Де Катіна помітив Метиса, і злісна радість блиснула в очах його. Він скочив з колін, щоб зустріти ворога, і, коли Метис наблизився, він схопив з землі пістолет і пустив йому в обличчя обидва заряди. Ще мить, і канадці підбігли до халупи по трупах ворогів, які корчилися в передсмертних судоргах; полонені відчули гарячі потиски дружніх рук рятівників і, побачивши усміхнені знайомі обличчя Амоса Гріна, Саведжа й дю Лю, зрозуміли, що, нарешті, настав для них бажаний спокій.
Отак утікачі скінчили свою подорож. Зиму вони спокійно прожили у форті Сен-Луі, а влітку, коли ірокези перенесли воєнні дії на верхів'я річки Святого Лаврентія, мандрівники вирушили в англійські провінції, спустившись річкою Гудзоном до Нью-Йорка, де їх чекав гостинний прийом сім'ї Амоса Гріна. Дружба між Амосом і де Катіна так зміцніла, завдяки спільним спогадам пережитих небезпек, що вони стали компаньйонами в торгівлі хутрами, і ім'я француза було так само відоме в горах Мона та на схилах Аллеганів, як колись у салонах і в коридорах Версаля. Згодом де Катіна збудував собі будинок на острові Стейтені, де оселилась безліч його одновірців, і віддавав більшу частину своїх прибутків на допомогу незаможним братам гугенотам. Амос Грін одружився з голландською дівчиною з Шенектеді. Адель так заприязнилася з нею, що цей шлюб іще більше зміцнив ту любов, що зв'язувала їх родини. Капітан Ефраїм Саведж щасливо повернувся в свій улюблений Бостон і здійснив заповідну мрію, збудувавши гарненький будиночок на горбі в північній частині міста, звідки йому було видно кораблі і на річці, і в затоці. Тут він жив, поважаний городянами, які вибрали його членом міської ради. Вони призначили його командиром чудесного корабля, коли сер Вільям Фіне напав на Квебек і переконався, що неможливо вигнати старого де Фронтанка з його лігва. Так, серед загальної пошани, старий моряк прожив багато років, і в наступному столітті його старечі очі могли вже побачити зростаючу велич рідної країни.
Замок Сен-Марі був незабаром відбудований, але власник його зовсім змінився відтоді, як утратив жінку й сина. Він схуд, озлився, став жорстокий і безнастанно організовував походи в ірокезькі ліси, де його загони своєю люттю переважали всі лиходійства ірокезів. Нарешті настав день, коли він вирядився у похід, з якого більш не повернувся ні він сам, ні його прибічники. Багато страшних тайн ховають у собі ці безмовні, тихі ліси Канади, і до них слід віднести й долю, що спіткала Шарля де ла Ну, власника Сен-Марі!
Примітка
1
Бог індійців.