Але Міртала, боячись, щоб Дафніс, зовсім утративши надію на шлюб, не зробив над собою чогось небезпечного, цілком змінила причини відмовлення: "Ми бідні, сину, і нам треба дівчини, яка щось більше принесла б із собою в дім. А вони багаті і багатих хочуть женихів. Піди, вговори Хлою, нехай вона умовить свого батька, щоб він не ставив до нас великих вимог і погодився на ваш шлюб. Бо напевне вона тебе кохає і краще хоче за чоловіка гарного бідного юнака, ніж багату мавпу".
27. Міртала, яка ніяк не сподівалась на згоду Дріаса, бо він мав багатших женихів, гадала, що вона уникла цього шлюбу найкращим способом; та й Дафніс їй нічого не мав закинути. Але, бачачи себе таким далеким від сповнення своїх бажань, Дафніс зробив те, що завжди є звичай у нещасних коханців: він плакав і знову волав до німф про допомогу. Вночі вони з’явилися йому уві сні так само, як і минулого разу, і старша з них знов сказала: "За Хлоїн шлюб дбає інший бог, але багатство ми тобі подаруємо для того, щоб ти завоював Дріаса. Корабель метімнійських юнаків, що зелений мотуз його колись з’їли твої кози, був того дня відігнаний вітром далеко від землі; але вночі, коли у відкритому морі була буря та велике хвилювання, його викинуло до землі на гострі скелі. Так загинув корабель з більшою частиною свого вантажу; але мішечок з трьома тисячами драхм [35] викинуто прибоєм на берег, і він лежить, укритий морською травою, близько біля мертвою дельфіна, через сморід якого жоден подорожній не підходив до того місця, уникаючи запаху гниття. Але ти піди туди, і коли прийдеш, то візьми, а коли візьмеш, то віддай. Натепер тобі цього досить, щоб не видатись бідним; у майбутньому ж ти ще будеш багатою людиною".
28. Сказавши це, вони зникли разом з ніччю. Коли ж настав день, Дафніс радісно скочив з ліжка і чимдужче спішив вигнати на пасовище своїх кіз; а потім, поцілувавши Хлою і схиливши коліна перед німфами, він поспішив до моря, неначе хотів купатись; і близько коло прибою ходив він, шукаючи тих трьох тисяч драхм, вздовж прибережного піску. Недовго довелось йому шукати, бо він скоро помітив недобрий запах дельфіна, який лежав там і гнив. Прямуючи на сморід мертвечини, як дороговказ, він легко дістався до того місця і, відгрібши набік морську траву, знайшов набитий срібними монетами мішечок. Піднявши й поклавши в свою пастушу торбинку цей мішечок, він покинув це місце не раніш, ніж вдячно помолився німфам і морю, бо, хоч був він пастух, але море тепер здавалося йому кращим, ніж суходіл, бо воно стало йому в пригоді, сприяючи його з’єднанню з Хлоєю.
29. Маючи три тисячі, він не гає ані хвилини більше. Вважаючи себе за найбагатшого з усіх смертних, а не тільки з сусідніх селян, він поспішає до Хлої, розповідає їй про свій сон, показує їй мішечок, велить їй пасти стада, поки він повернеться, і чимдужче біжить до Дріаса. Знайшовши Дріаса саме в той час, коли він разом з Напою молотив зерно на току, він починає дуже сміливу розмову про шлюб: "Дай мені Хлою за жінку. Я добре вмію грати на дудці і підрізати виноградні лози, і садити плодові дерева; я можу також орати поле і віяти проти вітру. Як я вмію пасти отару, засвідчить Хлоя. П’ятдесят кіз я прийняв і вдвоє збільшив це число; я виховав також великих і гарних козлів, тоді як спочатку я мусів вести моїх кіз до чужих. До того, я молодий і я добрий сусіда вам, а годувала мене коза, як Хлою вівця. Маючи такі переваги над іншими, я не хочу відстати від них і щодо подарунків. Вони обіцяють кіз та овець і пару шолудивих волів, або збіжжя стільки, що не вистачить прогодувати курей, а від мене ти маєш одержати ці три тисячі драхм. Тільки ж нехай про це ніхто не знає, навіть мій батько Ламон".— З цими словами подав він йому гроші, обійняв і поцілував його.
30. Дріас і Напа, побачивши несподівано стільки грошей, тут же обіцяли йому Хлою, та ще й обіцяли умовити і Ламона. Тому Напа залишилась з Дафнісом ганяти волів навколо току і молотити котками колосся. А Дріас тільки заховав мішечок у тому самому місці, де лежали Хлоїні прикмети, і сквапно побіг до Ламона і Міртали, щоб — хоч як це дивно — сватати жениха. Ламона й Мірталу він застав, коли вони міряли тількищо провіяний ячмінь, і знайшов їх дуже засмученими, бо врожай був майже менший, ніж посіяно. Він їх потішив, запевнивши, що скрізь чути ті самі скарги, а потім став сватати Дафніса за Хлою і сказав, що хоч інші дають йому багаті подарунки, а проте від них він не хоче нічого брати, він ще і з своїх запасів їм приплатив би. Мовляв, обоє разом росли і зв’язані взаємним коханням, що його спородило сумісне пастуше життя і що його дуже важко було б розірвати. До того ж, вони вже прийшли в той вік, коли час їм стати чоловіком і жінкою. Це і багато подібного говорив Дріас, бо ті три тисячі мали бути йому за це нагородою. Але Ламон, який уже не міг виставляти за причину свою бідність, тому що самі батьки відданиці не гордували,— а не могла бути причиною і молодість Дафніса, тому що він став уже дорослим юнаком,— проте, не хочучи сказати правди, тобто того, що Дафніс призначений на краще, ніж такий шлюб, Ламон після короткого мовчання відповів так:
31. "Ви добре робите, що ви віддаєте сусідам перевагу перед чужими і не нижче цінуєте чесну бідність, ніж багатство. Хай нагородять вас за це Пан і німфи. Сам я бажаю незабаром оженити Дафніса і був би дурнем, якби я, вже старий і потребуючи багатьох рук для своїх робіт, не хотів би породичатися з вашим домом. Це було б велике щастя: Хлою багато хто бажає, вона гарна й чарівна і цілком добра дівчина; але я раб і не господар того, що мені належить. Треба про все спитати спочатку мого владаря і прохати його згоди. Тому відкладімо весілля до осені. Ті, що приходять з міста до нас, розповідають, що саме тоді владар наш хоче нас відвідати. Тоді хай вони стануть чоловік і жінка. Тепер нехай вони любляться, як брат і сестра. Проте, о Дріасе, знай, що ти сватаєш хлопця, чия доля краща, ніж наша". Так сказавши, він поцілував Дріаса і дав йому пити, бо вже було опівдні, і, віддаючи йому дружні почесті, провів на деяку віддаль.
32. Але Дріас, не прогавивши Ламонових останніх слів, по дорозі міркував, ким же це міг би бути Дафніс.— "Годувала його коза, отже боги дбали за нього. Він гарний і не схожий на кирпатого старого Ламона, ані на його лису дружину. До того ж, він одержав відразу три тисячі драхм, а в козопаса звичайно стільки й груш-кислиць не буває. Може, його хтось підкинув, так само, як і Хлою? Може, і його знайшов Ламон так, як я дівчину? Може, і у нього були такі прикмети, як ті, що я знайшов коло Хлої? Якби це було так, о владний Пане, і ви, любі німфи, тоді, може, коли він знайде своїх, з’ясується щось і про Хлою". Так міркував і мріяв він про себе, поки знову не дійшов до свого току. Підійшовши, побачив він Дафніса в надто напруженому чеканні і заспокоїв його, привітавши його як зятя. Потім він обіцяв йому восени справити весілля і дав йому праву руку в ознаку того, що Хлоя ніколи нікому не буде належати, крім Дафніса.
33. Прудкіше, ніж думка, не пивши, не ївши, помчав Дафніс до Хлої. Вона доїла кіз і готувала сир. Він приніс їй радісну звістку про шлюб і поцілував її, вже не криючись, як свою дружину, і поділив з нею роботу. Він доїв у дійниці, укладав сир в кошики і підводив ягнят і козлят до маток. Коли все було пороблено, вони скупалися, поїли, попили і ходили, шукаючи спілих овочів. Їх було багато тієї всеродючої пори року: сила груш, фіг, яблук; деякі вже впали, а деякі були ще на деревах; ті, що на землі, запашніші, а ці, що на вітах, барвистіші; ті пахли, як вино, а ці блищали, як золото. З одної яблуні вже були зібрані овочі, і навіть листя не було на ній, всі її віти були голі; і лише єдине яблуко було на самій верхній гілці, велике й гарне і краще за всі на запах. Збирач побоявся злізти так високо, чи забув зірвати його, або, може, залишив він гарне яблуко для якогось закоханого пастуха.
34. Побачивши це яблуко, Дафніс поспішив злізти на дерево, щоб його зірвати, і не звернув уваги на те, що Хлоя його утримувала. Побачивши, що він не слухає її, вона розгнівана побігла до стад. Але Дафніс зліз на дерево, дістав яблуко і приніс його Хлої, так говорячи до гнівливої: "О дівчино, гарні часи дали зрости цьому яблуку, викохав його гарний стовбур, сонце дало йому доспіти, а доля зберегла його. І поки служить мені мій зір, я не хотів би його кинути, щоб воно впало і щоб розтоптало його стадо, пасучись, або отруїв поганий повзучий гад, або зіпсував час, поки б воно висіло там, видне, всім на подив. Таке яблуко дістала Афродіта в нагороду за свою красу, а це яблуко я дарю тобі на знак перемоги. Свідки теж були однакові: той — пастух овець, а я — козопас". [36] — З цими словами він поклав яблуко їй на коліна. А вона поцілувала Дафніса, коли він підійшов близько, так що Дафніс не каявся в тому, що відважно ліз на таку височінь. Бо він дістав поцілунок, що був йому миліший, ніж золоте яблуко.
КНИГА ЧЕТВЕРТА
1. З Мітілени прибув раб, того ж господаря, що й Ламон, і привіз звістку, що їх пан приїде незадовго до збору винограду, щоб довідатись, чи не пошкодив напад метімнійців його володінням. Літо вже кінчалось, і наближалась осінь. Ламон готував, що слід, до вітання пана, щоб усе тішило йому око. Він очистив джерела, щоб чиста вода грала в них; він вивіз гній із двору, щоб не було важкого смороду; він зробив лад у садку, щоб він був гарний на вигляд.
2. Цей сад був на диво прекрасний і зроблений за царськими зразками. Завдовжки він мав цілий стадій і лежав на високому місці, обіймаючи завшир чотири сотні ліктів. [37] Він скидався на широку рівнину. Всі породи дерев були в ньому: яблуні, мірти, грушеві дерева, гранати, фіги й маслини. Подекуди високі виноградні лози, на яких стигли грона, вилися по яблунях і грушах, неначе змагалися з ними за якість овочів. Це були овочеві дерева, але там росли ще й кіпариси й лаври, платани й сосни. Їх, замість виноградних лоз, обвивав плющ, і його великі темнобарвні грона змагалися з виноградними. Посередині стояли овочеві дерева, про які більше дбали, а їх захищали зовні неплодущі, обступаючи їх огорожею, неначе зробленою людськими руками.