Ви втрачаєте нагоду очиститися, стати напівпорядною людиною. Але від вас цього й не можна вимагати.
ІЛЛЬ: Нате вогню, пане бургомістре.
Запалює йому цигарку. Бургомістер виходить.
Заходить ПАНІ ІЛЛЬ у хутрі, ДОНЬКА в червоній сукенці.
ІЛЛЬ: Чудово виглядаєш, Матільдо. ПАНІ ІЛЛЬ: Каракуль. ІЛЛЬ: Як дама.
ПАНІ ІЛЛЬ: Трохи задороге.
ІЛЛЬ: І в тебе гарна сукенка, Отіліє. Тільки екстравагантна, не думаєш? ДОНЬКА: Де там, тату! Якби ти бачив мою вечірню сукню!
Крамниця зникає. СИН над'їжджає автом.
ІЛЛЬ: Гарне авто. Ціле життя я намагався здобутись на невеликий маєток, на крихту вигоди, на таке авто, наприклад. А тепер, коли воно є, я хотів би знати, як людина в ньому почувається. Ти сядеш зі мною ззаду, Матільдо, а Отілія сяде поруч Карла. Вони сідають до авта.
СИН: Я можу їхати сто двадцять на годину.
ІЛЛЬ: Не треба так швидко. Я хочу бачити околицю, містечко, де я жив майже сімдесят років. Чисті старі вулички, багато вже полагоджено. Сірий дим над коминами, герань перед вікнами, соняшники, троянди в садах біля брами Ґете, дитячий сміх, всюди пари закоханих. На майдані Брамса зводять модерну будову.
СИН: Годель будує кав'ярню.
ДОНЬКА: Ось лікар у своєму мерседесі 300.
ІЛЛЬ: Долина, позаду горби, нині немов позолочені. Здоровенні тіні, в яких ми пірнаємо, а потім знову світло. Ті крани Ваґнерової фабрики і Бокманові комини — наче велети.
СИН: Їх пускають у рух.
ІЛЛЬ: Що?
СИН (голосніше): Їх пускають у рух.
Трубить.
ПАНІ ІЛЛЬ: Смішні машини.
СИН: Мессершмідти. Кожний челядник на виробництві
мусить собі щось таке придбати. ДОНЬКА: C'est terrible.
ПАНІ ІЛЛЬ: Отілія записалася на курси, підвищує своє знання французької й англійської.
ІЛЛЬ: Практично. Пансіон "Місце-на-сонці". Давно я
не був за містом. СИН: Його мають розбудовувати.
ІЛЛЬ: Кажи голосніше, така швидкість, що нічого не чути. СИН (голосніше): Його мають розбудовувати. Звісно,
це Штокер. Усіх минає своїм б'юком. ДОНЬКА: Скоробагатько.
ІЛЛЬ: Їдь тепер Пюккенрідською долиною. Повз трясо-вище, тополиною алеєю, довкола лісничого замку курфюрста Гассо. Хмари купчаться на небі, наче влітку. Гарна країна, осяяна вечірнім світлом. Я сьогодні наче вперше бачу її.
ДОНЬКА: Настрій ніби в Адальберта, Штіфтера.
ІЛЛЬ: Ніби в кого?
ПАНІ ІЛЛЬ: Отілія вивчає також літературу. ІЛЛЬ: Прекрасно.
СИН: Гофбауер у своєму фольксваґені. Повертається з
Каффіґену. ДОНЬКА: 3 поросятами.
ПАНІ ІЛЛЬ: Карл добре веде машину. Бач як елегантно бере закрут! Можна нітрохи не боятися.
СИН: Перша швидкість. Дорога йде вгору.
ІЛЛЬ: Я завжди засапувався, коли підіймався нею.
ПАНІ ІЛЛЬ; Я рада, що взяла хутро. Холоднішає.
ІЛЛЬ: Ти не тудою поїхав. Це дорога на Байзенбах. Вернися назад, потім ліворуч, у Конрадсвай-лерський ліс.
Авто їде в глибину. Четверо ЧОЛОВІКІВ приходять з дерев'яною лавкою, тепер у фраках, і вдають дерева.
ПЕРШИЙ: Знову ми — ялиці, буки. ДРУГИЙ: Сарни, дятли і зозулі. ТРЕТІЙ: Романтична атмосфера. ЧЕТВЕРТИЙ: Розпанахана гудками.
СИН трубить.
СИН: Знову сарна. Клята звірина, стоїть посеред дороги і хоч би тобі що.
ТРЕТІЙ утікає підстрибком.
ДОНЬКА: Довірлива. Браконьєрів уже немає. ІЛЛЬ: Спини, під цими деревами. СИН: Прошу.
ПАНІ ІЛЛЬ: Що ти хочеш?
ІЛЛЬ: Піду лісом. (Виходить). Гарно дзвонять у Ґюллені.
Кінець роботі. СИН: Чотири дзвони. Аж тепер звучить приємно. ІЛЛЬ: Усе пожовкло. Справді надійшла осінь. Листя на
землі наче купи золота.
Він тупає по листю.
СИН: Ми почекаємо внизу коло ґюлленського мосту. ІЛЛЬ: Не треба. Я піду лісом до містечка. На міські збори. ПАНІ ІЛЛЬ: Тоді ми поїдемо до Кальберштадту в кіно, Фреді.
ДОНЬКА: So long, Daddy.
ПАНІ ІЛЛЬ: До скорого побачення!
Авто з родиною зникає, знов над'їздить задки. Родина махає руками. ІЛЛЬ дивиться за нею. Він сідає на дерев'яну лавку
ліворуч.
Шум вітру. Справа надходять РОБІ й ТОБІ з носильницею, в якій сидить КЛЕР ЦАХАНАСЯН у своєму звичайному вбранні. Робі несе гітару на плечах. Збоку йде її ЧОЛОВІК IX, лауреат Нобеля, високий, стрункий, із сивизною в чубі й вусах. (Може бути той самий актор, що й попередні чоловіки). 3а ним
МАЖОРДОМ.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Конрадсвайлерський ліс. Робі й Тобі, зупиніться.
Клер висідає з носильниці, розглядає ліс крізь лорнет, гладить
ПЕРШОГО по спині.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Короїд. Дерево гниє.
Помічає ІЛЛЯ.
Альфред! Гарно, що я тебе зустріла. Я гуляю в своєму лісі.
ІЛЛЬ: Хіба Конрадсвайлерський ліс також належить тобі? КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Авжеж. Можна сісти коло тебе?
ІЛЛЬ: Буть ласка. Я саме попрощався з родиною.
Поїхали в кіно. Карл купив собі авто. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Поступ.
Сідає коло ІЛЛЯ.
ІЛЛЬ: Отілія бере лекції з літератури. А також з французької і англійської.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Бачиш, у них таки з'явилися ідеали. Ходи, Зобі, привітайся. Це мій дев'ятий чоловік. Нобелівський лауреат.
ІЛЛЬ: Дуже приємно.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Особливо цікаво, як він не думає.
Не думай, Зобі. ЧОЛОВІК IX: Але ж золотко...
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ну, не маніжся. ЧОЛОВІК IX: Ну, гаразд.
Він не думає.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Бачиш, тепер він виглядає як дипломат. Нагадує мені графа Голька, тільки що той не писав книжок. Він хоче піти на пенсію, писати мемуари і давати лад моїм маєткам.
ІЛЛЬ: Вітаю.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я маю погане передчуття. Чоловіка тримають на виставку, а не собі на користь. Іди досліджувати, Зобі; історична руїна міститься ліворуч.
ЧОЛОВІК IX іде досліджувати. ІЛЛЬ оглядається. ІЛЛЬ: А де обидва євнухи?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Почали плескати язиком. Я наказала відвезти їх до Гонконгу, до одного мого кубла з опіумом. Хай собі там курять і мріють. Скоро за ними піде Мажордом. Він також буде мені зайвий. Одну Ромео і Джульєтту, Бобі. МАЖОРДОМ виступає з глибини і подає їй коробку цигарок.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Може й ти одну візьмеш, Альфреде? ІЛЛЬ: Залюбки.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: На. Подай нам вогню, Бобі.
Курять.
ІЛЛЬ: Гарно пахне.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: У цьому лісі ми часто разом курили, пригадуєш? Цигарки, що ти їх купував у Матільди. Або крав.
ПЕРШИЙ стукає ключем по люльці.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Знову дятел. ЧЕТВЕРТИЙ: Куку! Куку!
ІЛЛЬ: І зозуля.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Може, хай Робі заграє на гітарі? ІЛЛЬ: Прошу.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Цей помилуваний бандит добре грає, мені його треба в хвилини задуми. Я ненавиджу грамофони й радіо.
ІЛЛЬ: "В африканській долині маршує батальйон".
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Твоя улюблена пісня. Я його навчила.
Мовчання. Вони курять. Зозуля і т. д. Шум лісу. РОБІ грає
баладу.
ІЛЛЬ: У тебе... себто, в нас була дитина?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Авжеж.
ІЛЛЬ: Хлопчик, чи дівчинка?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дівчинка.
ІЛЛЬ: Як ти її назвала?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Женев'євою.
ІЛЛЬ: Гарне ім'я.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я бачила її тільки один раз. Під час пологів. Потім її забрали. Заклад християнської опіки. ІЛЛЬ: Які в неї були очі?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Вони ще не були розплющені. ІЛЛЬ: А яке волосся?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Начебто чорне, але воно часто буває таке в немовлят. ІЛЛЬ: Мабуть, так.
Вони мовчки курять. Грає гітара. — 73 —
ІЛЛЬ: У кого вона померла?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: У чужих людей. Я позабувала імена. ІЛЛЬ: Що в неї було?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Запалення мозку. Може, ще щось.
Я отримала картку від властей. ІЛЛЬ: Коли йдеться про смерть, то їм можна вірити.
Мовчання.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я розповіла тобі про нашу дівчинку.
Тепер рокажи про мене. ІЛЛЬ: Про тебе?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Яка я була, коли мені було сімнадцять років, коли ти мене кохав.
ІЛЛЬ: Раз я мусив довго шукати тебе в Петровій стодолі і знайшов на бричці в самій сорочці, з довгою соломиною в зубах.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ти був дужий і відважний. Ти бився з залізничником, що ходив за мною. Я витерла тобі кров з обличчя своєю червоною підтичкою. Гітара замовкає.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Скінчилася балада. ІЛЛЬ: Ще "О милий, рідний краю" КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Робі її також уміє.
Знову гра на гітарі.
ІЛЛЬ: Дякую тобі за вінки, за хризантеми й троянди. Вони гарно виглядають на домовині в "Золотому Апостолі". Шляхетно. Ними вже наповнені дві залі. Тепер пора. Ми сидимо тут востаннє в старому лісі, повному зозуль і шелестіння вітру. Сьогодні ввечері відбудуться міські збори. Мене засудять на смерть і хтось мене вб'є. Я не знаю, хто саме й де, знаю тільки, що моє безглузде життя доходить кінця.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А я заберу тебе в домовині до Капрі. Я веліла вибудувати в парку біля мого палацу мавзолей. Серед кипарисів. З краєвидом на Середземне море.
ІЛЛЬ: Я його бачив тільки на репродукціях.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Темно-синє. Велична панорама. Там ти залишишся назавжди. Мертвий коло кам'яного ідола. Твоя любов померла багато років тому. Моя любов не могла вмерти. Але й жити не могла. З неї зробилося щось недобре, як і я сама, наче безбарвні гриби і сліпі обличчя з корневищ у цьому лісі, порослі моїми золотими мільярдами. Вони тебе зловили своїми мацаками і зазіхають на твоє життя. Бо воно належить мені. Назавжди. Тепер ти обплутаний, тепер ти пропав. Незабаром нічого вже не залишиться, тільки мертвий коханий у моїм спомині, лагідний привид у зруйнованій шкаралупі.
ІЛЛЬ: Ось уже й "О милий, рідний краю" закінчилась. ЧОЛОВІК IX повертається.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Нобелівський лауреат. Іде від своєї
руїни. Ну, що там, Зобі? ЧОЛОВІК IX: Раннє християнство. Зруйноване гунами. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Шкода. Дай руку. Носильницю, Робі
й Тобі.
Сідає в носильницю.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Прощай, Альфреде.
ІЛЛЬ: Прощай, Кларо.
Носильницю несуть у глибину, ІЛЛЬ лишається на лавці. Дерева скидають своє гілля. Згори спускається портал театру із звичайними завісами і лаштунками. Напис "Поважне життя, мистецтво ж веселе". З глибини надходить ПОЛІЦАЙ у новому, добротному мундирі, сідає коло Ілля. З'являється РАДІОРЕПОРТЕР і починає говорити в мікрофон. Тим часом ґюлленці сходяться на збори. Всі в новому, святковому одязі, у фраках. Всюди ФОТОГРАФИ з газет, ЖУРНАЛІСТИ, КІНО
ОПЕРАТОРИ.
РАДІОРЕПОРТЕР: Пані і панове! Після передачі з пологового будинку і після розмови з парохом, ми прибули на міські збори. Наближаємося до найурочистішої хвилини у відвідинах пані Клер Цаханасян свого такого симпатичного як і привітного містечка. Щоправда, славетна пані Цаханасян тут не присутня, але бурґомістер має зробити від її імені важливу заяву. Ми перебуваємо в театральній залі "Золотого Апостола", в тому готелі, де ночував Ґете.