У Світлі Істини. Послання Ґраля

Він також в інкарнуванні залишався Сином Бога.

Якщо ж він був Сином Божим, то не міг бути Сином Людським, бо це два різні поняття. Він був і є Син Божий! Хто ж тоді Син Людський?** (Доповідь №60 "Син Людський")

Ще учні звернули увагу, що Ісус говорив у третій особі, коли розповідав про Сина Людського, і вони розпитували його про це. Перекази писарі записували з власним припущенням, що Ісус, Син Божий, і Син Людський повинні бути однією і тією самою особою. На цьому будувалися всі їхні оповіді від самого початку, і таким чином, не бажаючи цього і не знаючи про це, вони поширювали помилку.

Коли Ісус говорив про Сина Людського, то він говорив, передбачаючи його Прихід. Він сам це провіщував, оскільки Прихід Сина Людського і Діяння Сина Божого перебувають у найтіснішому зв'язку. Він говорив: "Коли ж прийде Син Людський…" тощо.

У цьому проглядається кругообіг, як і всюди у Творінні. Божество через Ісуса спустилося до людства, щоби принести та посіяти Істину. Посів зійшов, плоди дозріли до врожаю, і нині людство в кругообігу повинне завдяки принесеній Сином Божим Істині дозрілим піднестись до Божества в Синові Людському і з його допомогою знову тісно пов'язати себе з Богом.

Це не лише чисто символічно*** (образно) осмислено, як багато хто собі гадає, а Слово буде буквально виконано однією особою, як це було також з Ісусом. Між обома особами – Ісусом, Сином Божим, і Сином Людським – лежить величезна карма людства**** (доля людства).

Ісус прийшов на свято Пасхи до Єрусалиму, де були представники багатьох народів Землі. Люди послали гінців до Гетсиманії, щоб вони привели Ісуса. Це був час, коли люди, сповнені ненависти, із земною брутальністю наказали своїм гінцям шукати Божого Посланця. Тепер зверніть увагу: в ту мить, коли він вийшов із саду, вони зі зброєю та факелами стояли перед ним із думками про знищення.

Щойно Син Божий промовив слова: "Це я!" – і таким чином віддав себе в руки людству, виникла величезна карма, яку людство звалило на себе. Від тієї миті вона тягарем лежить на людстві, нахиляючи його, згідно з невблаганними Законами Всесвіту, все нижче й нижче до землі, доки наблизиться остаточна розв'язка. Ми стоїмо перед нею впритул!

Вона замикається овальним колом. Розв'язка приходить через Сина Людського!

Коли люди під впливом тяжких подій впадуть у розпач, зневіряться та знесиляться і відчують себе маленькими, зовсім маленькими, тоді настане година, коли вони зажадають обітованого Божого Посланця і будуть його шукати! І якщо вони знатимуть, де він, то, як і колись, пошлють від себе гінців. Однак думок знищення та ненависти не матимуть вони тоді в собі, навпаки, в них прийде людство цього разу – знесилене, смиренне – з благанням і довірою до того, хто обраний Найвищим Керманичем усіх світів, аби врятувати їх із вигнання, хто надасть їм допомогу і принесе звільнення з духовної, а також із земної скрути.

І ці гінці будуть запитувати. І як Син Божий колись у Гетсиманії промовив слова: "Це я!", внаслідок чого карма людства отримала свій початок, так і цього разу Посланець Божий відповість тими самими словами: "Це я!" – і таким чином розв'яжеться тоді тяжка карма людства. Ті самі слова, які великою провиною впали на тодішнє сповнене ненависти людство, знову одержить від нього нині на те саме запитання стривожене але довірливе людство, яке прийде до нього з благанням.

Ґрандіозний кругообіг цієї карми, і все-таки він рухається настільки впевнено й точно, що в ньому Пророцтва здійснюються. І від тієї години, коли ці слова вдруге Божий Посланець промовить до людства, почнеться сходження. Лише тоді, згідно з Волею Всевишнього, настане Царство Миру, не раніше!

Ви бачите з одного боку гінців охопленого ненавистю людства, які наближаються до Сина Божого, зв'язують його і знущаються, відверто тріумфуючи над ним. Потім настав спричинений самим людством тривалий занепад у неминучій взаємодії. При цьому, одначе, також водночас зростав й дозрівав засів Ісуса. Нині ж наближається провіщений самим Ісусом Син Людський, як Божий Посланець, котрий у служінні Сина Божого продовжить і завершить його Працю, що принесе врожай, а також, згідно з Божественною Справедливістю, відокремить полову від пшениці.

Ісус, Син Божий, прийшов із Любови до людей, щоб знову встановити зв'язок, який людство розірвало. Син Людський – це Людина, котра пробуває в Богові й замикає зв'язок у кругообігу, щоб чиста гармонія знову могла текти крізь усе Творіння.

11. Бог

Це благоговіння? Ні. Це дивне "зніяковіння" взагалі є чимось великим, гідним похвали чи глибоким? Аніскільки, бо поміркуйте ж: ви молитеся Богові, і в молитві ні разу не можете скласти собі правильне уявлення про Того, кому молитеся, – навпаки, ви збентежені, тому що вам про це ніколи ні в школі, ні у церкві не дали пояснення, яке б утамувало ваш внутрішній порив до Істини. Справжня Трійця залишилася для вас по суті загадкою, з якою ви зрештою щосили намагаєтеся примиритися.

Чи може молитва за цих обставин бути такою глибокою, такою сповненою довіри, якою вона повинна бути? Це неможливо. Якщо ж ви знаєте вашого Бога, і Він завдяки цьому стане для вас ближчим, невже молитва тоді не супроводжуватиметься глибшими відчуттями, значно безпосереднішими, щирішими?

А ви повинні і мусите наблизитися до вашого Бога! Ви не маєте права залишатися навіддалі від Нього. Як же нерозумно говорити, що в цьому може бути щось неправедне, коли так ґрунтовно займатися питанням Бога. Млявість і зручність стверджують навіть, що це злочин! Я ж кажу вам: Бог хоче цього! Умова зближення пробуває у всьому Творінні! Тому не смиренність має той, хто від цього ухиляється, а навпаки – безмежну самовпевненість! Вимагає він адже цим, аби Бог наблизився до нього, щоб він зміг Його зрозуміти, замість самому намагатися наблизитися до Бога, щоби пізнати Його. Лицемірство, зручність повсюди, хоч куди подивись, хоч до чого прислухайся, – і все це під прикриттям удаваної смиренности!

Ви ж, хто більше не хоче спати, хто палко шукає і прагне Істини, прийміть звістку, спробуйте зрозуміти правильно:

Що є твій Бог? Ти знаєш, Він сказав: "Я Господь, Бог твій, нехай не буде у тебе інших богів, крім Мене!"

Є тільки один Бог, тільки одна Сила! Що ж є Трійця? Триєдиність? Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Святий Дух?

Коли людство само замкнуло Рай, не керуючись більше відчуттям, яке є чисто духовним і тому перебуває поблизу Бога, а за власним вибором виплекало земний інтелект та підкорилося йому, таким чином, зробило себе рабом свого інструмента, який йому було надано для користування, то, цілком природно, воно також усе більше й більше віддалялося від Бога. Розрив відбувся, щойно людство схилилося переважно до земного, безумовно прив'язаного до простору та часу, яке Бога не знає за своєю природою, – відтак Він тому й незбагненний. Із кожним поколінням прірва ставала глибшою, люди все більше приковували себе до Землі. Вони стали прив'язаними до земного людьми інтелекту, які називають себе матеріялістами, навіть із гордістю так називають, бо зовсім не здогадуються про свої кайдани, оскільки з міцно прив'язаним до простору і часу буттям звузився водночас, природно, і їхній горизонт. З огляду на це, чи можна було взагалі знайти шлях до Бога? Ніколи!

Це було б неможливо, якби не надійшла допомога від Бога. Тому від Нього довелося б знову прокладати міст, якби треба було допомогти. І Він зглянувся. Сам Бог у Своїй Чистоті не міг більше відкритися ницим людям інтелекту, бо вони через їхню роботу інтелекту більше нездатні були ні відчувати, ні бачити або чути Його вісників, а тих нечисленних, хто на це ще був спроможний, висміювали, тому що звужений, прив'язаний лише до простору і часу, кругозір матеріялістів кожну думку про наявне над ними розширення цих рамок відкидав як неможливу, бо для нього це незбагненно, неприйнятно. Тому недостатньо було і пророків, сила яких уже не могла проникнути до людей, бо, зрештою, навіть основоположні засади всіх релігійних прагнень стали чисто матеріялістичними. Мусив, отже, прийти Посередник між Божеством і заблудлим людством, який би володів більшою силою, ніж усі попередники, щоб він зумів проникнути до людей. Чи не варто сказати: заради небагатьох, хто посеред затятого матеріялізму ще потребували Бога? Це було би правильно, але супротивники сприйняли б це за самовпевненість віруючих, замість того щоб усвідомити в цьому величезну Божу Любов, а також строгу Справедливість, яка і в нагороді, і в покаранні дає однакове спокутування.

Посередник же, який би володів силою для проникнення в цей безлад, сам мусив бути Божественним, оскільки нице вже поширилося так далеко, що й пророки, як посланці, нічого не досягли. Тому Бог у Своїй Любові Актом Волі відокремив Частину від Самого Себе та інкарнував* (опустив у груборечовинне) у плоть і кров, у людське тіло чоловічої статі: Ісуса з Назарету, який відтепер постав як втілене Слово, втілена Божа Любов, Божий Син!

Таким чином відокремлена і, попри це, духовно тісно пов'язана з Богом Частина завдяки цьому стала особистісною. Вона й після скидання земного тіла за найтіснішого возз'єднання з Богом-Отцем і надалі залишилася особистісною завдяки її втіленню в людину.

Отже, Бог-Отець і Бог-Син – це двоє, а насправді лише одне! А "Святий Дух"? Христос сам сказав про нього, що гріхи проти Бога-Отця і Бога-Сина можуть бути прощені, але гріхи проти "Святого Духа" – ніколи!

Виходить, "Святий Дух" вищий і більший за Бога-Отця і Бога-Сина? Це питання гнітило і турбувало вже доволі багато душ, бентежило не одну дитину.

"Святий Дух" – це Дух Отця, Дух Істини, який, відділившись від Нього, діє окремо в усьому Творінні, та попри це, як і Син, іще тісно пов'язаний із Ним, залишаючись із Ним одним цілим. Залізні Закони у Творінні, що, як нервові волокна, проходять крізь увесь Всесвіт і приносять безумовну взаємодію, долю людини або її карму, виходять… від "Святого Духа"!** (Доповідь №52 "Розвиток Творіння") або, точніше: є його дією.

Тому сказав Спаситель, що ніхто не спроможний безкарно згрішити проти Святого Духа, бо в його невблаганній та непорушній взаємодії відплата повертається до призвідника, до вихідного пункту, чи то добро, чи зло.