161) Спека ІІ
Сонце пече, неначе жінка з лівої сторони шат.
Змія заховалась в камінні, дятел – в пісках.
Марево за мною, марево переді мною.
Колодязь стоїть. Мусиш вклонитися йому.
____________________
Щоб задовольнивши свою спрагу під час спеки, фізичної чи духовної, треба поклонитися колодязю з водою, яку ти потребуєш.
162) Хтось
Хтось тобі каже у снах: "Тисячі років тому..."
І знову звучить те ж саме: "Тисячі років тому..."
Прокидаєшся з жахом і бачиш теперішній час,
котрий гуркоче реактивними літаками,
що летять у майбутнє, де знову будуть вбивати
і знову, як у Гомера, вихваляти відвагу мух...
____________________
І в часи Гомера, і в часи Голаня люди продовжують воювати між собою, створюючи як не Троянського коня, так реактивні літаки. Саме тому відвага людей нагадує відвагу мух, бо не передбачає духовного розвитку – за тисячі років людської цивілізації...
163) Адоніс
Голова кому? Голова – сну.
Волосся кому? Волосся – траві.
Тіло кому? Тіло – наготі...
Ось так він спить і чує шерхіт
свого сорому, зачепленого гребенем Венери,
і бачить сучок на гілці,
____________________
Міфічний красень Адоніс, коханець Венери, перетворився після своєї смерті в прекрасну квітку, бо давні греки будь-яку красу природи намагалися пояснити людськими стосунками, переважно "гріховними".
164) Після грози
Він так довго спокушував бурю,
що зачала вже від нього сина,
котрий пульсував серцем-блискавкою,
громом прочищав горло, зливою – голос...
і тільки ця тиша пахне шалено,
ніби листя аїру, котре ми на Трійцю
кидаєм під ноги служителям церкви.
____________________
Гроза і злива очищають землю від негативної енергії, яка накопичується людьми в процесі життя і з якою намагаються боротися священики. Природа (тобто Бог) їм в цьому допомагає...
165) Він малює
З грубуватим пензлем, вапном та клеєм
як же тихо дзвенить голос маляра в покої,
котрий, глухуватий, розмовляє сам із собою
так сиротливо, але так переконливо,
наче вже обіцянки перетворились в угоду!
В яку угоду? Тебе це насторожує...
____________________
Творчі особистості прагнуть до свободи у своїй творчості, тому будь-які умови щодо роботи, яку вони виконують, їх насторожують...
166) Під паром
Цей степовий шматок землі
добрий вже тим, яким він є...
А насильно переорана земля
спотворює розум й людські почуття.
Квіти, верес, запахи, і ти сам зі своєю свободою!
Добре тут не побачити людську істоту,
добре тут не почути кашель коня!
____________________
Нерозорана земля (під паром) нагадує поету його новаторську творчість, подібну до явищ первозданої природи.
167) Справи
Людина: іноді але тільки іноді.
Природа: завжди, але тільки завжди.
Час іще тільки наповнюється...
____________________
Людській цивілізації ще далеко до досконалості природи, але природа, особливо в містах, це теж вже частина цивілізації, тобто краща її частина.
168) Шостого січня
День свічок, котрий облизує
риб'ячу кістку від Різдвяного свята.
Але дуже красива –
та дерев'яна ступка для товчення маку
в глибині переднього плану солом'яної стіни,
і красивою є також стародавняя тиша,
і видимість святкового тижня – тебе не обманює.
Й хоча ми замерзаємо, надгробний камінь ще теплий,
бо в ньому відчувається рух.
____________________
Християнські свята облагороджують людське життя, і навіть згадка про святкові атрибути (як от ступка для товчення маку) наповнює душу героя теплою радістю. А останні дві строки цього вірша повторюють строки вірша "Світання":
Це той момент, коли ми замерзаємо,
але надгробний камінь – ще теплий,
бо в ньому відчувається рух.
Ця фраза означає, що хоча Ісус Христос помер, пам'ять про нього жива ("але нагробний камінь – ще теплий"), бо його вчення впливає на людей та змушує їх думати ("бо в ньому відчувається рух").
169) Було вже пізно
Похмурий день на верховині,
стиснутий хмурістю бездонної прірви
"А яка доля нашої волі?" – запитав сторож,
якому спротивилася ніч.
"А для чого іще жити?" – запитав самогубець.
"А чи варто знову жити?" – запитав мрець.
Було вже пізно, коли прийшла жінка й запитала:
"Хто з вас може сказати: Якщо ви не народились,
то чи зможу народитись я сама?"
____________________
Назва вірша "Було вже пізно" свідчить про те, що пізно задавати питання тим, хто прожив своє життя і не зрозумів його сенсу, але останнє питання задала жінка, смисл життя якої полягає в продовженні життя. Звичайно, кожна людина має свій смисл життя, але всі ці смисли повинні навчити майбутні покоління жити краще, і саме тому життя кожної людини має свій сенс, тобто дає цінний життєвий досвід...
170) Запитайте
Здійснення бажання, над яким радість сумує.
Мрія, знищена діями.
Картина, що зводить з розуму, поки її зрозумієш,
чому в природі немає схожого.
Для розуміння простір виявляється порожнім...
Запитайте сльози про те, що руйнує...
____________________
Лише сльози, тобто нещастя і трагедії, учать людей, як треба жити, тобто, як чинити так, щоб була в житті і радість. Але кожний народ, як правило, учиться тільки на власному досвіді, тобто заповнює свій "порожній простір" власним розумінням історії чи культури ("Картина, що зводить з розуму, поки її зрозумієш").
171) Горобець
Горобець, покидаючи засніжену гілочку,
розгойдав її трохи, тому вона захиталась,
заперечуючи сліпу емоційність.
Трохи снігу нападало з тієї гілочки.
Через мить з того буде лавина снігу.
____________________
Образ горобця в цьому вірші символізує недалеких людей, котрі "стрибають" в житті, намагаючись вдати потрібну діяльність, але сніг, який вони "струшують", може лише перетворитися на нікому не потрібну лавину.
172) Прощавай
Вже знову тягне грозою з бабиного кута долі.
Свідомість, до якої входить слабість
тернами тілесного ушкодження.
Хто танцює в плащі з крил кажана?
Хто так онімів від шуму побаченого?
Вода з колодязя вабить юнака,
чоловік прагне пити з джерела.
Все це зникло. Але є слова,
котрі не можеш висловити.
Бо вже не виконаєш даної обіцянки,
твоїм очам – наснився череп.
____________________
Передостанній вірш зі збірки "Біль" автор не випадково назвав "Прощавай", точніше "Йди з Богом", бо цим віршем він наче прощається з читачем і йде в небуття ("наснився череп"). Адже є слова, які неможливо висловити, тому люди повинні самі пізнавати істину, тобто брати її з природних (Божих) джерел (в тому числі з мистецтва), а не тільки з криниць, створених людьми для тіла.
173) Але
Давним-давно бог сміху та пісні
залишив людей самих, наодинці.
З тих пір – лише випадково
відлунюють вічності спогади.
Але совість (як біль) – ніколи
не буває малою, земною,
вона завжди – понад людиною,
і вона колись – відгукнеться,
і серця людини – торкнеться...
____________________
Біль поетової душі відгукується в його віршах таким самим болем, тобто болісним закликом до людей стати кращими та милосерднішими...
Переклад з чеської, а також коментарі – мистецтвознавця Світлани Шакули.