Війна і мир

Лев Толстой

Сторінка 104 з 289

Ось чому таким людям, як ви, князю, гріх не служити тепер.

Князь Андрій сказав, що для цього потрібна юридична освіта, якої він не має.

— Та її ніхто не має, то чого ж ви хочете? Це circulus viciosus *, з якого треба вийти зусиллям.

Через тиждень князь Андрій був членом комісії складання військового уставу і, чого він зовсім не сподівався, начальником відділу комісії складання законів. На просьбу Сперанського він узяв першу частину складуваного цивільного кодексу і, з допомогою Code Napoléon та Justiniani2, працював над складанням відділу: Права осіб.

VII

Років зо два тому, в 1808 році, повернувшись до Петербурга зі своєї поїздки по маєтках, П'єр мимоволі став на чолі петербурзького масонства. Він влаштовував їдальні і надгробні ложі, вербував нових членів, турбувався про з'єднання різних лож та

1 зачароване коло,

2 Наполеонівського кодексу та кодексу Юстініана,

про придбання автентичних актів. Він давав свої гроші на обладнання храмин і поповнював, наскільки міг, збори милостини, на які більшість членів були скупі й неакуратні. Він майже сам своїм коштом підтримував будинок бідних, влаштований орденом у Петербурзі.

Життя його тимчасом точилося, як і раніш, у тих самих захопленнях і в розпусті. Він любив добре пообідати й випити і, хоч вважав це неморальним і принизливим, не міг здержатися від розваг холостих товариств, у яких він брав участь.

В чаду своїх занять та захоплень П'єр, проте, почав після того, як минув рік, почувати, що грунт масонства, на якому він стояв, тим більш опускався під його ногами, чим тривкіше він намагався стати на ньому. Разом з тим він почував, що чим глибше опускався під його ногами грунт, на якому він стояв, тим мимовільніше він був зв'язаний з ним. Коли він приступив до масонства, в нього було почуття людини, що довірливо ставить ногу на рівну поверхню болота. Поставивши ногу, він провалився. Щоб цілком упевнитися в твердості грунту, на якому він стояв, він поставив другу ногу і провалився ще більше, загруз і вже мимоволі ходив по коліна в болоті.

Йосипа Олексійовича не було в Петербурзі. (Він останнім часом відійшов від справ петербурзьких лож і безвиїзно жив у Москві.) Усі брати, члени лож, були П'єру знайомі в житті люди, і йому трудно було вбачати в них лише братів по каме-нярству, а не князя Б., не Івана Васильовича Д., яких він знав у житті здебільшого як слабких і нікчемних людей. З-під масонських фартухів і знаків він бачив на них мундири і хрести, яких вони добивалися в житті. Часто, збираючи милостину і полічивши двадцять-тридцять карбованців, записаних на прибуток і здебільшого, наборг, з десяти членів, з яких половина були такі ж багаті, як і він, П'єр згадував масонську клятву про те, що кожен брат обіцяє віддати все своє майно для 'ближнього; і в душі його знімалися сумніви, яких він по змозі уникав.

Усіх братів, яких П'єр знав, він поділяв на чотири розряди. До першого розряду він зараховував братів, які не брали діяльної участі ні в справах лож, ні в справах людських, а були зайняті лише таїнствами науки ордену, питаннями про троїсте найменування бога або про три начала речей — сірку, меркурій і сіль, або про значення квадрата і всіх фігур храму Соломонового. П'єр поважав цей розряд братів масонів, до якого належали здебільшого старі брати і сам Йосип Олексійович, на думку П'єра, але не поділяв їх інтересів. Серце його не лежало до містичного боку масонства.

До другого розряду П'єр зараховував себе і подібних до нього братів, шукаючих, хитких, тих, що не знайшли ще в масонстві прямого і зрозумілого шляху, але сподівалися знайти його.

До третього розряду він зараховував братів (їх було найбільше), які не вбачали в масонстві нічого, крім зовнішньої форми й обрядності, і дорожили точним виконанням цієї зовнішньої форми, не дбаючи про її зміст і значення. Такі були Вілларський і навіть великий майстер головної ложі.

До четвертого розряду, нарешті, зараховувалось теж багато братів, особливо тих, що останнім часом вступили у братство. Це були люди, за спостереженнями ГГєра, які ні у що не вірили, нічого не бажали і вступали в масонство лише для зближення з молодими, багатими і сильними по зв'язках та знатності братами, яких вельми багато було в ложі.

П'єр починав почувати себе невдоволеним зі своєї діяльності. Масонство, принаймні те масонство, яке він знав тут, здавалось йому іноді, засноване було лише на зовнішності. Він і не думав мати сумнів у самому масонстві, він гадав, що російське масонство пішло хибним шляхом і відхилилося від свого джерела. І тому наприкінці року П'єр поїхав за кордон для того, щоб обізнатися з вищими таємницями ордену.

Ще влітку 1809 року П'єр повернувся до Петербурга. З листування наших масонів з закордонними було відомо, що Безу<-хов зумів за кордоном здобути довіру багатьох високопоставлених осіб, збагнув багато таємниць і що його піднесено у виший ступінь і він везе з собою багато чого для загального блага каменярської справи в Росії. Петербурзькі масони всі приїхали до нього, запобігаючи перед ним, і всім здалося, що він щось приховує і готує.

Призначено було урочисте засідання ложі 2-го градусу, в якій П'єр обіцяв зробити повідомлення про те, що він має переказати петербурзьким братам від вищих керівників ордену. Засідання було повне. Після звичайних обрядів П'єр встав і почав свою промову.

— Любі браття,— почав він, тримаючи в руці написану промову, червоніючи і заникуючись.— Замало додержуватись у тиші ложі наших таїнств — треба діяти... діяти. Ми спимо, а нам треба діяти.— П'єр узяв свого зошита й почав читати.

— "Для поширення чистої істини і здійснення перемоги чесноти,— читав він,— повинні ми очистити людей від забобонів, поширити правила, відповідні до духу часу, взяти на себе виховання юнацтва, з'єднатися нерозривними узами з найрозумнішими людьми, сміливо і разом з тим розсудливо переборювати марновірство, невіру і глупоту, згуртувати відданих нам людей, пов'язаних між собою єдністю мети, владних і сильних.

Для досягнення цієї мети треба дати чесноті перевагу над пороком, треба сприяти тому, щоб чесна людина знаходила ще на цьому світі вічну нагороду за свої чесноти. Та в цих великих намірах нам дуже перешкоджають наші нинішні політичні заклади. Що ж робити за такого стану речей? Чи сприяти революціям, усе повалити, вигнати силу силою?.. Ні, в нас і гадки такої

нема. Усяка насильствена реформа заслуговує на осуд тому, що нітрохи не виправить зла, поки люди залишаються такими, які вони є, і тому, що мудрість не має потреби в насильстві.

Увесь план ордену повинен бути заснований на тому, щоб сформувати людей твердих, доброчесних і пов'язаних єдністю переконання, переконання, яке полягає в тому, щоб скрізь і всіма силами переслідувати порок та глупоту і сприяти розвиткові талантів та чеснот: витягати з тліну людей гідних, приєднуючи їх до нашого братства. Тоді тільки орден наш матиме владу — невідчутно в'язати руки покровителям безладдя й керувати ними так, щоб вони того не помічали. Одно слово, треба встановити такий загальний спосіб правління, який владарював би над цілим світом, не порушуючи громадянських зв'язків, і при якому всі інші правління могли б тривати звичайним своїм порядком і робити все, крім того тільки, що перешкоджає великій меті нашого ордену, тобто здійсненню перемоги чесноти над пороком. Цю мету ставило перед собою само християнство. Воно вчило людей бути мудрими і добрими і для власної своєї вигоди йти за прикладом і повчанням кращих наймудріших людин.

Тоді, коли все вкривала пітьма, досить було, звичайно, самого проповідування: новизна істини надавала їй особливої сили; та нині потрібні нам значно сильніші засоби. Тепер треба, щоб людина, яка керується своїми почуттями, знаходила в чесноті чуттєві принади. Не можна викоренити пристрастей, треба лише намагатися спрямувати їх до благородної мети; і тому треба, щоб кожен міг вдовольнити свої пристрасті в межах доброчесності і щоб наш орден давав до того засоби.

Коли в нас буде певна кількість гідних людей у кожній державі, кожне з них підготує ще двоє, і всі вони тісно між собою згуртуються,— тоді все буде можливим для ордену, який потай встиг уже зробити багато чого на благо людства".

Промова ця не тільки справила велике враження, але й викликала хвилювання в ложі. А більщість братів, які вбачали в цій промові небезпечні заміри ілюмінатства, холодно, на П'єрів подив, прийняла його промову. Великий майстер почав заперечувати П'єрові думки. П'єр з більшим і більшим запалом почав розвивати їх. Давно не було такого бурхливого засідання. Утворилися партії: одні обвинувачували П'єра, закидаючи йому ілюмі-натство; другі підтримували його. П'єра вперше здивувала на цих зборах та безконечна, різноманітність характерів розуму людського, яка спричинює те, що ніяка істина однаково не мислиться двом людям. Навіть ті з членів, які, здавалося, були на його боці, розуміли його по-своєму, з обмеженнями, із змінами, на які він не міг погодитися, бо головна потреба П'єрова полягала якраз у тому, щоб передати свою думку іншому точнісінько так, як він сам розумів її.

По закінченні засідання головний майстер недоброзичливо й іронічно зробив Безухову зауваження про його запал і про те,

28*

43В

шо не сама лише любов до чесноти, а й захоплення боротьби керувало ним у суперечці. П'єр не відповів йому і коротко спитав, чи буде прийнято його пропозицію. Йому сказали, що ні, і П'єр, не дочекавшись звичайних формальностей, вийшов з ложі і поїхав додому.

VIII

П'єра знову охопила та нудьга, якої він так боявся. Він три дні після виголошення своєї промови в ложі лежав вдома на дивані, нікого не приймаючи і нікуди не виїжджаючи.

В цей час він одержав листа від дружини, яка благала його про побачення, писала про свою тугу за ним і про бажання присвятити йому все своє життя.

Наприкінці листа вона сповіщала його, що днями приїде до Петербурга з-за кордону.

Слідом за листом у П'єрову самотність вдерся один з братів-масонів, яких він найменше поважав, і, перевівши розмову на П'єрові подружні взаємини, висловив йому у вигляді братньої поради думку проте, що строгість його щодо дружини несправедлива і що П'єр відступається від перших правил масона, не прощаючи тій, що кається.

У цей самий час теща його, дружина князя Василя, присилала за ним, благаючи його хоч на кілька хвилин одвідати її для переговорів у вельми важливій справі; П'єр бачив, що була змова проти нього, що його хотіли з'єднати з дружиною, і це було навіть не неприємно йому в тому стані, в якому він перебував.