Не еллінські ідоли, не схизми по-справжньому загрожують вірі! Справедливо бог осліпив ворога Церкви Юліана Відступника, заховавши від нього вразливе місце!
Попереднє правління було небезпечним для Високої Церкви. Базилевс Анастасій не вмів боротися із схизматиками. Сам він був настільки підозрілий у схильності до монофізитства, що патріарх Євфимій поставив вимогу і отримав від Мовчазного письмове сповідання кафолицької догми. Тепер кафоличність підданого підтверджується в сумнівних випадках порукою трьох свідомих кафоликів з їхньою клятвою на Євангелії. Навернутий з єресі в кафолицтво потрапляє під нагляд — чи не хитрує він? Брехун піддається смертній карі. Це благочестиво.
Старий Юстин славився як ревний кафолик. Тому Висока Церква одразу закликала віруючих визнати нового базилевса. Нехай гострий меч кафолизму зветься Зовнішнім Єпископом. Цей базилевс осягнув єдність доль Церкви і Влади...
Але що, що бажає зараз Юстиніан від патріарха?! Мена був схвильований, зляканий. Вірні піддані, істинні кафоли-ки Іпатій і Помпей з гідною щирістю і з успіхом здійснили доручене. Чому ж базилевс кличе Мену, щоб винести присуд їхньому життю?
Звичайно, заради величі Влади базилевс повинен був для видимості ніби жорстоко вчинити з Іпатієм і Помпеєм. До того ж не можна розкривати таємницю іподрому зайвим людям. Мабуть, обидва підставні заколотники тепер самі зрозуміли, що не одразу будуть наближені до особи Юстиніана, як їм обіцяно. Нехай спочатку всім здасться, що смерть зависла над їхніми головами. Потім базилевс простить з несказанним милосердям, і надалі кожному, хто спробує заговорити про жорстокість Юстиніана, кинуть в обличчя: а Іпатій з Помпеєм? Вони розкаялися і нині в шані.
Але чому базилевс надіслав листа патріарху? Небувала справа. Все має значення: і зміст листа, і посланий, і час, і місце, куди кличуть. Отож думай, тобі дано час помислити... Приніс євнух з покоїв базилиси, Юстиніан кличе в її покої, і слова ніби наперед вирішують долю обох патрикіїв.
А чи не мав хтось із братів нещастя скористатися милостями базилиси в минулі роки? Тоді вони в смертельній небезпеці, і базилевс кличе Мену на допомогу як свідка домовленості і поручителя обох сторін. Коли втручався цей Змій в образі Єви, Мена почував пригнічення. Він згадував сповідь Гекебола. Недобре, якщо базилиса знає, що сам він, Мена, виступав у ролі духівника у чоловіка, який був володарем Феодори і тяжко її скривдив. "Чому ж Гекебол владою префекта не втопив блудницю?" — промайнуло в свідомості, та Мена вдушив нерозумну думку в момент її народження.
В трубках годинника пісок опускався з надмірною швидкістю. Феодора втрутилася, втрутилася. Добра не жди. За статутом Церкви священнослужитель, порушивши клятву, позбавляється права служіння. Мена поклявся Іпатію і Помпею. Мена своєю апостольською владою розвіяв сумніви їхньої совісті. Він уподобив їх обох красуні Юдиф, яка хитрістю відрубала голову ворогові — Олоферну, і Давидові, який убив Голіафа. Щоб допомогти патрикіям усвідомити подвиг, на який вони покликані, Мена говорив про кару, накладену богом на Саула. Бог повелів Саулу винищити нещадно амалекитян, усіх — від мужа до жони, від отрока до грудного немовляти — і всю їхню худобу від вола до вівці, від верблюда до осла. Саул не послухався, і бог відвернувся від непокірного. Зате великим був подвиг благочестивого владики Ізраїля, благословенного богом
Іїуя. Він оголосив себе прибічником Ваала, святою олжею своєю зібрав ідолопоклонників і перебив їх до ноги. Богу бажана лжа з добрими намірами. Не треба боятися кровопролиття. За молитвою іудейського володаря Єзекії бог сам убив в асірійському стані за одну ніч сто вісімдесят п'ять тисяч чоловік. Захопивши місто Каспій, Іуда Маккавей перебив у ньому стільки ворогів, що кров'ю наповнилося озеро, яке мало дві стадії завширшки, бо з волі божої ворогів побивають з лютою звірячістю, як сказано в Другій книзі Маккавеїв.
Так був зміцнений дух патрикіїв. Патріарх прийняв їхню клятву на Цвяхах Хреста. Святиня, не менш велика, ніж Древо, зберігалася в Палатійському храмі Христа Пантократора. Олія від Лампад при Цвяхах своєю силою дорівнюється Олії від Гробу в Єрусалимі. Нею соборували помираючих базилевсів, ним же патріарх Костянтин вчинив перше помазання на престол імперії. Ця Олія була ніби власністю базилевсів, ніхто не смів помислити про неї для себе, все одно що про діадему.
Пробус знепритомнів, і патріарх відкрив святиню тільки для старших братів. Скринька стояла на шматку гладенького мармуру, стіни й купол були викладені червоним порфіром, так вишліфуваним, що тисячократно віддзеркалені вогні заважали визначити розміри святилища; воно здавалося безмежно просторим. П'ять лампад на ланцюгах висіли хрестом. Жодної прикраси, жодної ікони тут не було — творіння людської майстерності негідні бути поруч із Цвяхами. Лампади мали форму страусиного яйця, ланцюги викувані з круглих кілець, оскільки коло знаменує вічність.
Патріарх, проникаючи в святиню, читав сто п'ятдесятий псалом: "Хваліть бога у святині його... хваліть за могутність його".
Не перестаючи молитися, Мена повільно відкривав скриньку.
— Хто лише дихає, хай хвалить господа... алілуя, алілуя...
Дотикаючись до скриньки, Мена завжди відчував, як по старій шкірі його старого тіла пробігав мороз. Ішла обертом голова.
Чорні, іржаві від крові боголюдини Цвяхи були неоднакової довжини. Найбільший — на четверть, найменший — трохи довший за середній палець. З товстими головками, затуплені, жахливі... Мена бачив сяяння, що дрижало синюватим серпанком.
— Хваліть бога за могуть його, хваліть його за всеосяжну велич його...
Своїми руками Мена підніс до скриньки руки приведених до присяги. Всі три тремтіли, відчуваючи святиню.
Мена ні на мить не засумнівався в Іпатії, Мена був певен у божій допомозі і сприйняв успіх як належне. Але чому базилевс замислив радитися про долю людей, які повторили для слави божої великий подвиг Іїуя і Юдиф?
У скляній трубочці годинника порошок уже вибіг...
Обравши патріарха Мену своїм духовником, Феодора випробовувала його продуманими напівпризнаннями. Для неї була нудною проста мова, двоякість розважала, в простоті живе небезпечна ясність.
Феодорі був би вигіднішим патріарх ще тупішого розуму, ніж Мена. Ненець здогадався, що в холоді її почуттів і ховається таємниця жіночої влади над Юстиніаном. А проте інший буде гірший. Святителі спритно прибирають мудру маску тупості. Нехай залишається цей, він лякливий.
Із Церквою, зі справжньою, закритою від невігласа, базилиса була обережна. Богослужебний ритуал — могутнє магічне дійство. Водночас в багатьох храмах натовпи людей під керуванням священиків промовляють однакові слова, роблять однакові рухи. Поєднані в такий спосіб випромінювання душ наснажуються, зміцнюють Тіло Церкви, вперше створеної Христом і апостолами. Посвячені в Таїну називають це Тіло Сутністю.
У своєму палаці Ормізда базилиса ховала Анфімія, позбавленого патріаршого сану. Мудрець розкрив перед Феодорою таємне вчення. Наче краплини дощу зливаються в ріки, так проміння душ можуть творити Сутність. Вона невразима, безсмертна, але виснажується згасанням віри в неї, занепадає через виродження ритуалу, як плодове дерево без догляду. Еллін Есхіл, будучи Втаємниченим, устами Прометея пророкував загибель олімпійців. Бо до появи Христа всі Сутності були тимчасовими.
Феодора зрозуміла, що ті, хто позбавив Анфімія сану, були невігласами. Він нібито співчував догмі монофізитів. Та кожна віра, навіть єресь, може мати свою Сутність. Сутності, створені аріанами, маніхеями та християнами інших догм, нині згасають. Знесилені, вони, як колишні олімпійці, перероджуються в нікчемних демонів, ховаються в горах, лісах, печерах. Але Сутність монофізитів сильна, десятки тисяч мучеників надали їй могутньої живучості. Тому Анфімій, дбаючи про користь Церкви та імперії, готував унію кафоликів і монофізитів, аби злити воєдино дві Сутності.
Усунутий патріарх дав своїй покровительці золотий ключ до таїн, захованих у священному писанні, і навчив утаємничувану, як вестися з Сутностями.
В Ормізді Феодора прихистила багатьох монофізитів, дозволяла їм відправляти богослужіння. Таким чином вона встановлювала особистий зв'язок з Сутністю монофі-зитствуючих, користаючись також її силою.
Базилиса мала радість від бесід з Анфімієм. О, ці Сутності, вчення про них пояснює всі таїни, усуває суперечності, виганяє сумніви. Це справжня пожива для розуму. Варто пам'ятати: замок на дверях істини відмикають, а не зламують.
Анфімій пояснив базилисі таємницю Діоклетіана. Цей імператор хотів поєднати Сутність єгиптян з еллінською Сутністю, та успіху не мав, оскільки запізнився. Тіло церкви християн вірою людей та екстазом мучеників встигло набрати скоряючої сили.
Повсюдність боротьби захоплювала Феодору. Воістину все бореться, твердив Анфімій. Він пояснив свободу волі. Людина наділена свободою волі, і вона ніби може бути рівною творцеві. В писанні це сказано ухильно, аби не спокушати кволий розум: сотворив за образом своїм і подобою... Анфімій змушував свою ученицю наполегливо мислити про значення цих слів. Його повчання не нагадували єресь, де все стається через суперечку про зовнішнє.
Сильним уготоване приховане від слабких. Зору базили-си відкривалися грандіозні простори. Вона окидала поглядом світ з орлиних висот.
У раю Сатана відкрив Єві таїну вільної волі. Єва навчила Адама непокори. Через необізнаність обох сталася помилка. Хитрість Сатани полягала в утаємниченні непідго-товлених. Проте навіть бог, сотворивши людей за своєю подобою, не зміг їх знищити.
Феодорі було приємним довір'я утаємничувача, але утаємничення вона сприймала як належне. Вона в своєму житті пройшла шлях усього людства від сотворіння світу. Народжена невинною, звільнена хрещенням від тягара пер-вородного гріха, вона пізнала всі падіння; не було ницості, якої б не знесла вона і якої не чинила б сама. Очистивши себе до байдужності, вона силою вільної волі піднялася на вищий щабель. Ніхто не допомагав їй. Без порадників, без підпори — вона піднялася сама. Багато хто з жінок вивищився завдяки тілесній красі. Але ті були іграшками, які слугували в ложі.