Ще більш неправильним, одначе, було те, що цю Заповідь спотворили, намагаючись виправити її на людський розсуд, сформувати ще певніше за допомогою доповнення: "Шануй твого батька і твою матір!" Унаслідок цього вона стала особистісною. Це мусило призвести до помилок, адже Заповідь у правильній формі каже тільки: "Шануй батька й матір!"
Не йдеться, отже, про окремих, визначених осіб, властивості яких від самого початку не можуть бути встановлені та передбачені. Таке безглуздя ніколи не трапляється в Божественних Законах. Бог не вимагає в жодному разі шанувати щось, що не заслуговує бути безумовно шанованим!
Ця Заповідь, навпаки, замість особистости спрямовується на поняття батьківства і материнства. Отже, вона стосується, передусім, не дітей, а самих батьків, вимагаючи від них шанування батьківства і материнства! Заповідь покладає на батьків безумовний обов'язок повсякчас бути цілком свідомими свого високого завдання, а також враховувати наявну в ньому відповідальність.
У Потойбіччі й у Світлі живуть не словами, а поняттями.
З цієї причини трапляється, що при відтворенні словами легко відбувається обмеження самого поняття, як це сталося в даному разі. Однак горе тим, хто не дотримувався цієї Заповіді, не намагався її правильно усвідомити. Не може бути виправданням те, що вона досі багаторазово лише хибно тлумачилась і хибно відчувалася. Наслідки недотримання Заповіді даються взнаки вже при зачатті та входженні душі в тіло. Зовсім по-іншому було б на цій Землі, якби люди цю визначальну Заповідь розуміли й виконували. Тоді могли б інкарнуватися зовсім інші душі, які не допустили б занепаду етики й моралі настільки, як це є сьогодні! Подивіться лишень на вбивства, подивіться на розпусні танці, подивіться на оргії, в яких сьогодні все воліє розростися. Як вінець тріумфу задушливих течій темряви. І подивіться на безтямну байдужість, з якою цей занепад сприймають як щось правильне або ж таке, що повсякчас існувало, і навіть йому сприяють.
Де людина, яка намагається правильно пізнати Волю Бога, яка у злеті до високого намагається осягнути всеохопну Велич, замість того щоб знову й знову цю велику Волю вперто втискувати в жалюгідну обмеженість земного мозку, з якого вона зробила храм інтелекту? Вона таким чином опускає сама погляд донизу, наче раб, що йде в кайданах, замість того, щоб, розширивши його блиском радости, підвести у височінь назустріч променю пізнання.
Бо ви не бачите, якими жалюгідними виставляєте себе в кожному сприйнятті всього, що до вас приходить зі Світла! Чи то Заповіді, Обітування, Послання Христа, чи сукупне Творіння! Нічого не хочете ви бачити, нічого не хочете пізнавати! Ви не намагаєтеся взагалі щось по-справжньому зрозуміти! Ви не сприймаєте їх такими, якими вони є, проте намагаєтеся судомно знову й знову все переробити згідно з ницими поглядами, яким ви віддавалися протягом тисячоліть. Зробіть себе ж нарешті вільними від цих традицій. Сила для цього перебуває адже у вашому розпорядженні. Кожної миті. І не треба вам приносити жодних жертв. Але одним ривком, одним актом волі треба їх із себе скинути! Без утримання чогось вами вподобаного. Якщо ви намагатиметеся знайти перехід, ніколи не звільнитеся від колишнього – воно тягтиме вас знову й знову вперто назад. Легко це може відбутися для вас лише тоді, коли ви одним рухом відріжете все старе, і таким чином без старого тягаря постанете перед новим. Лише тоді вам відчиняться ворота, інакше вони залишаться міцно замкненими. А для цього потрібне тільки справжнє серйозне воління. Це подія однієї миті. Точно така, як пробудження зі сну. Якщо ви одразу не підніметеся з ліжка, знову станете стомленими, і радість від нової денної праці послабиться, якщо зовсім не зникне.
Шануй батька й матір! Це для вас нині свята Заповідь. Віддавай шану батьківству і материнству! Бо хто сьогодні ще знає, яку велику гідність закладено в цьому. І яку могутність, аби ушляхетнити людство! Це повинні однораз чітко усвідомити люди, які поєднуються тут, на Землі, і тоді кожен шлюб стане справжнім шлюбом, закріпленим у Духовному! І всі батьки, матері за Божественними Законами будуть гідні шанування!
Для дітей же ця Заповідь завдяки їхнім батькам стане святою і живою. Вони взагалі не зможуть інакше, як батька й матір шанувати всією душею, незалежно від того, якими є самі діти. Вони вже будуть примушені до цього фактом поняття батьківства. І горе тоді тим дітям, які не цілковито виконують Заповідь. Це ляже на них тяжкою кармою, адже підстава для цього буде досить вагома. А її дотримання незабаром у взаємодії стане самозрозумілою обставиною, радістю, потребою! Тому йдіть і дотримуйтеся Заповідей Божих серйозніше, ніж досі. Це означає: зважайте на них та виконуйте їх! Щоб ви стали щасливими! —
П'ята Заповідь
Не вбивай!
Бий же себе в груди, о людино, та вихваляй голосно, що ти не вбивця! Бо вбивати означає позбавляти життя, і на твоє переконання ти цієї Заповіді Господа ніколи не порушував. Гордо можеш ти постати перед Ним, і без страху й тривоги, сповнений надії, очікувати оголошення саме цієї сторінки твоєї Книги Життя.Чи ти, одначе, однораз при цьому замислювався, що для тебе існує також умертвіння і що "умертвляти" – те саме, що вбивати?
Немає ніякої різниці. Ти створюєш її лише сам своїм способом висловлювання, своєю мовою, бо Заповідь не каже однобічно: Не вбивай жодного груборечовинного земного життя! Проте велично, всеосяжно, коротко: Не вбивай!
Наприклад, у батька був син. Батька підштовхувало дрібне земне честолюбство, щоб син неодмінно отримав вищу освіту, за будь-яку ціну. У цьому синові, однак, покоїлися дари, які спонукали його до іншої діяльности, причому освіта не могла йому принести жодної користи. Цілком природно, що син до цієї примусової освіти не відчував жодного бажання, не був здатен також радісно віддавати їй силу. Син робив це з послуху. Він намагався ціною власного здоров'я виконати волю свого батька. Оскільки це, одначе, було проти природи сина, проти дарів, які він мав у собі, то цілком зрозуміло, що тіло також від цього страждало. Я не хочу тут розглядати далі цей випадок, який у земному бутті так часто повторюється, що відбувається сотні тисяч і навіть ще більше разів. Незаперечним, однак, є те, що батько тут у цьому синові через своє честолюбство чи впертість намагався вбити щось таке, що синові на Землі було надано для розвитку! У багатьох випадках це справді вдається вбити, оскільки розвиток у пізніший час тоді навряд чи можливий, тому що здорову головну силу для цього в найкращий час було надламано, легковажно змарновано на чужі для природи хлопчика справи.
Батько цим згрішив тяжко проти Заповіді: Не вбивай! Не кажучи про те, що він своїм вчинком позбавив людей чогось, що, дуже імовірно, могло принести їм велику користь завдяки хлопчикові! Одначе він мусить обміркувати те, що хлопчик, напевно, має чи може мати духовну спорідненість із ним чи матір'ю, та попри це перед Творцем усе ж залишається самостійною особистістю, котра зобов'язана отримані з собою для Землі дари розвивати задля власного блага. Можливо, таким чином йому з Божої Милости навіть було дано спокутувати тяжку карму тим, що він повинен був винайти щось таке, що в певному розумінні принесло б людям велику користь! Тяжко лягає ця провина перешкоджання ще цілком особливо на батька чи матір, котрі свої дріб'язкові земні погляди ставлять вище великих ниток долі, й таким чином зловживають своєю владою батьківства.
Не інакше відбувається й тоді, коли у батьків при укладанні шлюбу своїх дітей переважають дріб'язкові земні розрахунки їхнього інтелекту. Як часто при цьому безцеремонно придушується найшляхетніше відчуття їхньої дитини, внаслідок чого дитина, напевно, отримає земну безтурботність, але водночас і душевне нещастя, що залишиться для буття дитини більш вирішальним, ніж усі гроші та земне майно.
Звичайно, батьки не повинні поступатися будь-якій мрії та бажанню дитини. Це не було б виконанням їхнього батьківського обов'язку. Але потрібна серйозна перевірка, яка ніколи не повинна бути по-земному однобічною! Саме цю, проте, безкорисливу перевірку батьки застосовують рідко або взагалі не застосовують. Таких випадків – тисячі варіантів. Немає потреби, аби я більше про це говорив. Поміркуйте над цим самі, щоб ви не грішили проти цього настільки вагомого Слова Божого в цій Заповіді! Вам при цьому відкриються непередбачені шляхи!
Однак дитина також може придушувати справедливі сподівання батьків! Коли вона не розвиває дари в собі як слід, аби в них досягти великого, якщо батьки, йдучи їй назустріч, дозволили обрати бажаний для неї шлях. Тоді також відбувається умертвіння шляхетних відчуттів її батьків, і ця Заповідь грубо порушується!
Також коли людина зраджує так чи інакще істинну дружбу або довіру, що їй хтось виказує. Вона вбиває і ображає цим у іншому щось таке, що справді містить у собі життя! Це – порушення Божого Слова: Не вбивай! І це принесе їй лиху долю, яку вона мусить спокутувати.
Ви бачите, що всі Заповіді є лише найкращими друзями для людей, аби надійно вберегти їх від зла та страждань! Тому любіть їх і поважайте як скарб, збереження якого принесе вам тільки радість! —
Шоста Заповідь
Не чини перелюбу!
Уже те, що є ще Заповідь, яка говорить: "Не пожадай жінки ближнього твого!", свідчить про те, як мало узгоджується з цією шостою Заповіддю те, що визначає щодо цього земний закон."Не чини перелюбу!" може також говорити: "Не порушуй мир шлюбу!" Під словом "мир", звичайно, розуміють також гармонію. Це обумовлює водночас, яким узагалі повинен бути шлюб, бо там, де нічого не можна зламати чи порушити, також Заповідь не має жодного значення, вона керується не земними поглядами і визначеннями, а Божественною Волею.
Шлюб існує, отже, тільки там, де панують гармонія та мир як щось самозрозуміле. Де один завжди намагається жити тільки для іншого і радувати його. Однобічність і така зваблива вбивча нудьга при цьому від самого початку цілком і назавжди виключаються, як і небезпечна пристрасть до розваг або вигадка, що тебе не розуміють! Це знаряддя вбивства будь-якого щастя! Саме це зло не може взагалі виникнути в правильному шлюбі, де один справді живе для іншого, бо претензія, що тебе не розуміють, і пристрасть до розваг є виключно наслідком вираженого егоїзму, коли намагаються жити лише для себе, а не для іншого!
При істинній душевній любові, одначе, обопільна радісна самовідданість є чимось цілком самозрозумілим, і в ній у взаємодії недоотримання однією зі сторін цілковито виключається.