Інтереси цього ерудованого Братства охоплюють науку, філософію, релігію, мистецтво й музику в найширшому розумінні. Це зовсім не рай для лінивих і байдужих, не сонливий Шангрі-Ла. Це —серце людства, яке упродовж віків самовіддано бореться з невіглаством, жертвуючи заради цього своїми найблагороднішими членами. Але справжньої історії цих мучеників за правду ще не написано.
У цій спільноті, що грунтується на засадах співробітництва, дисципліни, братерської любові й філософського ідеалізму, якщо і бувають якісь розходження в поглядах, то ніколи не буває розбрату і чвар, бо Шамбала —це синонім гармонії.
На завершення цього розділу не зайве згадати й такий істотний факт, як останнє злиття общин Шамбали; воно мало місце в Тібеті у XIV столітті, а очолив його Цонкаба. Він здійснив свій задум із монастиря Таші Лхунпо поблизу Шігадзе. А. П.
Сіннетт так описує цю визначну подію:
"З незапам'ятних часів у Тібеті існує певний засекречений район, досі зовсім невідомий, досяжний хіба що для втаємничених, але неприступний для звичайних мешканців як цієї країни, так і інших. У цьому таємничому районі живуть адепти.
За минулих часів махатм було значно більше, розсіяних по всьому світу. Поступ цивілізації спричинився до магнетизму, до якого вони прагнули, проте в епоху, про яку мовиться, тобто в XIV столітті, вже почався загальний рух до Тібету частини окультистів, доти розсипаних по всіх усюдах".
У той час, коли лише кілька тібетських лам знають про існування Північної Шамбали й про зв'язок своїх найвищих пандітів із цією оазою бодісатв, найдоброчесніші й найосвіченіші з них зберігають таємну науку, що є, безперечно, спадком самої Шамбали. Наука ця —калачакра, або Колесо часу.
Про неї і піде мова в наступному розділі.
5. КАЛАЧАКРА, НАУКА БОДІСАТВ
Хоча на сьогодні жодного предмета з Шамбали в наших музеях не виявлено, тібетські книги "Ганжур" і "Данжур" містять тексти, нібито скопійовані з манускриптів Шамбали. Крім того, упродовж історії посланці з місіями в зовнішній світ споряджалися Північною Шамбалою. Ці два факти підтверджують достовірність культурного й наукового центра, схованого у відособленому куточку земної кулі.
Ці тібетські тексти мовлять і про науку калачакру, завуальовану символами й алегоріями, яких годі зрозуміти
будь-кому, окрім втаємничених лам. Тібетський буддизм вважає, що знання калачакри відкриває двері до сприйняття таємного вчення бодісатв —істот, які завершили свою земну еволюцію і присвятили себе людству.
До запровадження соціалізму в Китаї у монастирях Таші Лхунпо поблизу Шігадзе й Кум-бум у Північно-Східному Тібеті діяли спеціальні школи, де вивчали калачакру. Багато монастирів у Тібеті й Монголії мали вчителів з цього предмета. Щоб потрапити в школу калачакри, лама мусив провести кілька років у монастирі і заслужити репутацію суворого аскета. Після цього настоятель монастиря міг рекомендувати його в цю школу. Лише найздібніші, найрозумніші й найдоброчесніші лами ставали учнями таких таємних шкіл.
Хоча більшість кандидатів складають жовто-шапкові лами3, прихильники реформованого буддизму Цзонкаби, який загалом заперечує тантричну магію4, калачакра зажила неабиякої слави саме завдяки цим ламам. Історія свідчить, що й сам Цзонкаба був учителем калачакри.
Вивчення калачакри починається з астрономії, астрології та санскриту. Аби зберегти вмисне ускладнений символами письмовий виклад цієї системи, ключ до якої знають лише адепти, істинне вчення калачакри ніколи не ставало набутком громадськості й не перекладалося на європейські мови навіть у криптографічній формі. Та все ж деякі факти щодо цього вчення в Тібеті та Монголії можна з'ясувати з такого джерела, як "Блакитні аннали, або Коментарі до калачакри", написані Бу-стон Рінчен-грубом у Таші Лхунпо 1322 року. Існують і раніші роботи Ра-лоцави з XI століття (перекладені доктором Е. Оберміллером у Гейдельберзі 1931 року).
Ми зупиняємося на вченні калачакри переважно тому, що воно щільно пов'язане з Шамба-лою, звідки ця система традиційно виводиться.
Фахівець з тібетських текстів Юрій Реріх в одній із своїх робіт робить істотне зауваження щодо зв'язку калачакри та Шамбали:
"Питання калачакри найтіснішим чином пов'язане з проблемою Шамбали, загадковою місцевістю, звідки ця система в другій половині Х століття прийшла в Індію, та ще з проблемою походження тібетського шістдесятирічного циклу".
На думку Юрія Реріха, пошуки Шамбали й духовного зв'язку з її Правителем і є кінцевою метою послідовників калачакри.
Осяяні ченці склали описи цілячу до Шамбали, де географічні вказівки чергуються з інструкціями щодо духовної підготовки тих, хто прагне ввійти в сферу Шамбали.
Тібетська священна література містить вдосталь даних про походження калачакри. Всі версії згодні, що калачакра вперше зійшла на Будду під час його осяяння біля великої ступи (культова споруда конічної форми) Шрі Дганьякатака в провінції Мадрас. Саме тоді несподівано з'явився Сучандра, цар Шамбали, в супроводі безлічі божественних істот.
Давні тібетські тексти (скажімо, Ра-лоцави, що жив дев'ять століть тому) приливають світло на цілі й історію вчення Колеса часу і на його походження. Витяг із одного його манускрипту полегшить зрозуміти природу шамбальської традиції. "Адепти калачакри, уславлені в науці бодісатв, жили в Індії. Тоді в Оріссі народився пандіт Цілу, великий учитель, що глибоко пізнав усі літаки (компіляції). Ті, хто сподівається досягти стану Будди за одне життя, повинні вивчити мантраяну (знання всіх окультних слів влади), а надто науку бодісатв (калачакру).
Учитель Цілу взнав, що ця наука збереглася в Шамбалі. Цілу, неквапом подорожуючи, досяг вершини гори й зустрів там незнайомця. "Куди ти простуєш?"-запитав його той. Цілу відповів: "У Шамбалу, пізнати вчення бодісатв". "Шлях туди винятково важкий,-зазначив незнайомець.-Та якщо ти так прагнеш цього знання, то можеш отримати його тут". Тоді пандіт Цілу впізнав у незнайомці втіленого Манджушрі (бодісатву)5 і впав перед ним, запропонувавши йому мандалу (кругову діаграму).
Незнайомець пояснив йому всі таємні вказівки коментарів до "Книги влади". Після цього Цілу вирушив у Східну Індію і навчив калачакрі пандіта Ачар'ядеву, що народився в Барендрі і зрівнявся знаннями зі своїми попередниками і повністю дисциплінував свій розум. Дехто стверджував, що в нього були видіння богині Тари, і все, що він бажав, йому гарантувалося.
Навчений Білою Тарою, він вирушив до Шамбали".
Цей текст XI століття свідчить, що віра в Шамбалу жила серед тібетців упродовж багатьох віків.
Соманатха, кашмірський брахман, приніс калачакру в Тібет 1026 року. Йому ж приписують і впровадження в Тібеті шістдесятирічної календарної системи з дванадцяти тварин і п'яти елементів (у цій системі кожен рік має назву таких тварин: миша, бик, тигр, заєць, дракон, змія, кінь, вівця, мавпа, птах, собака і свиня; у поєднанні з деревом, погнем, землею, залізом і водою вони утворюють шістдесятирічний цикл.
Так, 1977 рік був Роком вогненної змії. Тібетський рік починається з молодого місяця в лютому). Особливе зацікавлення викликає те, що тібетсько-китайські дванадцятирічні цикли науково виходять з тривалості періоду обертання Юпітера навколо Сонця, що складає 11,86 років. Украй істотно, що тібетський календар починається з року впровадження у Тібеті калачакри (1026), який відкрив так звану еру Рабджйоні. Тому. скажімо, 1975 рік є 949-м роком тібетської хронології, що підкреслює виняткове значення калачакри для тібетської культури.
Десята книга "Блакитних анналів", складена Гос Лоцаба Гзоннудпалом між 1476-78 рр., цілком присвячена поширенню калачакри в Тібеті. Про саме вчення відомо обмаль через його езотеричний характер, але такі історичні праці, як "Блакитні аннали", містять натяки на Принципи калачакри. Перша книга "Блакитних анналів" вказує високі цілі для буддійських посвятників: "Я вітаю інтуїтивне, трансцендентальне, неосяжне, що є джерелом радості для мудреців, що поширюється серед блискучого зібрання, що уособлює спокій, що вказало декому Колесо Вчення Найвищого Осяяння, що зрозуміле для йогів, наділених найвищим спокоєм, що важке для сприйняття, важке для дослідження, всепроникне, безпричинне".
Десята книга "Блакитних анналів" наводить такі вказівки учителя калачакри своєму учневі: "Тепер ти прийми таку позу, як і я, і звільни свій мозок від думок". Давній текст згадує два стани медитації: ясність і постійність. Він мовить про рзаємозв'язок між Сонцем, Місяцем, зірками й нервовими центрами тіла, або чакрами. В іншому параграфі сказано, що "мудрість пізнає той, хто уміє контролювати своє дихання", і натякається на "дім кундали, запаленої внутрішнім вогнем", або на кундаліні при основі хребта. "Тоді моє ілюзорне тіло, поглинуте сяючим полум'ям, я скидаю, як змія скидає шкіру",-каже текст. Це, безумовно, означає психічну проекцію або відділення свідомості від тіла.
Розповідаючи про одного вчителя калачакри, рукопис зазначає, що "він займався медитацією і досяг здатності складати нові мантри. Він навчав калачакри і мав багато учнів; помер він вісімдесятирічним у Рік дерев'яного коня (1282)". В іншому місці описується учень йоги: "Він медитував три роки, три півмісяці і три дні за методом йоги, як це радить калачакра. За цей час організм, вважається, зазнає цілковитої зміни". Текст згадує і такі окультні прийоми, як використання учнями дзеркал, щоб отримати видіння і досягти космічної свідомості. Описуються і численні прояви окультних сил великими адептами калачакри.
У житті ченця Грагс-па Сен-ге був випадок, коли вогонь породив коштовні камені. Він помер вісімдесяти дев'яти років (1343 року). Під час кремації його останки дивовижним чином перетворилися на буддійські реліквії.
У житті Ванаратхи ставалися всілякі надприродні феномени, як-от злива з квітів, струмені білої води зі стелі і навіть райдуги в його оселі. Помер він 1468 року доброхіть, коли сидів випростаним на килимі в йогічній позі; під час його кремації увесь Непал осяяло дивовижне покривало райдуг у небі.
Інший адепт калачакри, Бон-дон Рінпоче відомий тим, що сотворив у XII столітті чудо, коли під час церемонії посвячення полум'я свічок перетворилося в вогняні малюнки й символи.
Розповідь про його життя закінчується значуще: "У віці
п'ятдесят одного року він вирушив до Шамбали".
У "Блакитних анналах" можна виявити різні прояви фізичних і телепатичних контактів окремих вчителів калачакри з Шамбалою.
Скажімо, один із них розповідає про випадок з пустельником Калачакрападою: "Він знався на п'яти галузях науки, його благословила сама Тара,-він її виразно бачив.