Однак у Творінні нічого немає поза часом і нічого поза простором. Уже поняття слова "Творіння" мусить суперечити цьому, бо те, що створено, є діянням, а кожне діяння має межу. Але те, що має межу, не є поза простором. А те, що не є поза простором, не може бути й поза часом.
Існують різноманітні світи, що слугують місцеперебуванням для людських духів, залежно від їхньої духовної зрілости. Ці світи більш або менш щільні, до Раю ближчі або від нього віддаленіші. Чим більше вони віддалені від нього, тим щільніші і, отже, важчі.
Поняття простору і часу звужуються із щодалі більшою щільністю, із міцнішою зімкнутістю речовинности, із більшою віддаленістю від Духовного Царства. Тож Земля належить до тієї частини Всесвіту, що посідає друге місце за щільністю. Тобто є частини Всесвіту, які ще щільніші, тому й іще вужче обмежені в поняттях простору та часу.
Різноманітне поняття простору та часу виникає відповідно до більш або менш розтяжної здатности сприйняття переживань людським мозком, яка, своєю чергою, визначається ступенем щільности відповідного оточення, тобто родом частини Всесвіту, в якій перебуває тіло. Тож виходить, що ми мусимо говорити про різноманітність поняття для простору і часу в різноманітних частинах Всесвіту.
Є частини Всесвіту, які до Раю, тобто до чистодуховної частини Всесвіту, розташовані значно ближче, ніж ця, до якої належить Земля. Ці ближче розташовані частини складаються з речовинности іншого роду, вони легші та не так міцно зімкнуті. Наслідком цього є більш розтяжна можливість переживання при повній свідомості. Тут ми називаємо це переживаннями денної свідомости.
Речовинності іншого роду належать як до етернішої грубої речовинности, так і до грубої етерної речовинности, навіть до абсолютної етерної речовинности, тоді як ми наразі перебуваємо у світі абсолютної Грубої речовинности. Чим етерніша речовинність, тим вона проникніша. Чим проникніша ж речовинність, тим ширше та розтяжніше для людського духу, який живе в тілі, поле можливости свідомого переживання, або назвемо його можливістю отримання вражень.
Людський дух, який живе у грубішому, щільнішому тілі з відповідно щільнішим мозком як передавальним пунктом зовнішніх подій, природно, замкнений та замурований міцніше, ніж у проникнішому, менш щільному роді речовинности. Він у щільнішому оточенні може, отже, лише у вужчих межах сприймати події або отримувати враження від них.
Чим меншу щільність, одначе, має речовинність, тим вона, природно, також легша і, таким чином, тим вище мусить перебувати, будучи так само просвічуванішою, а отже, і сама стаючи яснішою. Чим ближче вона внаслідок своєї легкости розташована до Раю, тим світлішою, сонячнішою буде завдяки цьому, бо пропускає випромінювання, які виходять із Раю.
Чим ширшу можливість живого відчуття отримує людський дух за допомогою свого тіла завдяки легшому, менш щільному оточенню, тим більше здатен пережити в собі, і, отже, за час одного земного дня у своєму оточенні він може сприйняти значно більше переживань, ніж земна людина зі своїм щільним мозком у своєму важчому і, таким чином, міцніше зімкненому оточенні. Залежно від роду проникности, тобто від легшого, світлішого роду оточення людський дух за час одного земного дня спроможний пережити стільки, скільки він переживає за один рік земного життя завдяки легшому сприйняттю, а в самому Духовному Царстві за час одного земного дня стільки, скільки за тисячу земних років!
Тому кажуть: "Там тисяча років – як один день". Тобто за багатством переживань, яке примножується відповідно до зрілости людського духу, що повсякчас зростає.
Людина може якнайкраще це собі уявити, коли згадає про свої сни! У них вона часто буває спроможна за одну-єдину хвилину земного часу відчути ціле життя людини, по-справжньому переживаючи в дусі! Вона переживає при цьому як найрадісніші, так і найболючіші речі, сміється й плаче, переживає своє старіння, затративши на це все, однак, лише одну-єдину хвилину часу. У земному житті на такі самі переживання їй би знадобилося багато десятиліть, тому що час та простір земного життя надто вузько обмежені, і внаслідок цього просування кожним окремим щаблем відбувається повільніше. І як людина на Землі так швидко може переживати лише уві сні, тому що при цьому з духу завдяки сну частково скидаються пута мозку, так і в світліших частинах Всесвіту, вже не настільки обмежена цими путами, вона має такі можливості, а пізніше зовсім вільний дух завжди перебуває в цьому жвавому та швидкому переживанні. Він для своїх фактичних переживань у тисячу земних років потребує часу не більше, як один день!
86. Відчуття
Кожне відчуття відразу формує образ. У цьому формуванні образу бере участь мозочок, який повинен бути мостом душі до її володіння тілом. Це та частина мозку, за посередництва якої ви бачите сни. Ця частина, своєю чергою, пов'язана з переднім мозком, завдяки діяльності якого виникають більше прив'язані до простору та часу думки, з яких зрештою складається інтелект.Зверніть особливу увагу на перебіг процесу! Ви можете при цьому чітко розрізнити, коли відчуття до вас промовляє через дух чи коли почуття через інтелект!
Діяльність людського духу викликає в сонячному сплетінні відчуття і при цьому водночас приводить у дію мозочок. Це вплив духу. Тобто це хвиля сили, що виходить від духу. Цю хвилю людина відчуває природно там, де дух у душі перебуває у зв'язку з тілом, у центрі так званого сонячного сплетіння, що передає рух далі до мозочка, на який чиниться вплив. Цей мозочок, залежно від визначеного роду різноманітних вражень, подібно до фотографічної пластини формує образ події, яку побажав дух або яку дух сформував потужною силою свого воління. Образ без слів! Передній мозок приймає цей образ і намагається описати словами, внаслідок чого відбувається породження думок, які потім відображаються в мові.
Уся подія насправді дуже проста. Я хочу ще раз повторити: дух за допомогою сонячного сплетіння чинить вплив на наданий йому міст, тобто закріплює у хвилях сили визначене воління на наданий йому для цього інструмент мозочка, який сприйняте відразу передає далі – в передній мозок. При цьому передаванні вже відбуваються невеликі зміни через ущільнення, оскільки мозочок примішує до нього власні риси. Як зчеплені одна з одною ланки єдиного ланцюга, працюють у людському тілі інструменти, надані духові в розпорядження для використання. Вони всі діють, однак, лише формуючи – інакше вони не можуть. Усе передане їм вони формують згідно з особливостями власної природи. Тож і передній мозок приймає пересунутий йому від мозочка образ і втискує його відповідно до свого дещо грубішого роду вперше у вужче поняття простору та часу, при цьому ущільнює і приносить його таким до вже відчутного етерноречовинного світу мислеформ. Услід за цим він формує, одначе, також уже слова і фрази, які потім завдяки органам мовлення проникають у етерну Грубу речовинність у вигляді сформованих звукових хвиль, аби знову ж таки породити в ній новий вплив, який викличе рух цих хвиль. Промовлене слово є, отже, проявом образів за посередництва переднього мозку. Він спроможний скерувати напрям впливу, одначе, також замість органів мовлення на органи руху, внаслідок чого замість слова виникає напис або дія.
Це нормальний перебіг бажаної Творцем діяльности людського духу в Грубій речовинності.
Це правильний шлях, який мав би привести до здорового подальшого розвитку у Творінні, причому людство взагалі не змогло б заблукати.
Людина, проте, добровільно зійшла з цієї дороги, встановленої для неї природою її тіла. Норовливо втрутилася вона в нормальний перебіг діяльности ланцюга інструментів, зробивши інтелект своїм ідолом. Цим кинула вона всі сили на плекання інтелекту, однобічно зосередившись тільки на цьому пункті. Передній мозок, як породжувач думок, порівняно з усіма іншими інструментами, що беруть участь у цьому процесі, непомірно напружувався. Це помстилося за себе, звісно. Рівномірну спільну роботу всіх окремих ланок було зірвано та порушено, а разом із цим і будь-який правильний розвиток. Велике навантаження лише переднього мозку впродовж тисячоліть призвело до його надмірного розростання порівняно з усім іншим. Наслідком є відтисненння на задній план діяльности всіх знехтуваних частин, які мусили залишатися слабшими через недостатнє використання. До них, насамперед, належить мозочок, який є інструментом духу. З цього випливає, що діяльність справжнього людського духу наштовхувалася не лише на серйозні перешкоди, але часто зовсім переривалась і зводилася нанівець. Можливість правильного сполучення з переднім мозком по мосту мозочка втрачено, тим часом зв'язок людського духу безпосередньо з переднім мозком цілком виключено, оскільки його природа взагалі не придатна для цього. Він цілковито залежить від повноцінної роботи мозочка, в послідовності за яким стоїть згідно з Волею Божою, якщо хоче правильно виконувати призначену для нього діяльність. Приймати вібрації духу – ось для чого потрібна природа мозочка. Без нього взагалі не можна обійтися, бо передній мозок повинен своєю діяльністю підготовляти перехід до Етерної речовинности та етерної Грубої речовинности, і тому зовсім інша, значно грубіша його властивість.
В однобічному надмірному плеканні переднього мозку полягає прабатьківський гріх земних людей проти Бога, або, точніше кажучи, проти Божественних Законів, які лежать в основі правильного розподілу діяльности всіх тілесних інструментів, так само як і в усьому Творінні. Дотримання правильного розподілу принесло б із собою правильний і прямий шлях сходження для людського духу. Однак людина у своїй честолюбній зарозумілості втрутилася в ланки здорової роботи, піднесла одну частину і виплекала її осібно, не звертаючи уваги на все інше. Це мусило призвести до нерівномірности та перебоїв. Якщо ж перебіг природних подій наштовхується на перешкоди такого роду, то неодмінним наслідком мусить бути захворювання і невдача, а наостанок – дикий безлад і крах.
Тут, одначе, мається на увазі не лише тіло, а передусім дух! Із цим зловживанням волею в нерівномірному плеканні двох мізків задній мозок упродовж тисячоліть через нехтування поступово занепав, таким чином дух у своїй діяльності затримався.