Бо Стаб теж не відступить. Не вишкіряйся на мене, ките, це я з тебе сміюся! Хто коли поміг Стабові чи остеріг Стаба, як не його власне невсипуще око? А тепер бідний Стаб іде спочивати на занадто м’якій для нього постелі. Краще б вона була з хмизу! Я сміюся з тебе, ките, і не вишкіряйся так! Гляньте, сонце, місяць і зорі! Я вам кажу — ви убивці! Убивці найкращого з хлопців, які будь-коли помирали на цьому світі! А проте я б іще цокнувся з вами, якби ви простягли до мене свої келихи. Ох, ох, ох, вишкірений ките, скоро я нап’юся досхочу. Чого ти не тікаєш, Ахаве? Я скидаю чоботи й бушлат: Стаб воліє померти в самих спідніх! Якась аж надто пліснява й пересолена смерть… Ох, вишні, вишні, вишеньки! Фласк, якби оце нам хоч по одній-одненькій вишеньці перед смертю!
— По вишеньці? Я б тільки хотів зараз бути там, де ті вишеньки ростуть. Ох, Стаб, сподіваюся, що моя бідна матуся вже одержала хоч мій пай, бо як ні, то небагато мідяків тепер їй дістанеться! Адже плавання наше скінчилося.
На носі "Пеквода" тепер збилися в гурт майже всі моряки: вони покинули роботу, але ще держали в руках молотки, шматки дощок, списи й гарпуни, які кожен забув покласти, коли облишив своє діло. Їхні заворожені очі прикипіли до кита, а той мчав на них, зловісно хитаючи невблаганним, як сама Доля, лобом і женучи перед собою широку півкруглу смугу піни. Він увесь наче випромінював помсту, швидку відплату, одвічну злість і зневагу до всього, що могли заподіяти йому люди; він так ударив білим муром свого лоба в правий борт корабля, що схитнулись і люди, й щогли. Дехто впав ниць на палубу. Голови гарпунників нагорі захитались на їхніх бугаячих шиях, ніби зірвані з щогл клотики. Всі почули, як вода ринула крізь пробоїну, наче гірський потік у глибокій ущелині.
— Корабель! Мари! Другі мари! — закричав у човні Ахав. — Він же з американського дерева!
Пірнувши під судно, що осідало в воду, кит проплив уздовж його кіля, і воно аж задрижало; та він, повернувшись під водою, зразу й виринув далеко осторонь "Пеквода", але за кілька ярдів від Ахавового човна. Там Мобі Дік на якусь хвильку застиг нерухомо.
— Я відвертаю тіло своє від сонця. Агей, Тештіго! Чом я не чую твого молотка? О ви, три мої щогли, три вежі, ви так і не схилилися перед ворогом! О незломлений кілю! О корпусе, тебе могло розбити тільки божество! О міцна палубо, і вперте стерно, і наставлений на полюс бушприте! О славний і в смерті корабель, невже ти маєш загинути без мене? Невже я позбавлений цієї останньої втіхи, яку має навіть послідущий невдаха! О самотня смерть у кінці самотнього життя! О, тепер я знаю, що найвища моя велич — у моєму найбільшому горі! Гей! Гей! Усі буйні буруни мого минулого життя, з усіх найдальших далей поспішайте сюди, згромадьтесь горою у високу піняву хвилю моєї смерті! До тебе я пливу, о ките-нищителю, але не переможцю! До останку я б’юся з тобою, з самого пекла влучу тебе гарпуном! Я так тебе ненавиджу, що з останнім своїм віддихом плюю в тебе! Потопи всі труни й усі мари в отій водоверті! Жодна труна й жодні мари не можуть бути моїми, тож розірви мене на шматки, прикованого до тебе, бо я до кінця переслідуватиму тебе, проклятий ките! Ось, маєш іще!
Гарпун злетів у повітря; уражений ним кит шарпнувся вперед, і линва блискавично засвистіла в носовому жолобку. Але раптом вибилася з нього. Ахав нахилився, щоб її поправити, і таки поправив, але летючою петлею його зашморгнуло за шию, і він без звуку вилетів з вельбота. Так душать свою жертву тятивою лука без’язикі кати в султанському сералі. Веслярі навіть не вгледілися, що ж сталось. А ще за мить товстий огон на кінці линви вилетів з кадоба на кормі вельбота, збив з ніг одного весляра і, шмаргонувши по воді, зник у глибині.
На мить веслярі застигли, наче заворожені, тоді озирнулися.
— Корабель! Великий боже, де корабель!
І ось крізь напівпрозору імлу вони побачили привид корабля, наче якийсь туманний міраж, що швидко зникав з очей. Над водою вже видніли тільки вершечки щогл, і на них, прикуті чи то потьмаренням, чи то відданістю, чи то Долею, ще сиділи погани-гарпунники, не кидаючи своїх дозорчих постів. Та ось колові хвилі, що розходились від потонулого корабля, захопили й останній вельбот із його командою, і кожне весло або держално списа, що плавали на воді, закрутили все те, живе й неживе, в одному величезному вирі, який затяг у глибини навіть найменшу скіпку, що лишилася з "Пеквода".
Та коли вже останні сплески того виру зімкнулися над головою індіанця на грот-щоглі і над водою зосталося лише кілька дюймів її та розгорнений довгий вимпел, що ніби на глум спокійно маяв над бурунами-нищителями, майже торкаючись їх, — у ту мить із води піднялася червоношкіра рука з молотком і змахнула ним, ніби прибиваючи вимпел міцніше до щогли, що вже зникала під водою. Морський яструб, що, злинувши зі своєї природної домівки між зорями, доти зловтішно кружляв над грот-щоглою і клював прапор, заважаючи Тештіго, — цей яструб тепер дивним чином попав своїм широким крилом між молоток і щоглу, і дикун уже з-під води відчув якимсь інстинктом трепет того крила й останнім рухом притиснув молоток до дерева. І небесний птах з архангельським криком, тягнучись угору гордим дзьобом, обвитий Ахавовим вимпелом, теж пішов на дно разом з його кораблем, що, наче сам сатана, не міг спуститися в пекло, не прихопивши з собою хоч маленьку часточку живого неба, щоб увінчати нею свою голову.
Над жерлом виру закружляли з криком малі морські пташки. Похмурий білий бурун хлюпнув у його круті стіни, а тоді вони зімкнулись, і безкраїй саван моря покотив свої хвилі, як котив і п’ять тисяч років тому.
ЕПІЛОГ
І втік тільки я сам, щоб донести тобі.
Книга Йова
Драма скінчилася. То навіщо ж іще хтось виходить до рампи?.. Бо один усе ж таки зостався живий.
Склалося так, що після зникнення парса саме мені Доля судила зайняти місце загребного весляра в Ахавовому вельботі: адже його загребний тепер зайняв місце Федаллаха. Я ж таки був той самий, хто в останній день погоні, вилетівши з вельбота разом з іще двома веслярами, лишився на воді за кормою. Отож, плаваючи на самому краю арени дальших подій, я спостерігав їх, а коли корабель потонув, у водоверть над ним потягло й мене. Потягло повільно, але неухильно. Та коли я опинився там, від виру лишилося вже тільки піняве кружало на рівній воді. Мене крутило й крутило, ніби нового Іксіона,[165] довкола схожої на гудзик чорної бульки на осі того кружала.
Та коли я опинився в його центрі, чорна булька луснула, і з води, чи то звільнений своєю хитромудрою пружиною, чи то завдяки великій плавучості, сторчма, з величезним розгоном вистрибнув зроблений з труни рятувальний буй, упав і загойдався поруч мене. На тій труні я майже весь день і наступну ніч плавав по спокійних, жалобних хвилях. Мимо пропливали акули, але не займали мене, ніби хтось почіпляв замки на їхні пащі. Люті морські яструби теж ширяли наді мною, ніби поховавши дзьоби в піхви. А другого дня на обрії з’явилося вітрило. Воно росло, наближалося, і врешті мене підібрав корабель. То була "Рахіль", що снувала по морю, шукаючи своїх утрачених дітей, але знайшла тільки ще одного сироту.
КІНЕЦЬ
notes
Примечания
1
Острів Ероманга — один з Новогебрідських островів
2
Гемптон-Корт — палац англійських королів поблизу Лондона, нині музей. Тюїльрі — резиденція французьких королів у Парижі.
3
Не знаю, що воно (латин.)
4
"Рік чудес" (латин.)
5
Батарея — сквер у Нью-Йорку, на південному мисі острова Манхеттену, де колись був форт.
6
Уайтгол — вулиця, що тягнеться по Манхеттену з півдня на північ.
7
Соко — річка в штаті Мен, на північному сході США.
8
Рокевей — мис на півдні острова Лонг-Айленд, нині в межах міста Нью-Йорка.
9
В цій долині, що лежить на південь від Єрусалима, колись приносили людські жертви божеству Молохові
10
Евроклідон — північно-східний вітер, згаданий у євангельській книзі Діяння апостолів.
11
Бідний Лазар і Багатій — персонажі євангельської притчі
12
Ледьярд Джон (1751–1789) — учасник останньої експедиції Джеймса Кука; подорожував також по Європі та Сибіру (до Якутська)
13
Парк Мунго (1771–1806) досліджував течію Нігеру, де й загинув.
14
Назви вулиць: Бродвей у Нью-Йорку, Чеснат-стріт — у Філадельфії, Ріджент-стріт — у Лондоні, Вотер-стріт — у Ліверпулі, Вопінг — у Лондоні
15
Ідеться про стародавні печерні іднуїстські храми на острові Елефанта в Бомбейській затоці
16
Фортеця в центрі канадського міста Квебека витримала кілька облог під час війни між англійцями і французами за північноамериканські колонії.
17
Еренбретштайн — старовинний замок на Рейні поблизу Кобленца.
18
В Кельнському соборі зберігаються "мощі" трьох волхвів з євангельської легенди, привезені до Кельна з Константинополя в Xll ст.
19
Бекет Томас (1118–1170) — англійський церковний діяч, архієпископ Кентерберійський. Виступав проти короля Генріха ll і був убитий його рицарями в соборі.
20
Пелег і (нижче) Білдед — імена персонажів Старого завіту. У Новій Англії були дуже поширені біблійні імена.
21
Торкіл-Гакр — один з вождів датчан, що заволоділи Аглією наприкінці X ст. За легендою, його подвиги були вирізьблені на його ліжку.
22
Нагель — дерев'яний цвях
23
А х а в — самарійський цар, згадуваний у біблійній Першій книзі царів як символ неправедності.
24
Хеттеяни — в Біблії — плем'я, вороже іудеям
25
Вотс Ісаак (1674–1748) — англійський богослов, автор релігійних пісень
26
Де — Вітт Ян (1625–1672) — нідерландський державний діяч, фактичний правитель Голландії в 1650–1672 рр.
27
Ідеться про єгипетські божества Осіріса та Ісіду — дітей-близнят богині Нут.
28
Австралію відкрили 1606 р. голландські мореплавці й назвали її Новою Голландією.
29
Альфред Великий (1849–1901) — король англосаксонської держави Уессексу; при ньому складена частина "Англосаксонської хроніки".
30
Берк Едмонд (1729–1797) — англійський філософ, публіцист і політик.
31
Див. про це докладніше в дальших розділах. (Тут і далі прим, автора позначені зірочками).
32
Беньян Джон (1628–1688) — англійський письменник і проповідник пуританства, 12 років просидів у в’язниці.
33
Великий іспанський письменник Мігель Сервантес (1547–1616) замолоду втратив ліву руку в морському бою під Лепанто (1571).
34
Джексон Ендрю (1767–1845) — сьомий президент США, походив з бідної родини.
35
Образ із євангельської книги Апокаліпсису
36
Так у Біблії названо перського царя Ксеркса
37
Клоотс Анахарсіс (1755–1794) — діяч Великої французької революції; висував ідею всесвітньої федерації народів.