В одному з попередніх розділів ми вже розповіли, як цей доброзичливий вельможа дав своїй протеже гроші на сплату її невеличкого боргу міс Брігс, що, проте, лишилася й далі жити в своїх приятелів. Із цього лорд зробив сумний висновок, що місіс Кроулі використала довірені їй гроші па щось інше, а не на те, для чого щедрий опікун їх позичив. Та лорд Стайн був надто делікатний, щоб поділитися своїми підозрами з місіс Бекі, яку могли прикро вразити всякі розмови про грошові справи і яка, певне, мала тисячі сумних причин ужити інакше великодушну позичку його милості. Але він вирішив сам з'ясувати, як насправді стоять справи, і обережно, дуже тактовно взявся до діла.
Насамперед він, коли випала нагода, розпитався про все в Брігс. Це було неважко зробити. Найменшого заохочення вистачало, щоб ця достойна жінка починала без упину говорити й виливати все, що було в неї на серці. Тому одного дня, коли місіс Родон поїхала кататися (як легко дізнався довірений служник його милості містер Фіч у платній стайні, де подружжя Кроулі тримало свою карету й коней, чи, краще сказати, власник стайні тримав карету й коней для подружжя Кроулі), мілорд завітав на Керзон-стріт, попросив у Брігс чашку кави, сказав, що має добрі звістки з школи про малого Родона, і за п'ять хвилин дізнався, що місіс Родон не дала компаньйонці нічого, крім чорної шовкової сукні, за яку та була їй безмежно вдячна.
Лорд Стайн посміявся в душі з цієї наївної розповіді. Річ у тім, що наша люба приятелька Ребека якнайдокладніше доповіла йому про те, як страшенно зраділа міс Брігс, коли отримала гроші — тисячу сто двадцять п'ять фунтів — і в які процентні папери вона їх уклала, а також про те, як шкода було самій Ребеці віддавати таку велику суму. "Хтозна,— думала, мабуть, ця мила жіночка,— може, він мені ще щось докине?" Проте мілорд нічого більше не запропонував малій хитрунці — певне, вважав, що й так уже виявив достатню щедрість.
Потім він поцікавився фінансовими справами самої міс Брігс, і та відверто розповіла його милості все: як міс Кроулі залишила їй спадщину, як частину тієї спадщини забрали родичі, як полковник Кроулі взяв другу частину, вклавши її під найкраще забезпечення, на високі проценти, і як містер Родон та місіс Ребека ласкаво взялись домовитися з сером Піттом, що має якнайвигідніше вкласти й решту грошей, коли в нього буде час. Мілорд запитав, скільки грошей полковник уже вклав для неї, і міс Брігс відразу, не збрехавши, сказала, що та сума складає шістсот з чимось фунтів. . Але, розповівши все це, балакуча Брігс відразу пошкодувала, що була така відверта, й почала просити мілорда, щоб він нічого не казав містерові Кроулі.
Полковник був такий ласкавий... містер Кроулі може образитись, поверне гроші, і тоді я ніде не матиму за них таких добрих процентів.
Лорд Стайн, сміючись, пообіцяв, що ця розмова залишиться їхньою таємницею, і попрощався з міс Брігс, так само посміюючись у душі.
"От мале чортеня,— думав він.— Яка чудова артистка і який ділок! Недавно вона мало не видурила в мене ще одну таку суму своїми лестощами. Вона перевершує всіх жінок, яких я тільки знав за своє весело прожите життя. Ті просто діти в порівнянні з нею. Та й сам я дитина проти неї, вона мене обкрутила круг пальця, як хотіла, а я, старий дурень, розвісив вуха та й слухаю! Ну й бреше, як шовком шиє!" Бекі безмежно виросла в очах захопленого мілорда після такого доказу своєї спритності. Здобути гроші можна легко, але здобути вдвічі більше, ніж тобі треба, й нікому не заплатити — це вже неабияка штука! "А Кроулі,— думав далі мілорд,— Кроулі, виявляється, не такий дурень, яким він здається і прикидається.
Він також досить спритно облагодив цю справу. Ніхто б навіть не запідозрив з його вигляду й поведінки, що він хоч щось знає про цю махінацію; а це ж він напоумив на таке Ребеку і, звичайно, сам розтратив гроші". Ми знаємо, що, думаючи так, мілорд помилявся, але це дуже вплинуло на його ставлення до полковника Кроулі: він почав обходитися з ним навіть без тієї крихти вдаваної поваги, яку досі виявляв цьому джентльменові. Захисникові місіс Кроулі й на думку не спадало, що ця маленька леді могла прибрати гроші до власної кишені; і, може,— будемо відверті — маркіз оцінював полковника Кроулі, виходячи з свого власного досвіду в стосунках з іншими чоловіками, яких він пізнав протягом свого довгого, весело прожитого життя, що давало йому змогу бачити багато людських слабостей. Мілорд купив за Свій вік стількох чоловіків, що йому справді можна було вибачити, коли він вирішив, що зна ціну й цьому джентльменові.
Він покартав Бекі, як тільки трапилась нагода зустрітися з нею на самоті, й добродушно похвалив її за вміння Здобувати більше грошей, ніж їй треба. Бекі зніяковіла тільки на одну мить. Ця мила істота не мала звички криводушити, якщо до цього не змушувала її необхідність, зате в скруті вона брехала без сорому казка. В неї миттю визріла нова, цілком правдоподібна й докладна історія, яку Бекі й виклала своєму патронові. Так, усе, що вона йому розповідала раніше,— брехня... негарна брехня. Вона сама визнав це. Але хто змусив її брехати?-Ох, мілорде,— мовила вона,— ви не знаєте всього, що мені доводиться мовчки витримувати. Ви бачите мене веселу й щасливу, коли я з вами... але ви не здогадуєтесь, що я терплю, коли поблизу немає мого захисника! Це чоловік погрозами й жорстокістю змусив мене попросити у вас суму,, про яку я вам брехала. Це він, передбачаючи, що ви запитаєте, навіщо мені гроші, змусив мене вигадати пояснення, яке я вам дала. Він забрав їх. Він сказав, що сплатив борг міс Брігс, і я не вважала за можливе, не сміла не вірити йому. Пробачте кривду, яку вам несамохіть вчинила людина, доведена до розпачу, й пожалійте нещасну безталанну жінку!-І Бекі гірко заплакала. Ніколи ще переслідувана доброчесність не здавалася такою чарівно беззахисною.
Між ними відбулася довга розмова, поки вони коло за колом каталися разом по Ріджентс-парку в кареті місіс Кроулі,— розмова, подробиці якої немає потреби переказувати. Та наслідком її було те, що Бекі, повернувшись додому, вся сяючи, кинулась до своєї любої Брігс і сказала, що має для неї дуже добру новину. Лорд Стайн знов засвідчив свою незвичайну шляхетність і щедрість. Він завжди думає про те, як би зробити комусь добро. Тепер, коли малий Родон поїхав до школи, їй уже не дуже потрібна її люба компаньйонка й приятелька. її хтозна-як засмучує думка про розлуку з Брігс, але в них такі достатки, що доводиться на всьому ощадити, і в цьому горі для неї в одна втіха: люба Брігс буде багато краще забезпечена в господі їхнього щедрого патрона, ніж у її скромному домі. Місіс Пілкінгтон, ключниця замку Гонтлі дуже постаріла, підупала на силі і хворіє на ревматизм, а тому вже нездатна наглядати як слід за таким великим будинком і їй треба підшукати заміну. Це чудова посада! Родина лорда приїздить туди не більше як раз на два роки. Решту часу ключниця залишається господинею розкішного замку.
Чотири рази на день для неї накривають на стіл, її відвідують священики й найшановніші особи графства, властиво, вона — володарка Гонтлі. І дві ключниці, що служили там перед місіс Пілкінгтон, вийшли заміж за тамтешніх пасторів. Сама місіс Пілкінгтон не могла піти їхньою стежкою, бо вона — тітка теперішнього пастора. Те місце ще не надане остаточно Брігс, але вона може відвідати місіс Пілкінгтон і сама подивитися, чи її влаштовує така посада.
Якими словами можна змалювати безмежну вдячність сердешної Брігс? Вона тільки поставила умову, щоб малому Родонові дозволили відвідувати її в замку. Бекі пообіцяла їй таку ласку... все що завгодно. Вона вибігла назустріч чоловікові, коли той повернувся додому, і поділилася з ним радісною новиною. Родон зрадів, несамовито зрадів: з його сумління спав велетенський тягар — справа з грошима бідолашної Брігс. Принаймні тепер вона влаштована, але... але на серці в нього було не зовсім спокійно. Щось тут було негаразд. Він розповів юному лордові Саутдаунові про вчинок маркіза Стайна, і той зміряв його дивним поглядом.
Полковник розповів і леді Джейн про цю нову ласку лорда Стайна, і вона теж глянула на нього дивно й тривожно. Так само довівся й сер Пітт.
Ребека надто розумна і... жвава, щоб дозволити їй їздити на прохані вечори без компаньйонки,— одностайно визнали вони.— Ти повинен бути з нею, Родоне, хоч куди б вона їхала, і повинен мати когось біля неї... може, котрусь панночку з Королевиного Кроулі, хоч такі вітрогонки не дуже пасують їй в охоронці.
Так, біля Ребеки хтось повинен бути. Але водночас вони розуміли, що чесній Брігс не можна нехтувати нагоду влаштувати своє життя; тому врешті вона зібралася й вирушила в дорогу. Отже, двоє найкращих Родонових вартових опинилися в руках ворога.
Сер Пітт побував у невістки й суворо поговорив з нею про звільнення Брігс та про інші делікатні родинні справи. Дарма Бекі доводила йому, що протекція лорда Стайна необхідна її бідолашному чоловікові і що було б жорстоко з їхнього боку позбавляти Брігс запропонованого їй місця. Упадання, лестощі, усмішки, сльози — ніщо не могло переконати сера Пітта, і між ним та Ребекою, якою він колись так захоплювався, відбулося щось дуже подібне до сварки. Він нагадав їй про честь родини, про незаплямовану репутацію прізвища Кроулі, обурено відзначив, що вона приймає в себе тих молодих розбещених французів, та й самого лорда Стайна: адже його карета завжди стоїть біля її дверей, він просиджує з нею щодня цілі години, і ці постійні візити дають підставу людям говорити про неї всяке. Як голова родини, він благав Бекі бути розважнішою. В товаристві вже й так про неї іде поговір. Лорд Стайн хоч і великий вельможа, хоч він посідає високе становище й має різні таланти, але це така людина, що його прихильність може скомпрометувати кожну жінку; сер Пітт просив, благав, наказував, щоб невістка була обачніша під час зустрічей з лордом.
Бекі пообіцяла серові Пітту все, що він хотів, проте лорд Стайн і далі часто навідувався до неї, тому баронет ще дужче розсердився. Не знаю, чи леді Джейн теж сердилася, чи, може, раділа, що її чоловік нарешті знайшов вади у своєї улюблениці.