко у свої гріхи, тобто, якби людство не пішло хибним шляхом, то Прихід Ісуса не був би потрібен, йому не довелося б проходити шлях боротьби та страждання. Тому цілком правильно, що він мусив прийти лише за гріхи людства, щоб на хибному шляху воно зовсім не зісковзнуло в провалля, в темряву.
Проте це не означає, що цим кожній окремій людині також миттєво пробачиться її особиста провина, щойно лиш вона по-справжньому увірує в слова Ісуса та житиме згідно з ними. Якщо вона житиме згідно зі словами Ісуса, то її гріхи будуть прощені. Однак лише поступово, з часом, щойно роз'єднання з ними настане завдяки протидії доброго воління згідно зі словами Ісуса у взаємодії. Не інакше. Для тих же, хто не живе згідно зі словами Ісуса, прощення взагалі неможливе.
Цим, однак, не сказано, що тільки приналежні до християнських церков можуть здобути прощення гріхів.
Ісус проголосив Істину. Його слова повинні тому охоплювати і всі Істини інших релігій. Він хотів не заснувати церкву, а вказати людству істинний шлях, який так само добре може вести крізь Істини інших релігій. Тому в його словах міститься так багато відгомонів тих релігій, які на той час уже існували. Ісус не мав потреби щось запозичувати з них, але, оскільки він приніс Істину, в ній мусило міститися також усе, що в інших релігіях уже було від Істини.
А хто слів самого Ісуса не знає, проте серйозно прагне до Істини та ушляхетнення, той часто живе вже цілком у згоді з цими словами, і тому, напевно, також дійде до чистої віри і прощення своїх гріхів. Остерігайся тому однобічного погляду. Це знецінення Діяння Спасителя, применшення Божественного Духа.
Хто прагне Істини, Чистоти, тому не бракує також любови. Якщо він у боротьбі, долаючи інколи найтяжчий сумнів, духовно піднімається від сходинки до сходинки, байдуже, до якої релігії належить, уже тут або ж тільки в Етерноречовинному світі зустріне Дух Христа, який потім, у кінцевому підсумку, поведе його далі – аж до Отця, у чому здійсниться також Слово: "До Отця не приходить ніхто, якщо не через мене!"
"Кінцевий підсумок" настане, одначе, не в останню земну годину, а на певному ступені розвитку духовної людини, для якої перехід із Груборечовинного до Етерноречовинного світу – лише перетворення.
Тепер – щодо події великого Діяння Спасіння самого: людство заблукало в духовній темряві. Воно само її собі створило, все більше й більше підкорюючись інтелектові, який спочатку старанно виплекало. При цьому також межі спроможности осягнення люди робили все вужчими, доки вони, як і мозок, стали безумовно прив'язаними до простору й часу та були вже не в змозі розпізнати шлях до нескінченного і вічного. Так вони цілком зв'язали себе земним, обмежили себе в просторі та часі. Будь-який зв'язок зі Світлом, із Чистим, духовним із цим перервався. Воління людей було спрямовано лише на земне, крім небагатьох пророків, котрі не мали достатньо сили, аби пробити, прокласти вільну дорогу до Світла.
За цих умов злу було відчинено всі ворота. Духовна темрява линула все вище і, несучи нещастя, розливалася над Землею. Це могло призвести тільки до одного кінця: духовної смерти. Найстрашніше, що може спіткати людину.
Винні ж у всіх цих бідах самі люди! Вони їх притягнули, бо добровільно обрали цей напрям. Вони прагнули й плекали його, ще й навіть пишалися досягненнями у своєму безмежному засліпленні, не розпізнавши в так старанно нав'язаній самим собі обмеженості осягнення всієї жахливости наслідків. Від цього людства вже неможливо було прокласти жодного шляху до Світла. Добровільна звуженість уже стала занадто великою.
Якщо порятунок іще взагалі був можливий, то лише за допомогою Світла. Іншого способу зупинити занурення людства у темряву більше не було.
Сама темрява через нечистоту має величезну щільність, яка надає їй духовної важкости. Через цю важкість вона спроможна самостійно піднятися лише до певної межі ваги, якщо їй не надійде на допомогу сила притягання з іншого боку. Світлу ж, завдяки його Чистоті, притаманна легкість, яка не дає Йому можливости спуститися вниз аж до цієї темряви.
Через це між обома частинами утворюється нездоланна прірва, в якій перебуває людина разом зі своєю Землею!
У руках людей лежить вибір, чому, згідно з їхнім волінням і бажанням, піти назустріч – Світлу чи темряві; які ворота відчинити та які шляхи прокласти, щоб або Світло, або темрява заполонили Землю. Вони самі створюють при цьому посередника, спираючись на силу воління якого, Світло чи темрява отримає тверду опору і завдяки цьому зможе діяти більш або менш потужно. Чим більшу могутність здобуває внаслідок цього Світло чи темрява на Землі, тим більшою мірою обране вивергає на людство те, що воно йому має дати: добро чи зло, благо чи лихо, щастя чи нещастя, райське блаженство чи пекельні муки.
Чисте воління людей стало занадто слабким, аби серед уже панівної важкої темряви, яка душить усе на Землі, знайти для Світла місце, в якому Воно могло б утриматися, з яким можна було б поєднатися в такий спосіб, аби Воно в незатьмареній Чистоті та завдяки цьому, в необмеженій Силі розкололо темряву та звільнило людство, яке тоді отримало б силу з виснаженого джерела і знайшло шлях угору до Світлих Висот.
Світлу cамому ж неможливо було настільки глибоко спуститися до бруду, не маючи для цього надійної опори. Тому мусив прийти Посередник. Тільки Посланець зі Світлих Висот, втілившись у людину, міг розламати темний мур, зведений за допомогою людського воління, й посеред усього зла утворити груборечовинну основу для Божественного Світла, що твердо стоятиме посеред важкої темряви. Із цього закріплення чисті промені Світла спроможні тоді розщепити та розсіяти темну масу, щоб людство остаточно не занурилося в темряву й не задихнулося в ній.
Тож прийшов Ісус заради людства та через його гріхи!
Утворений у такий спосіб новий зв'язок зі Світлом за наявности Чистоти та Сили Посланця Світла вже не міг бути розірваний темрявою. Таким чином для людей було прокладено новий шлях до Духовних Висот. Від Ісуса, який завдяки його втіленню в людину постав як земна опора Світла, в темряву тепер проникли його промені – через Живе Слово, що несе Істину. Він зміг передати цю Істину непідробленою, оскільки його зв'язок зі Світлом завдяки тій самій Силі був чистий і темрява не могла його затьмарити.
Люди стрепенулися зі свого запамороченого стану завдяки чудесам, які відбувалися водночас із цим. Вирушивши слідом за ними, вони зіткнулися зі Словом. Почувши ж принесену Христом Істину та задумавшись над нею, сотні тисяч поступово відчули в собі бажання триматися цієї Істини, більше знати про неї. І таким чином вони поволі попрямували назустріч Світлу.