Його любов до батька, яка завжди була глибока, останніми роками зміцніла ще більше, бо він розумів, що Джеймс, доживаючи віку, дивиться на нього, як на єдину свою підпору. Страшно подумати, що той, хто все своє життя поводився так обачно й так багато зробив на славу свого прізвища, яке стало майже символом заможності й респектабельності,— перед самою смертю побачить його у всіх газетах. Це однаково, що стати підсобником смерті, цього найзаклятішого ворога Форсайтів. "Треба розказати матері,— думав він.— А коли справу розглядатиме суд, доведеться ховати від нього газети. Він майже нікого не бачить". Відімкнувши двері власним ключем, Сомс пішов нагору сходами й раптом почув гомін на площадці третього поверху. До нього долинув материн голос:
— Ти застудишся, Джеймсе. Чому ти не можеш спокійно зачекати?
Батько відповідав:
— Зачекати? Я завжди чекаю. Чому він не приходить?
— Ти можеш поговорити з ним завтра вранці. Нема чого стовбичити на сходах.
— Я певен, що він піде прямо до своєї кімнати. Я не засну.
— Ну ходімо, Джеймсе. Тобі треба в ліжко.
— Еге! Хтозна, може, я й не доживу до завтрашнього ранку.
— Тобі не доведеться чекати до завтрашнього ранку: я приведу його до тебе, як тільки він з'явиться. Прошу тебе, заспокойся!
— Ти знову своєї — тобі аби спокій. Він може зовсім не прийти.
— Але ж, коли він не прийде, ти не спіймаєш його, стоячи тут у халаті.
Сомс дійшов до останнього повороту сходів і побачив високу, закутану в стьобаний халат з брунатного шовку батькову постать, що перехилилася через поруччя. Світло падало на його сріблясте волосся й баки, немовби вінчаючи його ореолом.
— Ось і він!— почув він батьків голос, у якому звучала образа, і з дверей спальні долинула заспокійлива материна відповідь:
— Ну й чудово. Заходь, я розчешу тобі волосся.
Джеймс поманив його кощавим скрюченим пальцем — здавалося, то манить кістяк — і зник за дверима спальні.
"В чім річ?— думав Сомс.— Що він міг дізнатися?"
Батько сидів перед туалетним столиком боком до дзеркала, а Емілі поволі водила двома оправленими в срібло щітками, розчісуючи його волосся. Вона робила це кілька разів на день, бо ця процедура діяла на Джеймса так само, як на кота, коли йому чухають за вухом.
— Нарешті ти прийшов!— мовив він.— Я тебе чекав.
Сомс погладив йому плече і, взявши срібний гачок застібати черевики, подивився на пробу.
— Ну як?— сказав він.— Виглядаєте ви трохи краще.
Джеймс похитав головою.
— Я хочу тобі дещо сказати. Твоя мати про це ще не чула.
Він промовив це таким ображеним тоном, наче Емілі сама була винна в тому, що він їй нічого не сказав.
— Твій батько весь вечір ніби сам не свій. Не знаю, з якого приводу.
Щітки стиха шелестіли, вторуючи її заспокійливому голосу.
— Ні! Ти анічогісінько не знаєш,— сказав Джеймс.— Це тільки Сомс може мені сказати.
І, втупивши в сина свої сірі очі, в яких застигла болісна напруга, він промурмотів:
— Я вже старий, Сомсе. В моєму віці ні в чому не маєш певності. Я можу померти навіть завтра. Залишиться сила грошей. Рейчел і Сісілі не мають дітей, Вел на війні, й цей нікчема, його батько, захопить усе, що зможе. А Імоджен, чого доброго, може попастися в руки якомусь жевжикові.
Сомс слухав неуважно — все це йому вже доводилося чути. "Чш-чш!"— шелестіли щітки.
— Якщо це все!..— мовила Емілі.
— Все!— вигукнув Джеймс.— То дрібниця, я тільки підходжу до суті.— І знову його очі болісно втупилися в Сомса.— Я думаю про тебе, синку. Ти повинен розлучитися.
Ці слова, що їх Сомс аж ніяк не сподівався почути з батькових уст, майже порушили його самовладання. Він знову швидко перевів погляд на гачок, а Джеймс, ніби вибачаючись, швидко провадив:
— Не знаю, що з нею сталося: кажуть, що вона за кордоном. Твій дядько Свізін захоплювався нею — він був дивак.— Джеймс завжди називав так свого покійного брата-близнюка. Колись їх називали Гладкий і Худий.— Вона, певна річ, живе не сама.
І, зробивши цей узагальнюючий висновок щодо впливу краси на людську природу, він замовк, утупивши в сина свої недовірливі, як у птаха, очі. Сомс теж мовчав. "Чш-чш!"— шелестіли щітки.
— Не треба хвилюватися, Джеймсе! Сомс і сам знає, що йому робити. Це його справа.
— Ох!— зітхнув Джеймс, і це зітхання вихопилося з глибини його душі.— Але ж у мене є капітал, і в нього теж, до кого він перейде? А коли Сомса не стане, то зникне наше ім'я.
Сомс поклав гачок на помережану рожевим шовком скатерку, якою був накритий туалетний столик.
— Ім'я?— перепитала Емілі.— Але ж залишаться інші Форсайти.
— А що мені з того?— пробурчав Джеймс.— Я лежатиму в могилі, й нікого не буде, якщо він знову не одружиться.
— Ваша правда, тату,— спокійно мовив Сомс.— Я порушив справу про розлучення.
Очі Джеймса мало не вилізли з орбіт.
— Що?— вигукнув він.— Ось бачите! Ніхто нічого мені не розказує.
— А хто міг подумати, що ти цього хочеш?— сказала Емілі.— Мій хлопчику, це така несподіванка, через стільки років.
— Буде скандал,— бурмотів Джеймс, наче сам до себе.— Але я нічого не можу вдіяти. Не дави так щіткою. Коли ж буде суд?
— До літніх канікул. Вона вирішила не захищатися. Джеймс заворушив губами, роблячи таємні розрахунки.
— Я не доживу до того, щоб побачити свого внука,— промурмотів він.
Емілі перестала чесати.
— Звичайно, доживеш, Джеймсе. Сомс зробить усе якомога швидше.
Настала довга мовчанка. Зрештою Джеймс простяг руку.
— Ану подай мені одеколон,— і, підносячи його до носа, він підставив синові чоло.
Сомс нахилився й поцілував його в те місце, де починало рости волосся. Джеймсове обличчя ледь здригнулося й розгладилось, наче вся його тривога раптом ущухла.
— Я лягаю спати,— сказав він.— Я не читатиму газет, коли це розпочнеться. Газети — то справжня бридота, але я не можу спокійно сприймати їх, бо я занадто старий.
Дивно розчулений, Сомс пішов до дверей; він почув, як батько сказав:
— Ну й стомився ж я. Молитися буду в ліжку.
А мати відповіла:
— Чудово, Джеймсе; там тобі буде куди зручніше.
IX. ЗВІЛЬНИВСЯ З ПАВУТИННЯ
На форсайтівській біржі звістка про смерть Джоллі, ім'я якого з'явилося в списку інших загиблих солдатів, викликало суперечливі почуття. Дивно було прочитати, що Джоліон Форсайт (він п'ятий успадкував це ймення по прямій лінії) помер від хвороби, служачи батьківщині, й не мати змоги вважати це особистим горем. Це оживило давню неприязнь до його батька за те, що він відцурався їх. Бо престиж старого Джоліона стояв так високо, що ніхто з інших Форсайтів не зважився б сказати,— хоч цього й можна було сподіватися,— що це вони припинили стосунки з його нащадками через їхню негідну поведінку. Звичайно, новина ця підвищила інтерес до Вела й збільшила побоювання щодо нього; однак Вел носив ім'я Дарті, й навіть якби він загинув у бою або його нагородили хрестом Вікторії, все-таки це вразило б їх не так, як тоді, коли б він носив ім'я Форсайт. Навіть загибель або слава Гейменів не могла б їх задовольнити. Їхня родинна гордість почувала себе ошуканою.
Звідки пішла чутка по те, що скоро станеться "одна страшенно неприємна подія, моя люба", ніхто не міг сказати, а менше за всіх Сомс, який тримав усе в таємниці. Можливо, чиєсь око помітило у списку судових справ "Форсайт проти Форсайт і Форсайта" й співставило це з "Айріні в Парижі з русявою бородою". Можливо, яка-небудь із стін на Парк-лейн мала вуха. Факт залишався фактом: те, що родинній гордості готується удар, вже було відомо — про це шепотілися старі, це обговорювала молодь.
Сомс, роблячи черговий недільний візит до Тімоті,— він ішов туди з передчуттям того, що коли відбудеться суд, то настане кінець візитам,— як тільки переступив поріг кімнати, зразу відчув: тут усе знають. Само собою, ніхто не насмілився говорити про це в його присутності, але всі четверо присутніх Форсайтів затамували дух, усвідомлюючи, що ніщо не може перешкодити тітоньці Джулі поставити всіх у незручне становище. Вона так жалісно дивилася на Сомса, так часто затиналася, уриваючи свою мову, що тітонька Гестер вибачилась і пішла: їй, мовляв, треба промити око Тімоті, бо в нього починається ячмінь. Сомс зберігав незворушний, дещо гордовитий вигляд і сидів недовго. Він вийшов, насилу стримуючи прокляття, хоч на його блідих вустах грала легенька посмішка.
На щастя для його розуму, який мучився думкою про близький скандал, він день і ніч займав його планами свого відходу від справ,— йому-бо довелося зважитись на таке сумне рішення. Дивитися в очі всім цим людям, що знали його як обережного, розважливого порадника,— після цього ні в якому разі! Сумлінність і гордість, які так дивно, так тісно перепліталися в ньому з нечутливістю власника, не могли з цим примиритися. Він залишить свою практику, житиме на спочинку, купуватиме картини, здобуде собі репутацію відомого колекціонера,— зрештою, душа його завжди лежала більше до цього діла, ніж до адвокатської діяльності. Щоб здійснити це, тепер уже твердо ухвалене рішення, йому треба підготувати об'єднання своєї контори з іншою адвокатською фірмою так, щоб ніхто про те не довідався, бо інакше це викличе цікавість у людей і заздалегідь кине на нього тінь неслави. Він зупинив свій вибір на фірмі "Каткот, Голідей і Кінгсон", два компаньйони якої померли. Повна назва фірми після об'єднання мала б бути "Каткот, Голідей, Кінгсон, Форсайт, Бастард і Форсайт". Але після суперечок про те, хто з мертвих і досі має вплив серед живих, було вирішено обмежитися іменами Каткота, Кінгсона і Форсайта, з яких Кінгсон буде активним, а Сомс пасивним партнером. За своє ім'я, престиж і клієнтів Сомс мав одержувати чималі гроші.
Одного вечора він, як і годиться людині, що досягла такого важливого етапу своєї кар'єри, зробив підрахунки, з'ясовуючи свою вартість, і, взявши до уваги максимальне зниження цінностей під час війни, виявив, що його власність коштує приблизно сто тридцять тисяч фунтів. По смерті батька, якої, на жаль, уже не довго чекати, він одержить іще принаймні п'ятдесят тисяч, а його річні витрати ледве сягали двох тисяч. Стоячи серед своїх картин, він бачив перед собою майбутнє, багате на вигідні покупки, які йому пощастить робити завдяки набутій здібності вгадувати швидше за інших. Продаючи те, що цінуватиметься дедалі більше, й використовуючи свою інтуїцію, яка, напевно, підкаже йому, як будуть змінюватися смаки публіки, він збере чудову колекцію, яка по його смерті перейде до держави під назвою "Форсайтів дар".
Якщо йому пощастить дістати розлучення, він уже вирішив, як повестися з мадам Ламот.