Довга мовчанка.
У тебе ніхто не йде?
Владімір (обертається). Що таке? Естрагон (голосніше). Ніхто там не йде? Владімір. Ні. Естрагон. І в мене.
Знову пильнують. Довга мовчанка.
Владімір. Видно, ти помилився. Естрагон (обертається). Що таке? Владімір (голосніше). Видно, ти помилився. Естрагон. Не кричи.
Знову пильнують. Довга мовчанка.
Владімір та Естрагон (обертаються, кажуть водночас). А чи не...
Владімір. Перепрошую.
Естрагон. Я тебе слухаю.
Владімір. Ні, це я тебе слухаю.
Естрагон. Чому ти? Я.
Владімір. Я ж тебе перебив.
Естрагон. Навпаки.
Зле позирають один на одного.
Владімір. Тільки, будь ласка, без церемоній. Естрагон. І благодійників нам тут не треба. Владімір (з притиском). Почав, то кінчай. Естрагон (теж з притиском). Це ти, ти кінчай.
Мовчанка. Зближуються, зупиняються.
Владімір. Покидьок!
Естрагон. Яка ідея! Давай ображати один одного.
Обмінюються образами. Мовчанка.
А зараз давай миритися. Владімір. Гого! Естрагон. Діді! Владімір. Дай руку! Естрагон. Ось вона! Владімір. Дай я тебе обніму! Естрагон. Навіщо?
Владімір. Так треба. (Розкриває обійми). Естрагон. Ясно.
Вони обнімаються. Мовчанка.
Владімір. Як швидко час летить, коли є розвага!
Мовчанка.
Естрагон. А тепер що робити? Владімір. Поки чекаємо. Естрагон. Поки чекаємо.
Мовчанка.
Владімір. Може, зарядку зробити?
Естрагон. Порухатися.
Владімір. Покуняти.
Естрагон. Порозслаблятися.
Владімір. Покрутитися.
Естрагон. Порозслаблятися.
Владімір. Щоб зігрітися.
Естрагон. Щоб заспокоїтися.
Владімір. Гайда. (Він починає стрибати).
Естрагон слідом за ним.
Естрагон (зупиняється). Досить. Я вже стомився. Владімір (зупиняється). Це з незвички. Давай трохи подихаємо.
Естрагон. Набридло дихати.
Владімір. Ти маєш рацію. (Пауза). Давай робити дерево, для рівноваги.
Естрагон. Дерево? Як це?
Владімір стоїть на одній нозі, похитуючись, зображає дерево. Владімір (ставить ногу). Тепер ти.
Естрагон робить те саме.
Естрагон. Як ти гадаєш, Бог мене бачить? Владімір. Треба для цього заплющити очі.
Естрагон заплющує очі, хитається ще дужче.
Естрагон (ставить ногу, махає кулаками, горлає щодуху). Господи, помилуй мене!
Владімір (роздратовано). А мене?
Естрагон (анітрохи не тихіше). Мене! Мене! Помилуй! Мене!
Заходять Поццо та Лакі. Поццо — сліпий. Лакі навантажений так само, як і в першій дії. На шиї в нього — той самий мотуз, тільки набагато коротший, щоб Поццо не відставав. На голові в Лакі — новий капелюх. Побачивши Владіміра та Естрагона, він зупиняється. Поццо йде слідом і натикається на Лакі. Владімір та Естрагон
відступають.
Поццо (хапається за Лакі, який через це ледве не падає). Що таке? Хто кричав?
Лакі падає, випускає весь свій багаж і валить з ніг Поццо. Вони лежать нерухомо серед розкиданих клумаків.
Естрагон. Це Годо?
Владімір. Пальцем у небо. (Йде на місце падіння). От і підкріплення нам!
Поццо (несамовито). Рятуйте! Естрагон. Це Годо?
Владімір. Ми вже були занепали духом. А тут і наша вечірня розвага йде.
Поццо. Хто-небудь!
Естрагон. Він просить, щоб ми йому допомогли.
Владімір. Ми тепер не самі, і легше буде чекати на ніч, на Годо і на — на чекання. Весь вечір ми билися самотужки. Нарешті цьому покладено край. Зараз уже завтра. І ми — в ньому.
Естрагон. Але ж вони тут довго не будуть.
Поццо. До мене!
Владімір. Тепер час біжить в інший бік. Сонце сяде, місяць зійде, і ми підемо звідси геть.
Естрагон. Але вони теж собі підуть.
Владімір. Нічого, нам вистачить.
Поццо. Помилуйте!
Владімір. Бідний Поццо!
Естрагон. Я знав, що це він.
Владімір. Хто?
Естрагон. Годо.
Владімір. Але ж це не Годо.
Естрагон. Не Годо?
Владімір. Не Годо.
Естрагон. А хто ж тоді?
Владімір. Поццо.
Поццо. Це я! Я! Підніміть мене!
Владімір. Він не може підвестися.
Естрагон. Пішли.
Владімір. Не можна.
Естрагон. Чому?
Владімір. Ми чекаємо на Годо.
Естрагон. Вірно.
Владімір. Може, він має ще кілька кісток для тебе.
Естрагон. Кісток?
Владімір. Курячих. Пам'ятаєш?
Естрагон. Так це він?
Владімір. Він.
Естрагон. А спитай у нього.
Владімір. Може, спочатку допомогти йому?
Естрагон. Як саме?
Владімір. Підняти його.
Естрагон. А сам він хіба не може?
Владімір. Він хоче.
Естрагон. То хай піднімається.
Владімір. Він не може. Естрагон. Чому це? Владімір. Не знаю.
Поццо борсається, стогне, б'є кулаками землю.
Естрагон. Може, спершу спитати його про кістки? А відмовиться, то й покинемо його тут.
Владімір. Ти хочеш сказати, що він тепер у нашій волі? Естрагон. Так.
Владімір. І що не завадило б поставити перед ним певні справедливі умови?
Естрагон. Саме так.
Владімір. Розумно. Але тут є один небезпечний момент. * Поццо. Рятуйте! Естрагон. Який?
Владімір. Боюся я, що цей Лакі зірветься і таких нам звіздюль надає!
Естрагон. Лакі?
Владімір. Це той, що вчора тебе оддубасив. Естрагон. А я тобі кажу, що Тх там було десятеро. Владімір. Та ні, перед тим. Той, що тебе ногою копнув. Естрагон. Де він?
Владімір. Невже не бачиш? (Вказує на Лакі). Поки що він спокійний, але може сказитися будь-якоТ миті. Поццо. Рятуйте!
Естрагон. А що, як удвох навалитися? Владімір. Тобто напасти гуртом на сплячого? Естрагон. Так.
Владімір. Розумна думка. Але чи подужаємо? А що, як він не спить? (Пауза). Ні, краще за все скористатися з того, що Поццо так щиро й гаряче прагне нашоТ допомоги, допомогти йому і сподіватися на його вдячність.
Естрагон. Але він ні про що більше не просить.
Владімір. Бо зовсім зневірився.
Естрагон. Може бути, але...
Владімір. Не треба гаяти час на порожні балачки. (Пауза. Гаряче). Давай щось робити, поки є нагода! Ми потрібні комусь! Таке не часто буває. Не ми конкретно, як особистості, а взагалі. Інші не гірше за нас із цим впоралися б, навіть краще. Заклик, який так пристрастно щойно тут пролунав, було звернено до всього людства. Але в цій місцевості в даний відрізок часу людство представлено нами, і хочемо ми цього чи ні, а треба поки не пізно, використовувати нагоду. Підведемося ж і виступимо гідними представниками усієї цієї зграї виродків, до якої лиха доля нас закинула. Що ти кажеш?
Естрагон. Я не слухав.
Владімір. Аз іншого боку, якщо знічев'я зважити усі "за" та "проти", то стане ясно, що ми не такі вже й нікчеми. Тигр, не вагаючись, мчить захищати своїх кревних. Або ховається у непролазних хащах. Але суть не в тому. Що ми тут робимо — ось ключове питання. І нам пощастило. Ми знаємо відповідь. Так, серед цього гармидеру і непевності ясно одне: ми чекаємо, доки не прийде Годо. Естрагон. Вірно.
Владімір. Або доки не споночіє. (Пауза). В нас тут побачення, і які можуть бути розмови? Ми не святі, ми просто прийшли на побачення. Хто ще з людей на таке здатен?
Естрагон. Багато хто.
Владімір. Ти гадаєш?
Естрагон. Не знаю.
Владімір. Можливо.
Поццо. Рятуйте!
Владімір. Ясно одне, що за данних умов час плине дуже повільно і змушує нас вдаватися до витівок, які, так би мовити, на перший погляд здаються цілком доречними, ба й звичними. Ти можеш на це мені заперечити, що без цього наш розум давно б занепав. Я згоден. Але хіба й без того він не блукає в одвічній пітьмі, між бездонних проваль та урвищ? Ось що мене займає інколи. Ти слідкуєш?
Естрагон. Ми народжуємося на світ божевільними. Дехто такими й лишається.
Поццо. Рятуйте! Я заплачу! Естрагон. Скільки? Поццо.. Сто франків. Естрагон. Замало. Владімір. Слід бути стриманішим. Естрагон. Гадаєш, ста вистачить?
Владімір. Ні, я сумніваюся щодо твого твердження, ніби й мені при народженні бракувало якихось клепок. Але річ не в тому. Поццо. Двісті.
Владімір. Ми чекаємо. Ми занудилися. (Піднімає руку). Тільки, будь ласка, не сперечайтеся, нам дуже, дуже нудто, і тут ніде правди діти. Це так. Але ось ми нарешті маємо якусь розвагу. І що ж? Як ми її використовуємо? Ніяк. Ми нею просто нехтуємо. Ні, так діла не буде. Мерщій до роботи! (Іде до Поццо, зупиняється). Ще мить, і нагода ця зникне, розвіється, і ми опинимося сам-на-сам із глухою самотністю. (Замислюється, вражений власними словами).
Поццо. Двісті!
Владімір. Ми тут. (Намагаєтся підняти Поццо. Це йому не вдається. Заходжується знову, спотикається об валізи, падає, пробує підвестися, але марно).
Естрагон. Що це ви всі виробляєте?
Владімір. Рятуйте!
Естрагон. Зараз.
Владімір. Не кидай мене! Вони мене вб'ють! Поццо. Де я? Владімір. Гого! Поццо. Поможіть мені! Естрагон. Іду вже, йду.
Владімір. Спершу мені поможи. І ми підемо звідси удвох. Естрагон. Обіцяєш? Владімір. Клянуся!
Естрагон. І ніколи більше сюди не вернемося? Владімір. Ніколи! Естрагон. Підемо в Піренеї. Владімір. Куди скажеш. Поццо. Триста! Чотириста!
Естрагон. Я все життя мріяв полазити по Піренеях. Владімір. Полазиш іще, полазиш. Естрагон (відступає). Хто напердів? Владімір. Поццо.
Поццо. Я тут! Тут! Зжальтеся! Естрагон. Яка безсоромність! Владімір. Ну де ж ти? Швидше! Дай руку! Естрагон. Я пішов. (Пауза. Голосніше). Я пішов. Владімір. Ніж так просити, Тй-богу, легше самому підвестися. (Намагається встати, падає). Рано чи пізно. Естрагон. Що з тобою? Владімір. Іди ти... Естрагон. Ти тут лишаєшся? Владімір. Ще трохи.
Естрагон. А може, встав би? Захворієш...
Владімір. Не хвилюйся за мене.
Естрагон. Послухай, Діді, ну не можна ж бути таким упертю-хом. (Подає руку Владіміру, той хапає її). Давай підводься! Владімір. Тягни.
Естрагон тягне, спотикається, падає. Довга мовчанка.
Поццо. Хто-небудь! Владімір. Ми вже тут. Поццо. Хто ви такі? Владімір. Люди.
Мовчанка.
Естрагон. А на землі ж як гарно! Владімір. Ти можеш підвестися? Естрагон. Звідки я знаю? Владімір. Спробуй. Естрагон. Зараз, зараз.
Мовчанка. Поццо. Що тут відбувається?
Владімір (голосно). А може б, ти заткнув пельку! Ну й падло! Тільки про себе й думає.
Естрагон. А може, поспати?
Владімір. Ти чув, що він каже? Він хоче знати, що тут відбувається!
Естрагон. Плюнь ти на нього. Поспи.
Мовчанка.
Поццо. Помилуйте! Зжальтесь!
Естрагон (здригається). Хто? Де? Що таке?
Владімір. Ти що, спав?
Естрагон. Здається.
Владімір. Знову цей покидьок Поццо!
Естрагон. Скажи йому, хай замовкне. Або затопи у пику!
Владімір (б'є Поццо). Ану, заткни пельку! Ще хочеш? Сволота! (Поццо виє і скавучить від болю, повзе від них геть, час від часу зупиняється, крутить головою, як це роблять сліпі, зве на поміч. (Підводиться на лікті, стежить за ним).