Тоді буде, однак, уже занадто пізно, щоби повернутися й сприйняти відкинуте і те, на що вони не звертали уваги. На це вже забракне часу. Вхідні ворота зачинилися. Останню можливість втрачено. —
Доки людина не стане такою, якою вона повинна бути, а все ще продовжуватиме чіплятися за те, чого бажає, не може бути й мови про істинне людство. Їй треба завжди пам'ятати, що вона походить лише з Творіння, а не безпосередньо з Руки Творця.
"Буквоїдство, – адже по суті йдеться про одне й те саме, тільки інакше висловлене", – скажуть погордливі та ледачі, зогнилі плоди цього людства, тому що вони взагалі не здатні відчути величезну розпадину, приховану в цьому. Простота слів знову вводить їх в оману.
Лише той, хто живе внутрішнім життям, не пройде безтурботно повз них, а відчує безмірну відстань і строге розмежування.
Коли б я вже тепер захотів показати всі розпадини у Творінні, то багато сьогоднішніх великих "у собі" людей від усвідомлення того, що ці слова містять Істину, незабаром у відчаї впали б долілиць. Розчавлені осягненням своєї нікчемности й малости. Це ті, хто так часто справедливо виправдовує вживаний вислів "земний хробак" для теперішніх "духовно піднесених", які все ще вихваляються своєю тямовитістю і яким скоро, дуже скоро доведеться стати найнижчими у всьому Творінні, якщо не потраплять до числа зовсім відкинутих. —
Настав час правильно пізнати Всесвіт як такий. Небезпідставно відокремлюється мирське від духовного, так само і в земному житті. Ці визначення, напевно, виникли з правильної здатности до передчуття деяких людей, бо в них, як у дзеркалі, відбивається наявна у всьому Творінні відмінність. Також Творіння ми можемо поділити на Рай і Всесвіт, тобто на духовне і мирське. І при цьому духовне в мирському не виключається, але мирське в духовному неможливе.
Всесвіт ми мусимо називати Речовинністю, крізь яку також пульсує духовне. Духовне є Духовним Царством Творіння, це Рай, у якому немає нічого речовинного. Ми маємо, отже, Рай і Всесвіт, духовне і речовинне, Пратворіння і розвиток, який можна також назвати його самочинним наслідуванням.
Справжнім Творінням є тільки Рай, сьогоднішнє Духовне Царство. Усе інше – лише розвинуте, тобто вже не створене. І розвинуте треба визначити словом Всесвіт. Всесвіт минущий, він розвивається з виливань Творіння, образно наслідуючи його, приводиться в рух та підтримується за допомогою духовних виливань. Він дозріває, щоби потім у перезрілості знову розпастися. Духовне, одначе, не старіє разом із ним, а лишається вічно юним, або, інакше кажучи, вічно тотожним собі.
Лише у Всесвіті можливі провина і спокута! Це витікає з неповноцінности наслідувального розвитку. Провина будь-якого роду в Царстві Духу взагалі неможлива.
Хто серйозно прочитав мої доповіді, тому це цілком зрозуміло. Він знає, що ніщо з усього духовного, яке струмує крізь увесь Світ, не спроможне повернутися в Чистодуховне, доки в цьому духовному залишається хоча б порошинка чужорідного, яка причепилася до нього в мандрах. Найменша порошинка робить перехід межі Духовного неможливим. Вона затримує дух, хоча він і проник аж до порога Духовного. З цією останньою порошинкою він не зможе увійти, тому що ця порошинка через свою інакшу нижчу властивість не допускає його до входу, доки вона ще міцно тримається на духовному. Тільки в мить, коли така порошинка відокремиться й відпаде від нього, дух стане зовсім вільний, отримавши таким чином ту саму легкість, яка притаманна найнижчому шару Духовного, а отже, існує для цього найнижчого шару, згідно із Законом, і тоді він не лише зможе, а й повинен переступити поріг, за яким його досі ще затримувала остання порошинка.
Цю подію можна розглядати й описувати з багатьох боків, образно відтворювати якими завгодно словами – вона залишиться незмінною. Я можу прикрасити її в найфантастичніших оповіданнях, можу, щоб зробити зрозумілою, скористатися багатьма притчами, факт сам по собі, одначе, звичайний, зовсім простий, зумовлений дією трьох Законів, про які я часто згадував.
Можна, зрештою, з повним правом також сказати, що в Раю, тобто в Чистодуховному, зовсім неможливий гріх, немає жодного стикування з провиною, тому що він створений самим Святим Духом. Отже, тільки створене є повноцінним, тоді як у тому більш пізньому, що розвивається з нього як наслідування Божественного Творіння і є цілком довіреним людському духові для його вдосконалення та зміцнення як ігровий майданчик, через хибне воління цих млявих людських духів може виникнути провина, яка в спокутуванні мусить бути врівноважена, перш ніж духовне зможе повернутися. Коли з Творіння, тобто з Раю, прямуючи за обраним ними самими поривом, виходять духовні сімена, щоб здійснити подорож крізь Всесвіт, то, самозрозуміло, образно можна сказати, що діти лишають рідну домівку, щоби навчатися, а потім, досягши повної зрілости, повернутися додому. Це порівняння виправдане, якщо сприймати його образно. Адже все мусить повсякчас лишатися образним – не можна його перетворювати на особистісне, як це намагаються робити повсюдно. Оскільки людський дух лише у Всесвіті звалює на себе провину, позаяк щось таке в Духовному є неможливим, то він, самозрозуміло, зможе знову повернутися додому в Духовне Царство не раніше, ніж позбудеться провини, що його обтяжує. Я міг би скористатися для цього тисячами образів, але всі вони мали б лише один основний зміст, який вказує на дію часто згадуваних мною трьох простих основних Законів.
Для багатьох звучить доволі незвично, коли я описую цю подію об'єктивно, тому що образне лестить їхній зарозумілості й самолюбству. Вони воліють краще перебувати у своєму світі фантазій, бо в ньому чують багато прекраснішого, видаються в ньому самі собі значно більшими, ніж є насправді. При цьому роблять помилку, не бажаючи споглядати в ньому об'єктивно, поринають у фантастичне, втрачають із цим шлях та опору, і, охоплені жахом, можуть навіть обуритися, коли я з усією простотою тверезо показую їм, яким є Творіння і яку вони в ньому, власне кажучи, відіграють роль. Це для них є таким переходом, як для малої дитини, котра в ніжних руках матері чи бабусі з сяючими від захоплення очима та розпашілими щоками, щаслива, слухала казки, а потім зрештою побачила світ і людей такими, якими вони є насправді. Зовсім іншими, ніж у прекрасних казках, і все-таки при пильнішому й повторному розгляді цих казок, виявиться по суті те саме. Ця мить гірка, але необхідна, інакше дитина не змогла б просунутися вперед і в тяжких стражданнях загинула б, як "чужа в цьому світі".
Не інакше відбувається й тут. Хто хоче рухатися далі вгору, той мусить нарешті пізнати Творіння в його цілковитій дійсності. Він мусить твердо крокувати ногами, йому не можна витати у відчуттях, допустимих, напевно, для безвідповідальної дитини, але не для зрілої людини, сила воління якої проникає у Творіння, сприяючи або заважаючи, і внаслідок цього її саму або підносить, або знищує.
Дівчата, котрі читають романи, які неправдиво зображують справжнє життя, завуальовуючи його, і які викликають мріяння, дуже швидко зазнають у житті гіркого розчарування, дуже часто навіть почуваються покинутими на все своє земне буття, стаючи легкою здобиччю безсоромного обману, до якого вони довірливо наблизилися. Не інакше відбувається при становленні людського духу у Творінні.
Тому – геть усе образне, якого людина ніколи не вчилася розуміти, тому що воно було занадто вже зручним для серйозности правильного тлумачення. Настав час, аби поволока спала і вона чітко побачила, звідки прийшла, що її завдання покладає на неї обов'язки і куди вона знову мусить іти. Їй потрібен для цього шлях! І цей шлях вона побачить у моєму Посланні Ґраля чітко означеним, за умови, що захоче його побачити. Слово Послання Ґраля живе, тож Воно дасть змогу знайти щедрі дари лише тим людям, які несуть справді чесне бажання у своїх душах! Усіх інших Воно самочинно відштовхує.
Послання для гордовитих і просто поверхових шукачів залишиться книгою за сімома замками!
Лише той, хто готовий розкритися, сприйме Його. Якщо він від самого початку з щирими непідробленими почуттями підступить до читання, то для нього розквітне все, що він шукає, у прекрасному здійсненні! Однак тих, у кого не зовсім чисте серце, буде відсторонено від цього Слова, або ж Воно закриється перед хибними поглядами. Вони нічого не знайдуть! Тож судження кожного цілком залежатиме від того, як він ставиться до цього Слова. —
Час мрій минув. Слово приносить Суд. Воно розділяє людських духів самочинно за різномаїтістю їхнього сприйняття. Ця подія знов-таки є настільки простою і природною, що для більшости людей вона стане занадто простою, тож вони не розпізнають у ній великого і ґрандіозного Суду, який розпочнеться таким чином.
Суд закладено в дні цього першого розділення всіх людських духів, із яких кожна особа засвідчує відповідне сприйняття нового Божого Слова! Його закладено не лише в пізніші наслідки, що долучаються до розділення тоді, коли кожен муситиме завершити шлях, на який він наважився і на якому знайде свою винагороду чи покарання.
Аби всіх людей, одначе, спочатку ще раз струсонути, надати можливість для серйозних роздумів, у яких досить багато хто, можливо, все-таки ще вхопиться за той рятівний канат, що єдиний виведе з цих низовин, настануть події настільки тяжкі, що очерствілому людству, напевно, не могло навіть приснитися, що вони так близько. Як легко багатьом можна було б їх іще уникнути! Однак тепер уже надто пізно. Можуть для багатьох виснажливі події ще стати благом, якщо вони при цьому нарешті розгледять нікчемність лжепророків та керівників, на яких вони тепер так безмірно покладаються – бо прийдешній час переможно переживе тільки Істина, – і незабаром розпізнають визначеного Богом Керівника, якому єдиному надано Силу допомогти у сповненій відчаю духовній і земній скруті! —