К о р о л ь. На якій вечері?
Г а м л е т. На такій, де вечеряє не він, а їдять його самого. Зараз за нього взявся синкліт червів з усієї землі. Черв'як, що не кажіть, єдиний стовп істинного порядку. Ми відгодовуємо різну живність собі для їжі і відгодовуємо себе на поживу хробакам. І жирний король, і сухий жебрак – це тільки дві страви до столу, дві переміни, а суть одна.
К о р о л ь. На жаль!
Г а м л е т. Можна спіймати рибу на черв'яка, що пообідав королем, і з'їсти рибу, що проковтнула цього черв'яка.
К о р о л ь. Що ти хочеш цим сказати?
Г а м л е т. Нічого, крім того, що король може мандрувати кишками жебрака.
К о р о л ь. Де Полоній?
Г а м л е т. На небі. Пошліть туди подивитись. Якщо ваш посланець його там не знайде, пошукайте самі у іншому місці. Принаймні, якщо не знайдете його протягом місяця, то почуєте носом біля входу на галерею.
К о р о л ь(слугам). Підіть, пошукайте його там.
Г а м л е т. Він вас жде не діждеться.
Слуги виходять.
К о р о л ь
Ну, Гамлете, оцей кривавий вчинок
Примушує, хоч нам це дуже тяжко,
Негайно звідси вислати тебе.
Повинен ти на час переховатись.
Тож поспішай. Готовий корабель,
Подув попутний вітер, і команда
У Англію з тобою відпливе.
Г а м л е т
Як, в Англію?
К о р о л ь
Так, в Англію.
Г а м л е т
Чудово.
К о р о л ь. Ти кажеш так, ніби знаєш наші думки.
К о р о л ь. Дорогий батько, хочеш ти сказати?
Г а м л е т. Ні – мати. Батько й мати – чоловік і дружина, а вони – плоть єдина. Отже, все одно: прощайте, матінко. Їдемо в Англію!
(Іде геть.)
К о р о л ь
Ідіть за ним скоріше. І негайно
Безумця заманіть на корабель.
Щоб духу не було його сьогодні!
Все, що потрібно, сказано в листі.
На тому прощавайте. Поспішайте!
Розенкранц і Гільденстерн виходять.
Ну, Англіє, якщо мою любов
Ти ціниш так, як можу я примусить –
А твій рубець від данського меча
Іще горить і ти благоговійно
Данину платиш нам, — дивись, не здумай
Собі на горе знехтувать наказом,
Яким таємно Гамлета тобі
Я в руки віддаю на вірну смерть.
Зроби скоріше це! Як від гарячки,
Позбав мене і спокоєм сповий.
Я не живу, допоки він живий.
(Іде геть.)
Сцена четверта
Рівнина в Данії.
Входять Ф о р т і н б р а с, к а п і т а н
і військо, в поході.
Ф о р т і н б р а с
Шлю вас вклонитись данському монарху.
Скажіть йому, що згідно з договором
Країною проходить Фортінбрас.
Де збірний пункт, ви знаєте. Додайте,
Що в разі необхідності готові
З'явитися за покликом на поміч.
Прощайте.
К а п і т а н
Добра путь.
Ф о р т і н б р а с
Фортінбрас з військом іде геть.
Входять Г а м л е т, Р о з е н к р а н ц,
Г і л ь д е н с т е р н та інші.
Г а м л е т
Чиє це військо?
К а п і т а н
Армія норвежців.
Г а м л е т
Куди похід?
К а п і т а н
На Польщу.
Г а м л е т
Хто веде?
К а п і т а н
Принц Фортінбрас, племінник короля.
Г а м л е т
Всю Польщу він іде завоювати,
Чи лиш якусь окраїну її?
К а п і т а н
Іде забрати, кажучи по честі,
Містечко, що нічим не знамените.
Лиш назва, що земля. П'яти дукатів
Не дав би я за неї, та і тих
Не виручить Норвегії чи Польщі,
Якщо б її в оренду віддали.
Г а м л е т
Чи буде Польща захищать цей клаптик?
К а п і т а н
Туди уже збираються війська.
Г а м л е т
Двох тисяч душ, десятків тисяч грошей
Не жаль їм за нещасний сіна жмут!
Так зовнішнього спокою й достатку
Малий гнійник, всередину прорвавшись,
Раптово губить нас. Прощайте, сер.
К а п і т а н
Благослови вас бог.
(Іде геть.)
Р о з е н к р а н ц
Ходімо, принце!
Г а м л е т
Рушайте. Я вас зараз дожену.
Всі, крім Гамлета, ідуть геть.
Усе мене довкола докоряє
І помсту квапить. Що таке людина,
Коли її бажання заповітні –
Лиш їжа й сон? Тварина, та й усе.
Напевне, той, хто дав людині розум
З поняттям про минуле і майбутнє,
Надав його нам зовсім не для того,
Щоб він даремно пліснявів у нас.
Хто винен тут? Скотяче забуття
Чи звичка розбиратися у вчинках
І наслідках? У роздумах таких
Лиш чверть – думки, три чверті – боягузство.
Навіщо я повторюю стократ,
Що мушу це зробити, як для цього
Є воля, сила, право і причина?
Усе, що зустрічається довкола,
Підкреслює безглуздість цих вагань.
Наприклад, військо, що повів на Польщу
Гарячий і рішучий Фортінбрас.
Він, мріючи про славу, рветься в бій,
Покласти ладен голову, а справа
Не варта і щербатої копійки.
Воістину великий той, хто кроку
Не зробить без причини, та коли
Зачеплять ненароком честь його,
Готовий битись хоч за жмут соломи.
А я, чий батько вбитий і ганьбою
Чия укрита мати, я стою
І з соромом дивлюся, як проходять
Дві тисячі приречених на смерть,
Щоб захопити клаптик, на якому
Ні розгорнути військо перед боєм,
Ні поховати тих, що будуть вбиті.
О думко! Як покликала війна,
Кривава будь, чи гріш тобі ціна!
(Іде геть.)
Сцена п'ята
Кімната в замку.
Входять к о р о л е в а, Г о р а ц і о
та п е р ш и й д в о р я н и н.
К о р о л е в а
Я не бажаю з нею говорити.
П е р ш и й д в о р я н и н
Вона наполягає, як безумна.
Її так жаль!
К о р о л е в а
Та що із нею сталось?
П е р ш и й д в о р я н и н
Усе за батьком тужить; заявляє,
Що скрізь обман; зітхає, б'є у груди,
І сердиться, і плаче, і бурмоче
Щось невиразне. У словах сумбур.
Та слухачів ці вислови безладні
До роздумів схиляють; їх тлумачать
І підганяють до своїх думок.
Із цих кривлянь, кивків і дивних фраз
Зробити можна висновок довільний:
Мовляв, немає диму без вогню,
І тут якась зловісна таємниця.
Г о р а ц і о
Вам краще би зустрітися із нею,
Бо небезпечні сумніви посіять
Вона у людях може.
К о р о л е в а
Приведіть.
Перший дворянин виходить.
(на бік)
Моїй душі і совісті нечистій
Ввижаються будь-де недобрі вісті.
Всього навкруг лякається провина
І викривати цим себе повинна.
Повертається перший дворянин з Офелією.
О ф е л і я
Де Данії володарка пресвітла?
К о р о л е в а
Що маєте, Офеліє, до мене?
О ф е л і я
(співає)
"Як впізнаю я дружка?
Всі – немов старці.
Під плащем його рука,
Костур у руці".
К о р о л е в а
Голубонько, що означає пісня?
О ф е л і я
Та ну вас! Я вам далі заспіваю.
(співає)
"Вмер дружок, покинув світ,
Вмер, як тільки зліг;
В головах поклали квіт,
Камінь – біля ніг".
К о р о л е в а
Послухайте, Офеліє…
О ф е л і я
Та ну вас…
Входить к о р о л ь.
К о р о л е в а
Яке нещастя сталося, погляньте.
О ф е л і я
(співає)
"Білий саван, наче сніг,
Вкрив його лице.
Мій дружок пішов навік,
Плачу через це".
К о р о л е в а
Як вам живеться в світі, бідолашна?
О ф е л і я. Дякувати богу, добре. Кажуть, сова була колись дочкою пекаря. От і знай після цього, що на нас чекає. Благослови бог вашу трапезу!
К о р о л ь(на бік). Думка про батька.
О ф е л і я. Не будемо говорити про це, будь ласка. Та якщо б вас запитали, що це означає, скажіть:
(співає)
"У Валентинів день сама
Я під вікном стою.
Буть Валентиною тобі
Я згоду надаю.
Ти хутко двері відімкнув,
І дівчина зайшла.
А та, що вийшла, та уже
Не дівчина була".
К о р о л ь. Офеліє, рідна!
О ф е л і я. Чекайте, зараз закінчу.
(співає)
"Клянусь, для тебе це – лиш сміх,
А дівчині біда.
Одне на думці вам усім,
Не маєте стида!
Мене повів би під вінець,
Дружиною б назвав!"
А він відповідає:
"І так було б, коли б тебе
У ліжко не поклав".
К о р о л ь. Давно це з нею?
О ф е л і я. Все на краще, сподіваюсь. Треба бути терплячою. Але не можу не плакати, як подумаю, що його поклали у холодну землю. Треба сповістити брата. Спасибі за співчуття. – Повертай, моя карето! На добраніч, леді. На добраніч, дорогі леді. Добраніч, добраніч.
(Іде геть.)
К о р о л ь
Прошу тебе, за нею прослідкуй.
Гораціо виходить.
Її звела із розуму скорбота
За батьком. Як почнуться вже нещастя,
То йдуть не поодинці, а гуртом.
І перше – смерть Полонія. А потім –
Настійна необхідність відіслати
Кудись подалі Гамлета. За ним
І третє горе – ремствування черні.
Вся муть сплила раптово на поверхню,
Усі про смерть Полонія говорять.
Даремно старика ми поховали
Без розголосу. Ще одне нещастя –
Офелії безумство, що доводить:
Без розуму людина – звір чи тінь.
І зверх всього: із Франції таємно
Лаерт приїхав; нас він обминає,
Живе чутками, слухає базік.
А ті йому всі вуха прогуділи
Про вбивство батька. Винних не знайти,
Так все на нас і звалять. Я боюся,
Що смерть підстерігає нас усюди,
Як град картечі.
Шум за сценою.
К о р о л е в а
Боже, що за шум?
К о р о л ь
Швейцарці де? Хай стануть на сторожі.
Входить д р у г и й д в о р я н и н.
Що сталося?
Д р у г и й д в о р я н и н
Володарею, рятуйся!
Морський приплив, прорвавши раптом греблі,
Не швидше заливає береги,
Аніж Лаерт роззброює сторожу
Із натовпом міських бунтівників.
За нього чернь. І нібито до них
Не знали ні життя, ані порядку:
Старовина і звичаї забуті.
Вони кричать: "Лаерта на престол!
Нехай живе Лаерт!" і в честь його
Летять шапки і плескають долоні.
К о р о л е в а
Зраділи, переплутавши сліди!
Назад, собаки!
Шум за сценою.
К о р о л ь
Виламали двері.
Вбігає озброєний Лаерт, за ним данці.
Л а е р т
Де ваш король? Залиште нас, панове.
Д а н ц і
Ні, допустіть і нас.
Л а е р т
Панове, вийдіть.
Д а н ц і
Та добре вже.
Виходять за двері.
Л а е р т
І двері стережіть.
Ну, жалюгідний, капосний король,
Де батько мій?
К о р о л е в а
Спокійніше, Лаерте.
Л а е р т
Якщо б краплина спокою знайшлася
В моїй душі, хай виродком зовуся!
Чи можу я лишатися спокійним,
Коли усе я втратив, що любив?
К о р о л ь
Що означає бунт оцей, Лаерте? –
Мовчи, Гертрудо, і за нас не бійся.
Король завжди в такій опіці божій,
Що, хто б з людей на нас не посягав,
Руками не дістати. – Признавайся,
Чим ти так роздратований, Лаерте?
Відповідай мені. – Мовчи, Гертрудо.
Л а е р т
Де батько мій?
К о р о л ь
В могилі.
К о р о л е в а
Та король
Невинний в цьому!
К о р о л ь
Хай про все питає.
Л а е р т
Як він помер? І не брешіть мені!
Я рву зв'язки, топчу свою присягу;
На відданість і вірність я плюю.
Відплати не боюся. Вірте слову:
Мені що рай, що пекло – все одно.
Кажу вам: будь що буде, та за батька
Помщуся я!
К о р о л ь
Та хто тобі завадить?
Л а е р т
Ніхто! Усе залежить лиш від мене,
А засоби для помсти я знайду.
Про це ви не турбуйтеся.
К о р о л ь
Лаерте,
Ти хочеш знати правду, чи не так?
Чому ж тоді в засліпленні і шалі
Змітаєш ти, неначе купу карт,
Усіх підряд, і ворога, і друга?
Л а е р т
Лиш ворогів.
К о р о л ь
Ти хочеш знати їх?
Л а е р т
Так.