У Світлі Істини. Послання Ґраля

Якщо він, одначе, вперто хоче торувати собі інший шлях, безцеремонно і завдаючи шкоди своїм ближнім, то йому це ніколи не зможе принести істинної користи.

Він не має права говорити, що йому Бог для цього ще повинен і мусить надати пізнання, щоб він його дотримувався і в ньому змінювався! Зухвалість це і новий гріх лише, якщо він очікує або навіть вимагає, що повинні йому спершу довести, що його погляди помилкові, аби він зміг повірити в це, переконатись у протилежному! Це він, єдино він сам для себе це пізнання зробив зовсім неможливим і сам зійшов із правильного шляху, на якому стояв спочатку! Можливості пізнання йому Бог уже надав на шляху, який він випросив, щоб можна було йти! Оскільки у своїй злісній сваволі він його добряче засипав, то повинен Бог нині, напевно, як слуга, йому знову розкопати цей прохід! Дитиняча поведінка! Саме ця самовпевненість, ця вимога стануть для людей найтяжчими для спокутування вчиненого ними богохульства! Я кажу вам: будь-якому розбійникові легше звільнитися від провини, ніж людській душі, котра в очікуванні наважується вимагати, щоб Бог виправив людям їхню власну і найбільшу провину новим даруванням їм пізнання! Саме те, що людина в найзатятішому спротиві Божій Волі сама звалила на себе як найважчий тягар гріхів!

Буде жорстока боротьба за людські душі, перш ніж вони зможуть визволитися від звичних порушень десятої Заповіді Божої, тобто в ній змінитися так, аби нарешті справді згідно з нею жити у своїх думках, мовленні та вчинках! А на всіх, хто на це неспроможний, очікують страждання і знищення тут, на Землі, і в Потойбіччі!

Амінь!

Життя

У всьому Творінні існує, отже, формуючи, дозріваючи, підтримуючи та розпадаючись, лише післядія більш або менш потужного руху. Людський інтелект дослідив цей рух як щось найвище і в ньому досяг своєї межі. Далі він у своєму дослідженні просунутися не може, тому що сам є продуктом цього руху. Тому назвав він його, як найвище своє пізнання, просто "силою" або "живою силою", або ж "життям".

Але це не Сила і не Життя, а лише його природний неминучий наслідок, бо Сила є тільки в самому Житті, єдина з Ним, невід'ємна від Нього. Оскільки Сила і Життя невід'ємні одне від одного, а Творіння сформувалося, підтримується та розпадається лише з руху, то й усередині Творіння не може бути мови ні про Силу, ні про Життя.

Хто, отже, хоче говорити про відкриття Прасили або навіть про використання Прасили в машинах, той вводить себе в оману, тому що всередині Творіння її взагалі не можна знайти. Він приймає за неї щось інше і через своє сприйняття помилково іменує "Силою". Така людина, проте, цим доводить, що вона не має жодного уявлення про події у Творінні або власне про нього; за це їй, одначе, не варто дорікати, бо вона поділяє цю необізнаність з усіма своїми ближніми, вченими чи невченими.

Тому я в моєму Посланні від початку говорив про "Силу", яка струменить крізь Творіння, оскільки я багато що лише в такий спосіб для людей міг зробити зрозумілим.

Інакше вони моїх викладів взагалі б не осягнули. Нині ж можу я в них піти далі й подати картину, що відтворює хід усіх подій у більш доступний спосіб. По-новому представлено цей опис, але це нічого не змінить у раніше наданих мною роз'ясненнях, навпаки, все залишається точно таким, як я говорив, і як є насправді. Це нове у моєму нинішньому відтворенні таким лише здається, тому що цього разу я по-іншому висвітлюватиму події.

Я надаю таким чином тверду основу, велике вмістилище, в яке людина може помістити все, дотепер сказане в Посланні, як повсякчас рухливу, киплячу начинку, внаслідок чого воно стане єдиним цілим, безумовно взаємопов'язаним, у якому все витікає одне з одного. Унаслідок цього людина отримає для себе невичерпний, гармонійний в усьому загальний огляд досі невідомої їй великої події, що несе в собі її власне становлення та буття.

Слухач і читач нехай спробують образно уявити собі те, що я перед ними розгортаю:

Життя, справжнє Життя є щось цілком самостійне, цілком незалежне. Інакше б воно не могло бути названо "Життям". Це, одначе, притаманно лиш єдиному Богові! І оскільки, крім Бога, нічого по-справжньому "живого" немає, то Він єдиний володіє Силою, що закладена в Житті. Він, один-єдиний, і є, отже, тією часто згадуваною Прасилою, або взагалі "Силою"! А в Силі своєю чергою міститься Світло! Слово "Прасвітло" для цього так само хибне, як і слово "Прасила", бо є просто тільки одне Світло і одна Сила: Бог!

Буття Бога, Сили, Світла, тобто Життя саме обумовлює вже Творіння! Оскільки Живлюще Світло, Живлюща Сила не може не випромінювати! І в цих випромінюваннях міститься все потрібне для Творіння!

Випромінювання, одначе. не є Саме Світло!

Отже, все поза Богом суще має своє джерело тільки у випромінюванні Бога! Це випромінювання є, одначе, для Світла самозрозумілою дією. І ця дія була завжди, споконвіку.

Сила випромінювання поблизу Світла, природно, є найбільшою, такою, що в ньому не може бути жодного іншого руху, крім безумовного, чітко спрямованого руху вперед, який міститься у випромінюванні. Тож іде він від Бога далеко, в казкову далечінь, протяжність якої людський дух не спроможний уявити.

Але там, де цей безумовний порив уперед, рівнозначний невпинному величезному тискові, нарешті дещо слабшає, тоді досі спрямований тільки вперед рух набуває орбітального типу. Цей орбітальний тип руху зумовлено тим, що Живлюща Сила водночас діє як притягання, внаслідок чого все, що вийшло за межі повного випромінювання, знову притягується назад до того пункту, де панує лише рух, спрямований уперед. Унаслідок цього виникають орбітальні рухи еліптичної форми, тому що жодного власного руху немає, навпаки, він зумовлений лише викидом за межі визначеного пункту того, що з наступним втягуванням повертається назад унаслідок притягання, що міститься в Силі, тобто в Богові Самому.

У цих орбітальних рухах величезний тиск безпосереднього випромінювання слабшає, природно, виникає незначне охолодження, а з нього, своєю чергою, утворюється деякий осад.

Осад опускається глибше, або ще далі від найпотужнішого Первісного Випромінювання, одначе завжди втримується всепроникною Силою притягання, але водночас він завжди містить у собі ще достатньо сили пориву випромінювання, внаслідок чого виникають щодалі нові орбітальні рухи, які залишаються в щораз інших, але цілком визначених межах. Так іде слідом осад за осадом, утворюються в них одні рівні еліптичних круглястих рухів за іншими, що призводить до скупчення і зрештою до щодалі стійкіших форм, усе більше й більше віддалених від Початкового Випромінювання та його величезного, спрямованого вперед тиску.

Ґрадації, що виникають при цьому, утворюють рівні, на яких з'єднуються й утримуються певні роди, залежно від ступеня їх охолодження. Ці рівні, або роди я вже описував у моєму Посланні, як великі основні рівні – рівень Духовного на найвищому місці у Творінні, потім Сутнісного, що прилягає до нього, Етерноречовинного і нарешті Груборечовинного зі своїми численними ґрадаціями. Те, що найдосконаліші роди розташовані вище і ближче до Вихідного Пункту, є самозрозумілим, тому що вони більш подібні до нього, оскільки на них притягання Живлющої Сили мусить діяти потужніше. — —

Як я вже сказав, випромінювання Світла, що діє так незбагненно, було завжди, споконвіку.

Однак Бог не дозволив цьому випромінюванню діяти й проникати далі тієї межі, до якої безумовно спрямований уперед потік іще утворював пряму лінію, тому Чисте Божественне Випромінювання без охолодження та без пов'язаного з ним випадання в осад іще залишалося в усій своїй сяючій ясноті. Це створена Самим Богом суща споконвіку Божественна Сфера! У цій ясноті ніколи не могло виникнути жодне помутніння, а отже, й жодне викривлення, жодна зміна. Тільки повна гармонія з Витоком, із Самим Світлом, була можлива. І вона нерозривно пов'язана з Богом, тому що цього Випромінювання Живлющої Сили як Його природного наслідку уникнути неможливо.

До цієї розташованої під незбагненним для людського духу тиском якнайближче до Живлющої Сили Божественної Сфери як її найбільш зовнішня межа й точка закріплення належить Замок Ґраля, який можна вважати завершальним протилежним полюсом. Він стоїть, отже, ще в колі Божественного, і тому сущий споконвіку та на всю вічність пребуде незмінним, хоча Творіння й мусить колись перетворитися на руїни.

Так було споконвіку. Це щось для людського духу незбагненне.

Щойно Бог, за Своїм Волінням, послав назовні велике Слово: "Хай станеться Світло!", – промені пробилися крізь досі бажану межу далі у позбавлений Світла Всесвіт, приносячи рух і тепло. І тим установився початок Творіння, яке, породивши дух людський, змогло стати для нього батьківщиною.

Бог, тобто Світло, не потребує цього Творіння. Якщо Він знову обмежить Випромінювання рамками його невідворотности, внаслідок чого залишиться лише Сфера Божественної Чистоти, в якій ніколи не може виникнути помутніння, як це було вже дотепер, то настане кінець усьому, що вийшло за її межі. З цим припинилося б, одначе, й буття людини, яка тільки в ньому може бути свідомою! —

Безпосереднє Випромінювання Світла може породжувати тільки досконале. Однак при змінах цього первинного тиску, які виникають унаслідок щораз більшої віддалености, ця первісна досконалість послаблюється, тому що при наростаючому охолодженні повсякчас відокремлюються й лишаються позаду окремі частини. Чистота в Досконалості зумовлює тиск Божественного Випромінювання в його найвищій Силі, можливий тільки поблизу Бога. Тиск породжує рух, який супроводжується теплом, палом, розжаренням. Тиск же є лише наслідком Сили, а не самою Силою, як і Випромінювання виникає лише під тиском Сили, а не від самої Сили. Тому випромінювання у Творінні є лише наслідком відповідного руху, який своєю чергою мусить скеровуватися наявним тиском.