Мобі Дік

Герман Мелвілл

Сторінка 104 з 118

Ти хочеш тільки безоглядного послуху твоїм безоглядним наказам. Так, і ще ти кажеш, що команда склала одну присягу з тобою; кажеш, що ми всі тепер Ахави. Великий боже!.. Невже нема іншого способу? Законного?… Зв’язати, посадити під замок і відвезти додому? Та хіба можна сподіватися, що ти вирвеш владу з його рук, поки він живий? Тільки дурень міг би спробувати це. Навіть якби його скрутити, зв’язати йому руки й ноги линвами, прикувати ланцюгами до кілець у підлозі цієї каюти, — він і тоді був би жахливіший, ніж тигр у клітці. Я не міг би витерпіти його вигляду й не мав би куди втекти від його виття. Будь-якого спокою, навіть сну, та й самого неоціненного розуму позбувся б за довге, нестерпне плавання. Тоді що ж лишається? До землі багато сотень миль, і найближча — неприступна Японія, Тут я сам серед чистого моря, і між мною та законом — два океани й цілий континент. Так, так, справді… Хіба небо стає убивцею, коли блискавка вражає майбутнього убивцю в ліжку, спопеливши і попіл, і тіло?.. То чи стану і я вбивцею, якщо… — і Старбак повільно, скрадливо, дивлячися скоса, впер у двері дуло набитого мушкета.

"Ось на такій висоті там, за дверима, висить Ахавова койка; голова його — отут. Тільки натиснути курок — і Старбак лишиться живий, знову пригорне дружину й дитя… О Мері, Мері… синку… синку!.. А коли я не вб’ю тебе, старий, хто годен сказати, в яких незміренних глибинах потоне, може, Старбакове тіло разом з усією командою? Великий боже, де ти? Вистрелити? Вистрелити?.."

— Вітер ущух і повернув, капітане, піднято й зарифлено фор-і грот-марселі, судно тримається курсу.

— Табань! Ох, Мобі Діку, нарешті я вирву тобі серце!

Такий крик раптом прорвався крізь неспокійний сон старого капітана, немовби на Старбаків голос озвалося досі німе сонне видиво.

Піднятий мушкет, упертий у двері, затрусився, ніби в руці похмільного п’яниці. Старбак якусь хвилину неначе боровся з ангелом, але врешті, відвернувшись від дверей, поставив смертоносну зброю в стояк і вийшов.

— Він занадто міцно спить, містере Стаб. Іди ти розбуди його й скажи. Мені треба глянути, що тут, на палубі. Ти знаєш, що треба сказати.

124

СТРІЛКА

Уранці ще не стихле море неквапно котило розлогі, повільні, могутні хвилі і, наздоганяючи кипучий слід "Пеквода", підштовхувало корабель у корму, ніби долоні велетнів. Міцний і рівний вітер віяв так щедро, що небо й повітря були неначе величезні, тугі, опуклі вітрила; весь світ мчав за вітром. Сповите в непотьмарене ранкове сяйво сонце не було видне на небі; тільки по яснішій широкій плямі на небосхилі, з якої били в усі боки снопи променів-багнетів, було знати, де воно. Все довкола яскріло пишнотою вінчаних вавілонських царів і цариць. Море нагадувало тигель з розтопленим золотом, що клекоче світлом і жаром.

Ахав довго стояв осторонь і заворожено мовчав. Щоразу, коли розгойдане судно кивало бушпритом, він обертався вперед і дивився на яскраве сонячне проміння, відбите у воді перед кораблем, а коли корма западала вниз — обертався назад і вдивлявся в розмиту сонячну пляму за кормою та у жовті променисті зблиски на рівній, як шнур, кільватерній струмині.

— Хе, хе, мій кораблю! Ти тепер схожий на морську колісницю сонця. Хе, хе! Всі племена, які є попереду, я везу вам сонце! Підпрягайте ще й ще буруни! Агей! Я правлю морем, наче цугом коней! — Та враз його ніби шарпнула назад якась зустрічна думка. Він квапливо підійшов до стерна й хрипким голосом запитав стерничого, яким курсом той веде "Пеквода".

— Ост-зюйд-ост, сер, — відповів наляканий матрос.

— Брешеш! — і вдарив його зціпленим кулаком. — Курс ост у таку годину, а сонце за кормою?

Почувши ці слова, всі сторопіли: те, що тільки-но помітив Ахав, незбагненним чином уникло уваги всіх інших. Та це, мабуть, і сталось саме через його разючу очевидність.

Устромивши майже всю голову в нактоуз, Ахав глянув на компас. Його піднята рука поволі опустилась, і на мить він наче аж захитався. Старбак, що стояв за спиною в нього, теж глянув на компаси… І справді! Обидва вони показували на схід, а тим часом "Пеквод" з усією очевидністю плив на захід.

Та не встигла перша нестямна тривога поширитись серед команди, як старий капітан силувано засміявся й вигукнув:

— Знаю вже! Таке бувало й раніше. Містере Старбак, уночі блискавка перемагнітила наші компаси, оце й усе. Тобі, мабуть, уже доводилось чути про такі речі.

— Правда… Але самому мені такого ще ніколи не траплялось, — похмуро відказав зблідлий помічник.

Тут треба зазначити, що такі пригоди не раз відбувалися з кораблями під час сильних штормів. Як відомо всім, магнітна енергія, що впливає на стрілку корабельного компаса, по суті ідентична з електрикою, яка є в хмарах; тому не треба й дивуватися, що такі речі трапляються. В тих випадках, коли блискавка вдаряла в судно, обламуючи реї та обриваючи такелаж, її вплив на компасну стрілку часом бував іще фатальніший: вона зовсім утрачала магнітні властивості й відтоді годилась хіба що на плетільний дротик для якоїсь бабусі. Та в обох випадках стрілка ніколи не відновлює сама своїх пошкоджених чи втрачених властивостей, а якщо перемагнітились чи розмагнітились компаси в нактоузі, то можна бути певному: те саме сталось і з усіма іншими, які лишень є на судні, хоч би навіть найнижчий із них був уставлений аж у кіль.

Замислено стоячи перед нактоузом і дивлячись на перемагнічені компаси, старий капітан простяг руку, ребром долоні вивірив напрям на сонце й пересвідчився, що компаси показують точно протилежний справжньому курс, а тоді гукнув, щоб судно завертали на всі шістнадцять румбів. Реї перебрасоплено на навітряний борт, і знову "Пеквод" уперто посунув напереріз супротивному вітрові, бо гаданий попутний, як виявилося, був тільки маною.

Тим часом Старбак, хай які вже там були його потаємні думки, не заперечив ні словом, а спокійно віддавав необхідні накази, та й Стаб і Фласк, що тепер уже, здавалось, якоюсь мірою поділяли його почуття, теж без ремства погоджувалися з усім. Що ж до матросів, то, хоч декотрі з них тихо, невдоволено бурчали, їхній страх перед Ахавом був більший, ніж страх перед фатумом. Тільки погани-гарпунники лишались майже незворушні, як і завжди; бо навіть коли на них щось уплинуло, це була тільки якась магнетична дія непохитного Ахавового серця на їхні споріднені з ним серця.

Якийсь час капітан ходив по палубі, поринувши в свої бурхливі думки. Та ось його кістяна п’ята спіткнулася на чомусь; він глянув під ноги й побачив погнуті мідні зорові трубки квадранта, яким напередодні хряснув об палубу.

— Бідний мій гордий підглядачу неба і лоцмане сонця! Вчора я знищив тебе, а сьогодні компаси хотіли знищити мене. Так, так! Але Ахав ще владарює над поземною силою магніта! Містере Старбак, подайте мені наконечник від списа, молоток і найменшу вітрильну голку. Швидше!

Мабуть, він мав на думці не тільки відновити компас, а ще й не без обачливості хотів підняти дух команди, продемонструвавши їй своє таємниче вміння в такій чудесній справі, як перемагнічення компасів. Крім того, старий капітан знав: хоча судном сяк-так можливо правити й за допомогою перемагнічених компасів, та це неминуче навіє забобонним морякам нові страхи й лихі передчуття. І коли помічник приніс йому те, що він просив, Ахав рішуче обернувся до команди й сказав:

— Матроси! Грім перемагнітив стрілки старому Ахавові, але з оцього ось шматочка сталі Ахав зробить свою власну стрілку, і вона показуватиме куди слід незгірше від будь-якої.

На ті слова моряки збентежено перезирнулись із рабським подивом у очах і знову підвели заворожені погляди, чекаючи обіцяного чаклунства. Тільки Старбак дивився вбік.

Ударом молотка Ахав відбив сталеве вістря списа, а тоді, вручивши помічникові довгий залізний стрижень, який лишився від наконечника, наказав держати його сторчма, так, щоб залізо не торкалося палуби. Тоді кілька разів ударив молотком по верхньому кінцю залізного стрижня, приставив до того вершечка затуплений кінчик голки і знову кілька разів ударив молотком — уже не так сильно. А помічник весь той час тримав залізний прут прямовисно. Тоді зробив голкою кілька якихось химерних рухів — чи то справді необхідних для намагнічування голки, чи то розрахованих на те, щоб іще підсилити шанобливий подив команди, важко сказати, і звелів, щоб принесли лляну нитку. Ступивши до нактоуза, він вийняв з компасів зіпсовані стрілки, перев’язав голку ниткою посередині й горизонтально підвісив її над картушкою одного з компасів. Спочатку голка крутилась, і обидва її кінці хитались туди й сюди, та врешті вона застигла на місці; тоді Ахав, що пильно спостерігав її рухи, з полегкістю відступив од нактоуза і, показуючи на нього рукою, вигукнув:

— Дивіться самі, чи Ахав не владар над магнітом! Сонце на сході, і мій компас це засвідчує!

Один за одним вони підходили й дивилися, бо таке невігластво, як їхнє, могли переконати тільки власні очі, а потім один за одним відходили.

А в вогнистих Ахавових очах, сповнених зневаги й тріумфу, можна було в ту мить побачити всю його згубну гордість.

125

ЛАГ І ЛАГЛІНЬ

Досі на довгому-предовгому шляху "Пеквода" назустріч своїй долі лагом користувалися досить рідко. Довірливо покладаючись на інші способи визначати місце перебування корабля в морі, на деяких торговельних суднах і на багатьох китоловах, особливо під час крейсування, зовсім занедбують лаг, хоча воднораз — найчастіше просто задля проформи — регулярно записують на призначеній для цього аспідній дощечці як компасний курс судна, так і гадане пересічне число миль, пройдених за годину. Так було й на "Пекводі". Дерев’яна котушка й причеплений до неї вугластий лаг довго висіли за гакабортом недоторкані. їх мочили дощі й бризки, вони жолобились на сонці й на вітрі; всі стихії об’єднались, щоб уразити тлінням річ, яка висіла так марно. Та незважаючи на все це, коли через кілька годин після сценки з магнітом Ахавів погляд упав на котушку, він пригадав, що вже не мав квадранта й що в гніві заприсягся користуватись тільки лагом, і зразу запалився цією думкою. "Пеквод" плив, киваючи бушпритом кожній хвилі, а за кормою піниві буруни котились далі на захід.

— Гей, на баку! Кинути лаг!

Підійшло двоє матросів.

Інші твори цього автора: