Утік!
Поццо гупається об землю. Мовчанка.
Ні, впав!
Естрагон. Підвівся? Владімір. Ні.
Естрагон. Але ж ти казав, що він упав.
Владімір. Він був зіп'явся і став навколішки. (Мовчанка). Ми, здається, трохи переборщили.
Естрагон. Якби ж знаття, де та міра.
Владімір. Він благав, ми не вчули, тоді він ще дужче, от ми й завдали йому прочухана. Естрагон. Вірно.
Владімір. Тепер він не рухається. Може, вмер. Естрагон. Вскочили у халепуі А все через те, що хотіли допомогти йому.
Владімір. Вірно.
Естрагон. А ти не занадто сильно його погладив?
Владімір. Від щирого серця пару разів приклався.
Естрагон. Дарма.
Владімір. Ти ж сам цього хотів.
Естрагон. Хотів. (Пауза). А тепер що робити?
Владімір. Може, я спробую підповзти до нього?
Естрагон. Не кидай мене!
Владімір. Може, його погукати?
Естрагон. Звичайно. Поклич його.
Владімір. Поццо! (Пауза). Поццо! (Пауза). Мовчить.
Естрагон. Давай разом.
Владімір, Естрагон. Поццо! Поццо!
Владімір. Поворухнувся.
Естрагон. А ти певен, що його звати Поццо? Владімір (занепокоєно). Пане Поццо! Вертайся! Ми тебе не чіпатимемо.
Мавчанка.
Естрагон. Може, спробуємо інші імена? Владімір. Боюся, що він вже конає. Естрагон. Хоч трохи розважимося. Владімір. Чим розважимося?
Естрагон. Іменами. Будемо називати його то так, то інакше. А там і час сплине. Рано чи пізно натрапимо на потрібне ім'я. Владімір. А я тобі кажу, що його звати Поццо. Естрагон. А ми зараз побачимо. (Міркує). Авель! Авель! Поццо. Рятуйте!
Естрагон. Бачиш? З першого разу влучив! * Владімір. Мені ця тема вже набридла. Естрагон. А іншого, видно, звати КаТн. (Гукає). Каїн! Каїн! Поццо. Рятуйте!
Естрагон. Тут тобі все людство. (Мовчанка). Бачиш оту хмарку?
Владімір (піднімає голову). Де? Естрагон. Оно там, де зеніт.
Владімір. Ну? (Пауза). Що в ній такого особливого?
Мовчанка.
Естрагон. Може, побалакаємо на якусь іншу тему? Владімір. І я те саме хотів сказати. Естрагон. Але на яку? Владімір. Якби-то я знав!
Мовчанка.
Естрагон. Може, спочатку піднімемося? Владімір. Тільки разом.
Вони підводяться.
Естрагон. Зовсім не важко.
Владімір. От що значить воля.
Естрагон. А тепер що? Поццо. Рятуйте!
Естрагон. Пішли.
Владімір. Не можна.
Естрагон. Чому це?
Владімір. Чому це? Бо ми чекаємо на Годо.
Естрагон. Вірно. (Пауза). Що ж робити? Поццо. Рятуйте!
Владімір. Може, допомогти йому?
Естрагон. А що він хоче?
Владімір. Хоче підвестися.
Естрагон. Хто ж йому заважає?
Владімір. Він хоче, щоб ми йому допомогли.
Естрагон. То давай. Чого ж ми чекаємо?
Вони допомагають Поццо підвестися, відходять від нього. Поццо падає.
Владімір. Треба його підтримати.
Вони підіймають його. Поццо ледве тримається, обхопив Тх за шиТ.
Нехай трохи так постоїть, може, оговтається. (До Поццо). Так краще? Поццо. Хто ви такі? Владімір. Не впізнаєте нас? Поццо. Я сліпий.
Мовчанка.
Естрагон. То, може, він бачить майбутнє? Владімір (до Поццо). І давно?
Поццо. Я мав такий гарний, ясний зір... А ви друзі? Естрагон (регоче). Питає, чи друзі ми! Владімір. Ні, він хоче знати, чи ми його друзі. Естрагон. Для чого?
Владімір. Ми ж допомогли йому. Яких іще треба доказів?
Естрагон. Безумовно! Хіба вороги допомогли б?
Владімір. Розумно.
Естрагон. Це ж очевидно.
Владімір. І тут немає про що сперечатися.
Поццо. А ви не розбійники?
Естрагон. Розбійники! А ми хіба схожі?
Владімір. Так він же ж сліпий.
Естрагон. Йой! Справді. (Пауза). Сам каже.
Поццо. Не кидайте мене тут.
Владімір. Ні в якому разі.
Естрагон. В даний момент.
Поццо. Котра зараз година?
Естрагон (дивиться на небо). Зараз...
Владімір. Сьома?... Дев'ята?... Естрагон. Дивлячись яка тепер пора року. Поццо. Вже вечір?
Мовчанка. Владімір та Естрагон дивляться, як сідає сонце.
Естрагон. Сонце сходить. Владімір. Не може бути. Естрагон. А може, зараз світанок? Владімір. Не верзи дурниць. Там же захід. Естрагон. А ти звідки знаєш? Поццо (з тривогою). Вже вечір? Владімір. У всякому разі, воно не рухаєтся. Естрагон. А я кажу, сходить. Поццо. Чому ви не відповідаєте?
Естрагон. Не хочемо оголошувати неперевірені дані.
Владімір (впевнено). Вечір, добродію, вечір. Мій друг намагався посіяти сумніви відносно цього, і я, мушу зізнатися, на якусь мить перейнявся ними. Але я не дурно прожив усю цю довгу днину і запевняю вас, що на сьогодні програму майже вичерпано. (Пауза). До речі, як ви ся маєте, пане?
Естрагон. Скільки ще часу ми мусимо його підпирати? (Відпускає його, але знову підхоплює, бо Поццо у ту ж мить починає падати). Ми ж йому не каріатиди.
Владімір. Ви, якщо не помиляюся, казали, буцімто мали колись гарний зір.
Поццо. Так, прекрасний, чудовий зір.
Мовчанка.
Естрагон (роздратовано). Ну, а потім? Що з ним потім сталося?"
Владімір. Не присікуйся. Невже ти не бачиш, що він весь поринув у спогади про далекі, щасливі часи. (Пауза). Memoria praete-ritorum bonorum, як казали римляни, о пам'ять про колишнє щастя! — вона й досі пече його чуле серце.
Поццо. Так, чудовий зір.
Владімір. І все це з вами зненацька трапилося? Поццо. Гарний зір.
Владімір. Я вас питаю, як все це сталося. Поццо. Одного божого ранку я прокинувся сліпий, мов наша доля. (Пауза). Я й тепер все питаю себе, чи, бува, це не сон? Владімір. Коли це сталося? Поццо. Я не знаю. Владімір. Але ж тільки вчора...
Поццо. Не питайте мене, благаю. Сліпі часу не відчувають. (Пауза). Все, що пов'язано з часом, це для них китайська грамота. Владімір. Хіба? А я весь час був певен, що навпаки. Естрагон. Я пішов. Поццо. Де це ми? Владімір. Я не знаю.
Поццо. Це часом не Дошкове? Владімір. Вперше чую. Поццо. А яка тут місцевість?
Владімір (озирається). Тї важко описати. Вона ні на що не схожа. Тут нічого немає. Дерево, правда, одне росте. Поццо. Тоді це не Дошкове.
Естрагон (згинається). Казав, що буде розвага, а тут... Поццо. Де мій слуга? Владімір. Десь тут.
Поццо. А чому він не озивається, коли я гукаю? Владімір. Звідки я знаю. Спить, може. Або помер. Поццо. Що, власне, тут таке сталося? Естрагон. Так, що сталося? Владімір. Ви йшли і впали удвох. Поццо. Ідіть подивіться, може, він там поранений. Владімір. Але ж ми не можемо вас залишити. Поццо. Хай хтось один піде. Владімір (до Естрагона). Піди ти.
Поццо. Так, так. Нехай ваш друг піде. Від нього так зле смердить.
Владімір. Іди розбуди його.
Естрагон. Після того, що він мені зробив? Та ніколи! Владімір. Ага! Так ти все пам'ятаєш. Естрагон. Чого це? Ти ж сам мені про це казав. Владімір. Це правда. (До Поццо). Мій друг боїться. Поццо. Нема чого там боятися.
Владімір (до Естрагона). До речі, твої нічні знайомі, куди вони подалися?
Естрагон. Не знаю.
Владімір. Десь залягли, видно, і чатують, щоб згодом на нас напасти.
Естрагон. Не виключено. Владімір. Або просто десь зупинилися. Естрагон. І це може бути. Владімір. Щоб відпочити. Естрагон. Набратися сил. Владімір. Щоб згодом вернутися. Естрагон. Слушна думка. Владімір. А може, це все — видіння. Естрагон. Ілюзія. Владімір. Галюцинація. Естрагон. Ілюзія. Поццо. Чого він чекає?
В л а д і м і-р (до Естрагона). Чого ти чекаєш? Естрагон. Я чекаю на Годо.
Владімір (до Поццо). Я вам уже казав, що мій друг боїться. Вчора він хотів витерти вашому слузі сльози, а він напав на нього.
Поццо. Ні, з ними не можна панькатися. Вони просто цього не оцінять.
Владімір. Але що йому зараз робити?
Поццо. Перш за все хай він як слід посмикає за мотуз, але так, щоб не придушити. Це на нього, як правило, діє. А ні, то хай буцне ногою у пику чи в пах, щоб він трошки очуняв.
Владімір (до Естрагона). От бачиш, нема чого боятися. Ще Й помститися зможеш.
Естрагон. А як він дасть відсіч?
Поццо. Ні, ні, він ще зроду не захищався.
Владімір. Тоді я підскочу, і ми його вмить упораєм.
Естрагон. Не спускай з мене очей! (/де до Лакі).
Владімір. Одразу не лупцюй, подивися, може, він уже дуба дав. Щоб дурно сили не витрачати.
Естрагон (схиляється над Лакі). Дихає.
Владімір. Ну то дай йому.
Естрагон умить скаженіє, лається і гамселить Лакі ногами. При цьому він підвертає ногу, стогне і кульгає геть від своєї жертви. Лакі приходить до тями.
Естрагон (припадає на ногу). От же ж тварюка! (Сідає, пробує зняти черевики, але невдовзі кидає це заняття, ладнається спати, обхоплює руками коліна, кладе на них голову).
Поццо. Що там таке?
Владімір. Мій друг поранився.
Поццо. А Лакі?
Владімір. Так, це значить, він?
Поццо. Прошу?
Владімір. Це — Лакі?
Поццо. Не розумію.
Владімір. А ви, виходить,— Поццо?
Поццо. Звичайно, я — Поццо.
Владімір. Ті ж самі, що й вчора?
Поццо. Що вчора?
Владімір. Ми вчора бачилися. (Мовчанка). Не пам'ятаєте?
Поццо. Не пам'ятаю, щоб учора когось зустрічав. А завтра я не пам'ятатиму, з ким зустрічався сьогодні. Тому не покладайтесь на мене. Я довідок не даю. І годі про це. Вставай!
Владімір. Ви поспішили до Богенбурга, на ярмарок, щоб його там продати. Ви розмовляли з нами, а він танцював. Потім думав. І ви були зрячі.
Поццо. Може, і так. Дозвольте пройти.
Владімір відступає.
Вставай!
Владімір. Він підводиться.
Лакі підводиться, збирає розкидані речі.
Поццо. От і добре. Владімір. А зараз в який вам бік? Поццо. Це мене не обходить. Вперед. Владімір. Як ви змінилися!
Обтяжений валізами Лакі стає попереду Поццо.
Поццо. Батіг!
Лакі ставить долі багаж, шукає батіг, знаходить його, подає Поццо, знову
береться за валізи.
Мотуз!
Лакі ставить долі багаж, подає Поццо кінець мотуза, стає на своє місце.
Владімір. А що там у вас у валізі? Поццо. Пісок. (Смикає за мотуз). Вперед!
Лакі, хитаючись, вирушає. Поццо — слідом за ним. Владімір. Секунду.
Поццо зупиняється. Мотуз напинається. Лакі падає, випускаючи все з рук. Поццо спотикається, випускає мотуз, тупцяє на одному місці. Владімір його підтримує.
Поццо. Що трапилось? Владімір. Він упав.
Поццо. Негайно підніміть його, поки він не заснув. Владімір. А ви не впадете, якщо я вас відпущу? Поццо. Не думаю.
Владімір б'є Лакі ногами. Владімір. Ану вставай! Свиня!
Лакі підводиться, збирає речі.
Він встав.
Поццо (простягає руку). Мотуз!
Лакі ставить багаж, передає Поццо кінець мотуза, бере в руки валізи.
Владімір. Не йдіть нікуди. Поццо. Рушаю.
Владімір. А що ви робите, коли падаєте, а поруч немає нікого?
Поццо. Чекаємо, тоді так-сяк підводимося і далі йдемо. Владімір. А накажіть, щоб він нам заспівав, перш ніж підете.