Отже, там, де немає випромінювання у Творінні, там немає і руху, або, як помилково кажуть люди, немає "життя". Бо кожен рух випромінює, а стан спокою є ніщо, нерухомість, яку люди назвали смертю. Тож Великий Суд відбудеться також лише внаслідок підвищеного тиску Божественного Променя, який передано через інкарнованого в Грубій речовинності Посланця Божого, якому Бог дав Іскру Своєї Живлющої Сили. Перед тиском цієї Іскри Живлющої Сили, яка, звісно, не може бути такою потужною, як величезний Тиск Живлющої Сили в Богові-Отцеві Самому, може встояти лише те, що правильно вібрує в Законах дії Божої Сили! Адже воно завдяки цьому зміцниться, а не дійде до білого розжарення, бо для цього випромінювання Сили Іскри недостатньо. А все, що при цьому заважає, буде вирвано з корінням, витиснуто з його хибного руху, розмелено й розкладено, для чого випромінювання Сили Іскри цілком вистачить. Тож Великий Суд Божий відбудеться цілком самочинно й ніяк не підлягатиме сваволі Посланця Бога. Він відбудеться просто на підставі Закону Випромінювання, котрий мусив утворитися як наслідок Випромінювання Божої Сили, бо все, що правильно рухається в помислах і вчинках, випромінює у Грубій речовинності фіолетовий колір.
А все, що є темрявою, підвладне злу або спрямоване до нього, чи то в помислах, чи бажаннях, має каламутно-жовтий колір. Ці два кольори є вирішальними для Суду! Залежно від сили воління чи вчинку випромінювання також стають слабкими або сильними. З Посланцем Божим Промінь Божественного Світла незміненим приходить у Творіння, а отже, й сюди, на Землю! Божественне Світло зміцнює та підносить добре, тобто все по-земному фіолетове, тоді як усе по-земному каламутно-жовте Воно розкладе та знищить.
Залежно від роду та сили воління або вчинку випромінювання стає сильним чи слабким. І відповідно до цього утворюється тоді рід і сила судящої дії Променя Божественного Світла в непохитній справедливості!
Можна цілком правильно сказати, що Творіння охоплює та пронизує гігантський багатобарвний пучок випромінювань. Ці випромінювання є, одначе, лише тиском різноманітних рухів, спричинених тиском Живлющої Сили Бога. Іншими словами, Бог своєю Живлющою Силою підтримує Творіння. Усе це правильно, байдуже, яку форму вираження буде для цього обрано, треба лише точно знати справжнє походження та хід подальшого розвитку, якщо хочемо з цим щось чинити.
Як найвищий ступінь палу мусить розжарюватися добіла, так відбувається і в Божественній Сфері, тоді як при зменшенні ступеня поступово виникають інші кольори і в охолодженні все щодалі більше ущільнюється!
У цих земних поняттях і далі роз'яснюючи, хочу я сказати, що людський дух ніколи не зможе стати розпеченим добіла, оскільки він постав на рівні, в якому тиск послабився і вже не здатен породити цей найвищий ступінь палу. Таким чином, за своїм походженням він належить до роду, який уже не може свідомо витримати цей найвищий ступінь Сили. Або можна також сказати: тільки за цілком визначеного охолодження постає духовне і може усвідомити себе. Також рід, з якого походить "дух", є лише осадом із Божественної Сфери, що мусив утворитися внаслідок незначного охолодження, і так далі.
Це поширюється, одначе, ступінчасто далі. Перший осад із Божественної Сфери утворює Чистодуховне, з якого походять Першостворені. І лише їхній осад приносить рід, із якого можуть розвинутися людські духи. Осад від цього роду своєю чергою приносить Сутнісне, з якого випадає Етерноречовинне, яке наостанок приносить Груборечовинне. Однак при цьому є ще дуже багато проміжних щаблів кожного з названих тут основних родів, у тім числі й у Божественному, які при переходах з одного до іншого мусять надавати можливість зв'язку між ними.
Перший осад із Божественної Сфери, легко зрозуміло, є найбагатшим за змістом, і зміг тому відразу усвідомити сам себе, утворивши так званих Першостворених, тоді як із цього першого осаду наступний дальший осад уже не такий потужний, і лише поступово мусив розвинутися до самоусвідомлення. Від нього походять людські духи.
Завдяки багатшому змісту свого роду Першостворені стоять на найвищому місці у Творінні, бо вони утворюють перший осад із Божественної Сфери, тоді як людські духи беруть початок лише з подальшого осаду і, самозрозуміло, навіть за повної зрілости не можуть досягти вершини багатших за змістом свого роду Першостворених, а повинні залишатися на вершині власного роду. Для сходження на вершину їм бракує того, чого вони не можуть додати. Хіба що Живлюща Сила Божа безпосередньо надала б їм таке, що аж ніяк не може трапитися за природного проходження шляху, а мусило б надійти від у Творіння зануреної Живлющої Частини Бога, оскільки при переході з Нею, як із власною справжньою Живлющою Силою, припинилося б неодмінне за інших умов подальше охолодження випромінювання. Вона єдина тому здатна безпосередньо завдяки власному випромінюванню додати людському духові те, з чим він зможе ступити за межі реґіону Першостворених.
При викиді випромінювання за межі Божественної Сфери, тобто при започаткуванні Творіння, в розташованому на найвіддаленішій межі вічному Замку Ґраля, на іншому її боці, тобто в найдуховнішій частині Творіння, виникла прибудова, тож і Першостворені можуть зі свого боку відвідувати нову частину Замку в Духовному аж до обумовленої їхнім родом верхньої межі. Один крок за неї, тобто входження в Божественну Сферу, означав би для них негайну втрату свідомости, зникнення в полум'ї білого розжарення, якби… вони могли зробити цей крок. Але це неможливо, оскільки незвичний для них набагато сильніший тиск Божественної Сфери просто відкидає їх назад, або, інакше кажучи, цей тиск не дає їм змоги увійти. Він у цілком природний спосіб закриває перед ними вхід, не потребуючи, щоб при цьому ще щось відбувалося.
Схоже трапляється з розвинутими людськими духами при намаганні проникнути на рівень перебування Першостворених.
Тож стоїть Замок Ґраля зі своєю духовною прибудовою сьогодні як посередник між Божественним і Творінням. Через нього течуть усі потрібні для Творіння випромінювання, і Син Людський, як Цар Ґраля, є єдиним Посередником, який може переступити межу між Божественним і Творінням завдяки роду свого походження, що пов'зує Божественне з Духовним. Із цієї причини мусила відбутися Містерія цього зв'язку.
Далі під цим Замком Ґраля і реґіоном Першостворених розташований уже Рай, як найвищий, найпрекрасніший пункт для духів людських, які досягли повної зрілости в Божественній Волі, підкорилися Законам Його Випромінювання. — —
Тут я не хочу входити в подробиці, аби картина подій не стала занадто розтягнутою. Про це видам я ще книги для земної науки з метою вивчення окремих подій, таких як, наприклад, розвиток на деяких рівнях, взаємодія між ними і так далі. Нічого не можна пропускати, інакше виникне прогалина, яка відразу призведе до зупинки в людському знанні.
Отже, якщо дух земної людини, досягнувши зрілости, після довгих мандрів повертається до визначеної для його роду межі, тобто до початку сильнішого тиску, то він не може розпалитися більше, ніж йому дає змогу його повна зрілість. Вищий тиск іще потужнішої сили мусив би розплавити й спалити рід його властивости, підвищивши ступінь палу, внаслідок чого його "Я" було б утрачено. Він тоді як людський дух перестав би існувати і мусив би згоріти, зникнувши в білому Світлі, тоді як уже в реґіоні Першостворених через наявний у ньому вищий тиск втратив би свідомість.
Біле Світло, тобто Боже Випромінювання, в якому може свідомо існувати тільки Божественне, несе в собі, отже, всі основні складові частини Творіння, що при повільному охолодженні осідають униз, в русі формуються і, сформовані, з'єднуються, однак більше не розчиняються одна в одній, тому що бракує потрібного для цього тиску. При кожному ступені охолодження утворюється визначений осад і лишається позаду. Передусім, опускається Божественне, пізніше Духовне, потім Сутнісне і нарешті ще далі – лише Етерна та Груба речовинність.
Тож Творіння є, по суті, осадом при щораз більшому охолодженні білого Світла, Випромінювання Живлющого Світла. Духовне, так само, як і cутнісне, може утворитись і стати свідомим за цілком визначеного ступеня охолодження, що рівнозначно зменшенню тиску Божого Випромінювання.
Коли я тут кажу про розплавлення або розчинення людського духу при занадто сильному тиску Випромінювання Світла, то при цьому не треба в тому, що відбувається при перетині цієї межі, вбачати нірвану буддистів, як їм, можливо, дуже хотілося б витлумачити моє роз'яснення. Моє теперішнє роз'яснення стосується подій, спрямованих від Світла донизу, тоді як нірвана повинна бути найвищим пунктом для шляху вгору.
Тут з'явилася б перешкода, бо щоб із цієї Землі піднятися вгору, в Духовне Царство, в Рай, аби знайти на його найвищій межі цей пункт, кожен людський дух, як "свідоме Я", мусить уже досягти найвищої зрілости. Зрілости згідно з Божественною Волею, а зовсім не згідно з людською уявою. Інакше він не зможе ввійти в це Царство. Якщо ж він як свідомий самого себе дух дозрів аж настільки, то вищий тиск Божественної Сфери затримає його на межі, відштовхне. Він не зможе просунутися далі! Та він цього й не захоче. У Божественній Сфері він ніколи не зміг би насолоджуватися радістю, тому що там уже не міг би бути людським духом, а був би розплавлений, тоді як у Духовному Царстві, в Раю, знаходить вічну радість і у вдячності взагалі більше не думає про те, щоби бажати цілковитого розчинення.
Крім того, у своїй повній зрілості він потрібен для піднесення та вдосконалення розташованих під ним рівнів, які в дальшому осадженні здатні витримати ще менш потужний тиск, ніж він. Там він, людський дух, є найбільшим, тому що він витримує потужніший тиск, навіть потребує його. — — —
Завдання людського духу в цих низовинах полягає в тому, щоб усе, що перебуває під ним, із притаманною йому силою якомога більше відкрити впливові чистих Випромінювань Світла, ставши посередником, через якого може проникати потужніший тиск, і діяти, добровільно надаючи благо всьому іншому, тому що він може сприймати і, розподіляючи, передавати далі цей вищий тиск, який, очищуючи, розкладає все нечисте.
Людина в цьому, на жаль, господарювала погано.