Це не лише зловживання, але й осквернення Божого імени! У радості чи скруті палке відчуття без слів є набагато ціннішим, ніж тисяча словесних молитов, хоча це відчуття й триває лише частку миті. Бо таке відчуття тоді завжди справжнє і нелицемірне! Тому воно ніколи не зловживатиме поняттям Бога. Це свята мить, коли дух людський, благаючи або дякуючи, хоче розпростертися перед сходами Божого Престолу! Це ніколи не може бути бубонінням за звичкою! Також це стосується служителів церков!
Людина, готова вживати ім'я Бога в усіх можливих і неможливих щоденних випадках, не має ні найменшого передчуття про поняття Бога! Вона тварина, а ніяк не людина! Бо як людський дух, мусить вона володіти здатністю несвідомо відчувати Бога в собі, хоча б лише однораз у своєму земному житті!
Але цього єдиного разу було б достатньо, щоби безумовно позбутися будь-якого бажання легковажного порушення другої Заповіді! Вона тоді вічно матиме в собі потребу вимовляти ім'я "Бог" тільки стоячи навколішки в найвищій чистоті всього свого внутрішнього єства!
Хто цього не має, той дуже далекий від того, щоби бути гідним лише Слова Божого, а ще менше – щоб увійти в Царство Боже! Аби насолоджуватися Його блаженною близькістю! З цієї причини також заборонено виготовляти зображення Бога-Отця згідно з розумінням людини! Кожна така спроба мусить призвести лише до жалюгідного применшення, оскільки ані людський дух, ані людська рука не здатні споглядати хоча б найменшу частку дійсности у видінні та по-земному закріпити її в зображенні! Найвеличніший твір мистецтва у цьому міг би означати лише глибоке пониження. Око, одне-єдине, у своєму невимовному сяянні натякає на все. – Отже, піднесеною є для вас незбагненна велич, яку ви вкладаєте в слово "Бог", котре з легковажною зухвалістю ви часто насмілюєтеся вживати як найповсякденніше в порожніх та бездумних мовних зворотах! Ви маєте надати звіт за таку вашу поведінку!
Третя Заповідь
Ти повинен освячувати святковий день!
Хто докладає зусиль, аби сповна відчути Заповідь? Поглянувши на дітей, на дорослих, як легковажно вони ставляться до Заповідей свого Бога, кожна серйозно мисляча людина могла б, мусила б жахнутися. Заповіді у школі вивчають і поверхово обговорюють. Людина задоволена, якщо вона завчила текст і певною мірою може надати підхожу відповідь, доки існує небезпека, що її про це запитають. Коли вступає вона тоді зі школи в практичне життя, то незабаром забуває цей текст, а з ним і його значення. Це найкращий доказ того, що її взагалі насправді не цікавило те, що її Господь і Бог від неї вимагає. Але Він не вимагає аніскільки цим чогось, а дає в Любові всім людям те, чого вони вкрай потребують! Було адже зі Світла помітно, як дуже заплуталися люди. Тож указав їм Бог, як Вихователь, правильно шлях, який приведе їх до вічного буття у світлому Царстві Духу, тобто до їхнього щастя. Тоді як недотримання Заповідей неминуче приведе до людей нещастя та загибель! Саме тому, власне, неправильно, коли говорять про Заповіді. Це радше доброзичливі поради, дороговкази правильного шляху крізь Речовинність, пізнати яку було бажанням самих людських духів. Але й ця така прекрасна думка не справляє жодного враження на людину. Вона занадто часто тримається власного ходу думок, буквально твердолобо, і не бажає нічого іншого ні бачити, ні чути, крім того, що сама собі спорудила у своїх поглядах, які дали їй змогу вибудувати її мале земне знання. Вона не відчуває, як Речовинність усе далі й далі відносить її до межі, де для неї востаннє постане "або-або", як те рішення, що стане вирішальним для всього її буття, згідно з яким вона муситиме пройти свій обраний шлях до самого кінця, не маючи змоги ще раз повернутися назад. Навіть якщо вона врешті-решт ще прийде до пізнання. Воно тоді буде занадто запізнілим і призведе лише до того, що її муки збільшаться.Аби в цьому допомогти, щоб вона, попри заблукання, могла прийти ще до вчасного пізнання, Бог дав людям третю Заповідь, пораду – освячувати святковий день! При виконанні цієї Заповіді в кожній людині з плином часу поступово вже виникло б томління прямувати до Світла, і з цим томлінням урешті-решт було б також указано шлях, що привів би до здійснення її бажань, які, зростаючи на силі, перетворилися б на молитву. Тоді б людина сьогодні, при Світового Повороту, була іншою! Одухотвореною, зрілою для того Царства, яке нині мусить настати.
Отже, почуйте, ви, і дійте так, щоб виконання Заповіді підготувало вам шлях. Ти повинен освячувати святковий день! Ти! Стоїть цілком чітко в словах, що ти святковому дню повинен надавати освячення, його для себе святим мусиш зробити! Святковий день є святковою годиною, тобто такою, коли ти відпочиваєш від роботи, яку покладає на тебе твій шлях на Землі. Ти не даєш святковій годині, святковому дню, одначе, жодного освячення, якщо при цьому хочеш опікуватися лише своїм тілом. Так само, якщо шукаєш розваги в іграх, у питві чи танцях. Святкова година повинна спонукати тебе до того, щоб ти в спокої заглиблювався у свої думки й відчуття, оглядав своє дотеперішнє земне життя, передусім, минулі робочі дні останнього тижня, та з цього робив корисні висновки для свого майбутнього. Шість днів завжди можна оглянути; що триває довше, – легко забувається. При цьому станеться не інакше, як твоє відчуття поволі піднесеться вище і ти станеш шукачем Істини. Якщо ж ти виявишся справжнім шукачем, тобі буде вказано і шлях. І як ти тут, на Землі, подорожуєш новим, поки невідомим тобі шляхом, тільки перевіряючи, досліджуючи його, так повинен ти і на нових для тебе духовних шляхах, які тобі відкриваються, старанно ступати крок за кроком, аби завжди мати твердий ґрунт під своїми ногами. Ти не повинен стрибати, оскільки тоді зростає небезпека падіння. Завдяки таким думкам і відчуттям у святкові години твого земного буття ти ніколи нічого не втратиш, а тільки здобудеш.
Ходінням до церкви ніхто не освятить святкову годину, якщо він водночас у час спокою не хоче подумати про те, що там почув, аби це правильно в себе прийняти і в ньому жити. Священник не може замість тебе освятити твій день, якщо ти сам цього не робиш. Зважуй завжди, чи перебуває справжній зміст Божого Слова в цілковитій відповідності з твоїми вчинками. Лише в такий спосіб святковий день буде освячений тобою; адже за допомогою твого спокійного самозаглиблення він досягає тієї мети, заради якої його було встановлено. Кожний святковий день стає таким чином віхою на твоєму шляху, що зворотною дією надає дням твоєї груборечовинної діяльности ту цінність, яку вони повинні мати для дозрівання твоєї душі. Тоді вони прожиті недарма, і ти повсякчас просуваєшся вперед. Освячувати – означає не марнувати. Якщо ти це втрачаєш, то втрачаєш свій час, що його було відведено тобі для дозрівання, а після Світового Повороту, що тепер повільно охоплює вас своїми променями, надається ще лиш короткий час, щоб надолужити втрачене, за умови, що ви при цьому застосуєте всю силу, яка ще залишилася у вас. Освячуйте тому святковий день! Хай це буде у вас удома або, ще краще, на природі, яка вам допоможе стати пильними в думках та відчуттях! Виконуйте таким чином Заповідь Господа. Це слугує для вашої користи!
Четверта Заповідь
Шануй батька й матір!
Цю Заповідь Бог дав людству колись через Мойсея. Невимовну душевну боротьбу, одначе, вона спричинила. Як багато дітей, як багато дорослих тяжко боролися, щоб у найгрубіший спосіб не порушити саме цю Заповідь. Як може дитина шанувати батька, котрий принизився до того, що став п'яницею, або матір, котра гірко отруює години життя батькові та всьому дому через свої примхи, нестримний темперамент, вади самовиховання і багато чого іншого, цілком унеможливлюючи настання спокійного настрою! Хіба може дитина шанувати батьків, коли вона чує, як вони одне з одним жорстоко лаються, обдурюють одне одного чи навіть б'ються? Численні подружні події часто перетворювали цю Заповідь на муку для дітей, роблячи неможливим її виконання. Зрештою це було б лише лицемірством, якби дитина хотіла стверджувати, що шанує матір, якщо та значно привітніше поводиться з чужими, ніж зі своїм чоловіком – батьком дитини. Коли помічає у ній схильність до поверховости, бачить, як та в сміховинному марнославстві опускає себе до безвільної рабині будь-якої модної дурниці, що так часто не поєднується з поняттям серйозного високого материнства, позбавляє материнську гідність усієї краси та величности… і після цього повинна дитина ще віднайти добровільну повагу до матері? Як багато закладено вже у слові "мати"! Як вимагає воно, одначе, також. Дитина, ще не отруєна оточенням, мусить несвідомо в собі відчути, що людина зі зрілим серйозним духом ніколи не наважиться лише заради моди оголити своє груборечовинне тіло. Як може мати тоді для дитини залишатися святою! Природна повага імпульсивно опускається до порожньої форми обов'язку за звичкою або, залежно від виховання, до самозрозумілої суспільної ввічливости, тобто до лицемірства, без жодного високого душевного пориву. Саме того високого пориву, що містить у собі тепло життя! Того, який дитині потрібен і при підростанні, і при входженні в життя, супроводжуючи її, як надійний щит, захищаючи від спокус усякого роду, і який в глибині її душі залишиться міцною опорою та притулком, якщо однораз виникнуть які-небудь сумніви. Аж до похилого віку! Слово "мати" чи "батько" має повсякчас пробуджувати гаряче щире відчуття, з якого поставав би гідно образ у повній чистоті перед душею, застерігаючи або схвалюючи, як провідна зірка, впродовж усього земного буття!І якого ж скарбу позбавляється кожна дитина, якщо вона свого батька чи свою матір не може шанувати всією душею!
Однак приводом для цих душевних мук знову-таки є лише хибне розуміння людьми цієї Заповіді. Хибним був дотеперішній погляд, що обмежував зміст і робив його однобічним, тоді як, одначе, нічого однобічного не може бути в тому, що послано Богом.