Макґонеґел забрали в лікарню Святого Мунґо, у Гоґвортсі нікого з Ордену не лишилося, нам нема з ким порадитись, але якщо ми не кинемося на порятунок, то Сіріус загине!
— Гаррі... а що, як твій сон був... якщо то був просто сон? Гаррі аж загарчав з роздратування. Герміона злякано
від нього відсахнулася.
— До тебе не доходить! — закричав Гаррі. — Це не кошмари, мені це не сниться! Як ти думаєш, навіщо мені потрібна була блокологія?! Чому Дамблдор так не хотів, щоб я усе те бачив? Бо це все СПРАВЖНЄ. Герміоно... Сіріус у пастці, я його там бачив. Волдеморт на нього напав, і ніхто нічого не знає! А це означає, що тільки ми можемо його врятувати! І якщо ви не хочете — що ж, я все зроблю сам! Але якщо мене не зраджує пам'ять, вас не дуже дратувала моя роль рятівника, коли я рятував вас від дементорів, або... — обернувся він до Рона... — коли я рятував від Василіска твою сестру...
— Я й не казав, що мене це дратувало! — сердито вигукнув Рон.
— Гаррі, ти сам щойно сказав, — зашипіла Герміона, — що
Дамблдор хотів, щоб ти навчився захищати мозок. Якби ти ретельно вивчав блокологію, ти ніколи б не побачив...
— ЯКЩО ТИ ДУМАЄШ, ЩО Я ЗРОБЛЮ ВИГЛЯД, НІБИ ЦЬОГО НЕ БАЧИВ...
— Сіріус тобі сказав, що немає нічого важливішого, ніж навчитися перекривати доступ у мозок!
— А Я ВВАЖАЮ, ЩО ВІН ЗАГОВОРИВ БИ ІНАКШЕ, ЯКБИ ЗНАВ, ЩО Я...
Відчинилися двері. Гаррі, Рон і Герміона рвучко озирнулися. До класу зайшла зацікавлена Джіні, а за нею — Луна, у якої, як завжди, був такий вигляд, ніби вона тут опинилася цілком випадково.
— Привіт, — невпевнено проказала Джіні. — Ми почули голос Гаррі. Чого це ви тут розкричалися?
— Не твоя справа, — огризнувся Гаррі. Джіні здивовано підняла брови.
— Зі мною не треба розмовляти таким тоном, — холодно промовила вона, — я просто хотіла знати, чи можу якось допомогти.
— Не можеш, — кинув Гаррі.
— Знаєш, ти страшенний грубіян, — незворушно сказала Луна.
Гаррі вилаявся і відвернувся. Йому зараз тільки бракує встрягти в суперечку з Луною Лавґуд.
— Заждіть, — раптом обізвалася Герміона. — Заждіть... Гаррі, вони можуть допомогти.
Гаррі з Роном подивилися на неї.
— Слухай, Гаррі, — затято мовила вона, — нам треба з'ясувати, чи справді Сіріус виходив зі штаб?квартири.
— Я ж тобі кажу, що бачив...
— Гаррі. я тебе благаю! — розпачливо вигукнула Герміона. — Дозволь нам, перш ніж мчати до Лондона, перевірити, чи Сіріуса немає вдома. Якщо виявиться, що немає, то клянуся, я не стану тебе зупиняти. Піду з тобою і зроблю все, щоб його врятувати.
— Сіріуса катують ЗАРАЗ! — закричав Гаррі. — Не можна гаяти часу.
— Гаррі, а якщо це Волдемортова пастка?! Ми мусимо перевірити! Мусимо!
— І як? — запитав Гаррі. — Як це перевірити?
— Доведеться скористатися каміном Амбридж і спробувати з ним зв'язатися, — сказала Герміона, яку й саму нажахала ця думка. — Ми знову відвернемо увагу Амбридж, але комусь треба буде за нею стежити, і отут нам допоможуть Джіні й Луна.
Безуспішно намагаючись зрозуміти, що відбувається, Джіні негайно погодилася: — Так, ми допоможемо. А Луна поцікавилася:
— Коли ви кажете "Сіріус", то маєте на увазі Стаббі Бордмена?
Ніхто їй не відповів.
— Гаразд, — гаркнув Гаррі до Герміони, — якщо ти придумаєш, як це зробити швидко, то я згоден, бо інакше негайно рушаю у відділ таємниць.
— У відділ таємниць? — здивувалася Луна. — А як ти туди потрапиш?
Гаррі знову не звернув на неї уваги.
— Отож, — Герміона, склавши на грудях руки, походжала між партами, — хтось із нас повинен знайти Амбридж... і заманити її якнайдалі від кабінету. Можна їй сказати... не знаю... може, що Півз знову задумав щось жахливе...
— Беру це на себе, — відразу зголосився Рон. — Скажу їй, що Півз громить кабінет трансфігурації, це за сто кілометрів від її кабінету. До речі, якщо зустріну по дорозі Півза, попрошу, щоб він і справді вчинив там погром.
Те, що Герміона навіть не заперечила проти погрому в кабінеті трансфігурації, свідчило про серйозність ситуації.
— Гаразд, — не переставала вона крокувати класом, наморщивши чоло. — Ще треба буде зробити так, щоб біля її кабінету не було інших учнів, бо інакше слизеринці їй про все донесуть.
— Ми з Луною можемо стояти з обох кінців коридору, — запропонувала Джіні, — й попереджати, щоб ніхто туди не йшов, бо там хтось начебто напустив задушливого газу. — Герміона аж здивувалася, що Джіні так легко все це вигадала, але Джіні лише стенула плечима й пояснила: — Фред з Джорджем планували зробити таке на прощання.
— Гаразд, — погодилася Герміона. — Тоді ми з тобою, Гаррі, проникнемо в кабінет під плащем?невидимкою, і ти зможеш порозмовляти з Сіріусом...
— Його там немає, Герміоно!
— Я мала на увазі, що ти зможеш... зможеш перевірити, вдома Сіріус чи ні, а я стоятиму на варті, бо тобі не можна залишатися самому. Лі вже довів, що вікно там незахищене, коли закидав крізь нього ніфлерів.
Попри всю свою злість і нетерплячку, Гаррі визнав, що готовність Герміони супроводжувати його до кабінету Амбридж свідчила про вірність і солідарність.
— Я... добре, дякую, — пробурмотів він.
— Але нам однак не варто розраховувати більше, ніж на п'ять хвилин, — полегшено зітхнула Герміона, коли Гаррі погодився з її задумом, — бо не треба забувати про її інквізиторський загін та про Філча, які все тут винюхують.
— П'яти хвилин вистачить, — сказав Гаррі. — То йдемо...
— Вже? — отетеріла Герміона.
— Звичайно, вже! — розсердився Гаррі. — А що, чекати, поки закінчиться вечеря, чи як?.. Герміоно, Сіріуса катують зараз, у цю мить!
— Ну добре, — з розпачем погодилася вона. — Біжи за плащем?невидимкою, й зустрінемося на початку коридору, що веде до її кабінету.
Гаррі кинувся з класу й помчав, розштовхуючи юрбу учнів у коридорах. Двома поверхами вище зустрів Шеймуса і Діна, які весело його привітали й повідомили, що планують до самого світанку святкувати у вітальні завершення екзаменів. Гаррі їх майже не слухав. Поки хлопці сперечалися, скільки маслопива треба роздобути на чорному ринку, він заліз у отвір за портретом і так швидко повернувся назад з надійно захованими у портфелі плащем?невидимкою та Сіріусовим ножем, що ті й не помітили, що він кудись зникав.
— Гаррі, може, підкинеш кілька ґалеонів? Гарольд Дінґл обіцяв продати нам вогневіскі...
Але Гаррі вже мчав коридором. За кілька хвилин він перестрибнув останні сходинки й приєднався до Рона, Герміони, Джіні й Луни, які стояли на самому початку коридору, що вів до кабінету Амбридж.
— Я готовий, — видихнув він. — А ви?
— Ну що ж, — прошепотіла Герміона, коли повз них пройшла зграйка галасливих шестикласників. — Ти, Роне... береш на себе Амбриджку... Джіні й Луна, можете звільняти коридор від учнів... а ми з Гаррі надягаємо плащ і чекаємо, коли буде безпечно зайти...
Рон пішов і його яскраво?руду потилицю було видно навіть з кінця коридору. Тим часом не менш примітна потилиця Джіні в супроводі білявої Луниної голови попливла в протилежний бік, вигулькуючи то тут, то там у натовпі учнів.
— Іди сюди, — Герміона потягла Гаррі за руку до ніші за колоною, на якій розмовляла сама з собою кам'яна голова якогось бридкого середньовічного чаклуна. — Гаррі... з тобою справді все нормально? Ти страшенно блідий.
— Усе нормально, — коротко сказав він, витягаючи з портфеля плащ?невидимку. Насправді в нього болів шрам, але не дуже сильно, тож Волдеморт ще не завдав Сіріусові смертельного удару, бо коли він катував Ейвері, біль у шрамі був просто нестерпний...
— На, — він накинув на них обох плащ?невидимку, й вони почали уважно прислухатися, не зважаючи на латинські фрази, які бурмотіло погруддя чаклуна.
— Сюди не можна! — попереджала учнів Джіні. — Вибачте, треба йти в обхід отими сходами, бо тут хтось напустив задушливого газу...
Учні обурювались, а один сердито сказав: — Не бачу я тут ніякого газу.
— Бо він безбарвний, — досить переконливо вдала гнів Джіні, — але, якщо хочеш, то йди. Твій труп стане доказом для наступного ідіота, який нам не повірить.
Поволі натовп почав рідшати. Новина про задушливий газ розійшлася між учнями, і вже ніхто туди не йшов. Коли в коридорі збезлюдніло, Герміона неголосно сказала: — Гаррі, краще вже не буде... ходімо.
І вони рушили, ховаючись під плащем?невидимкою. У дальньому кінці коридору спиною до них стояла Луна. Проходячи повз Джіні, Герміона прошепотіла:
— Молодець... але не забудь про сигнал.
— Який сигнал? — пробурмотів Гаррі перед дверима кабінету Амбридж.
— Коли вони побачать Амбриджку, то почнуть голосно виспівувати "Візлі — наш король", — пояснила Герміона. а Гаррі застромив лезо Сіріусового ножа в щілину між дверима й стіною. Замок, клацнувши, відімкнувся, і вони зайшли в кабінет.
Недоладні кошенята вигрівалися на пообідньому сонечку, що осявало їхні тарілки, а в кабінеті було тихо й порожньо, як і минулого разу. Герміона полегшено зітхнула.
— Я боялася, що після другого ніфлера вона тут виставить охорону.
Скинули плаща?невидимку. Герміона підбігла до вікна й крадькома визирнула надвір, тримаючи чарівну паличку напоготові. Гаррі метнувся до каміна, схопив горщик з порошком флу і кинув дрібку в камін — спалахнув смарагдовий вогонь. Швидко став навколішки, запхав голову в мерехтливе полум'я й крикнув: — Площа Ґримо, дванадцять!
Голова закрутилася, ніби він щойно зійшов з ярмаркової каруселі, але коліна не відривалися від холодної підлоги кабінету. Замружився від вируючого попелу а коли обертання припинилося, розплющив очі й побачив, що дивиться на довжелезну холодну кухню будинку на площі Ґримо.
Там нікого не було. Він цього сподівався, але не був готовий до гарячої хвилі жаху й паніки, яка на нього накотила від вигляду порожнього приміщення.
— Сіріусе? — гукнув він. — Сіріусе, ти є?
Його голос луною розійшовся по кухні, але ніхто не відповів, хіба що справа від каміна почулося якесь шарудіння.
— Хто там? — крикнув він, думаючи, що то миша. Перед ним з'явився ельф?домовик Крічер. Він був чимось страшенно задоволений, хоч обидві руки мав, здається, поранені, судячи з грубого шару бинтів.
— У каміні голова Поттера, — оголосив він порожній кухні, кидаючи на Гаррі дивно радісні погляди. — Крічеру цікаво, навіщо він прибув?
— Крічере, де Сіріус? — нетерпляче запитав Гаррі.