У Флоренції мій партнер під час зупинки зайде й забере її. Я знаю, це вам буде трохи обтяжливо, але я буду вічний ваш боржник, якщо ви зробите мені цю послугу.
— Охоче, — відповів Бельбо, — але звідки ваш приятель із Флоренції знатиме, де я залишив валізку?
— Я завбачливіший за вас, і зарезервував місце, вагон вісім, місце номер сорок п'ять. Аж до Рима, тож ані в Болоньї, ані у Флоренції його ніхто не займе. Бачите, взамін за незручність, на яку я вас наражаю, я віддаю у ваше розпорядження місце, і вам не доведеться перечікувати у вагоні-ресторані. Я не насмілився купити вам квиток — не хочу, щоб ви подумали, ніби я віддячуюсь вам таким неделікатним способом.
Справжній джентльмен, подумав Бельбо. Він надішле мені скриньку марочного вина. Щоб я випив за його здоров'я. Учора я прагнув, аби він щез, а нині роблю йому послугу. Нічого не вдієш, не можу ж я йому відмовити.
У середу вранці Бельбо завчасно пішов на вокзал, купив квиток до Болоньї і біля вагона номер вісім побачив Альє з валізкою. Вона була важкенька, але невелика.
Бельбо закинув валізку на полицю над місцем номер сорок п'ять і вмостився зі своїм жмутом газет. Головною новиною дня був похорон Берлінгуера. За якийсь час місце поруч із ним зайняв якийсь добродій з бородою. Бельбо здалося, ніби він його вже десь бачив (пізніше він запізніло згадав, що це було, мабуть, на святі у П'ємонті, але певності щодо цього він не мав). Коли потяг рушив, купе було повне.
Бельбо читав газету, а бородатий пасажир намагався заходити зі всіма в розмову. Він почав із спостережень про спеку, про неефективність системи кондиціонерів, про те, що у червні не знаєш, як одягтися — по-літньому чи по-демісезонному. Він зауважив, що найкращий вихід — одягти легкий піджак, такий, як от у Бельбо, і запитав, чи його піджак англійського виробництва. Бельбо відповів, авжеж, англійського, фірми Берберрі, і читав далі.
— Вони найкращі, — сказав добродій, — але ваш просто чудовий, бо не має отих золотих ґудзиків, вони занадто впадають в очі. І, дозволю собі зауважити, він добре пасує до вашої бордової краватки.
Бельбо подякував і знову розгорнув свою газету. Добродій розбалакував з іншими про те, як важко дібрати краватку до піджака, а Бельбо читав. Я знаю, думав він, на мене дивляться, як на нечему, але я подорожую потягами, щоб не мати зносин з людьми. У мене й так їх достатньо у щоденному житті.
Тоді добродій сказав йому:
— Скільки газет ви читаєте, ще й різних політичних спрямувань. Ви, мабуть, суддя або політик.
Бельбо відповів, що ні, він працює в одному видавництві, яке публікує книги з арабської метафізики, сподіваючись залякати супротивника. Залякування, очевидно, на добродія таки подіяло.
Нарешті прийшов контролер. Він поцікавився, чому Бельбо має квиток до Болоньї, а місце зарезервоване до Рима. Бельбо відповів, що в останню мить він передумав.
— Як гарно, — сказав бородатий добродій, — коли є змога змінювати свої рішення як заманеться, не замислюючись, що на це скаже кишеня. Я вам заздрю.
Бельбо всміхнувся і повернувся в інший бік. Ну ось, казав він собі, тепер усі вважатимуть, що я або марнотратник, або тільки-но пограбував банк.
У Болоньї Бельбо підвівся і налаштувався виходити.
— Заждіть, ви забули валізку, — сказав його сусід.
— Ні, її має забрати один пан у Флоренції, — сказав Бельбо, — і я попрохав би вас приглянути за нею.
— Згода, — сказав бородатий добродій. — Можете на мене покластися.
* * *
Бельбо повернувся до Мілана надвечір, вмостився у себе вдома з двома бляшанками м'ясних консервів та крекерами і ввімкнув телевізор. Там знову говорили про Берлінгуера. Ось чому це повідомлення з'явилося майже мимохідь, при завершенні випуску новин.
Пізнього ранку, у вагоні номер вісім швидкого потягу, на відрізку між Болоньєю та Флоренцією якийсь бородатий пасажир висловив підозру щодо подорожнього, який вийшов у Болоньї, залишивши на верхній полиці валізку. Цей подорожній сказав, що у Флоренції по неї має хтось прийти, але хіба не так діють терористи? Крім того, навіщо той чоловік зарезервував місце до Рима, коли сам вийшов у Болоньї?
Пасажирів купе охопив неспокій. У певний момент бородатий пасажир сказав, що він більше не витримає. Краще допуститися помилки, ніж загинути. І він повідомив начальника потягу. Начальник звелів зупинити потяг і викликав залізничну поліцію. Не знаю точно, що там діялося, потяг стояв серед гір, пасажири тривожно метушилися вздовж колії, прибули спеціалісти сапери... Вони відчинили валізку і знайшли годинниковий вибуховий пристрій, наставлений на час прибуття потягу до Флоренції. Досить потужний, аби спровадити на той світ кілька десятків чоловік.
Добродія з бородою поліції знайти не вдалося. Можливо, він перейшов до іншого вагона і вийшов у Флоренції, не бажаючи опинитись на сторінках газет. Було поширено заклик, щоб він сконтактував з поліцією.
Решта пасажирів дуже виразно пам'ятала чоловіка, який залишив валізку. Цей тип викликав підозру з першого погляду. Він мав на собі англійський піджак без золотих ґудзиків та бордову краватку, був мовчазний, і, як здавалося, прагнув будь-що залишитись непоміченим. Але він обмовився, що працює у редакції якоїсь газети чи у видавництві, пов'язаному (і тут думки свідків розходилися) з фізикою, метаном або метемпсихозом. Але, безсумнівно, це мало якусь причетність до арабів.
У поліційних управліннях та дільницях карабінерів ударено на сполох. Почали надходити сигнали від населення, слідчі піддавали їх ретельному розглядові. У Болоньї затримано двох громадян Лівії. Поліційний художник спробував зробити за словесними описами фоторобота, який нині красувався на телевізійному екрані. Фоторобот не був схожий на Бельбо, але Бельбо був схожий на фоторобота.
У Бельбо не могло бути жодних сумнівів. Людиною з валізкою був він. Але ж у валізці лежали книги Альє! Він зателефонував до Альє — телефон не відповідав.
Був уже пізній вечір, Бельбо не ризикнув вийти, вклався спати, прийнявши снодійне. Наступного ранку він знову спробував знайти Альє. Мовчанка. Він спустився вниз купити газети. На щастя, перша сторінка досі ще була зайнята похороном, і повідомлення про потяг разом із фотороботом містилося на внутрішніх сторінках. Бельбо повернувся до помешкання з піднятим коміром, відтак усвідомив, що на ньому досі той самий піджак. На щастя, він був без бордової краватки.
Коли він намагався ще раз відтворити хід подій, озвався телефон. Незнайомий голос із легким балканським акцентом. Він звучав солодкомовно, як у людини, непричетної до справи, але з добрим серцем. Бідолашний пан Бельбо, — говорив незнайомець, — уплутався в неприємну історію. Ніколи не слід брати на себе роль чийогось кур'єра, не перевіривши вмісту пакунка. Буде йому непереливки, якщо хтось заявить у поліцію, що синьйор Бельбо і є той пасажир із місця номер сорок п'ять.
Звичайно, можна уникнути такого крайнього кроку, якщо тільки Бельбо погодиться на співпрацю. Приміром, якщо він скаже, де карта тамплієрів. А що Мілан став нині гарячим місцем, адже всі знають, що терорист, який хотів висадити в повітря потяг, вирушив саме з Мілана, то було б обачніше перенести розв'язання справи на нейтральну територію, скажімо, до Парижа. Чому б не домовитися про зустріч у книгарні "Слоан", по вулиці Мантікор, три, десь на цьому тижні? І, мабуть, пану Бельбо краще вирушити негайно ж, поки хтось його не впізнав. Книгарня "Слоан", вулиця Мантікор, будинок три. Опівдні, в середу 20 червня він побачить там знайоме обличчя того самого бородатого добродія, з яким так приємно спілкувався у потязі. Той скаже йому, де знайти інших друзів, а відтак, слово за словом, у доброму товаристві, якраз до дня літнього сонцестояння наш Бельбо зрештою розповість те, що він знає, і все закінчиться без стресів. Вулиця Мантікор, будинок три, легко запам'ятати.
109
Сен-Жермен... Вельми витончений і дотепний... Він твердив, що володіє всіма таємницями... Для своїх з'яв він часто використовував саме те знамените магічне дзеркало, яке й спричинилося до його слави... Оскільки за допомогою катоптричних ефектів він викликав потрібні тіні і їх майже завжди впізнавали, його зв'язок з іншим світом був справою доведеною.
Le Coulteux de Canteleu. Les sectes et les sociétés secrétes,
Paris, Didier, 1863, pp. 170-171
Бельбо відчув, що його справи кепські. Все було ясно. Альє вважав, що повідана йому історія правдива, він хотів запопасти карту, організував йому пастку і тепер тримав його в кулаці. Або Бельбо поїде до Парижа, щоб розповісти про те, чого не знав (але про те, що йому нічого не відомо, знав лише він, — я виїхав, не залишивши адреси, Діоталлеві був при смерті), або на нього накинуться всі поліційні загони Італії.
Чи можливо, щоб Альє скотився до такої брудної гри? Яка йому від неї користь? Треба було взяти цього старого навіженця за комір і приволокти до поліційного управління, лише так Бельбо міг виплутатися з цієї історії.
Бельбо справді узяв таксі і поїхав до вілли поблизу площі Піола. Вікна були зачинені, а на воротах — оголошення агенції, що займалася операціями з нерухомістю: ДО ВИНАЙМУ. Усі збожеволіли — адже Альє мешкав тут іще тиждень тому, і Бельбо йому телефонував сюди. Він подзвонив у двері сусідньої вілли.
— Той пан? Таж якраз учора він кудись переїхав. Не знаю куди, я знав його лише на вигляд — дуже стримана особа, гадаю, він постійно подорожував.
Не залишалось нічого іншого, як звернутися до агенції. Але там про Альє ні сном ні духом не відали. У свій час віллу винайняла одна французька фірма. Плата регулярно надходила через банк. Договір про винайм було розірвано протягом доби, від застави вони відмовилися. Усі справи агенція залагоджувала листовно з паном на прізвище Рагоцкі. Більш нічого там не знали.
Цього не могло бути. Ракоскі чи Рагоцкі, чи як його там, таємничий відвідувач полковника, якого шукав хитрий Де Анджеліс та Інтерпол, гуляв собі по світі, винаймаючи нерухомість. У нашій історії Ракоскі зі справи Арденті був перевтіленням Рачковського з Охранки, а той — перевтіленням того самого Сен-Жермена. Але яку причетність мав він до Альє?
Бельбо пішов до офісу, піднявся сходами, наче злодій, і замкнувся у своїй кімнаті.