"Я ніколи не сприймала чоловіків серйозно",
– каже леді Макбет,
оглядаючи свої долоні,
закривавлені вбитими п'яними комарами...
____________________
Трагедія В. Шекспіра "Леді Макбет" розповідає про жінку, котра намовила чоловіка вбити королівську сім'ю, щоб захопити владу. І саме подібних чоловіків, які погоджуються здійснити тяжкий злочин, автор і називає "п'яними комарами". Але в історії будь-якого королівства випадкових смертей не буває, бо від рук убивць гинуть переважно ті правителі, які, наче комарі, сосуть кров зі свого народу.
143) La belle dame sans mersi
(прекрасна дама без милосердя)
Сиділа на колоді й співала.
Здалося, що я зранився ніжністю.
Це було бажання без надії,
котра зневажає плач, хоча й тішиться.
Здалося, що сонце за хмарами теж її слухало,
навіть дрізд, що завмер із вишнею в дзьобі.
Здалося, що потік, наповнений рибою,
теж завмер, зачарований тією піснею.
Здалося... Але вона перестала співати й сказала:
"Не ходи туди, куди маєш, бо там – холодна зима!"
Я сказав: "Де холодна зима? Я її там – не бачу!"
____________________
Герой, що кохається на красі мистецтва, був зачарований піснею героїні, але дівчина звикла до того, що її піснями захоплюються, тому для автора вона й стала "дамою без милосердя", особливо, коли сама попередила про свій "холод".
144) Осінь ІІІ
Богуславу Рейнеку
Поле на чотири борозни... Межа... Луки... Ставок...
Дрозди на гілках горобини...
Павук знову закриває своє око...
Чудовий день, вигнаний з розуму
до серця осені... Вітер задуває...
Москітна колона несе бюст танцю...
Біль і жаль, спогади і смуток...
Чи захотів би ти знову стати молодим?
Чи захотів би ти знову жити спочатку?
як в селі забивають дах бляхою...
____________________
Осінній день навіває спогади про молоді роки, де були прості радості, зокрема радості сільського життя, котре було невід'ємне від природи...
145) Чернь
Наша слабкість походить від спокуси багатства.
Серед веселощів чернь – іще більше чорніє.
А в горнилі трагедії чернь – біліє,
подібно оточенню Вільяма Шекспіра.
____________________
Чернь, тобто найбідніші прошарки населення, можуть духовно піднятися лише під час трагічних подій.
146) Під час хвороби
Танення бурульок, широкий водопровід,
підрахунок крапель для лікування.
Тибр бачить водою, ми – сльозами...
____________________
Річка Тибр, на якій стоїть стародавній Рим, вважається святою для багатьох італійців, святість інших народів вироблялася пізніше, і вироблялася ця святість під час страждань та нещасть.
147) Епоха
Óбразними речами
ми ще знаходимось в своєму часі.
Але сьогодні, коли ще не пішов сіяч,
вже прийшли жнець і орач.
Здається мені,
що не буде ні мертвих, ні живих...
____________________
Епоха, в яку прийшлося жити автору, була наповнена ідеологічними протиріччями, і переважала, як правило, матеріалістична ідеологія, що не давала духовної надії ні мертвим, ні живим.
148) Діва Марія
Це було після свята, де було так багато вогнів,
що темрява була ідеальною.
І там був він. І вона не перечила, що саме він
мав почуття від самого вина, але думки
лише з винограду...
Покинув її під ранок, і вона тепер дивиться
діркою з позолочених шат
на голий цвях понеділка...
____________________
В християнській символіці вино й виноград – символи жертовності Ісуса Христа. Діва Марія розуміла значення місії свого Сина, але від того її страждання не зменшувались.
149) Вночі
За відсутності коханої жінки
темрява повним дурнем позичає її ніжки,
взувається в черевички із льоду
і починає танцювати від ліжка
до величезного залу безсоння...
Черевички дзвенять, тупотять, бавляться
безжально, відкрито, назавжди,
їм добре, напевно, танцювати з іншим,
їм допомагає любов без віри
танець перелюбу, танець ревнощів,
чуєш його цілу ніч, і чим далі, тим гучніше –
його мороз розтане лиш тоді,
коли жінка знову повернеться до тебе...
____________________
Мистецтвом танцю можна виразити різні почуття, в тому числі й глибокий сум через відсутність коханої жінки. Автор зробив це своєрідним описом самотнього до божевілля танцю.
150) Біля криниці, біля колоди
Кожна красива жінка – жорстока
й таємно принижує саме тих чоловіків,
котрі, оголені, прагнуть випити прямо зі скелі.
То є смерть, що підходить занадто близько,
наче той вокзальний горобець,
котрий підлітає тоді, коли на пероні виймають хліб...
Буду мати дітей, – каже смерть.
____________________
Красиві жінки знають владу своєї краси й користуються цим, аби випробувати чоловіків щодо їх сміливості. Добре, якщо та сміливість направлена на добрі справи, а якщо ні, то смерть вважає жіночу красу за своїх помічників (дітей).
151) Ружені
З тих пір, як ти померла,
в твоєму саду – довші гілки,
і ця нереальність твоєї появи
реальніша за всі гілки мого саду.
Гілки вгинаються від врожаю,
яблук цього року буде багато... мабуть.
Без тебе – то просто предмети.
Що до нашого часу зовуть...
____________________
Спогади про померлу сестру набувать глибокого значення, бо примушують поета думати, збагачуватися духовно. І яблука сестриного саду перетворюються в яблука життєвої мудрості.
152) Спека І
Перезріле просо тече. Птахи його випивають.
Повітря на голові – пече.
Руки хапають тремтіння на перехресті доріг.
І смерть має очі більші, ніж шлунок.
В єдиній тіні, що занадто схожа
на вивернуту дельту жіночих ніг,
всі змії давно вже готові
запалити шнур динаміту
в вапнякових скелях Бероуна...
____________________
Спека фізична запалює в душі поета спеку морально-етичну, зокрема спогади про біблійного змія, який начебто спокусив жінку.
153) Пил
Франтішеку Тихому
Деґа змоделював навіть пил на тілі балерини,
а що вже до тих книг, покритих пилом!
Адже і тут і там – ще дехто плаче.
Адже і тут і там – утоплена вода
по річках та озерах!
Все вірно, але до дна їх – не дістати,
лиш чутно, як сом поїдає останки Офелії...
____________________
Книги, які не читають, покриваються пилом, тобто мистецтво, яке не розуміють (і не хочуть зрозуміти!) не може людей зробити щасливими, і люди духовно гинуть, як гине моральна чистота (Офелія Шекспіра)
154) Тільки тоді, коли
Не боявся я демона,
ні його вечірнього нігтя, ні його ранкового кігтя.
Не злякався я й ангела,
коли він малював себе на собі.
Античний бог на вершині гною
теж не викликав нічого страшного.
Ссавці були надзвичайно мирними.
Комахи – не розуміли почуттів.
Сором'язливий, я раптом здичавів,
тільки тоді, коли зустрівся з людиною...
____________________
Недосконалість людей, їх різноманітні гріхи, які вони продовжують творити із століття в століття, викликає у автора найбільший страх. Всі інші страхи (містичні чи жахи звіриного світу) не такі вже й страшні, порівняно з жахами людського суспільства...
155) Осінньої ночі
Зелені дерева ще в процесі окислення
в парку з давно облетілим листям,
в парку з різким ароматом осені,
що вдруге переганяє міцну горілку.
Мова жестів глухонімих не така вже й божевільна,
як місяць з великою кількістю променів,
коли достатньо й одного.
Але десь за лаштунками
хтось уже випив склянку,
не торкаючись її губами.
Але десь за стіною,
схожий на вгодовану свинку,
лежить мужик, вимагаючи податку
за відсутність жінки...
____________________
Критичний погляд на людей, котрі схожі на свиней, особливо восени, коли достатньо їжі, але ті люди самі не знають, чого хочуть і зловживають алкоголем.
156) Жовтень ІІ
Для розпеченого заліза чоловіка
жодна жінка не стане водою...
Неприємно бачити своє власне обличчя...
Краще походити по лісу
і викупити в єгеря спійману білочку
за три мертві куни,
а потім випустити її на волю...
Так швидко зникла у густій кроні,
але останній погляд її промовив:
"Якщо хочеш, чекай мене через рік!"
____________________
Коли в чоловіка, особливо в творця, поганий настрій, то йому краще піти з дому та поблукати на природі, і природа, як найрідніша частина Бога, подарує творцю натхнення (білочку), котру треба випустити на волю, тобто подарувати людям твір мистецтва.
157) В середу страсного тижня
Він гортає Старий Завіт у Новому дворучним мечем...
Скриплять балки дзвіниці... Дзвін стукає...
В чотирьох кутах розкрадених небес
поширюється метушня та неспокій світу,
і дух святий не знає, куди вже присісти.
Тільки мертвий, що вийшов в праведному вбранні,
має заочне кам'яне славослів'я...
____________________
Більше двох тисяч років існує Новий Завіт, але люди продовжують порушувати Божі Заповіді, записані у ньому, як і раніше порушували Заповіді Старого Завіту. А зі святих створюють собі кам'яних ідолів та поклоняються їм...
158) По дорозі
Пам'яті Юзефа Флоріана
Схилившись до дерева, що боїться блискавки,
відчуваєш, що цього року буде багато яблук.
Для багатьох пар, а вчора лише для Адама і Єви,
сьогодні ж пари сміються, відганяючи юною гілкою
набридлих мух від коров'ячих очей.
По сусідству млин скрегоче жорнами.
Потік, переповнений грозовим дощем,
довірливо закликає тут залишитись...
Тут і справді гарно,
приємний і видимий звук –
чому діти так радіють, коли перелазять
через цвинтарний мур?..
____________________
Діти завжди більш щирі, бо вони є символом життя, котре робить виклик смерті. Так само і молоді пари (сучасні Адами і Єви, переповнені коханням) відмахуються від набридлих мух різноманітних забобон і радіють, подібно автору, вічно прекрасній природі і своїм молодим почуттям.
159) До поезії
Ти не знаєш, звідки веде тебе дорога,
і не знаєш, куди вона тебе приведе.
Але мало про те дбаєш, хоча там було повно чудес,
і жіночих чар, і прагнення до свободи,
бачив, як кінь був убитий під ангелом,
ангел йшов пішки, це його дорога до самозабуття,
тільки тоді ти зрозумів людські нещастя,
як зрозумів і Бога, котрий також шукає щастя,
бо він – нещасно закоханий Бог...
____________________
Поетів на їх мистецтво надихає Бог, і разом з поетами Бог переживає усі їх щастя і нещастя...
160) Розбуджений
Розбуджений стуканням у вікно,
я пішов подивитись, хто там.
Але там – тільки ніч і верба,
і старий висохлий колодязь,
а під рукою – поверхня скла,
що проявилася тихо і просто.
Коли ж я повернувся, щоб знову лягти,
то побачив сплячого в складках постелі
– то було моє божевілля.
____________________
Поети – надзвичайно чутливі люди, вони чують і бачать те, що іншим – недоступне, і саме те невидиме, "що проявилося тихо і просто", і надихає їх на творчість.