Цитата збереженої у фрагментах трагедії Акція "Атрей"; можливо, й наступна цитата належить цьому ж авторові.
3. Денарій — срібна римська монета.
Лист LXXXII
1. Тіла страчених злочинців гаками тягнули до Тібру.
2. Вергілій. "Енеїда", VI, 261.
3. Брут — Децім Юній Брут (85-43 до н. є.) поряд з Марком Юнієм Брутом був учасником змови проти Цезаря. Відзначався непостійністю своїх політичних орієнтацій, зокрема, під час війни Октавіана з Антонієм; був убитий за наказом останнього.
4. Вергілій. "Енеїда", VIII, 296-297 і VI, 401.
5. Вергілій. "Енеїда", VI, 95-96.
6. Фобії — один із найвшіивовіших у добу Римської республіки патриціанських родів, що вели свою, навіть від держави незалежну, зовнішню політику; так, у 477 р. до н. є. в боротьбі з містом Вейї, щоб заснувати там колонію, загинуло понад триста Фабіїв.
7. Ці слова наводить, зокрема, Ціцерон ("Тускуланські бесіди", І, 101).
8. За свідченням Авла Геллія (III, 7), цим вождем був Квінт Цецілій, що відзначився хоробрістю в Першій Пунічній війні.
9. Тобто загонові спартанців, що полягли при Фермопілах.
Лист LXXXIII
1. Прогімнаст — раб, в обов'язки якого входило виконувати в парі з господарем гімнастичні вправи.
2. Тобто до каналу, яким був оточений римський цирк. Джерело Діви — за легендою, відкрите дівчиною винятково холодне джерело; Марк Агріппа провів від нього водогін до Риму.
3. Тіллій Цімбр — спочатку прихильник Цезаря, згодом — один із учасників його вбивства.
4. Кассій Лонгін, Гай — політичний діяч і полководець, учасник убивства Цезара.
5. Тобто у Римі.
6. Александр убив Кліта через те, що той вперто вихваляв Філіппа і принижував заслуги Александра. Цей епізод описано у Плутарха ("Життя Александра", 51).
7. Тобто проскрипції, згідно з якими Октавіан і Антоній у 43 р. до н. є. страчували своїх противників. Останньому принесли також голову Ціцерона.
Лист LXXXIV 1. Вергілій. "Енеїда", І, 432-433.
Лист LXXXV
1. Лад — славетний бігун часів Александра Македонського.
2. Вергілій. "Енеїда", VII, 808-811.
3. Спевсіпп — грецький філософ, племінник і учень Платона. Керував Академією з 347 по 339 pp. до н. є. Його місце зайняв Ксенократ із Халкедона (Віфінія). Обидва філософи схилялись до піфагореїзму.
Лист LXXXVI
1. Йдеться про Сціпіона Африканського Старшого (див. прим. 6 до листа XXIV).
2. Камбіз — син Кіра Старшого, перський володар у роках 529-522 до н. є., завойовник Єгипту.
3. Після поразки в Другій Пунічній війні та укладення миру (201 р.) Ганнібал деякий час правив Карфагеном, але в 195 р. у зв'язку з несприятливою для нього політичною ситуацією в країні сам покинув Карфаген.
4. У 390 р. до н. є. (або в 387 — за іншою версією) Рим був захоплений і розграбований галлами. Після поразки римлян коло Канн (216 р.) Сціпіон, що на той час був молодим військовим трибуном, зумів організувати розпорошені втечею загони римлян.
5. Фобій Максім, Квінт — консул 233 р. до н. є. Під час Другої Пунічної війни, на відміну від наступальної тактики Сціпіона, закликав до ухилення від бою з Ганнібалом (звідси його прізвисько Кунктатор — Забарний). Відомий також своєю прихильністю до староримських звичаїв.
6. Корнелії — представники одного з найвідоміших давньоримських родів, до якого, крім Сціпіона, належали Луцій Сулла та Луцій Цінна, а також інші державні діячі.
7. Горацій. Сатири, І, 2, 27.
8. Вергілій. "Георгіки", II, 58.
9. Вергілій. "Георгіки", І, 215-216.
Лист LXXXVII
1. Максім Цезенній — державний діяч, приятель Сенеки, покараний вигнанням у 65 р. н. є.
2. Сушені фіги звичайно дарували на Новий рік. Воскові таблички — щось на зразок записників, що їх брали з собою, рушаючи в дорогу чи на прогулянку.
3. Вергілій. "Енеїда", VII, 277-279.
4. Катон Старший, Марк Порцій відзначився своєю діяльністю на посаді цензора, що зобов'язаний був дбати, зокрема, про чистоту звичаїв громади (звідси його прізвище Цензор).
5. Вергілій. "Георгіки", І, 53-58. Тмол — гора в Малій Азії. Сабеї — народ у Південній Аравії; халіби — знані виробами із заліза племена, що селились у південно-східних районах Причорномор'я.
6. Антіпатр із Тарса (II ст. до н. є.) — відомий філософ-стоїк, учитель Панеція.
Лист LXXXVIII
1. Про своє захоплення Гомером як філософом говорить, наприклад, Горацій (Послання, І, 2, 1-4):
Краще й доладніше він, ніж Хрісіпп або Крантор, повчає, Що є гидке, що — прекрасне, що користь, що шкоду приносить.
2. Йдеться про скептицизм, до якого, починаючи з III ст. до н. є., схилялися представники платонівської Академії.
3. Вергілій. "Георгіки", І, 336-337. Кілленець — Меркурій (від Кіллени, гори в Аркадії, де, за переказом, він народився).
4. Вергілій. "Георгіки", І, 424-426.
5. Дідім з Александрії (друга половина І ст. до н. є.) — славетний грецький граматик. За свою наполегливість і витривалість у праці отримав прізвисько Халкентер, тобто "з мідними нутрощами"; його учнем був Аніон, який теж досліджував і коментував Гомера.
6. Арістарх Самофракійський (близько 217-145 до н. є.) — грецький вчений-філолог; видавав, коментував і досліджував твори античних авторів, передусім Гомера.
7. Перші дві літери початкового слова "Іліади" — "гнів" (menin) МН означають число 48 — кількість книг в обох Гомерових поемах.
8. Навсіфан з Теосу (кінець IV ст. до н. є.) — філософ із школи Демокріта, учень Піррона (див. далі, прим. 10) вчитель Епіку ра.
9. Парменід з Елеї (близько 540-480 до н. є.) — грецький філософ, автор поетичного твору "Про природу" (зберігся у фрагментах). Стверджував тотожність мислення і буття, оскільки мислити можна лише про те, що існує; буття, за Парменідом,— єдине, неподільне, таке, що не знає ні виникнення, ні загибелі. Представником цієї ж, елейської школи був Зенон Елейський (близько 490-430 до н. є.), учень Парменіда. Доводив, що буття виключає можливість існування множинності речей, оскільки множинність •— це щось суперечне, що не може існувати.
10. Піррон з Еліди (близько 360-270 до н. є.) — грецький філософ, засновник скептицизму. Стверджуючи, що ми нічого не знаємо про властивості речей, закликав утримуватись від будь-якого рішення, що, на думку філософа, веде до незворушності (апатії) та до безтурботності (атараксії). Мегарейці — філософська школа, заснована Евклідом із Мегари; на їхню думку, все, що суперечить благу, взагалі не існує; заперечували достовірність даних відчуттів. Еритрейці — близька до мегарейців школа, чільним представником якої був Менедем з Еретрії (IV-III ст. до н. є.); заперечував можливість будь-якого судження.
Лист LXXXIX
1. Триби — первісно за родовою, потім за територіальною ознакою встановлювані округи Рима; від трьох їхнє число зросло згодом до 35.
2. Пор. у Ціцерона ("Про обов'язки", II, 2, 5): "Мудрість, як визначають її давні філософи,— це знання божественних і людських речей, а також причин, від яких ці речі залежать".
3. Тогата — драма з римським сюжетом.
4. Доссен — маска (тип) шахрая в італійській комедії ("ател-лані"); тут, можливо, йдеться про автора, що працював у жанрі ателлани.
5. Вергілій. "Енеїда", І, 342.
6. Пор. у Горація (Оди, II, 18, 20-21): "...в море... берег... висуваєш". Також у Т. Шевченка ("Кавказ"): "І неситий не виоре На дні моря поле". З цього ж морально-етичного ряду (зухвалий виклик природі) — "рукотворні" моря в наш час; тут навпаки — дном моря стають поля й оселі.
Лист ХС
1. Солон (близько 640-560 до н. є.) — атенський політичний діяч, законодавець, поет. Обмеживши привілеї родової аристократії, прислужився подальшому розвитку рабовласницької демократії. В античні часи зарахований до Семи Мудреців; тут, окрім Солона, найчастіше фігурували такі імена: Фалес, Біант із Пріени, Піттак з Мітілени, Клеобул із Лінда, Хілон із Спарти, Періандр із Корінфа.
2. Лікург — легендарний володар і законодавець Спарти.
3. Залевк (VII ст. до н. є.) — законодавець міста Локри (Середня Греція). Харонд із Катани (Сіцілія) — ще один відомий законодавець кінця VI ст. до н. є.
4. Вергілій. "Георгіки", І, 144.
5. Вергілій. "Георгіки", І, 139-140.
6. Дедал — міфічний митець, майстер та будівничий з Аттіки; на протилежність до мудреця Діогена, який, вдовольняючись най-необхіднішим, віддавався спогляданню, Дедал символізує практичну винахідливість людей.
7. Пор. у Светонія ("Життя Нерона, 31").
8. Серейці — жителі Китаю, звідки привозили шовкові тканини.
9. Овідій. "Метаморфози", VI, 54-57.
10. Йдеться про т. зв. "Тіронові знаки" — скоропис (тахіграфія) — щось на зразок пізнішої стенографії; започаткував ті "знаки" у І ст. до н. є. раб Ціцерона, згодом його особистий секретар і близький приятель Тірон.
11. Анахарсіс (VI ст. до н. є.) — відомий своєю мудрістю скіфський володар, що зараховувався до Семи Мудреців.
12. Йдеться про епікурейців. За їхніми уявленнями, байдужі до людей, безтурботні боги жили поза світами, у "метакосміях".
13. Вергілій. "Георгіки", І, 125-128.
14. Ремінісценція оспіваного поетами "золотого віку" (пор. в Овідія: "Метаморфози", І, 101-102):
Без обробітку й земля, що не відала ран од заліза, Щедро, по волі своїй, усіляку приносила живність.
15. Бачення краси зоряного неба — найголовніша ознака духовності, що відрізняє людину, "споглядача неба", від інших істот, які за своєю природою "потуплюють погляд у землю" (Овідій. "Метаморфози", І, 84-86). Див далі: ХСП, ЗО; XCIV, 56 та ін.
16. Завалення будинків у Римі було звичним явищем.
Лист ХСІ
1. Лугдунська колонія — головне місто Галлії (нині Ліон).
2. Найславетніші серед них — "золотоверхі" Мікени та Тірінф, що були осередками т. зв. мікенської культури. їхні руїни стали для поетів символом минущості будь-якого витвору людських рук.
3. Тімаген — уродженець Александрії; спочатку полоняник, потім — ритор та історик. Його характеризує Сенека Старший ("Контроверсії", V, 34).
4. Планк — Луцій Мунацій Планк, полководець і політик, консул 42 р. до н. є., був легатом Цезаря у Галлії.
5. Такі похоронні пам'ятники височіли, приміром, обабіч найдавнішої з римських доріг, що вела з Рима до Капуї.
6. Ардея — містечко в Лації, на південь від Рима, з нездоровими, заболоченими околицями.
Лист ХСП
1. Вергілій. "Енеїда", Ш, 426-428.
2. Вергілій. "Енеїда", V, 363.
3. Вергілій. "Енеїда", IX, 485.