Вона звичайно розпорошується по різних напрямках. Я просто сконцентрував свої незначні сили в "саіка танден" нервовому центрі в області діафрагми, а потім спрямував їх через передпліччя назовні. Я можу подужати десятьох, а тобі і двадцять чоловік не будуть перешкодою — якщо, звичайно, опануєш цією технікою. А ти нею опануєш.
Тренування продовжувалося.
Через три дні Чіун сказав:
— Досить айки-до. Це оборонне мистецтво і не твій профіль. Перейдемо до атаки. Мені сказали, що часу в нас залишається мало. Треба квапитися.
Вони рушили до стовпів, які стоять у кутку залу, для відпрацьовування ударів. Поки вони йшли, Чіун пояснював:
— На Сході існує безліч видів рукопашного бою, орієнтованих на атаку. Всі вони гарні на певному рівні виконання. На жаль, у нас нема часу на всі. Тому зупинимося на найуніверсальнішому — карате.
Вони стояли всередині квадрату, створеного чотирма стовпами для відпрацьовування ударів, які мають форму букви "Y".
Чіун продовжував:
— Легенда говорить, що карате народилося багато років тому, коли жорстокий правитель однієї з провінцій Китаю відібрав у селян, які перебували під його владою, всю зброю. Дхарма, основоположник вчення дзен, жив саме в ті часи. Він розумів, що його народ повинен мати щось, щоб захистити себе. І він скликав людей до себе.
Не перестаючи говорити, Чіун закріпив на трьох стовпчиках по дюймовій сосновій дошці.
— Дхарма звернувся до народу і сказав, що всім потрібно вчитися захищати себе. "У нас відібрали ножі, — сказав він, — тож перетворимо кожен палець у ніж..."
Блискавичним рухом Чіун випрямив руку і завдав по першій дошці прямий удар кінчиками пальців. Зі стукотом впали на підлогу дві її половинки.
— І Дхарма сказав: "У нас відібрали кийки — тож перетворимо в кийки наші кулаки..."
При цих словах Чіун ударом кулака розщепив наступну дошку.
Чіун зупинився перед третім стовпом:
— У нас відняли списи — тож нехай же кожна рука стане списом! — вимовив Чіун і напружена розкрита долоня, яка дійсно нагадує спис, розбила надвоє останню дошку. Чіун на хвилину затримався перед порожнім стовпом, зробленим з суцільного бруса десяти сантиметрової товщини. Він зробив глибокий вдих.
— І сказав Дхарма: "Перетворимо руки в мечі!"
Останні слова Чіун майже викрикнув на різкому видиху. Зі звуком гвинтівкового пострілу ребро долоні Чіуна стикнулося з брусом. Стовп захитався й упав, перерубаний на висоті метра від підлоги. Чіун повернувся до Рімо.
— Таке мистецтво відкритої долоні, що ми називаємо "карате". Ти його освоїш.
Рімо підняв перерубаний брус і подивився на покритий друзками торець. Що ж, Чіун вражає, з цим не можна не погодитися. Що може зупинити цього чоловічка, якщо йому спаде на думку почати вбивати всіх підряд? Хто зможе протистояти його жахаючим рукам?!
РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ.
Займаючись з Чіуном айки-до, Рімо довідався про існування і розташування больових точок на людському тілі. З багатьох сотень тільки шістдесят, за словами Чіуна, можуть бути реально використані. Ураження лише восьми з цих шістдесяти спричиняє негайну смерть.
— На цих восьми ми і зосередимося, — оголосив Чіун.
Повернувшись в спортивний зал після обіду, Рімо виявив двох ляльок у людський ріст, закріплених на пружинах. На них була надягнута біла борцівська форма і нанесені червоні точки: на скронях, на адамовому яблуці, в області сонячного сплетення, у районі нирок, біля основи черепа і на спині, де, як він дізнався згодом, розташований сьомий хребець.
— Як каратист тримає руку, наносячи удар? — запитав Чіун, усідаючись на мати перед ляльками, і сам відповів: — Для всіх ударів існує один початковий стан долоні...
Він повернув руку долонею нагору і випрямив пальці.
— Великий палець треба "звести" як бойок пістолета. При цьому в передпліччі повинна відчуватися напруга, що немов би відтягає кисть назад. Вона, у свою чергу, викликає напругу в мізинці. Він висувається вперед. Вказівний, середній і безіменний пальці повинні бути злегка зігнуті в останній фаланзі, а долоня в цілому — трохи увігнута.
Надавши кисті відповідного стану, Чіун велів Рімо торкнутись до його передпліччя: на дотик воно виявилося схожим на туго натягнутий канат.
— Твердість досягається не зусиллям, а натягом м'язів, — пояснював Чіун.
— Саме натяг, а не сила перетворює руку в страшну зброю.
Підійшовши до ляльок, вони почали розучувати удари долонею: праворуч, ліворуч, нижче, вище... І знову, і знову.
Рімо з подивом знайшов, що його долоня практично не відчуває болю від зіткнення з набитими обрізками канатів опудалами.
Чіун зупинив Рімо:
— Не потрібно намагатися, щоб удар проходив всередину. В карате нема проникаючих ударів. Є тільки ляпанець, контакт.
З кишені роби Чіун дістав коробку сірників.
— Запали, будь ласка, — попросив він.
Рімо витягнув уперед руку з запаленим сірником. Чіун повернувся до вогника обличчям, підняв руку до плеча й одночасно з різким видихом відкритою долонею завдав удару зверху. У той момент, коли, здавалося, що долоня от-от торкнеться вогню, Чіун повернув її і відсмикнув. Вогник сірника метнувся за вакуумом, створеним долонею Чіуна. Сірник згас.
— Таким і повинен бути рух руки каратиста при ударі — різким і не інерційним, — пояснив Чіун.
— Я взагалі-то не мав наміру гасити сірники, — помітив Рімо. — От ламати дошки — інша справа. Скільки треба для цього провчитися?
— Анітрошки. Ти легко впораєшся з будь-якою дошкою. Але всьому свій час. Продовжимо тренування.
На настійну вимогу Чіуна, Рімо провів ще кілька годин, тренуючи удари на ляльках. Ближче до вечора вони перейшли до інших станів долоні при ударі. Основний стан, дізнався Рімо, називався "шуто" — долоня-меч. Рука в такому стані може знаходитися, не втомлюючись, хоч цілий день.
Якщо злегка прогнути руку з витягнутими пальцями в зап'ясті, вийде рука-поршень — "шотей". Шотей застосовується для ударів у підборіддя або в горло. "Хіракен" — майже те ж саме, але середні три пальці зігнуті сильніше. У такому стані рука подібна до лопати весла.
— Прекрасно для ударів по вухах. Майже завжди призводить до розриву барабанної перетинки, — пояснював Чіун.
Якщо руку-меч стиснути в кулак, то вийде "тетсуї" — рука-кийок.
— Є й інші стани, — сказав Чіун, — але поки досить і цих. Коли ти навчишся при ударі спрямовувати свою силу в руку або ногу, то зрозумієш, що її можна передавати і через предмети. Будь-яка річ у твоїх руках стане смертоносною зброєю.
Чіун показав Рімо, як аркуш паперу перетворити в кинджал, а прості канцелярські скріпки — у дротики.
Важко сказати, чому ще він встиг би навчити Рімо, якби один раз, о третій годині ночі, у кімнату, де жили Чіун і Рімо, не постукали. Ввійшов охоронець і почав щось шепотіти на вухо старому.
Чіун схилив голову на знак згоди, а потім кивнув Рімо, що, хоч і прокинувся, але лежав нерухомо.
— Йди за цією людиною, — сказав Чіун.
Піднявшись з циновки товщиною в соломину, Рімо надяг сандалії. Охоронець почував себе не у своїй тарілці, знаходячись в одній з кімнат спец підрозділу. Побачивши, що Рімо прямує до нього, хлопець позадкував. Рімо кивком запропонував йому вказувати дорогу.
Крокуючи по брукованій доріжці слідом за охоронцем, Рімо пощулився — холодний вітер із затоки наскрізь продував тонку тканину сорочки. Листопадовий місяць заливав моторошнуватим світлом темні корпуси санаторію. Рімо намагався затримувати подих, щоб впоратися з холодом, але, поки вони дійшли до адміністративного будинку, він уже поплескував себе руками, намагаючись зігрітися.
Охоронець був одягнений у товсту вовняну куртку, застебнуту на всі ґудзики, яку він не розстебнув, навіть коли вони ввійшли в приміщення і піднялися на ліфті на третій поверх. По дорозі їх двічі зупиняла охорона: супровідний пред'являв пропуск. Дивно, подумав Рімо, як це я раніш не помічав, що в позах вартових відсутня рівновага? Хлопці стояли зовсім неправильно, тримали руки так, що, здавалося, напрошувалися на захват і кидок через себе. Рімо відзначив також, що для підготовленої людини проникнути сюди не склало б особливої праці. Вони виявилися перед дубовими дверима з масивною мідною ручкою. На дверях висіла табличка: "Стороннім не входити". Охоронець зупинився:
— Далі мені не можна, сер.
Рімо розуміюче буркнув і повернув круглу ручку. Двері відчинялися назовні, а не в кімнату. Рімо машинально відзначив товщину фільонки і вирішив, що ці двері пістолет не візьме. Хіба що "магнум-357".
За столом з червоного дерева, обпершись на нього, стояла сухорлява людина в синьому купальному халаті і відсьорбувала щось з паруючої чашки. Його погляд був спрямований у темряву за вікном, де поблискував залитий місячним світлом залив.
Рімо закрив за собою двері. Ні, їх навіть "магнум" не візьме.
— Мене звуть Сміт, — сказала, не обертаючись, людина за столом. — Я ваш начальник. Чаю хочете?
— Ні, — буркнув Рімо.
Не змінюючи положення, Сміт продовжував:
— Ви вже знаєте майже все, що вам може придатися. Допуск на зброю вам оформлений. У триста сьомій кімнаті вас проінструктують щодо каналів зв'язку і явок. Все, що потрапить до вас у руки з Фолкрофта в письмовому виді, підлягає негайному знищенню. У сто другій одержите одяг. Ярлики — каліфорнійські. Грішми вас забезпечать. Документи будуть на ім'я Рімо Кебелла.
Все це Сміт вимовив таким тоном, наче зачитував список прізвищ у відомості.
— Ви тепер незалежний репортер з Лос-Анджелеса, так буде зручніше. Утім, вам вирішувати. Дійте по обставинах. Тренування поки закінчені. Ми дали б вам більше часу, але...
Рімо мовчки слухав. Не думав він, що от так доведеться вирушати на перше завдання. А, з іншого боку, чому б і ні?
Людина продовжувала бубонити:
— Ваша задача — ліквідувати людину, що знаходиться в даний момент у Джерсі, у лікарні "Іст-Гудзон". Він сьогодні випав з вікна. Швидше за все, його відтіля викинули. Допитайте і знищіть. Будь-яких спеціальних препаратів для допиту не буде потрібно. Якщо він ще живий, то вам усе розповість сам.
— Сер, — перебив Рімо, — а як мені зустрітися з Маклірі? На перше завдання ми повинні були йти разом.
Сміт опустив очі.
— Зустрінетеся в лікарні. Саме його вам і треба буде ліквідувати.
У Рімо перехопило подих, він відхитнувся.
— Виходу нема.