Сила – це Воля Божа, Святий Дух. Його видимою формою є Голуб. Видимою формою Істини є самочинно променистий Хрест. Обидві форми бачили живими на Синові Божому, тому що він перебував у них. Це було, отже, в ньому природним та самозрозумілим явищем.
Те саме побачать і на Синові Людському! Голуба над ним та Хрест Спасителя за ним; бо він знов-таки нерозривно з ними пов'язаний, як Приноситель Істини, "Сущий у Силі та Істині"! Це безпомилкові Знаки його справжньої Місії у здійсненні Обітувань. Знаки, які неможливо підробити, які є незнищенними, застережливими і, попри жахливість серйозности, також провіщими! Перед ними лише єдиними мусить відступити вся темрява!
Подивіться вгору! Щойно з'являться невблаганні провісники його Пришестя, які розчистять для нього шлях від перешкод, нагромаджених людською зарозумілістю, спаде пов'язка з очей багатьох, кому даровано розпізнати його таким чином! Голосно вони мусять тоді свідчити, примушені Силою Світла.
Жоден зі ще таких численних сьогодні лжепророків і вождів не спроможний встояти перед цим, бо в обох високих Знаках, які не може нести ніхто, крім Сина Божого й Сина Людського, промовляє Сам Бог за Свого Слугу, і все людське мудрування мусить перед ними оніміти. —
Чекайте на годину – вона настане швидше, ніж усі гадають.
88. Чужинець
Темрява знову залягла над Землею. Тріумфуючи, затьмарила вона людей і перегородила шлях до Чистодуховного Царства. Світло Боже від них відступило. Тіло, яке слугувало йому оболонкою, покалічене і стікаючи кров'ю, повисло на хресті, як жертва протесту тих, кому він хотів принести щастя і святий мир.На вершині сукупного Творіння, у променистій близькості до Бога стоїть Замок Ґраля – як Храм Світла. У ньому запанував великий сум за заблудлими в глибині людськими духами, котрі в сліпій претензії на краще знання вороже замкнулися від Істини та опустилися аж до злочину, дозволивши сповненій ненависти темряві бичувати Сина Божого. Тяжко лягло породжене людством у такий спосіб прокляття на весь світ і втиснуло його в ще більшу обмеженість осягнення. —
Із серйозним подивом дивився із Замку Ґраля на жахливу подію юнак... майбутній Син Людський. Він був на той час уже в процесі навчання, що потребувало тисячоліть, бо мусив добре спорядитися, щоб зійти до низовин, де панувала темрява за сприяння людського воління.
Тут лягла замріяному ніжно жіноча рука на плече. Першостворена Цариця Жіночности стояла біля нього й промовила зі сповненим любови смутком:
"Дай змогу події впливати на тебе, любий сину. Таким є поле боротьби, через яке ти маєш пройти в годину здійснення, бо на прохання замордованого Спасителя дозволяє Бог Отець, щоб ти перед Судом відступникам іще раз проголосив Його Слово, аби врятувати тих, котрі ще хочуть Його почути!"
Мовчки опустив юнак голову і пішов до щирої молитви про Силу, бо відгомін такої великої Божої Любови могутньо здіймався в ньому!
Швидко розлетілася звістка про останню, ще одну можливість Милости по всіх світах, і багато душ благали Бога про дозвіл допомогти у великому діянні спасіння всіх тих, котрі ще хочуть знайти шлях до Бога. Любов Бога-Отця дозволила це багатьом душам, яким це могло бути корисним при сходженні. У сповненій вдячности радості гурт таких обдарованих, тріумфуючи, склав обітницю вірности для здійснення наданої можливости служити.
Так було підготовлено тих покликаних, котрі пізніше повинні були виконувати розпорядження Божого Посланця, коли настане його година здійснення на Землі. Ретельно їх було розвинуто для цього завдання і в слушний час інкарновано на Землі, щоб вони могли бути готові, щойно до них долине клич, прислухатися до якого було першим їхнім обов'язком.
— — —
Тим часом Заповіт замордованого Сина Божого, його Живе Слово, на Землі було використано лише для власних цілей. Люди не мали при цьому жодного уявлення про істинні Христові принципи. Навпаки, вони вжилися в настільки хибне, чисто земне прислужництво любови, що зрештою відхилили все інше як таке, що йде не від Бога, і сьогодні ще відхиляють та вороже ставляться до всього, що не проявляється в цій бажаній ними огидній м'якотілості, що так само не відповідає нездоровому рабському культу людства. Усе, де як основи бракує визнання людського верховенства, визначається просто як помилкове і таке, що не стосується Божого Слова. Під цією манірністю приховується, однак, насправді не що інше, як боязке занепокоєння, що вже давно відчутна порожнеча хибної будівлі може стати очевидною.
Ось що зробили зі Святого Заповіту Сина Божого! За таких принизливих передумов його зрозумілі слова, розтлумачені занадто по-людському, передавали далі. Плекаючи людські слабкості, вербували прибічників, доки змогли розгорнути дещицю земної влади, яка завжди залишалася кінцевою метою. Тоді, одначе, дуже швидко зі звірячою жорстокістю показали, як далеко відійшли носії невизнаного Христового принципу від його справжнього розуміння, як мало вони ним жили. Повсякчас і щодалі гостріше наводилися докази, що саме охочі бути носіями Христового принципу були найзлішими ворогами та найбільшими кривдниками справжнього Христового принципу, безсоромно і непростимо! Уся історія після земного буття Христа з виникненням церков у нетлінно вирізьблених і випалених рунах виявила ці факти настільки чітко, що їх ніяк неможливо ні заперечити, ні пом'якшити. Ганебне тавро свідомого лицемірства неприховано засвідчено за довгу історію окремих і масових убивств під злочинні заклики до Бога, причому ще сьогодні в багатьох місцях це продовжується, лише в зміненій, пристосованій до сучасности формі.
Тож темрява щодалі більше згущувалася – аж до чорноти – завдяки послужливості всіх людських духів, чим ближчим ставав час, коли Син Людський мав бути інкарнований на Землі.
Радісне пожвавлення стихій проголосило його земне народження. Ангели, сповнені любови, провели його на цю Землю. Першостворені огородили міцною стіною його та його земне дитинство. Сонячною мала стати його земна юність. Як привітання Бога-Отця бачив він увечері над собою променисту Комету, яку вважав за щось самозрозуміле, що належить до небесних світил, доки йому було накладено пов'язку, яку він мав носити у своєму гіркому навчанні.
Чужим здавалося тоді все навколо нього, тільки його душу наповнювало високе невтолиме томління, що піднімалося аж до неспокою, до безупинних нервових пошуків. Його не можна було вгамувати нічим, що пропонувала Земля.
З етерноречовинною пов'язкою на очах на ворожій території протистояв він тепер темряві, на полі боротьби, де вся темрява могла мати твердішу опору, ніж він сам. Тому це було в природі речей, що всюди, де він намагався до чогось братися, не могло пролунати жодного відгуку і не розвинулося жодного успіху, а лише завжди вороже сичала темрява. Доки час здійснення для нього не настав, темрява завжди могла залишатися сильнішою і завдавала йому земної шкоди там, де він впроваджував будь-що земне, все одно, чи це відбувалось у приватному, торговельному чи державному житті, бо все земне, цілком природно, мусило тільки вороже протистояти Посланцеві Бога, тому що все людське воління сьогодні спрямовано проти істинної Волі Божої, попри вдаване прагнення до Істини, за яким завжди приховується лише зарозумілість у різноманітних проявах. Легко знаходила темрява всюди слухняних істот, аби затримати Посланця Світла, завдати йому відчутних болісних втрат.
Так час його земного навчання став шляхом страждань.
— — —
Як духовне з великою силою, наче магніт, притягуючи та втримуючи, діє на сутнісне, етерноречовинне і груборечовинне, так само, і навіть іще потужніше мусить впливати й те, що має свій початок над духовним у Подальшому Творінні, на все розташоване нижче. Як природна подія, що не може бути іншою. Це в дії бачиться силою притягання, – одначе, це лише подібність. Силу притягання у відомому розумінні мають тільки спорідненості навзаєм. Тут йдеться, одначе, про наявність влади сильнішого в чисто об'єктивному найшляхетнішому розумінні! Не по-земному, по-людському мислиму, бо в Грубій речовинності цей Закон, як і все інше, у своєму впливі через втручання людини огрублений. Природний вплив цієї панівної влади проявляється в її зовнішній формі як магнетичне притягнення, з'єднання, втримування, панування.
За цим Законом люди також відчували магнетичне притягання до цього огорнутого покровами, сильнішого Чужинця з Висот, хоча й часто вороже чинили йому опір. Щільні покрови, які він мав навколо себе, не могли цілком стримати проникнення цієї чужої на землі Сили, тоді як вона знов-таки ще не спроможна була вільно випромінювати, щоб виявити ту нездоланну могутність, яка притаманна їй після спадання накладених покровів у годину здійснення. Це призвело до розладу у відчуттях людей. Саме буття Чужинця, одне-єдине, пробуджувало вже в них при зустрічі найрізноманітнішого роду сподівання, які, на жаль, за їхнього способу мислення завжди втілювалися лише в земні бажання, які вони в собі підживлювали та примножували.
Чужинець, одначе, не міг взагалі звертати уваги на такі бажання, оскільки його година ще не настала. Тому багато хто у своїй уяві вважав себе часто тяжко ошуканим, почувався навіть дивним чином розчарованим. Вони не задумувалися ніколи, що насправді не здійснилися, не збулися лише їхні власні егоїстичні очікування, і в своєму розчаруванні, обурені цим, перекладали відповідальність за це на Чужинця. Але ж він їх не кликав, а навпаки – вони нав'язувалися йому і повисали на ньому, згідно з цим невідомим їм Законом, і були для нього часто тяжкою ношею, з якою йому довелося подорожувати крізь ті земні роки, що були передбачені для його земного навчання.
Земні люди відчували в ньому таємниче, невідоме, таке, чого вони не могли пояснити, вгадували приховану могутність, якої не розуміли, і тому у своєму незнанні зрештою, звісно, підозрювали лише зумисне навіювання, гіпноз та магію, згідно з родом їхнього нерозуміння, тим часом як насправді нічого з усього цього не було.