Іліада

Гомер

Гомер
Іліада
Переклад Бориса Тена

Όμήρου. Ίλιας

ПІСНЯ ПЕРША
МОРОВИЦЯ. ГНІВ

1] Гнів оспівай, богине, Ахілла, сина Пелея,
2] Пагубний гнів, що лиха багато ахеям накоїв:
3] Душі славетних героїв навіки послав до Аїду
4] Темного, їх же самих він хижим лишив на поталу
5] Псам і птахам. Так Зевсова воля над ними чинилась
6] Ще відтоді, як у зваді лихій розійшлись ворогами
7] Син Атреїв, володар мужів, і Ахілл богосвітлий.

8] Хто ж із безсмертних богів призвів їх до лютої сварки?
9] Син то Зевса й Лето. Владарем тим резгніваний тяжко,
10] Пошесть лиху він на військо наслав, і гинули люди
11] Через те, що жерця його, Хріса, зневажив зухвало
12] Син Атреїв. Той до ахейських човнів бистрохідних
13] Доньку прийшов визволять, незліченний підносячи викуп.
14] Жезл золотий у руках, на чолі ж мав вінок Аполлона
15] Далекострільного, й всіх почав він благати ахеїв,
16] А щонайбільше — Атрея синів, начальників війська:

17] "О Атрея сини й в наголінниках мідних ахеї!
18] Хай вам боги, що живуть на Олімпі, дадуть зруйнувати
19] Місто Пріама й щасливо додому усім повернутись.
20] Любу ж дочку відпустіть мені, викуп багатий прийнявши,
21] Далекострільному синові Зевса на честь — Аполлону".

22] Криком загальним дали на те свою згоду ахеї, —
23] Зважить на просьбу жерця і викуп од нього прийняти.
24] Тільки Атрід Агамемнон душею цього не вподобав, —
25] Згорда прогнав він жерця і лайкою тяжко зневажив:

26] "Діду, щоб більш я тебе між глибоких човнів цих не бачив!
27] Тож не барися тут нині і вдруге сюди не вертайся —
28] Не допоможуть ні жезл золотий, ні вінок божественний.
29] Доньки не дам я тобі, — аж поки й постаріє зовсім,
30] В Аргосі, в нашій оселі, від отчого краю далеко,
31] Ходячи кросен довкола і ділячи ложе зі мною.
32] Йди ж відціля і не гнівай мене, щоб цілим вернутись!"

33] Так він сказав, і старець злякався й, послухавши слова,
34] Мовчки побрів по піску уздовж велешумного моря.
35] А, відійшовши далеко, почав владаря Аполлона,
36] Сина Лето пишнокосої, старець в молитві благати:

37] "Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну
38] Обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш.
39] Якщо, Смінтею, на втіху тобі колись храм я поставив
40] Чи для священної жертви гладкії спалював стегна
41] Кіз і биків, то тепер мені сповни єдине благання:
42] Хай за сльози мої відомстять твої стріли данаям!"

43] Так він молився, і вчув його Феб-Аполлон срібнолукий:
44] Із верховин олімпійських зійшов, розгніваний серцем,
45] Маючи лук за плечима й тугий сагайдак, геть закритий.
46] Стріли у гнівного бога за спиною враз задзвеніли,
47] Щойно він рушив, а йшов од темної ночі хмурніший.
48] Сівши оподаль швидких кораблів, тятиву натягнув він —
49] Дзенькіт страшний від срібного лука луною розлігся.
50] Спершу-бо мулів почав та бистрих собак улучати,
51] Потім уже й на людей він кидати став гіркосмольні
52] Стріли. Скрізь похоронні вогні безустанно палали.

53] Дев'ять носилися днів над табором стріли божисті.
54] А на десятий людей Ахілл став на раду скликати —
55] Білораменна йому це Гера поклала на мислі,
56] Надто-бо важко було їй дивитись, як гинуть данаї.
57] Сходитись всі почали, і, коли вже на площу зібрались,
58] Раптом з'явивсь перед ними і мовив Ахілл прудконогий:

59] "Видно, таки доведеться, Атріде, по довгих блуканнях
60] Нам повертатись додому, якщо ми уникнемо смерті:
61] Тяжко-бо нищить ахеїв війна і страшна моровиця.
62] Все ж запитаймо жерця якогось або ворожбита,
63] Чи хоч би сновіщуна — і сни-бо нам Зевс посилає —
64] Хай би сказав нам, за віщо так Феб-Аполлон прогнівився —
65] Чи за забуту обітницю гнівний, чи за гекатомбу?
66] Може, лиш диму від здору з козлиць та овечок добірних
67] Він дожида, щоб лиху моровицю від нас одвернути?"

68] Так він промовив і сів; тоді з-поміж зборів народних
69] Встав Калхас Фесторід, цей птаховіщун найславніший.
70] Відав усе прозорливий — що є, що було і що буде,
71] Та й кораблі супроводив ахейські він до Іліона
72] В віщій силі, що Феб-Аполлон дарував йому світлий.
73] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

74] "О Ахілле! Велиш мені, Зевсові любий, віщати
75] Гнів Аполлона-володаря, далекострільного бога.
76] Що ж, возвіщу. Та й мене зрозумій і раніш поклянися,
77] Що заступитись за мене ти словом готов і руками.
78] Думаю, вельми розгнівати мужа мені доведеться,
79] Що в аргів'ян владарює, кому всі коряться ахеї.
80] Все ж бо сильніший державець, на мужа підвладного гнівний.
81] Хай тої днини своє невдоволення він погамує,
82] Але приховану злість буде в грудях у себе таїти,
83] Доки не виявить. Отже, скажи, чи мене порятуєш?"

84] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
85] "Сміло, яка б не була, нам волю кажи божестве'нну.
86] Зевсові любим клянусь Аполлоном, якому, Калхасе,
87] Молишся й сам, поки волю божисту данаям являєш,
88] Поки я житиму й поки ще землю цю бачити буду
89] Тут, при містких кораблях, ніхто із данаїв не здійме
90] Рук на тебе важких, хоч би був то і сам Агамемнон,
91] Що між ахеїв найвищою владою хвалиться нині".

92] Зважився врешті і мовив тоді ворожбит бездоганний:
93] "Не за обітницю, раптом забуту, не за гекатомбу
94] Феб, а за Хріса-жерця, що зневажив його Агамемнон, —
95] Ані дочки не звільнив, ані зволив він викуп узяти;
96] От за що бог дальносяжний скарав нас, та й ще покарає,
97] І не раніш од данаїв він пошесть одверне ганебну,
98] Аніж повернете батькові доньку його бистрооку
99] Даром, без викупу, ще й привезете свту гекатомбу
100] В Хрісу, — тоді лиш до ласки ми зможемо бога схилити".

101] Так він промовив і сів; і тоді з громади підвівся
102] Син Атреїв, герой, Агамемнон широкодержавний,
103] Гнівом охоплений; серце у грудях чорної люті
104] Сповнилось; полум'ям грізним очі його заіскрились.
105] Поглядом злобним пройняв він Калхаса першого й мовив:

106] "Лиха віщуне! Втіхи мені не віщав ти ніколи!
107] Видно, приємно тобі лише лихо пророчити людям.
108] Доброго слова ніколи не вимовив ти і не справдив.
109] От і тепер ти данаям як волю божисту віщуєш,
110] Ніби їм злигодні бог дальносяжний за те посилає,
111] Що не схотів я за Хрісову доню коштовного взяти
112] Викупу, дуже-бо хочу й надалі ту дівчину в себе
113] Дома тримати. Я й над Клітемнестру, шлюбну дружину,
114] Краще волію її, вона-бо від тої не згірша
115] Постаттю, вродою, вдачею й ревним до всього умінням.
116] Згоден, проте, я вернути її, якщо так буде краще:
117] Хочу-бо, щоб врятувалися, а не загинули люди.
118] Ви ж нагороду мені приготуйте, щоб я із ахеїв
119] Безнагородним один не лишився, було б і негоже.
120] Бачите всі ви — умкнула від мене моя нагорода".

121] В відповідь мовив йому богосвітлий АхЛЛ прудконогий:
122] "Сину Атрея славетний, з усіх найзахланнІИий мужу!
123] Де ж тобі цю нагороду відважні здобудуть ЗДеї?
124] Скарбів-бо спільних у нас ніде уже більше Немає —
125] Те, що взяли у містах ми зруйнованих, вс< Поділили,
126] А відбирати в людей, що роздано, вже ж ьЄ годиться.
127] Краще віддай її богові, ми ж усі, люди ахейські,
128] Втроє та вчетверо сплатим тобі, якщо Зевсдоли-небудь
129] Міцно муровану Трою дозволить ущент зруйнувати".

130] Відповідаючи, мовив владущий йому А~амемнон:
131] "Богоподібний Ахілле, хоч доблесний ти, а лукаво
132] Так не мудруй, бо й не ошукаєш мене, й не запевниш.
133] Хтів би ти тільки собі нагороди, а я щоб без неї
134] Мовчки сидів? І дівчину батькові радиш вернути?
135] Хай нагороду дадуть мені іншу відважні азсї,
136] Щоб до вподоби була і з тією цілком рівноцінна.
137] А не дадуть, то сам я піду й відберу нагороду
138] Як не твою, то Байтову чи й в Одіссея самого
139] Вихоплю, скрутно ж тому доведеться, до кого прийду я.
140] Тільки ми зможемо це і згодом обдумати разом.
141] Нині ж спустім корабель чорнобокий на море священне,
142] Швидше гребців наберімо годящих, складім гекатомбу
143] Щедру, й тоді Хрісеїду посадимо ми гарнолицю
144] На корабель. На чолі його муж стоятиме радний —
145] Ідоменей, чи Еант, а чи Одіссей богосвітлий,
146] Або ж і сам ти, сину Пелеїв, з мужів найгрізніший,
147] Тільки б у жертві священній вблагать дальносяжного бога".

148] Глянув на нього спідлоба і мовив Ахілл прудконогий:
149] "О, в безсоромність одягнений, здирнику користолюбний!
150] Хто із ахеїв тепер тебе слухати схоче й з тобою
151] Чи у похід вирушать, чи з ворогом битись завзято?
152] Я ж не заради троянських прийшов списоборців хоробрих
153] Тут воювати, — нічим-бо мені вони не завинили.
154] Ані биків не займали у мене вони, ані коней,
155] В широкоскибій Фтії моїй плодородній ніколи
156] Нив не топтали, — високі-бо гори лежать поміж нами,
157] Тінявим лісом укриті, і моря шумливого хвилі.
158] Ми задля тебе прийшли, безсоромний, тобі на догоду,
159] Честь Менелая й твою захищати, песька личино,
160] Перед троянами. Ти ж усім нехтуєш, все зневажаєш,
161] Навіть погрожуєш здобич у мене мою відібрати,
162] Ту, що за подвиги ратні дали в нагороду ачеї.
163] Врівні з тобою не мав нагород я, відколи ахеї
164] Місто якесь руйнували троянське, заселене густо.
165] Хоч на війні більш за все працюють у січі жорстокій
166] Руки мої, та коли до розподілу справа доходить,
167] Здобич найбільша — тобі; й задоволений я із малого,
168] До кораблів повертаюсь, знеможений січею тяжко,
169] їду сьогодні ж у Фтію, мені приємніш додому
170] На кораблях криводзьобих вернутися, — я не збираюсь,
171] Так зневажений, множить для тебе скарби та багатства".

172] В відповідь мовив йому мужів володар Агамемнон:
173] "Швидше тікай, коли серце так прагне; просити не буду
174] Тут задля мене лишатися; знайдуться й інші, напевно,
175] Що пошанують мене, а найбільше — Зевс велемудрий.
176] Найненависніший з-між владарів єси, паростків Зевса.
177] Тільки тобі й до вподоби, що звади, та війни, та розбрат.
178] Ти сміливіший за інших, та це ж дарували богове.
179] Тож з кораблями й супутцями краще вертайся додому,
180] Над мірмідонами знов владарюй — кого те обходить?
181] Гнів твій мене не страшить, а тобі я грозитиму ось як:
182] Феб-Аполлон нехай відбирає мою Хрісеїду,
183] Ще й на своїм кораблі, із своїми супутцями разом
184] Я відішлю її та Брісеїду твою гарнолицю
185] Сам заберу, нагороду твою, із намету, щоб знав ти,
186] Що я сильніший за тебе, та й інший щоб кожен стерігся
187] Рівним зі мною вважати себе і зі мною змагатись".

188] Так він промовив. І гірко Пелідові стало, і серце
189] В грудях його волохатих між двох рішенЦів завагалось:
190] Вихопить зразу із піхов при боці свій меч гостролезий
191] І, проклавши дорогу крізь натовп, Атріда убити
192] Чи побороть в собі гнів і палке заспокоїти серце?
193] Поки отак міркував він розумом світлим і серцем,
194] Меч витягаючи з піхов, злетіла до нього Афіна
195] З неба — Гера послала сюди її білораменна,
196] Що полюбила їх серцем обох і піклується ними.
197] Ставши вона за Пелідом, до кучерів русих торкнулась,
198] Видима тільки йому, а з інших нікому незрима.
199] Дуже Ахілл здивувавсь — озирнувся й Палладу Афіну
200] Зразу впізнав, а в неї лиш очі страшливо блищали.
201] От він озвався до неї і слово промовив крилате:

202] "Що ти прийшла сюди, Зевса егідодержавного доню?
203] Глянуть на буйну пиху Агамемнона, сина Атрея?
204] Тільки кажу я тобі, і це, певен я, сповнитись має:
205] Через гординю свою він скоро і душу погубить".

206] В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:
207] "Гнів, якщо будеш слухняний, тобі вгамувати прийшла я
208] З неба — Гера послала сюди мене білораменна,
209] Що полюбила вас серцем обох і піклується вами.
210] Ну-бо, сваритись покинь і рукою за меч не хапайся, —
211] Досить, що лаявся ти якими завгодно словами.
212] От що скажу я тобі, й неодмінно це сповнитись має:
213] Скоро утроє такими ж дарами прекрасними сплатять
214] Всю цю наругу тобі, лиш слухайся нас і вгамуйся".

215] Відповідаючи, так їй промовив Ахілл прудконогий:
216] "Треба, богине, мені обох вас послухати щиро,
217] Хоч я і дуже розгніваний серцем, а так воно краще.
218] Хто кориться богам, і вони того слухать готові".
219] Мовив і, срібний держак важкою вхопивши рукою,
220] Меч величезний у піхви засунув Ахілл, покорившись
221] Слову Афіни. Вона ж до егідодержавного Зевса
222] Й інших богів на Олімп у їх світлі оселі вернулась.

223] Син же Пелея з словами жорсткими ту ж мить до Атріда
224] Знову звернувся й в серці нітрохи не стримував гніву:

225] "Ах ти, п'янюго з очима собаки й оленячим серцем!
226] Ні у воєнні походи озброїтись разом з народом,
227] Ні у засаду піти з хоробрим військом ахейським
228] Серцем ти не дерзав — це для тебе здавалося смертю.
229] Легше багато ходить по широкому стану ахеїв
230] І грабувати того, хто тобі суперечить посміє.
231] Ти владар-людожер, над нікчемами ти владарюєш,
232] Бо інакше, Атріде, востаннє б ти нині зухвалив.
233] От що скажу я тобі й великою клятвою стверджу:
234] Берлом клянуся оцим, що ні пагілля вже, ані листя
235] Більш не зростить, давно колись з кореня зрубане в горах,
236] Не розцвіте вже ніколи, бо міддю обстругано з нього
237] Листя і кору; тепер же це берло синове ахеїв
238] Носять в долонях, як судді, що вірно пильнують законів
239] Зевсових, — це ж бо й буде моя тобі клятва велика.
240] Прийде час, і журба за Ахіллом огорне ахеїв
241] Всіх до одного; та ти, і сумуючи, їм не здолаєш
242] Допомогти, як їх юрми від Гектора-мужоубивці
243] Падати будуть: тоді своє марно терзатимеш серце
244] В гніві на себе, що кращого ти із ахеїв зневажив".

245] Так промовив Пелід і, ударивши гучно об землю
246] Злотноцвяхованим берлом, в знемозі сів, а навпроти
247] Люто Атрід бушував. Схопивсь тоді солодкомовний
248] Нестор, із голосом звучним славетний промовець пілоський.
249] З уст його мова текла, бджолиного меду солодша.
250] 1 Два покоління людей, нещадною забраних смертю,
251] Зникло, з якими родивсь він і зріс в береженім богами
252] Пілосі, — третім уже поколінням він там володарив, —
253] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

254] "Горе! Велика скорбота на землю ахейську приходить!
255] Як би зраділи тепер Пріам і Пріамові діти,
256] Радість велика і іншим троянам серця б охопила,
257] Тільки б почули вони, як у сварці отут завелися
258] Ви, між данайських мужів і в раді, і в битвах найперші.
259] Тільки послухайтесь, ви-бо обидва від мене молодші.
260] Тож на своєму віку людей, і від вас видатніших,
261] Я зустрічав, і вони порад моїх не відкидали.
262] Ні, таких я не бачив мужів і більш не побачу,
263] Як Пірітой вікопомний, Дріант, поводатар народу,
264] Чи Ексадій, Кеней, або ще Поліфем богорівний,
265] Або Тесей, син Егея, цілком на безсмертного схожий.
266] Люди були то могутні, окраса мужів земнородних,
267] Вельми могутні самі і з могутніми бились завзято,
268] Диких страховиськ гірських у битвах нещадних разили.
269] Був я у дружбі із ними, із Пілоса сам до них їздив
270] З краю далекого в гості, самі-бо мене запросили.
271] Перемагав сам на сам тих страховиськ, а з ними змагатись
272] Жоден з людей, що нині живуть на землі, не посмів би.
273] Всі вони слухали слова мого і поради приймали.
274] Отже, послухайте й ви, воно-бо послухати краще.
275] Не відбирай, Агамемноне, дівчини, хоч ти й могутній,
276] Він-бо раніш в нагороду одержав її від ахеїв;
277] Та припини, Пеліде, і ти оці прикрі змагання
278] Із владарем, — не знав-бо ніхто ще такої пошани
279] Із владарів берлоносних, що Зевс їх у славі звеличив.
280] Ти хоч і сильний, бо мати богиня тебе породила,
281] Все ж він могутніший: більше люду під владою має.
282] Гнів свій, Атріде, і ти погамуй, тебе я благаю,
283] Злобу свою на Ахілла вгамуй, адже він для ахеїв —
284] Вірна опора і захист великий в війні оцій згубній".

285] Відповідаючи, мовив йому Агамемнон владущий:
286] "Так, справедливо усе й до ладу ти, старче, говориш.
287] Та над всіма чоловік оцей хоче тут бути найвищим,
288] Над усіма панувати, указувать кожному хоче,
289] Всім володарити. Я ж коритись йому не збираюсь.
290] Хай списоборцем його вічносущі богове створили,
291] Та чи на те, щоб усіх він поганими лаяв словами?"

292] Мову його перебивши, Ахілл відповів богосвітлий:
293] "Був би я боягузом, пустим би нікчемою звався,
294] Якби у всьому я, що ти скажеш, тобі поступився.
295] В іншого ти кого-небудь цього вимагай, а мені вже
296] Ти не указуй, я-бо коритись тобі не збираюсь.
297] Інше скажу я, а ти збережи це у серці своєму.
298] Не підніму я руки через дівчину, щоб із тобою
299] Чи з кимось іншим змагатися: те, що дали, відбирайте.
300] З іншого всього, що в чорному є кораблі бистрохіднім,
301] Ти проти волі моєї нічого уже не захопиш.
302] А коли хочеш, то спробуй, — хай всі вони знають і бачать,
303] Як по спису моїм чорна із жил твоїх кров заструмує".

304] Прикрими так позмагавшись словами, вони повставали
305] З місць, і збори ахеїв із-під кораблів розпустили.
306] Сам Пелід до наметів, що на кораблях рівнобоких,
307] З сином Менойта пішов і хоробрим його товариством.
308] В той час Атрід на море спустив корабель бистрохідний,
309] Вибрав двадцять гребців, навантажив святу гекатомбу
310] Богові в дар, а сам Хрісеїду повів гарнолицю
311] На корабель. Вожаєм його став Одіссей велемудрий.
312] І посідали вони, і в путь подалися вологу.
313] Син же Атрея усім загадав очищатися людям.
314] Тілом очистившись, бруд вони той у море зливали
315] І найдобірніші в честь Аполлона несли гекатомби
316] З кіз та биків і палили на березі шумного моря.
317] З димом до неба сягав і жиру підсмаглого запах.

318] Так вони в стані військовім трудились. Але Агамемнон
319] Звади не кидав, що й перше Ахіллові нею грозився;
320] До Еврібата й Талфібія слово таке він промовив —
321] Це-бо окличники в нього були і прислужники спритні:

322] "Зараз же йдіть до намету Ахілла, сина Пелея,
323] Взявши за руки, ведіть Брісеїду сюди гарнолицю;
324] А не даватиме, з більшим загоном прийду я до нього
325] І відберу її сам, — ще гірше тоді йому буде".

326] Мовивши так, із суворими вирядив він їх словами.
327] Знехотя в путь подались вони берегом шумного моря
328] Й до кораблів і шатрів мірмідонських дійшли незабаром.
329] Перед своїм кораблем чорнобоким сидів під наметом
330] Сам Ахілл, та не дуже зрадів він, прибулих уздрівши.
331] З острахом, повним шаноби, стояли вони, застилавшись,
332] Ані спитать, ні сказати нічого йому не посміли.
333] Швидко всю справу збагнув своїм розумом він і промовив:

334] "Щасні будьте, окличники, Зевсові вісники й людські!
335] Ближче підходьте. Нічим ви не винні, лише Агамемнон,
336] Що посилає вас дівчину в мене забрать, Брісеїду.
337] Що ж, богорідний Патрокле, іди приведи її швидше,
338] Хай забирають та хай же і свідками будуть обидва
339] Перед богами блаженними, перед громадою смертних,
340] Перед упертим оцим владарем, коли я йому стану
341] Знову потрібен у скруті, щоб від ахеїв безславну
342] Смерть одвернути. Від згубних бажань розпалившись, не може
343] Розумом кволим прийдешнє з минулим зв'язать, не зміркує,
344] Як поблизу кораблів безпечно з троянами битись".

345] Так він сказав, і Патрокл послухав товариша й друга,
346] Дівчину юну з намету його привів гарнолицю
347] И до кораблів ахейських окличникам дав допровадить.
348] Йшла проти волі та жінка. Ахілл же, роняючи сльози,
349] Друзів покинув своїх і на березі сивого моря
350] Сів від усіх віддаля і, дивлячись в далеч безкраю,
351] Матір кохану благав, простягаючи руки до неї:

352] "Матінко люба, ти коротковічним мене породила,
353] Чи не повинен був честю із неба мене вшанувати
354] Зевс громовладний? Та нині не дав він її анітрохи.
355] Тяжко зневажив мене Агамемнон широкодержавний,
356] Син Атрея, — забрав і привласнив мою нагороду".

357] Так він, ридаючи, мовив, і вчула те мати поважна,
358] Що біля батька старого в морській глибочіні сиділа.
359] Вийшла із сивого моря богиня, мов легка хмарина,
360] Сіла, і сина, що слізьми вмивався, голубила ніжно,
361] І, на ім'я називаючи, так промовляла до нього:

362] "Сину, чого ти плачеш? Яка тобі туга на серце
363] Впала? Розказуй усе, не таїсь, щоб ми знали обоє".
364] Тяжко зітхнувши, у відповідь мовив Ахілл прудконогий:

365] "Знаєш сама ти. Що ж говорить тобі те, що відомо?
366] Ми на Фіви, священне Гетіона місто, ходили
367] І, зруйнувавши його, всю здобич сюди перевезли.
368] Все до ладу між собою сини поділили ахейські,
369] Сину ж Атрея вони Хрісещу дали гарнвлицю;
370] А незабаром і Хріс, дальносяжного жрець Аполлона,
371] До кораблів бистрохідних від мідянозбройних ахеїв
372] Доньку прийшов визволять, незліченний принісши їм викуп.
373] Жезл золотий у руках, на чолі ж мав вінок Аполлона
374] Далекострільного, й всіх почав він благати ахеїв,
375] А Атрея синів — щонайбільше, начальників війська.
376] Схвальними криками всі дали тоді згоду ахеї
377] Волю вволити жерцеві, коштовний приймаючи викуп.
378] Тільки Атрід Агамемнон душею цього не вподобав —
379] Згорда прогнав він жерця і лайкою тяжко зневажив.
380] В гніві старець вернувся назад; Аполлон же прихильно
381] Слухав його молитов, був-бо завжди цей жрець йому любий.
382] Кинув він з лука смертельну стрілу на аргеїв, і люди
383] Падали густо рядами, а божії стріли літали
384] Скрізь по широкому стану ахеїв. Тоді-то премудрий,
385] Знаючи все, ворожбит нам волю звістив божественну.
386] Перший тоді я пораду подав уласкавити бога.
387] Гнівом скипів Агамемнон і, раптом схопившись із місця,
388] Словом грозити почав, і здійснилась та нині погроза:
389] Он на швидкім кораблі повезли вже у Хрісу ахеї
390] Дівчину ту бистрооку і щедрі дари владареві.
391] В мене ж вождеві окличники щойно взяли із намету
392] Бранку мою Брісеїду, яку дарували ахеї.
393] Тож за свого відважного сина вступись, коли можеш.
394] Йди на Олімп і Зевса благай, якщо ти коли-небудь
395] Словом чи ділом яким вдовольнила Кроніона серце.
396] Ще-бо дитиною часто в отцевій чував я оселі,
397] Як ти хвалилася, що від чола темнохмарного Зевса
398] Ти лиш одна із безсмертних ганебну біду відвернула
399] В час, як хотіли його закувати боги олімпійські —
400] Гера, дружина його, Посейдон та Паллада Афіна.
401] Але прийшла ти, богине, і Зевса від пут врятувала,
402] В поміч на високоверхий Олімп сторукого взявши,
403] Що Бріареєм блаженні боги його кличуть, а люди
404] Звуть Егеоном, бо силою він перевершує й батька.
405] Біля Кроніона сів він, своєю могутністю гордий.
406] Пойняті жахом боги вже Зевса скувать не посміли.
407] Тож нагадай про це Зевсу й благай, за коліна обнявши,
408] Чи не погодився б він допомогу троянам подати
409] І під корми корабельні, вбиваючи поспіль, ахеїв
410] В море зіпхнути, щоб краще свого розпізнали державця
411] Та щоб дізнавсь і ширбкодержавний Атрід Агамемнон,
412] Як погрішив він, зневаживши кращого з-поміж ахеїв".

413] В відповідь мовить Фетіда, рясні проливаючи сльози:
414] "Сину мій, нащо тебе я, на горе родивши, ростила?
415] Хоч би тепер біля цих кораблів без сліз, у безпеці
416] Ти міг побути, короткий-бо вік твій, вже мало лишилось.
417] Нині ж і недовговічен єси й найнещасніший разом
418] Над усіма. В злий час я в покоях тебе породила.
419] Та громовладному Зевсові аж на Олімп многосніжний
420] Все я піду розказать, — може, зважить-таки він на мене.
421] Ти ж тим часом лишайсь поблизу кораблів бистрохідних,
422] Гнів на ахеїв тримай, але од війни ухиляйся.
423] На береги Океанові Зевс учора на учту
424] До ефіопів пішов бездоганних, а з ним всі богове.
425] Аж на дванадцятий день до Олімпу назад він прибуде.
426] Отже, до Зевса у дім я піду тоді міднопорогий,
427] І до колін припаду, і вблагати його постараюсь".

428] Мовивши так, відійшла вона й сина свого залишила
429] З гнівом у серці за дівчину, ту, підперезану гарно,
430] Піп відібрали її силоміць. Одіссей же тим часом
431] В Хрісу прибув і священну з собою привіз гекатомбу.
432] Щойно у глибоководну ввійшли вони гавань, вітрила
433] Зразу згорнули й на чорному їх кораблі поскладали,
434] Щоглу в гніздо притягнули, на линвах її опустивши
435] Спритно, до пристані свій корабель підігнали на веслах,
436] Кинули котви Камінні, причали як слід закріпили,
437] Вийшли на берег морський через хвилі прибою шумливі
438] Й далекосяжцеві Фебу святу привели гекатомбу.
439] Із корабля мореплавного юна зійшла й Хрісеїда.
440] До олтаря підводить її Одіссей велемудрий,
441] Батькові в руки здає і так промовляє до нього:

442] "Хрісе, до тебе послав мене владар мужів Агамемнон
443] Доньку вернути тобі й за данаїв святу гекатомбу
444] Фебові скласти, щоб виявив їм свою ласку володар
445] Той, що силу нещасть велетужних наслав на аргеїв".
446] Мовив і в руки віддав її батькові, й радо прийняв той
447] Любу дочку. Тим часом багату вони гекатомбу
448] Богові круг олтаря мармурового в лад розмістили,
449] Руки умили й взяли ячменю зернистого з сіллю.
450] Голосно Хріс поміж ними, здіймаючи руки, молився:

451] "Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну
452] Обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш!
453] До молитов моїх ти і раніш прихилявся уважно
454] І, вшанувавши мене, покарав єси тяжко ахеїв.
455] Тим-то і нині прошу — вволи моє щире благання
456] Та одверни і тепер від данаїв загибель ганебну".

457] Так він молився, й почув його Феб-Аполлон срібнолукий.
458] А по молитві ячменем і сіллю посипали жертви,
459] Шиями вверх підтягли, закололи і шкіру з них здерли;
460] Стегна усім позрізали, у два їх шари обгорнули
461] Жиром білованим, зверху ще й м'яса наклали сирого.
462] Старець усе це на дровах спалив, іскристим поливши
463] Жертву вином; юнаки з п'ятизубцями поруч юрмились.
464] Стегна усі попаливши й жертовних утроб скоштувавши,
465] М'яса покраяли решту, на гострі рожни настромили,
466] Все обережно спекли й познімали з вогню своєчасно.
467] А як упорались з цим і до спільної учти взялися,
468] Всі учтували, й ні в чім не було на тій учті нестатку.
469] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
470] Юні слуги, вина у кратери наливши по вінця,
471] Кожному в келих черпали, богам узливання вчинивши.
472] Співами цілий день юнаки ублажали ахейські
473] Гнівом пойнятого бога, пеани співаючи звучні
474] Далекосяжцю в пошану, і він з задоволенням слухав.

475] Сонце тим часом зайшло і темрява землю окрила,
476] Спать полягали усі поблизу корабельних причалів.
477] Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
478] В путь подалися вони до просторого стану ахеїв.
479] Вітру попутного дав Аполлон їм, стрілець дальносяжний.
480] От вони вправили щоглу і білі вітрила напнули,
481] Зразу ж середнє надулось вітрило, і хвиля пурпурна
482] Із-під корми корабля швидкоплинного вмить зашуміла.
483] Легко по хвилях він біг, верстаючи путь морехідну.
484] А як уже допливли до просторого стану ахеїв,
485] На суходіл вони витягли свій корабель чорнобокий
486] І над піском на високих підпорах його укріпили
487] Та й по своїх кораблях і наметах усі розійшлися.

488] В гніві тим часом сидів при своїх кораблях швидкоплинних
489] Богонароджений син Пелеїв, Ахілл прудконогий;
490] Ані ходив він на раду, де слави мужі набувають,
491] Ані на подвиги ратні, лиш миле ятрив своє серце,
492] Нудячи світом, душею ж борні він жадав бойової.

493] От удванадцяте вже світанкова зоря народилась,
494] І до Олімпу боги повернулися вічноживущі
495] Разом усі, йшов попереду Зевс. Не забула Фетіда
496] Ревних благань свого сина й, морські залишаючи хвилі,
497] З раннім туманом зійшла на Олімп і на небо велике.
498] Там громозвучного бачить Кроніда вона, що самотньо
499] На височіні Олімпу сидів многоверхого в хмарі.
500] Сіла вона біля нього й, коліна обнявши рукою
501] Лівою, до підборіддя правицею злегка торкнулась
502] І почала владаря Кроніона Зевса благати:

503] "Зевсе, наш батьку! Якщо з-між безсмертних словом чи ділом
504] Я коли-небудь тобі догодила, вволи мою волю —
505] Сина мого пошануй, бо коротковічніший всіх він
506] Інших. Скривдив його володар мужів Агамемнон
507] Тяжко — узяв нагороду його й нею сам володіє.
508] Ти ж, олімпійцю, за нього пометись, промислителю Зевсе.
509] Війську троянському дай перемогу, аж поки ахеї
510] Сина вшанують мого і пошаною знову звеличать".

511] Мовила так. Не сказав ані слова їй Зевс хмаровладний,
512] Довго він мовчки сидів. Вона ж, охопивши коліна,
513] Так їх, припавши, й тримала, і знову благала удруге:

514] "Дай обіцянку несхибну, на згоду кивни головою
515] Чи запереч, ти ж до страху байдужий, щоб знала напевно,
516] Як я, богиня, найменш пошанована поміж богами".

517] З гнівним обуренням мовив у відповідь Зевс хмаровладний:
518] "Справи погані, коли приневолиш мене посваритись
519] З Герою — лаять почне вона й тяжко мені докоряти.
520] Серед безсмертних богів вона й так уже вічно зі мною
521] Свариться й каже, що я троянам в боях помагаю.
522] Тож повертайся мерщій, щоб тебе не помітила часом
523] Гера. На мене цілком покладись, про все я подбаю.
524] Навіть, як хочеш, кивну головою, щоб знала напевно.
525] Це для безсмертних богів запорука від мене найбільша
526] Слова мого: бо безповоротне, повік нерушиме
527] І невідхильне воно, якщо я кивну головою".

528] Мовив Кротон, чорногустими здвигнувши бровами.
529] І з голови владаревої кучерів пасма нетлінні
530] Впали на плечі безсмертні, й великий Олімп похитнувся.

531] Поміркувавши отак, вони розійшлися. Богиня
532] Кинулась в море глибоке з вершин світлосяйних Олімпу.
533] Зевс повернувся до дому свого. Всі боги повставали
534] З крісел своїх назустріч отцеві; ніхто не насміливсь
535] Сидячи стріти його, і разом усі підвелися.
536] Сів він у крісло своє. А Гера усе вже збагнула,
537] Щойно побачивши, як до нього прийшла на пораду
538] Старця морського Нерея дочка, сріблонога Фетіда.
539] Тим-то до Зевса Кроніона в'їдливо мовити стала:

540] "Хто це, лукавче, з богів до тебе ходив на пораду?
541] Завжди приємно самому тобі, від мене окремо,
542] Потай вирішувать справи. Ніколи від щирого серця
543] Не потрудивсь ти, що маєш на мислі, мені розказати".

544] Відповідаючи, мовив їй батько людей і безсмертних:
545] "Геро, із рішень моїх ти не завжди й не всі сподівайся
546] Знати. Важко це буде тобі, хоч моя ти й дружина.
547] Що ж довірити слухові можна, раніше від тебе
548] Ані з богів, ні зі смертного люду ніхто не почує.
549] А як один, без богів, я обдумати рішенйя схочу,
550] То ні про що не розпитуй мене і сама не розвідуй".

551] В відповідь мовить йому велеока володарка Гера:
552] "О найгрізніший Кроніде, які це слова ти промовив!
553] Ані питати тебе, ні розвідувать я не збиралась,
554] Можеш спокійно собі вирішувать, що побажаєш.
555] Тільки я страшно боюсь, щоб тебе не ввела ув оману
556] Старця морського Нерея дочка, сріблонога Фетіда.
557] Вранці сиділа з тобою й коліна твої обіймала.
558] Мабуть, ти їй головою кивнув, що вшануєш Ахілла
559] Славою й знищиш навкруг кораблів ще багато ахеїв".

560] Відповідаючи, Зевс хмаровладний до неї промовив:
561] "Дивна ти, все дозираєш, ніяк не сховатись од тебе.
562] Тільки нічого не зможеш ти цим досягнуть, лише станеш
563] Далі від серця мого, й тобі ж воно вийде на гірше.
564] Вже коли сталося так, це значить — мені до вподоби.
565] Краще мовчки сиди, покоряючись слову моєму.
566] Не допоможуть тобі всі боги, скільки їх на Олімпі,
567] Тільки-но встану і руки на тебе здійму нездоланні".

568] Мовив, і острах обняв велеоку володарку Геру,
569] Мовчки сиділа вона, своє любе гамуючи серце.
570] Сумно зітхали у Зевсовім домі й боги наднебесні.
571] Врешті майстер славетний Гефест їм почав говорити,
572] Щоб свою матінку білораменну потішити, Геру.

573] "Справа то буде аж надто погана і зовсім нестерпна,
574] В разі почнете за смертних сваритися ви між собою,
575] Розбрат вчиняючи перед богами! Якої нам ждати
576] Радості з учти ясної, якщо ворожнеча панує?
577] Матінко, раджу тобі, хоч сама ти усе розумієш,
578] Зевсові-батьку приємне вчини, щоб знов не розгнівавсь
579] Батечко любий і учти б розкішної нам не потьмарив.
580] Тільки-но Зевс-олімпієць, владар блискавиць, того схоче,
581] З крісел нас викине всіх — набагато за нас він сильніший.
582] Ти ж до нього, проте, із м'якими звернися словами,
583] Й стане відразу тоді ласкавішим до нас олімпієць".

584] Так він сказав і, з сидіння підвівшись, келих дводонний
585] Матері любій у руки подав і промовив до неї:

586] "Перетерпи, моя матінко, все це, хоч як воно гірко,
587] Щоб не побачив на власні я очі тебе, моя люба,
588] Битою нині. Хоч сумно мені, а тобі я не зможу
589] Стати на поміч, адже олімпійцеві важко перечить.
590] Він-бо мене вже колись, як насмілився я боронити,
591] Міцно за ногу вхопив і з божистого скинув порога.
592] Вниз я летів цілий день і, коли вже заходило сонце,
593] Впав аж на Лемнос, ледве живий, ледь-ледь уже дихав.
594] І гостинно, проте, прийняли мене люди сінтійські".
595] Так говорив він, і білораменна всміхнулася Гера,
596] А, усміхнувшись, од сина взяла вона келих у руки.
597] Він же й іншим безсмертним, із правого боку почавши,
598] Став із кратери в їх чаші солодкий нектар наливати.
599] Сміхом лунким почали всеблаженні боги реготати,
600] Дивлячись, як по покоях Гефест метушився кульгавий.

601] Так цілий день вони там, аж до самого заходу сонця,
602] Все учтували, й ні в чім не було на тій учті нестатку,
603] Ні у звучанні дзвінкої формінги в руках Аполлона,
604] Ні у мелодіях муз, що по черзі чудово співали.

605] А як погасло вже зовсім сонячне сяйво яскраве,
606] Всі по домівках своїх спочивати вони розійшлися,
607] Сам-бо кульгавий Гефест, на всі руки митець незрівнянний,
608] Кожному дім збудував із хистом великим та вмінням.
609] Спати пішов володар блискавиць тоді, Зевс-олімпієць,
610] Де й раніше лягав, коли сон приходив солодкий.
611] Там опочив він, і золотошатна спочила з ним Гера.

ПІСНЯ ДРУГА
СОН. БЕОТІЯ, АБО ПЕРЕЛІК КОРАБЛІВ

1] Інші богове безсмертні й мужі усі збройнокомонні
2] Спали всю ніч, тільки Зевс не покоївся сном безтурботним.
3] Він у своєму роздумував серці, як краще Ахілла
4] Ушанувати та близ кораблів більш понищить ахеїв.
5] От що душею своєю він визнав, проте, за найкраще:
6] Пагубний Сон навести Агамемнону, сину Атрея;
7] Отже, покликав його він і слово промовив крилате:

8] "Пагубний Сне, полинь до швидких кораблів ахеянських
9] Та до намету ввійди Агамемнона, сина Атрея,
10] І передай неодмінно все те, що тобі доручу я.
11] Якнайретельніш до бою, скажи, хай готує ахеїв
12] Довговолосих, бо візьме він нині широкодорожнє
13] Місто троян — про це між богів, що живуть на Олімпі,
14] Іншої думки немає, усіх-бо до цього схилила
15] Гера проханням своїм; на троян вже нещастя чигає".

16] Так він промовив, і Сон полетів, повелінню покірний;
17] От незабаром досяг він швидких кораблів ахеянських
18] Й до Агамемнона, сина Атрея, ввійшов. У наметі
19] Спав собі той, і спокій навколо стеливсь божественний.
20] Став він йому в головах, подібний до сина Нелея,
21] Нестора-старця, якого над всіх шанував Агамемнон.
22] Так уподібнений старцеві, Сон тоді мовив божистий:

23] "Спиш ти, Атрея, відважного коней впокірника, сину!
24] Не подобає так мужеві радному ніч спочивати,
25] Судьби ж народу лежать на тобі та інші турботи!
26] Слухай уважно мене: від Зевса я вісник до тебе,
27] Він і здаля-бо тобою піклується й ласку являє.
28] Якнайретельніш велів готувати до бою ахеїв
29] Довговолосих, бо візьмеш ти нині широкодорожнє
30] Місто троян — про це між богів, що живуть на Олімпі,
31] Іншої думки немає, усіх-бо до цього схилила
32] Гера проханням своїм; на троян вже нещастя чигає
33] Волею Зевса. В серці затримай це, щоб не віддати
34] Щось забуттю, коли сон покине тебе найсолодший".
35] Мовив це й відійшов, Атріда самого лишивши
36] Повним ясних сподівань, яким не судилося збутись.
37] Думав, що в той же день завоює Пріамове місто,
38] Муж нерозумний, не знав він подій, що Зевс їх намислив.
39] Вирішив-бо у жахливих побоїщах знову багато
40] Зойків наслати нових і страждань на троян і ахеїв.
41] Встав він од сну, а навколо ще голос лунав божественний.
42] З ложа підвівся і сів, у м'який хітон одягнувшись,
43] Гарний, недавно пошитий, і плащ накинув широкий,
44] Пару красивих сандалій до ніг підв'язав він могутніх,
45] А через плечі срібноцвяхований меч перевісив,
46] Батьківське берло у руки узяв, повік незотлінне,
47] І до швидких подавсь кораблів міднозбройних ахеїв.

48] В час той богиня Еос над високий Олімп уже вийшла,
49] Денне світло являючи Зевсові й іншим безсмертним.
50] Отже, звелів Агамемнон окличникам дзвінкоголосим
51] Всіх на збори народні скликать пишнокосих ахеїв.
52] З кличем пішли вони, й от незабаром усі позбирались.
53] Під кораблем державця пілоського Нестора спершу
54] Раду старійшин, душею могутніх, у ряд посадив він.
55] Скликавши їх, він мудру почав з ними радити раду.

56] "Слухайте, друзі! Сон божестве'нний сьогодні з'явився
57] Серед священної ночі. На зріст-бо, на вигляд і вроду
58] Схожий на Нестора він богосвітлого був якнайбільше.
59] В головах став і з такими до мене звернувся словами:

60] "Спиш ти, Атрея, відважного коней впокірника, сину!
61] Не подобає так мужеві радному ніч спочивати,
62] Судьби ж народу лежать на тобі та інші турботи!
63] Слухай уважно мене: від Зевса я вісник до тебе,
64] Він і здаля-бо тобою піклується й ласку являє.
65] Якнайретельніш велів готувати до бою ахеїв
66] Довговолосих, бо візьмеш ти нині широкодорожнє
67] Місто троян — про це між богів, що живуть на Олімпі,
68] Іншої думки немає, усіх-бо до цього схилила
69] Гера проханням своїм; на троян вже нещастя чигає
70] Волею Зевса. В серці ти це збережи". Так промовив
71] І відлетів, — і солодкий сон мене зразу покинув.
72] "Як же, порадьте, до бою синів нам озброїть ахейських?
73] Спершу словами їм випробу я учиню, як годиться,
74] Й на кораблях многовеслих закличу їх звідси тікати,
75] Ви ж їх, кожного кожен, од цього відмовить старайтесь".
76] Так він промовив і сів. Тоді-то із місця свойого
77] Нестор підвівся, піщаного Пілоса сивий володар.
78] Намірів добрих він повен озвався й почав говорити:

79] "Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі!
80] Хай би хто інший з ахеїв про сон нам такий розповів би,
81] Ми б неправду йому завдали й відвернулись від нього.
82] Сон же цей бачив хто кращим вважається серед ахеїв;
83] Як же, порадьте, до бою синів нам озброїть ахейських?"

84] Так він промовив і перший вийшов із ради старійшин.
85] Всі повставали за ним берлоносні володарі, згодні
86] З мудрим людей вожаєм. Тим часом племена збирались.
87] Так, наче бджоли тривожні з ущелин між скель кам'янистих
88] Хмарка по хмарці роями густими весь час вилітають,
89] То виноградними гронами виснуть над квітом весняним,
90] То без упину в веснянім повітрі дзижчать і кружляють —
91] Так без числа від своїх кораблів і наметів племена
92] Вздовж узбережжя високого густо юрба за юрбою
93] Йшли на збори народні; вогнем між них Чутка шугала,
94] Вісниця Зевсова, йти підбиваючи, поки й зібрались.
95] Буйно вся площа гула, аж земля застогнала від люду,
96] Що розміщавсь по сидіннях; скрізь гомін стояв, його стримать
97] Дев'ять окличників, аж надриваючись криком нестямним,
98] Довго змагались, щоб чуть було паростків Зевса, державців.
99] Порозсідався насилу народ, всі місця прзаймали,
100] Й гамір утих. Підвівся володар тоді Агамемнон
101] З берлом в руках, що Гефест над ним потрудився майстерно.
102] Дав те берло Гефест владареві Кроніону Зевсу,
103] Потім його світлосяйному Зевс передав посланцеві.
104] А від Гермеса Пелопс дістав його, коней погонич,
105] Він же Атрею його передав, вожаєві народів.
106] Цей, умиравши, Тіесту, на вівці багатому, кинув,
107] Врешті Тіест залишив Агамемнону берло носити,
108] Щоб керував багатьма островами і Аргосом цілим.
109] Отже, на берло те спершись, він так до аргеїв промовив:

110] "Друзі мої! О герої данайські та слуги Арея!
111] Зевс, великий Кронід, у тяжку мене згубу заплутав,
112] Спершу, підступний, мені обіцяв, ще й кивнув головою,
113] Що повернусь, Іліон зруйнувавши, мурований міцно,
114] Нині ж на злу він наваживсь облуду й велить утікати
115] В Аргос безславним, тоді як згубив я вже стільки народу, —
116] Так всемогутньому Зевсові раптом тепер захотілось:
117] Міст-бо уже багатьох зруйнував він високі твердині
118] Й ще поруйнує немало — безмежна-бо Зевса могутність.
119] Соромно буде за нас і потомкам далеким дізнатись,
120] Що велелюдний такий і хоробрий народ, як ахеї,
121] Марно в цій бився війні, що даремно вони воювали
122] З меншим числом ворогів і не бачили наслідків жданих!
123] Бо якби справді схотіли з троянами разом ахеї,
124] Клятвенну склавши угоду, ряди полічить обопільно
125] І, скільки їх є, осельники Трої усі б позбирались,
126] Ми ж, ахейський народ, на десятки себе розділивши,
127] В кожен взяли б по троянину в чаші вино розливати, —
128] Без виночерпія в нас багато б лишилось десятків.
129] От наскільки, кажу, ахеїв чисельністю більше,
130] Аніж троян, що живуть у цім городі. Спільники ж їхні
131] Із багатьох городів хоробрі мужі списоборці —
132] От хто мене від мети відкидає, й хоч як я бажав би,
133] А Іліон многолюдний, проте, не дає зруйнувати.
134] Дев'ять-бо років великого Зевса уже проминуло,
135] Вже й кораблів деревина гниє і линви потліли.
136] Десь по домівках наші дружини і діти маленькі
137] Нас дожидають даремно, а діло, що ми задля нього
138] Раптом сюди прибули, зосталось не зроблене нами.
139] Отже, послухайте всі, і виконуймо те, що скажу я:
140] Швидше до рідного краю тікаймо відціль з кораблями, —
141] Широковуличну Трою ніколи-бо нам не узяти!"

142] Так він сказав, і серця у грудях всієї громади
143] Захвилювались, і в тих, хто рішень не знав попередніх.
144] Рух по зборах пішов, немов в Ікарійському морі
145] Хвиля могутня, коли, із Зевсових хмар налетівши,
146] Східний Евр і Нот полуденний її піднімають,
147] Чи як Зефір, що на ниви злотисті із заходу віє
148] Буйним поривом і хвилею клонить колосся високе, —
149] Так хвилювалися збори народні. З криком страшенним
150] Кинулись всі до своїх кораблів; мов хмара, з-під ніг їх
151] Курява вгору пливла; один одного-бо закликали
152] Швидше займать кораблі і спихати їх в море священне;
153] Чистили спішно рови; до неба здіймалися крики
154] Спраглих по дому; підпори із-під кораблів вибивали.

155] Так би, всупереч долі, ахеї додому вернулись,
156] Коб до Афіни із словом тоді не звернулася Гера:

157] "Горе нам, Зевса-егідодержавця незборена доню!
158] Що це, невже всі аргеї до милого отчого краю
159] Будуть тікать, відціля по хребтові широкого моря,
160] На похвальбу і Пріамові, й іншим троянам лишивши
161] Тут аргів'янку Єлену, що стільки за неї ахеїв
162] В Трої загинуло цій, далеко від отчого краю?
163] Швидше-бо йди до громади ахеїв мідянозбройних,
164] Кожного мужа своєю ласкавою мовою стримуй,
165] Щоб не спускали на море своїх кораблів крутобоких".

166] Чуючи це, не перечила їй ясноока Афіна,
167] Кинулась миттю з високих вершин олімпійських на землю
168] І опустилася близ кораблів бистрохідних ахейських.
169] Там Одіссея знайшла, що дорівнює мудрістю Зевсу, —
170] Перед своїм кораблем добропалубним мовчки стояв він, —
171] Туга тяжка-бо душу і серце йому охопила.
172] Близько спинилась і мовить йому ясноока Афіна:

173] "О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!
174] Що це, невже втечете ви до милого отчого краю,
175] Кинувшись разом усі до своїх кораблів многовеслих,
176] На похвальбу і Пріамові, й іншим троянам лишивши
177] Тут аргів'янку Єлену, що стільки ахеїв за неї
178] В Трої загинуло цій, далеко від отчого краю?
179] Швидше-бо йди до громади ахеїв мідянозбройних,
180] Кожного мужа своєю ласкавою мовою стримуй,
181] Щоб не спускали на море своїх кораблів крутобоких".

182] Мовила так, і голос богині впізнав він одразу,
183] Й кинувся бігти, свій плащ уронивши. Та, слідом ішовши,
184] Плащ той підняв Еврібат, його ітакійський окличник,
185] Сам же, в путі Агамемнона, сина Атрея, зустрівши,
186] Батьківське берло від нього узяв він, повік незотлінне,
187] І до швидких подавсь кораблів міднозбройних ахеїв.

188] Там, владаря по дорозі чи знатного мужа зустрівши,
189] Кожного він зупиняв і стримував слово*м ласкавим:

190] "От божевільний! Не личить тобі полохливо тремтіти!
191] Краще спокійно сиди та й інших людей заспокоюй.
192] Сам-бо із певністю ти не відаєш думки Атріда, —
193] Вас випробовує він, а скоро й скарає ахеїв.
194] Що говорив він у раді — те чути не всім довелося.
195] Чи не впаде його гнів, як кара тяжка на ахеїв?
196] В гніві своєму страшні богорідні бувають державці, —
197] їх-бо достойність од Зевса, і любить їх Зевс-промислитель".

198] А як з народу натрапив кого, хто голос підносить,
199] Берлом його уперіщить і гострим нагримає словом:

200] "От божевільний! Ти б тихо сидів та інших би слухав,
201] Кращих за тебе, — ти ж — боягуз, воювать незугарний,
202] Ні на війні, ані в раді на тебе й не числять ніколи.
203] Адже не кожному тут поміж нас панувать, між ахеїв.
204] Блага нема в многовладді, — один хай буде державець.
205] Владар один, що йому хитромудрого Кроноса сином
206] Берло дано і закон, щоб над людом своїм володарив".

207] Владно так правував він у стані. І люд до майдану
208] Від кораблів і наметів знову лавиною ринув
209] З криком таким, наче бурний прибій многошумного моря
210] В скелі над берегом б'є, і хвиля рокоче невпинно.

211] От розмістились нарешті усі й по місцях посідали.
212] Тільки Терсіт горлав ще один, язикатий без міри, —
213] В грудях багато у себе словес він беріг легковажних,
214] Щоб по-пустому і не до пуття нападать на державців,
215] Тільки б своїми нападками викликать серед аргеїв
216] Сміх. Найпотворніший був він між тих, хто під Трою приходив:
217] Був клишоногий, коліно одне мав кульгаве; горбаті
218] Сходились плечі на грудях вузьких; голова.гостроверха
219] Вгору здіймалась, волоссям ріденьким заледве укрита.
220] Тяжко Ахілла ненавидів він і ще більш Одіссея
221] Й лаяв їх завжди. Тепер же нещадно ганьбить на весь голос
222] Став Агамемнона він богосвітлого. Правда, й ахеї,
223] Вкрай ним обурені, ремствувать серцем уже завзялися,
224] Цей же в словах ще прикріших почав Агамемнона лаять:

225] "Чим невдоволений знову, Атріде, чого ти ще хочеш?
226] Міді вже повно в наметах твоїх, і жінок уже повно,
227] Бранок добірних, що їх тобі першому, вої ахейські,
228] Ми вибирать даємо, захопивши подолане місто.
229] Золота знов тобі треба, щоб хтось із троянців комонних
230] Дав його в викуп за сина, що я чи хто інший з ахеїв
231] Із Іліона привів сюди, путами міцно зв'язавши?
232] Чи полонянки нової, щоб в любощах з нею єднатись,
233] Потай від нас захотів ти? Не личить тобі задля неї,
234] Бувши вождем, біду на синів накликати ахейських!
235] О боягузи нікчемні, ахеянки ви, не ахеї!
236] Тож з кораблями додому вертаймо, його ж залишімо
237] Здобиччю тут, біля Трої, втішатись. Нехай він побачить,
238] Є йому поміч від нас яка-небудь чи, може, немає.
239] От він сьогодні Ахілла, багато чим кращого мужа,
240] Тяжко зневажив, забрав нагороду його самовільно.
241] Жовчі замало в Ахіллових грудях: він надто терплячий.
242] Ти-бо інакше, Атріде, зухвалив би нині востаннє".

243] До Агамемнона так, поводатаря люду, лайливо
244] Мовив Терсіт. Та враз Одіссей підійшов богосвітлий,
245] Гнівно глянув спідлоба і мовив до нього суворо:

246] "Мелеш, Терсіте, пусте, хоч ти й балакун голосистий!
247] Змовкни й один мені тут не смій нападать на державців.
248] Більшої-бо, як кажу я, потвори нема серед смертних,
249] Скільки з Атрідами їх не прийшло сюди, до Іліона.
250] Отже, облиш язиком про владущих плескать привселюдно,
251] Лайкою їх обкидать, стерегти від них день повороту!
252] Справді ж не знає ніхто, як надалі обернеться діло,
253] В щасті вертатись чи ні синам доведеться ахейським.

254] Ти ж тут сидиш і ганьбиш Агамемнона, сина Атрея,
255] Тим, що герої данайські йому, вожаєві народів,
256] Надто багато дають, і прилюдно знущаєшся з нього.
257] Отже, кажу я тобі, і слова мої збудуться справді:
258] Тільки-но ще я тебе очманілим, як нині, побачу,
259] Хай того дня голови в Одіссея на плечах не стане,
260] Хай Телемаховим я вже більше не зватимусь батьком,
261] Як не схоплю я тебе, не зірву з тебе шат оцих любих,
262] Плащ, і хітон твій, і те, що сором тобі прикриває,
263] А самого з плачем до швидких кораблів не відправлю,
264] З зборів прогнавши з ганьбою й побоями тяжко побивши!"
265] Мовлячи так, він берлом по плечах його і по спині
266] Бив, аж той ізігнувсь і рясними умився сльозами.
267] Зразу ж рубцями кривавими спина взялась від ударів
268] Берла того золотого. Увесь він аж сів з переляку,
269] Скорчивсь од болю і, дивлячись тупо, втирав собі сльози.
270] Хоч і обурені ним, всі щиро сміялися з нього,
271] І не один говорив, поглядаючи в бік на сусіда:

272] "Гей, хоч безліку доблесних дій Одіссей учиняє,
273] Перший у добрій пораді і в подвигах збройних відважний,
274] Та між аргеїв сьогодні він виявив доблесть найвищу —
275] Тож горлаєві й наклепнику збив він усю велемовність.
276] Серце зухвале вже більше, напевно, його не підбурить
277] Так зневажати державців безличними лайки словами!"

278] Так говорили в юрбі. Одіссей тоді городоборець
279] Встав із берлом в руках. Ясноока з ни" поряд Афіна,
280] Вигляд прибравши окличника, людям звеліла мовчати,
281] Щоб у перших рядах і в останніх синове ахеїв
282] Слово розчути могли і слушну пораду збагнути.
283] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

284] "Сину Атрея, владарю наш, нині готують ахеї
285] Вічну ганьбу тобі перед всіма поколіннями смертних,
286] Слова дотримать не хочуть свого, що дали ще у день той,
287] Як із Аргоса, кіньми багатого, в путь вирушали, —
288] Лиш Іліон подолавши, мурований міцно, вернутись.
289] Нині ж, мов діти малі чи вдовиці жінки, між собою
290] Журяться тільки за тим, щоб швидше додому вернутись.
291] Справді-бо, важко здолати бажання — додому вернутись:
292] Всяк, хто й на місяць лише зостається один без дружини,
293] Тужно на свій корабель поглядає багатояремний,
294] Бурями гнаний зимою по хвилях бурхливого моря,
295] От нам дев'ятий вже рік сповняється коловоротний,
296] Як пробуваємо тут. Отож не корю, що ахеї
297] Тужно сидять при своїх кораблях крутобоких. Та сором
298] Марно тут гаяти час та й додому ні з чим повернутись.
299] Друзі, терпіння, зостаньтесь до часу ще тут, щоб дізнатись,
300] Правда, що нам про майбутнє Калхас віщував, чи неправда.
301] В пам'яті нашій ми це бережемо, і ви тому свідки —
302] Всі, кого Кери іще не взяли, які смерть нам приносять.
303] Вчора, здається, чи то позавчора, в Авліді ахейські
304] Разом зійшлись кораблі на загибель Пріамові й Трої,
305] Ми ж навкруги джерела на жертовниках наших священних
306] В жертву добірні складали безсмертним богам гекатомби
307] Серед платанів гіллястих, де била вода кришталева.
308] Там нам знамення з'явилось велике — з хребтом збагровілим
309] Змій страхітливий, на світ нам явленими самим олімпійцем,
310] Виповз із-під олтаря і злетів на платанове віття.
311] Горобенята сиділи, малі нетямущії дітки,
312] Високо там, на гіллі, заховані в листі густому,
313] Восьмеро й мати дев'ята, що тих породила дитяток, —
314] Змій їх поглинув усіх, хоч і жалібно так цвіріньчали,
315] Мати ж металась навколо, за рідними квилячи дітьми.
316] Вгору злетівши, вхопив за крило він і матінку тужну.
317] А як діток горобиних і матір він з ними поглинув,
318] Скрив із очей його бог, що раніше показував зримо, —
319] Кроноса мудролукавого син обернув його в камінь.
320] Мовчки всі ми стояли, дивуючись з того, що сталось,
321] В час-бо священної жертви це дивне страхіття з'явилось.
322] Зразу ж Калхас боговіщий озвався тоді і промовив:
323] "Що ж це немов оніміли ви, довговолосі ахеї?
324] Нині знамення нам Зевс показав, промислитель великий,
325] Пізнє, із здійсненням пізнім, та слава його не загине.
326] Так же, як цей і діток горобиних поїв, і їх матір,
327] Восьмеро й матір дев'яту, що тих породила дитяток,
328] Стільки ж під Троєю років ми будемо тут воювати,
329] А на десятім зруйнуємо широковуличне місто".
330] Так говорив він тоді, і все це збувається нині.
331] Тож залишаймося тут, в наголінниках мідних ахеї,
332] Поки аж візьмем-таки Пріамове місто велике".

333] Так він сказав, і всі зашуміли аргеї, й навколо
334] Гул кораблів страхітливий відлунював крики ахеїв,
335] Що Одіссея божистого слово так гучно схвалили.
336] Встав і озвався до них тоді Нестор, їздець староденний:

337] "Горе нам, галас ви тут підняли, як малі нетямущі
338] Діти, що їх аніяк воєнні діла не тривожать.
339] Як же із клятвами, як з договорами нашими буде?
340] Чи не в огонь полетять і задуми наші, і ради,
341] Й чистим вином узливання, і рукостискання на вірність?
342] Ми-бо змагаємось лиш на словах, а засобів інших
343] Винайти все неспроможні, хоч часу чимало вже тут ми.

344] Ги ж, Атріде, у рішеннях, як і раніш, непохитний,
345] Воєначальником будь над аргеями в січах жорстоких.
346] Гі лиш загинуть нехай — один або двоє — з ахеїв,
347] Хто замишлятиме потай — удачі їм в цьому не буде —
348] В Аргос вернутись раніше, ніж будемо знати напевно,
349] Ложна чи ні обітниця егідодержавного Зевса.
350] Цав-бо, кажу вам, підтвердження знак всемогутній Кроніон
351] Саме в той день, коли в кораблях бистрохідних рушали
352] Раті аргейські, троянам готуючи вбивство й загибель:
353] Блиснув перуном праворуч, знамення являючи віще.
354] Тим-то до дому свого хай ніхто не спішить повернутись,
355] Не перебувши раніше з жоною троянця в постелі
356] І за Єлени печаль, і сльози гіркі не помстившись.
357] А як страшенно вже хтось захоче додому вернутись —
358] Чорного хай корабля многовеслого тільки торкнеться —
359] Й перед очима у всіх він смерть і загин собі знайде.
360] Ти ж, володарю, і сам розважай, і іншого слухай:
361] Мабуть, не буде тобою відкинуто те, що скажу я:
362] По племенах і родах поділи, Агамемноне, воїв,
363] Родові рід, а племені плем'я нехай помагає.
364] Тільки-но зробиш ти так, і тобі покоряться ахеї.
365] Знатимеш зразу тоді, хто мужній з вождів і народів,
366] Хто полохливий, адже за своїх воюватиме кожен.
367] Знатимеш також, чи з волі богів не здолав ти ще міста,
368] Чи з недолугості воїв, у ділі військовім невмілих".

369] Відповідаючи, мовив владущий йому Агамемнон:
370] "Знову, старче, у раді синів ти долаєш ахейських!
371] Тільки б, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,
372] Радників десять таких у мене було між ахеїв,
373] Скоро упало б тоді владареве Пріамове місто,
374] Нашими взяте руками й зруйноване нами дощенту.
375] Та лиш нещастя мені шле Кроніон егідодержавний,
376] Кинувши в марні звади мене і в пусті суперечки.
377] Ми-бо за дівчину юну з Ахіллом змагались завзято
378] В гнівних словах, і та сварка з моєї вини почалася.
379] А як помиримось ми із ним коли-небудь, тоді вже
380] Лиха ніщо від троян і на мить не відхилить найменшу.
381] Та пообідайте перше, ніж бій розпочнемо Ареїв.
382] Кожен хай списа нагострить і щит свій хай добре насадить,
383] Кожен вдосталь оброку хай коням завдасть прудконогим,
384] Кожен хай повіз огляне свій з думкою про боєздатність,
385] Цілий-бо день змагатися будемо в справі Арея,
386] І відпочинку не буде нам, хоч би й на мить щонайменшу,
387] Поки аж ніч, надійшовши, мужів роз'ярілих розніме.
388] Потом ремінь щита просякнеться, який захищає

389] Воєві груди, й рука від важкості списа зомліє;
390] Потом укриється кінь, гембльований повіз тягнувши.
391] А як угледжу кого, шо осторонь бою захоче
392] При кораблях крутобоких лишитись, ніде після того
393] Не заховатись йому від псів і птахів ненаситних".

394] Мову скінчив він, і скрикнули гучно аргеї. Так хвиля,
395] До узбережжя поривами Нота південного гнана,
396] Б'є об скелі стрімчасті. Й нема їм од хвилі спокою
397] В зваді зустрічних вітрів, що відсіль і відтіль налітають.
398] Вставши, усі розійшлись і зникли поміж кораблями, —
399] Дим закуривсь по наметах, невдовзі й обід споживали.
400] Іншому з вічних богів свою кожен тут жертву приносив,
401] Урятувати від смерті благаючи й праці Арея.
402] А надмогутньому Зевсові владар мужів Агамемнон
403] В жертву гладкого бика заколов, п'ятирічного віком,
404] Скликав до себе тоді всеахейських старійшин найкращих —
405] Нестора першим та Ідоменея, володаря Кріту,
406] Разом із ними Еантів обох та сина Тідея,
407] Шостим по них — Одіссея, що розумом Зевсові рівний.
408] А Менелай, войовник гучномовний, прийшов без запросин,
409] Знав-бо він в серці своєму, чим його брат турбувався.
410] Стали вони круг бика, ячмінного зерна узявши,
411] Й так молитись тоді владущий почав Агамемнон:

412] "Зевсе великий, що в сяйві ефіру живеш, темнохмарний,
413] Сонце хай не заходить, хай темрява землю не криє,
414] Поки я вщент не зруйную Пріамові пишних чертогів,
415] Чорних від диму, і брам не спалю їх вогнем нещадимим,
416] Поки на грудях у Гектора не розірву я хітона
417] Гострою міддю й навкруг не поляжуть у пил головою
418] Товариші його всі й зубами не гризтимуть землю".

419] Так він благав, та молитви його не послухав Кроніон.
420] Жертву священну прийняв і ще збільшив труди неминучі.
421] А як усі помолились і зерном посипали жертву,
422] Шию зігнули, вмить зарубали і шкуру обдерли.
423] Потім, відрізавши стегна, з боків їх жиром обклали,
424] Згорнутим вдвоє, а зверху сирим іще м'ясом накрили
425] І на багатті спалили з сухого, безлистого хмизу,
426] Збій же увесь тримали на гострих рожнах над Гефестом.
427] Потім, як стегна спалили й жертовної з'їли утроби,
428] Інше все на шматки порубали й, рожнами проткнувши,
429] Смажили вміло й потім з вогню познімали старанно.
430] Всю закінчивши роботу, порозкладали наїдки
431] Й сіли вечеряти, й кожен в вечері тій рівну мав долю.
432] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
433] Нестор, їздець староденний, з таким до них словом звернувся:

434] "Славний сину Атреїв, владарю мужів Агамемнон,
435] Більше не гаймо часу на розмови і справи надалі
436] Не зволікаймо тієї, що бог на нас покладає.
437] Отже, звели, щоб ахеїв окличники мідянозбройних
438] До кораблів чорнобоких скликали негайно збиратись,
439] Ми ж усі разом тоді по широкому стану ахеїв
440] Пройдемо, щоб розбудить у них швидше палкого Арея".

441] Так він сказав. Тим не знехтував владар мужів Агамемнон.
442] Дзвінкоголосих гукнувши окличників, він ізвелів їм
443] Довговолосих до бою негайно скликати ахеїв.
444] Ці їх скликали, а ті — звідусюди збиралися швидко.
445] Кинулись разом з Атрідом паростки Зевса, державці,
446] Воїв ряди шикувать. Серед них ясноока Афіна
447] Дорогоцінну егіду несла нестаріючу й вічну,
448] Китиць із щирого золота сотня із неї звисала,
449] Сплетених гарно, і кожна із них — в гекатомбу ціною.
450] Сяючи блиском егіди, пройшла вона поміж ахеїв,
451] В бій закликаючи їх. І в кожного в серці з'явилась
452] Сила змагатися з ворогом, битися з ним безустанно.
453] Навіть милішим здалося їм раптом усім воювати,
454] Ніж в кораблях глибодонних до рідного краю вертатись.

455] Наче вогонь нищівний, що в безкраїх лісах розгорівся
456] На верховині гірській і далеко та заграва сяє,
457] Так же із лав, що проходили, від світлосяйної міді
458] Сяйво блискуче в повітрі аж неба самого сягало.

459] Мов перелітні зграї крилатих птахів Незліченні,
460] Диких гусей, журавлів чи лебедів ключ довгошиїх
461] В небі асійськім, обабіч Каїстрових течій струмистих,
462] Гоняться взад і вперед, на крилах красуючись легких,
463] З криком сідають на землю, і гомоном повняться луки, —
464] Від кораблів і наметів своїх племена незліченні
465] Ринули так у долину Скамандру. Аж стугоніла
466] Страшно земля під ногами людей і під кінським копитом.
467] На скамандрійських нарешті спинилося луках квітучих
468] Безліч їх, мов листя і квіти, як час їм надійде.
469] Наче докучливих мух дзиготливих рої незліченні
470] Понад кошарою вперто кружляють в пастушім обійсті
471] В пору весняну, коли молоко напливає в дійниці,
472] Довговолосії так на рівнині роїлись ахеї
473] Проти троян, палаючи прагненням геть їх понищить.

474] Як чабани, що кіз розпорошені всюди отари
475] Легко, проте, розрізняють, хоч би й перемішані в полі,
476] Так ахеїв вожді ряд у ряд їх і лаву до лави
477] Розподіляли до бою, й владущий між них Агамемнон.
478] Схожий очима й чолом із Зевсом він був, громовержцем,

479] Станом — з Ареєм, грудьми — з державцем морським Посейдоном.

480] Наче бугай вирізняється в череді з решти худоби,
481] Дужий бугай, між корів на вигоні зразу помітний, —
482] Саме таким того дня Атріда зробив олімпієць,
483] Вирізнив між багатьох, серед інших героїв одмітив.

484] Нині скажіть мені, Музи, жилиці осель на Олімпі,
485] Ви-бо, богині, буваєте скрізь, і все вам відомо,
486] Ми ж лиш чуток дослухаєм, нічого не знаєм напевно —
487] Хто у данаїв вожді і хто у них був владарями?
488] Воїв же ані назвати, ані полічить я не зможу,
489] Хоч би і десять я мав язиків і десять горлянок,
490] Голос би мав неослабний і мідяне серце у грудях.
491] Тільки хіба що ви, Музи, егідодержавного Зевса
492] Доньки, назвали б самі мені всіх, хто діставсь Іліона.
493] Отже, лише корабельних вождів я назву з кораблями.

494] П'ятеро мужніх вождів очолили рать беотійську —
495] Аркесілай, Пенелей, Протоенор і Клоній з Леїтом,
496] Йшли з ними ті, що в Гірії жили та Авліді скелястій,
497] В Схені та Сколі, в багатім на пагорби й ліс Етеоні,
498] В Граї, Теспеї, також в Мікалессі широкорівниннім.
499] Ті, що навколо Ілесія й Гарми жили та Ерітри,
500] Що Елеон, Окалею й також Петеон заселяли,
501] Гілу, а ще й Медеон, це гарно збудоване місто,
502] Копи, Евтресу і голубами уславлену Тісбу,
503] Що в Коронеї жили й Аліарті, травою багатім,
504] Ті, що Глісант заселяли, і ті, що прийшли із Платеї,
505] Й що в Гіпофівах жили, у гарно збудованім місті,
506] Та у священнім Онхесті, де вславлений гай Посейдона,
507] Й ті, що з Мідеї прийшли й виноградом багатої Арни,
508] Й ті, що в Нісі божистій жили й Антедоні далекім.
509] З ними прийшло п'ятдесят кораблів мореплавних, і в кожнім
510] Юних, дужих бійців беотійських сто двадцять сиділо.

511] Тих, що жили в Аспледоні, в Мінейськім жили Орхомені,
512] Вів Аскалаф за собою й Іалмен, синове Арея,
513] В батьківськім Актора домі їх Астіоха родила.
514] Дівчина та соромлива наверх, до своєї світлиці,
515] Вийшла, й могутній Арей перебув там із нею таємно.
516] Тридцять за ними тоді кораблів припливло крутобоких.

517] Схедій з Епістрофом, діти високого духом Іфіта,
518] Сина Навбола, ішли на чолі фокеїв численних,
519] Що Кіпаріс населяють і край Пітона скелястий,
520] Крісу божисту й Давліду, і тих, що живуть в Панопеї,
521] В Анемореї, і тих, що оселі їх круг Гіамполя,
522] Тих, що уздовж святої Кефісу-ріки проживають,

523] Тих, що в Лілеї живуть, при світлих Кефісу джерелах.
524] Сорок з собою вони кораблів привели чорнобоких.
525] Двоє вождів цих у лави стрункі шикували фокеїв
526] З лівого боку беотян, готуючи військо до бою.

527] Локри мали вождем Ойле'ща, швидкого Еанта,
528] Менший на зріст видававсь він од Телемоніда Еанта,
529] Менший багато, такий невеличкий, в броні полотняній.
530] А на списах перевищив панеллінів він і ахеїв.
531] Вів племена він, що Кінос, Опунт, Калліар заселяли,
532] Бесси пониззя, і Скарфу, й Авгеї долини принадні,
533] Тарфу, і Троній, і Багрія бистрого всі узбережжя.
534] Сорок з собою вони кораблів привели чорнобоких —
535] Локрів, що проти Евбеї священної їхні оселі.

536] Йшли із Евбеї абанти, що запалом дихали дужим,
537] Ті, що з Халкіди й багатої на виноград Гістіеї,
538] З Керінта, що біля моря, із Дія, високого міста,
539] Із Еретреї і ті, що у Стірі живуть та в Карісті.
540] Всіх за собою їх вів Елефенор, Ареєва парость,
541] Син Халкодонта, начальник відважних душею абантів.
542] Бистрі були ті абанти, із косами довгими ззаду,
543] Вої палкі, що ударом списів ясенових жадали
544] Панцирів мідну броню розбивати на грудях ворожих.
545] Сорок з собою вони кораблів привели чорнобоких.
546] Ті, що в Афінах жили, у гарно збудованім місті,
547] В цім Ерехтея могутнього краї, — його-бо Афіна,
548] Зевсова донька, зростила, родила ж земля хлібодайна,
549] В пишному храмі своєму Афіна його оселила, —
550] В коловороті років там усі юнаки афінейські
551] Жертви йому милостивні з биків і овечок приносять.
552] Воєначальником був Менестей у них, син Петеоїв, —
553] Серед людей земнородних ніхто так, як він, не умів ще
554] Коней до бою й мужів щитоносних ряди шикувати.
555] Вмів це лиш Нестор, що був набагато від нього старіший.
556] Він п'ятдесят кораблів із собою привів чорнобоких.

557] Із Саламіна дванадцять прийшло кораблів із Бантом,
558] Там поставив він їх, де афінські стояли фаланги.

559] Ті, що їм Аргос — оселя, й Тірінта, мурована міцно,
560] І Герміона, й Асіна, міста при затоці глибокій,
561] Гавань Ейону, й Трезен, й Епідавр, виноградом славетний,
562] Ті, що в Агіні живуть і в Масеті, і молодь ахейська —
563] Мали вождем Діомеда, що славен був голосом дужим,
564] З ними йшов і Стенел, славетного син Капанея;
565] Був ще третім вождем Евріал у них, муж богорівний,
566] Син Меністея і внук державця старого Талая.
567] Над усіма ж Діомед був, уславлений голосом дужим.

568] Вісім десятків вони кораблів привели чорнобоких.

569] Тих, що в Мікенах жили, у гарно збудованім місті,
570] Що заселяли Корінф і збудовані гарно Клеони,
571] u1088ретіреї долину принадну, і місто Орнею,
572] І Сікіон, що Адраст у ньому колись володарив;
573] Жителів Гіпересії і скель Гоноесси високих,
574] Тих, що в Пелені жили, і тих, що навкруг Егіона
575] І по всьому Егіалу, й широкої близько Геліки, —
576] їх аж на ста кораблях владущий привів Агамемнон,
577] Син Атреїв. Із ним прибуло найчисленніше військо
578] І найдобірніше. Сяючи зброї блискучою міддю,
579] Гордо він величавсь, між героями найвидатніший,
580] Саном верховним своїм і числом свого війська найбільшим.

581] Хто в Лакедемоні жив серед гір та глибоких ущелин,
582] В Спарті, у Фарісі та в голубами уславленій Мессі,
583] Хто проживав у Брісеях, осів хто в Авгеях принадних,
584] В Лаї та Гелосі, близько до моря прилеглому місті.
585] Тих, що навколо Етіла й Амікли були їх оселі, —
586] їх Агамемнона брат, Менелай, войовник гучномовний,
587] Вів шістдесят кораблів, їх лави окремо стояли,
588] Сам він у бій їх водив, одважності певен своєї,
589] Духу їм сам додавав войовничого, серцем палав-бо
590] Він за Єлени печаль і сльози гіркії помститись.

591] Ті, що у Пілосі їхні домівки, в Арені принадній,
592] В Трії, при броді Алфейськім, у гарно збудованім Епі,
593] В Кіпаріссеї, і ті, що навкруг Амфігени їх житла,
594] Й що Птелеон — їх оселя, і Ге'лос, і Дбріон той, де
595] Музи позбавили співу Таміра-фракійця, коли він
596] Із Ехалії колись від Евріта вертавсь, ехалійця.
597] В співі хваливсь він усіх подолати, коли б навіть Музи
598] Стали виспівувать, Зевса егідодержавного доньки.
599] В гніві наслали на нього вони сліпоту й відібрали
600] Співу божистого дар, і забув він, як грать на кіфарі.
601] А на чолі цього війська був Нестор, їздець староденний.
602] З ним дев'яносто до Трої прийшло кораблів крутобоких.
603] Тих, хто в Аркади жив, під узгір'ям Кіллени високим,
604] Близько могили Епіта, в країні бійців рукопашних,
605] Тих, що в Фенеї жили й Орхомені, на вівці багатім,
606] В Ріпі, Стратії й Еніспі, овіяній всіми вітрами,
607] Тих, що в Тегеї було їх житло, в Мантінеї принадній;
608] Тих, хто в Стімфалі житло мав, і тих, що жили в Паррасії, —
609] Син Анкея очолював їх, володар Агапенор,
610] Вів шістдесят кораблів він. Аркадських багато на кожнім
611] Воїв було, в ремеслі войовничім обізнаних добре.
612] Ці кораблі добропалубні владар мужів Агамемнон,

613] Син Атрея, їм дав — через море пливти винно-темне,
614] Дбали не дуже самі-бо вони про діла мореплавні.

615] Ті, що в Бупрасії, й ті, що в Еліді жили божественній,
616] Хто від Гірміни і аж до Мірсіна, найдальшого міста,
617] До Оленійської скелі й Алесія край населяє,
618] Мали чотири вожді над собою, і десять за кожним
619] Бистрих пливло кораблів, де багато містилось епеїв,
620] А на чолі їх були Амфімах і Талпій, синове
621] Перший — Ктеатів, а другий Еврітів — Акторові внуки.
622] Третім вождем був могутній Діор, Амарінка потомок.
623] Врешті четвертим був вожаєм Поліксен боговидий,
624] Син владаря Агасфена, що сам від Авгея походив.

625] Хто на Дуліхії жив, на святих островах Ехінадських,
626] В морі широкім далеко розкиданих проти Еліди,
627] Мегес у них за начальника був, до Арея подібний,
628] Син Філея-комонника, любого Зевсу Філея,
629] Що на Дуліхій із гніву на батька колись переїхав.
630] Сорок до Трої із ним прибуло кораблів чорнобоких.

631] Був Одіссей вожаєм кефаленян, душею великих,
632] Тих, що жили на Ітаці і Неріті трепетнолистім,
633] Що в Крокілеї жили й Егіліп населяли скелястий,
634] Тих, що оселю свою на Закінті мали й на Самі,
635] Й тих, що прилеглий до цих островів суходіл населяли.
636] Був їх вождем Одіссей, умом до Зевса подібний.
637] Разом із ним дванадцять пливло кораблів рудощоких.

638] Син Адремона Тоант привів етоліян^ собою,
639] Тих, що Плеврон населяли, хто в Олені жив і Пелені,
640] Й тих, що в Халкіді приморській і в горах жили Калідонських.
641] Тож не було вже синів одважного духом Ойнея,
642] Вмер-бо й сам він уже, й Мелеагр не живе русокудрий.
643] Отже, по всій Етолії Тоантові влада припала.
644] Сорок до Трої із ним прибуло кораблів чорнобоких.

645] Ідоменей, списоборець славетний, вождем був у крітян,
646] Тих, що у Кносі жили і обведеній муром Гортіні,
647] В Лікті, Мілеті й Лікасті, що скель білиною сріблиться,
648] В Рітії й Фесті, великих містах, населених густо,
649] Й інших усіх, що мали на Кріті стограднім оселю.
650] Ідоменей, уславлений списник, вождем був над ними
651] Та Меріон, на вбивцю мужів Еніалія схожий.
652] Вісімдесят вони вдвох привели кораблів чорнобоких.

653] А Тлеполем, син Геракла, могутній, на зріст величавий,
654] З Родоса дев'ять привів кораблів гордовитих родосян, —
655] Родос вони населяли, на три розділившись коліна —
656] Лінд, Іеліс і Камір, що скель білиною сріблиться.
657] Тож Тлеполем, списоборець славетний, мав провід над ними, —

658] Силі Геракловій був він народжений від Астіохи,
659] Що із Ефіри вивів її, з-над ріки Селеента,
660] В Зевсових юних годованців міст одібравши багато.
661] Цей Тлеполем, у тривкому Геракловім вирісши домі,
662] Сивого старця Лікімнія вбив, Ареєву парость,
663] Хоч той отцеві його доводивсь по матері дядьком.
664] Вмить кораблі спорядивши й супутців зібравши чимало,
665] Морем він з рідного краю утік, уникаючи помсти
666] Сили Геракла, що в інших зросла синах його й внуках.
667] Лиха зазнавши багато, він врешті на Родос —приїхав.
668] Там поселились вони трьома племенами й зазнали
669] Ласки від Зевса, який над богами й людьми владарює.
670] Тож надзвичайним багатством їх щедро обсипав Кроніон.

671] Вслід за Ніреєм із Сіми пливло троє суден однаких,
672] Вслід за Ніреєм, сином Аглаї й державця Харопа,
673] Вслід за Ніреєм, що серед данаїв, до Трої прибулих,
674] Найкрасивіший за всіх по Пелідові був бездоганнім.
675] Він слабосилий, проте, і народу привів небагато.

676] Тих же, що Нісір, і Крапат, і Кас острівці населяли,
677] Кос, Евріпілове місто, і всі острови Каліднійські,
678] Тих за собою вели Фідіпп і Антіф — полководці,
679] Двоє синів Фессала-вождя, що був сином Геракла.
680] Тридцять за ними рядами пливло кораблів крутобоких.
681] Далі йшли ті, що вітчизною їх пеласгічний був Аргос,
682] Ті, що Алопу і Алое, і ті, що Трехін населяли,
683] Фтію і землю Еллади, жінками прекрасними славну.
684] їх імена — мірмідоняни, елліни й з ними ахеї.
685] їх п'ятдесят кораблів з Ахіллом прийшло прудконогим.
686] Не про бурхливу, проте, вони в час той війну помишляли,
687] Бо ж не було кому їхні до бою провадити лави.
688] Між кораблів богосвітлий лежав Ахілл прудконогий,
689] Гнівом палаючи за Брісеїду струнку й пишнокосу,
690] Бранку, що вивів її по трудах бойових із Лернеса,
691] Весь зруйнувавши Лернес і стіни розбивши фіванські.
692] Там же Мінета й Епістрофа він подолав, списоборців,
693] Юних державця Евена синів, Селепа онуків.
694] В горі за нею лежав він, та мав підвестись незабаром.

695] Тих, що Філаку і Пірас, уквітчаний весь, населяли,
696] Любу Деметри ділянку, і матір овець Ітонею,
697] Морем омитий Антрон, Птелеон на травистому ложі, —
698] Протесілай над ними велителем був войовничий,
699] Поки він жив, — тепер його чорна земля укривала.
700] З горя подряпавши лиця, дружина його залишилась
701] В недобудованім домі. Упав він, дарданцем убитий,
702] Щойно з свого корабля зіскочив найпершим з ахеїв.

703] Не залишились вони без вождя, та за ним жалкували.
704] Лави їх зразу ж очолив Подарк, Ареєва парость,
705] Син Філакіда Іфікла, що множив отари овечі.
706] Протесілая, великого духом, він брат однокровний,
707] Віком молодший. Протесілай-бо, герой войовничий,
708] Старший був, дужчий за нього. І хоч без вождя не лишились,
709] Вої за ним жалкували, бо доблестю він визначався.
710] Сорок до Трої із ним прибуло кораблів чорнобоких.

711] Ті, що жили поблизу Бебе'ідського озера в Ферах,
712] Бебу, й Глафіри, й Яолк населяли, збудований гарно,
713] Ті кораблів одинадцять вели на чолі із Евмелом,
714] Сином Адмета улюбленим, — Пелія донька найкраща,
715] Юна Алкеста його породила, з жінок богосвітла.

716] Тих, що в Метоні жили, і хто населяв Тавмакію,
717] Хто Мелібею й скелястий мав Олізон за оселю,
718] Вів Філоктет, славетний із лука стрілець, за собою
719] Сім кораблів. На кожному з них п'ять десятків сиділо
720] Дужих гребців, що добре із лука уміли стріляти.
721] Тільки лежав він у муках жорстоких на острові дальнім,
722] Лемні священному, там, де його залишили ахеї,
723] В болях від рани, що згубна йому заподіяла гідра.
724] Стогнучи, там він лежав. Але довелося аргеям
725] Про Філоктета близ кораблів незабаром згадати.
726] Не залишились вони без вождя, та за ним жалкували.
727] Медон очолив їх лави, Ойлеїв син позашлюбний,
728] Рена його породила Ойлеєві-городоборфо.

729] В тих, що оселя їх — Трікка й Ітома на скелях кремнистих,
730] Хто населяв Ехалію, Евріта ехальського місто,
731] Воєначальників двоє було — Асклепія діти,
732] Славні людей лікарі, Подалірій удвох з Махаоном.
733] Тридцять за ними рядами пливло кораблів крутобоких.

734] Тих, хто в Орменії жив та близько джерел Гіпереї,
735] Тих, що житло їх Астерій та білі Тітана вершини,
736] їх Евріпіл провадив, Евемона син світлосяйний.
737] Сорок до Трої із ним прибуло кораблів чорнобоких.

738] В тих, що в Аргіссі жили і що населяли Гіртону,
739] Орту, Елону і з білого каменю весь Олооссон,
740] Воєначальником був Поліпет, войовник безутомний,
741] Син Пірітоя, що сам народивсь од безсмертного Зевса, —
742] Від Пірітоя його зачала Гіпподамія славна
743] В день, коли саме потвор покарав він, оброслих волоссям, —
744] Вигнав їх геть з Пеліона і гнав до країни етіків.
745] Був він вождем не один — Леонтей з ним, Ареєва парость,
746] Син Корона, відважного духом, нащадок Кенея.
747] Сорок із ними також прибуло кораблів чорнобоких.

748] Вів двадцять два кораблі Гуней за собою із Кіфа.
749] З ним еніе'няни йшли, і переби, вояки невтомні,
750] Й ті, хто оселі навкруг непогідної ставить Додони,
751] Й ті, хто ріллею піклується над Тітаресієм звабним,
752] Що до Пенея свою струменисту доносить вологу,
753] Та не зливає з Пенеєм її в срібнопінному вирі,
754] Тільки поверх його котиться плавно, немовби олива,
755] Стікс, жахливої клятви ріка, ті зволожує води.

756] Протой, син Тенфредона, очолював військо магнетів,
757] Що при Пенеї і при Пеліоні трепетнолистім
758] Мали житло. У них за начальника Протой був бистрий.
759] Сорок до Трої із ним прибуло кораблів чорнобоких.
760] Ось хто вождями вважались і провід вели у данаїв.
761] Хто ж найславетніший був поміж ними, скажи мені, Музо,
762] Сам чи кіньми, із тих, що пішли за Атрідами слідом?

763] Коней найкращих Феретів онук викохував здавна,
764] Юний Евмел їх і гнав, наче птахів, — легких, бистроногих,
765] Мастю однаких, однолітків, зростом і постаттю рівних.
766] На піерійських лугах зростив Аполлон срібнолукий
767] Тих кобилиць, що пострах Ареїв розносять обидві.
768] Найвидатніший з мужів був Еант, Теламонів нащадок,
769] Поки гнівився Ахілл; та дужчий і він був, і коні
770] Ті, що носили в боях бездоганного сина Пелея.
771] Він же близ крутобоких своїх кораблів мореплавних
772] Досі лежав, палаючи на Агамемнона гнівом,
773] Люду керманича. Вої ж його на морськім узбережжі
774] Бавились дисків метанням і гострих списів та стріляли
775] З луків своїх. Поблизу колісниць їхні коні тим часом
776] Паслися на конюшині й петрушку низинну жували.
777] Збруя державців усяка, накрита старанно, лежала
778] В їхніх наметах. Самі ж, войовничого прагнучи мати
779] Війську вождя, по стану тинялись, від бою далеко.

780] Рушила рать, і поле немовби вогнем запалало.
781] Вся застогнала земля, мов од гніву метателя грому
782] Зевса, коли він перунами вкруг Тіфоея шмагає
783] Землю в Арімах, де, кажуть, зробив Тіфоей собі ложе.
784] Стогоном тяжко так стугоніла земля під ногами
785] Воїв, що йшли. Проходили швидко вони по рівнині.

786] Вісниця бистра, з гіркою тоді вітронога Іріда
787] Вістю прийшла до троян від Зевса-егідодержавця.
788] Радили раду тим часом вони на подвір'ї в Пріама,
789] Разом зібралися всі — молоді із мужами старими.
790] Ставши близько, озвалась до них вітронога Іріда,
791] Голос Політа, сина Пріама, прибравши, — у час той
792] Стражем троян вартовим, на прудкі покладаючись ноги,

793] Він на високій могилі сидів Есіета старого
794] І чатував, коли з кораблів своїх рушать ахеї.
795] Вигляд прибравши його, промовила бистра Іріда:

796] "Завжди, о старче, любі тобі непотрібні розмови,
797] Наче за мирного часу. А нині ж війна безугавна!
798] В битвах жорстоких бувати немало мені довелося,
799] Війська ж такого численного й грізного я ще не бачив,
800] їх наче листя в лісах, мов піску на морськім узбережжі,
801] Йдуть по рівнині вони воювать проти нашого міста.
802] Ректоре, ти особливо послухай, що діяти маєш.
803] Спільників є в нас багато в Пріамовім місті великім,
804] Мови ж у різноплеменних загонів, тут зібраних, різні.
805] Хай же очолює кожен людей, над якими владар він,
806] Співгромадян хай у лави шикує й до бою виводить".

807] Так вона мовила, й Гектор пізнав, що то голос богині.
808] Збори він враз розпустив, і всі кинулись миттю до зброї.
809] Брами порозчиняли, з них ринули воїв загони
810] Піші й комонні. Гомін усюди лунав безугавний.

811] Є на розлогій рівнині, якраз перед Троєю-містом,
812] Пагорб високий, що легко його обійти звідусюди.
813] Люди усі Батіеєю пагорб отой називають,
814] А невмирущі боги — надгроб'ям Міріни стрімкої.
815] Там шикувались у лави трояни й союзники їхні.
816] Вождь у троян — великий був Гектор шоломосяйний,
817] Син Пріама. Найкращі з усіх, найчисленніші в нього
818] Збройні загони були, до бою на списах готові.

819] Вів за собою дарданів Еней, син Анхіза могутній,
820] Що від Анхіза колись породила його Афродіта,
821] Ложем на ідських вершинах богиня із смертним з'єднавшись.
822] Був він вождем не один, з ним ішли Архелох з Акамантом,
823] Двоє синів Антенора, досвідчені в справах військових,

824] Тих, що у Зелії їхнє житло, під обніжжями Іди,
825] Люд заможний, що чорну пили Есепову воду,
826] Плем'я троянське очолював син Лікаона блискучий,
827] Пандар, що сам Аполлон дарував йому лук скорострільний.

828] В тих, хто оселею мав Адрестею, й країну Апеську,
829] І Пітією, й Тереї-гори верховини високі,
830] В них на чолі був Адрест і Амфій в броні полотняній,
831] Двоє синів Меропа з Перкоти, що знався відмінно
832] На віщуванні, отже, синам на війну мужозгубну
833] Заборонив він іти. Вони ж не послухали слова
834] Віщого, — видно, вели вже їх Кери до чорної смерті.

835] Хто біля Практія жив, селився навколо Перкоти,
836] В Абіді, в Сесті житло мав або в богосвітлій Арісбі,
837] В тих Пртакід був начальником. Асій, мужів повелитель,

838] Асій, Гіртаків син, що великі, вогнистої масті
839] Коні з Арісби примчали його, з берегів Селеента.
840] Йшов Гіппотой на чолі пеласгів, племен списоборних,
841] Тих, що оселею мають широкоскибу Ларісу,
842] Разом їх вів з Гіппотоєм Пілей, Ареєва парость,
843] Лета обоє сини, Тевтаміда, пеласгів державця.

844] Йшли Акамант і хоробрий Пірой на чолі у фракіян,
845] Що Геллеспонт швидкоплинний у них береги омиває.

846] Був вождем у кіконів, списами озброєних, Евфем,
847] Син Кеада Трезена, годованця Зевса самогр.

848] Вів за собою Пірехм криволуких пеонян загони
849] Здалеку, із Амідона, де Аксій широкий струмує,
850] Аксій, що поїть найкращою в світі водою.

851] В бій пафлагонян вело Пілеменове серце кошлате,
852] З краю енетів прибулих, де мулів є диких багато,
853] Й тих, що оселі свої у Сесамі й Кіторі мали,
854] При берегах партенійських в домах проживали чудових,
855] На Еріфінських вершинах, у Кромні жили й Егіалі.
856] Йшли на чолі алізонів вождями Одій та Епістроф,
857] З дальнього краю, з Аліби, де срібла родовища гойні.
858] Місян — Хромій і Енном очолював, птаховіщатель,
859] Та від загибелі чорної не вберегли його птахи —
860] Смерть він прийняв від руки прудконогого сина Еака
861] В хвилях ріки, де й інших троян потопив той багато.

862] Військо фрігіян богоподібний Асканій і Форкіс
863] Із Асканії проводили, збройного подвигу спраглі.
864] Антіф і Местл меоніян загони вели за собою, —
865] Німфа Гігейського озера і Талемена синове, —
866] Вдвох меоніян вели вони тих, що під Тмолом родились.
867] Наст на чолі був у карів, що мовою грубою мовлять,
868] Тих, що в Мілеті живуть, живуть і на Фтірі, горі тій лісистій,
869] На узбережжях Меандру, на прикрих узгір'ях Мікали.
870] Йшов на чолі у них Наст із братом своїм Амфімахом,
871] Наст з Амфімахом, обидва Німіона світлі синове.
872] В золото вбраний, як дівчина, йшов Амфімах воювати,
873] От нерозумний! Воно ж не спасло від загибелі злої —
874] Смерть він прийняв від руки прудконогого сина Еака
875] В хвилях ріки — й забрав усе злото Ахілл войовничий.

876] Військо лікіян вели Сарпедон і Главк бездоганний
877] З дальнього краю, з Лікії, де Ксантові хвилі вирують.

ПІСНЯ ТРЕТЯ
КЛЯТВИ. ОГЛЯД ВІЙСЬКА З МУРІВ.
ДВОБІЙ АЛЕКСАНДРА І МЕНЕЛАЯ

1] От як скінчили вожді загони свої шикувати,
2] Ринули з криком і гуком трояни вперед, наче птиці, —
3] З криком таким журавлині ключі у високому небі
4] В вирій тікають від злої зими і дощів безнастанних,
5] До Океану-ріки із криком таким відлітають,
6] Смерть і загибель мужам несучи, низькорослим пігмеям, —
7] Напад на них вони лютий вчиняють у млі світанковій.

8] Мовчки, незламною дишучи силою, вийшли ахеї,
9] Кожен готовий в душі один одному поміч подати.
10] Як над гірськими вершинами Нот розливає тумани,
11] Для пастухів — немилі, для злодія ж — кращі від ночі, —
12] Видно не далі в тій млі, ніж падає кинутий камінь, —
13] Так під ногами у воїв, що йшли, підіймалися хмари
14] Куряви, швидко-бо всі по рівнині вони виступали.

15] А як, одні проти одних прямуючи, близько зійшлися,
16] Вийшов з троянського війська вперед Александр боговидий,
17] Вбраний у барсову шкуру і з луком кривим за плечима,
18] Й гострим мечем. У руках тримав два списи мідногострі
19] І, потрясаючи ними, усіх викликав він аргеїв
20] Найхоробріших — поміряти сили в страшному двобої.

21] Щойно побачив його Менелай, Ареєві любий,
22] Як перед військом великими кроками той виступає,
23] Радість відчув, мов лев зголоднілий, що здобич натрапив,
24] Дику на скелях козу чи рогатого оленя раптом
25] Вгледівши. Жадібно здобич зубами він рве, хоч навколо
26] Вже його пси прудконогі та юні ловці оточили.
27] Радість так само відчув Менелай, з боговидим Парісом
28] Близько зустрівшись: за кривду жадав він йому відплатити.

29] В повнім озброєнні він з колісниці на землю зіскочив.

30] Щойно побачив ізблизька його Александр боговидий
31] Перед рядами, серце у грудях йому затремтіло,
32] В шереги воїв своїх одступив він, тікаючи смерті;
33] Наче в ущелинах гір подорожній, дракона зустрівши,
34] Враз усім тілом тремтить, і вбік відскакує швидко,
35] І утікає чим дужче, і лиця йому полотніють, —
36] В страхові так затремтів перед сином Атрея й сховався
37] В лави стрункі гордовитих троян Александр боговидий.

38] Бачив те Гектор і став словами ганьби докоряти:
39] "Горе-Паріс, женолюбе, хоробрий лиш з вигляду звабник!
40] Краще б ти зовсім на світ не родивсь чи безшлюбний загинув!
41] Як би хотів я того, та й для тебе це краще, ніж нині
42] Перед всіма такого безчестя й неслави зазнати!
43] Чуєш, як з тебе регочуться довговолосі ахеї,
44] Що первоборцем хоробрим вважали тебе, на твій красний
45] Дивлячись вигляд, у тебе ж ні сили в душі, ні відваги!
46] Й як ти насмілився, бувши таким, в кораблях мореплавних,
47] Товаришів назбиравши надійних, пливти через море,
48] До чужоземців пройти і зухвало із дальнього краю
49] Викрасти жінку прекрасну, невістку мужів списоборних,
50] Батькові твому на горе, і місту, й народові всьому,
51] Та ворогам лиш на радість, для себе ж самого — на сором!
52] Чом же Ареєві любого ти не пождав Менелая?
53] Знав би, в якого ти мужа дружину відняв пишноцвітну!
54] Не помогли б ні кіфара тобі, ні дари Афродіти,
55] Кучері й врода, якби ти у куряві мертвий валявся.
56] Та боязкі ті трояни занадто, а то вже давно б ти
57] Був у каміннім хітоні за лихо, яке заподіяв".

58] Відповідаючи, мовив йому Александр боговидий:
59] "Гекторе, лаєш мене недарма, справедливо ти лаєш.
60] Завжди-бо серце твоє непохитне, немовби сокира,
61] Що в деревину впинається й розмах посилює в теслі,
62] Як корабельного бруса майстерно і вправно він теше.
63] Так же і в грудях у тебе тверде й безтрепетне серце.
64] Тільки дарів чарівних золотої не гань Афродіти.
65] Славних дарів божественних не гоже-бо людям зрікатись —
66] Тільки боги їх дають, сам ніхто їх одержать не може.
67] А як бажаєш тепер, щоб бій розпочав я й змагався,
68] Хай посідають на землю трояни усі і ахеї,
69] Вийду тоді я вперед з Менелаєм, Ареєві любим,
70] Битися з ним за Єлену й скарби, що взяв я із нею.
71] Хто переможе й себе у двобої проявить сильнішим,
72] Жінку з скарбами її хай веде за собою додому.
73] Ви ж, договір про дружбу засвідчивши в клятвах священних,

74] В широкоскибій Трої живіть, а ті вернуться в Аргос,
75] Кіньми багатий, в Ахею, жінками вродливими славну".

76] Так він сказав. Слова його з радістю вислухав Гектор,
77] Вийшов вперед із лав він троянських і лави їх стримав —
78] Спис ухопив посередині, й стали вони нерухомо.
79] Довговолосі ж, із гнутих націлившись луків, ахеї
80] Стріли метать почали і кидати в нього камінням.
81] Голосно крикнув тоді володар мужів Агамемнон:

82] "Стійте, аргеї, заждіть, не стріляйте, синове ахеїв!
83] Слово нам хоче промовити Гектор шоломосяйний".

84] Так він сказав, і враз зупинили свій запал трояни
85] Й мовчки стояли. До ратей обох тоді Гектор промовив:

86] "Слухайте, Трої сини й в наголінниках мідних ахеї,
87] Що говорив Александр, від якого вся звада між нами.
88] Він закликає троян, а з ними так само й ахеїв
89] Пишну з плечей своїх зброю на землю зложить многоплідну,
90] Сам же він вийде вперед з Менелаєм, Ареєві любим,
91] Битися з ним за Єлену й скарби, що взяв він із нею.
92] Хто переможе й себе у двобої проявить сильнішим,
93] Жінку з скарбами її хай веде за собою додому.
94] Ми ж договір про дружбу засвідчимо в клятвах священних".

95] Так він сказав. Всі навколо стояли в мовчанні глибокім.
96] Врешті озвався із словом до них Менелай гучномовний:

97] "Слухайте ж ви і мене. Найтяжчим-бо пройняте болем
98] Серце моє. І сам-бо я мислю — вже час розійтися
99] Мирно аргеям з троянами. Досить вже лиха зазнали
100] Через цю зваду мою і призвідця її Александра.
101] Той з нас обох, кому долею суджена смерть і загибель,
102] Хай умирає. Інші ж із миром усі розійдіться.
103] Та приведіть сюди чорне ягня і білу ягницю —
104] Сонцю й Землі. Для Зевса ми інше іще приведемо.
105] Силу Пріамову теж приведіть, щоб клятви завірив
106] Сам він, бо високодумні синове його й віроломні, —
107] Зевсових клятв щоб ніхто не посмів би зухвало порушить.
108] Наче той вітер, витають молодших людей міркування.
109] Стане ж до справи старіший, то пильно вперед і назад він
110] Гляне, — так, щоби вийшло обом сторонам якнайкраще".

111] Так він промовив. І радість троян охопила й ахеїв:
112] Блисла надія тоді, що війна осоружна скінчиться.
113] Скочили всі з колісниць, поставили коней рядами,
114] Зброю із себе зняли й на землю одні проти одних
115] Склали близенько — два війська лиш смужка мала розділяла.
116] Гектор окличників двох до міста послав невідкладно
117] Пару ягнят привести і Пріама старого покликать.
118] А одночасно й Талтібія вирядив вождь Агамемнон

119] До кораблів крутобоких негайно іти і пригнати
120] Звідти ягня, і не смів Агамемнона він не послухать.

121] Звістку білораменній Єлені Іріда приносить,
122] Вигляд зовиці прибравши, дружини Антеноріда, —
123] Син-бо Антенора, Гелікаон-володар, за дружину
124] Мав Лаодіку, на вроду з Пріамових дочок найкращу.
125] В домі застали Єлену — та ткала великий, подвійний
126] Плащ пурпуровий, на нім бойові гаптувала змагання
127] Поміж троян конеборних і міднохітонних ахеїв,
128] Що від Ареєвих рук перетерпіли стільки за-неї.
129] Близько спинившись, їй мовила так прудконога Іріда:

130] "Вийди-но, люба красуне, поглянь, яке діється диво
131] Поміж троян конеборних і міднохітонних ахеїв!
132] Вів на рівнину одних проти одних Арей многослізний
133] Воїв отих, войовничого сповнених, згубного шалу,
134] Й от вони мовчки стоять, війна поміж них припинилась,
135] Сперлись усі на щити, списи повтикали у землю.
136] Тільки один Александр з Менелаєм, Ареєві любим,
137] Вдвох на великих списах змагатися будуть за тебе.
138] Хто переможе, тому ти дружиною любою станеш".
139] Мовивши це, богиня солодке бажання збудила
140] В неї до першого мужа, і міста, й батьків її милих.
141] Швидко вона, срібно-біле напнувши тонке покривало,
142] Вийшла з світлиці своєї, рясні проливаючи сльози,
143] І не сама: з нею разом зійшли дві служниці додолу,
144] Етра, Піттеєва донька, й Клімена услід велеока.
145] От незабаром вони до Скейської брами добігли,

146] В вежі над брамою там з Пріамом, Пантоєм, Тіметом,
147] Лампом, і Клітієм, та Гікетаоном, віттю Арея,
148] Ще й Укалегон удвох із Антенором, мудрі обидва, —
149] Люду старійшини всі над брамою в вежі сиділи,
150] Надто старі, щоб іти воювати, але — красномовці,
151] Вславлені скрізь, неначе цикади, що в лісі зеленім,
152] Сидячи в вітті дерев, виспівують солодкозвучно.
153] Так і троянські вожді на вежі сиділи високій.
154] Щойно уздріли Єлену вони, що доходила вежі,
155] Стиха між себе крилаті слова почали промовляти:
156] "Ані троян неможливо, ні мідноголінних ахеїв
157] Ганить, що злигоднів безмір за жінку таку вони терплять.
158] Страшно обличчям своїм на богинь вона схожа безсмертних.
159] Та хоч яка вона є, кораблем хай додому вертає,
160] Тільки б надалі нещасть не лишала ні нам, ні потомкам".
161] Так говорили, Пріам же до себе Єлену покликав:
162] "Люба дитино, підходь-но сюди і сідай біля мене.
163] Першого мужа побачиш, і родичів близьких, і друзів.

164] Передо мною не винна ти, винні лиш вічні богове, —
165] То лиш вони повели на війну многослізну ахеїв.
166] Ти ж назови мені тут ім'я того велетня мужа,
167] Що за ахеянин то, високий такий і могутній?
168] Є між ахеями зростом і постаттю й вищі за нього,
169] Але такого прекрасного й гідного виглядом мужа
170] Очі мої ще не бачили. Тож на державця він схожий".

171] В відповідь мовить Єлена йому, між жінок богосвітла:
172] "Свекоре любий, я страх і пошану до тебе вчуваю.
173] Краще б лиха мене смерть обняла того дня, коли з сином
174] Я від'їжджала твоїм, світлицю лишаючи шлюбну,
175] Донечку милу, й родину мою, і улюблених подруг.
176] Але не сталося так, отим-то й слізьми умліваю.
177] Зараз тобі відповім, що хочеш ти знати й питаєш.
178] Перед тобою — широковладний Атрід Агамемнон,
179] Славний державець, до того іще й списоборець могутній.
180] Дівер він був мені, сучці безстидній! Якби ж то ним був він!"

181] Так говорила, і старець, із нього дивуючись, мовив:
182] "Благословенний богами Атріде, від роду щасливий!
183] Скільки у владі твоїй синів пробував ахейських!
184] Був я в Фрігії колись, виноградними лозами славній,
185] Бачив я там бистрокінних фрігіян загони численні,
186] Військо Отрея й полки богорівного бачив Мігдона.
187] Вздовж узбережжя Сангарія їхній стояв тоді табір.
188] Був же тоді поміж ними і я як їхній союзник
189] В день той, коли амазонки з'явилися муйоподібні.
190] Стільки їх все ж не було, скільки тут бистрооких ахеїв".

191] Другим тоді Одіссея уздрівши, спитав її старець:
192] "Люба дитино, тепер і про цього скажи мені — хто він?
193] Хоч головою він нижчий таки, ніж Атрід Агамемнон,
194] А як поглянути — ширший від нього грудьми і плечима.
195] Зброю свою бойову на землю він склав многоплідну,
196] Сам же, немов той овен, він шереги війська обходить.
197] Справді-бо він таки на барана густорунного схожий,
198] Що крізь отару проходить численних овець срібнововних".

199] В відповідь мовить йому народжена Зевсом Єлена:
200] "Муж цей — Лаерта старого то син, Одіссей велемудрий.
201] Він між народом Ітаки, скелястого острова, виріс,
202] В хитрощах знається всяких і тямить в порадах розумних".

203] Мудрий Антенор з таким тоді словом до неї звернувся:
204] "Чистая правда усе, що зараз ти мовила, жінко,
205] Бо задля тебе колись посланцем Одіссей богосвітлий
206] Вже приїздив був сюди з Менелаєм, Ареєві любим.
207] В домі своєму приймав я обох, частував їх гостинно:
208] Запам'ятав я і постаті їхні, й поради розумні,
209] Як на нараду троян обоє приходили разом,
210] Стоячи, пліч шириною з-між них Менелай вирізнявся,
211] Сидячи поряд із ним, Одіссей здавався ставнішим.
212] А починали на зборах слова вони й задуми ткати,
213] То Менелай говорив хоч виразно, але швидкомовно
214] Й коротко дуже — не був говіркий, балакун многослівний,
215] Стисло умів промовляти, хоч віком він був і молодший,
216] А як підводився з місця свого Одіссей велемудрий —
217] Довго мовчки стояв, утупивши очі у землю,
218] Берла ні взад, ні вперед не хилив у своїй-він правиці,
219] А непохитно тримав, немовби до того незвиклий.
220] Скажеш ти — чимсь роздратований він чи якийсь навіжений.
221] Тільки як видобув він із грудей своїх голос могутній —
222] Мова його гомоніла, як та снігова хуртовина,
223] Й годі із смертних комусь тоді з Одіссеєм змагатись.
224] Не дивувались і ми вже, який він був доти на вигляд".

225] Третім Еанта побачивши, знову спитав її старець:
226] "Хто ж бо ахеянин цей, величавий такий і могутній?
227] Всіх перевищив аргеїв він зростом і пліч шириною".

228] Мовить йому довгошатна Єлена, з жінок богосвітла:
229] "Велетень цей — то Еант, оплот і опора ахеїв.
230] З другого боку, як бог, стоїть серед воїнів крітських
231] Ідоменей, кругом його крітські вожді оточили.
232] Часто його Менелай пригощав, Ареєві любий,
233] В нашому домі, коли приїздив він із острова Кріту.
234] Бачу я й інших там нині усіх бистрооких ахеїв —
235] Легко пізнала б я кожного й навіть на ймення назвала б.
236] Воєначальників двох лиш не можу знайти я між ними —
237] Кастора, коней впокірника, й п'ястю бійця Полідевка,
238] Рідних братів моїх: мати моя їх обох породила.
239] Чи з Лакедемона любого з військом вони й не рушали,
240] Чи й доплили аж сюди на своїх кораблях мореплавних,
241] Га не бажають до бою із іншими разом ставати,
242] Глуму й зневаг боячись, що на долю мені випадають".

243] Мовила так, але їх узяла вже земля життєдайна
244] У Лакедемоні, там, де мила була їх отчизна.

245] В час той окличники в жертву богам несли через місто
246] Пару ягнят і плід польовий, що серця звеселяє,
247] Вина в козиних міхах. Ідей же, окличник, кратеру
248] Ніс у руках осяйну і келихи золотоплавні.
249] Так, підійшовши до старця Пріама, його умовляв він:

250] "Встань, Лаомедонтіаде, зовуть тебе кращії люди
251] З-поміж троян конеборних і міднохітонних ахеїв
252] Вийти до них на рівнину засвідчити клятви священні.
253] Твій-бо син Александр з Менелаєм, Ареєві любим,

254] З довгими стануть списами за жінку двобоєм змагатись.
255] Хто переможе, той жінку і всі її скарби здобуде.
256] Ми, договір про дружбу засвідчивши в клятвах священних,
257] В широкоскибій житимем Трої, ті вернуться в Аргос,
258] Кіньми багатий, в Ахею, жінками вродливими славну".

259] Так він сказав, і жахнувся Пріам староденний, і коней
260] Бистрих велів запрягать. За хвилину був повіз готовий.
261] Вийшов старець на нього і взявсь за натягнуті віжки.
262] Поряд Антенор із ним на прегарній стояв колісниці.
263] Коней крізь Скейські ворота вони на рівнину погнали.

264] Скоро туди прибули, де трояни й ахеї стояли,
265] Із колісниці своєї на землю зійшли многоплідну
266] І посередині разом пішли між троян і ахеїв.
267] З місця тоді підвелися володар мужів Агамемнон
268] І Одіссей велемудрий. Окличники славні жертовних
269] Тут же овець привели, і вина у блискучій кратері
270] їм намішали, і воду зливали державцям на руки.
271] Син же Атрея рукою свій витягнув ніж, що звичайно
272] В нього при боці висів біля піхов меча величезних,
273] Вовну відрізав з голів у ягнят, і окличники зараз
274] Пороздавали її троянським вождям і ахейським.
275] Руки здіймаючи, голосно став Агамемнон молитись:

276] "Зевсе, наш батьку, володарю Іди, преславний, великий!
277] Сонце, що бачиш усе з високості, все чуєш на світі,
278] Ріки, й земля, і ви, що в підземних оселях нещадно
279] Мертвих караєте всіх, хто зламав за житА свою клятву,
280] Свідками будьте ви нам, охоронцями клятві священній!
281] Як у двобої отут уб'є Александр Менелая,
282] Хай залишає Єлену собі з дорогими скарбами,
283] Ми ж попливемо назад на своїх кораблях мореплавних.
284] Але якщо Александра уб'є Менелай русокудрий,
285] Хай нам трояни Єлену назад із скарбами повернуть,
286] Повністю хай і пеню, як належить, аргеям заплатять,
287] Так, щоб пам'ять про це й для майбутніх потомків лишилась.
288] А як платити не схоче Пріам і Пріамові діти
289] Те, що належить, коли б Александр у двобої загинув,
290] Тут і надалі лишусь за пеню я оту воювати,
291] Поки нарешті війни не завершу кінцем переможним".

292] Мовив і, горла ягнят полоснувши нещадною міддю,
293] Враз їх на землю поклав, ті ж, останній спускаючи подих,
294] В судорогах трепетали: бо ж сил позбавила мідь їх.
295] Потім, у чаші з кратери черпнувши вина, з молитвами
296] Вічноживущим богам творить почали узливання.
297] Так не один виголошував з-поміж троян і ахеїв:

298] "Зевсе, преславний, великий, та інші богове безсмертні!

299] В першого з тих, хто клятву священну порушить посміє,
300] Мозок нехай по землі, немов це вино, розіллється
301] В них і в дітей їх, жінками ж інші нехай володіють".

302] Так говорили. Та цих молитов не послухав Кротон.
303] В час той Пріам Дарданід таким до них словом озвався:

304] "Слухайте, Трої сини і мідноголінні ахеї!
305] Я в Іліон, вітрами овіяний, зараз вертаюсь.
306] Сили немає на власні дивитися очі, як буде
307] Битись мій син дорогий з Менелаєм, Ареєві любим.
308] Знає один тільки Зевс та інші богове безсмертні,
309] Хто з них на смерть у двобої приречений долі велінням".

310] Мовив, і, в повіз поклавши овнів отих, муж богорівний
311] Вийшов на нього й сам і узявсь за натягнуті віжки.
312] Поруч Антенор із ним на прегарній стояв колісниці.
313] До Іліона назад удвох вони разом вернулись.

314] Гектор тим часом, Пріама дитя, й Одіссей богосвітлий
315] Спершу одміряли місце двобою і, вкинувши потім
316] В мідянокутий шолом жеребки, потрусили, щоб мати
317] Знак, кому першому кидати мідного списа в двобої.
318] Руки здіймаючи, стали обидва народи молитись.
319] Так не один виголошував з-поміж троян і ахеїв:

320] "Зевсе, наш батьку, володарю Іди, преславний, великий!
321] Дай, щоб той з них, хто винен у зваді оцій поміж нами,
322] Смертю побитий, зійшов у А'ідову темну оселю,
323] Ми ж свою дружбу у клятвах священних зміцнили б навіки".

324] Так говорили. Шоломосяйний труснув жеребками
325] Гектор, назад одвернувшись. І випав Парісові жереб.
326] Всі посідали рядами там саме, де кожен рисистих
327] Коней тримав на припоні й оздоблена зброя лежала.
328] От пишнокосої муж Єлени, Паріс богосвітлий,
329] Свій обладунок прегарний на плечі почав одягати.
330] Спершу собі на гомілки наклав наголінники мідні,
331] Дуже красиві, срібними пряжками їх застебнувши.
332] Потім і панцир на груди свої надягнув, що від брата
333] Мав Лікаона: йому-бо якраз він приходивсь до міри.
334] Через плече перевісив він срібноцвяхований мідний
335] Меч свій і щит — міцний і великий — узяв із собою.
336] Голову дужу шоломом покрив він, кутим майстерно,
337] З кінською гривою, — страшно над гребнем вона розвівалась.
338] Вибрав і списа міцного, що саме прийшовсь до долоні.
339] Зброю так само почав бойову й Менелай одягати.

340] А як у лавах своїх нарешті озброївся кожен,
341] Вийшли вони на середину поміж троян і ахеїв,
342] Погляди грізно схрестивши. Були всі охоплені жахом —
343] І конеборні трояни, і мідноголінні ахеї.

344] Близько один проти одного стали на змірянім полі
345] І в войовничім завзятті списами лише потрясали.
346] Перший метнув уперед Александр довготінного списа
347] Й сильно ударив Атріда у щит, на всі сторони рівний,
348] Міді ж, проте, не пробив, і зігнулося вістря списове
349] В броні щита. Після цього підняв Менелай, син Атрея,
350] Мідного списа, до Зевса взиваючи, батька живущих:

351] "Дай мені, Зевсе, помститись над тим, хто так мене скривдив,
352] Хай від моєї руки Александр богосвітлий загине,
353] Так щоб навіть і той, хто лиш має родитись, жахався
354] Дружні чуття зневажать і злом за гостинність платити".

355] Так він сказав, замахнувся, метнув довготінного списа
356] Й сильно ударив Паріса у щит, на всі сторони рівний.
357] Зразу щита простромив осяйного могутнім він списом,
358] Що й через панцир пройшов, оздоблений пишно й багато.
359] Проти самої пахвини роздер Александру хітона
360] Спис той. Та вчасно крутнувсь він і чорної смерті уникнув.
361] З піхов Атрід тоді вихопив срібноцвяхований меч свій
362] І, розмахнувшись, ударив по гребню шолома. Зламався
363] Меч аж на три і чотири уламки і з рук його випав.
364] Тяжко зойкнув Атрід, на широке поглянувши небо:

365] "Зевсе, наш батьку, ніхто із богів не вредніший за тебе!
366] На Александрові я вже помститись гадав за підступність,
367] Та поламавсь мені меч у руках, і з міцної долоні
368] Марно мій спис вилітав, — його ж бо, проте, не убив я!"

369] Так він сказав, ухопив за шолом довгогривий Паріса
370] І поволік, шарпонувши, до мідноголінних ахеїв.
371] Ніжну шию стискав Александрові ремінь узорний,
372] Що за підв'язку шоломові був під його підборіддям.
373] Вже б і його доволік, невимовної слави зажив би,
374] Коб Афродіта за ними не стежила, Зевсова донька,
375] І не порвала той ремінь, з волової кроєний шкури.
376] Тож порожній шолом у могутній руці опинився.
377] Розмахом дужим його до мідноголінних ахеїв
378] Кинув герой, і вони тут же шолом підхопили.
379] Сам же знов до Паріса він кинувсь, бажаючи вбити
380] Мідяним списом. Та легко його із очей Афродіта
381] Скрила, як можуть це тільки богове, імлою вповивши,
382] І віднесла до шлюбних покоїв його запашистих.
383] Потім Єлену покликати вийшла. Знайшла її швидко
384] В вежі високій — круг неї троянські жінки там сиділи.
385] Тихо смикнула її за нектарнопахуше одіння
386] Й мовить їй, вигляду сивої жінки прибравши, старої
387] Прялі, яка, при Єлені іще в Лакедемоні живши,
388] Вовну їй пряла чудову, і та її дуже любила.

389] Вигляду прялі прибравши, їй мовила так Афродіта:

390] "Швидко зі мною іди. Александр тебе кличе додому.
391] В шлюбнім покої сидить він на тонко обточенім ложі,
392] Сяючи вродою й шатами. Ти не сказала б ніколи,
393] Що із двобою він щойно вернувся, — або у танок він
394] Має іти, або по танкові присів опочити".

395] Мовила так і в грудях всю душу її схвилювала.
396] Та як прекрасну побачила шию богині Єлена,
397] Перса, жагою наповнені, й блиском осяяні очі,
398] Серцем жахнулась і так, озвавшись до неї,— сказала:

399] "О безпощадна, для чого ти знов спокусить мене хочеш?
400] Може, ще далі, у місто якесь заведеш многолюдне
401] Аж у Фрігії самій чи в принаднім краю Меонії,
402] Де серед смертних людей теж серцю твоєму є любий?
403] Чи не тому, що тепер Менелай переміг Александра
404] Світлого й хоче додому негідну мене повернути,
405] Чи не тому ти до мене прийшла — лихеє кувати?
406] Йди вже до нього сама, стежок відречися богівських,
407] Хай вже ніколи нога твоя більш на Олімп не ступає,
408] Оберігай його спокій і вічно терпи все від нього,
409] Поки тебе як дружину або як невольницю прийме.
410] 1 Я ж не піду вже до нього, — стелить йому спільнеє ложе —
411] Сором мені і ганьба. Троянські жінки після цього
412] Справді мене засміють. Я вже й так перетерпіла досить".

413] Гнівом уся спалахнувши, промовила їй Афродіта:
414] "Змовкни, зухвала, не сердь мене, бо як розгніваєш, кину
415] Й так же зненавиджу сильно тебе, як раніше любила,
416] Серед троян і данаїв лиху розпалю я до тебе
417] Злобу й ненависть, і ти ганебною смертю загинеш".

418] Мовила так, і злякалася Зевсова донька Єлена,
419] І, срібно-білим ясним покривалом накрившися, мовчки
420] Вийшла услід божеству, від троянських жінок потаємно.
421] До Александрових разом дійшли вони пишних покоїв,
422] Знов до роботи своєї челядниці жваво взялися,
423] І до високої спальні ввійшла між жінок богосвітла.
424] В руки стілець на усміхи щедра взяла Афродіта
425] Й до Александра його поставила ближче богиня.
426] Сіла Єлена, дочка егідодержавного Зевса,
427] Й, очі убік одвернувши, корить почала свого мужа:
428] "З бою вернувся? Бодай би краще там і загинув,
429] Здоланий мужем могутнім, колишнім моїм чоловіком!
430] Чи не хваливсь ти, що над Менелаєм, Ареєві любим,
431] Маєш велику і в силі, і в списі, й в руці перевагу?
432] Що ж, повертайся й виходь з Менелаєм, Ареєві любим,
433] Битися знов сам на сам. Та все-таки я тобі раджу

434] Втриматись краще і більше з русявим отим Менелаєм
435] На нерозважний не йти поєдинок, не битись двобоєм
436] Так необачно, щоб тут же він списом тебе не приборкав!"

437] Відповідаючи, так Паріс тоді мовив до неї:
438] "Гнітом докорів гірких не гніти мені душу, дружино!
439] Нині мене переміг Менелай при підтримці Афіни,
440] Завтра ж його я здолаю, — адже й біля нас є богове!
441] Ну, а тепер у постелі зажиймо розкошів кохання!
442] Ще-бо мій розум ніколи таке не мутило бажання,
443] Навіть як викрав тебе з Лакедемона я чарівного
444] На кораблях мореплавних, і ми на Кранаї, скелястім
445] Острові, вперше коханням і ложем з тобою з'єднались, —
446] Весь я коханням горю і солодкого повен жадання".

447] Так він сказав і до ложа пішов, а за ним і дружина.
448] Поки на ложі різьбленому разом вони спочивали,
449] Син Атрея, як звір той, гасав серед натовпу всюди,
450] Чи не угледить нараз Александра, подібного богу.
451] Та ні від кого з троян і союзників славних дізнатись
452] Про Александра не міг Менелай, Ареєві любий.
453] З дружби ніхто не ховав би його, якби тільки побачив,
454] Всім він ненависний був, немовби та чорна загибель.
455] Мовив до них тоді так володар мужів Агамемнон:

456] "Слухайте, Трої сини, і дардани, і військо союзне!
457] Бачили ви — переміг Менелай, Ареєві любий,
458] Тож аргів'янку Єлену з усім її скарбом багатим
459] Видайте нам і пеню заплатіть, як належить, за неї,
460] Так щоб пам'ять про це й для майбутніх потомків лишилась".

461] Так говорив їм Атрід, і схвалили ту мову ахеї.

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА
ПОРУШЕННЯ КЛЯТВ. ОБХІД ВІЙСЬКА АГАМЕМНОНОМ

1] Радили раду боги, у господі сидячи в Зевса
2] На золотому помості, і юна володарка Геба
3] Всім розливала нектар, вони ж золоті піднімали
4] Келихи в честь одне одного і поглядали на Трою.
5] Та заманулось Кронідові словом ущипливим Геру
6] Подратувати, і от жартома він до неї промовив:

7] "Дві між богинями тут заступниці є в Менелая:
8] Гера аргейська і з нею Алалкоменіда Афіна.
9] Справді сидять тут обидві й, здаля поглядаючи тихо,
10] Слухають слово його. Афродіта, на усміхи щедра,
11] Завжди з Парісом усюди, від згуби його захищає.
12] От врятувала й сьогодні, коли вважав себе мертвим.
13] Та переміг же, проте, Менелай, Ареєві любий.
14] Тож поміркуймо тепер, як далі спрямуємо справу —
15] Знову жахливу розпалим війну й бойову колотнечу
16] Поміж народів чи згоди між ними дамо досягнути?
17] В разі якщо це милим здається для вас і приємним,
18] Хай непорушним лишиться Пріама владущого місто,
19] А аргів'янку Єлену нехай Менелай забирає".

20] Так він сказав, і з обуренням слухали Гера й Афіна.
21] Поруч сиділи вони і троянам біду замишляли.
22] Тільки Афіна мовчала й ні слова із уст не зронила,
23] Хоч і лютилася гнівом на Зевса, могутнього батька.
24] Гера ж у грудях не стримала гніву свого і сказала:

25] "Немилосердний Кроніде, яке-бо ти вимовив слово!
26] Чи надаремним бажаєш і марним ти труд мій зробити
27] Й піт, що в трудах обливалася ним я і коней трудила,
28] Воїв ахейських на горе Пріамові й дітям збиравши?

29] Дій, як ти волиш, та інші того не схвалять богове".

30] З гнівним обуренням мовив у відповідь Зевс хмаровладний:
31] "О безпощадна! Яку ж бо Пріам і Пріамові діти
32] Прикрість тобі учинили, що в тебе на думці одно лиш,
33] Як Іліон зруйнувати, прегарно збудоване місто?
34] Лиш через брами та мури високі ввірвавшись до нього,
35] Тільки Пріама живцем із дітьми поглинувши й інших
36] Трої синів, лиш тоді б свою ти наситила злобу.
37] Що ж, як хочеш роби. Хай надалі лише ця незгода
38] Не обертається в зваду між мною й тобою велику.
39] Ще тобі інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:
40] Як заманеться колись і самому мені зруйнувати
41] Місто, в якому мужі проживатимуть любі для тебе,
42] Дай мені волю тоді і гніву мого ти не стримуй,
43] Так же, як зараз і я проти волі тобі уступаю.
44] Скільки під сонцем ясним, під зоряним неба наметом
45] Гарних є міст і держав, де люди живуть земнородні,
46] Серцем моїм над всіма Іліон я шаную священний
47] І на чолі із Пріамом народ списоборця Пріама.
48] Там мій ніколи олтар без учт не лишався належних,
49] Чи узливань, чи жертовного диму, що нам подобає".

50] В відповідь мовила Гера йому, велеока владарка:

51] "А як на мене, то три є міста, мені найлюбіших:
52] Аргос, і Спарта, й до них широкодорожня Мікена.
53] Що ж, руйнуй їх, як стануть для серця твого осоружні.
54] Ні заступатись за них, ні перечить тобі я не буду.
55] Хай би перечила я, як станеш ти їх руйнувати, —
56] Не досягну тим нічого, бо ти набагато сильніший.

57] Та не повинен же труд і мій залишатися марним.
58] Я божество, як і ти, бо одного з тобою ми роду.
59] Старшою все ж таки Кронос мене породив гнучкомудрий,
60] Двічі поважну, — і родом, і тим, що тобі за дружину
61] Стала, а ти ж над всіма безсмертними владу тримаєш.
62] Будьмо ж одне перед одним поступливі в цьому обоє.
63] Я — тобі, ти — мені, щоб і інші боги це за приклад
64] Мали для себе. А зараз — скажи якнайшвидше Афіні,
65] Щоб поспішала на поле змагання троян і ахеїв
66] І намовляла троян порушити першими клятви,
67] Що їх недавно дали вони гордим у славі ахеям".

68] Так говорила, й уважив їй батько людей та безсмертних,
69] І до Афіни промовив одразу ж він слово крилате:

70] "Вируш негайно у путь до війська троян і ахеїв,
71] Спробуй намовить троян порушити першими клятви,
72] Що їх недавно дали вони гордим у славі ахеям".

73] Так він Афіну на те спонукав, до чого та й прагла.
74] Кинулась швидко вона із високих вершин олімпійських,
75] Наче зоря, що син гнучкомудрого Кроноса нею
76] Шле мореплавцям чи війська широким загонам знамення
77] Світло-яскраве, і сиплються іскри навкруг незліченні.
78] Схожа на неї злетіла на землю Паллада Афіна
79] І серед війська упала. Всіх жах охопив невимовний —
80] І конеборних троян, і мідноголінних ахеїв.
81] Так не один говорив, на сусіда поглянувши зблизька:

82] "Знову жахлива почнеться війна й бойова колотнеча
83] Поміж народів — невже ж таки миру не дасть осягнути
84] Зевс, наших воєн людських керівник і верховний правитель?"

85] Так не один виголошував серед троян і ахеїв.
86] Вигляду Антеноріда прибравши, бійця Лаодока,
87] Поміж троянських мужів замішалась тим часом Афіна —
88] Чи богорівного де не натрапить Пандара між ними?
89] Скоро в юрбі могутній Лікаона син бездоганний
90] В очі їй впав. При могутніх стояв він рядах щитоносних
91] Війська того, що сам він привів з-над Есепових течій.
92] Близько підходить і мовить вона йому слово крилате:

93] "Хочеш мене ти послухать, Лікаона сину розумний?
94] От коли б зважився бистру пустить ти стрілу в Менелая,
95] Мав би подяку троян і слави у них ти зажив би,
96] А щонайбільше з усіх — в молодого вождя Александра.
97] Перший тепер він тобі багаті приніс би дарунки,
98] Тільки б побачив лише, як Атрід Менелай войовничий,
99] Пострілом стятий твоїм, на вогнище сходить скорботне.
100] Тож в Менелая славетного кидай стрілу свою прямо,
101] Давши обіт Аполлону Лікійському, славному луком,
102] Щедру йому принести гекатомбу з ягнят первородних,
103] Щойно додому повернешся в мури Зелеї священні".

104] Так говорила Афіна і впевнила розум безумця.
105] Зняв із плеча свого лук він, гладенько обтесаний з рогу
106] Дикої сарни швидкої, що сам, затаївшись в засаді,
107] В груди стрілою поцілив її, коли мала стрибнути
108] З бескиду й тут же замертво навзнак на скелю упала.
109] Роги над лобом у неї долонь на шістнадцять здіймались.
110] їх, обробивши ретельно, з'єднав роготокар майстерний,
111] Вилощив лук і на край приладнав золотеє окільце.
112] Лук спорядив і, об землю обперши, його натягнув він,
113] Товариші ж хоробрі щитами його заступили,
114] Щоб не наскочили часом Арея синове, ахеї,
115] Перш ніж впаде Менелай войовничий, Атрея нащадок.
116] З сагайдака він, віко ізнявши, невживану вийняв
117] З нього крилату стрілу — скорбот провинницю чорних,
118] Швидко наклав ту гірку він стрілу на лук з тятивою,

119] Давши обіт Аполлону Лікійському, славному луком,
120] Щедру йому принести гекатомбу з ягнят первородних,
121] Щойно додому він вернеться в мури Зелеї священні;
122] Взявши стрілу й молотком її вправивши в жилу волову,
123] Він до грудей тятиву притулив, а залізко до лука.
124] Тільки-но дугоподібний він лук натягнув свій великий,
125] Лук задзвенів, тятива загула, і стріла гостродзьоба
126] Враз полетіла, жадаючи вцілити в натовп ворожий.

127] Та не забули блаженні боги, Менелаю, про тебе,
128] Й перша з них — Зевсова донька Афіна, що здобич дарує.
129] Стала вона біля тебе й стрілу відхилила колючу,
130] Легко від тіла її відігнала, немовби та мати
131] Муху зганяє з дитини, повитої сном найсолодшим.
132] Вістря її скерувала в те місце, де череса злотні
133] Пряжки, на панцир зайшовши, подвійну броню утворили.
134] В міцно пов'язаний черес гіркеє утрапило вістря,
135] Наскрізь пробила стріла майстерно оздоблений пояс
136] І пройняла вона й панцир, оздобами пишними вкритий,
137] Навіть пов'язку, що тіло йому від списів захищала
138] Захистом певним, — навіть її вона теж пронизала,
139] Тіло героєві ледь зачепивши, по шкірі дряпнула,
140] Й цівкою чорно-багряною кров з тої рани побігла.

141] Як меонійські жінки чи карійські слонову фарбують
142] Пурпуром кість, щоб наличники нею оздобити кінські,
143] І бережуть її дома — й багато комонників хтіло б
144] Мати її, але жде на державців оздоба коштовна:
145] Разом і коням краса, і візничому слава і шана, —
146] Так і тобі, Менелаю, збагрились пурпурною кров'ю
147] Стегна й гомілки стрункі, аж до кісточок, що над ступнею.

148] З жаху тоді затремтів державець мужів Агамемнон,
149] Чорну побачивши кров, що з рани відкритої бігла.
150] З жаху тремтів весь тоді й Менелай, Ареєві любий.
151] Та як побачив зазублини й зав'язь стріли він над тілом,
152] Знову йому до грудей вернулася духа бадьорість.
153] Важко зітхнувши, — навколо й усе товариство зітхало, —
154] Взяв Менелая за руку й сказав володар Агамемнон:

155] "Брате мій любий! Тобі на загибель ту склав я угоду,
156] Проти троян одного з ахеїв поставивши битись!
157] Ось тебе ранено — клятву священну зламали трояни!
158] Але ні клятвенна кров баранів не буває даремна,
159] Ні узливання, ні потиск правиць, що ми ними клялися.
160] Як не віддасть їм тепер олімпієць, то все ж неодмінно,
161] Хоч і пізніш, а віддасть, а ті вже заплатять за зраду
162] І головами своїми, й жінками, і рідними дітьми.
163] Добре-бо знаю це все і розумом я, і душею.

164] День той настане колись — Іліон загине священний.
165] З ним же загине Пріам і весь люд списоборця Пріама.
166] Зевс, що в ефірі живе, з висоти свого трону, Кроніон,
167] Темною сам потрясе тоді з неба егідою, в гніві
168] За віроломство й обман. І збудеться все неодмінно.
169] Але страшна мені буде скорбота й печаль, Менелаю,
170] Якщо тепер ти умреш, досягнувши кінця свого віку,
171] Вкритий ганьбою до Аргоса спраглого я повернуся.
172] Згадувать зразу ж почнуть ахеї тоді про вітчизну.
173] На похвальбу і Пріамові, й іншим троянам покинем
174] Ми аргів'янку Єлену. Твої зотліватимуть кості
175] В полі під Троєю, справа ж нескінчена так і лишиться.
176] Скаже тоді не один із троян гордовито зухвалих,
177] Ставши ногою, славетний Атріде, на пагорб твій гробний:
178] "О, коли б так і завжди свій гнів виявляв Агамемнон,
179] Як задаремно тепер привів сюди військо ахейське
180] 11 з кораблями порожніми знов повернувся додому,
181] В край вітчизняний, хороброго кинувши тут Менелая".
182] Скаже він так, і тоді — хай земля мене рідна поглине".
183] Щоб підбадьорить його, Менелай йому мовить русявий:
184] "Духом кріпися, щоб страху не сіять у війську ахейськім.
185] 1 Гостра не впала стріла на місця небезпечні", спочатку
186] Пишно мережаний черес затримав її та запона
187] Потім з пов'язкою, що мідники мені хитро склепали".
188] Відповідаючи, мовить владущий йому Агамемнон:
189] "О, коли б то й було так, улюблений мій Менелаю!
190] Рану досвідчений лікар огляне твою і цілющих
191] Ліків дасть, щоб чорні тобі заспокоїти болі".
192] Зразу ж покликаний був ним Талфібій, окличник божистий:

193] "Кликни, Талфібію, хай Махаон сюди прийде негайно,
194] Того Асклепія син, що лікарем був бездоганним,
195] Хай Менелая огляне, хороброго сина Атрея.
196] Лучник якийсь із троянських рядів чи лікійських стрілою
197] Ранив його — на славу собі та усім нам на горе".

198] Так він сказав, і послухався мови тієї окличник.
199] Швидко крізь лави ахеїв проходить він міднохітонних,
200] Скрізь Махаона шукаючи. Бачить нарешті — стоїть він,
201] Колом могутніх оточений військ щитоносних, що з Трікки,
202] Коням поживної, разом із ним у похід вирушали.
203] Близько спинившись, промовив до нього він слово крилате:

204] "Сину Асклепія, кличе владущий тебе Агамемнон,
205] Щоб Менелая оглянув, хороброго сина Атрея.
206] Лучник якийсь із троянських рядів чи лікійських стрілою
207] Ранив його — на славу собі та усім нам на горе".
208] Так він сказав, і душу йому він у грудях стривожив.

209] Разом пішли вони вдвох через табір широкий ахеїв.
210] А як до місця дійшли, де лежав Менелай русокудрий
211] Ранений, кращі круг нього ахейські зібралися колом
212] Люди, і от Махаон посередині став богорівний,
213] І витягати почав він стрілу, що вп'ялася у черес,
214] Та на стрілі поламались при тому зазублини гострі.
215] Він розстебнув йому черес мережаний, потім запону
216] Витяг з пов'язкою, що мідники йому хитро склепали,
217] Рану оглянув тоді, що стріла заподіяла гостра,
218] Висмоктав кров і цілющими ліками рану посипав,
219] Як зичливий Хірон ще колись научив його батька.
220] Так клопоталися над Менелаєм вони гучномовним.
221] Рушили разом на них загони троян щитоносні.
222] Зброю схопили й ахеї тоді і за січу згадали.
223] Ти не побачив би, щоб Агамемнон дрімав богосвітлий,
224] Десь би ховався від страху або не хотів воювати, —
225] Він, навпаки, поривався у бій, що людей прославляє,
226] Й кинув мережані міддю свої колісниці і коней,
227] Що аж хропіли здаля, де тримав за вузду їх візничий
228] Еврімедонт, Птолемеєм народжений, сином Пірея.
229] Напоготові звелів йому бути Атрід, якщо, військом
230] Сам порядкуючи скрізь, утому в суглобах відчує.
231] Так, оглядаючи воїв, він пішки обходив їх лави.
232] Бачив, що в бій поривається хто з бистрокінних данаїв,
233] То біля них зупинявся й таким підбадьорював словом:

234] "Хай не вгасає, аргеї, вам шал бойового завзяття!
235] Допомагать віроломним ніколи Зевс-батько не буде.
236] Ті, що священну посміли порушити першими клятву,
237] Трупом будуть своїм ніжнотілим шулік годувати,
238] їхніх дружин молодих ми в полон з нетямущими дітьми
239] На кораблях повеземо до себе, їх місто узявши".

240] А як де бачив, що бою страшного хтось хоче уникнуть,
241] Тих усіляко соромив і гнівними лаяв словами:

242] "Гей, боягузи й хвальки, невже вам не сором, аргеї?
243] Що це ви топчетесь тут, немов оленята безтямні,
244] Що, перебігши полями розлогими й втомлені дуже,
245] Раптом пристануть, і в серці снаги у них більше немає.
246] Так от безтямно ви топчетесь тут і до бою не йдете.
247] Чи дожидаєте, поки дорвуться трояни до наших
248] Гарнодеменних човнів аж при березі сивого моря,
249] Впевнитись хочете, чи захистить вас рукою Кроніон?"

250] Так от, накази бійцям даючи, він обходив їх лави.
251] От підійшов він до крітян, пробившися ледве крізь натовп.
252] З Ідоменеєм відважним до бою вони споряджались, —
253] Він у передніх рядах був, на вепра потужністю схожий.

254] А Меріон тилові підбадьорював воїв загони.

255] Серцем зрадів, їх уздрівши, володар мужів Агамемнон,

256] Ідоменеєві мовив тоді він слово ласкаве:

257] "Ідоменею, тебе над усіх бистрокінних данаїв
258] Я поважаю — чи то на війні, чи то в іншому ділі,
259] Чи то на учті, коли іскристе вино із водою
260] Кращі з ахейських синів у кратерах мішають почесних.
261] Справді, в той час, коли інші довговолосі ахеї
262] Мірою п'ють, то перед тобою наповнений келих
263] Завжди стоїть, як і в мене, щоб пити за серця бажанням.
264] В бій вирушай і вияви доблесть, якою пишався!"

265] Ідоменей йому, крітян провідця, у відповідь мовив:

266] "Сину Атреїв, завжди тобі я товаришем вірним
267] Буду, як сам я раніш обіцяв, ще й кивнув головою.
268] Та спонукай-бо тих інших довговолосих ахеїв
269] Бій починати мерщій, бо трояни зламали священну
270] Клятву. Смертна загибель і всякі нещастя надалі
271] їх дожидають, вони-бо порушили першими клятву".

272] Так він сказав, і Атрід, радіючи, далі подався.
273] Він підійшов до Бантів, пробившися ледве крізь натовп.
274] В бій споряджались обидва, йшла хмарою з ними піхота.
275] Як козопас із чатівні високої інколи бачить
276] Хмару, від моря бурним Зефіровим посвистом гнану,
277] І від смоли чорнішою здалеку хмара здається,
278] Й суне над морем вона, і веде ураган за собою,
279] Дивиться з жахом пастух і жене до печери отару, —
280] Так за Бантами вслід, поспішаючи в січу жорстоку,
281] Паростків Зевса хоробрих густі посувались загони,
282] Чорні як хмара, щитами й списами наїжені грізно.
283] Серцем зрадів, їх побачивши, владар мужів Агамемнон
284] Та, їх обох окликаючи, слово їм мовив крилате:

285] "Славні Банти хоробрі, ахеїв вожді міднобронних!
286] Вам підбадьорень не треба, й наказувать вам я не буду.
287] Добре й самі ви народ спонукаєте битись завзято.
288] Тільки б, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,
289] Дух такий самий палав би у кожного воїна в грудях,
290] Скоро б упало подолане місто державця Пріама,
291] Нашими взяте руками й дощенту зруйноване нами".

292] Так він сказав і, від них відійшовши, до інших подався.
293] Нестор зустрівсь йому далі, пілоський гучний красномовець,
294] Товаришів шикував він і кликав їх битись завзято;
295] Поруч великий стояв Пелагон, і Аластор, і Хромій
296] Разом з Біантом, керманичем люду, й владущим Гемоном.
297] Воїв комонних та їх колісниці вперед він поставив,
298] Ззаду ж — пішого війська хороброго лави численні,

299] Певним оплотом в бою; а в середину пхнув полохливих,
300] Щоб навіть той, хто не хтів, примушений був воювати.
301] Воям комонним він першим наказував рівно рядами
302] Коней тримати своїх, не збиваючись в купу безладну.

303] "Щоб із комонників жоден, на силу і вмілість поклавшись,
304] Не виривався один уперед із троянами битись.
305] Не відступав би й назад — це й інших ослабити може.
306] Хто ж налетить своїм повозом на колісницю ворожу,
307] Списа вперед виставляй — цей спосіб є самий найкращий.
308] Так наші предки міста і мури міцні руйнували,
309] Маючи розум такий же і запал у грудях той самий".

310] Так підбадьорював їх у війнах досвідчений старець.
311] Серцем зрадів, це побачивши, владар мужів Агамемнон,
312] Нестора зразу ж окликнув і слово промовив крилате:

313] "Старче, коли-бо то так, як дух твій у грудях коханих,
314] Ноги були неослабні і сили колишні буяли!
315] Та невідхильна гнітить тебе старість. Нехай би хто інший
316] їй підкорявся, а ти б молодим залишився й надалі".

317] Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:

318] "Хтів би, Атріде, і сам я лишатись таким, як у давню
319] Пору, коли богосвітлого вбив я Еревталіона.
320] Та усього заразом не дарують людині богове.
321] Був я колись молодий, а тепер от — насунулась старість.
322] Але й таким між комонників вийду, порадою й словом
323] їх направляючи, це — і право старих, і пошана.
324] А на списах нехай списники б'ються молодші, снагою
325] Кріпші за мене, які на свою покладаються силу".

326] Так він сказав, і Атрід подався, радіючи, далі.
327] Вершника він Менестея зустрів тоді, сина Петея,
328] Що між афінян стояв, побудників кличів воєнних.
329] А недалеко від нього стояв Одіссей велемудрий,
330] І навкруги кефаленці, в боях неослабні, стояли
331] Лавами. Тут-бо не чути було їм кличів воєнних,
332] Тільки-но ще почали вирушати одні проти одних
333] І конеборні трояни, й ахеї. А ці все на місці
334] Ждали, коли якийсь інший ахеїв загін, підоспівши,
335] Кинеться проти троян, щоб січу й самим розпочати.
336] Бачачи це, їх лаять владущий почав Агамемнон
337] Та, їх обох окликаючи, мовив їм слово крилате:

338] "Сину Петея-державця і паростка Зевса самого,
339] Й ти лиш на підступи хитрі й лукавство зажерливе здатний!
340] Що ж ви лякливо ховаєтесь тут, дожидаючи інших?
341] Вам би обом у лавах передніх належало бути
342] Й інших палаючій битві назустріч вести за собою.
343] Ви-бо про учти найпершими чули від мене обидва

344] В час, коли учту старійшинам ми готували, ахеї.
345] Любо тоді вам було печеню смачну споживати,
346] З келихів медосолодке вино досхочу собі пити.
347] Нині ж дивитись вам любо, щоб десять загонів ахейських
348] Поперед вас воювали і гострою билися міддю!"

349] Глянув спідлоба і мовив йому Одіссей велемудрий:
350] "Що за слова в тебе линуть, Атрід, крізь зубів огорожу?
351] Як же це ми уникаємо бою, коли ми, ахеї,
352] Проти троян конеборних Ареєву лють піднімаєм?
353] Схочеш, то ти ще побачиш, якщо це тебе так турбує,
354] Як Телемахів батечко любий та кинеться перший
355] Проти троян конеборних. Слова ти на вітер пускаєш!"

356] І, усміхаючись, мовив владущий йому Агамемнон,
357] Гнів Одіссея помітивши, взяв він назад своє слово:

358] "О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!
359] Ні дорікати тобі, ні наказів давать я не буду,
360] Знаю-бо добре, що замірів сповнене доброзичливих
361] Серце у грудях твоїх, що однаково мислиш зі мною.
362] Тож уперед! Залагодим потім, якщо було слово
363] Прикре між нами. Нехай же боги його з вітром розвіють!"

364] Так він сказав і, від них одійшовши, до інших подався.
365] Стрівсь Діомед йому, високодумний Тідея нащадок,
366] З кіньми стояв він на кованій гарно своїй колісниці.
367] Син Капанея, могутній Стенел, стояв біля нього.
368] Глянув на сина Тідея і лаять почав Агамемнон
369] Та, окликаючи, слово до нього промовив крилате:

370] "Слухай, Тідея відважного, коней впокірника, сину!
371] Що ж ти сховався лякливо й на поле боїв позираєш?
372] Батько твій рідний Тідей не умів так від страху тремтіти,
373] Завжди в передніх рядах він любив воювать з ворогами, —
374] Так говорили, хто бачив у ділі його. Але сам я
375] І не стрічав, і не бачив. Та, кажуть, він всіх перевищив.
376] Сам, без війни, лише гостем, колись увійшов у Мікени
377] З рівним богам Полініком до війська людей набирати.
378] Мавши облогою йти на священні мури фіванські,
379] Дуже просили вони їм дати союзників славних.
380] Ті уже згодились дати і те прохання схвалили.
381] Але їх Зевс одвернув, показавши знамення зловісні.
382] Отже, пішли вони далі й до лук подалися зелених
383] Над оболонню Асопу, що плине в густих очеретах.
384] Звідти Тідея послом ізнов спорядили ахеї.
385] От він у Фіви пішов і застав там багато кадмеїв —
386] Учту справляла у домі своїм Етеоклова сила.
387] Тільки візничий Тідей, хоч і був поміж ними чужинцем,
388] Все ж не злякавсь, опинившись один між численних кадмеїв.

389] Він викликав на змагання і всіх у борні дуже легко
390] Перемагав: була помічницею в нього Афіна.
391] Злобу в душі затаївши, кадмеї, погоничі коней,
392] Потай в засаду поставили, як повертавсь він додому,
393] П'ятдесятьох юнаків, і вождів було двоє із ними —
394] Славний Меон Гемонід, на бога безсмертного схожий,
395] І Автофонів син Поліфонт, войовник нездоланний.
396] Але Тідей їм обом заподіяв загибель ганебну.
397] Всіх повбивав, одному лише дав повернутись додому —
398] Тільки Меона пустив, на знамення здавшись богівське.
399] От який був Тідей етолійський! А син народився
400] Слабший за нього в бою, хоч, може, на зборах і кращий".

401] Так він сказав. На те Діомед не відмовив могутній,
402] Він шанобливо докори державця шановного слухав.
403] А Капанея славетного син до владущого мовив:

404] "Сину Атреїв, знаючи правду, в олжу не вдавайся.
405] Ми від батьків хоробріші й пишаємось тим справедливо.
406] Ми-бо недавно взяли і Фів семибрамних твердиню,
407] З меншою силою війська прийшовши під мури міцніші,
408] Вірячи в божі знамення і Зевса великого поміч.
409] Наші ж батьки загинули через безтямну зухвалість.
410] Тим-то й не став-бо ти нас в однаковій честі з батьками".

411] Глянув спідлоба і так Діомед на те мовив могутній:

412] "Дядечку, краще помовч і мови моєї послухай.

413] Не докорю Агамемнону я, людей вожаєві,
414] Що закликає у бій в наголінниках мідиих ахеїв.
415] Вкриється славою він, якщо переможуть ахеї
416] Трої синів, і впадуть Іліона священного мури;
417] Вкриється смутком, якщо переможені будуть ахеї.
418] Краще згадаймо з тобою ми шал бойового завзяття!"

419] Так він сказав і з повоза збройний зіскочив на землю.
420] Грізно від того на грудях вождя, що кинувся в битву,
421] Мідь забряжчала, аж острах і мужнього серцем обняв би.

422] Так наче хвилі морські, охмареним гнані Зефіром,
423] Грімко об берег столунний б'ючись, раз у раз набігають, —
424] Спершу зростають у морі вони, а потім на берег
425] З гуркотом ринуть страшенним, і аж понад скелі стрімчасті
426] Хвилі сягають горбаті і шумом солоним плюються, —
427] Так раз у раз і данаїв фаланги одна за одною
428] Йшли безустанно у бій, і кожній давали накази
429] Воєначальники, й мовчки ішли всі, й ніхто б не подумав,
430] Що тут є стільки народу, і в кожного голос є в грудях.
431] Йшли у мовчанні, покірні вождям, і лиш блискала ясно
432] Зброя в оздобах рясних, що в ній у похід вирушали.
433] Військо ж троянське, як вівці в кошарі заможного мужа,

434] Сотнями збившись, стоять, коли молоко у них доять,
435] І безустанно бекають, чуючи голос ягняток, —
436] Гамір такий у троянців лунав по їх цілому війську.
437] Та не у всіх був однаковий крик, не однакова мова,
438] Різноманітні змішались тут різних народів говірки.
439] Цих підбиває Арей, а тих — ясноока Афіна,
440] Жах, і Острах, і Звада, в жадобі своїй ненаситна,
441] Мужоубивці Арея сестра і товаришка вірна.
442] Спершу маленька на зріст, виростаючи, згодом сягає
443] Неба вона головою, сама ж по землі йде цогами.
444] От вона й тут, між ворожі проходячи юрми, однаку
445] Сіяла в них ворожнечу і множила стогони людські.

446] Щойно на місці однім наступаючі раті зійшлися,
447] Разом зіткнулися шкіра щитів, і списи, і зусилля
448] Мідянозбройних мужів. Одні об одні ударялись
449] Круглоопуклі щити, аж луною навкруг гуркотіло.
450] Все тут змішалось — і крики звитяжні, і стогони людські
451] Тих, що губили і гинули, й кров'ю земля підпливала.
452] Так, як у повінь потоки, із пагір спадаючи буйно,
453] Котять ярами із сніжних джерел свої води бурхливі
454] І у долині просторій їх шумно зливають докупи,
455] А з-над бескету пастух іздалеку гомін той чує, —
456] Так і од військ протиборних — і брязкіт, і крики лунали.

457] Перший поверг Антілох Ехепола, Талісія парость,
458] Славного воїна з-поміж передніх загонів троянських.
459] В гребінь шолома гривастого перший його він ударив,
460] В лоб йому'списа всадив, і глибоко в кість увігналось
461] Мідяне вістря, і тьма Ехеполові очі укрила.
462] Наче та вежа, упав він на землю в цій битві жорстокій.
463] Впалого тіло за ноги вхопив володар Елефенор,
464] Син Халкодонта, начальник абантів, душею великих,
465] І поволік з бойовища, жадаючи швидше із нього
466] Лати здійнять. Та не довго тривало його намагання.
467] Вгледів душею великий Агенор, як труп волочив він,
468] В ребра, що випадком той оголив під щитом, нахилившись,
469] Списом сягнув міднокутим і руху все тіло позбавив.
470] Щойно той випустив дух свій, як січа страшенна зчинилась
471] Поміж троян і ахеїв. Вовками один на одного
472] Кидались дико вони, й розпанахував воїна воїн.

473] Син Теламона Еант убив Сімоесія, парость
474] Антеміона квітучу; в долину з батьками своїми
475] З Іди зійшовши колись, щоб отари провідать овечі,
476] На берегах Сімоентових мати його породила,
477] Тим-то й назвали його Сімоесієм. Але віддячить
478] За піклування батькам своїм любим не встиг він: коротким

479] Вік його став перед списом великого духом Еанта.
480] Першим він вийшов вперед, і спис йому в груди улучив,
481] В правий сосок; і, пройнявши плече йому, вийшло іззаду
482] Мідяне вістря, й на землю упав він у порох, неначе
483] Той осокір, що на луках в розлогій долині зростає,
484] Рівний, стрункий, лиш вершина гіллям увінчана пишно.
485] Та блискучим сокири залізом зітнув його тесля,
486] Щоб на обіддя колісне для доброго воза погнути,
487] Й от він нерушно на березі річки лежить і всихає.

488] Так Антемід Сімоесій лежав, богорідним Бантом
489] Зброї позбавлений. З натовпу раптом, націлившись гострим
490] Списом, ударив його син Пріама, Антіф зброєсяйний,
491] Та промахнувсь, — Одіссея хороброму другові Левку
492] Втрапив у пах, коли той іще трупа волік з бойовища.
493] Випав із рук його мертвий, і сам він поліг біля нього.

494] Гнівом спахнув Одіссей, товариша вбитим уздрівши,
495] Виступив з лав наперед, блискотливою міддю окутий,
496] Біля полеглого став і, навкруг озирнувшися, раптом
497] Списа блискучого кинув, і от відступили трояни
498] Перед навальністю мужа. Та й кинутий спис був не марно:
499] В Демокоонта поцілив, нешлюбного сина Пріама, —
500] Той з Абідоса прибув, де коней тримав прудконогих.
501] Списом ударив його Одіссей, за товариша гнівний,
502] Прямо у скроню, і вийшло крізь голову з другого боку
503] Мідяне вістря, і тьма Пріамідові очі укрила.
504] Важко зваливсь він на землю, аж зброя *іа нім забряжчала.
505] І відступили передні ряди і осяйливий Гектор.
506] З криком великим аргеї, полеглих тіла відволікши,
507] Рушили всі уперед. Це вгледів з твердині Пергаму
508] Й гнівом скипів Аполлон та гучно троян підбадьорив:

509] "Сміло вперед, конеборні трояни! Звитяги аргеям
510] Не уступайте, — не з каменю шкіра у них, не з заліза,
511] їй не затримати мідь, що ударом тіла розсікає!
512] Тут не воює й Ахілл, пишнокосої парость Фетіди:
513] Гнів свій, для серця болючий, плекає він перед човнами".
514] Грізний їм бог так гукав із твердині; а Зевсова донька,
515] Трітогенея славетна, снаги додавала агеям,
516] В натовпі ходячи скрізь, де бачила духом ослаблих.
517] Амарінкіда Діора тим часом приборкала доля —
518] В праву гомілку при кісточці саме поранений був він
519] Каменем гострим: фракійський проводар у нього улучив,
520] Пейрой, син дужий Імбраса, із города Ени прибулий.
521] І сухожилля порвав йому камінь безстидний обидва,
522] Й кість розтрощив, і Діор похитнувся, і навзнак звалився
523] В порох, до друзів обидві свої простягаючи руки

524] Й дух випускаючи. Раптом підбіг той, що цілив у нього,
525] Пейрой, і списа ввігнав йому близько від пупа, й на землю
526] Випали нутрощі всі, і тьма йому очі окрила.

527] Кинувсь Тоант етолієць, ледь Пейрой схиливсь, і ударив
528] В груди його над соском і списа встромив у легені.
529] Ближче Тоант підбігає і, вирвавши списа важкого
530] В нього з грудей, свій гострий вихоплює меч і, ввігнавши
531] Прямо в живіт, відбирає фракійцеві подих останній.
532] А обладунку не зняв: обступили убитого друзі,
533] З чубом на тім'ї фракійці, списи наставляючи довгі,
534] Й хоч був величний Тоант, і могутній, і мужністю славний,
535] Геть відігнали його, й відступив він, жахаючись серцем.
536] Так і лежали один біля одного в поросі поряд
537] Двоє вождів — фракійців і мідянозбройних епеїв.
538] А навкруги — з обох станів — багато загинуло й інших.

539] Битву цю гудити муж не наважився б навіть сторонній,
540] Хоч і без жодної шкоди, не ранений гострою міддю,
541] Вештався б він серед бою, й водила б Паллада Афіна,
542] Взявши за руку його, і від стріл і списів боронила.
543] В день той загинула сила-силенна троян і ахеїв,
544] В порох упавши чолом і один біля одного лігши.

ПІСНЯ П'ЯТА
ПОДВИГИ ДІОМЕДА

1] Ось Діомедові, сину Тідея, Паллада Афіна
2] Силу й відвагу дала, щоби серед інших аргеїв
3] Подвигом він відзначився і славу здобув якнайкращу.
4] Пломінь невгасний йому круг шолома й щита запалила,
5] Ясний, немов та осіння зоря, що виблискує в небі
6] Сяєвом найяскравішим, омита в воді Океану.
7] Світлом осяла таким Діомедові голову й плечі
8] І спрямувала в середину бою, де вир був найдужчий.

9] Серед троян був Дарет, чоловік і баЛтий, і славний,
10] Жрець непорочний Гефеста. Синів було двоє у нього —
11] Старший Фегей та Ідей, в уміннях досвідчені ратних.
12] Вдвох, відокремившись, мчали назустріч вони Діомеду
13] На колісниці, а він по землі на них виступив піший.
14] Щойно зійшлись вони близько, один на одного йдучи,
15] Перший Фегей тоді кинув свого довготінного списа,
16] Вістря ж його пролетіло над лівим плечем Діомеда,
17] Шкоди йому не вчинивши. 1 от Діомед замахнувся
18] Гострою міддю, і списа того недаремно він кинув —
19] Влучив у груди Фегеєві він і звалив з колісниці.
20] З повоза гарного скочив Ідей, свої коні лишивши,
21] І не посмів захистить навіть тіло убитого брата.
22] Був би і сам він загибелі чорної тут не уникнув,
23] Тільки ж Гефест врятував його, пітьмою ночі окривши,
24] Щоб не до розпачу батько за дітьми старий побивався.
25] Коней тим часом зловив син Тідеїв, великий душею,
26] Й товаришам їх оддав — до угнутих човнів перегнати.

27] Бачать трояни, душею великі, як діти Дарета —
28] Цей полохливо тікає, під повозом той уже вбитий,

29] Духом усі занепали. Але ясноока Афіна,
30] Буйного взявши за руку Арея, мовляє до нього:

31] "Кров'ю умиваний людоубивче Арею! Арею,
32] Мурів рушнику лютий. Облишмо троян і ахеїв
33] Битись, кому із них славу звитяги Зевс-батько присудить.
34] Краще ходім звідціля, щоб лютості Зевса уникнуть".

35] Мовлячи так, вона буйного вивела з бою Арея
36] Й на узбережжі високім Скамандру його посадила.
37] Військо троян похитнули данаї, і кожен з вождів їх
38] Знищив по мужеві. Першим володар мужів Агамемнон
39] Одія з повоза скинув, ставного вождя алізонів.
40] Першому списа ввігнав між плечей він у спину, як кинувсь
41] Той утікати, і вістря навиліт пройшло йому груди.
42] Важко зваливсь він на землю, аж зброя на нім забряжчала.

43] Ідоменей тоді Феста убив, що доводився сином
44] Борові меонянину й прибув з урожайної Тарни.
45] Ратищем довгим у праве плече тоді списник славетний
46] Ідоменей його вдарив, коли той на повіз виходив.
47] Впав з колісниці він враз, і страшна його пітьма окрила.
48] Ідоменеєві слуги зняли із убитого зброю.

49] Строфіїв син Скамандрій, досвідчений в ловах мисливських,
50] Списом був гострим із рук Менелая Атріда убитий,
51] Славний мисливець, якого сама Артеміда навчила
52] На дичину полювать, що ліси її й гори годують.
53] Не врятувала й сама Артеміда його стрілометна,
54] Ні дальносяжне влучання, що досі він ним відзначався.
55] Бо Менелай, списоборець славетний, Атреїв нащадок,
56] Гострого списа ввігнав між плечей йому в спину, як кинувсь
57] Той утікати, і вістря навиліт пройшло йому груди.
58] Впав він на землю сторчма, аж зброя на нім забряжчала.

59] Син Гармоніда Тектона Ферекл був тоді Меріоном
60] Вбитий, а мав до майстерності він усілякої вмілі
61] Руки, — його відзначала й любила Паллада Афіна.
62] Він мужоборцю Парісу човни збудував рівнобокі,
63] Згуби початок, загибель вони принесли як троянам,
64] Так і самому йому, не збагнув-бо він присудів божих.
65] Гнався за ним Меріон і, настигнувши, ратищем гострим
66] В праву сідницю ударив, і вмить під лобковою кістю
67] Прямо в міхур сечовий простромилося вістря навиліт.
68] З зойком упав він навколішки, й смерть його млою окрила.

69] Мегес Педея убив, що був Антенорові сином,
70] Хоч і нешлюбним, та ним Теано піклувалась пресвітла
71] Нарівні з любими дітьми, свому догоджаючи мужу.
72] Списник славетний, Філея нащадок, його наздогнавши,
73] Зблизька у голову з тилу загостреним списом ударив,

74] І, між зубів пролетівши, язик йому мідь підрубала.
75] Впав він у порох, холодну затиснувши мідь між зубами.
76] Евемонід Евріпіл богосвітлого вбив Гіпсенора,
77] Долопіона відважного парость, жерцем його батько
78] Був у Скамандра колись і, як бог, мав пошану в народі.
79] Саме його Евріпіл, осяйливий син Евемонів,
80] Втеклого, швидко догнав, у плече його з розмаху вдарив
81] Гострим мечем і важку відрубав Гіпсенорові руку.
82] Впала на землю рука закривавлена, й очі закрила
83] Вбитому смерть багряниста і доля його премогутня.
84] Так подвизались вони у могутнім труді бойовому.
85] Та за сина Тідея не міг би ти з певністю знати,
86] Бореться з ким він, за кого стоїть — за троян чи ахеїв.
87] Він бушував на рівнині, немов та ріка в водопілля,
88] Що від зимових набухла дощів і всі греблі зриває.
89] Стримать не зможуть її ні міцно збудовані греблі,
90] Ні огорожі навкруг виноградників, рясно розквітлих, —
91] Раптом нахлине вона, обтяжена зливою Зевса,
92] Й гине багато у ній прекрасної праці людської.
93] Так перед сином Тідея троян захитались фаланги
94] Щільні, не в силі устояти, хоч і було їх багато.

95] Щойно лиш Пандар уздрів, осяйливий син Лікаонів,
96] Як по рівнині, бушуючи, гнав той троянські фаланги,
97] Зразу ж на сина Тідея націлив він гнутого лука
98] Й гострою втрапив стрілою нападнику в праве рамено,
99] Панциром вкрите опуклим. Навиліт вонв пролетіла
100] Й вийшла із другого боку, оббризкавши кров'ю весь панцир,

101] Голосно скрикнув, зрадівши, осяйливий син Лікаонів:
102] "Нумо вперед, велемужні трояни, погоничі коней!
103] Найхоробріший з ахеїв поранений, — видно, недовго
104] Проти стріли він могутньої встоїть, якщо мене справді
105] Зевса всевладного син срібнолукий послав із Лікії".

106] Мовив він, хвалячись, так. Не зборола стріла Тідеїда, —
107] Він, відступивши до коней лише й колісниці своєї,
108] Став і гукнув до Стенела, що був Капанеєві сином:

109] "Ну-бо сюди, Капаніде мій любий, зійди з колісниці,
110] Гостру із мого рамена стрілу мені витягни швидше".

111] Мовив він так, і зіскочив на землю Стенел з колісниці,
112] Став за плечима й стрілу, що прошила їх, витяг негайно.
113] Струменем бризнула кров крізь плетиво панцира щільне.
114] Вголос молитись почав Діомед, син Тідея відважний:
115] "Зглянься, незборена Зевса егідодержавного доню!
116] Батьку моєму й мені ти ласкаво колись помагала
117] В битвах палаючих, тож і тепер будь прихильна, Афіно!
118] Дай наздогнати і списом сягнуть того мужа, що ранить

119] Встиг мене перший та ще й похваляється, ніби недовго
120] Бачить мені доведеться осяйливе сонця проміння".

121] Так він благав, молячись. І почула Паллада Афіна,
122] Ноги легкими зробила, і руки, і все його тіло,
123] Близько тоді підійшла і мовила слово крилате:

124] "Сміло тепер, Діомеде, виходь із троянами битись.
125] Батьківську в груди тобі я безтрепетну вклала відвагу
126] Ту, що комонник Тідей нею славен, щита потрясатель.
127] Млу відвела від твоїх я очей, що їх досі вкривала,
128] Щоб одрізняти умів ти бога від смертного .мужа.
129] Отже, якщо, іспитуючи, бог який прийде до тебе,
130] Не виступай ти зухвало з богами безсмертними битись,
131] Хто б то не був; коли ж Зевсова донька лише Афродіта
132] Вступить у бій, навідліг удар її гострою міддю".

133] Кажучи так, одійшла відтіля ясноока Афіна.
134] Син же Тідеїв ізнов замішався у лави передні.
135] Прагнув душею й раніше-бо він із троянами битись,
136] Нині ж у нього побільшало втроє снаги, як у лева,
137] Що біля стад тонкорунних пастух не убив його в полі,
138] Тільки поранив, коли перескакував той у кошару.
139] Лють лише в нім розпалив і, овець боячись боронити,
140] Криється в хижі пастух, повну жаху лишивши отару.
141] Збившись докупи, лежать одна біля одної вівці,
142] Лев же розлючений скаче назад через вал огорожі,
143] З люттю такою ж троян побивав Діомед премогутній.

144] Так Астіноя він вбив і людей вожая Гіпейрона,
145] Першого вище соска мідногострим уразив він списом,
146] Другого в плечі ставні величезним мечем по ключиці
147] Вдарив, і плечі від шиї йому відрубав і від спини.
148] Кинувши їхні тіла, наздогнав Поліїда й Абанта,
149] Еврідаманта старого синів, що на снах розумівся.
150] Снів при відході, проте, їм старий не умів розгадати,
151] Зняв-бо із них обладунки з обох Діомед премогутній.
152] Потім на Ксанта й Тоона пішов він, синів двох Фенопа
153] Ніжно любимих. Знесилений старості гнітом печальним,
154] Інших синів не родив він, щоб спадщину їм залишити.
155] Зняв обладунки з обох Діомед, у кожного милу
156] Цушу віднявши, а батькові тільки ридань і печалі
157] Біль залишаючи. Так і не стрів він синів, щоб живими
158] З битви вернулись, а спадок далека рідня поділила.
159] Потім він двох повалив синів Дарданіда Пріама,
160] Хромія й з ним Ехемона, що разом були в колісниці.
161] Гак, наче лев, у череду вдершись, ламає корові
162] Карк чи телиці, що в гаї тінистому паслися мирно,
163] Гак син Тідея обох, хоч вони й боронились завзято,

164] З повоза кинув додолу й, озброєння з тіл їх ізнявши,
165] Товаришам доручив їх коні на судна загнати.

166] Бачить Еней, як мужів той троянських винищує лави,
167] Й крізь бойову колотнечу й списів завірюху навальну
168] Пандара рушив шукать богорівного скрізь чи не знайде.
169] Сильного він, бездоганного сина знайшов Лікаона,
170] Став перед ним і з такими звернувся до нього словами:

171] "Пандаре, де ж бо твій лук і де твої стріли крилаті
172] Й слава? Ніхто у ній тут із тобою змагатись не буде,
173] Кращим за тебе ніхто не назве себе в цілій Лікії.
174] Руки до Зевса свої піднеси й кинь стрілу свою в мужа,
175] Хоч і який він могутній, багато-бо лиха троянам
176] Він спричинив, багатьом-бо хоробрим коліна розслабив.
177] Це чи не бог який, гнівний за жертви, помститися хоче
178] Трої синам? Жахливо гнів божий накликать людині".

179] В відповідь мовив до нього осяйливий син Лікаонів:
180] 1 "Славний Енею, троян мідношатних пораднику добрий!
181] Схожий він, видно з усього, на мужнього сина Тідея:
182] Щит я його впізнаю і шолом з заборолом дірчастий,
183] Бачу і коні його, а чи бог то — напевно не знаю.
184] А що цей муж, як казав я, відважного син є Тідея,
185] 5 Все ж не без бога лютує він тут, і хтось із безсмертних
186] Близько стоїть біля нього, окутавши хмарою плечі,
187] Й кинуту в нього стрілу бистролетну кудись відхиляє.
188] Гострою раз уже вцілив його я стрілою й навиліт
189] Праве плече простромив, хоч і панциром вкрите опуклим.
190] 0 От уже, думав, спровадив таки я його до Аїду,
191] Та не здолав: є розгніваний бог тут якийсь, безперечно.
192] Коней нема при мені, бойової нема колісниці.
193] У Лікаона ж, удома у нас, одинадцять новеньких
194] Повозів гарних, недавно змайстрованих, всі чепраками
195] 5 Вкриті, при кожному коней по парі стоїть двояремних,
196] Білий ячмінь-бо їдять вони завжди й пшеницю двозерну.
197] Списник старий Лікаон в своїм добре збудованім домі
198] Радив не раз мені, ще коли йти у похід я збирався,
199] На колісницю, казав він, запряжену кіньми, зійшовши,
200] 10 Раттю троян керувати в жорстоких із ворогом битвах.
201] Я ж не послухав, а це набагато було б корисніше.
202] Пошкодував-бо я коней, щоб корму для них не забракло
203] В війську обложенім: звикли-бо ситно вони годуватись.
204] Тож залишив я їх дома і пішки до Трої подався,
205] )5 Склавши на лук всю надію, та мало мені допоміг він.
206] Я натягав його вже проти двох полководців найкращих —
207] Сина Тідея і сина Атрея, — обох я поцілив
208] Влучно, і кров їх пролив, та лиш більше їх тим розлютив я.

209] Доля лиха надала із кілка мені лука тугого
210] Знять того дня, як повів до любого я Іліона
211] Військо троян, щоб подать богосвітлому Гектору поміч.
212] Як повернуся додому й на власні я очі побачу
213] Землю вітчизни, й дружину, і рідну оселю високу, —
214] Хай мені голову геть відрубає приблуда чужинний,
215] Як не спалю у палаючім полум'ї я цього лука,
216] Вщент поламавши, — нікчемний, як вітер, був з нього супутник".

217] В відповідь зразу ж Еней, троян ватажок, тоді мовив:
218] "Не говори так. Не буде й надалі інакше, аж-поки
219] На колісницях із кіньми удвох ми не вийдемо проти
220] Мужа того і не спробуєм нашої зброї на ньому.
221] Стань же мерщій в колісницю до мене й побачиш, які то
222] Тросові коні, як швидко уміють вони по рівнині
223] Мчати туди і сюди — у погоні, так само й у втечі.
224] Нас і до міста вони понесуть, якщо знов побажає
225] Славою Зевс Діомеда, сина Тідея, окрити, і
226] Йди ж бо мерщій та в руки батіг цей бери і блискучі
227] Віжки, а я увійду в колісницю, щоб бій розпочати.
228] Чи на себе бери його, я ж керуватиму кіньми".

229] В відповідь мовив до нього осяйливий син Лікаонів:

230] "Краще, Енею, ти сам бери віжки й керуй уже кіньми.
231] Швидше помчать вони повіз округлий, візничого звичний
232] Чуючи клич, як тікать доведеться від сина Тідея.
233] Можуть без тебе упертись сполохані коні й не схочуть
234] Винести нас з бойовища, не чуючи оклику твого.
235] Рушить на нас тоді син великого духом Тідея,
236] Вб'є нас і однокопитих собі забере твоїх коней.
237] Отже, своїми ти сам керуй колісницею й кіньми.
238] Я ж, коли він налетить, його списом загостреним стріну".

239] Мовлячи так, в колісницю оздоблену стали обидва
240] Й миттю погнали на сина Тідея баских вони коней.
241] Щойно побачив Стенел їх, осяйливий син Капанеїв,
242] Зразу ж до сина Тідея він слово промовив крилате:

243] "О Діомеде, сину Тідеїв, душі моїй любий!
244] Бачу могутніх мужів, що з тобою готові он битись.

245] Сила незмірна в обох. Один із них лучник славетний
246] Пандар, тим гордий, що сином доводиться він Лікаону.
247] Цругий — Еней, гордиться походженням з лона Анхіса
248] Він бездоганного, мати ж його — Афродіта безсмертна.
249] Гож завернім своїх коней, не кидайся надто завзято
250] В лави передні, щоб милого серця свого не згубити".

251] Глянув спідлоба і мовив йому Діомед премогутній:

252] "Годі, ні слова про втечу, я цій не піддамся намові.
253] В мене немає того у природі, щоб, криючись, битись

254] Чи ховатись зі страху: ще сила моя непохитна!
255] Навіть із кіньми не виїду я, а виступлю пішки
256] В бій проти них, не дасть-бо тремтіти Паллада Афіна.
257] На колісниці од нас прудконогі не винесуть коні
258] Разом обох, чи встигне хоча б лиш один врятуватись.
259] Інше тобі я скажу, ти ж у серце вклади оце слово.
260] В разі порадниця мудра Афіна мене обдарує
261] Славою вбити обох, ти притримай поривчатих коней,
262] Віжками міцно до поручнів повоза їх притягнувши.
263] Сам — не забудь же цього! — до Енеєвих кинешся коней
264] І від троян їх жени до ахеїв красивоголінних.
265] З тої породи вони, що Тросові Зевс громозвучний
266] Дав в нагороду за сина його Ганімеда, — тож кращих
267] Коней нема під зорею світання і сонячним сяйвом.
268] В Лаомедонта цю викрав породу Анхіс мужовладний,
269] Потай кобил у табун до баских підсилаючи коней.
270] Шість народилось тієї породи лошат в його домі.
271] Четверо з них залишив він у себе, годуючи в стайні.
272] Двоє ж Енеєві дав, особливо при втечі надійних,
273] їх захопивши, велику собі ми здобудемо славу".

274] Так Діомед і Стенел між собою тоді розмовляли.
275] Скоро й ті двоє примчали,, швидких поганяючи коней.
276] Перший сказав Діомеду осяйливий син Лікаонів:

277] "Духом твердий і відважний Тідея славетного сину!
278] Не подолав тебе луком швидким я, гіркою стрілою,
279] Спробую списом тепер, чи не краще улучу я нині".
280] 1 Мовивши так, довготінного з розмаху кинув він списа
281] І Тіде'ща ударив у щит. Пройняло його наскрізь
282] Мідяне вістря і панцира тут же торкнулося дзвінко.
283] Голосно крикнув до нього осяйливий син Лікаонів:

284] "Пах твій навиліт пробито! Недовго тепер, сподіваюсь,
285] ' Зможеш триматись. Мені ж ти надав цим великої слави!"
286] Та, не злякавшись, йому відповів Діомед премогутній:
287] "Ти помилився, не влучив ти! Вам же обом, сподіваюсь,
288] Звідси не вийти раніш, поки той або інший, упавши,
289] Кров'ю напоїть Арея, бійця із щитом нездоланним".
290] 1 Мовив і списа метнув. Його скерувала Афіна
291] Пандару в ніс біля ока, і в білі він зуби уп'явся.
292] В самій насаді язик одсікла йому мідь нездоланна,
293] Вістря навиліт пройшло аж униз, через край підборіддя.
294] З повоза впав він, і брязком на ньому озвалася зброя
295] 5 Ясноблискуча. Вбік прудконогі шарахнулись коні
296] Від переляку. Так Пандар душі тут і сили позбувся.

297] Скочив на землю Еней із щитом та із списом великим,
298] З остраху, шоб не забрали убитого в нього ахеї.

299] Як в своїй силі упевнений лев, круг трупа ходив він,
300] Спис уперед виставляв і щит, на всі боки округлий,
301] Кожного, хто б не наблизивсь до нього, убить він грозився
302] Криком жахливим. Та камінь схопив син Тідея руками
303] Вельми важкий, удвох не могли б його смертні підняти
304] З нині живучих, а він і один ним розмахував легко.
305] Ним він ударив Енея в крижі, там де стегон окістя
306] Ходить в суглобах, — стегенною чашею це називають.
307] Чашу він ту роздробив і обидва порвав сухожилля.
308] Ще й йому шкіру той камінь обдер шерехатий. І раптом
309] Зсунувсь герой на коліна й рукою м'язистою тільки
310] Сперся об землю. І чорная ніч йому очі окрила.

311] Був би, напевне, загинув Еней, поводатар народу,
312] Тільки ж бо Зевсова донька угледіла це, Афродіта,
313] Мати, яка породила його пастухові Анхісу.
314] Оповила вона білі рамена круг любого сина,
315] Спереду краєм свого покривала блискучого вкрила,
316] Захистом певним од стріл, щоб хтось із данаїв комонних
317] Міддю грудей не пробив йому й духу із тіла не вийняв.

318] Винесла так з бойовища вона свого любого сина.
319] Син Капанеїв Стенел, проте, не забув настанови
320] Тої, що дав перед цим Діомед йому голосномовний.
321] Осторонь січі лункої свої поставив він коні
322] Однокопиті, до повоза віжками їх прив'язавши.
323] До пишногривих Енеєвих раптом він кинувся коней,
324] їх від троян одігнав до ахеїв красивоголінних
325] І передав Деїпілові, другу своєму, якого
326] Більш цінував од ровесників інших за мислі поважні,
327] Щоб до човнів той одвів крутобоких. А сам він тим часом
328] На колісницю зійшов і, віжки блискучі вхопивши,
329] Зразу ж учвал до сина Тідея погнав свої коні
330] Міцнокопиті. А той переслідувать взявся Кіпріду
331] Міддю безжальною, знав, хоч богиня вона, а безсильна,
332] Не із числа тих богинь, які в війнах керують мужами,
333] Не Еніо, городів руйнівниця страшна, не Афіна.
334] От наздогнав він її, крізь густі прориваючись лави,
335] І замахнувсь тоді син великого духом Тідея,
336] 1, налетівши, руки її ніжної шкіру він списом
337] Гострим поранив. Дійшов аж до тіла той спис міднокутий
338] Крізь божественне одіння, самими Харитами ткане,
339] Вище долоні, й безсмертна богинина кров полилася —
340] Плин, що в жилах пливе у блаженних богів невмирущих.
341] Хліба вони не щять, не п'ють вони й вин іскрометних,
342] Тим-то в них крові нема і безсмертними їх називають.
343] Скрикнула з болю богиня і сина із рук упустила.

344] Феб-Аполлон в тую ж мить на свої підхопив його руки,
345] Темною хмарою вкрив, щоб хтось із данаїв комонних
346] Міддю грудей не пробив йому й духу із тіла не вийняв.
347] Голосно крикнув до неї тоді Діомед гучномовний:

348] "Геть іди, Зевсова доню, з війни та з цього бойовища!
349] Чи не доволі тобі, що жінок ти зваблюєш кволих?
350] А як втручатись ти хочеш в бої, то тепер, сподіваюсь,
351] Будеш жахатися бою, й здаля лиш почувши про нього!"

352] Мовив він так. Відійшла вона в розпачі й муці страшенній.
353] З натовпу далі Іріда її повела вітронога,
354] Горем убиту, аж тіло прекрасне її почорніло.
355] Буйного бачить Арея вона, що сидів там із кіньми,
356] Від бойовища ліворуч, до хмари свій спис притуливши.
357] Впала вона перед братом коханим своїм на коліна
358] Й стала благати, щоб він злотозбруйних позичив їй коней:

359] "Допоможи мені, брате мій любий, і дай мені коней,
360] Щоб на Олімп я могла повернутись, в оселю безсмертних.
361] Надто від рани я мучуся, смертним завданої мужем,
362] Сином Тідея, що битися навіть із Зевсом готовий".

363] Мовила так, і Арей відступив злотозбруйних їй коней.
364] На колісницю зійшла вона, любим зажурена серцем,
365] З нею Іріда зійшла і, віжки, у руки узявши,
366] Пугою коней стьобнула, й слухняно помчалися коні,
367] Й швидко оселі богів досягай на високім Олімпі.
368] Коней спинила відразу тоді вітронога Іріда
369] Й випрягла їх з колісниці, божистого ДІВШИ оброку.
370] 1 Впала навколішки враз Афродіта ясна до Діони,
371] Матінки любої, та ж прийняла свою доню в обійми,
372] Пестила ніжно й, назвавши її на ім'я, говорила:

373] "Хто з небожителів так нерозважливо, люба дитино,
374] Скривдив тебе, наче зло ти явно якесь учинила?"
375] ' В відповідь мовила щедра на усміхи їй Афродіта:

376] "Ранив мене Діомед, зухвалий нащадок Тідеїв,
377] Тим що Енея намірилась винести я з бойовища,
378] Любого сина, що в світі для мене з усіх найдорожчий.
379] Не між троян і ахеїв страшна уже йде колотнеча,
380] Вже і з богами безсмертними битися стали данаї".

381] В відповідь мовить до неї Діона, в богинях пресвітла:

382] "Стримайсь, дитино моя, й потерпи, хоч і як тобі прикро!
383] Бо й, живучи на Олімпі, не раз нам траплялось терпіти
384] Від земнородних, заводячи звади лихі поміж себе.
385] 5 Тяжко й Арей потерпів, коли От з Ефіальтом могутнім
386] В пута міцні його закували, сини Алоея.
387] В мідяній бодні сидів тринадцять він місяців скутий.
388] Так би й загинув там, мабуть, Арей, невситимий боями,
389] Та Ерібея прекрасна, їх мачуха, потай Гермеса
390] Оповістила, і викрав він з тої в'язниці Арея,
391] Що знемагав уже зовсім, знесилівши в путах жорстоких.
392] Тяжко і Гера терпіла тоді, коли син премогутній
393] Амфітріонів їй влучив стрілою тризубою в перса,
394] В правий сосок: в ту ж мить охопив її біль нездоланний.
395] Тяжко й Аїд потерпів, між богами жахливий: стрілою
396] Гострою той же син Зевса егідодержавного в брамі
397] Мертвих поранив його і страшного завдав йому болю.
398] Зразу ж до Зевса у дім він подавсь на вершину Олімпу,
399] З серцем зажуреним, пройнятий болем, що вп'явся з стрілою
400] В плечі кремезні його, терзаючи глибоко душу.
401] Лиш Пееон, болевтольних на рану насипавши ліків,
402] Затамував її. Та й від народження був він не смертний.
403] Несамовитий, зухвалий, на злочин він зваживсь безпечно,
404] Луком богам допікав, що живуть на високім Олімпі.
405] Цього ж наслала на тебе сама ясноока Афіна.
406] Дурень він! Серцем своїм не знає того син Тідея —
407] Недовговічні всі ті, хто посмів із безсмертними битись.
408] Не повернутись такому з війни, з бойовища страшного,
409] Татком його не назвуть, на коліна сідаючи, діти.
410] Хай же подумає нині Тідід, хоч який він могутній,
411] А чи не виступить битися хтось і за тебе сильніший,
412] Егіалея, донька Адрастова, вельми розважна,
413] Чи не розбудить вночі домашніх своїх голосінням,
414] За чоловіком ридаючи шлюбним, найкращим з ахеїв,
415] Духом міцна Діомеда дружина, впокірника коней".
416] Мовила так і руками їй кров із правиці обтерла.
417] Рана загоїлась їй, і тяжкі заспокоїлись болі.
418] Та додивились до цього богині Афіна і Гера
419] Й стали словами глузливими Зевса Кроніда дражнити.
420] Так почала говорить ясноока богиня Афіна:

421] "Ти не розсердишся, Зевсе, мій батьку, за те, що скажу я?
422] Знову намовила, видно, Кіпріда котрусь з ахеянок
423] В стан перебігти троян, що страшенно їх так полюбила.
424] Пестячи ту ахеянку ошатну, напевно, дряпнула
425] Пряжкою з золота руку свою делікатну богиня".

426] Мовила так. А батько людей і богів усміхнувся
427] І, золоту Афродіту покликавши, мовив до неї:

428] "Доню моя, не на тебе воєнні покладено справи.
429] Краще ти шлюби єднай, що плекають солодкі жадання.
430] Це ж усе — тільки Арея палкого й Афіни турбота".

431] Так між собою тоді про все це вони розмовляли.
432] А Діомед гучномовний тим часом метнувсь до Енея,
433] Знаючи, що Аполлон над ним простягає рамена.

434] Він не боявся й великого бога, так квапивсь Енея
435] Вбити мерщій і славне озброєння з нього стягнути.
436] Тричі він кидався, прагнучи тут же убити Енея.
437] Тричі вдаряв Аполлон по блискучім щиті Діомеда.
438] А як той кинувся ще й учетверте, на бога подібний,
439] Грізно гукнув Аполлон дальносяжний тоді Діомеду:

440] "Опам'ятайся й тікай! І рівнятися, сину Тідеїв,
441] З нами, богами, не смій. Ніколи-бо рівні не будуть
442] Плем'я безсмертних богів і людей племена земнородні".

443] Мовив він так, і подавсь тоді трохи назад син Тідеїв,
444] Щоб не накликати все ж дальнострільного гнів Аполлона.
445] А Аполлон, з сум'яття бойового схопивши Енея,
446] В храм свій поклав, що збудований був на священнім Пергамі.
447] Тут, в цій святині великій, Лето й Артеміда-лучниця
448] Рани загоїли й славну потужність вернули Енею.
449] Постать примарну тим часом створив Аполлон срібнолукий,
450] Схожу цілком на Енея, в такому ж озброєнні навіть.
451] Круг тої постаті бились трояни й божисті ахеї
452] І один одному перед грудьми шкіряні розбивали
453] Круглі великі щити і маленькі щитки легкокрилі.
454] Феб-Аполлон до Арея, до буйного бога звернувся:

455] "Кров'ю умиваний людоубивче Арею! Арею,
456] Мурів руїннику! А чи не час з бойовища прогнати
457] Сина Тідея, що навіть із Зевсом готовий вже битись?
458] Спершу Кіпріді він руку поранив при самім зап'ясті,
459] Потім уже й на мене він кинувсь, на бега подібний".
460] Так Аполлон, йому мовивши, сів на висотах Пергаму.
461] Згубний Арей тоді лави троян піднімати подався,
462] Бистрого постать прибравши фракіян вождя Акаманта,
463] Голосно став Пріамідів він, паростків Зевса, гукати:

464] "Діти Пріама-владики, великого паростки Зевса!
465] Доки терпіть вам, щоб ваших людей убивали ахеї?
466] Чи не ждете, щоб під брами міцні підійшли вони битись?
467] Воїн лежить тут, що був, як і Гектор божистий, в пошані, —
468] Син нездоланного серцем Анхіса, Еней благородний.
469] Йдімо ж, врятуймо із гомону січі достойного друга!"

470] Мовлячи так, будив він у кожнім відвагу і мужність.
471] Тут Сарпедон богосвітлому Гектору став дорікати:

472] "Гекторе, де ж то уся твоя ділась відвага колишня?
473] Ти говорив, що без війська, без ратних союзників місто
474] Сам урятуєш лише з шуряками й братами своїми.
475] Не помічаю я й досі і жодного з них тут не бачу.
476] Всі поховались од страху, неначе ті пси перед левом.
477] Ми ж тут і далі б'ємось, хоч ми лиш союзники ваші.
478] Також і я вам союзник, іздалека з військом прибулий,
479] З дальнього краю Лікії, де Ксантові хвилі вирують.
480] Любу дружину я там залишив з немовлям, моїм сином,
481] Скарбів багато лишив, що їх так жадає убогий.
482] Все ж лікіян я привів і сам у двобої готовий
483] З ворогом стати на герць, хоч нічого мого тут немає,
484] Що відібрати б схотіли й забрати з собою ахеї.
485] Ти ж непорушно стоїш і загонам своїм не накажеш
486] Ворогу опір чинить і жінок боронити від нього.
487] Як би не втрапити вам, неначе у сіті всевловні,
488] В руки ворожих людей, їм за здобич не стати й поживу.
489] Скоро сплюндрують вони вам і густо заселене місто!
490] Слід би тобі і днями й ночами про це турбуватись,
491] Та велеславних вождів союзників ваших просити,
492] Щоб помогли вам, і прикрий мій докір із себе цим зняти".

493] Так говорив Сарпедон, і Гектора серце вразив він.
494] Зразу ж у всій своїй зброї той з повоза скочив на землю
495] Й, списом стрясаючи гострим, пройшов перед лавами війська,
496] В бій закликаючи всіх, і січа страшна запалала.
497] Враз обернулись трояни і рушили проти ахеїв,
498] Лави ж аргеї зімкнувши, безбоязно їх дожидали.
499] Як на священнім току одвівається вітром полова
500] В віяння пору, коли відділяє русява Деметра
501] Подувом вітру легким полову од спілого зерна,
502] Й все навкруги від полови біліє, — отак і ахеї
503] Всі побіліли від куряви, що наче хмару над ними
504] До мідно-бурого неба здіймали копитами коні,
505] В битву вступивши, куди їм узду повертали візничі.
506] Рук своїх силу несли уперед усі вої. В млу ночі
507] Буйний Арей оповив бойовище на користь троянам,
508] Скрізь поспішав їм на поміч, виконував пильно веління
509] Феба, з мечем золотим, Аполлона — будити в троянах
510] Дух бойовий, лиш уздрів, що відходить Паллада Афіна
511] Далі відціль — пішла-бо данаям вона помагати.
512] А Аполлон тоді швидко із свого багатого храму
513] Вивів Енея і в груди вклав міць вожаєві народів.
514] От серед друзів з'явився Еней, і всі дуже зраділи,
515] Бачачи, що повернувся до них він живий і здоровий,
516] Мужньої сповнений сили. Але ні про що не питали,
517] Інша турбота була, на яку закликав Срібнолукий,
518] Людовбивця Арей та Звада в жадобі несита.

519] В час той Еанти обидва та ще й Одіссей з Діомедом
520] Запал до бою в данаїв будили. Вони ж і самі вже
521] Ані троянської сили, ні нападу їх не боялись.
522] Грізно стояли, мов хмари, що в пору безвітря Кроніон,
523] Високоверхі обкутавши гори, на місці тримає

524] їх непорушно, допоки покоїться сила Борея
525] Й інших бурхливих вітрів, що тільки повіють із свистом —
526] І розбігаються враз похмурі, насуплені хмари.
527] Так непорушно, без страху троян дожидали данаї.
528] Син же Атрея обходив ряди і давав їм накази:

529] "Будьте, о друзі, мужами і серцем підносьтесь одважним!
530] Сором у битвах жорстоких один бережіть перед одним.
531] З воїв, що є у них сором, рятується більше, ніж гине.
532] Хто утікає, ні слави тому не здобуть, ні рятунку".

533] Мовив і кинув він списа й переднього воїна ранив,
534] Деїкоонта, друга великого духом Енея.
535] Сином Пергасовим був той, трояни його шанували,
536] Як і Пріама синів, бо в перших він шерегах бився.
537] Списом у щит ударив могутній його Агамемнон.
538] Вістря не стримав той щит, пройняло його міддю навиліт,
539] В низ живота увійшло воно глибоко, пояс пробивши.
540] Важко зваливсь він на землю, аж зброя на нім забряжчала.

541] В чергу свою, і Еней повалив найзнатніших з данаїв,
542] Двох Діоклея хоробрих синів — Орсілоха й Кретона.
543] В Фері житло мав їх батько, в прекрасно збудованім місті;
544] Жив у достатках і рід від Алфею-ріки він виводив,
545] Що свої води несе по розлогій країні Пілоській,
546] І породив Ортілоха, численного люду владику.
547] А Ортілох породив Діоклея, великого духом.
548] У Діоклея ж того синів-близнюків було двоє,
549] Добре обізнаних в справі воєнній — Іфетон з Орсілохом.
550] Ставши дорослими, на кораблях вони рушили чорних
551] До Іліона, багатого кіньми, з аргеями разом,
552] Обороняючи честь Агамемнона із Менелаєм,
553] Славних Атрідів. Та смертна година обох тут окрила.
554] Наче два леви, що виросли десь на гірських верховинах,
555] Матір'ю їх відгодовані в нетрях дрімучого лісу,
556] Крадучи тучних з кошари овець і волів круторогих,
557] Людські плюндрують подвір'я, аж поки самі не поляжуть
558] Мертві од гострої міді, убиті рукою людини.
559] Так і вони, руками Енея повергнуті долу,
560] Впали обоє, неначе повалені сосни високі.

561] Жаль Менелаєві їх, Арея улюбленцю, стало.
562] Вийшов він з лав наперед, осяйною озброєний міддю,
563] Списом стрясаючи. Сам-бо Арей розбудив в нім одвагу,
564] Мавши на думці, щоб був той руками Енея убитий.
565] Нестора, духом великого, син Антілох його вгледів.
566] Вийшов він з лав, боячися, щоб сам поводатар народів
567] Тут не загинув і труд їх увесь не пішов би намарно.
568] Напоготові обидва один проти одного руки

569] Й гострі здіймали списи, бажанням палаючи битись.
570] Став Антілох з Менелаєм уряд, поводатарем люду.
571] Хоч і швидкий був до бою Еней, а назад він подався,
572] Вгледівши, що виступає аж двоє мужів проти нього.
573] Вбитих вони після того до лав відтягнули ахейських,
574] Товаришам їх у руки обох віддали нещасливих
575] І повернулися знов між рядами передніми битись.

576] Вбили вони Пілемена, що був на Арея подібний,
577] Духом великий вожай пафлагонських мужів щитоносних.
578] Рівно стояв він, коли Менелай його, списом славетний,
579] Ратищем збив, під ключицю утрапивши мідяним вістрям.
580] Син же Атімнія, славний Мідон, Пілемена візничий,
581] Від Антілоха поліг, баских завертаючи коней, —
582] Каменем лікоть Мідона черкнув він, із рук його білі
583] Віжки, слоновою кістю оздоблені, впали в пилюку.
584] Тут Антілох налетів і мечем його в скроню ударив.
585] Дух свій віддавши, Мідон із добротної впав колісниці
586] Сторч головою в пилюку брудну аж по тім'я і плечі.
587] Довго стояв так, угруз у пісок, що був дуже глибокий,
588] Поки, рвонувши, не скинули коні його у пилюку:
589] їх Антілох стьобонув і погнав аж до стану ахеїв.

590] Гектор, побачивши в лавах обох, до них кинувся зразу
591] З криком гучним; вслід за ним понеслися учвал і фаланги
592] Дужих троян, на чолі в них Арей з Еніо був страшною.
593] Ця за собою у битву вела сум'яття безсоромне.
594] Сам же Арей, величезним в руках потрясаючи списом,
595] То перед Ректором спереду йшов, то ступав за ним ззаду.

596] Вздрівши Арея, увесь затремтів Діомед гучномовний.
597] Як мандрівник безпорадний, йдучи по широкій рівнині,
598] Перед рікою зупиниться, що поспішає до моря,
599] Гляне на піну шумливу і швидко назад утікає,
600] Так син Тідея сахнувся тоді й заволав до народу:

601] "Друзі, чого дивуватися з того, що Гектор божистий —
602] І списоборець відмінний, і страху не відає в битвах!
603] Завжди при ньому є хтось із богів, що загибель одверне.
604] Отже, й тепер біля нього Арей у смертній подобі,
605] Тож, до троян повернувшись обличчям, весь час відступайте
606] Звільна й не думайте навіть з богами безсмертними битись".

607] Мовив він так. А трояни все ближче на них наступали.
608] Гектор убив уже воїнів двох на одній колісниці,
609] В ратному ділі умілих, Менеста і з ним Анхіала.
610] Жаль Теламонію їх, Еанту великому, стало.
611] Близько підбіг він до них і, блискучого списа метнувши,
612] В Амфія, сина Селага, попав, що майна мав багато
613] Й нив плодородних у Песі, але повела його доля

614] В Трою — Пріаму з синами його у війні помагати.
615] Саме у пояс поцілив Еант його, син Теламона,
616] Глибоко в низ живота увійшов йому спис довготінний,
617] Важко зваливсь він на землю. Славетний Еант підбігає —
618] Зняти озброєння з нього, трояни ж, немов блискавиці,
619] Сипали гострі списи, — його щит увібрав їх багато.
620] Він же, ступивши п'ятою на вбитого, мідяне вістря
621] Витяг із трупа; інших же з пліч обладунків коштовних
622] Зняти не міг: надто густо-бо сипались стріли навколо.
623] Та й побоявсь, щоб трояни відважні його не затисли
624] Колом, багато-бо їх із списами навкруг наступало.
625] Хоч і високий на зріст, і могутній він був, і славетний,
626] А відігнали його, й, відступаючи, він аж хитався.

627] Так у жорстокім бою змагались вони між собою.
628] А Тлеполема, величного й славного сина Геракла,
629] Доля всевладна тоді з Сарпедоном звела богорівним.
630] Щойно зійшлись вони й близько один проти одного стали,
631] Син і онук всемогутнього Зевса, що хмари збирає,
632] Перший тоді Тлеполем такими словами озвався:

633] "Гей, Сарпедоне, лікіян пораднику, що за потреба
634] В битвах нездатному нітитись тут і від страху тремтіти?
635] Бреше, хто зве тебе сином егідодержавного Зевса!
636] Дуже далеко тобі із тими рівнятись мужами,
637] Що в давнину ще, за предків, родились од вічного Зевса.
638] Саме такою була, повідають, Гераклова сила,
639] Батько таким був, відвагою сповнений,*лев'яче серце.
640] Отже, приїхав сюди задля коней він Лаомедонта
641] Лиш на шістьох кораблях і з меншим за наші загоном
642] І зруйнував Іліон, і всі вулиці в нім обезлюднив.
643] Ти ж боягузливий серцем і люд свій ведеш на загибель.
644] Жодної з тебе троянам підмоги, я певен, не буде,
645] Хоч і прийшов ти з Лінії й хоч був би багато сильніший,
646] Мною приборканий, все ж до Аїдових брам ти відійдеш".

647] В відповідь мовив йому Сарпедон, полководець лікійський:

648] "Так, зруйнував, Тлеполеме, твій батечко Трою священну
649] Через безглузде зухвальство преславного Лаомедонта,
650] Що, відповівши на послугу добру зневагою злою,
651] Коней йому не віддав, по які той ішов так далеко.
652] Але кажу тобі, смерть і загибель ти чорну одержиш
653] Тут же, подоланий списом моїм, і мені тоді славу,
654] Душу ж Аїдові ти віддаси, славетному кіньми".

655] Так говорив Сарпедон. Свого ясенового списа
656] Взяв Тлеполем, і в обох одночасно їх ратища довгі
657] З рук полетіли. В середину шиї противнику втрапив
658] Спис Сарпедона, і болем страшним пройняло її вістря —

659] Чорною пітьмою ніч Тлеполемові очі окрила.
660] А Тлеполем Сарпедону ввігнав своє ратище довге
661] В ліве стегно, і, тіло проймаючи, вістря шалене
662] Кість зачепило, та батько відвів ще загибель від нього.

663] Друзі божисті взяли боговірного вмить Сарпедона
664] Й винесли з битви. За ним волочилося ратище довге.
665] Й біль усе дужчав. Але не помислив ніхто й не подумав
666] Витягти спис ясеновий з стегна, щоб із іншими разом
667] Міг він іти: так його врятувати усі поспішали.

668] А Тлеполема також красивоголінні ахеї ,
669] Винесли з битви. Побачив це все Одіссей богосвітлий,
670] Духом незламний, і миле його розпалилося серце.
671] Поміж двох задумів розумом він і душею вагався,
672] З чого почати, — чи сина догнать громоносного Зевса,
673] Чи якнайбільше лікіян позбавить життя і дихання.
674] Та не йому, Одіссеєві, мужньому серцем, судилось
675] Зевса могутньому синові смерть заподіяти міддю.
676] Дух його проти лікійських полків обернула Афіна.
677] Хромій, Аластор, Койран і Галій від рук його впали,
678] Вбив він Алкандра тоді, і Прітанія, ще й Ноемона.
679] Ще багатьох би лікіян убив Одіссей богосвітлий,
680] Та запримітив здаля його Гектор шоломосяйний,
681] Кинувсь крізь лави передні, озброєний сяйною міддю,
682] Жах на данаїв наводячи. Рад був, його спостерігши,
683] Зевсів син Сарпедон і жалібно мовив до нього:

684] "Сину Пріамів! Не дай мені здобиччю стати данаїв,
685] А порятуй мене! Хай мої груди покине дихання
686] В вашому місті, якщо не дано вже мені повернутись
687] До дорогої вітчизни моєї, до власного дому,
688] Й радістю втішити любу дружину й маленького сина".

689] Не відповів на слова його Гектор шоломосяйний.
690] Мчав він шалено вперед, щоб мерщій відігнати аргеїв
691] І бездиханними трупами їх якнайбільше покласти.
692] А Сарпедона божистого друзі його посадили
693] В полі, під дубом прегарним егідодержавного Зевса,
694] І ясенового списа з стегна його лівого витяг
695] Дужий боєць Пелагон, що товаришем був його милим.
696] Зникла у нього душа, і очі покрилися млою;
697] Та опритомнів небавом, і подихом свіжим Борея
698] Дух йому знов оживило у грудях, що дихали важко.

699] Та перед грізним Ареєм і Гектором мідянозбройним
700] До кораблів своїх чорних, проте, не тікали аргеї,
701] Але й не рвалися в бій, а потроху назад відступали,
702] Звільна йдучи, коли між троян упізнали Арея.

703] Хто ж то був перший і хто був останній позбавлений зброї

704] Гектором, сином Пріама, і мідяношатним Ареєм?
705] Це богорівний Тевтрант із погоничем коней Оресом,
706] Трех, етоліянин, списник відомий, з ставним Еномаєм,
707] Син Енопса Гелен і з паском барвистим Оресбій,
708] Що проживає у Гілі, пильнуючи свого багатства,
709] Біля Кефіського озера, де по сусідству навколо
710] Й інші живуть беотійці, що мають багаті маєтки.

711] Щойно іздалеку білораменна побачила Гера,
712] Як у жорстокім побоїщі купами гинуть аргеї,
713] Зразу ж вона до Афіни звернулась із словом крилатим:

714] "Горе нам, Зевса-егідодержавця незборена доню!
715] Марно, як видно, тоді запевнили ми Менелая,
716] Що по руїні твердинь Іліона додому він прийде,
717] В разі дозволимо згубному ми шаленіти Арею.
718] Час-бо подумати й нам про таку ж оборону завзяту".

719] Мовила так. Не перечила їй ясноока Афіна.
720] 1 злотозбруйних сама запрягать заходилася коней
721] Гера, найстарша богиня, великого Кроноса донька.
722] Геба ж до осі залізної двоє коліс восьмишпицих,
723] Гнутих із міді, з обох колісниці боків прикріпила.
724] Обід у них золотий і нетлінний, а зверху їх шини
725] Мідяні, пригнані щільно, аж любо очам подивитись.
726] Маточин гнізда сріблом по обидва їх боки оббиті.
727] Сам же васаг колісниці тримався на злотних і срібних
728] Пасах міцних, а навкруг його поручні бігли подвійні.
729] Дишель же був із срібла. До кінцівки*його прив'язала
730] Геба красиве ярмо золоте, від якого красиві
731] Йшли золоті хомути. Під ярмо підвела тоді Гера
732] Коней своїх прудконогих, вся прагнучи звади та битви.

733] В час той Афіна, дочка егідодержавного Зевса,
734] В горниці батьківській шати легкі свої, в світлих узорах,
735] Скинула з себе, руками своїми вишивані й ткані,
736] В панцир убралася батька свого, хмаровладного Зевса,
737] Й приготувалася збройно до битви, що сльози приносить.
738] Плечі страшна, золотими оздоблена вся торочками,
739] їй прикривала егіда, оточена жахом навколо,
740] Звада у ній, і завзяття, й гонитва, що душу морозить,
741] І голова Горгони, страшної на вигляд потвори, —
742] Грізне, страшне воно, Зевса-егідодержавця знамення.
743] З гребенем пишним шолом золотий, з чотирма шишаками,
744] Був на ній, — постаті воїв ста міст той шолом прикрашали.
745] У вогняну колісницю ввійшла і спис ухопила
746] Гострий, важкий і міцний, що ним побивала героїв
747] Шереги гнівом охоплена донька всевладного батька.
748] Гера ляскучим бичем баских лише хльоснула коней,

749] І заскрипіли, самі відчиняючись, брами небесні, —
750] Ори вартують їх, стражі великого неба й Олімпу,
751] Вхід відчиняють і хмарою знов затуляють густою.
752] Пугами в брами ці гнали богині баских своїх коней.
753] Осторонь інших богів вони там побачили Зевса,
754] Що на найвищій сидів із численних вершин олімпійських.
755] Коней баских тоді білораменна притримала Гера
756] І до верховного Зевса Кроніда з питанням звернулась:

757] "Зевсе, наш батьку, невже не гнівить тебе злочин Арея?
758] Скільки мужів — та яких! — погубив він в народі ахейськім
759] Марно, безглуздо, мені на печаль! Вони ж безтурботно
760] Тішаться цим — і Кіпріда ота, й Аполлон срібнолукий, —
761] Дурня підбивши самі, що ніяких не знає законів.
762] Зевсе, наш батьку, чи сердитись будеш, коли я Арея
763] Хльостко бичем відшмагаю та геть прожену з бойовища?"

764] Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс хмаровладний:

765] "Краще Афіну, що дбає про здобич, пошли проти нього, —
766] Більше за всіх вона звикла гризот завдавать йому прикрих".

767] Мовив це, й білораменна йому не перечила Гера.
768] Хльоснула коней, — не проти бажання вони полетіли
769] Поміж землею й простором укритого зорями неба.
770] Скільки очима сягає у далеч туманну людина,
771] Дивлячись з вишки чатівної в шир винно-темного моря,
772] Стільки навскач пролетіли богинь дзвінко ржучії коні.
773] А як до Трої добігли вони й до річок струменистих,
774] Де течія Сімоенту вливається в хвилі Скамандру,
775] Коней баских тоді білораменна притримала Гера,
776] Випрягла їх з колісниці й туманом густим огорнула,
777] А Сімоент їм поживну амброзії виростив пашу.
778] Вдвох вони вийшли, ходою на трепетних схожі голубок,
779] Прагнення повні аргейському воїнству поміч подати,
780] І підійшли аж туди, де найбільше мужів щонайкращих
781] Скупчилось, — наче ті леви, що м'ясо сире пожирають,
782] Чи кабани, що дикої їх не приборкати сили,
783] Круг Діомеда стояли вони, упокірника коней.
784] Тут зупинившись, білораменна їм крикнула Гера,
785] Стентора мужнього постать прибравши із голосом мідним, —
786] Так він лунав, наче враз п'ятдесят чоловік заволало:

787] "Сором, аргеї, бридкі боягузи, лиш з вигляду статні!
788] Поки у битвах брав участь Ахілл богосвітлий, ніколи
789] Ще не дерзали троянські загони крізь брами дарданські
790] Виступить", всі-бо його величезного списа боялись.
791] Нині ж далеко від міста при самих човнах вони б'ються!"

792] Мовлячи так, розбудила у кожнім відвагу і мужність.
793] До Діомеда тим часом пішла ясноока Афіна.

794] При колісниці із кіньми знайшла вона сина Тідея, —
795] Рану схолоджував він, що стрілою завдав йому Пандар.
796] Піт досаждав під пасом широким, що висів на ньому
797] Щит його круглий; зморений потом, з раменом зомлілим,
798] Ледве підняв свого паса він, кров витираючи чорну.
799] Спершись на кінське ярмо, озвалась до нього богиня:

800] "Син народивсь у Тідея, на батька не дуже-то схожий.
801] Сам-бо Тідей, хоч на зріст і малий, а воїтель завзятий.
802] Навіть коли воювать та виблискувать мужністю в битвах
803] Я боронила йому, — як тоді, коли сам, без ахеїв,
804] В Фіви послом до численних з'явився він Кадма нащадків.
805] В їхніх спокійно домах учтувати йому я звеліла.
806] Він, проте, як і раніше, відваги могутньої повен.
807] Викликав юних кадмеїв на різні змагання і легко
808] їх переміг; я сама-бо йому помічницею стала.
809] Я й біля тебе стою, і твою стережу я безпеку,
810] І щиросердо тебе закликаю з троянами битись.
811] Та чи утома важка по трудах обняла твоє тіло,
812] Чи малодушний пройняв тебе страх, але ти після цього
813] Вже не потомок Тідеєві, мужньому сину Ойнея".
814] Відповідаючи, мовив тоді Діомед їй могутній:
815] "Я упізнав тебе, дочко егідодержавного Зевса!
816] Все щиросердо тобі я скажу, не втаївши нічого.
817] Не обняли ані страх малодушний мене, ані млявість.
818] Добре я все пам'ятаю, богине, що ти наказала:
819] "Не виступати зухвало з богами безсмертними битись,
820] Хто б то не був; коли ж Зевсова тільки дочка Афродіта
821] Вступить у бій, навідліг ударити гострою міддю".
822] От чому й сам я тепер відступаю, і іншим аргеям
823] Всім наказав — докупи збиратися тут біля мене:
824] Я упізнав-бо Арея, що боєм кривавим керує".
825] В відповідь мовить до нього тоді ясноока Афіна:
826] "Сину Тідея, для серця мого дорогий Діомеде!
827] Більш ні Арея боятись не треба тобі, ні якогось
828] Іншого бога: сама я тобі помічницею стану.
829] Тож на Арея ти однокопиті спрямуй свої коні,
830] Зблизька удар його, — буйного більш не жахайся Арея,
831] Цього шаленця, втілене зло, віроломного бога.
832] Передо мною і Герою він удавав ще недавно,
833] Що допоможе аргеям, з троянами ж битися буде,
834] Нині ж усе це забув і на боці троян він воює".

835] Мовивши так, з колісниці богиня зіпхнула Стенела
836] Рухом руки, і він безодмовно зіскочив на землю.
837] На колісницю зійшла вона й стала біля Діомеда,
838] В бій пориваючись. Важко вісь застогнала дубова

839] Під тягарем страшної богині й найкращого мужа.
840] Віжки й батіг в свої руки вхопила Паллада Афіна
841] І до Арея погналася однокопитими кіньми.
842] Зброю в тій хвилі знімав із велетня він Періфанта,
843] Кращого із етоліян, Охесія славного сина, —
844] З нього Арей закривавлений зброю знімав. А Афіна,
845] Щоб не побачив Арей, прикрилась шоломом Аїда.

846] Щойно Арей, людовбивця, божистого вздрів Діомеда,
847] Зразу ж покинув велетня він Періфанта лежати
848] Там, де раніше убив його сам і позбавив дихання,
849] І Діомедові, коней впокірнику, кинувсь назустріч.
850] Щойно зійшлись вони й близько один проти одного стали,
851] Коням під ярма та віжки Арей тоді перший ударив
852] Мідяним списом, в противника прагнучи вирвать дихання.
853] Та ухопила рукою за спис ясноока Афіна
854] І відхилила ту зброю від повоза, кинуту марно.
855] В чергу свою, Діомед гучномовний тоді замахнувся
856] Мідяним списом. Його спрямувала Паллада Афіна
857] В пах, під попругу Арея, що був підперезаний нею.
858] Списа туди він загнав і, прекрасну розкраявши шкіру,
859] Вихопив зразу ж його. Арей застогнав міднозбройний
860] Так, наче дев'ять чи десять одразу покликнуло тисяч
861] Дужих мужів на війні, починаючи зваду Арея.
862] Острах і трепет усі тоді лави троян і ахеїв
863] Враз обняли, — так Арей застогнав, ненаситний війною.

864] Так, як від хмари похмурої темним здається повітря
865] В спеку гарячу, коли буревій налітає бурхливий,
866] Саме таким Діомедові, сину Тідея, здавався,
867] В хмарах здіймаючись в небо широке, Арей міднозбройний.
868] Швидко оселі богів досягнувши, вершин олімпійських,
869] Він біля Зевса Кроніона сів із засмученим серцем,
870] Рану йому показав, що безсмертною сходила кров'ю,
871] Й жалібним голосом слово до нього промовив крилате:

872] "Зевсе, наш батьку, невже не гнівлять тебе всі ці злочинства?
873] Завжди один через одного лих зазнаєм ми страшенних,
874] Вічні боги, коли людям свою виявляємо ласку.
875] Ремствуєм всі ми на тебе: шалену дочку породив ти
876] Всім на загибель, — лиш злочини завжди на думці у неї.
877] Кожен-бо інший з богів, що живуть на високім Олімпі,
878] Волю шанує твою і слухняно у всьому кориться.
879] Тільки її не приборкуєш ти ані словом, ні ділом,
880] Все попускаєш їй, сам породив-бо цю доньку зловредну.
881] Нині ж вона Діомеда, зухвалого сина Тідея,
882] В дикій злобі на безсмертних богів нападати навчила,
883] Спершу Кіпріді він руку при самій долоні поранив,

884] Потім, неначе той бог, і на мене накинувся навіть.
885] Тільки швидкі мене винесли ноги, а то я ще довго
886] Мусив би муки терпіть між жахливими купами мертвих
887] Або живим знемагать під ударами мідної зброї".

888] Глянув спідлоба і мовив у відповідь Зевс громовладний:

889] "Годі сидіти отут і скімлити так, віроломний!
890] Найненависніший ти із богів, що живуть на Олімпі!
891] Любі тобі лише звади, та війни, та січі криваві.
892] Матері вдача у тебе затята, украй непокірна
893] Гери, що ледве її погамовую й сам я словами,
894] Тож від порад її, мислю, ти й зараз зазнав цього лиха.
895] Не допущу я, проте, щоб довго терпів ти страждання.
896] Ти-бо із роду мого, і мені тебе мати родила.
897] Був би від іншого бога такий народивсь ти зловредний,
898] Нидів давно б уже ти навіть нижче потомків Урана".

899] Мовивши це, Пееону звелів він його ізцілити.
900] І Пееон, болевтольних на рану насипавши ліків,
901] Затамував її. Та й від народження був він не смертний.
902] Так, як у дзбан молока долити смоковного соку,
903] І рідина перемішана зсядеться зразу й загусне,
904] Так в одну мить загоїлась рана в палкого Арея.
905] Геба омила його, одягла йому шати чудові,
906] Й сів біля Зевса Кроніона він, повен величі й сили.

907] Знов повернулись тоді до оселі великого Зевса
908] Гера аргейська і з нею Алалкоменіда Афіна,
909] Край душогубства поклавши Ареєві-людоубивці.

ПІСНЯ ШОСТА
ЗУСТРІЧ ГЕКТОРА З АНДРОМАХОЮ

1] Бій між троян і ахеїв страшний залишили богове.
2] Та по рівнині то тут, то там не втихала ще січа
3] В буйній навалі взаємного лету списів міднокутих
4] В полі широкім між течій швидких Сімоенту і Ксанту.

5] Перший Еант Теламоній, опора надійна ахеїв,
6] Лави прорвав у троян і загін свій обрадував світлом,
7] Ще й Акаманта убив, найкращого серед фракіян
8] Сина Евсора, і силою, й зростом могутнього мужа.
9] Перший поверх він шолома його густогривого вдарив, —
10] Лоба пробив він йому, і глибоко в череп угрузло
11] Мідяне вістря, й ту ж мить пітьма йому очі окрила.

12] А Діомед гучномовний позбавив дихання Асіла,
13] Сина Тевтрана, що жив у збудованій гарно Арісбі,
14] Маючи добрий достаток, і приязню тішивсь людською,
15] Кожному радий у домі своїм, що стояв при дорозі.
16] Та ніхто з них на поміч не став, од загибелі злої
17] Не боронив його, й разом життя позбулися обидва, —
18] Він і супутник його, на імення Калесій, погонич
19] Коней баских, — опинилися раптом вони під землею.

20] З Дреса й Офелтія зброю їх зняв Евріал переможно
21] І на Есепа пішов і Педаса, що їх породила
22] Абарбарея, наяда, прегарному Буколіону.
23] Буколіон же був сином славетного Лаомедонта,
24] Старшим в родині, хоч потай на світ привела його мати.
25] З нею овечий пастух поєднався коханням і ложем,
26] І, завагітнівши, двоє близнят принесла йому німфа.
27] Сили й самого життя прекрасні тіла їх позбавив
28] Син Мекістея, й озброєння в них із плечей познімав він.

29] Вбив Астіала тоді Поліпет, у боях нездоланний,
30] А перкотійця Підіта добив Одіссей переможно
31] Мідяним списом, від Тевкра поліг Аретаон божистий.
32] Несторів син Антілох подолав своїм списом блискучим
33] Аблера, сам же владика мужів Агамемнон — Елата,
34] Що у Педасі нагірнім, над плавною жив течією
35] Сатніоенту. Філака, який утікав з бойовища,
36] Леїт догнав, Евріал же — Мелантія вбив переможно.

37] Тут же Адраста живцем захопив Менелай гучномовний;
38] Мчали сполохані коні його по рівнині й розбили
39] З розмаху об тамарисковий кущ колісницю округлу,
40] Дишля в основі зламали і навскач усі подалися
41] Прямо до міста, куди наполохано й інші скакали.
42] Сам же Адраст із повоза сторч головою скотився
43] Біля коліс у пилюку лицем. І в ту ж мить біля нього
44] Сам Менелай, син Атреїв, із списом з'явивсь довготінним.
45] І за коліна Адраст ухопивши його, став благати:

46] "Змилуйся, сину Атреїв, і гідний ти матимеш викуп.
47] Досить скарбів у багатого батька мого у коморах —
48] Золота, й міді, й заліза, що так його важко кувати.
49] З радістю батько з скарбів тих коштовних складе тобі викуп,
50] Тільки дізнається він, що живий на човнах я в ахеїв".

51] Так говорив він, і серце зм'якшив Менелаєві в грудях.
52] Той вже супутцеві мав на човни бистрохідні ахеїв
53] Дати його відвести. Та назустріч йому Агамемнон
54] Швидко підбіг і, гукаючи, голосно став докоряти:

55] "О Менелай легкодухий! Чого так піклуєшся ревно
56] Ти про троян? То, видно, чудово вони повелися
57] В домі твоїм? Хай ніхто з них від рук наших гибелі злої
58] Не урятується! Хай навіть ті немовлята загинуть,
59] Що матері їх в утробі ще носять! Нехай в Іліоні
60] Без похорону безслідно усі пропадуть вони разом!"

61] Мовлячи так, Агамемнон змінив свому братові намір,
62] Правду-бо мовив йому, і Адраста від себе рукою
63] Той відштовхнув, а владар Агамемнон Адрастові списа
64] В пах увігнав, і навзнак звалився він; син же Атрея,
65] Ставши на груди йому, з них вихопив спис ясеновий.

66] Нестор аргеїв в той час підбадьорював голосом дужим:

67] "О мої любі герої данаї, о слуги Арея!
68] Хай з-поміж вас не лишається ззаду ніхто, щоб на здобич
69] Кинутись враз і в човни наносити її якнайбільше.
70] Тож ворогів убиваймо! Ще вистачить часу спокійно
71] На бойовищі знімати озброєння з трупів полеглих".

72] Мовлячи так, відвагу і мужність будив він у кожнім.
73] Мали трояни тікать від ахеїв, Ареєві любих,

74] До Іліона, своєю знеможені слабістю духу;
75] Та, зупинившись перед Енеєм та Гектором, мовив
76] Так їм Гелен, син Пріама, цей птаховіщун найславніший:

77] "Слухай, Енею, й ти, Гекторе! Вам якнайбільше належить
78] Дбать про троян і лікіян, бо серед усіх ви найкращі
79] В кожній потребі — чи в подвигах ратних, чи в мудрій пораді.
80] Тож зупиніться й затримайте воїв своїх біля брами,
81] Лави обходячи, поки в обіймах жіночих шукати
82] Схову не прагнуть в утечі вони, ворогам на утіху.
83] А як фаланги свої підбадьорите все ж ви до бою,
84] Залишимось тут і ми і з данаями будемо битись,
85] Хоч і потомлені дуже, — та змушує нас необхідність.
86] Ти ж вирушай тепер, Гекторе, в місто й, додому прийшовши,
87] Матері скажеш твоїй і моїй, — жінок поважніших
88] В храм ясноокої діви Афіни, в акрополь хай скличе,
89] Засуви хай відімкне на дверях священного дому,
90] Вибере хай покривало, яке їй найбільшим, найкращим
91] В домі здається її, яке їй самій найдорожче,
92] Хай на коліна його покладе пишнокосій Афіні,
93] В жертву ялівок хай принести обіцяє дванадцять,
94] Назимків, в ярмах не звиклих ходити, якщо вона ласку
95] Виявить місту й троянським жінкам та малим немовляткам
96] 1 від священних твердинь Іліона Тідіда відкине,
97] Дикого списника, грізного міццю носителя жаху,
98] Прямо скажу, із ахеїв усіх найсильнішого мужа.
99] Навіть і сам нас Ахілл, керманич мужів, не страшив так,
100] Хоч від богині він, кажуть, родивсь. Але цей іще більшим
101] Гнівом шаліє, й ніхто з ним у силі зрівнятись не може".

102] Так тоді мовив Гелен, і Гектор послухався брата.
103] Зразу ж у всій своїй зброї він з повоза скочив на землю
104] Й, списом махаючи гострим, пройшов перед лавами війська,
105] В бій закликаючи всіх, і січа страшна запалала.
106] Враз обернулись трояни і рушили проти ахеїв.
107] І подалися аргеї назад і різню припинили,
108] їм-бо здалось, що з укритого зорями неба спустився
109] Хтось із богів до троян — так відважно вони обернулись.
110] Гектор волав до троян, закликаючи голосом дужим:

111] "Трої хоробрі сини і союзники наші славетні!
112] Будьте, друзі, мужами, згадайте відвагу завзяту!
113] До Іліона тим часом піду я й старійшинам мовлю,
114] Радникам мудрим, і нашим дружинам, щоб щиро благали
115] Вічних богів, обіцяючи їм принести гекатомби".

116] Так промовивши, шоломосяйний пішов од них Гектор.
117] Ззаду по карку й по п'ятах краями його ударяла
118] Чорная шкіра, що нею обведено щит його круглий.

119] Главк, Гіпполохова парость, із сином Тідея тим часом
120] Вийшли між військ на середину, сповнені прагнення битись.
121] Як, наступаючи, стали один проти одного близько,
122] Перший до Главка звернувся тоді Діомед гучномовний:

123] "Хто ти єси, поміж смертного люду герою хоробрий?
124] Досі не бачив тебе я в боях, де мужі набувають
125] Слави, а нині відвагою ти перевищуєш інших
126] Воїв, коли довготінного списа мого дожидаєш.
127] Діти нещасних батьків, хто іде проти сили моєї.
128] А як ти хтось із безсмертних, що з неба спустився на землю, —
129] Я не посмів би ніколи з богами небесними битись.
130] Навіть могутній Лікург, син Дріанта, недовго на світі
131] Жив після того, як зваду з богами небесними скоїв.
132] Порозганяв-бо колись по священних узгір'ях Нісея
133] Він годівниць Діоніса шаленого, й гнані Лікурга
134] Мужоубивці стрекалом загостреним, тірси на землю
135] Всі вони кидали. Й сам Діоніс перестрашений в хвилю
136] Кинувсь морську, де Фетіда до лона його пригорнула:
137] Жах-бо його оповив від вигуків грізних Лікурга.
138] Дуже за це розгнівились боги, що живуть безтурботно,
139] Й сам його Кроносів син осліпив. Після того на світі
140] Ще він недовго прожив, беземертним богам ненависний.
141] Тим-то і я не бажаю з богами блаженними битись.
142] А як смертний єси і земнії плоди споживаєш,
143] Ближче підходь, щоб мерщій погибельних меж досягнути!"

144] Відповідаючи, син Гіпполоха промовив славетний:

145] "Духом великий Тідіде, навіщо про рід мій питаєш?
146] Наче те листя на дереві — людські усі покоління:
147] Листя одне, обриваючи, вітер розносить, а інше —
148] Клечанням свіжим ліси укриває з новою весною.
149] Так і людські покоління — ці родяться, ті вже зникають.
150] А як довідатись хочеш, то й це я скажу, щоб відомий
151] Став і для тебе наш рід, що багато людей його знає.
152] В Аргосі, кіньми багатім, далеко є місто Ефіра.
153] Жив у тім місті Сізіф, із смертних мужів найхитріший.
154] Сином Еола Сізіф був, а в нього син Главк народився,
155] Главк же отой породив бездоганного Беллерофонта.
156] Вроду і мужність богове принадну йому дарували.
157] Та проти нього недобре у серці своєму замислив
158] Прет, набагато сильніший, і з-поміж аргейського люду
159] Вигнав його, той-бо Зевсом під берло був відданий Прету.
160] Претова з ним зажадала жона, богосвітла Антея,
161] Потай в коханні з'єднатись. Але не схилила до того
162] Повного добрих бажань, розумного Беллерофонта,
163] Й, зводячи наклеп на нього, вождю вона мовила, Прету:

164] "Прете, умри чи убий ненависного Беллерофонта!

165] З ним у коханні з'єднатись хотів він мене приневолить".

166] Так вона мовила, й гнівом владар запалав, це почувши.
167] Сам же вбивать ухиливсь, бо соромився все-таки серцем.
168] Але в Лікію послав його, й, складені давши таблички,
169] Згубних познак смертоносних на них він накреслив багато,
170] І на загибель його звелів показати їх тестю.
171] Той до Лікії під захистом певним безсмертних подався
172] І до Лікії безпечно прибув, до Ксантових течій.
173] Радо приймав його в себе Лікії просторої владар,
174] Дев'ять він днів частував його, дев'ять биків заколовши.
175] А як десята у небі заблисла Еос розоперста,
176] Гостя почав він розпитувать, знаки бажаючи бачить
177] Ті, що від Прета, від зятя його, він приніс із собою.
178] А як одержав од гостя ті зятеві знаки зловісні,
179] Передусім наказав йому він нездоланну Хімеру
180] Вбити. Була не людського вона, а богівського роду,
181] Спереду — лев, коза — посередині, ззаду — зміюка,
182] З лютістю полум'я з пащі страшенне вона видихала.
183] Та, на знамення божисті зважаючи, все ж її вбив він.
184] Другим завданням — в бою подолав солімів славетних.
185] Це, говорив, була із битв між людьми найстрашніша.
186] Третє: в бою подолав амазонок він мужоподібних.
187] А, як вертався, владар ще нову йому пастку підстроїв:
188] Кращих з Лікії просторої воїв зібравши, звелів їм
189] В засідку стать. Та додому ніхто уже з них не вернувся.
190] Всі бездоганним убиті були вони Беллерофонтом.
191] Врешті збагнув володар, що той — божественного роду,
192] В себе затримав його, і дочку свою дав за дружину,
193] І наділив половиною почестей володаревих.
194] А лікіяни з землі відвели йому кращу від інших,
195] Із плодоносною нивою й садом чудовим дільницю.
196] Троє дітей народилось в розумного Беллерофонта:
197] Старші — Ісандр, Гіпполох та дочка іще Лаодамія.
198] З Лаодамією Зевс велемудрий в коханні з'єднався,
199] І богорівний у неї родивсь Сарпедон міднозбройний.
200] Беллерофонт, проте, став для безсмертних богів ненависним
201] І по рівнині алейській блукав у гіркій самотині,
202] Серце своє гризучи і стежок уникаючи людських.
203] В війнах неситий Арей умертвив його сина Ісандра
204] В розпалі бою, коли той з солімами славними бився.
205] Гнівна убила дочку Артеміда з повіддям злотавим.
206] Від Гіпполоха ж народжений я, — його я зву батьком.
207] Він мене в Трою послав і притому наказував пильно
208] Бути найкращим із воїв, усім перевищувать інших,
209] Не осоромити роду батьків, хоробрістю перших
210] Серед усіх, що в Ефірі живуть та в Лікії просторій.
211] От моя кров і мій рід, що походженням з нього я гордий".

212] Так він сказав, це почувши, зрадів Діомед гучномовний.
213] Мідного списа тут же у землю встромив многоплідну
214] І вожаєві народів слово промовив привітне:

215] "Отже, з батьків іще давнім мені'ти доводишся гостем!
216] Дід мій, божистий Ойней, бездоганного Беллерофонта
217] Двадцять затримував днів у господі, частуючи гойно.
218] Щедрих дарів один одному безліч вони надавали.
219] Дід мій Ойней — блискучий дав пояс йому пурпуровий,
220] Беллерофонт дарував із золота келих дводонний,
221] В домі своєму його я лишив, вирушавши на Трою.
222] Не пам'ятаю Тідея, мій батько малям мене кинув
223] Тої пори, як під Фінами гинуло військо ахеїв.
224] Тим-то, як друга, тебе я прийматиму в Аргосі щиро,
225] Ти ж у Лікії — мене, якщо гостем колись завітаю.
226] Тут же, в юрмі, списів один одного ми уникаймо,
227] Є-бо навкруг і троян тут багато, й їх спільників славних,
228] Щоб убивать, коли, дасть бог, кого у бігу я настигну.
229] Досить ахеїв для тебе є тут, — побивай, кого зможеш.
230] Та поміняймося зброєю поміж собою, — хай знають
231] Всі тут, що дружбою ми іще від батьків своїх горді".

232] Так говорили вони. Зіскочивши з повозів разом,
233] Тиснули руки взаємно, навік обіцяючи вірність.
234] Зевс же тим часом, син Кроноса, розуму Главка позбавив:
235] Зброєю-бо помінявсь з Діомедом він, сином Тідея,
236] Золото давши за мідь, ціну ста волів лиш — за дев'ять.

237] Гектор тим часом до Скейської брами й до вежі дістався.
238] Там позбігались до нього дружини і дочки троянські —
239] Про чоловіків, синів розпитать, про братів їх та інших
240] Родичів. Він же у відповідь кожну підряд закликав їх
241] Щиро молитись богам: багатьох-бо чекає скорбота.
242] От до прекрасного дому Пріама нарешті дістався,
243] До передсінків, із каменю тесаних. Далі у ньому
244] Йшло п'ятдесят спочивалень, так само обтесаних гладко,
245] Поруч одна при одній розміщених; в тих-бо покоях
246] Біля дружин своїх шлюбних Пріама сини спочивали.
247] З другого боку подвір'я, навпроти, для дочок дванадцять
248] Критих було спочивалень, із каменю тесаних гладко,
249] Поруч одна при одній розміщених; в цих-бо покоях
250] Біля дружин соромливих Пріама зяті спочивали.
251] Вийшла назустріч до Гектора матінка ніжно-ласкава,
252] З нею ішла найвродливіша з доньок її Лаодіка.
253] Взявши за руку його, озвалась і мовила мати:

254] "Сину мій, нащо прийшов ти, відважну покинувши битву?
255] Дуже вас, мабуть, притисли ахеїв сини злоіменні —
256] Аж під самісіньке місто, і серце тебе спонукало
257] Руки до Зевса, прийшовши сюди на акрополь, здійняти.
258] Та постривай — медового чашу вина принесу я,
259] Щоб узливання ти Зевсові-батьку та іншим безсмертним
260] Спершу вчинив, а потім, ковтнувши б, і сам підкріпився.
261] Сил-бо багато з вином утомлений муж набуває,
262] Ти ж в обороні своїх страшенно таки натомився".

263] В відповідь Гектор великий сказав тоді шоломосяйний:
264] "Хоч і солодке вино, не давай його, мати шановна,
265] Щоб не ослабнуть на силі мені, не забути відваги.
266] Зевсу ж іскристе вино невмитими лити руками
267] Я не наважусь: не личить-бо нам темнохмарного Зевса,
268] В кров закалявшись і в бруд, своїми благать молитвами.
269] Ти ж поспіши до храму Афіни, що здобич дарує,
270] Пахощі взявши й покликавши з міста жінок поважніших.
271] Ще покривало візьми, що найбільшим тобі, найдорожчим
272] В нашому домі здається, для тебе самої найкращим,
273] І на коліна його поклади пишнокосій Афіні,
274] В жертву ялівок ти принести обіцяй їй дванадцять,
275] Назимків, в ярмах не звиклих ходити, якщо вона ласку
276] Виявить місту й троянським жінкам та малим немовляткам
277] І від священних твердинь Іліона Тідіда відкине,
278] Дикого списника, грізного міццю носителя жаху.
279] То поспішай же до храму Афіни, що здобич дарує.
280] Я ж до Паріса піду закликати його, якщо схоче
281] Слів моїх слухати він. Нехай би під ним розступилась
282] Тут же земля! На велику біду для троян і Пріама
283] Мужнього з дітьми всіма зростив його Зевс-олімпієць!
284] От лиш побачу колись, як в оселю Аїда він сходить,
285] Віри пойму, що серце про наші нещастя забуде!"

286] Так він сказав. І вернулась у дім та челядниць гукнула
287] Мати, щоб бігли скликати по місту жінок поважніших.
288] І до комори духмяної долу зійшла, де у схові
289] Вишиті гарно узорні лежали її покривала —
290] Виріб сідонських жінок, що їх Александр боговидий
291] Сам із Сідону привіз, переплинувши море широке
292] В подорож ту, коли він благородну вивозив Єлену.
293] В дар для Афіни одне з покривал узяла там Гекаба —
294] Найкрасивіше, узорами вишите гарно й найбільше,
295] Сяяло, наче зоря, воно й осторонь інших лежало.
296] З ним вона вийшла, й за нею багато жінок поважніших.

297] А як прийшли на акрополь вони аж до храму Афіни,
298] Широко двері для них Теано відчинила вродлива,
299] Донька Кіссея, жона Антенора, впокірника коней, —

300] Жрицею в храмі Афіни її призначили трояни.
301] З зойками тужно жінки до Афіни підносили руки,
302] Саме тоді й покривало внесла Теано уродлива,
303] І, на коліна поклавши його пишнокосій Афіні,
304] Так говорила, благаючи доньку великого Зевса:

305] "Владна Афіно, захиснице міста, в богинях пресвітла,
306] Списа зламай Діомедові й так учини, щоб і сам він
307] Гримнув об землю лицем біля самої Скейської брами.
308] Ялівок ми у пожертву тобі принесемо дванадцять,
309] Назимків, в ярмах не звиклих ходити, якщо свою ласку
310] Виявиш місту, й троянським жінкам, і малим немовляткам".

311] Так помолилась вона, та на це не зважала Афіна.

312] Так вони в храмі молилися доньці великого Зевса.
313] Гектор тим часом досяг Александрових гарних покоїв,
314] Що збудував собі той з допомогою теслів найкращих
315] Між теслярами у буйнородючій країні троянській.
316] Побудували йому спочивальню, господу й подвір'я
317] Поряд з домами Пріама і Гектора в верхньому місті.
318] Зевсові любий ввійшов туди Гектор, тримав у руці він
319] Спис в одинадцять ліктів завдовжки, й блищало на ньому
320] Мідяне вістря, й навкруг золоте обіймало окільце.
321] У спочивальні знайшов його, той оглядав свою зброю,
322] Гарно обладнану, — щит,'і панцир, і луки дугасті.
323] Там між служебних жінок і Єлена аргівська сиділа
324] І призначала челядницям різні роботи добірні.
325] Глянувши, Гектор жорсткими почав докоряти словами:

326] "О божевільний! Не гоже цей гнів тобі в серці носити.
327] Гинуть народи в бою біля мурів високого міста.
328] Тож задля тебе навкруг Іліона оця запалала
329] Звада воєнна. І сам би, напевно, ти іншого лаяв,
330] Тільки б побачив, що бою жахливого він уникає.
331] Отже, вставай, поки згубним вогнем не охоплено місто".

332] Відповідаючи, мовив йому Александр боговидий:

333] "Гекторе, слушно ти лаяв мене, справедливо ти лаяв;
334] Тим-то тобі відповім, а ти вислухай тільки уважно.
335] Не через гнів на троян, не тому, що відомсти бажаю,
336] Дома сиджу я: хотів лише смутку своєму віддатись.
337] Але дружина мене намовила лагідним словом
338] В бій вирушати. Мені ж і самому здається, що справді
339] Так буде краще. Мінлива-бо є до мужів перемога.
340] Тож почекай мене, поки надіну Ареєву зброю,
341] Або іди, а я вслід і тебе дожену незабаром".

342] Не відповів, проте, Гектор на це йому шоломосяйний.
343] Словом ласкавим звернулась до нього тим часом Єлена:

344] "Діверю мій, препоганої суки й причинниці лиха!
345] Хай тої днини, коли мене мати на світ породила,

346] Бурі порив підхопив мене люто й заніс би далеко
347] В гори чи кинув би в хвилі ревучі бурхливого моря,
348] Й хвилі покрили б мене перед тим, як усе оте сталось!
349] А як наслали уже на нас оце лихо богове,
350] Хай би дружиною я хоробрішому мужеві стала,
351] Що відчував би хоч сором ганьби і людського докору.
352] Цей же й тепер легкодумний, та, мабуть, таким і надалі
353] Вже залишиться, — поплатиться ще він за це, я гадаю.
354] Та заходь же до мене, у крісло сідай відпочити,
355] Діверю мій, що найбільш облягли твоє серце турботи
356] Через ту сучу провину мою та вину Александра.
357] Зевс-бо обом сумовиту нам визначив долю й надалі
358] Бути в неславі в усіх прийдешніх людських поколіннях".

359] В відповідь Гектор великий сказав тоді шоломосяйний:

360] "Сісти мене не проси, хоч яка ти ласкава — не впросиш.
361] В бій мене серце моє пориває, щоб швидше троянам
362] Допомогти: занадто-бо там їм без мене сутужно.
363] Отже, його спонукай, та й сам він нехай поспішає,
364] Щоб наздогнати мене, поки я ще із міста не вийшов.
365] Я ж тим часом додому піду, до родини своєї,
366] Любу дружину побачити хочу й маленького сина.
367] Бо невідомо, чи знову до них я іще повернуся,
368] Чи віддадуть на поталу боги мене в руки ахеїв".

369] Так відповівши їй, Гектор пішов собі шоломосяйний.
370] І незабаром дійшов до свого він затишного дому,
371] Білораменної ж він не застав Андромахи в покоях,
372] З любим дитям на руках та служницею, вбраною гарно,
373] Вийшла на вежу і там сумувала, ридаючи гірко.
374] Гектор тоді, не знайшовши жони непорочної дома,
375] Став на порозі оселі і так до служебниць промовив:

376] "Слухайте пильно, служебниці, й щиру скажіть мені правду.
377] Де це дружина, де білораменна моя Андромаха?
378] Чи до ятрівок пішла та зовиць, причепурених гарно, —
379] Чи до Афіни у храм, де гуртом усі інші троянки
380] Пишноволосі в страшної богині благають пощади".

381] Відповідаючи, ключниця мовить йому домовита:

382] "Ти зажадав од нас, Гекторе, щиру сказать тобі правду, —
383] Не до ятрівок і не до зовиць, причепурених гарно,
384] Не до Афіни пішла вона в храм, де інші троянки
385] Пишноволосі в страшної богині благають пощади;
386] До іліонської вежі великої вийшла, почувши,
387] Що піддаються трояни й міцнішає сила ахеїв.
388] Тим-то до муру міського чимдужче вона поспішила,
389] Мов божевільна. Й дитину услід понесла годівниця".

390] Так вона мовила. Швидко із дому пішов тоді Гектор
391] Тою ж дорогою вниз по брукованих вулицях Трої.

392] І, перейшовши велике, красиво збудоване місто,
393] Скейських воріт він дістався, щоб вийти крізь них на рівнину.
394] Вибігла звідти назустріч дружина його Андромаха,
395] Посагом славна дочка Етіона, великого духом.
396] Жив Етіон під Плаком — горою, укритою лісом,
397] В Фівах плакійських, і владарем був кілікійського люду.
398] Донька його за Гектора мідянозбройного вийшла.
399] Стріла вона чоловіка. За нею ішла годівниця
400] З милим при грудях дитям, ще зовсім малим немовлятком,
401] Гектора сином коханим, гарненьким, мов зіронька ясна.
402] Гектор Скамандрієм звав свого сина малого, всі інші —
403] Астіанактом: єдиним-бо Трої був захистом Гектор.
404] Мовчки всміхнувся, малого синочка побачивши, батько,
405] А Андромаха підбігла до нього, роняючи сльози,
406] Руку схопила, назвавши на ймення, і так промовляла:
407] "О божевільний! Завзяття загубить тебе! Не жалієш
408] Ти ні дитяти свого, ні мене безталанної, — скоро
409] Стану вдовою я, скоро зженуть тебе з світу ахеї,
410] Разом напавши; отож, якщо тебе втратити маю,
411] Краще зійти мені в землю, ніякої більше не буде
412] Втіхи мені у житті, коли ти осягнеш свою долю.
413] Далі — лиш горе. Немає ні батька, ні матері в мене,
414] Нашого батька старого Ахілл умертвив богорівний,
415] Поруйнувавши ущент кілікіян заселене місто —
416] Фіви високобрамні. Отож він убив Етіона,
417] Зброї ж із нього не зняв: посоромився в серці своєму,
418] Тільки спалив із його обладунком, оздобленим гарно,
419] Й пагорб насипав над ним, ще й в'язів над ним насадили
420] Німфи нагірні, Зевса егідодержавного доньки.
421] Сім було рідних у мене братів у батьківськім домі,
422] І в один день вони разом пішли до оселі Аїда:
423] їх-бо усіх повбивав богосвітлий Ахілл прудконогий
424] В час, як повільних корів вони пасли й овець білорунних.
425] Матір мою, що над Плаком владарила, вкритим лісами,
426] Він аж сюди припровадив із іншою здобиччю разом,
427] Та по часі відпустив, незліченний одержавши викуп, —
428] В домі ж отцевім стрілою убила її Артеміда.
429] Гекторе, все заміняєш ти — батька і матір для мене,
430] Ти ж і за брата мені, і мій чоловік ти прекрасний.
431] Зглянься ж на мене тепер і зостанься тут з нами на вежі,
432] Щоб не лишить сиротою дитя і дружину вдовою.
433] Військо постав при смоковниці дикій, де ворогу легше
434] Вдертись до міста, доступніш на мури високі дістатись.
435] Тричі-бо вже намагалися найхоробріші з ахеїв
436] Під керуванням Еантів обох, богорівних Атрідів,
437] Ідоменея славетного й мужнього сина Тідея.

438] Чи не провісник якийсь їм порадив це богонатхненний,
439] Чи напутило їх власного духу палке поривання".

440] В відповідь Гектор великий сказав тоді шоломосяйний:

441] "Все це й мене непокоїть, дружино. Та сором страшенний
442] Був би мені від троян і троянок у довгім одінні,
443] Як боягузом я став би далеко від бою ховатись.
444] Та не дозволить і дух мій цього, бо давно вже навчився
445] Доблесним бути я завжди та битися в лавах передніх,
446] Батькові свому й собі голосну добуваючи славу.
447] Сам-бо це добре я знаю і серцем своїм, і душею, —
448] День той настане колись, і Троя священна загине,
449] З нею загине й Пріам, і народ списоборця Пріама.
450] Але не так за троян бере мене жаль і турбота,
451] Не за страждання самої Гекаби й Пріама-владики,
452] Не за братів, що стільки хоробрих і славних поляже
453] В порох тоді під ударами збройними воїв ворожих,
454] Скільки за тебе, коли хтось із мідянозбройних ахеїв
455] Слізьми умивану десь поведе й дня свободи позбавить.
456] Будеш для іншої в Аргосі дальньому ткати на кроснах,
457] Будеш їй воду носить з Мессеїди або з Гіпереї
458] Проти бажання — могутня примусить тебе неминучість.
459] Гляне хто-небудь, як ти проливатимеш сльози й промовить:

460] "Гектора то є дружина, що найхоробріший у битвах
461] Був з конеборних троян, як за свій Іліон вони бились".
462] Мовить він так і болю нового завдасть тобі смутком
463] По чоловіку, що міг день неволі тобі одвернути.
464] Краще нехай я умру, хай пагорб землі мене вкриє,
465] Аніж почую твій зойк, як вестимуть тебе до полону!"

466] Мовив це й руки простяг до дитини осяйливий Гектор,
467] Та до грудей годівниці, убраної гарно, припало
468] З криком дитя, збентежене виглядом любого батька,
469] Міддю ясною налякане й гребенем кінської гриви,
470] Що на блискучім шоломі над ним розвівалася грізно.
471] І усміхнулися батько ласкавий і мати поважна.
472] Зняв свій шолом з голови тоді зразу осяйливий Гектор
473] І на землі біля себе поклав обладунок блискучий,
474] Любе на руки узявши дитя, погойдав його трохи
475] Й Зевса та інших богів почав молитовно благати:

476] "Зевсе та інші богове, зробіть, щоб дитя моє любе
477] Стало таким же, як я, у троянському війську найкращим,
478] Дужим таким же й хоробрим, міцним владарем Іліона,
479] Щоб говорили про нього, як буде з війни він вертатись:
480] "Цей куди кращий за батька!" Щоб він закривавлену зброю,
481] З ворога знявши, приніс і матері врадував серце!"

482] Мовив це й любій дружині на руки маленького сина
483] Він передав. Пригорнувши дитя до пахучого лона,

484] Мати крізь сльози всміхнулась. А муж її, пойнятий жалем,
485] Гладив рукою її й, на ім'я називаючи, мовив:

486] "О бідолашна! Серця свого не роз'ятрюй журбою!
487] Всупереч долі ніхто до Аїду мене не спровадить.
488] Але й судьби, я гадаю, ніхто із людей не уникне,
489] Чи боягуз, чи відважний, якщо вже на світ народився.
490] Краще вертайся додому й своєї пильнуй уже справи —
491] Кросен своїх і куделі, служебницям нашим загадуй
492] Дбати про діло своє. А війна — чоловіча турбота,
493] Кожного, хто народивсь в Іліоні, моя ж особливо".

494] Мовивши так, одягнув на себе осяйливий Гектор
495] Свій конегривий шолом. І пішла дружина додому,
496] Лиш оглядаючись часто й рясні проливаючи сльози,
497] І незабаром дійшла до затишного й людного дому
498] Гектора мужогубителя; в ньому ж застала багато
499] Двірських служебниць, і ревні побігли з очей у них сльози.
500] Так був у домі своєму оплаканий заживо Гектор:
501] Не сподівався ніхто, щоб з війни коли-небудь додому
502] Він повернувся, уникнувши рук і могуття ахеїв.

503] Не забарився так само й Паріс у високому домі
504] І, надягнувши озброєння славне, карбоване міддю,
505] Попрямував через місто, на бистрі надіючись ноги,
506] Наче застояний кінь ячменем із жолоба ситий
507] Зірветься з прив'язі, й мчить, і копитами креше рівнину,
508] В водах ріки струменистої звиклий купатися вільно,
509] Гордий собою. Тримає він високо голову, грива
510] З пліч розвівається буйно, він вроди с'оєї свідомий,
511] На пасовища й до стаєнь нестримно несуть його ноги.
512] Так же й Паріс, син Пріама, з високого замку Пергама,
513] Сяючи блиском озброєння, мов променисте світило,
514] З радісним сміхом помчав: несли його ноги стрімливі.
515] Гектора він наздогнав, богосвітлого брата, коли той
516] З місця рушав, де розмову з дружиною ніжну провадив.
517] Перший до нього звернувся тоді Александр боговидий:

518] "Дуже затримав тебе я, мій любий, а ти ж поспішаєш!
519] Довго барився, не встиг до години, яку ти призначив!"

520] Відповідаючи, Гектор сказав йому шоломосяйний:

521] "О бідолашний! Ніхто із мужів, якщо він справедливий,
522] В діях тебе бойових не знеславить, бо серцем ти мужній.
523] Та поступаєшся легко, змагатись не хочеш. А в мене
524] Серце у грудях болить, коли чую на тебе докори
525] Я від троян, що стільки біди через тебе зазнали.
526] Але ходім! А залагодим потім усе, як дозволить
527] Зевс нам великий на славу одвічним богам наднебесним
528] Келих свободи поставити в звільнених наших оселях,
529] Як відженемо від Трої красивоголінних ахеїв".

ПІСНЯ СЬОМА
ПОЄДИНОК ГЕКТОРА З БАНТОМ, ПОХОРОН ПОЛЕГЛИХ

1] Мовивши так, від брами подався осяйливий Гектор,
2] Поруч ішов його брат Александр, обоє душею
3] Прагнули швидше почать воювати і з ворогом битись.
4] Так же, як бог мореплавцям тоді посилає жаданий
5] Вітер попутний, коли сосновими веслами бити
6] Хвилю вони потомились і м'язи їх мліть починали, —
7] Перед троянами так з'явились обидва жадані.

8] Від Александра поліг там Менестій, народжений в Арні,
9] Ареїтоїв потомок, якого озброєний києм
10] З Філомедусою мав велеокою Арни володар.
11] Гектор же списом загостреним втрапив у карк Ейонея
12] Під міднокутим обіддям шолома, й той зразу ослаб весь.
13] Главк, Гіпполоха нащадок, лікійських мужів поводатар,
14] Списа у плечі всадив Іфіноєві в січі жорстокій,
15] Дексія сину, в ту мить, як на свій мав скочити повіз, —
16] З повоза тут же упав він на землю і зразу ослаб весь.

17] Щойно побачила їх ясноока богиня Афіна,
18] Як вони нищать аргеїв нещадно у січі жорстокій,
19] Кинулась зразу з вершин олімпійських вона і помчала
20] До Іліона священного. Це Аполлон із Пергама
21] Бачачи, вийшов назустріч, — бажав він троянам звитяги.
22] Стрілись обоє вони біля дуба, і перший до неї
23] Мовив тоді владар Аполлон, син могутнього Зевса:

24] "Нащо це, так поспішаючи, доню великого Зевса,
25] Ти із Олімпу зійшла? Що великий твій дух схвилювало?
26] Може, бажаєш на користь данаїв мінливу звитягу
27] Перехилить? До троян же, що гинуть, нема в тебе жалю!
28] Ради послухай моєї — це краще було б набагато.

29] Тож припинім на сьогодні змагання воєнні між ними
30] Й січу шалену. Згодом нехай собі б'ються, аж поки
31] Вщент Іліон рознесуть, якщо вже так вашому серцю
32] Бажано, вічні богині, в руїнах це бачити місто".

33] Відповідаючи, мовила так ясноока Афіна:

34] "Так, дальносяжче, хай буде! З думкою саме такою
35] Я із Олімпу й сама прибула до троян і ахеїв.
36] Та скажи, як ти хочеш війну поміж них припинити?"

37] Мовив тоді владар Аполлон, син могутнього Зевса:

38] "В Гектора, коней впокірника, смілість велику збудімо, —
39] Викличе, може, когось із данайських героїв хоробрих
40] Вийти один на один і в бою позмагатись завзятім.
41] Діткнуті цим за живе в наголінниках мідних ахеї
42] Виставлять мужа самі, щоб із Гектором бився божистим".

43] Мовив він так, і погодилась з ним ясноока Афіна.
44] Син же Пріамів коханий Гелен відчув своїм серцем
45] Волю богів, до якої по спільній прийшли вони згоді.
46] От підійшов він до Гектора й мовив таке йому слово:

47] "Гекторе, сину Пріамів, до Зевса розумом схожий!
48] Ради послухай моєї — тобі ж я доводжуся братом.
49] Хай посідають на землю з троянами разом ахеї,
50] Ти ж тоді найхоробрішого поміж ахеями виклич
51] Вийти один на один і в бою позмагатись завзятім.
52] Ще-бо не суджено вмерти тобі й досягнути кончини, —
53] Голос такий від богів, що живуть споконвіку, почув я".

54] Мовив він так, і з великою радістю вчув його Гектор,
55] Вийшов між військ посередині й стримав фаланги троянські,
56] Спис посередині вткнувши, і всі посідали навколо.
57] Стримав тоді й Агамемнон красивоголінних ахеїв.
58] А ясноока Афіна і сам Аполлон срібнолукий,
59] Яструбів постать прибравши, удвох на високому сіли
60] Дубі всевладного батька, егідодержавного Зевса,
61] І милувались на воїв. Ті посідали рядами,
62] Міддю шоломів, списів і щитів наїжачившись густо.
63] Як від Зефіра, що раптом війнув, набігаючи брижі
64] Моря вкривають гладінь, аж море усе почорніє, —
65] Брижами так під рядами троян і ахеїв рівнина
66] Вся хвилювала. Став Гектор між лавами їх і промовив:

67] "Слухайте, Трої сини і красивоголінні ахеї!
68] Те вам скажу, до чого у грудях мій дух спонукає.
69] Клятви здійснить не дозволив нам високовладний Кроніон,
70] Але, замисливши лихо, призначив нам битись, аж доки
71] Або захищене баштами візьмете наше ви місто,
72] Або самі тут поляжете всі при човнах мореплавних.
73] Наймужніші-бо тут серед вас із мужів всеахейських.
74] В кого із них є у серці бажання зі мною змагатись,

75] Вийде нехай наперед — з богосвітлим Ректором битись.
76] Так говорю я, і Зевс хай буде між нами за свідка.
77] В разі противник здолає мене довголезою міддю,
78] Зброю хай зніме мою й віднесе до човнів крутобоких,
79] Тіло ж додому віддасть, щоб трояни і жони троянські
80] Мали можливість вогнем померлого труп спопелити.
81] В разі ж його подолаю, і дасть Аполлон мені славу,
82] Зброю із нього зніму й віднесу до священної Трої
83] Й там її в храмі меткого стрільця Аполлона повішу,
84] Тіло ж віддам однести до міцних добропалубних суден,
85] Щоб віддали його спаленню довговолосі ахеї
86] Й пагорб могильний насипали над Геллеспонтом просторим.
87] Скаже хто-небудь колись у людських поколіннях наступних,
88] На кораблі многовеслому в морі йдучи винно-темнім:
89] "Воїна, вмерлого в давню годину, ось пагорб могильний,
90] Мужнього в битві його пересилив осяйливий Гектор".
91] Скажуть отак коли-небудь, і слава моя не загине".

92] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо —
93] Сором було відмовлятись, прийняти ж той виклик боялись.
94] Врешті підвівсь Менелай і обурено став говорити,
95] З гнівним докором, аж серце тяжко у нього стогнало:

96] "Горе мені! О хвальки! Ахеянки-бо ви, не ахеї!
97] Ну ж і ганьба вас укриє тепер із страшних найстрашніша,
98] Якщо з данаїв ніхто не вийде із Ректором битись!
99] В землю, сидячи тут, у випар води оберніться!
100] Серця нема в вас у грудях, і випаде вам лиш неслава!
101] Сам проти нього я виступлю збройно. А жереб звитяги
102] Високо в небі безсмертні боги в своїй волі тримають".

103] Мовивши так, обладунки прегарні він став одягати.
104] Тут би й життя тобі край, Менелаю, від рук нездоланних
105] Гектора, бо набагато могутніший був він за тебе, —
106] Стримали все ж тебе, кинувшись разом, державці ахейські.
107] Сам Агамемнон, Атреїв паросток широковладний,
108] Брата правицю схопив і, на ймення назвавши, промовив:

109] "Ти знавіснів, Менелаю, годованцю Зевсів! Не личить
110] Коїть дурниці тобі. Хоч і важко, а втриматись треба.
111] З мужем сильнішим од тебе не зважуйся зопалу битись,
112] З Гектором, сином Пріама, його-бо страхаються й інші,
113] Навіть Ахілл з ним вступати у бій, що веде нас до слави,
114] Йшов не без трепету, хоч набагато за тебе сильніший.
115] Отже, іди і спокійно сідай до свого товариства.
116] Іншого вишлють когось із Гектором битись ахеї.
117] Хоч і безстрашний він сам і бою запеклого спраглий,
118] Певен я, з радістю він коліна розправить, як вийде
119] Цілий із жаху війни, із цієї жахливої битви".

120] Цими словами умовив брата герой, була слушна

121] Мова його, й той послухав охоче. Із пліч Менелая
122] Товариші його з радістю тут же зняли усю зброю.
123] Нестор підвівся тоді з-між аргеїв і так до них мовив:

124] "Горе нам! Смуток великий на землю спадає ахейську.
125] Тяжко тепер заридає Пелей, сивочолий комонник,
126] Мудрий порадник і славний промовець серед мірмідонян!
127] Радісно так він мене у своєму розпитував домі
128] Та про аргеїв питав, про рід їх увесь і потомків.
129] А як почув би, що інші тремтять перед Гектором нині,
130] Руки свої до безсмертних він, певно, підніс би з благанням
131] Дух його з тіла послати мерщій до оселі Аща!
132] Був би я, Зевсе, наш батьку, й Афіно, і ти, Аполлоне,
133] Юний, як в дні, коли битись при водах швидких Келадонту
134] З лавами воїв пілоських аркадські зійшлись списоборці
135] Фейських твердинь недалеко, де хвилі Ярдану струмують!
136] Еревталіон аркадян очолював, муж богорівний,
137] Ареїтоя вождя він на плечах носив обладунок,
138] Ареїтой же божистий прозвання носив києзбройця, —
139] Так його звали й мужі, і жінки, підперезані пишно:
140] Він-бо не з луком, не з списом довженним ходив воювати, —
141] Києм залізним ворожі подолував легко фаланги.
142] Та Лікург його вбив, не силою лиш, а лукавством,
143] Десь у проході вузькім, де згуби не міг одвернути
144] Києм залізним, — Лікург його списом своїм вже навиліт
145] Встиг проколоти, і той навзнаки повалився на землю.
146] Зняв обладунки звитяжець, даровані мідним Ареєм.
147] Довго він сам їх носив, ідучи в колотнечу Арея,
148] А як постарів Лікург у покоях своїх владаревих,
149] Еревталіону, другові любому, дав їх носити.
150] Наймужніших на бій він у зброї цій став викликати.
151] Всі трепетали, боялись, ніхто не насмілювавсь вийти.
152] Але підбив мене дух мій незламний до бою вступити
153] З воєм зухвалим, хоч віком я був поміж них наймолодший.
154] Вийшов я битися з ним, і дала мені славу Афіна —
155] Впав від моєї руки ставніший, могутніший воїн
156] І розпростертий лежав, на всі боки розкинувшись важко.
157] Був би я знов молодий, і мав би я силу колишню,
158] Стрів би в бою тоді Гектор противника шоломосяйний!
159] Скільки не є тут між вами хоробрих мужів всеахейських,
160] Та немає охочих назустріч до Гектора вийти".

161] Старець їм так докоряв, і дев'ять мужів підвелося.
162] Вийшов між ними найперший володар мужів Агамемнон,
163] Вслід Діомед за ним вийшов могутній, нащадок Тідея,
164] Слідом за ними Еанти, шаленої сповнені сили,
165] Ідоменей вслід за ними та Ідоменеїв товариш
166] Встав, Меріон, Еніалію-мужоубивцеві рівний,

167] Слідом за ним Евріпіл, осяйливий син Евемона,
168] Син Андремонів Тоант, а за ним Одіссей богосвітлий —
169] З Ректором битись вони богосвітлим усі зажадали.
170] Знову звернувся до них тоді Нестор, їздець староденний:

171] "Кидайте жереб по черзі тепер — кому припаде він,
172] Той допоможе нехай красивоголінним ахеям.
173] Він допоможе також і самому собі, якщо вийде
174] Цілий із жаху війни, із цієї жахливої битви".

175] Так він сказав, і кожен з них, свій жеребок позначивши,
176] Кинув його у шолом Агамемнона, сина Атрея.
177] Вої ж тоді, до богів здіймаючи руки, молились.
178] Так не один говорив, поглядаючи в небо широке:

179] "Зевсе, наш батьку! Бантові хай чи сину Тідея
180] Випаде, чи пишнозлотних Мікен владареві самому!"
181] Так говорили вони, а Нестор, їздець староденний,
182] Взяв жеребки й потрусив у шоломі, й, як всі того прагли,
183] Випав Бантові жереб. Окличник проніс його колом,
184] Справа йдучи по зібранню, й показував славним ахеям.
185] Але ніхто за свого не признав його, кожен зрікався.
186] Врешті до того дійшов він, по зборах проходячи колом,
187] Чий був значок на отім жеребку, — д' осяйного Банта.
188] Руку простяг він до нього, наблизившись, дав йому жереб.
189] Глянувши, той упізнав жеребок свій і з радісним серцем
190] Кинув під ноги на землю його і, озвавшись, промовив:

191] "Друзі, це мій жеребок, і сам я всім серцем радію,
192] Гектора-бо подолать богосвітлого я сподіваюсь.
193] Ви ж, поки я свою бойову налягатиму зброю,
194] До владаря помоліться, могутнього Зевса Кроніда,
195] Тільки безмовно, про себе, щоб вас не почули трояни.
196] Можна і вголос, проте, бо чого б це ми мали боятись!
197] Хто б не хотів мене силою змусить чи вмінням лукавим,
198] Не приневолить, однак, відступить, — не таким недолугим
199] На Саламіні-бо я, сподіваюсь, родився і виріс!"

200] Мовив він так, і вони помолились до Зевса Кроніда.
201] Так не один говорив, поглядаючи в небо широке:

202] "Зевсе, наш батьку, що з Іди владариш, великий, преславний,
203] Дай перемогу Бантові й слави окрий його сяйвом!
204] А коли Ректора любиш і дбаєш також і про нього,
205] То подаруй їм обом і силу однакову й славу!"

206] Мовили так, а Бант у мідь одягався блискучу.
207] А, бойовий обладунок на тіло увесь одягнувши,
208] Рушив на ворога він, як виходить Арей велетенський,
209] В бій ідучи поміж воїв, яких підбиває Кроніон
210] До ворожнечі у злобі взаємній, що душу з'їдає.
211] Так і Еант велетенський ішов тоді, захист ахеїв,
212] Грізним лицем усміхався, а знизу міцними ногами
213] Кроки широкі робив, довготінним стрясаючи списом,
214] Спостерігаючи це, душею раділи аргеї.
215] Трепет троян обійняв, і дрож їм пробіг по суглобах,
216] Навіть у Ректора в грудях сильніше забилося серце.
217] Та не міг вже ніяк він назад одступить і укритись
218] В лавах троянських, бо сам же його викликав він до бою.
219] Близько Еант підійшов, мов муром, надійно прикрившись
220] Мідним щитом семишкірним, що Тіхій зробив для героя,
221] Кращий поміж лимарями, а мав він у Гілі оселю.
222] З шкур од сімох бугаїв годованих злагодив щит він
223] Ясноблискучий, і восьмий ще шар був із міді на ньому.
224] Груди щитом цим закривши, Еант тоді, син Теламона,
225] Став перед Гектором близько й, йому похваляючись, мовив:

226] "Гекторе, нині, коли ми один проти одного вийшли,
227] Знатимеш ясно, чи є між данаїв ще інші герої,
228] Окрім Ахілла, мужів переборця із лев'ячим серцем.
229] Біля своїх крутобоких човнів мореплавних лежить він,
230] На Агамемнона гнівом палаючи, пастиря люду.
231] Є ще між нами такі, що здатні з тобою зустрітись,
232] Навіть багато ще є. Починай же борню і змагання!"

233] В відповідь Гектор великий сказав йому шоломосяйний:

234] "Теламоніде Еанте божистий, володарю люду!
235] Годі зі мною тобі як з дитям розмовляти безсилим
236] Або з жоною, що в ділі воєннім не тямить нічого.
237] Добре на битвах-бо знаюся я і на мужоубивствах,
238] Знаюся, як у бою повертати направо й наліво
239] Щит сухошкірий та в січі кривавій із нй*м виступати;
240] Знаю, як з повозом кінним у вир бойовий уриватись,
241] Знаю, як танець Арея вести у бою рукопашнім.
242] Та на такого, як ти, крадькома нападати не хочу,
243] Підступом діючи, — тільки одверто, аби лише вдало!"

244] Мовивши так і метнувши свого довготінного списа,
245] Влучив Бантові він у страшний його щит семишкірний,
246] В мідну поверхню, що шаром ще восьмим лежала на ньому.
247] Шість шкуратяних шарів пронизав у нім спис непоборний,
248] В сьомому шарі застряг. Розмахнувшись тоді, в свою чергу,
249] Богонароджений кинув Еант довготінного списа
250] І Пріамідові втрапив у щит його рівноокруглий.
251] Наскрізь пробив броню осяйну тоді спис величезний
252] І, через панцир пройшовши, оздоблений дуже майстерно,
253] Сину Пріама хітона роздер саме проти пахвини
254] Спис той. Та він одхилився і чорної смерті уникнув.
255] Повиривали руками обидва списи свої довгі
256] Й знову зчепились, неначебто леви оті кровожерні
257] Чи кабани лісові, нездоланної сповнені сили.
258] Гектор Бантові в щит посередині списом ударив,

259] Міді, проте, не пробив, тільки вістря у нього зігнулось.
260] Кинувсь Еант на щит супротивника й з розмаху наскрізь
261] Списом пройняв, і хитнувся герой, що вперед поривався,
262] Ранений в шию, і чорна, струмуючи, кров полилася.
263] Не припинив боротьби, проте, Гектор шоломосяйний,
264] Лиш відступив і, схопивши рукою могутньою камінь,
265] Що серед поля лежав, важкий, почорнілий, пошерхлий,
266] Влучив Бантові він у страшний його щит семишкірний,
267] Прямо в опуклу середину, так що аж мідь задзвеніла.
268] Слідом за ним і Еант, набагато ще більший схопивши
269] Камінь, як жорно млинове, і ним розмахнувшися, кинув
270] Із неймовірною силою, й в щит посередині втрапив,
271] Ранивши Гектору милі коліна, і навзнак упав він,
272] Груди прикривши щитом. Та підвів Аполлон його зразу ж;
273] І на мечах врукопаш вони стали б рубатися зблизька,
274] Якби не вісники Зевса й окличники смертного люду,
275] Що підійшли до них, — цей від троян, а той від ахеїв
276] Мідянозбройних — Ідей і Талфібій, розумні обидва.
277] Берла вони поміж них простягли, і окличник троянський
278] Слово промовив Ідей, досвідчений в мудрих порадах:

279] "Годі вам, любі сини! Припиніть ви борню і змагання!
280] Ви ж обидва водно хмаровладному Зевсові любі,
281] Ви обидва хоробрі бійці — це побачили всі ми,
282] Ось уже ніч западає, а добре скоритися ночі".
283] Відповідаючи, мовив до нього Еант Теламоній:
284] "Хай же, Ідею, слова твої й Гектор так само повторить.
285] Викликав сам на двобій найсміліших мужів він ахейських.
286] Хай же і зараз почне, а я вслід за ним підкорюся".

287] В відповідь Гектор великий сказав йому шоломосяйний:
288] "Обдарував тебе бог і силою, й зростом, Еанте,
289] Й розумом, та й на списах ти найкращий боєць між ахеїв,
290] Тим-то давай припинім на сьогодні борню і змагання
291] Збройне. Згодом ми знову почнемо змагання, аж поки
292] Нас божество не розніме, комусь дарувавши звитягу.
293] Ось уже ніч западає, а добре скоритися ночі.
294] Як же ахеїв обрадуєш ти при човнах мореплавних,
295] А щонайперше рідних та друзів, які є у тебе.
296] Я ж у великому місті владики старого Пріама
297] Радістю втішу троян і в довгім одінні троянок,
298] Що до оселі богів за мене молитися прийдуть.
299] Тож обміняймось багатими нині з тобою дарами,
300] Щоб говорив про нас кожен з троян і кожен з ахеїв:
301] "Билися в лютій вони ворожнечі, що душу з'їдає,
302] А розійшлись після бою у злагоді й дружбі взаємній".

303] Мовив це й дав він Бантові срібноцвяхований меч свій
304] Разом із піхвою й гарно скроєним пасом ремінним,

305] А Теламоній віддав йому пояс, шо пурпуром сяяв.
306] Так розлучились вони, і пішов з них один до ахеїв,
307] Другий — до шумного війська троян. А ті серцем раділи,
308] Дивлячись, як повертається цілий до них і здоровий
309] Гектор, що сили Еанта і рук нездоланних уникнув, —
310] В місто його повели, хоч живим уже бачить не ждали.
311] Так повели і Еанта красивоголінні ахеї
312] До Агамемнона, що із звитяги був втішений вельми.

313] Як у намети вони зібрались до сина Атрея,
314] Взявши бика п'ятирічного, — владар мужів Агамемнон
315] В жертву приніс задля них всемогутньому Зевсу Кроніду.
316] Оббілували і, шкуру обдерши, всього порубали,
317] Дрібно порізали й кожен шматок на рожен настромили,
318] Потім старанно засмажили й згодом з рожнів познімали,
319] І, закінчивши роботу, до гойної учти взялися,
320] Нарівні всіх частували, ніхто не лишивсь без частунку.
321] М'яса довженним шматком із самої хребтини Еанта
322] Почастував Агамемнон, Атреїв син широковладний.
323] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
324] Перший снувати свої міркування почав староденний
325] Нестор, що завжди поради умів подавати найкращі.
326] З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:

327] "Сину Атреїв і ви, найславніші вожді всеахейські!
328] Довговолосих багато ахеїв тут голови склали,
329] Темну кров їх пролив біля хвиль повноводних Скамандру
330] Буйний Арей, і спустилися душі їх всі до Аїду.
331] От чому треба, щоб зранку війну припинили ахеї,
332] Ми ж зберемось, і на мулах сюди й на волах привеземо
333] Вбитих тіла, й недалеко від наших човнів мореплавних
334] Спалимо їх, щоб кожен дітям хоч кості батьків їх
335] Міг привезти, як повернемось ми до своєї вітчизни.
336] Пагорб могильний над вогнищем, спільний для всіх, ми насиплем

337] Серед рівнини і зразу ж зведемо навколо високі
338] Стіни для захисту нам і нашим човнам мореплавним.
339] А посередині вправлену міцно поставимо браму,
340] Щоб через неї проїхати кінні могли колісниці.
341] Зовні, за стінами близько, ми рів прокопаєм глибокий.
342] Стан оббігаючи наш, він кінних затримає й піших
343] В час, коли наступом рушать трояни на нас войовничі".

344] Так він сказав, і всі владарі його мову схвалили.
345] А в іліонськім акрополі, близько від дому Пріама,
346] Страшно бурхливе троян вирувало тим часом зібрання.
347] Першим Антенор розсудливий став серед них говорити:

348] "Слухайте, Трої сини, і дарданці, і військо союзне!
349] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій.

350] Нині ж, давайте, вернімо Атрідам Єлену аргейську
351] Разом зі скарбом її. Адже й досі, ламаючи клятви,
352] Ми цю провадим війну. Нічого я доброго з цього
353] Не сподіваюсь, якщо ми не зробимо так, як я раджу".

354] Так він промовив і сів. Із свого тоді місця Єлени
355] Пишноволосої встав чоловік, Александр богосвітлий,
356] Відповідаючи, він йому слово промовив крилате:

357] "Не до вподоби мені, Антеноре, оте, що ти мовив!
358] Міг би ти іншу, напевно, подати нам кращу пораду.
359] А якщо справді, без жарту, ти все це обдумано мовив,
360] То, мабуть, розум у тебе самі одібрали богове.
361] Тож до троян, упокірників коней, хотів би я мовить.
362] Прямо скажу я тепер: не віддам я дружини своєї.
363] Скарб же, що з Аргоса з нею привіз я до нашого дому,
364] Весь я готов повернуть, ще й од себе до нього додати".

365] Так він промовив і сів. Із свого тоді місця підвівся
366] Старець Пріам Дарданід, до безсмертних подібний порадник.
367] З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:

368] "Слухайте, Трої сини, і дарданці, і військо союзне!
369] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій.
370] Йдіть і, як завжди, вечерю у місті своїм споживайте
371] Та не забудьте про варту й про що кому слід пильнувати.
372] До кораблів крутобоких хай піде Ідей на світанку
373] Й скаже Атрея синам, Агамемнону із Менелаєм,
374] Що говорив Александр, від якого і розбрат почався.
375] Хай ще й таке перекаже їм" слово розумне, чи згодні
376] Перепочить од війни злошумливої, поки ми вбитих
377] Спалимо. Згодом ми знову почнемо змагання, аж поки
378] Нас божество не розніме, комусь дарувавши звитягу".

379] Так він сказав, і слухали всі, і з ним були згодні.
380] Стали війська по загонах вечерю свою споживати.
381] До кораблів крутобоких подався Ідей на світанку,
382] Тут він данаїв застав, Ареєвих слуг, на зібранні
383] Біля корми корабля Агамемнона. От перед ними
384] Став посередині й так промовляв голосистий окличник:

385] "Сину Атреїв і ви, найславніші вожді всеахейські!
386] Славний Пріам та інші трояни достойні звеліли
387] Переказати, чи буде для вас те приємне і миле,
388] Що говорив Александр, від якого і розбрат почався:
389] Скарб, що в своїх Александр кораблях крутобоких до себе
390] В Трою привіз — бодай би він з ними раніше загинув! —
391] Все він готов повернуть, ще й од себе до нього додати.
392] А Менелая славетного шлюбної, каже, дружини
393] Він не віддасть, хоч трояни до того його й спонукали.
394] Та доручили ще й інше вам слово сказати, чи згодні
395] Перепочить од війни злошумливої, поки ми вбитих

396] Спалимо. Згодом ми знову почнемо змагання, аж поки
397] Нас божество не розніме, комусь дарувавши звитягу".

398] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.
399] Але нарешті озвався тоді Діомед гучномовний:

400] "Нам не годиться тепер ні скарб Александрів приймати,
401] Ані Єлену саму! Нерозумній дитині й то ясно,
402] Що для троян уже злої загибелі сіті готові!"

403] Мовив він так, і скрикнули схвально синове ахейські,
404] З слів Діомеда, впокірника коней, дивуючись щиро.
405] От до Ідея звернувся тоді володар Агамемнон:

406] "Чув ти, Ідею, і сам ті слова, що сказали ахеї,
407] Те, що у відповідь мовили. Згоден цілком я із ними.
408] А щоб померлих спалить, проти цього і я не перечу.
409] Не подобає-бо нам зволікати із мертвих тілами.
410] Скоро померли вони — їх треба вогнем заспокоїть.
411] Гери муж громоносний за свідка хай Зевс мені буде!"

412] Мовлячи так, до безсмертних богів він здійняв своє берло.
413] До Іліона священного тут же Ідей повернувся.
414] Разом зібравшись, трояни й дарданці на площі сиділи
415] Й ждали всією громадою, поки Ідей від ахеїв
416] Вернеться. От він вернувся й, між них посередині ставши,
417] Все, як було, розповів. Заходились негайно трояни
418] Звозити мертвих — одні, а інші — рубати дерева.
419] З другого боку, й аргеї з човнів мореплавних спішили
420] Звозити мертвих — одні, а інші — рубати дерева.

421] Сонце промінням новим вже навколо осяяло ниви,
422] З плавно пливучих глибин Океану зійшовши на світлий
423] Шлях свій небесний, як стрілись у полі обидва загони.
424] Важко було впізнавать серед мертвих їм кожного мужа,
425] Поки зчорнілої крові із трупів не змили водою;
426] Сльози гіркії ллючи, їх на повози зносили потім.
427] Вголос ридать боронив їм Пріам, і безмовно трояни
428] Мертвих складали на вогнища, тяжко сумуючи серцем,
429] І, попаливши вогнем, в Іліон повертались священний.
430] З другого боку, так само і мідноголінні ахеї
431] Мертвих складали на вогнища, тяжко сумуючи серцем,
432] І, попаливши вогнем, до човнів крутобоких вертались.

433] Вдосвіта другого дня, коли з ночі ще ледь розвиднялось,
434] Вже круг багаття зібрались добірні синове ахейські,
435] Пагорб могильний над вогнищем, спільний для всіх, спорудили
436] Серед рівнини й навкруг повиводили зразу ж високі
437] Вежі на захист собі і їхнім човнам мореплавним.
438] А посередині вправлену міцно поставили браму,
439] Щоб через неї проїхати кінні могли колісниці.
440] Зовні, за стінами близько, ще й рів прокопали глибокий,
441] Довгий, широкий, а вздовж його палі міцні повбивали.

442] Так в своїм стані трудилися довговолосі ахеї.
443] В час той боги сиділи круг Зевса, що блискавки мече,
444] Й спостерігали великі діла міднозбройних ахеїв.
445] З словом звернувся до них Посейдон, землі потрясатель:

446] "Зевсе, наш батьку, хто з смертних на всьому просторі земному

447] Задуми й наміри схоче тепер виявляти безсмертним?
448] Глянь же на мур, що звели його довговолосі ахеї
449] Круг кораблів, ще й навколо глибоким його обкопали
450] Ровом! А чи принесли ж і безсмертним вони гекатомби?
451] Скрізь ця лунатиме слава, де промінь світання сягає.
452] Те ж, що, працюючи, місто поставили ми з Аполлоном
453] Лаомедонту-героєві, піде назавжди в непам'ять!"

454] З гнівним обуренням мовив у відповідь Зезс хмаровладний:

455] "Що це ти кажеш, землі потрясателю вельмимогутній?
456] Хай би цих задумів інший з богів побоявся безсмертних,
457] Слабший багато за тебе й руками і силою духу, —
458] Скрізь твоя слава лунає, де промінь світання сягає!
459] Слухай же, прийде ще час, коли довговолосі ахеї
460] Із кораблями своїми поїдуть до рідного краю,
461] Вщент поруйнуєш ті мури і скинеш весь груз той у море,
462] А узбережжя розлоге ізнову пісками укриєш,
463] Щоб від великого муру ахейського й сліду не стало".

464] Так між собою тоді богове про це розмовляли.
465] Сонце тим часом зайшло, і справу скінчили ахеї.
466] Потім биків закололи й вечеряти сіли в наметах.
467] В час той до них із вином кораблі прибули мореплавні
468] З Лемносу, що спорядив для ахеїв Евней, син Ясона,
469] Люду вождя, з яким Ппсіпіла його породила.
470] Двом Атрея синам, Агамемнону та Менелаю,
471] Тисячу мірок вина послав Леонід у дарунок.
472] Там же черпали вино собі довговолосі ахеї,
473] Хто, обмінявши за мідь, а хто за блискуче залізо,
474] Хто за шкуру волячу, а хто і за цілу корову,
475] Хто за невільника навіть. І учту бучну влаштували.
476] Так цілу ніч провели тоді довговолосі ахеї
477] В стані своїм, а трояни й союзники їх — в Іліоні.
478] Так цілу ніч, лихе замишляючи, Зевс велемудрий
479] В небі гримів, аж страхом блідим їх усіх огорнуло.
480] З кубків на землю вино проливали вони, і ніхто з них
481] Пити не смів, не вчинивши раніш узливання Кроніду.
482] Врешті всі полягали і сну споживали дарунки.

ПІСНЯ ВОСЬМА
ПЕРЕРВАНА БИТВА

1] В шатах шафранних Еос над всією простерлась землею.
2] Раду безсмертних богів зібрав тоді Зевс громовладний
3] На найстрімкішім шпилі многоверхого в хмарах Олімпу.
4] Сам він почав говорити, і слухали мовчки богове:

5] "Зважте на слово моє, безсмертні боги і богині!
6] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій.
7] Хай же ніхто із богів — чоловіча то стать чи жіноча —
8] Слову моєму не сміє перечить і щиро скориться
9] Волі моїй, щоб міг я скоріше цю справу^жінчити.
10] А як побачу, що хтось із богів, одійшовши окремо,
11] Допомагати від себе троянам узявсь чи данаям,
12] Битий він буде ганебно й повернутий знов до Олімпу,
13] Або схоплю я його і в темрявий Тартар закину,
14] В далеч оту, де найглибша лежить під землею безодня,
15] Брама до неї провадить залізна із мідним порогом,
16] В глиб до Аїду настільки ж, як небо ясне над землею.
17] Знатиме там, наскільки від інших богів я сильніший.
18] Хочете, може, самі ви, богове, упевнитись в тому, —
19] Звісьте ланцюг золотий із самого неба на землю
20] Та ухопіться разом за нього, боги і богині,
21] Але стягнути із неба на землю причинця усього,
22] Зевса верховного, вам не удасться, хоч як не трудіться!
23] А побажав би я сам потягнути ланцюг той до себе,
24] То й саму землю я навіть із морем тоді притягнув би.
25] Потім ланцюг той навколо самої вершини Олімпу
26] Я обмотаю, і всесвіт на ньому повисне в повітрі.
27] От я наскільки за всіх — за людей і безсмертних — сильніший".

28] Мовив він так, і слухали мовчки вони нерухомо,

29] Подиву повні: велика-бо сила була в його слові.
30] Врешті озвалась тоді ясноока богиня Афіна:

31] "Батьку Кротоне, над усіма владарями найвищий!
32] Добре ми знаємо те, що сила твоя нездоланна,
33] Тільки ж проймає нас жаль до данайських бійців списоборних,
34] Як від жорстокої долі загинути їм доведеться.
35] Та як наказуєш ти, від битви ми стриматись мусим.
36] Ми лиш хотіли б аргеям пораду корисну подати,
37] Щоб не загинути їм від твого нещадимого гніву".

38] Відповідаючи, мовив їй з усміхом Зевс хмаровладний:

39] "Трітогенеє, дитя моє любе, не бійся! Хоч часом
40] І не ласкаво я мовлю, до тебе я завжди прихильний".

41] Мовивши це, в колісницю запріг свою міцнокопитих
42] Коней баских, ще й гриви на них золоті розвівались;
43] В золото сам одягнув своє тіло, батіг взяв у руки,
44] Золотом гарно оздоблений, став на свою колісницю
45] Й коней стьобнув. Гривані учвал залюбки полетіли,
46] Високо знявшися поміж землею і зоряним небом.
47] Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів,
48] В Гар гар прибув він, де гай його був і жертовник пахучий.
49] Там своїх коней спинив отець і людей, і безсмертних,
50] Випряг із повоза швидко й густим оповив їх туманом.
51] Сам же, своєю гордий величністю, сів на вершині
52] Й місто троян споглядав та човни мореплавні ахеїв.

53] Учту в наметах своїх тоді довговолосі ахеї
54] Саме кінчали і зброю уже почали одягати.
55] З другого боку, й трояни також готувались до бою,
56] Хоч їх і менше було, але, необхідністю гнані,
57] Оборонити дітей і дружин вони рвались завзято.
58] Брами усі розчинились, і військо назовні сипнуло
59] Піше й комонне. І всюди луною довкруг гуркотіло.

60] Щойно на місці однім наступаючі раті зійшлися,
61] Разом зіткнулися шкіри щитів, і списи, і зусилля
62] Мідянозбройних мужів. Один об один ударялись
63] Круглоопуклі щити, аж луною навкруг гуркотіло.
64] Все тут змішалось — і крики звитяжні, і стогони людські
65] Тих, що губили і гинули, й кров'ю земля підпливала.

66] З самого ранку, аж поки священного дня прибувало,
67] Стріли й списи обопільно летіли, і падали люди.
68] А як дійшло до середини неба високого сонце,
69] Батько безсмертних богів, терези золоті натягнувши,
70] Кинув на шальки два жереби довгопечальної смерті —
71] Для конеборних троян і для мідянозбройних ахеїв.
72] І посередині взяв. І схилився день долі ахеїв —
73] Жереб ахеїв землі многоплідної зразу ж торкнувся

74] Краєм, а жереб троян до широкого неба піднявся.
75] Громом ударивши з Іди високої, Зевс блискавицю
76] Кинув страшенну на військо ахеїв; побачивши жах цей,
77] Аж остовпіли усі, і острах блідий огорнув їх.

78] Ідоменей тут лишитись не смів, ні владар Агамемнон,
79] Ані обидва Еанти, Ареєві слуги відважні.
80] Нестор лише староденний зостався, опора ахеїв,
81] Хоч і не з волі своєї: коня його ранив Єлени
82] Пишноволосої муж молодий, Александр богосвітлий,
83] В тім'я ввігнавши стрілу, туди, де на черепі кінськім,
84] Грива рости починає — це найнебезпечніше місце.
85] З болю став кінь на диби: стріла увійшла йому в мозок.
86] Інших сполохав він коней, під мідним звиваючись вістрям.
87] Збрую хотів обрубати старий у коня, замахнувшись
88] Гострим мечем, коли Гектора коні баскії зненацька
89] Вбігли в саме сум'яття із їхнім візничим одважним
90] Гектором. Був би одразу старий і дихання позбувся,
91] Та тої ж миті помітив це Діомед гучномовний,
92] Страшно тоді закричав він, щоб духу піддать Одіссею:

93] "О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!
94] Що ж ти, як той боягуз, із юрбою показуєш спину?
95] Як би при втечі в потилицю хто не встромив тобі списа!
96] Краще спинись, захистімо старого від цього шаленця!"

97] Мовив він так, та терпливий не вчув Одіссей богосвітлий,
98] До крутобоких чимдуж поспішав кораблів він ахейських.
99] Син же Тідея погнався й один аж у лави передні,
100] Лиш перед повозом він зупинивсь Нелеїда старого
101] Й, прямо звернувшись до нього, слово промовив крилате:

102] "Старче, занадто тебе бійці молоді утісняють!
103] Сила ослабла твоя, безпорадна пригнічує старість,
104] Кволий у тебе візничий, і коні твої вже охляли.
105] Стань же мерщій в колісницю до мене й побачиш, які-то
106] Тросові коні, як швидко уміють вони по рівнині
107] Мчати туди і сюди — у погоні і втечі так само.
108] Я їх в Енея забрав, особливо при втечі надійних.
109] Слуги твоїх хай доглянуть, моїх же удвох ми скеруєм
110] Проти троян, упокірників коней, щоб Гектор побачив,
111] Як і в мене в долонях тоді шаленітиме спис мій".
112] Мовив він так. Не перечив і Нестор, їздець староденний.
113] Зразу ж взяли його коней візничі тоді доглядати —
114] Дужий Стенел і з ним разом ще Еврімедонт заповзятий.
115] Ті ж обидва на повіз до сина Тідея ступили.
116] Нестор до рук своїх віжки упевнено взяв червонясті,
117] Коней стьобнув, і вони біля Гектора враз опинились.
118] Прямо на них він летів. Діомед в нього списом поцілив,
119] Схибив, проте, й замість нього в візничого втрапив супутця,
120] Еніопея, сина відважного духом Фівея, —
121] Віжки тримаючи, ранений був під соском він у груди
122] І з колісниці упав. Назад подались прудконогі
123] Коні, від нього ж і сила в ту мить, і душа відлетіли.
124] Жаль за візничим страшний огорнув тоді Ректору серце.
125] Але й, сумуючи тяжко, лишив він супутця лежати
126] Мертвим та іншого став шукати візничого, й коні
127] Ждали недовго керманича смілого. Зразу знайшов він
128] Архептолема, сміливого сина Іфіта. Той вийшов
129] Із батогом на повіз — бистрими правити кіньми.

130] Сталося б лихо страшне, загибель прийшла б неминуча.
131] Загнані до Іліона були б, наче вівці, трояни,
132] Тільки зразу помітив це батько людей та безсмертних:
133] Громом ударивши, кинув він з неба ясну блискавицю —
134] Впала на землю вона перед кіньми у сина Тідея.
135] Полум'я грізне знялося від сірки, що буйно палала.
136] Переполохані збилися під колісницею коні.
137] В Нестора спохвату випали віжки із рук червонясті,
138] Сам він жахнувся душею і так Діомедові крикнув:

139] "Однокопитих, Тідіде, мерщій завертай своїх коней!
140] Чи не збагнув ти, що Зевс не тобі посилає звитягу?
141] Іншого-бо окриває сьогодні Кроніон своєю
142] Славою, — згодом, можливо, і нам він її, коли схоче,
143] Дасть. Та Кронідових рішень ніхто із людей не відверне,
144] Хоч би й який був могутній, бо Зевс набагато сильніший".

145] Відповідаючи, мовив йому Діомед гучномовний:
146] "Те, що ти, старче, говориш, і слушне цілком, і доречне,
147] Та невимовна печаль мені серце і душу проймає!
148] Гектор колись, похваляючись перед троянами, скаже:
149] "До кораблів своїх з ляку од мене утік син Тідея!"
150] Скаже з хвальбою, й тоді — хай земля мене швидше поглине".

151] В відповідь мовив тоді йому Нестор, їздець староденний:

152] "Що це ти, сину Тідея відважного, що ти говориш!
153] Хоч би й назвав десь Гектор безсилим тебе боягузом,
154] Віри йому не йняли б ні трояни, ні дарданіони,
155] Ані могутніх душею жінки щитоносців троянських,
156] Що їх квітучих мужів ти у порох поверг так багато!"

157] Мовив це, й однокопитих назад завернув своїх коней
158] У бойове сум'яття. Йому вслід і трояни, і Гектор
159] З криком шаленим і гомоном сипали стогнучі стріли.
160] Голосно Гектор великий гукнув йому шоломосяйний:

161] "Сину Тідеїв, пошану в данаїв ти мав бистрокінних —
162] Місцем почесним, і м'ясом найкращим, і келихом повним.
163] Шани тобі вже не буде, бо став ти до жінки подібний.

164] Геть, полохлива ти бабо! Не дам я тобі ні на мури
165] Вдертись троянські, ні наших жінок повести за собою
166] До кораблів своїх, — смерть наведу я на тебе раніше".

167] Мовив він так, і став у душі син Тідея вагатись:
168] Може, спинить йому коней і силою бій розпочати?
169] Тричі на це він наважувавсь серцем своїм і душею,
170] Тричі з ідейських вершин гримів тоді Зевс велемудрий,
171] Знак даючи, що троянам він шальку звитяги схиляє.
172] Гектор тим часом троян закликав своїм голосом дужим:

173] "Трої сини, і лікійці, й дарданські бійці рукопашні!
174] Будьте мужами, о друзі, відвагу згадайте завзяту!
175] Знаю, до мене прихильний Кроніон мені обіцяє
176] І перемогу, і славу велику, й данаям — загибель!
177] Друзі, навіщо вони навколо човнів збудували
178] Мури слабкі та нікчемні, — не стримать їм нашої сили!
179] Легко-бо наші коні прокопаний рів перескочать.
180] А як до їх кораблів наблизимось ми крутобоких,
181] То пам'ятайте тоді про вогонь, що все нищить навколо.
182] Полум'ям я попалю кораблі й повбиваю аргеїв,
183] Що метушитися будуть в диму кораблів обгорілих".

184] Так говорив він тоді і, до коней звернувшись, промовив:

185] "Ксанте, Подаргу, Етоне і Лампе мій богосвітлий!
186] Нині, о коні, віддячте мені за те піклування,
187] Що Андромаха, дочка Етіона, могутнього серцем,
188] Вам виявляла, всипаючи першим солодку пшеницю,
189] І підливала вина, коли прагло вам серце напою,
190] Перш ніж мені, хоч вважаюсь я молодим її мужем.
191] Ну-бо, жвавіше вперед, мої коні! Може, здобудем
192] Несторів щит, що слава про нього до неба сягає,
193] Нібито він золотий — і сам, і до нього руків'я,
194] Може, й з плечей Діомеда, впокірника коней, ми знімем
195] Панцир, оздоблений гарно, самим-бо Гефестом він кутий.
196] Як заберемо це ми, то ночі цієї ж ахеї,
197] Певен я, всі побіжать до своїх кораблів бистрохідних".

198] Мовив він так з похвальбою. З досади володарка Гера
199] Кинулась в кріслі своїм, аж великий Олімп захитався.
200] До Посейдона вона, до великого бога звернулась:

201] "Леле! Землі потрясателю широковладний, чи в тебе
202] Жалю у серці нема до данаїв, що гинуть так гірко?
203] Радо приймав ти дари, що вони у Геліку і в Еги
204] Стільки привозили їх, — поможи їм здобути звитягу!
205] Тільки б схотіли ми всі, що являєм прихильність данаям,
206] Широколунного стримати Зевса й троян відігнати, —
207] Сумно йому довелось би сидіти самому на їді".

208] З гнівним обуренням мовив їй владний землі потрясатель:

209] "Геро зухвалоязична! Яке-бо ти мовила слово!
210] Я не бажав би, щоб стали ми з Зевсом Кронідом змагатись,
211] Інші богове усі, бо Зевс набагато сильніший".

212] Так між собою вони розмову провадили щиру,
213] В час той весь простір од рову й човнів аж по мури високі
214] Повен був коней баских і збройних мужів щитоносних,
215] Скупчених густо. Тіснив їх Ареєві буйному рівний
216] Гектор, Пріамів нащадок, що Зевс дарував йому славу.
217] Був би нещадним вогнем він спалив кораблі рівнобокі,
218] Якби не вклала в думки Агамемнону Гера-владарка
219] Дух підійнять у військах, хоч і сам бадьорить мав ахеїв.
220] Зразу ж пішов тоді він до човнів і наметів ахейських,
221] В дужій руці свій широкий тримаючи плащ пурпуровий,
222] На величезний, чорний зійшов корабель Одіссеїв,
223] Між кораблів посередині, щоб і здаля його чули —
224] Як у наметах Еанта, що був Теламонові сином,
225] Так і в Ахілловім стані, — обоє з країв поставали
226] Із кораблями, на мужність і міць покладаючись власну.
227] Голосно крикнув Атрід, щоб данаям усім було чути:

228] "Сором, аргеї, бридкі боягузи, лиш з вигляду мужні!
229] Де ті хвальби, що немає на світі за нас хоробріших,
230] Де хвастовитість, з якою на Лемносі ви запевняли,
231] М'яса биків пряморогих там поїдаючи вволю
232] І випиваючи з кубків, вином аж по вінця налитих,
233] Ніби з вас кожен один проти сотні троян чи й двох сотень
234] Встоїть в бою, а тепер ми єдиного навіть не варті
235] Гектора, — скоро нещадним вогнем кораблі він нам спалить!
236] Зевсе, наш батьку! Кого з владарів премогутніх маною
237] Так оманив ти, велику від них одбираючи славу?
238] На многовеслім човні своїм пливши сюди на загибель,
239] Жодного все ж із прегарних твоїх вівтарів не минув я.
240] Стегна бичачі і жир я на кожному спалював щедро,
241] Міцно муровану прагнучи Трою ущент зруйнувати.
242] Нині ж прошу, хоч таке моє виконай, Зевсе, благання:
243] Дай врятуватися нам і загибелі злої умкнути,
244] Не допусти, щоб трояни понищили військо ахеїв!"

245] Так він благав, і зглянувся батько на сльози пекучі,
246] Ствердно кивнув, що залишиться цілим народ, не загине,
247] З неба послав їм орла, з віщих птиць найпевнішого птаха,
248] В кігтях тримав оленя він, дитя бистроногої лані.
249] Скинув він те оленя перед Зевсів олтар пречудовий,
250] 1 Де всевіщому Зевсові жертви палили ахеї.
251] Скоро збагнули вони, що від Зевса та птиця злетіла,
252] Кинулись враз на троян, вогнем бойовим запалавши.
253] Та ніхто із данаїв, хоча і було їх багато,

254] Тим похвалитись не міг, що він, обігнавши Тідіда,
255] Коней баских через рів перегнав, щоб із ворогом битись.
256] Перший тоді Діомед зброєносного вбив Агелая,
257] Сина Фрадмона. До втечі вже він повернув своїх коней,
258] Та Діомед навздогін йому в спину помежи плечима
259] Гострого списа ввігнав, і пройшов той крізь груди навиліт.
260] З повоза впав він, аж зброя на ньому уся задзвеніла.

261] Слідом — Атрея сини, Агамемнон удвох з Менелаєм,
262] Далі — обидва Еанти, шаленої повні відваги,
263] Далі ще — Ідоменей із товаришем Ідоменея
264] Із Меріоном, на вбивцю мужів, Еніалія, схожим;
265] Ще й Евріпіл вслід за ними, Еве'мона син світлосяйний;
266] Тевкр був за ними дев'ятий, — гнучкий напинаючи лук свій,
267] Став він за щит, що Еант тримав його, син Теламона.
268] Ледве Еант відсторонить той щит, як герой, озирнувшись,
269] Раптом у когось в юрбі націлює лук і стрілою
270] Ранить, і той, упавши, свій дух віддає тої ж миті,
271] Сам же вертавсь і, неначе за матір дитина, ховався
272] Знов за Еанта, який щитом прикривав його світлим.

273] Першим кого ж подолав між троянами Тевкр бездоганний?
274] Впав Орсілох тоді перший, а далі Ормен з Офелестом,
275] Дайтор і Хромій, за ними іще й Лікофонт богорівний,
276] Амопаон, Поліе'мона син, із бійцем Меланіппом, —
277] Так одного за одним він на землю поверг многоплідну.
278] Вельми радів, поглядаючи, владар мужів Агамемнон,
279] Як своїм луком міцним той фаланги троян побиває,
280] Став перед ним, підійшовши, й з такими звернувся словами:

281] "Тевкре мій, любе чоло, Теламонію, люду владико!
282] Бий їх і далі отак, і станеш ти світлом данаям
283] І Теламонові-батьку: зростив-бо тебе він ізмалку,
284] В дім тебе радо приймав, хоч ти був йому сином нешлюбним.
285] Хоч і далеко він, славу йому принесеш ти велику.
286] Так-бо, скажу я тобі, і сповниться те неодмінно.
287] Тільки егідодержавний Зевс мені дасть і Афіна
288] Вщент зруйнувать Іліон, це прегарно збудоване місто,
289] Першому я після себе тобі дам почесний дарунок —
290] Або триніжок, або колісницю із парою коней,
291] Або жону, щоб на спільне з тобою виходила ложе".

292] Відповідаючи, мовив тоді йому Тевкр бездоганний:

293] "Сину Атрея славетний! Навіщо мене спонукаєш?
294] Я ж бо стараюся й сам! Скільки вистачить сили у мене —
295] Не спочиваю, — з дня, як троян ми до міста прогнали,
296] Нищу їх воїв, частуючи гострими стрілами влучно.
297] Ось уже вісім із лука я випустив стріл довголезих,
298] Глибоко в тіло вони уп'ялись юнакам войовничим,

299] Тільки у цього скаженого пса я ніяк не поцілю".

300] Мовивши так, він знову стрілу з тятиви посилає
301] В Гектора, саме у нього поцілити прагнучи серцем;
302] Схибив, проте, й бездоганному Горгітіону, Пріама
303] Синові, прямо у груди дзвонистою втрапив стрілою;
304] Батьком з Езіми в заміжжя узята його породила
305] Кастіаніра прекрасна, з богинями вродою схожа.
306] Наче той мак у саду свою набік похилить голівку,
307] Під ряснотою мачин і весняних дощів обважнілу,
308] Так же й шоломом обтяжену голову набік схилив він.

309] Тевкр же тим часом ізнову стрілу з тятиви посилає
310] В Гектора, саме у нього поцілити прагнучи серцем;
311] Схибив він знову, — стрілу Аполлон відхилив йому бистру,
312] Й Архептолему, візничому Гектора, постріл дістався:
313] В бій пориваючись, ранений був під соском він у груди
314] І з колісниці упав. Назад подались прудконогі
315] Коні, від нього ж і сила в ту мить, і душа відлетіли.
316] Жаль за візничим страшний огорнув тоді Гектору серце,
317] Тяжко сумуючи, він супутця залишив лежати
318] І Кебріона гукнув, свого брата, що був недалеко,
319] Віжки до коней узяти, й послухався той, це почувши.
320] Сам же мерщій з колісниці блискучої скочив на землю
321] З криком жахливим і, камінь великий рукою схопивши,
322] Кинувсь на Тевкра, поцілить його пориваючись серцем.
323] З сагайдака тоді Тевкр, гіркую стрілу свою взявши,
324] До тятиви притулив і вже лук напинав, але Гектор
325] Шоломосяйний у плечі, якраз де ключиця від шиї
326] Груди йому відокремлює — найнебезпечніше місце! —
327] Каменем гострим ударив, коли той вже цілив у нього,
328] І тятиву перетяв. Заніміла рука біля кисті.
329] Тевкр на коліна звалився, і лук із руки його випав.
330] Напризволяще Еант не лишив свого впалого брата —
331] Зразу ж до нього підбіг і щитом його вкрив величезним.
332] Товаришів його двоє, до Тевкра тоді нахилившись, —
333] Ехіїв син Мекістей і з ним богосвітлий Аластор, —
334] До кораблів понесли крутобоких, і тяжко стогнав він.
335] Знову тоді пробудив олімпієць одвагу в троянах,
336] І до глибокого рову вони відігнали ахеїв.
337] Гектор між перших помчав, своєю могутністю гордий.
338] Так, наче дикого вепра чи лева на ловах нагнавши,
339] В клуби і стегна міцними зубами впивається ззаду
340] Пес прудконогий і стежить, щоб звір той не встиг обернутись, —
341] Довговолосих отак переслідував Гектор ахеїв,
342] Трупом останніх раз в раз кладучи, хоч і як ті втікали.
343] Та коли рів з частоколом вони перебігли й багато
344] Воїв згубили в утечі, руками троянськими вбитих,
345] Перед своїми нарешті спинились вони кораблями
346] І, осміляючи там один одного, руки здіймали
347] До милосердних богів, і голосно кожен молився,
348] В той час як скрізь появлявся на конях своїх пишногривих
349] Гектор з очима Горгони чи мужоубивці Арея.

350] Зглянулась, це зауваживши, білораменная Гера
351] І до Афіни відразу ж промовила слово крилате:

352] "Леле! Невже ми, о Зевса егідодержавного доню,
353] Не допоможемо хоч би востаннє данаям, що гинуть?
354] Мабуть, сповняючи долю лиху, так і приймуть загибель
355] Всі від руки одного. Понад міру-бо тяжко лютує
356] Гектор, нащадок Пріама, й багато вже лиха накоїв!"

357] В відповідь мовила їй ясноока богиня Афіна:

358] "Цей вже давно і силу, і душу свою погубив би,
359] В рідному краї своєму убитий руками аргеїв,
360] Та мій батько недобрими в серці лютує думками,
361] Вічно лукавий і злий, бажанням моїм погамовник.
362] Він не згадає, як часто я сина його рятувала,
363] Ще як у подвигах той знемагав тяжких в Еврістея.
364] Слізно волав він до неба, й мене на підмогу до сина
365] Зевс громовладний не раз посилав із високого неба.
366] О, коли б це я раніше розсудливим розумом знала,
367] Ще як він посланий був до Аїдових брам вартового
368] Вивести пса із Еребу, оселі страшного Аїда,
369] То не уникнув би він тоді Стіксових течій глибоких!
370] Нині ж гордує він мною й виконує волю Фетіди,
371] Що цілувала коліна йому й підборіддя торкалась,
372] Городоборцю Ахіллу благаючи шану віддати.
373] Тільки ще буде мене, яснооку, він милою звати.
374] Тим же то однокопитих мерщій запряжи своїх коней,
375] Маю поїхать я в дім до егідодержавного Зевса,
376] В збройне вберуся одіння для бою, і ми ще побачим,
377] Як син Пріамів наш шоломосяйний радітиме Гектор,
378] Тільки-но ми в бойових обидві появимось лавах.
379] Тож не один із троян своїм м'ясом і жиром наситить
380] Хижих птахів і собак, біля суден полігши ахейських!"

381] Мовила це, й не перечила білораменна їй Гера —
382] Кинулась золотозбруйних сама запрягать своїх коней
383] Гера, поважна богиня, великого Кроноса донька.
384] Діва ж Афіна, дочка егідодержавного Зевса,
385] Плащ свій із пліч опустила легкий на порозі у батька,
386] Ніжноузорний, м'який, що своїми руками зіткала,
387] І надягла замість нього хітон громовладного Зевса,
388] В збройне прибралась одіння для бою, що слізьми вмиває,

389] В полум'яну колісницю ввійшла і спис ухопила
390] Гострий, важкий і міцний, що ним побивала героїв
391] Шереги, донька всевладного батька, охоплена гнівом.
392] Гера ляскучим бичем баских лише хльоснула коней,
393] І заскрипіли, самі відчиняючись, брами небесні, —
394] Ори вартують їх, стражі великого неба й Олімпу,
395] Вхід відчиняють і хмарою знов затуляють густою.
396] В брами ці гнали богині бичами баских своїх коней.

397] Зевс їх побачив з високої Іди, й розсердився страшно,
398] І злотокрилу Іріду послав до них з вістю летіти:

399] "Швидше, Ірідо, лети, поверни їх назад, не давай їм
400] Мчати вперед, — не на добре ця звада зі мною їм вийде!
401] Так-бо скажу я тепер, і сповниться те неодмінно:
402] Я покалічу їм коней баских, що везуть колісницю,
403] З повоза скину самих, колісницю ж їм ту поламаю,
404] В коловороті років навіть літ через десять не вдасться
405] їм тих загоїти ран, що своїми завдам блискавками.
406] Хай ясноока побачить, що значить із батьком змагатись.
407] Геру ж не так я виную, не так обурений нею, —
408] Завжди перечити, що не скажу я, давно вона звикла".

409] Мовив він так, і з ідейських вершин вихронога Іріда
410] З вістю цією знялась до високого в хмарах Олімпу.
411] Там, біля першої брами ущелистих круч олімпійських,
412] їх перестріла вона і Зевсів наказ сповістила:

413] "Що це, куди ви? Яке вам безумство серця запалило?
414] Не дозволяє Кронід заступатися вам за аргеїв.
415] Ось вам загрожує Кроносів син, і справдиться те неодмінно:
416] Він покалічить вам коней баских, що везуть колісницю,
417] З повоза скине самих, колісницю він ту поламає,
418] В коловороті років навіть літ через десять не вдасться
419] Вам тих загоїти ран, що своїми завдасть блискавками.
420] Хай ясноока побачить, що значить із батьком змагатись.
421] Геру ж не так він винує, не так обурений нею, —
422] Завжди перечити, що їй не скаже, давно вона звикла.
423] Ти ж, поганюча, ти — сука безстидна, якщо на самого
424] Зевса списом своїм величезним дерзнеш замахнутись".

425] Мовила це й полетіла назад бистронога Іріда.
426] Гера з такими словами звернулась тоді до Афіни:

427] "Леле! О Зевса егідодержавного доню, ніколи
428] Я не дозволю, щоб ми воювали із Зевсом за смертних.
429] Хай собі гинуть одні, живими лишаються інші,
430] Як кому випаде. Хай олімпієць у серці розсудить
431] Поміж троян і данаїв і зробить усе, як належить".

432] Мовила й однокопитих назад повернула вже коней.
433] З повозів Ори тоді пишногривих їм випрягли коней

434] І до божистого жолоба поводом їх прив'язали,
435] А колісниці тоді до світлих сіней притуливши,
436] Сіли богині самі у кріслах, із золота кутих,
437] Посеред інших богів із тяжко засмученим серцем.

438] Батько ж Зевс у швидку колісницю запряжених коней
439] З Іди погнав на Олімп і прибув на зібрання безсмертних.
440] Коней негайно одпріг йому славний землі потрясатель,
441] Повіз підняв на поміст і покровом заслав полотняним.
442] Широколунний же Зевс на троні своїм злотокутім
443] Сів, — під ногами у нього здригнулась вершина Олімпу.
444] Одаль од Зевса, в куточку, самотні Афіна і Гера
445] Мовчки сиділи й нічого не сміли сказать, ні спитати.
446] Знаючи, що на душі у них, Зевс нарешті озвався;

447] "Чим ото ви так засмучені дуже, Афіно і Геро?
448] Чи не втомилися ви у бою, що мужів прославляє,
449] Зводячи з світу троян, що до них ви палаєте гнівом!
450] Що ж до мене, то сила і руки мої нездоланні,
451] Волі моєї не змінить ніхто із богів олімпійських,
452] Вам же пресвітлі тіла пойняв уже трепет раніше,
453] Аніж війну ви побачили й жах воєнної січі.
454] Так-бо скажу я тепер, і те сповнилось би неодмінно:
455] На колісниці своїй, блискавками моїми побиті,
456] Не повернулись би ви на Олімп, до оселі безсмертних".

457] Мовив він це, й почали нарікати Афіна і Гера.
458] Поряд сиділи вони, на троян замишляючи лихо.
459] Слухала мовчки Афіна й ні слова на те*не сказала,
460] Хоч і гнівилась на Зевса і люттю кипіла страшною.
461] Гера ж у грудях не стримала гніву і так промовляла:

462] "О найгрізніший Кроніде, які це слова ти промовив!
463] Добре ми знаємо те, що сила твоя незборенна,
464] Хоч пройняв би нас жаль до данайських борців списоборних,
465] Як від жорстокої долі їм довелося б загинуть.
466] Та наказуєш ти, і від битви ми стриматись мусим.
467] Тільки хотіли б аргеям пораду корисну подати,
468] Щоб не загинули всі від твого нещадимого гніву".

469] Відповідаючи, мовив їй так тоді Зевс хмаровладний:

470] "Вранці, якщо, велеока володарко Геро, бажаєш,
471] Зевсову міць надпотужну побачиш, як він іще більше
472] Нищить почне списоборних аргеїв великі загони.
473] В запалі бою могутній аж доти не спиниться Гектор,
474] Доки біля кораблів не постане Пелід прудконогий
475] В день, коли йтимуть бої при самих кормах корабельних,
476] В тісняві воїв страшній круг мертвого тіла Патрокла.
477] Так-бо судилося їм. Що ж до гніву твого, то мене він
478] Мало турбує. Якби ти дійшла аж до самого краю
479] Тверді земної і моря, де нудяться Япет і Кронос,
480] В пітьмі, без світла, що Геліос-Гіперіон посилає,
481] Навіть без радості вітру, — лиш Тартар глибокий навколо, —
482] Хоч би й туди у блуканнях зайшла, — твій гнів роз'ярілий
483] Не турбував би мене, гірше суки-бо ти безсоромна!"

484] Мовив так, білораменна ж йому не перечила Гера.
485] Впало в глибінь Океану осяйливе сонця світило,
486] Чорну приводячи ніч на просторі поля хлібодайні.
487] їй не зраділи трояни, та тричі жадана ахеям,
488] Тричі їм бажана темрява ночі була непроглядна.

489] Збори троян усіх Гектор зібрав тоді шоломосяйний,
490] Від кораблів на берег одвівши ріки вирової,
491] В чистеє поле, де місце від трупів було іще вільне.
492] З повоза кожен зійшов, і слухали всі, що казав їм
493] Гектор, улюбленець Зевса. В могутній долоні тримав він
494] Спис одинадцяти ліктів завдовжки, а зверху на ньому
495] Сяяло мідяне вістря й окільце навкруг золотеє.
496] Спершись на спис той, звернувсь до троян він з такими словами:

497] "Слухайте, Трої сини, і дарданці, і військо союзне!
498] Ждав я, що нині, ахеїв покинувши з їх кораблями,
499] Вернемось ми у вітрами овіяну Трою священну.
500] Та облягла нас пітьма, це найбільше вона й врятувала
501] Військо аргеїв із їх кораблями при березі моря.
502] Але тим часом і ми скорімося темряві ночі
503] Та приготуймо вечерю. Ви ж коней своїх пишногривих
504] Із колісниць випрягайте раніш, їм оброку завдайте;
505] Потім мерщій приженіть волів і овець найжирніших
506] З міста сюди, намішайте вина, що серця звеселяє,
507] Хліба з домів принесіть та дров назбирайте багато.
508] Хай цілу ніч до самої зорі, що народиться рано,
509] Вогнищ багато горить, хай їх заграва неба сягає,
510] 1 Щоб під заслоною темряви довговолосі ахеї
511] Не поривались тікать по хребтові широкого моря,
512] Щоб не зійшли на човни без зусиль вони, безперешкодно,
513] Щоб і, вернувшись додому, з них кожен носив іще рани,
514] Завдані списом йому чи стрілою, коли з суходолу
515] ' На корабель він стрибав; щоб і іншим уже не кортіло
516] На конеборних троян з многослізним рушати Ареєм!
517] Зевсові любі окличники хай оголосять по місту,
518] Щоб сивочолі діди і підлітки разом із ними
519] Варту круг міста тримали на богозбудованих мурах.
520] 1А слабосилі жінки вогонь хай розпалять яскравий
521] Кожна у домі своїм. Пильнують нехай безупинно,
522] Щоб не прорвалась там засідка в місто, де війська не буде.
523] Так має бути, трояни відважні, як це вам кажу я.

524] Слово, що нині я мовив, нехай пожиточне вам буде,
525] Вдосвіта знов конеборним троянам ще слово скажу я.
526] Зевса благаю й надіюсь на нього й на інших безсмертних.
527] Геть прожену я тих псів, що аж стільки сюди їх набігло,
528] Насланих Керами в чорних човнах нам на смертну загибель.
529] Але всю ніч цю повинні самих ми себе пильнувати,
530] Завтра ж удосвіта, зброю свою бойову одягнувши,
531] На кораблі крутобокі ми шал принесемо Ареїв.
532] Там подивлюсь, чи мене Діомед, син Тідея могутній,
533] Від кораблів аж до мурів міських віджене, чи його я
534] Міддю настигну й скривавлену зброю зніматиму з нього.
535] Завтра він доблесть покаже свою, якщо витримать зможе
536] Списа мого. Проте сподіваюсь, одним він із перших
537] Вбитий поляже між багатьох своїх друзів полеглих
538] Завтра, як сонце засяє. Коли б так же само напевно
539] Став я безсмертним віднині й ніколи уже не старівся,
540] Хай шанували б мене, як Афіну або Аполлона,
541] Як безперечно, що день цей загибель несе для аргеїв!"

542] Мовив так Гектор, і в відповідь схвально гукали трояни.
543] Коней вони розпрягли, під ярмами потом укритих,
544] До колісниць своїх віжками їх поприв'язував кожен;
545] Потім пригнали мерщій волів і овець найжирніших
546] З міста сюди, намішали вина, що серця звеселяє,
547] Хліба з домів нанесли та дров назбирали багато
548] І бездоганні безсмертним богам принесли гекатомби.
549] Пахощі жиру солодкі до самого неба двносив
550] Вітер; але не схотіли прийнять їх блаженні богове,
551] Не побажали: ненависний був Іліон їм священний,
552] І можновладний Пріам, і весь люд списоборця Пріама.

553] Помислів сповнені гордих трояни всю ніч так сиділи
554] На бойовищі, і безліч вогнів їх навколо горіло.
555] Так наче зорі яскраві круг ясного місяця в небі
556] Сяйвом світлистим безвітряну ночі наповнюють тишу,
557] Світлом облиті долини всі видно, і пагір верхів'я,
558] Й скелі високі; й безкрає над ними простерлося небо,
559] Повне зірок незліченних, і серцем пастух їм радіє, —
560] Стільки поміж кораблями ахеїв і Ксантом-рікою
561] Сяяло вогнищ троянських під муром самим Іліона.
562] Тисяча в полі палало вогнів, перед кожним сиділо
563] По п'ятдесят чоловік, осяяних полум'ям світлим.
564] Коні ж їх білий жували ячмінь і пшеницю двозерну,
565] На пишношатну Еос дожидаючи при колісницях.

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА
ПОСОЛЬСТВО ДО АХІЛЛА. ПРОХАННЯ

1] Так сторожили трояни свій стан. Тим часом ахеїв
2] Холод тривоги проймав, полохливої втечі товариш.
3] Смуток нестерпний мужів подолував найхоробріших.
4] Так, ніби двоє вітрів, у багатому рибою морі
5] Вихром раптовим зіткнуться Борей із Зефіром, з Фракії
6] Враз налетівши, і чорні навколо здіймаються хвилі,
7] Наче ті гори, й виносять на берег морське баговиння, —
8] Так від печалі душа розривалась у грудях ахеїв.

9] Син же Атреїв, великою в серці повитий журбою,
10] Ходячи в лавах, велів окличникам дзвінкоголосим
11] Кожного мужа на збори покликати, всіх поіменно,
12] Але не вголос, і сам серед перших між ними трудився.
13] Всі осмутніло на зборах сиділи. Встав Агамемнон,
14] Сльози рясні проливаючи, мов джерело темноводе,
15] Що із стрімкого бескеття струмить свої темряві води.
16] Тяжко зітхаючи, так говорив він тоді до аргеїв:

17] "Друзі мої, аргеїв вожді і порадники люду!
18] Зевс Кротон великий в тяжкі мене злигодні вплутав.
19] Спершу, жорстокий, мені обіцяв, ще й, кивнувши, потвердив,
20] Що повернусь, Іліон зруйнувавши мурований міцно,
21] Нині ж лихий він замислив обман і велить повертатись
22] В Аргос безславно, стільки отут загубивши народу!
23] Зевсові так всемогутньому раптом тепер заманулось.
24] Не полічить городів, що він зруйнував їх твердині
25] Й ще поруйнує багато, бо сила його величезна.
26] Отже, послухайте всі, і виконуймо те, що скажу я:
27] Швидше до рідного краю тікаймо мерщій з кораблями:
28] Широковуличну Трою ніколи-бо нам не узяти!"

29] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.
30] Довго у смутку безмовно сиділи синове ахейські.
31] Зрештою все ж обізвався тоді Діомед гучномовний:

32] "Сину Атреїв! Я перший тут проти твоїх недоречних
33] Слів позмагаюсь, не гнівайсь, так личить на зборах, владарю!
34] Мужність ти ганив недавно мою перед військом данаїв,
35] Небоєздатним мене називав боягузом, — та все це
36] Знають аргеї давно — від найстарших і до наймолодших.
37] Син хитроумного Кроноса дав тобі з двох лиш єдине:
38] Берло владарське подарував і загальну пошану,
39] Мужності тільки не дав, а сила ж у ній величезна.

40] 0 нерозважний, невже ти гадав, що синове ахейські
41] Небоєздатні такі й боягузи, як ти запевняєш?

42] А як самого тебе спонукає твій дух повернутись,
43] То від'їжджай! Путь відкрита, й багато привів із собою
44] Ти кораблів із Мікен, он стоять вони вздовж узбережжя.
45] Інші ж усі тут залишаться довговолосі ахеї,
46] Поки ми вщент не зруйнуємо Трої. Якщо ж і останні
47] Теж повтікають до рідного краю усі з кораблями,
48] Ми із Стенелом удвох до останку тут битися будем,
49] Але візьмем Іліон, бо з богом сюди прибули ми!"
50] Мовив він так, і скрикнули схвально синове ахейські,
51] З слів Діомеда, впокірника коней, дивуючись щиро.
52] Встав поміж них і сказав тоді Нестор, їздець староденний:
53] "Сину Тідеїв, в боях войовник ти єси найсильніший,

54] 1 у пораді з своїх перевесників ти є найкращий.
55] Не докорить твоїй мові ніхто, скільки є тут ахеїв,
56] Не заперечить ніяк. Та її до кінця не довів ти.
57] Ти молодий ще і міг би за віком своїм уважатись
58] Сином найменшим моїм, але промовляв тут розумно
59] Ти до державців аргейських, і слушна була твоя мова.
60] Хай же і я, що вважаюсь багато старішим за тебе,
61] Висловлю дещо і все доведу, і ніхто моїй мові
62] Не докорятиме, навіть і сам владар Агамемнон.
63] Лиш нечестивцям бездомним, без роду, без племені, любі
64] Чвари війни міжусобної, людям такі осоружні.
65] Але скорімося темряві ночі, що нас облягає,
66] І приготуймо вечерю. Сторожа хай стан наш вартує,
67] Чати зайнявши між виритим ровом і муром твердині.
68] Нашим я це юнакам доручаю. А в іншому всьому,
69] Сину Атреїв, ти провід веди, ти ж найбільший державець.
70] Склич старшину на учту, це й личить тобі і неважко:
71] Досить у тебе вина, що його кораблями ахеї
72] Морем широким щоденно до нас із Фракії привозять;
73] Є й частування доволі, адже багатьма ти керуєш.
74] Тож багатьох поскликай і послухай того, хто найкращу

75] Раду подасть, бо зараз найбільш потребують ахеї
76] Доброї, мудрої ради, — вогні он ворожі палають
77] Близько від наших човнів. А хто з цього буде радіти?
78] Нашому війську цей день чи рятунок несе чи загибель".

79] Мовив він так, і слухали всі і ту мову схвалили.
80] Вийшла негайно сторожа озброєна стан вартувати,
81] Вів її Нестора син Фрасімед, поводатар народів,
82] Далі ішли Аскалаф і Іалмен, синове Арея,
83] Далі ішов Меріон, а за ним Афарей з Деїпіром,
84] Далі — Креонта владущого син, Лікомед богосвітлий.
85] Семеро вийшло вождів із сторожею, й кожен по сотні
86] Вів юнаків, і списи їх здіймались в руках довготінні,
87] Ставши на місці, між ровом і муром вони посідали.
88] Вогнища враз розпалили й вечерю взялись готувати.

89] Син же Атреїв до свого намету старійшин ахейських
90] Всіх запросив на учту багату, що радує серце,
91] Й руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.
92] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
93] Перший із них свої ткати почав міркування старезний
94] Нестор, який у пораді й раніш виявлявся найкращим.
95] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

96] "Сину Атреїв славетний, владарю мужів Агамемнон!
97] З тебе почну й закінчу я тобою; багато-бо люду
98] Владі кориться твоїй, тож Зевс доручив тобі берло
99] Й право державне, щоб ти про народи свої піклувався.
100] Більше за всіх тобі личить і слово сказать, і послухать,
101] Взявши і те до уваги, що серце кого спонукало
102] Мовити добре. А як учинить — це від тебе залежить.
103] Отже, скажу тобі те, що найкращим мені видається.
104] Кращої думки ніхто серед нас не помислить од тої,
105] Що її мав я давно та якої дотримую й досі
106] З дня, коли дівчину ти, Брісе'щу, з намету Ахілла,
107] Гнівом пойнятого, силою виволік, паростку Зевсів,
108] Наших порад до уваги не взявши. А як тебе довго
109] Я умовляв! Ти ж, пихи гордовитої сповнений в серці,
110] Кращого мужа, якого й богове безсмертні шанують,
111] Тяжко зневажив — здобич забрав і тримаєш. Тож нині
112] Разом подумаймо, як це залагодить, як уласкавить
113] Сина Пелая дарами приємними й лагідним словом".

114] В відповідь мовив йому володар мужів Агамемнон:

115] "Не помилково, о старче, мої полічив ти провини.
116] Я завинив, заперечити й сам не спроможний. Та тільки
117] Варт багатьох чоловік, що Зевс полюбив його серцем:
118] Ушанував він його, погубивши багато ахеїв.
119] Але якщо завинив я, піддавшися помислам згубним,
120] 1 Сам і залагоджу це — незліченний я дам йому викуп.

121] Перелічу я отут, перед вами, славетні дарунки:
122] Сім триніг незадимлених, золота десять талантів,
123] Двадцять блискучих цеберок, дванадцять об'їжджених коней,
124] Що нагороди в змаганні у гонах не раз здобували.
125] Не злидарем би ходив безземельним, не мав би нестатку
126] В золоті цінному той, хто здобув би оті нагороди,
127] Що із змагань мені однокопиті приносили коні.
128] Дам йому сім я жінок, у роботі своїй бездоганних,
129] З Лесбосу, — ще коли Лесбос він взяв, забудований гарно,
130] Я їх обрав; від усіх-бо жінок вони вищі красою,
131] їх йому дам, з ними й ту, що її силоміць одібрав я, —
132] Доньку Брісея. До того ж я клятву складаю велику —
133] Ложа її не торкавсь, не єднався із нею в коханні,
134] Як за звичаєм людським у мужчин із жінками буває.
135] Нині ж це все йому буде передано. А як нарешті
136] Місто Пріама велике дадуть нам боги зруйнувати,
137] Прийде нехай, коли будемо здобич ділить між ахеїв,
138] Золотом свій корабель і міддю нехай навантажить,
139] Хай із троянських жінок собі вибере двадцять найкращих,
140] Що поступались би вродою тільки Єлені аргейській,
141] А як повернемось в Аргос ахейський, родючу країну,
142] Зятем я б рад його мати, — він був би нарівні з Орестом,
143] Сином коханим моїм, що зростає в великім достатку.
144] Три в мене доньки росте у пишно збудованім домі:
145] Хрісофеміда, а ще Лаодіка та Іфіанасса, —
146] Ту з них, що люба йому, нехай він без викупу візьме
147] В дім до Пелея. А я у придане за нею багато
148] Дам подарунків, яких ще ніхто не давав за дочкою.
149] Густо заселених міст аж сім я йому подарую —
150] Гіру у зелені трав запашних, Кардамілу, Енопу,
151] Фери священні, Антею й низинні її пасовиська,
152] Милу для ока Епею і Педас багатий садами,
153] Всі недалеко від моря, і Пілос піщаний там близько.
154] Люд там живе, на рогату худобу й на вівці багатий,
155] Щедрими будуть дарами його шанувати, як бога,
156] Будуть під берло його багатющу приносить данину.
157] От скільки дам я йому, коли гніватись він перестане.
158] Хай погамує себе. А'ід — невблаганний, нещадний,
159] Тим-то з усіх він богів найбільше ненависний людям.
160] Хай він поступиться: я-бо й державною владою вищий,
161] Та похвалитися можу, що й віком я старший за нього".
162] В відповідь мовив тоді йому Нестор, їздець староденний:
163] "Сину Атреїв славетний, владарю мужів Агамемнон!
164] Не незначні ти Ахіллу-вождеві даєш подарунки.
165] Що ж, оберімо послів, і нехай вони якнайшвидше
166] Йдуть у намет до Ахілла, славетного сина Пелея.

167] Або я сам оберу, а їм лиш погодитись треба.
168] Фенікс, улюбленець Зевса, хай перший у них виступає,
169] Потім великий Еант, а за ним — Одіссей богосвітлий,
170] Вслід їм ще двоє окличників піде — Одій з Ерібатом.
171] Отже, на руки води принесіть, і в тиші побожній
172] Щиро помолимось Зевсу Кроніду, щоб зглянувсь над нами".

173] Мовив він так, і всім його слово було до вподоби.
174] Воду на руки окличники їм почали поливати,
175] Потім питва юнаки налили аж по вінця в кратери,
176] Порозливали у келихи й всім порозносили гостям.
177] А, узливання вчинивши, ті випили, скільки бажали,
178] Й вийшли з намету тоді Агамемнона, сина Атрея.
179] Мовив услід їм багато ще Нестор, їздець староденний,
180] Поглядом кожного з них бадьорив, Одіссея ж найбільше,
181] Щоб постарались схилить бездоганного сина Пелея.

182] В путь подалися посли узбережжям шумливого моря,
183] Щиро благаючи, щоб землевладець, землі потрясатель,
184] їм допоміг прихилить Еакідове серце велике.
185] До кораблів мірмідонських, до їхніх наметів прийшовши,
186] Вздріли Ахілла, що серце дзвінкою формінгою тішив,
187] Вельми оздобною, із срібляною кобилкою зверху.
188] Здобиччю взяв він її, зруйнувавши Етіона місто.
189] Нею втішавсь він, співаючи пісню про славу героїв.
190] А проти нього сидів лиш Патрокл, дожидаючи мовчки,
191] Поки Еаків онук ту пісню співать перестане.
192] От до намету посли з богосвітлим ввійшли Одіссеєм
193] І перед ним зупинились. Ахілл з дивуванням підвівся
194] З крісла свого, у руках тримаючи звучну формінгу.
195] Встав і Патрокл, уздрівши мужів, що ввійшли до намету.

196] Отже, вітаючи їх, промовив Ахілл прудконогий:

197] "Хай вам, друзі, щастить! З чим прийшли? Я вам дуже потрібний?
198] Хоч я й гнівлюсь на ахеїв, та з них ви мені найлюбіші".

199] Так промовляючи, далі повів їх Ахілл богосвітлий
200] І на стільцях посадив, килимами пурпурними вкритих,
201] Та до Патрокла, що близько стояв, звернувся з словами:

202] "Швидше, Менетіїв сину, кратеру постав щонайбільшу,
203] Влий щедріше вина і кожному келих наповни,
204] Бо найдорожчих гостей моя нині приймає оселя".

205] Мовив він так, і Патрокл послухався любого друга.
206] Сам же велику стільницю підсунув до вогнища ближче,
207] Жирні на ній порозкладував спини козла та ягниці
208] Й вепра гладкого хребет, що лиснів аж од сала масного.
209] Автомедонт їх тримав, розрубав же Ахілл богосвітлий,
210] Краяв на менші куски й на рожен їх насаджував густо,
211] А Менетід вже розпалював вогнище, муж богорівний.

212] А як вогонь догорів і полум'я стало згасати,
213] Жар разгорнув і, посипавши сіллю божистою м'ясо,
214] Зверху поклав, на камінних підпорах рожни закріпивши.
215] А як посмажилось м'ясо, Патрокл на столи його виклав,
216] Хліба набрав і почав по столах для гостей розставляти
217] В кошиках гарних, а м'ясо їм краяв Ахілл богосвітлий.
218] Сам після того він проти божистого сів Одіссея
219] При протилежній стіні, доручивши Патроклові другу
220] Жертву богам принести, й той у полум'я кинув починки.
221] Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.
222] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
223] Феніксу нишком Еант підморгнув. Одіссей богосвітлий
224] Бачив це, келих наповнив вином і озвавсь до Ахілла:

225] "Щастен будь, друже Ахілле! Частунку для нас не бракує
226] Ані в гостиннім шатрі Агамемнона, сина Атрея,
227] Ані у тебе сьогодні. Багато приємного серцю
228] Ми спожили. Та не учта весела нас нині обходить.
229] Бачачи горе велике, ми, паростку Зевсів, тривоги
230] Сповнені; сумнів бере нас — врятуємо все ж чи погубим
231] Ми добропалубні судна, як ти не виявиш сили.
232] Близько від нашого валу й човнів на нічліг обляглися
233] Високодумні трояни й союзників славних загони,
234] В стані своїм розпалили вогні й запевняють зухвало,
235] Що їх не стримати нам, нападуть на човни вони чорні.
236] Зевс же Кронід, даючи їм щасливі ознаки, праворуч
237] Сипле перуни. А Гектор, великою силою гордий,
238] Страшно лютує, — в надії на Зевса уже не зважає
239] Ні на богів, ні на смертних, шаленством охоплений диким.
240] Молиться тільки, щоб швидше засяла Еос богосвітла.
241] На кораблях він кінці кормові обрубать обіцяє
242] Та попалить їх нещадним вогнем, перед ними й ахеїв,
243] В димі й чаду очманілих, усіх до ноги перебити.
244] Страшно боюсь я в душі, щоб жахливих погроз цих богове
245] Та не здійснили, щоб нам не судилось під мурами Трої,
246] Так далеко загинуть від Аргоса, славного кіньми.
247] Стань же до дії, якщо у хвилину хоча б і останню
248] Ти врятувать від троянської люті хотів би ахеїв.
249] Потім же сам пожалкуєш. Та важко знайти якісь ліки
250] На заподіяне зло. Тож краще подумай завчасно,
251] Як від данаїв лихої загибелі день одвернути.
252] Любий! Тож батько Пелей, із Фтії тебе виряджавши
253] До Агамемнона, мовив таке тобі слово напутнє:

254] "Сину мій, Гера й Афіна, коли на те буде їх воля,
255] Сили дадуть тобі досить, ти ж серце своє гордовите
256] Стримуй у грудях, — краще, проте, доброзичливим бути.
257] Звад уникай лихотворних, і будуть, напевне, аргеї —
258] І молоді, і старі — ще більше тебе шанувати".
259] Так наставляв тебе старець. Та все ти забув. То хоч нині
260] Стримайся, гнів зупини свій гнітючий. Тобі Агамемнон
261] Дасть подарунки достойні, як гніватись ти перестанеш.
262] Отже, послухай, як хочеш, я можу тобі всі дарунки
263] Перелічить, що в наметі своїм обіцяв Агамемнон.
264] Сім триніг незадимлених, золота десять талантів,
265] Двадцять блискучих цеберок, дванадцять об'їжджених коней,
266] Що нагороди в змаганні у гонах не раз здобували.
267] Не злидарем би ходив безземельним, не мав би нестатку
268] В золоті цінному той, хто здобув би оті нагороди,
269] Що із змагань йому однокопиті приносили коні.
270] Дасть тобі сім він жінок, у роботі своїй бездоганних,
271] З Лесбосу, — ще коли Лесбос ти взяв, забудований гарно,
272] Він їх обрав: від усіх-бо жінок вони вищі красою.
273] їх тобі дасть, з ними й ту, що її силоміць одібрав він, —
274] Доньку Брісея. До того ж він клятву складає велику —
275] Ложа її не торкавсь, не єднався із нею в коханні,
276] Як за звичаєм людським у мужчин із жінками буває.
277] Нині це все тобі буде передано. А як нарешті
278] Місто Пріама велике дадуть нам боги зруйнувати,
279] Сам підійди, коли будемо здобич ділить між ахеїв,
280] Золотом свій корабель і міддю тоді навантажиш
281] Та із троянських жінок собі вибереш двадцять найкращих,
282] Що поступались би вродою тількі Єлені аргейській.
283] А як повернемось в Аргос ахейський, родючу країну,
284] Зятем він рад тебе мати, — ти був би нарівні з Орестом,
285] Сином коханим його, що зростає в великім достатку.
286] Три в нього доньки росте у пишно збудованім домі:
287] Хрісофеміда, а ще Лаодіка та Іфіанасса, —
288] Ту з них, що люба тобі, ти зможеш без викупу взяти
289] В дім до Пелея. А він у придане за нею багато
290] Дасть подарунків, яких ще ніхто не давав за дочкою.
291] Густо заселених міст аж сім він тобі подарує —
292] Гіру у зелені трав запашних, Кардамілу, Енопу,
293] Фери священні, Антею й низинні її пасовиська,
294] Милу для ока Епею і Педас багатий садами,
295] Всі недалеко від моря, і Пілос піщаний там близько.
296] Люд там живе, на рогату худобу й на вівці багатий,
297] Щедрими будуть дарами тебе шанувати, як бога,
298] Будуть під берло твоє багатющу приносить данину.
299] От скільки дасть він тобі, коли гніватись ти перестанеш.
300] А як Атрід вже занадто для серця твого ненависний, —
301] Сам і дарунки його, — до інших май жаль всеахеїв,
302] Що знемагають у стані своїм і тебе, яко бога,
303] Всі пошанують, і славу здобудеш у них ти велику.

304] Гектора ти подолаєш сьогодні — сам він до тебе
305] В лютому кинеться шалі, бо рівним собі вже нікого
306] Не визнає із данаїв, сюди з кораблями прибулих".
307] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
308] "О Лаертід богорівний, удатний на все Одіссею!
309] Я на слова твої прямо й одверто повинен сказати,
310] Як я вважаю тепер і як воно має все бути,
311] Щоб, обсівши мене звідусіль, не гули ви так гулко.
312] Бо ненависний для мене, немовби Аїдова брама,
313] Той, хто на думці ховає одно, а інше говорить.
314] Отже, скажу тобі те, що мені видається найкращим.
315] Ані Атрід Агамемнон умовить мене не здолає,
316] Ані хто інший з данаїв. Нема в вас ніякої дяки,
317] Хоч безустанно й невтомно змагаєшся ти з ворогами.
318] Б'єшся в бою чи його уникаєш — одна нагорода,
319] Шана однакова — чи боягуз ти, чи воїн завзятий,
320] Так же умре й бездіяльний, і той, що робить багато.
321] Жодної з того користі, що стільки я перетерпів,
322] Душу свою наражаючи, й з ворогом бився завзято.
323] Як пташенятам своїм неопереним пташка приносить
324] їжу, яку тільки знайде, самій же сутужно буває, —
325] Так же й мені багато ночей не доспать довелося,
326] Днів пережити кривавих у битвах і січах завзятих
327] Проти ворожих мужів, що власних дружин боронили.
328] Пливши човнами, двадцять я міст подолав велелюдних,
329] Пішки узяв одинадцять в троянській зе^ілі буйноскибій.
330] В кожному з них багато скарбів здобував я коштовних
331] І, перевізши сюди, Агамемнону, сину Атрея,
332] їх віддавав. А він, при човнах залишаючись ззаду,
333] Брав і, трохи роздавши, присвоював більшу частину.
334] Що ж призначив владарям і старійшинам знатним, те мають
335] Цілим усе. Лиш у мене, єдиного з-поміж ахеїв,
336] Милу жону одібрав. Хай спить собі з нею й солодку
337] Має утіху. Але задля чого воюють аргеї
338] Проти троян? Навіщо зібрав і привів сюди військо
339] Син Атреїв? Чи не за Єлену прекрасноволосу?
340] Чи серед смертних людей кохають жінок своїх тільки
341] Діти Атрея? Тож кожен розсудливий муж і порядний
342] Дбає про жінку свою і кохає її так же само,
343] Як покохав я душею оту, хоч придбав її списом.
344] Нині ж, мене обманувши і вирвавши з рук нагороду,
345] Хай не береться мене переконувать — я його знаю!
346] Хай, Одіссею, з тобою та з іншими він владарями
347] Думає, як від човнів безпощадний вогонь одвернути.
348] Але ж і сам він, проте, багато зробив і без мене.
349] Вал збудував оборонний і викопав рів біля нього
350] Довгий, широкий і гострим його укріпив частоколом.
351] Але ж і так не здолає він Гектора-мужоубивці
352] Стримати силу. Та поки і я воював між ахеїв,
353] Гектор не важивсь у битву далеко від муру встрявати,
354] Тільки доходив до Скейської брами й високого дуба.
355] Раз він чигав там на мене й ледь нападу мого уникнув.
356] Нині ж не хочу я з Ректором більш воювать богосвітлим!
357] Завтра я Зевсові й іншим безсмертним палитиму жертви.
358] Та, кораблі навантаживши, їх поспускаю на море.
359] Отже, як хочеш, потрібно тобі, то побачити можеш,
360] Як Геллеспонтом, на рибу багатим, удосвіта рано
361] Рушать мої кораблі з веслярами на тесаних лавах.
362] Як плавбу нам щасливу дарує землі потрясатель,
363] До буйноскибої Фтії на третій вже день я прибуду.
364] Там я великі багатства покинув, сюди вирушавши,
365] Та й відсіля — і золота ще, і червоної міді,
366] І підперезаних гарно жінок, і досить заліза
367] Я привезу, що на жереб узяв. Лише нагороду,
368] Сам її давши, із глумом від мене забрав Агамемнон,
369] Син Атреїв. Перекажіть же йому привселюдно
370] Те, що сказав я, щоб так же обурились інші ахеї,
371] Як із данаїв схотів би іще він когось ошукати,
372] Вічним безстидством повитий. Та в вічі мені подивитись
373] Він не посмів би, хоч досить нахабства собачого в нього!
374] Спільного з ним ні в пораді, ні в ділі не хочу я мати.
375] Передо мною він вже завинив, ошукавши, та вдруге
376] Не ошукає словами! Вже досить! Нехай же спокійно
377] Йде собі геть! Позбавив ума його Зевс велемудрий.
378] Дар його я зневажаю, ціную, як ту волосину.
379] Хай би у десять і двадцять разів давав мені більше,
380] Аніж він має тепер чи буде колись іще мати,
381] Навіть все те, що зібрав Орхомен чи єгипетські Фіви,
382] Де по оселях у кожного повно скарбів незліченних,
383] Фіви стобрамні, і з кожної брами по двісті хоробрих
384] Воїв на конях баских виїжджає в своїх колісницях,
385] Навіть як стільки б давав, скільки в світі піску є та пилу,
386] Не зворушив би, проте, мого серця нічим Агамемнон,
387] Доки ганьби не окупить, що болем гризе мені душу.
388] Заміж дочки не візьму Агамемнона, сина Атрея,
389] Хоч золотій Афродіті була б вона рівна красою,
390] Хоч би в роботах вона ясноокій рівнялась Афіні,
391] Заміж її не візьму! Хай іншого знайде з ахеїв,
392] Хто його гідний, від мене ж державною владою вищий.
393] Тож мене урятують боги, й я додому вернуся,
394] Сам тоді батько Пелей вже знайде для мене дружину.
395] Юних в Елладі і Фтії багато-бо є ахеянок,
396] Дочок славетних батьків, які про міста свої дбають, —
397] Ту з них, що буде мені наймиліша, візьму за дружину.
398] Там я душею відважною сам за одруження мріяв,
399] Щоб у законному шлюбі улюблену мати дружину
400] І утішатись багатством — старого Пелея надбанням.
401] Та ніщо не дорожче мені за життя, — ні багатства,
402] Що їх, як кажуть, надбав Іліон, це залюднене місто,
403] В мирні колишні часи, перед нападом воїв ахейських,
404] Ані скарби, що стрілець заховав за камінним порогом,
405] Феб-Аполлон срібнолукий, у хмарі на скелі Піфійській.
406] Можна здобути усе — і корів, і овечок отари,
407] Можна й триніжники куті, і коней придбать злотогривих.
408] Тільки людської душі не вернути, її не придбати,
409] Не упіймати, якщо відлетить крізь зубів огорожу.
410] Мати казала мені, срібнонога богиня Фетіда,
411] Ніби двояким шляхом мене Кери вестимуть до смерті:
412] В разі зостанусь я тут, щоб битись під мурами Трої,
413] То не діжду повороту, лиш вічну я славу здобуду,
414] А як вернуся додому, до любого отчого краю,
415] То не діждать мені слави, зате довголітній спокійно
416] Вік проживу, і смерть передчасна мене не спіткає.
417] Я б і іншим ахеям порадив те саме зробити —
418] Швидше додому пливти: кінця-бо високої Трої
419] Не дочекатися вам, над нею Зевс громовладний
420] Руку свою розпростер, і люд її духом піднісся.
421] Тож повертайтесь додому і найзнатніїцим ахеям
422] Вість передайте від мене — в цім честь для старійшин почесних.
423] Хай поміркують думками і винайдуть спосіб найкращий,
424] Як врятувать кораблі, а разом і воїв ахейських
425] На кораблях крутобоких. А те, що надумали досі,
426] Все не до речі воно — я в гніві своїм непохитний.
427] Фенікс нехай залишається з нами і тут заночує,
428] Щоб в кораблях моїх завтра до рідного їхати краю,
429] Як побажає того. Силоміць же його не везтиму".

430] Мовив він так. І мовчки те слухали всі нерухомо,
431] Подиву повні: велика-бо сила була в його слові.
432] Зрештою Фенікс йому відповів, сивочолий комонник,
433] Слізьми вмиваючись, — за кораблі він боявся ахейські.

434] "Як повертатись додому ти справді, осяйний Ахілле,
435] Зважився й од кораблів одвернути швидких не бажаєш
436] Полум'я згубне, охоплений гнівом у серці своєму,
437] Як же я можу один залишитись без тебе, мій любий
438] Сину? Послав мене з Фтії Пелей, сивочолий комонник,
439] Разом з тобою, у стан до Атріда тебе виряджавши
440] Юним, не звиклим до воєн, до кожного рівно жорстоких,
441] Та недосвідченим в радах, де слави мужі набувають.

442] Тим-то й послав мене він, щоб всього тебе міг я навчити —
443] В слові проречистим бути і в ділі поборником ревним.
444] От чому, люба дитино моя, я не хочу без тебе
445] Тут залишатись, коли б і сам бог обіцяв обтесати
446] Старість із мене й квітучим зробити, яким я раніше
447] Був, покидавши Елладу, жінками прекрасними славну,
448] Гніву тікаючи батька, Амінтора, сина Ормена.
449] Сердивсь на мене він через наложницю пишноволосу,
450] Що покохав її вельми і став зневажати дружину,
451] Матір мою. Та ж, коліна обнявши, благала у мене
452] Діву коханням з'єднать, щоб старий став для неї огидний.
453] Вволив я волю її. Про це як довідався батько,
454] Тяжко прокляв мене й грізних почав він благати Еріній,
455] Щоб на коліна до нього ніколи дитя не сідало
456] Мною народжене. Вічні богове прокльон той здійснили —
457] Глибу підземного Зевс і жахлива із ним Персефона.
458] (Батька замислив тоді я гострою міддю убити,
459] Та приборкав той гнів мені хтось із безсмертних, до серця
460] Вклавши людські поговори й ганьбу, яка мене вкриє,
461] В разі почнуть мене батькоубивцею звати ахеї).
462] Не дозволяло, проте, в моїх грудях стривожене серце
463] Перед очима у гнівного батька лишатися в домі.
464] Правда, і рідних, і друзів багато, кругом обступивши,
465] Довго мене умовляли зостатися в отчому домі.
466] Жирних багато овець і повільних волів круторогих
467] Тут закололи, багато свиней, що лисніли від сала,
468] Тут на рожнах напекли над Гефестовим полум'ям дужим;
469] Випили з батькових дзбанів багато вина іскряного.
470] Дев'ять ночей невідступно вони при мені ночували,
471] Поперемінно мене стерегли, і не гасло ніколи
472] Світло, одне — при вході в обведене муром подвір'я,
473] Друге — в самім передсінку, при дверях до спальні моєї.
474] А як десятої ночі для мене вже пітьма запала,
475] Виламав двері я спальні своєї, підігнані щільно,
476] Вибіг і, вмить перескочивши мур, що навколо подвір'я,
477] Легко уник сторожів і служниць, що мене вартували.
478] Втікши далеко, блукав я в широких Еллади просторах,
479] Поки до Фтії родючої, матері вівцям, дістався
480] До можновладця Пелея. Мене він, прийнявши прихильно,
481] Так полюбив, як батько лиш любить єдиного сина
482] В юному віці, багатих маєтків його спадкоємця,
483] Дав і багатство мені, і густо залюднені землі.
484] Жив я на окраю Фтії, керуючи людом долопів.
485] Виховав там і тебе я, о богоподібний Ахілле,
486] Серцем тебе полюбив, не хтів-бо ніколи ти з іншим
487] Сісти до спільного столу, ні дома торкнутися їжі,
488] Поки тебе не візьму на коліна, й, нарізавши м'яса,
489] Не нагодую, й до уст я не притулю тобі келих.
490] Часом, бувало, хітон ти на грудях мені заплямуєш,
491] Бризнувши трохи вином, через милу незграбність дитячу.
492] Отже, багато про тебе я дбав і трудився багато
493] З думкою — хай я потомства й позбавлений з волі безсмертних, —
494] Саме тебе назову я, о богоподібний Ахілле,
495] Сином, щоб згубу ганебну од мене колись одвернув ти.
496] Отже, Ахілле, приборкай свій дух гордовитий! Хай буде
497] Серце твоє не безжальне. Та можна й богів ублагати,
498] Хоч перевищують нас вони в доблесті, шані і силі.
499] Вмилостивляють їх пахощі диму, й побожні моління,
500] І узливання із жиром жертовним, як ревно благає
501] Ласки людина, хоча помилилась вона й завинила.
502] Доньки-бо є у Зевса великого — Літи-Благання, —
503] В зморшках обличчя, кульгаві, з очима, що зиркають скоса,
504] Аті-Нестямі услід вони заклопотано ходять.
505] Ата ж є дужа й на ноги проворна, то їх набагато
506] Випереджає і, цілу кругом оббігаючи землю,
507] Шкодить людям, а Літи стають їм тоді в допомозі.
508] Той же, хто, Зевсових дочок зустрінувши, їх пошанує,
509] Матиме поміч од них, вони молитви його вчують,
510] А як одкине од себе, зневажливим словом одмовить,
511] З ревним благанням до Зевса Кроніона Літи підступлять,
512] Ату щоб слідом послав одплатити зухвальцю бідою.
513] Отже, Ахілле, й ти вияви Зевсовим донькам належну
514] Шану, як звикли їх всі шанувать, благородні душею.
515] Якби дарів не приніс тобі й не обіцяв їх надалі
516] Син Атрея, і досі в лютому гніві затятий,
517] Я й не просив би тебе обурення власне відкинуть
518] І захистити ахеїв, що вельми того потребують.
519] Але й тепер він багато дає і вперед обіцяє,
520] Кращих мужів посилає до тебе із ревним благанням,
521] Обраних з-поміж ахейського люду й тобі найлюбіших
522] Серед аргеїв. Отже, ні мови їх, ані приходу
523] Не зневажай, хоч досі і гнівався ти справедливо.
524] Чули не раз ми про давніх мужів, про героїв, укритих
525] Славою, — інколи лютому гніву й вони піддавались, —
526] Вмилостивляли дарунками їх, умовляли словами.
527] Трапилось це, пам'ятаю, давно й, може, вам воно, друзі,
528] Не новина, але все, як було, я б хотів розказати.
529] Бій між куретів точився і між войовничих етолян —
530] Нищили круг Калідона вони одні одних завзято.
531] Мужньо етоляни свій Калідон боронили прекрасний,
532] Знищить його намагались курети, Ареєм натхнені.
533] Лихо оце Артеміда наслала їм золотошатна,

534] Гнівна за те на етолян, що жертви з плодів свого саду
535] їй не приносив Ойней, — всім богам він палив гекатомби,
536] їй лише, доньці великого Зевса, не дав він нічого —
537] Чи не подумав, чи, може, забув, але гріх був великий.
538] Гнівом охоплена Зевса самого дочка стрілометна
539] Дикого з хащ лісових білоіклого вепра наслала.
540] Шкоди багато кабан цей тоді заподіяв для саду,
541] Попідривав і на землю звалив дерев він багато
542] Разом з корінням міцним і цвітом на них яблуневим.
543] Вепра того все ж, нарешті, убив Мелеагр, син Ойнея,
544] Силу-силенну мисливців з околишніх міст назбиравши
545] Разом з їх псами: малим-бо гуртом цього звіра не взяти,
546] Тож не один через нього на вогнище ліг смутковійне.
547] Розрух і зваду велику богиня тоді учинила
548] Поміж куретів хоробрих і духом великих етолян —
549] Все за ту голову вепра й укриту щетиною шкуру.
550] Поки брав участь в бою Мелеагр, Ареєві любий,
551] Доти куретам доводилось зле — поза мурами міста
552] їм не вдавалось утриматись, хоч і було їх багато.
553] Враз огорнув Мелеагра могутнього гнів, що у грудях
554] Дух забиває часами й мужам, які мислять розумно.
555] Серцем розгнівався він на матінку рідну Алтею
556] Й до Клеопатри прекрасної, жінки подався своєї,
557] Що від стрункої Марпеси, Евена дочки, народилась
558] Та від Ідея, з усіх на землі найсильнішого мужа.
559] Тож, не вагаючись, на владаря Аполлона самого
560] Цей за дружину струнку наважився лука підняти.
561] Батько і мати поважна тоді почали в своїм домі
562] Звати дочку Алкіоною в пам'ять про дні, коли мати,
563] Терплячи долю лиху алкіони, стражденної пташки,
564] Тяжко ридала, як Феб-Аполлон її вкрав дальносяжний.
565] Гнівом пекучим повитий, лежав Мелеагр у дружини,
566] Був він на матір лихий за прокльони, — у горі на нього
567] Помсту богів за убитого брата вона закликала,
568] Впавши навколішки, груди вмиваючи слізьми гіркими,
569] Довго у землю, що живить людей, вона била руками,
570] Довго Аїда самого благала й страшну Персефону
571] Смерть її сину послати. Й Ерінія, в пітьмі блуденна,
572] Серцем жорстким невблаганна, почула її із Еребу.
573] Крики від брам Калідона тоді залунали і гуркіт
574] Мурів руйнованих. До Мелеагра старшини етолян
575] Найповажніших послали жерців із благанням подати
576] Захист, та ще й нагороду велику йому обіцяли:
577] Де й найродючіший ґрунт на всій калідонській рівнині,
578] Мав він найкращу дільницю у гій п'ятдесят собі взяти, —
579] У виноградних садах красувалась одна половина,
580] І половина гуляла, для орного поля придатна.
581] Довго просив його й старець Ойней, сивочолий комонник,
582] Вийшовши перед поріг його високоверхої спальні,
583] В двері зачинені стукав, уклінно звертався до сина.
584] Довго і сестри просили, і мати благала поважна.
585] Він же ще більше затявся. Його також друзі просили,
586] З-поміж усіх найвірніші йому, найдорожчі для нього,
587] Та гордовитого серця у грудях схилить не здолали,
588] Поки ударами спальню і мурів товстих не схитнуло,
589] Поки не вдерлись курети і не запалали пожежі.
590] Стала тоді із плачем Мелеагра дружина благати,
591] Вбрана ошатно, про всі повідаючи мужеві лиха,
592] Що зазнає їх весь люд у захопленім ворогом місті:
593] Ріжуть нещадно мужів, вогнем спопеляють оселі,
594] Гарно вбраних жінок із дітьми у полон забирають.
595] Серцем обурився він, про жахливі почувши події,
596] Й кинувся в бій, одягнувши на себе осяйливу зброю.
597] Так він загибелі день одвернув од людей етолійських,
598] Серця послухавши свого. Дарунків йому ж не давали
599] Гожих і щедрих, — загибель од люду і так одвернув він.
600] Ти ж не тримай цього в думці, нехай богове інакше
601] Мисль твою, любий, спрямують. Бо від кораблів, що палають,
602] Важче біду одвернути. Отож, подарунки прийнявши,
603] З нами виходь. Як бога, тебе пошанують ахеї.
604] А як пізніш, без дарів, до вбивчого бою ти вступиш,
605] Шани такої не матимеш, ворога хоч би^й відбивши".
606] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:

607] "Феніксе, паростку Зевсів, дідуню старенький, не треба
608] Шани цієї мені, — вшанований Зевсом я досить.
609] При кораблях крутобоких мене збереже він, допоки
610] Вистачить в грудях дихання й носитимуть любі коліна.
611] Ще тобі інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:
612] Духу мого не бентеж наріканням та слізьми гіркими,
613] Щоб догодити Атріду. Його ти любить не повинен,
614] Щоб ненависним не стати мені, що люблю тебе дуже.
615] Краще б зі мною тому досаждав, хто мені досаждає.
616] Влади державної нарівно й шани прийми половину.
617] Ці хай із вістю ідуть до Атріда. А ти залишайся,
618] Переночуєш на ложі м'якому. Удосвіта ж завтра
619] Ми поміркуєм, додому пливти нам чи тут залишатись".

620] Мовивши це, він Патроклові мовчки моргає бровою
621] Феніксу постіль вигідну стелить, щоб швидше з намету
622] Вийти усі здогадались. Озвався тоді богорівний
623] Син Теламона Еант і слово таке до них мовив:

624] "О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею,
625] Будемо йти! Мети-бо розмови шляхом цим, здається,
626] Не досягнути. Треба данаям тепер якнайшвидше
627] Відповідь цю сповістить, хоч на добре вона й не виходить, —
628] Досі ж її дожидають вони. А Ахілл прудконогий
629] Диким шаленством свої гордовиті наповнює груди,
630] Надто жорстокий, він приязні друзів своїх не шанує,
631] Що на швидких кораблях його нею усі визначали, —
632] Серцем безжальний! Навіть і той, в кого брата убили,
633] Винагороду приймає, так само як батько за сина!
634] Викуп сплативши великий, лишається вбивця в народі,
635] Той же, хто взяв його, мстивий свій дух і своє гордовите
636] Серце вгамовує. Тільки у груди тобі незмиренну
637] Вклали богове злобу і тільки задля однієї
638] Дівчини. Ми ж їх аж сім, та найкращих, тобі обіцяли
639] Й інших дарунків багато. То стань же і ти лагідніший,
640] Хоч би шануючи дім свій. Прийшли під твою ми покрівлю,
641] Послані людом данайським, готові тебе відзначити
642] Приязню й дружбою щирою більше, ніж інші ахеї".
643] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:

644] "Теламоніде Еанте, керманичу люду божистий!
645] Все тут, здається мені, цілком від душі говорив ти.
646] Та розривається серце од гніву, лише-но згадаю,
647] Як син Атрея зневажив мене перед військом аргеїв,
648] Так наче був би я зайда якийсь чи приблуда нікчемний.
649] Отже, вертайтесь назад і звістіть йому в відповідь от що:
650] Я не раніше про участь у битві помислю кривавій,
651] Ніж син Пріама, великого розумом, Гектор божистий
652] До кораблів мірмідонських і наших наметів підійде
653] Та повбиває аргеїв і знищить вогнем кораблі їх.
654] Перед наметом моїм і чорним човном, сподіваюсь,
655] Гектор од бою, хоч як його хтів би, утриматись мусить".

656] Так він промовив, і кожен, з дводонного келиха зливши
657] В жертву богам, пішов до човнів на чолі з Одіссеєм.
658] Товаришам тоді зразу Патрокл наказав і служницям
659] Феніксу постіль вигідну в шатрі постелить якнайшвидше.
660] Постіль, як він наказав, постелили слухняно служниці,
661] Руна м'які, й килими, й тонкоткані льняні простирала.
662] Ліг на тім ложі старий дожидать на Еос богосвітлу.
663] Сам же Ахілл в глиб намету місткого пішов спочивати,
664] Поруч із ним приведена з Лесбосу жінка лежала,
665] Форбанта юна дочка, Діомеда ставна й краснолиця.
666] Проти Патрокл спочивав, біля нього лежала Іфіда,
667] Діва струнка, що йому Ахілл дарував богосвітлий,
668] Скірос узявши стрімкий, владаря Еніея оселю.

669] Щойно вернулися ті до наметів державця Атріда,
670] Келихи злотні піднявши, їх стріли синове ахеїв
671] І почали один перед одним розпитувать пильно.

672] Перший питати почав володар мужів Агамемнон:

673] "Що ж, розкажи, Одіссею прославлений, гордість ахеїв,
674] Хоче він згубний вогонь від наших човнів одвернути
675] Чи відмовляється, й гнів йому й досі ще сповнює груди?"
676] В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
677] "Сину Атреїв славетний, владарю мужів Агамемнон!
678] Гніву свого він не хоче згасити і навіть ще більше
679] Сповнився люттю й тебе, і дарунки твої відкидає.
680] Каже, що сам ти повинен з аргеями разом подумать,
681] Як із біди кораблі і народ врятувати ахейський.
682] Ще й нахваляється завтра, як тільки-но блисне світанок,
683] Добре оснащені в море спустить кораблі крутобокі.
684] Він і іншим ахеям порадив те саме зробити —
685] Швидше додому пливти: кінця-бо високої Трої
686] Не дочекатися вам, над нею-бо Зевс громовладний
687] Руку свою розпростер, і люд її духом піднісся.
688] Мовив він так. Це підтвердять і ті, що ходили зі мною, —
689] Мужній Еант і з ним окличників двоє статечних.
690] Фенікс же сивий, Пелідом запрошений, там залишився,
691] Щоб в кораблях його завтра до рідного їхати краю,
692] Як побажає того. Силоміць же його не везтиме".

693] Мовив він так. І мовчки те слухали всі нерухомо,
694] Подиву повні: велика-бо сила була в його слові.
695] Довго у смутку безмовно сиділи синове ахейські.
696] Зрештою все ж обізвався тоді Діомед гучномовний:

697] "Сину Атреїв славетний, владарю му^ків Агамемнон!
698] Краще б ти вже не просив бездоганного сина Пелея,
699] Стільки дарів обіцявши. Занадто й без того він гордий.
700] Нині ж ти сповнив йому ще більшою гордістю серце.
701] Але облишмо його! Як хоче — нехай собі ще
702] Чи залишається! Вирушить в бій він тоді, як у грудях
703] Серце накаже йому або хтось із богів спонукає.
704] Ну-бо, послухайте, що я скажу, та й усі так зробімо.
705] Спати лягаймо тепер, їдою й вином вдовольнивши
706] Любого серця потребу: від них-бо й снага, і відвага.
707] Завтра ж, коли заясніє прекрасна Еос розоперста,
708] Перед човнами швиденько збери і комонних, і піших,
709] Словом додай їм одваги й виходь серед перших до бою".

710] Мовив він так. І схвально ту слухали мову державці,
711] Подиву повні од слів Діомеда, впокірника коней.
712] Потім, богам узливання вчинивши, пішли до наметів,
713] Де полягали нарешті сну споживати дарунки.

ПІСНЯ ДЕСЯТА
ДОЛОНІЯ

1] В час той біля кораблів своїх інші вожді всеахейські,
2] Лагідним сном переможені, спали всю ніч до світанку.
3] Лиш Агамемнона, сина Атрея, керманича люду,
4] Сон не потішив солодкий: думки-бо його хвилювали.
5] Як гримотить блискавицями муж пишнокосої Гери,
6] Зливу рясну посилаючи з неба, чи бурю із градом,
7] Чи хуртовину, коли сніговієм засипле він ниви
8] Чи коли пащу ненатлу війни на людей роззявляє, —
9] Так з глибочіні грудей безнастанно зітхав Агамемнон
10] З тугою в серці, аж нутрощі в нього усі тріпотіли.
11] Погляд свій пильний не раз на троянську він кидав рівнину,
12] З вогнищ численних дивуючись, палених під Іліоном,
13] З звуків сопілок і флейт, із гомону й шуму людського.
14] А на свої кораблі як погляне й на лави ахеїв,
15] Пасма волосся з чола свого з коренем рвать починає,
16] Вгору до Зевса підносячи й гордим стогнучи серцем.
17] От яке, зрештою, рішення визнав Атрід за найкраще:
18] Передусім поспішити до Нестора, сина Нелея;
19] Може, удвох пощастить їм придумати слушну пораду,
20] Як від данаїв усіх неминучу біду відвернути.
21] Встав він з постелі своєї і, груди хітоном покривши,
22] Гарні сандалії потім до ніг прив'язав він лискучих,
23] Зверху на плечі накинув ще лева огнисто-рудого
24] Шкуру, що п'ят досягала, взяв списа в могутню правицю.

25] І Менелая також охопила тривога — не сходив
26] Сон і йому на повіки: боявся-бо він, щоб аргеї
27] Не потерпіли, вони крізь водні простори до Трої
28] Перепливли задля нього, щоб сміло війну розпочати.

29] Передусім на спину широку нап'яв він смугасту
30] Барсову шкуру, потім на голову міцно насунув
31] Мідний шолом і списа узяв у могутню правицю.
32] Вирушив він, щоб брата збудити, який над аргейським
33] Людом володарем був і, як бог, мав пошану в народі.
34] Біля корми корабля він застав його, — зброю на плечі
35] Той одягав пречудову. І братові дуже зрадів він.
36] Перший до нього звернувся тоді Менелай гучномовний:

37] "Нащо, мій любий, так вирядивсь ти? Чи не хочеш заслати
38] Товаришів до троян у розвідку? Та дуже боюсь я,
39] Що не наважиться, мабуть, ніхто поміж них на цей подвиг —
40] Потай самому в розвідку до стану ворожого вийти
41] Ночі божистої — надто відважного був би він серця!"
42] Відповідаючи, мовив владущий йому Агамемнон:
43] "Треба й мені і тобі, Менелаю, о паростку Зевсів,
44] Доброї ради, як захистить, врятувати аргеїв
45] І кораблі їх, коли так змінилося Зевсове серце!
46] Більше-бо серцем своїм уподобав він Гектора жертви!
47] Ще я не бачив такого ніде і не чув, щоб людина
48] Протягом дня одного, а вже стільки жахів спричинила,
49] Скільки їх Гектор завдав, улюбленець Зевса, ахеям
50] Сам власноручно, хоча ні бога він син, ні богині.
51] Справ натворив він таких, що довго й предовго аргеї
52] їх не позбудуться, — лиха він стільки накоїв ахеям.
53] Тож біжи-но мерщій і поклич з кораблів крутобоких
54] Ідоменея з Еантом, я ж богосвітлого кинусь
55] Нестора з ложа піднять, чи не згодиться він завітати
56] Сам до побожних загонів сторожі і дать їм накази.
57] Будуть вони його слухатись радо, начальник-бо варти —
58] Син його разом з вождем Меріоном, супутником вірним
59] Ідоменея, — ми їм доручили очолить сторожу".

60] В відповідь мовив до нього тоді Менелай гучномовний:
61] "Що ж бо ти словом своїм порадиш мені і накажеш?
62] Чи залишатися з ними й твого дожидати приходу,
63] Чи, передавши доручення, знову назад повернутись?"
64] Знову промовив до нього володар мужів Агамемнон:
65] "Там залишайся. А то один з одним ми ще розминемось,
66] В пітьмі блукавши, — багато доріг є у нашому стані.
67] Йшовши, усіх окликай, наказуй усім, щоб не спали.
68] Мужеві кожному батька ім'я називаючи й роду,
69] Кожному шану віддай, душею не будь веледумний.
70] Треба й самим потрудитися нам. Ці на плечах тяготи,
71] Видно, з народження нашого Зевс нам призначив носити".
72] Мовивши так, він з напуттям тоді відпустив свого брата,
73] Сам же до Нестора швидко подався, керманича люду.
74] Старця знайшов під наметом біля кораблів чорнобоких

75] В ложі м'якому. Зброя оздобна при ньому лежала —
76] Щит, два списи його гострі й шолом, що виблискував ясно,
77] Поруч і пояс барвистий лежав. Надягав його старець,
78] До мужозгубного бою вести виряджаючись лави
79] Воїв своїх, — смутливій-бо старості ще не піддався.
80] Спершись на лікоть на ложі і голову трохи підвівши,
81] Він до Атріда звернувся і став його словом питати:

82] "Хто ти й чого тут блукаєш по табору між кораблями
83] В темряві ночі, коли усі люди давно спочивають?
84] Мула, що десь заблукав, чи товариша свого шукаєш?
85] Мовчки сюди не підходь, озовися! Чого тобі треба?"
86] Відповідаючи, мовив володар мужів Агамемнон:
87] "Несторе, сину Нелея, великая славо ахеїв!
88] Ти Агамемнона бачиш Атріда, якого обтяжив
89] Зевс над усіх тягарем турбот безнастанних, допоки
90] Вистачить в грудях дихання й носитимуть любі коліна.
91] Так я блукаю, бо сон нездоланний мені на повіки
92] Ще не лягав, — війною журюсь я й нещастям ахеїв.
93] Страшно боюся за долю данаїв, мій дух непохитний
94] Твердість утратив, я повен тривоги, і серце готове
95] Вискочить геть із грудей, і тремтять мої пружні суглоби.
96] Як і тебе щось турбує, бо сон і до тебе не сходить,
97] То обійдімо сторожу і разом побачим на місці,
98] Чи не знесилила воїв утома тяжка і дрімота,
99] Чи не поснули вони, забувши обов'язки варти.
100] А вороги ж недалеко, і зовсім того ми не певні,
101] Чи не намислять вони серед ночі на стан наш напасти".
102] Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:
103] "Сину Атреїв славетний, владарю мужів Агамемнон!
104] Задуми, мабуть, не всі, на які сподівається Гектор,
105] Виповнить Зевс велемудрий, ще більшого лиха, гадаю,
106] Згодом зазнати завдасть, коли славний Ахілл богосвітлий
107] Любеє серце своє від гніву тяжкого відверне.
108] Радий з тобою піти я, ходімо ж розбудимо інших —
109] Славного списом своїм Діомеда, також Одіссея,
110] З ними й Еанта, швидкого й могутнього сина Філея.
111] От якби згодився ще хтось піти і до нас запросити
112] Ідоменея-вождя і подібного богу Еанта.
113] їх кораблі там далеко стоять, аж із самого краю.
114] А Менелаєві, хоч і люблю я його і шаную,
115] Все ж докорю й, хоч розсердишся ти, не сховаю від тебе:
116] Спить собі він, а тебе одного залишає трудитись!
117] Треба було б між старшини сьогодні й йому потрудитись —
118] Всіх ублагати: нестерпна-бо скрута нам нині настала".
119] Знову промовив до нього володар мужів Агамемнон:
120] "Старче, полаять його іншим часом я й сам попросив би,

121] Часто-бо дляється він і не дуже-то хоче трудитись,
122] Не через лінощі навіть або нерозсудливий розум, —
123] Дивиться все він на мене й, щоб я починав, дожидає.
124] Нині ж прокинувсь раніше і перший прийшов він до мене.
125] Кликать послав я його саме тих, що про них говорив ти.
126] Але ходім. Застанемо, мабуть, ми їх біля брами
127] Серед сторожі: там-бо усім і сказав я збиратись".

128] Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:

129] "А коли так, то ніхто із аргеїв його не осудить,
130] Кожен послухає те, що велітиме він чи накаже".

131] Так відповівши Атрідові й груди хітоном покривши,
132] Гарні сандалії потім до ніг прив'язав він лискучих,
133] Зверху ж великий, з тканини подвійної, плащ пурпуровий
134] Він на плечі пристебнув, пухнастою шерстю покритий,
135] Списа міцного узяв, окутого гострою міддю,
136] І до швидких одійшов кораблів міднозбройних ахеїв.
137] Першим тоді Одіссея, що Зевсові мудрістю рівний,
138] З сну розбудив опівнічного Нестор, їздець староденний,
139] Криком гучним, — аж до серця дійшов йому звучний той голос.
140] Вийшов з намету свого Одіссей і озвавсь до прибулих:

141] "Що це по табору бродите ви тут поміж кораблями
142] Ночі божистої? Що за потреба сюди привела вас?"

143] Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:

144] "О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!
145] Ти вже не сердься: велике-бо горе спіткало ахеїв!
146] Разом ходімо й вождів ще розбудимо інших, щоб спільно
147] Радити раду — тікати нам звідси чи битися далі".

148] Мовив він так. До намету вернувсь Одіссей велемудрий,
149] Щит свій оздобний накинув на плечі і рушив за ними.
150] До Діомеда пішли і знайшли вони сина Тідея
151] Збройного біля намету свого. Там спали навколо
152] Товариші, в головах щити постеливши. Списи їх,
153] Поруч у землю повтикані, прямо стояли, й далеко
154] Сяяла мідь їх, мов блискавка Зевсова. Спав поміж ними
155] Сам Діомед, розстеливши шкуру бика польового,
156] Під головою у нього лежав килимок світлобарвний.
157] Став біля нього й збудив його Нестор, їздець староденний,
158] Злегка ногою торкнувши, та лаять почав і корити:

159] "Сину Тідея, вставай! Чи будеш всю ніч отак спати?
160] Може, не чув, що трояни уже на узвишші рівнини,
161] Близько від наших човнів, і лиш простір вузенький між нами?"

162] Мовив він так, і від сну Діомед тої ж миті прокинувсь
163] І, до старого звертаючись, слово промовив крилате:

164] "Ну ж і завзятий ти, старче! Спочинку не знаєш ніколи!
165] Чи не знайшлось би чимало й молодших від тебе ахеїв,
166] Що обійшли б увесь табір і нишком од сну побудили

167] Наших державців. Та надто вже ти непохитний, мій старче!"

168] Знову до нього озвавсь тоді Нестор, їздець староденний:

169] "Слушно усе це сказав ти, мій друже, й цілком справедливо.
170] Є-бо у мене сини бездоганні, багато я маю
171] Воїв одважних — знайшлось би кому полководців скликати.
172] Але занадто велике нещастя спіткало ахеїв.
173] Нині на гострому лезі меча їх тримається доля, —
174] Злої загибелі чи порятунку чекати ахеям.
175] Але ж іди та Еанта швидкого і сина Філея
176] Сам розбуди — ти ж молодший, — якщо вже мене так жалієш".

177] Мовивши так, на плечі накинув з рудого він лева
178] Шкуру, що п'ят досягала, і списа узяв у правицю.
179] Встав він, і зразу ж пішов, і привів, розбудивши, державців.

180] От позбирались вони й опинилися серед сторожі,
181] Та не заснулих начальників тої сторожі застали, —
182] В повнім озброєнні всі на місцях недріманно сиділи.
183] Так наче пси неспокійно овець стережуть у кошарі,
184] Дикого звіра безстрашного вчувши, що крадеться лісом
185] З нетрів гірських до отари, та гамір тривоги здіймають
186] Серед собак і людей, і сон од усіх одбігає, —
187] Так же дрімота з повік і сон нездоланний одбігли
188] В тих, що на варті були тої ночі страшної: невпинно
189] В пітьму вдивлялись вони, чи не йдуть по рівнині трояни.
190] Дуже зрадів, їх побачивши, старець, і став бадьорити,
191] І, до сторожі звертаючись, слово промовив крилате:

192] "Так стережіть, мої діти кохані, звабливому Снові
193] Не піддавайтесь! Не даймо троянам із цього радіти!"

194] Так він промовив і рів перейшов, а за ним поспішили
195] Вслід і аргеїв вожді, що закликав він їх на нараду.
196] Був серед них Меріон і Нестора син благородний
197] Теж був, — на спільну нараду самі їх вожді запросили.
198] Через глибокий той рів перейшовши, вони посідали
199] В чистому полі, де від полеглих було іще вільне
200] Місце; відтіль-бо назад повернув неподоланий Гектор,
201] Сіючи згубу аргеям, аж поки їх ніч не покрила.
202] Там посідали вони й почали між собою розмову.
203] Перший почав тоді мовити Нестор, їздець староденний:

204] "Друзі, невже поміж вами немає відважного духом,
205] Хто б до зухвалих троян наважився нишком пробратись
206] В стан їх, щоб між ворогів захопити когось наодинці
207] Або розмову підслухать яку серед воїв троянських, —
208] Що замишляють вони, чи тут залишатися й далі
209] Мають біля кораблів недалеко, чи всі незабаром
210] В місто вернутись збираються, воїв здолавши ахейських?
211] Міг би розвідати це він, і потім до нас повернутись
212] Цілий, здоровий, і мав би по всім піднебессі велику

213] Славу в людей, ще й коштовні одержав би він подарунки.
214] Кожен з державців, що владу на цих кораблях обіймають,
215] Подарував би вівцю йому чорну з маленьким ягнятком
216] При материнському вим'ї, — скарбів цьому рівних немає.
217] Бажаним гостем він буде на учтах і бесідах наших".

218] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.
219] Врешті до них обізвався тоді Діомед гучномовний:

220] "Несторе, серце відважне і дух мій мене спонукає
221] В табір таємно пройти до троян зловорожих, що звідси
222] Так недалеко. Але якби й інший пішов хто зі мною,
223] Певності більше було б і відваги у кожного в серці.
224] Вдвох коли разом ідуть, то хтось із них перший намислить
225] Щось корисніше, коли ж він самотній, то, що б не намислив,
226] Думкою він повільніший, і всі його заміри слабші".

227] Мовив він так, і багато хто хтів би піти з Діомедом.
228] Хтіли обидва Еанти, ці віддані слуги Арея,
229] Хтів Меріон, дуже хтів того Несторів син благородний,
230] Хтів Менелай, син Атрея, загостреним списом славетний,
231] Хтів Одіссей, у нещастях незламний, пройти у троянський
232] Табір: він завжди-бо серцем до дій поривавсь дерзновенних.
233] Врешті озвався тоді володар мужів Агамемнон:

234] "О Діомеде Тідіде, для серця мого найлюбіший!
235] Вибери мужа в супутці, якого ти сам побажаєш,
236] Кращого з-поміж присутніх: знайшлось-бо охочих багато.
237] Не допусти з соромливості зайвої, щоб сміливіший
238] Хтось залишився, а слабшого взяв ти з>незручності тої,
239] Навіть на рід не зважай, хоч був би той рід найзнатніший".

240] Мовив він так, а боявсь за русявого він Менелая.
241] Знову тоді Діомед промовив до них гучномовний:

242] "Раз дозволяєте ви обрати супутня самому,
243] Як про божистого я забув би тоді Одіссея?
244] Серцем відважний своїм і духом він мужнім незламний
245] В різних трудах, бо його полюбила Паллада Афіна.
246] От як зі мною він піде, то навіть з вогню ми обидва
247] Вернемось цілі й здорові: він все передбачити вміє!"

248] В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:

249] "Сину Тідеїв, мене не хвали і не гань ти занадто.
250] Добре-бо знають аргеї оте, що тут ти говориш.
251] Але ходім. Вже кінчається ніч, недалеко світанок,
252] Зорі все далі спливають, і ночі дві довші частини
253] Вже проминуло, одна лиш третина її залишилась".

254] Мовлячи так, почали надягати озброєння грізне.
255] Меч двоєсічний тоді віддав Фрасімед войовничий
256] Сину Тідея, — біля корабля той лишив свою зброю, —
257] Дав йому й щит і покрив йому голову щільно шоломом,
258] З ременю шитим, без гребеня й гриви, що зветься звичайно

259] Плоский шишак, — юнаки свої голови ним захищають.
260] Дав Меріон Одіссею свій лук та іще й сагайдак свій,
261] Дав йому й меч і покрив йому голову щільно шоломом,
262] Шитим із шкіри, — всередині був з багатьох ремінців він
263] Сплетений міцно, а зверху майстерно скріплявся рясними
264] Низками білих зубів срібноіклого вепра, що густо
265] Бігли туди і сюди, — за підкладку була в них повстина.
266] Викрав шолом той Автолік давно ще колись з Елеона,
267] Мури міцні зруйнувавши в Амінтора, сина Ормена;
268] В Скандію він кіферійцю віддав його Амфідаманту,
269] Амфідамант дарував його Молу на пам'ять як гостю,
270] Той же носить його сину своєму віддав Меріону.
271] Голову став цей шолом покривати тепер Одіссею.

272] А як обидва вони одягнули озброєння грізне,
273] Рушили в путь, залишивши на місці всю іншу старшину.
274] Чаплю тоді правобіч їм послала Паллада Афіна
275] Близько дороги, але не могли вони бачить очима
276] Птаха у темряві ночі, лиш клекіт іздалеку чули.
277] Чаплі зрадів Одіссей і молитись почав до Афіни:

278] "Зглянься, о Зевса егідодержавного доню, ти завжди
279] Допомагаєш мені у трудах! Не ховаюсь від тебе,
280] Де б я не йшов, а сьогодні мені особливо потрібна
281] Ласка твоя. Дай зі славою до кораблів нам вернутись,
282] Діло велике зробивши, що в пам'ятку буде троянам".

283] Другий молитись до неї почав Діомед гучномовний:

284] "Зглянься й на мене, великого Зевса незборена доню!
285] Будь при мені, як при батьку була, богосвітлім Тідеї,
286] В дні, коли в Фіви послом ахеї його посилали.
287] Біля Асопу-ріїси міднозбройних лишивши ахеїв,
288] Сам він із приязним словом тоді до кадмеїв подався
289] В Фіви. Вертаючись, подвиги він учинив надзвичайні
290] З ласки твоєї, богине, й твоїй завдяки допомозі.
291] Допоможи-бо й мені і ласкаву подай оборону.
292] Широколобу ялівку в жертву тобі принесу я,
293] З назимків, що під ярмо їх іще не приводили люди, —
294] Позолочу лиш їй роги й тобі принесу її в жертву".

295] Так помолились вони, їх почула Паллада Афіна.
296] А закінчивши молитву до доньки великого Зевса,
297] Рушили в путь, як два леви, вони серед темряви ночі
298] Через побоїще, трупи, і зброю, і кров почорнілу.

299] Та не дозволив заснути, проте, й войовничим троянам
300] 1 Гектор, — усю поскликав він на збори військову старшину,
301] Скільки було там троянських вождів і порадників люду.
302] Скликавши всіх, таку він подав їм розумну пораду:

303] "Хто з-поміж вас за дарунок великий погодиться певне
304] Діло вчинити? А матиме він визначну нагороду:

305] Дам йому повіз і пару з могутніми шиями коней,
306] Кращих, які на швидких кораблях ми спіткали б ахейських.
307] Може, хто знайде відвагу, ще й славу при тому здобуде
308] До кораблів бистрохідних пробратись і потай розвідать —
309] Охороняють швидкі кораблі вони, як і раніше,
310] Чи, вже приборкані рук наших силою, тільки про втечу
311] Радяться поміж собою і варти нічної не хочуть
312] Більше виконувать, втоми вагою пригнічені тяжко".

313] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.
314] Серед троян був Долон, окличника парость Евмеда
315] Богобоязного, мав він і золота, й міді багато,
316] З вигляду дуже негарний, зате був на ноги проворний,
317] В батька свого серед дочок п'ятьох він єдиним був сином.
318] Він із таким до троян і до Ректора словом звернувся:

319] "Ректоре, серце відважне і дух мій мене спонукає
320] До кораблів бистрохідних пробратись і все там розвідать.
321] Тільки раніш піднеси своє берло й мені поклянися,
322] Що подаруєш мені колісницю, оздоблену міддю,
323] З кіньми баскими, які бездоганного носять Пеліда.
324] Буду не марний вивідач я, понад твоє сподівання.
325] Через увесь-бо я табір пройду, аж поки дістанусь
326] До кораблів Агамемнона, де позбиралась старшина
327] Радити раду — тікати їм звідси чи битися далі".

328] Мовив він так, а Гектор взяв берло у руки й поклявся:

329] "Гери муж громоносний, сам Зевс мені свідком хай буде!
330] їздить ніхто із троян на тих конях не §уде, крім тебе,
331] Що лиш один ти на них, запевняю я, будеш пишатись".

332] Мовив він так, і хоч марно поклявсь, а Долона упевнив.
333] Цей же на плечі, не гаючись, гнутого лука закинув,
334] Зверху, крім того, закутався шкурою сірого вовка,
335] Шапку тхореву надів і, гострого списа узявши,
336] До кораблів з свого табору рушив. Але повернутись
337] Від кораблів йому з вістю до Гектора вже не судилось.
338] От, залишивши свій табір із юрмами воїв і коней,
339] Він по дорозі пішов. Та його спостеріг незабаром
340] Вождь Одіссей богорідний і так Діомедові мовив:

341] "Хтось, Діомеде, підходить до нас од троянського стану.
342] Чи не до наших швидких кораблів це підглядач таємний,
343] Чи із полеглих на полі він хоче озброєння зняти?
344] Даймо-но спершу йому по рівнині, нас трохи минувши,
345] Далі пройти; а потім, накинувшись разом, раптово
346] Схопим його. А як він обжене нас ногами прудкими,
347] До кораблів увесь час його будем від стану тіснити,
348] Грозячи списом, щоб він не спромігся до міста умкнути".

349] Так розмовляючи, нишком між трупів вони край дороги
350] Вдвох заховались. А він перебіг повз них, необачний.

351] А як пройшов уже стільки, як мули проходять у плузі
352] Не зупиняючись, — мул від вола-бо придатніший завжди
353] Глибоко плуга важкого тягти по неораній ниві, —
354] Кинулись слідом удвох. Він спинився був, тупіт почувши,
355] З думкою в серці, що друзі із Трої його здоганяють,
356] Щоб за наказом від Ректора в табір його завернути.
357] Ті вже — як списом докинуть — од нього були або й ближче, —
358] Раптом збагнув він, що то вороги, і кинувсь чимдужче
359] Геть утікати. Вони ж у погоню за ним подалися.
360] Наче два пси гострозубі, досвідчені в ловах,мисливських,
361] Оленя гонять чи зайця, полюючи їх безустанно
362] У лісовій гущині, і з зойками ті утікають, —
363] Так син Тідеїв удвох з Одіссеєм городоборцем,
364] Відступ Долону відрізавши, гнали його безустанно.
365] До кораблів утікаючи, мав він уже заховатись
366] Серед сторожі, коли Тідідові славна Афіна
367] Сил додала, щоб не мовив ніхто з міднозбройних ахеїв,
368] Ніби він перший Долона здолав, той-бо другим з'явився.
369] Списом своїм замахнувшись, гукнув Діомед премогутній:

370] "Стій, а то списа я кину, й тоді вже, гадаю, недовго
371] Ждати тобі від моєї руки неминучої смерті!"

372] Мовив це й списа у нього метнув він та схибив навмисно.
373] Спис пролетів гостролезий над правим плечем його й тут же
374] В землю уп'явсь. З переляку спинивсь він, щось став белькотати,
375] Дрожем охоплений весь, аж зуби йому цокотіли,
376] Зблід од перестраху. Ті ж, задихані, врешті підбігли
377] Й міцно за руки вхопили. Він, слізьми вмиваючись, мовив:

378] "Не убивайте мене! Відкуплюся. Багато в нас дома
379] Золота, міді й заліза, що так його важко кувати.
380] З радістю батько мій викуп за мене вам дасть незліченний,
381] Тільки б почув, що живий на човнах я лишився ахейських".

382] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

383] "Будь спокійний, нехай тебе думка про смерть не бентежить.
384] Ти мені от що скажи та розказуй одверто і щиро:
385] Що ти блукаєш отут, по табору між кораблями,
386] В темряві ночі, коли усі люди давно спочивають?
387] Може, з полеглих на полі ти хочеш озброєння зняти?
388] Може, від Гектора посланий ти роздивитися потай
389] Між кораблів крутобоких? Чи власним ти посланий серцем?"

390] В відповідь мовив Долон, і коліна у нього тремтіли:

391] "Багатьма обіцянками звів мене з розуму Гектор —
392] Подарувать обіцяв колісницю, оздоблену міддю,
393] З однокопитими кіньми славетного сина Пелея
394] І наказав мені в темряві ночі, що швидко минає,
395] Близько пройти до ворожих мужів і потай розвідать —
396] Охороняють швидкі кораблі вони, як і раніше,

397] Чи, вже приборкані рук наших силою, тільки про втечу
398] Радяться поміж собою і варти нічної не хочуть
399] Більше виконувать, втоми вагою пригнічені тяжко".
400] Так, усміхнувшись, йому відповів Одіссей велемудрий:
401] "Справді-бо, серце твоє великих дарів забажало:
402] Коней баских Еакіда відважного, їх-бо несила
403] Смертним приборкати людям або запрягти в колісницю
404] Всім, крім Ахілла, якого безсмертна родила богиня.
405] Ти мені от що скажи, та розказуй одверто і щиро.
406] Гектора де ти, йдучи, залишив, поводатаря люду?
407] Де його зброя лежить бойова, де поставлено коней?
408] Де у троян вартує сторожа і де спочиває?
409] Що замишляють вони — чи тут залишатися й далі
410] Мають біля кораблів недалеко, а чи незабаром
411] В місто вернутись збираються, воїв здолавши ахейських?"
412] Відповідаючи, так промовив Долон, син Евмедів:
413] "Все це по правді тобі розкажу я одверто і щиро.
414] Скликав таємно старійшин усіх і порадників Гектор
415] Радити раду аж біля надгроб'я божистого їла,
416] Далі від шуму. А варти, якої питав ти, герою,
417] Власне, немає окремої, щоб стерегти увесь табір,
418] А при вогнях, що в потребі своїй розпалили трояни,
419] Стану пильнують вони й один одного всі окликають,
420] Щоб не заснути. Одні лиш славетні союзники їхні
421] Сплять, доручивши троянам спокою свого пильнувати,
422] Бо ні дітей поблизу, ні дружин тут їхні* немає".
423] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
424] "Як же союзники сплять і трояни, впокірники коней, —
425] Разом чи нарізно? Все говори, щоб я знав достеменно".
426] В відповідь знову до нього промовив Долон, син Евмедів:
427] "Все це по правді тобі розкажу я одверто і щиро.
428] Понад затокою кари стоять, криволукі пеони,
429] Далі — лелеги, кавкони, за ними — пелазги божисті;
430] А біля Тімбри — лікіян загони, місян гордовитих,
431] Ще й конеборних фрігіян і далі — меонів комонних.
432] Але навіщо про кожен загін вам питати окремо?
433] Хочете ви до троянського стану пробратись таємно,
434] То он, оподаль од інших, фракійці, недавно прибулі.
435] А на чолі у них Рес, державець їх, син Ейонея.
436] Бачив чудових на вигляд я коней його величезних.
437] Снігу біліші вони, бистротою до вітру подібні;
438] Злотом і сріблом оздоблена в нього уся колісниця;
439] Ще й золотеє озброєння пишне, аж глянути любо,
440] Він із собою привіз; але не мужам смертнородним,
441] Тільки безсмертним богам те озброєння личить носити.
442] Отже, тепер мене до кораблів поведіть бистрохідних,

443] Чи залишіть мене тут, окови наклавши безжальні,
444] Щоб, повернувшись, могли ви наочно самі перевірить,
445] Правда все те, що я вам говорив тут, чи, може, неправда".

446] Глянув на нього спідлоба й сказав Діомед премогутній:

447] "Хай не спадає, Долоне, на думку тобі врятуватись,
448] Вісті нам цінні подавши, коли вже до рук нам потрапив.
449] Тільки ми пустим на волю тебе і назад відішлемо,
450] Згодом ізнов до швидких кораблів ти повернеш ахейських,
451] Щоб підглядати таємно чи стати до бою одверто.
452] А як рукою моєю подоланий, дух ти свій спустиш,
453] То вже ніколи шкоди не зможеш завдати аргеям".

454] Так він сказав. Рукою той грубою хтів доторкнутись
455] До підборіддя й благать, Діомед же, мечем замахнувшись,
456] Вдарив у карк посередині й м'язи обабіч розкраяв.
457] Щось бурмотів він іще, коли в пил голова покотилась.
458] Зразу ж вони ізняли з голови його шапку тхореву,
459] Вовчу зняли з нього шкуру, і лука тугого, і списа.
460] Високо вгору усе це підняв Одіссей богосвітлий
461] Славній Афіні, що здобич дарує, і так їй молився:

462] "Щасна, богине, будь з даром оцим! Між богів олімпійських
463] Першу тебе призиватимем завжди. А ти ще сьогодні
464] Нас проведи до фракіян, їх коней і місць опочинку".

465] Так говорив він, і, високо здобич піднявши, повісив
466] На тамарисковий кущ, і ознаку лишив тут помітну,
467] Очеретин наламавши й квітучих гілок тамариску,
468] Щоб не минуть цього місця, вертаючись чорної ночі.
469] Далі пішли між озброєнь, калюжами чорної крові
470] І незабаром дістались вони до фракійського стану.
471] Спали фракіяни, втомою гноблені, поряд їх зброя,
472] Гарна, міцна, в три ряди на землі розкладена густо
473] В певнім порядку, й стояли при кожному парами коні.
474] Рес посередині спав, а коні його прудконогі
475] З краю припнуті ремінням були до скоби колісниці.
476] Вгледів його Одіссей і вказав Діомедові нишком:

477] "Ось, Діомеде, той муж і коні його прудконогі,
478] Що нам Долон про них мовив, якого ми щойно убили.
479] Що ж, виявляй свою силу могутню. Тепер не годиться
480] З зброєю марно стояти. Відв'язуй мерщій своїх коней
481] Або мужів повбивай, а я вже подбаю про коней".

482] Мовив це, й сил ясноока вдихнула Тідіду Афіна,
483] Став він рубати круг себе, й навколо лунав жалюгідний
484] Стогін мечем його січених; кров'ю земля обагрилась.
485] Наче той лев, що проник у пітьмі в безпастушу отару
486] Кіз чи овець і накинувсь на них, замишляючи лихо,
487] Кидався так на фракійських мужів син Тідея могутній,
488] Поки не вбив аж дванадцять із них. Одіссей велемудрий —

489] Кожного з тих, що Тідід мечем зарубав, наздогнавши,
490] Ззаду за ногу хапав і швидко волік його набік
491] З думою в серці про те, щоб мерщій пишногривії коні
492] З стану ворожого вибігли, щоб не тремтіло їх серце,
493] Як доведеться по трупах ступать, бо до того не звикли.
494] Так син Тідея нарешті добравсь до самого державця.
495] Рес був тринадцятий, в кого життя відібрав він солодке, —
496] Важко той дихав, у сні-бо жахливому, з волі Афіни,
497] Над узголів'ям його тої ночі стояв внук Ойнеїв.
498] Коней незламний відпріг Одіссей тоді однокопитих,
499] Разом зв'язав їх ремінням і гурт весь із табору вивів,
500] Луком підгонячи, бич-бо лискучий на думку не спало
501] Із колісниці, різьбленої гарно, в руки узяти.
502] Свистом ознаку подав богосвітлому він Діомеду.

503] Той же в ваганні стояв, яке ще зробити зухвальство:
504] Викотить, взявшись за дишель, той повіз, де зброя лежала,
505] Гарно оздоблена, чи його винести, вгору піднявши,
506] Чи в багатьох ще фракійських мужів одібрати дихання?
507] Поки він думкою так міркував, підійшовши, Афіна
508] Стала тоді богосвітлому мовити так Діомеду:

509] "Час про повернення думати до кораблів глибодонних,
510] Сину Тідея відважний, щоб не вдаватись до втечі,
511] В разі хтось інший з безсмертних троянські загони розбудить".

512] Мовила так, і голос богині впізнав він одразу,
513] Скочив на коней своїх, Одіссей же їх луком ударив,
514] 1 до швидких кораблів вони вмить подерли ахейських.

515] Та не сліпим спостере'гачем був Аполлон срібнолукий,
516] Тільки-но вгледів Афіну, що йшла за Тідеєвим сином,
517] Гнівом палаючи, кинувся в натовп троян велелюдний
518] І розбудив між фракіян порадника Гіппокоонта,
519] Славного родича Реса. Зі сну той одразу прокинувсь,
520] Глянув на місце порожнєє, де бистрі стояли їх коні,
521] Воїв побачив, що корчились в муках страшних передсмертних,
522] Болісно зойкнув і кликать товариша став дорогого.
523] Розрух і шум невимовний у стані троян учинився,
524] Збіглися люди усі й на жахливі дивилися дії
525] Грізних мужів, що верталися до кораблів крутобоких.

526] А як домчали туди, де ліг трупом троянський підглядач,
527] Коней швидких затримав там Одіссей, богу милий,
528] А Тідеїд тоді скочив на землю й скривавлену зброю
529] В руки подав Одіссеєві й, скочивши знову на коней,
530] Хльоснув по них батогом, і вони залюбки полетіли
531] До кораблів глибодонних, — було це й самим їм до серця.

532] Нестор перший їх тупіт почув і, озвавшись, промовив:

533] "Друзі мої! О вожді і порадники війська аргеїв!
534] Схиблю чи правду скажу, а душа говорить спонукає.

535] Коней швидких тупотіння здаля моїх вух досягнуло.
536] От якби то Одіссей удвох з Діомедом могутнім
537] Коней пригнали з троянського табору однокопитих!
538] Тільки я страшно душею боюсь, щоб ці кращі з аргеїв
539] Не потерпіли біди від троян в колотнечі шаленій".

540] Мови своєї він ще не скінчив, як вони прискакали.
541] Скочили з коней на землю, і радісно всі їх вітали
542] Правих піднесенням рук і словом, як мед той, солодким.

543] Перший почав їх розпитувать Нестор, їздець староденний:

544] "Що ж, розкажи, Одіссею прославлений, гордість ахеїв,
545] Як ви цих коней забрали? Пробрались самі у троянський
546] Табір, чи бог який, з вами зустрівшися, подарував їх?
547] Страшно-бо схожі вони на осяйливе сонця проміння.
548] Маю весь час я з троянами сутички, часу не гаю
549] Марно біля кораблів, хоч старий уже з мене воїтель.
550] Але таких я там коней ніколи не бачив, не відав.
551] Подарував їх вам, думаю, хтось із богів, що зустрівся.
552] Вас-бо обох однаково любить і Зевс хмаровладний,
553] І ясноока дочка егідодержавного Зевса".

554] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

555] "Несторе, сину Нелея, великая славо ахеїв!
556] Богові легко, як схоче того він, і кращих нам коней
557] Подарувати: боги-бо від нас набагато сильніші.
558] Ті ж, про які ти питаєш, мій старче, недавно прибулі
559] Коні фракіян. Вождя їх убив Діомед благородний
560] Й товаришів ще дванадцять із ним, полководців найкращих.
561] Біля човнів був тринадцятий нами убитий вивідач,
562] Той, що до табору нашого в розвідку шоломосяйний
563] Гектор послав його й інші старшини троянського війська".

564] Мовив це, й однокопитих за рів став прогонити коней
565] З радісним сміхом. Пішли з ним, радіючи, й інші ахеї.
566] А як до гожого всі добулися намету Тідіда,
567] Коней до жолоба скроєним добре з ременю повіддям
568] Там прив'язали, де й Діомедові коні стояли
569] Однокопиті й солодку, як мед, жували пшеницю,
570] А Одіссей у кормі корабельній Долонову зброю,
571] Скроплену кров'ю, сховав у належну пожертву Афіні.
572] Потім обидва вони, у хвилю морську увійшовши,
573] Піт обмивали рясний із литок, із шиї і стегон.
574] А як поринули в хвилю морську, од поту рясного
575] Тіло обмили вони і в грудях серця освіжили,
576] Ще й у купелях, обтесаних гладко, скупались обидва,
577] А, іскупавшись, оливою тіло своє намастили,
578] Й сіли обідать вони, і вино, наче мед той, солодке,
579] З повних черпали кратер, і зливання чинили Афіні.

ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА
ПОДВИГИ АГАМЕМНОНА

1] З ложа Тіфона ясного підвівшись, Еос розоперста
2] Вийшла, щоб ранішнє світло нести і безсмертним, і смертним.
3] Зевс же послав до ахейських човнів бистрохідних Еріду
4] Неподоланну, що воєн знамено рукою тримала.
5] Стала вона на чорний, місткий корабель Одіссеїв,
6] Що посередині був, що скрізь її голос доходив —
7] І до наметів Еанта, славетного Теламоніда,
8] І до Ахілла, з обох-бо країв з кораблями ставними
9] Стали вони, на свою покладаючись мужність і силу.
10] На корабель ступивши, гукнула богиня потужно
11] Й страшно, і кожному в серце ахеєві буйну вдихнула
12] Силу і хіть воювати, з ворогом битись невтомно.
13] З тої ж хвилини війна їм милішою стала здаватись,
14] Ніж до вітчизни повернення на кораблях крутобоких.

15] Гучно й Атрід закричав, закликаючи в битву аргеїв
16] Підперезатись, і сам у мідь одягнувся блискучу.
17] Спершу собі на гомілки наклав наголінники мідні,
18] Дуже красиві, срібними пряжками їх застебнувши.
19] Потім і панцир на груди свої надягнув міцнокутий,
20] Що від Кініра колись одержав як гість, у дарунок;
21] Бо аж на Кіпр до вух його чутка дійшла, що ахеї
22] На кораблях своїх мають пливти до далекої Трої.
23] Тим-то він панцир той дав, щоб зробить владареві приємність.
24] Десять на панцирі пасів було з чорно-синьої сталі,
25] З золота пасів дванадцять та двадцять іще олов'яних.
26] Змій чорно-синіх по троє обабіч тих лат аж до шиї
27] Вгору тягнулось, мов дуги веселки, що в хмарі Кроніон
28] Сам укріпляє як смертним людям знамення небесне.

29] Через плече перевісив він меч, що виблискував рясно
30] Цвяшками з золота; піхва, в яку був захований меч той,
31] Срібна уся, на золоченім пасі з рамена звисала.
32] Взяв і яскраво оздоблений щит свій, що тіло вкриває,
33] Дуже красивий, на нім було десять кругів мідносяйних,
34] А поміж ними ще двадцять опуклин було олов'яних,
35] Білих, одна ж посередині ще й з чорно-синьої сталі.
36] Зверху вінчала той щит голова страшноока Горгони
37] З поглядом лютим, Жах біля неї та Острах стояли.
38] Ремінь посріблений був над щитом, а на ньому звивався
39] Тілом тугим чорно-синій дракон, і з єдиної шиї
40] Три голови в різні боки грозливо дивились у нього.
41] Він двогребневий шолом натягнув з чотирма шишаками
42] Й кінською гривою, — страшно зверху вона коливалась.
43] В руки узяв він два списи міцні, пооббивані міддю,
44] Гострокінчасті, а мідь їх далеко до самого неба
45] Сяяла. Лунко тоді загреміли Афіна і Гера
46] Шану тому, хто у золотом славній владарив Мікені.

47] Кожен з вождів візничому дав розпорядження строге
48] Коней в належнім порядку притримати всіх біля рову,
49] І при озброєнні повнім самі уперед подалися
50] Пішки. Й гомін невчасний зчинився іще до світанку.
51] Рову вони досягли, візничих своїх обігнавши,
52] Кінні ж неспішно ішли трохи ззаду. Лихе замішання
53] Зняв поміж ними Кронід, з ефірних висот їм криваві
54] Краплі зронивши роси: голів-бо відважних багато
55] До глибочіні А'іду збирався послати Кроніон.

56] З другого боку й загони троян на узвишші рівнини
57] Лави єднали круг дужого Гектора, Полідаманта,
58] Коло Енея — в народі, як бога, його шанували, —
59] Трьох Антенора синів — Поліба і з ним Агенора
60] І наймолодшого з них Акаманта, подібного богу.
61] Гектор попереду всіх із щитом ходив рівноокруглим,
62] Наче зловісна зоря, то з-за хмар прозирне на хвилину
63] Й сяє яскраво, то знову за темну сховається хмару, —
64] Так же і Гектор: то він у передніх з'являється лавах,
65] То аж у задніх накази дає. Увесь-бо він міддю
66] Сяяв, мов блискавка батька, егідодержавного Зевса.
67] Наче женці, що з кінців протилежних назустріч рядами
68] Жнуть ячмінь чи пшеницю на ниві багатого мужа,
69] Й смугою густо за ними в снопи лягає колосся, —
70] Сходились так одні з одними лави троян і ахеїв
71] В битві шаленій, ніхто з них про пагубну втечу й не думав.
72] Голови рівно завзяті в тій січі змагались, неначе
73] Хижі вовки, вони кидались. Бачачи це, велетужна

74] Рада була лиш Еріда, що участь у битві тій брала.
75] Інші ж боги не втручались у неї й сиділи спокійно
76] Кожен в домівці своїй, — стояли збудовані гарно
77] їхні оселі на схилах скелястих ущелин Олімпу.
78] На чорнохмарного всі водночас нарікали Кроніда,
79] Що побажав бойову дарувати він славу троянам.
80] Це не тривожило батька богів. Від інших далеко,
81] Славі радіючи власній, він в гордій сидів самотині,
82] Поглядом Трою обнявши й човни крутобокі ахеїв,
83] Мідь, що яскраво виблискує, й тих, які гублять і гинуть.

84] Доки світало на сході і день розвиднявся священний,
85] Доти з обох боків сипались стріли і падали люди.
86] В час же, як в гірному виярку стане обід готувати
87] Муж-лісоруб, як уже він, дерева рубавши високі,
88] Руки наситив свої, і дух обняла йому втома,
89] Серце ж його умліває бажанням солодкої їжі, —
90] В час той відвагою повні данаї прорвали фаланги,
91] Товаришів закликаючи лунко. Вперед Агамемнон
92] Кинувся перший і вбив Біенора, керманича люду,
93] Зразу ж, а потім поклав і Ойлея, погонича коней.
94] З коней зіскочивши, сміливо вийшов цей проти Атріда.
95] Але, як кинувсь вперед, Агамемнон загостреним списом
96] В лоб йому вдарив, — не стримав шолом його з міді важкої —
97] Спис проломив і шолом, і чоло, і всередині мозок
98] З кров'ю змішав, і приборкав Ойлеєві напад завзятий.

99] Кинув обох їх на місці володар мужів Агамемнон,
100] Голими грудьми світили вони, бо зняв із них зброю.
101] Потім так само він з Іса озброєння зняв і з Антіфа,
102] З двох Пріамідів — побічного й шлюбного сина, — обидва
103] Разом були в колісниці, бо кіньми в ній правив нешлюбний,
104] Поряд же — славний Антіф був. Колись на галявинах Іди,
105] Де вони пасли овець, зв'язавши лозиновим пруттям,
106] їх захопив був Ахілл, але, викуп узявши, звільнив їх.
107] Нині ж їх широковладний державець Атрід Агамемнон
108] Першого списом у груди якраз під сосочком уразив,
109] Другого в ухо ударив мечем і з повоза скинув.
110] Швидко з обох познімав бойове їх озброєння гарне,
111] їх упізнавши, біля кораблів-бо швидких ще раніше
112] Бачив тоді він, як з Іди привів їх Ахілл прудконогий,
113] Так, наче лев, що, забравшись у лігво до лані меткої,
114] Легко малих її діток хапає, й міцними зубами
115] Трощить їм кості, й життя нерозквітлого їх позбавляє.
116] Мати ж їх, хоч би й була недалеко, нічим вже не може
117] Допомогти їм, сама-бо, жахливим охоплена дрожем,
118] Мчить стрімголов крізь дубові гаї та гущавини лісу,

119] Змилена потом уся, від страшного тікаючи звіра.

120] Так же і двом цим ніхто із троян врятуватись од смерті

121] Не допоміг: самі-бо вони від аргеїв тікали.

122] Потім Пісандр від руки його впав, Гіпполох войовничий —
123] Мужнього серцем сини Антімаха; колись він, багато
124] Золота від Александра узявши — дарунок блискучий! —
125] Проти повернення був Єлени вождю Менелаю.
126] Отже, синів його двох захопив владар Агамемнон
127] Разом, в одній колісниці, де вдвох вони правили кіньми.
128] З трепетних рук їх одразу блискучі випали віжки,
129] Коні убік понесли. Як лев той, Атрід до них раптом
130] Кинувсь. Навколішки впавши, благали вони з колісниці:

131] "Не убивай нас, Атріде! Достойний ти матимеш викуп.
132] Скарбу багато лежить у домівці вождя Антімаха —
133] Золота, й міді, й заліза, що так його важко кувати,
134] З радістю батько наш викуп за нас тобі дасть незліченний,
135] Тільки б почув, що живі на човнах ми лишились ахейських".

136] Так, умиваючись слізьми, обоє державця благали
137] Словом солодким. Та в відповідь слово гірке вони чули:

138] "Ви — Антімаха сини, відважного серцем, що радив
139] Зборам троян всенародним одразу ж убить Менелая,
140] Із Одіссеєм божистим з посольством прибулого в Трою,
141] Й не допускати йому повернутись назад до ахеїв, —
142] Отже, за батькову підлість ганебну й поплатитесь нині!"
143] Мовив він так і Пісандра на землю зіпхнув з колісниці,
144] Списом ударивши в груди, і той перекинувся навзнак.
145] З коней стрибнув Гіпполох, але й на землі його вбив він,
146] Руки одсікши мечем і голову з пліч одрубавши.
147] Труп же штовхнув, як колоду, і той у юрбу покотився,
148] їх залишивши, туди, де найбільше тіснились фаланги,
149] Кинувсь, а інші за ним в наголінниках мідних ахеї.
150] Спішених піші губили, і ті мимоволі тікали,
151] Кінних — комонні, аж курява в небо здіймалась клубами
152] Скрізь по рівнині — кінські дзвінкі її ноги здіймали, —
153] Мідь невблаганно разила. Могутній владар Агамемнон
154] Бив ворогів безнастанно і кликав з собою аргеїв.
155] Так, наче вітром роздмухане полум'я згубне обніме
156] Раптом незайманий ліс і шугає повсюди, й з корінням
157] Вирвані виром вогненним падають густо дерева, —
158] Так і в троян, що тікали від рук безпощадних Атріда,
159] Голови падали густо. З могутніми шиями коні
160] З гуркотом повози мчали порожні між лавами воїв,
161] Прагнучи вправних візничих. А ті по рівнині лежали
162] В поросі, хижим шулікам миліші, ніж любим дружинам.

163] Гектора вивів із куряви Зевс, і од стріл безугавних,

164] І од убивства мужів, сум'яття бойового й від крові.
165] Гнався завзято Атрід і кликав з собою данаїв.
166] Повз надгроб'я прадавнього їла, нащадка Дардана,
167] Повз смоковниць ряди по рівнині тікали трояни,
168] Прямо до міста. З криком жахливим за ними невпинно
169] Гнався Атрід і руки їх кров'ю багрив незборенні.

170] Але, до Скейської брами й до дуба добігши, трояни
171] Раптом спинились, на тих дожидаючи, що відставали.
172] Ці ж по рівнині широкій тікали, неначе корови,
173] Що нападе на них лев ненаситний у темряві ночі,
174] Всіх розжене, а одну з них ненатла спостигне загибель;
175] Спершу їй шию гризе, учепившись міцними зубами
176] В карк її, потім п'є кров і нутрощі їй пожирає.
177] Гнав так відсталих бійців син Атрея, владар Агамемнон,
178] І убивав, наздогнавши. Безладно тікали трояни.
179] Навзнак і ниць під рукою могутнього сина Атрея
180] Падали часто, — списом він так лютував округ себе.

181] А коли мав уже він на місто й на мури високі
182] Рушити, смертних людей і усіх небожителів батько
183] Сів на вершині стрімкій на джерела багатої Іди,
184] З неба зійшовши. В руках полум'яні тримав блискавиці.
185] Золотокрилій Іріді звелів він з такою йти вістю:

186] "Мчи, вітронога Ірідо, і Гектору скажеш це слово.
187] Доки він бачить, як вождь Агамемнон, керманич народів,
188] В перших шаліє рядах і ворожі винищує лави,
189] Доти хай в бій не вступає, лиш інших сионукує воїв,
190] В битвах завзятих із ворогом дужим нещадно змагатись.
191] А як стрілою чи списом він гострим уражений буде
192] Й до колісниці метнеться, я Гектору дам премогуття
193] Ворога бити, аж поки човнів добропалубних дійде
194] В час, коли сонце вже зайде і пітьма настане священна".

195] Мовив він так, і в путь подалась вітронога Іріда
196] Й до Іліона священного з гір полетіла ідейських.
197] Сина Пріама, божистого Гектора, там вона стріла,
198] Він в міцнокутій стояв колісниці, запряженій кіньми.
199] Тут зупинившись, мовить йому вітронога Іріда:

200] "Гекторе, сину Пріамів, розважністю Зевсові рівний!
201] Батько наш Зевс до тебе послав мене ось що сказати:
202] Доки ти бачиш, як вождь Агамемнон, керманич народів,
203] В перших шаліє рядах і ворожі винищує лави,
204] Доти у бій не вступай, лиш воїнів інших спонукуй
205] В битвах завзятих із ворогом дужим нещадно змагатись.
206] А як стрілою чи списом він гострим уражений буде
207] Й до колісниці метнеться, подасть тобі Зевс премогуття
208] Ворога бити, аж поки човнів добропалубних дійдеш

209] В час, коли сонце вже зайде й пітьма настане священна".

210] Це промовивши, геть подалась прудконога Іріда.
211] Гектор в озброєнні всьому із повоза скочив на землю,
212] Списи хитаючи гострі, кругом обійшов тоді військо,
213] Всіх закликаючи в бій, і січа знялася страшенна.
214] Враз повернули трояни і валом пішли на ахеїв,
215] Але й аргеї фаланги свої ще міцніш укріпили.
216] Раті зійшлися ворожі, і бій закипів. Агамемнон
217] Кинувся перший, він битись волів попереду від інших.

218] Музи, осель олімпійських жилиці, скажіть мені нині,
219] Хто Агамемнону перший назустріч із воїнів вийшов —
220] Чи із самих же троян, чи з славетних союзників їхніх?
221] Іфідамант величавий, могутній син Антенора,
222] Той, що в Фракії зростав, цій матері щедрій овечок.
223] Виховав змалку старий Кіссей його в домі своєму,
224] Дід його рідний, який породив Феано гарнолицю.
225] А як уже досягнув той прекрасного юного віку,
226] В себе затримав його і дочку свою видав за нього.
227] Спальню він шлюбну лишив, про похід лиш почувши ахейський,
228] Разом дванадцять із ним попливло кораблів криводзьобих.
229] Та кораблі рівнобокі пізніш залишив у Перкоті,
230] Сам же з загоном пішов і пішки дістався до Трої.
231] Сину Атрея назустріч він перший із воїнів вийшов.
232] А як, один ідучи проти одного, близько зійшлися,
233] Схибив Атрід, і загострений спис пролетів стороною.
234] Іфідамант же його нижче панцира скраю ударив
235] В пояс і спис надавив, на міцну покладаючись руку.
236] Та не пробив він барвистого паса: на срібну оздобу
237] Раптом наткнувшись, зігнулось, як олово, з розмаху вістря.
238] Ратище списа вхопив Агамемнон широкодержавний,
239] Сильно рвонув, наче лев, і з ворожої вирвав долоні
240] Спис той; ударив по карку мечем і суглоби розслабив.
241] Ворог на землю звалився і тут же впокоївся міцним
242] Сном, городян захищавши, оподаль своєї дружини
243] Шлюбної, радості з нею не знавши, хоч сам дав багато:
244] Дав сто корів він за неї й пізніш обіцяв іще дати
245] Тисячу кіз і овець, що безліч їх паслось у нього.
246] Знявши з убитого всі обладунки, Атрід Агамемнон
247] Сам те озброєння гарне поніс через юрми ахеїв.

248] Щойно побачив Атріда Коон, видатний між мужами,
249] Син Антенора найстарший, як горя тяжкого імлою
250] Очі йому застелило з журби за загиблого брата.
251] Осторонь став він із списом, Атрідові зовсім не видний,
252] І посередині руку пробив йому, нижче від ліктя,
253] Так що навиліт пройшло її списа блискучого вістря.

254] Хоч і здригнувсь тої миті володар мужів Агамемнон,
255] Та не схотів відставати від участі в битві та січі.
256] Й кинувся він на Коона із списом, вітрів вихованцем.
257] Вбитого брата свого якраз волочив той за ноги
258] Іфідаманта і кликав на поміч троян сміливіших.
259] В той час, як труп волочив він у натовпі, гострою міддю
260] Вразив Атрід під горбатим щитом його й тіло розслабив,
261] Зразу ж підбіг і зрубав йому голову тут же, над братом.
262] Так Антенора сини під рукою Атріда-державця,
263] Жереб здійсняючи свій, відійшли до оселі Аїда.

264] Перебігав він потому й по інших шерегах ворожих,
265] Списом, мечем побиваючи їх і великим камінням,
266] Поки ще рана його гарячою сходила кров'ю.
267] А як спинилася кров і рана вже трохи присохла,
268] Гострий біль став проймати Атрідову силу могутню.
269] Як породіллю разючими стрілами болі проймають,
270] Що посилають Ілітії їй, помічниці в пологах,
271] Герині доньки, що муки гіркі породіллям готують,
272] Гострий так біль проникав і Атрідову силу могутню.
273] На колісницю він скочив, звелівши візничому гнати
274] До кораблів глибодонних, бо серцем од мук умлівав він.
275] Голосно він загукав, щоб. данаям усім було чути:

276] "Друзі мої! О вожді і порадники війська аргеїв!
277] Нині самі відбивайте ворожу навалу шалену
278] Від кораблів мореплавних; мені ж цілий день цей змагатись
279] Не дозволяє з троянськими воями Зевс велемудрий".

280] Мовив він так. І коней візничий погнав пишногривих
281] До кораблів мореплавних. Слухняно помчалися коні,
282] Груди їх в милі були, і курява знизу вкривала,
283] Мчали-бо з бою вождя, що з болючої рани знесилів.

284] Гектор, як тільки побачив, що з поля подавсь Агамемнон,
285] Голосом дужим гукати почав до троян і лікійців:

286] "Трої сини, і лінійці, й дарданські бійці рукопашні!
287] Будьте мужами, о друзі, відвагу згадайте завзяту!
288] Воїн хоробрий пішов, мені ж славу готує велику
289] Зевс велемудрий. Ви ж коней женіть своїх однокопитих
290] Проти могутніх данаїв, щоб славу ще більшу здобути!"

291] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття.
292] Наче мисливець, полюючи дикого вепра чи лева,
293] Псів білозубих гавкущу на нього нацьковує зграю,
294] Так підохочував духом одважних троян на ахеїв
295] Гектор, Пріамова віть, людовбивцю Ареєві рівний.
296] Сам же у лавах передніх ішов він, душею величний,
297] 1 в гущавину січі вривався, як вихор навальний,
298] Що, налетівши, розбурхує моря гладінь фіалкову.

299] З кого ж це першого й з кого останнього зняв обладунки
300] Гектор, Пріамова віть, коли Зевс дарував йому славу?
301] Першого вбив він Асея, за ним Автоноя й Опіта,
302] Потім Долопа Клітіда, Офелтія, ще й Агелая,
303] Войовника Гіппоноя незламного, Ора й Есімна.
304] Так, повбивавши данайських вождів, він кинувся й далі
305] Воїнські лави громити. Як буйним дихнувши борвієм,
306] Хмари, рвучким нагромаджені Нотом, Зефір розганяє,
307] Хвиль величезні вирують вали, і високо пінні
308] Бризки злітають під гомін невпинний блуденного вітру, —
309] Падали так під ударами Гектора голови воїв.

310] Люта загибель прийшла б тоді й сталося б тут непоправне,
311] До кораблів своїх бистрих усі повтікали б ахеї,
312] Та закричав Одіссей Діомедові, сину Тідея:

313] "Як, Діомеде, невже бойову ми забули відвагу?
314] Ближче, мій друже, спинись біля мене. Ганьба нас окриє,
315] Як кораблі відбере у нас Гектор шоломосяйний".

316] Відповідаючи, так Діомед йому мовив могутній:

317] "Я залишуся напевно і витерплю все. Та користі
318] Буде із того для нас небагато. То ж Зевс хмаровладний
319] Більше троянам воліє, ніж нам, дарувати звитягу".

320] Мовив він так і Тімбрея зіпхнув з колісниці на землю,
321] Списом ударивши в лівий сосок. Одіссей Моліона
322] Богоподібного скинув, супутника того державця.
323] Там і облишили їх, воювати вже більше нездатних.
324] Кинувшись в натовп, самі шаленіли вони, як два вепри,
325] Що у відвазі шаленій на псів нападають ловецьких.
326] Так, повернувшись, троян вони били. Й зітхнули вільніше
327] Вої ахейські, що так перед Гектаром грізним тікали.

328] Разом із повозом кращих в народі вони захопили
329] Двох перкосійця Меропа синів, а він розумівся
330] На віщуванні, отож і синам боронив виступати
331] На мужовбивчу війну. Вони ж не послухали слова
332] Батька свого, їх вели до загибелі чорної Кери.
333] Списом славетний Тідід Діомед обох їх позбавив
334] Духу й життя і славні з обох познімав обладунки.
335] Від Одіссея ж тоді полягли Гіпподам з Гіпейрохом.

336] В битві однаковий успіх простер над військами Кроніон,
337] Дивлячись з Іди. Вони ж одні одних взаємно вбивали.
338] Списом влучив Тідід у стегно Агастрофа-героя,
339] Сина Пеона. Але поблизу не було колісниці,
340] Щоб утекти йому; розум у нього цілком помутився.
341] Коней візничий далеко тримав, а він в лавах передніх
342] Бився із ворогом піший, аж поки життя не позбувся.
343] Гектор, лише їх угледівши в лавах, із криком завзятим

344] Кинувсь на них; за ним і фаланги троян поспішали.
345] Бачачи це, аж здригнувсь Діомед у бою гучномовний
346] І Одіссеєві мовив, що близько стояв біля нього:

347] "Знов насувається лихо на нас — оцей Гектор могутній!
348] Але тримаймось міцніш і напад його відіб'ємо!"

349] Мовив він це й, замахнувшись, метнув довготінного списа,
350] Цілячи в голову прямо, — не схибив, по верху шолома
351] З силою вістрям ударив. Та мідь осіклася від міді,
352] Не доторкнувшись прекрасного тіла, — високий, потрійний,
353] З гребенем, став на заваді шолом, Аполлонів дарунок.
354] Гектор відскочив далеко назад і з юрбою змішався,
355] Став на коліно, упавши, й могутньою вперся рукою
356] В землю, і темної ночі імла йому очі окрила.
357] Поки Тідід крізь передні ряди пробирався за списом,
358] Що, залетівши далеко, встромився із розмаху в землю,
359] Гектор отямився раптом, і, скочивши знов в колісницю,
360] В глиб своїх лав поскакав, і чорної згуби уникнув.
361] Списом своїм потрясаючи, крикнув Тідід премогутній:

362] "Знову ти смерті уникнув, собако! А зовсім же близько
363] Лихо було! Але Феб-Аполлон врятував тебе знову!
364] Мабуть, моливсь ти йому крізь навалу списів дзвінколунну.
365] Все ж покінчу з тобою я,— потім в бою десь зустрівшись,
366] Як серед вічних богів і для мене якийсь є заступник.
367] Нині ж на інших піду я, кого лише тільки настигну".

368] Мовив це й зброю зняв з Пеоніда, славетного списом.
369] А Александр, пишнокосої муж чарівнії Єлени,
370] На Діомеда, керманича люду, натягував лук свій,
371] За рукотворну сховавшись колону на їла могилі,
372] Що був Дардана нащадком, народний старійшина давній.
373] Стягував той у цей час із могутніх грудей Агастрофа
374] Панцир барвистий, шолом ваговитий з чола і округлий
375] Щит із плечей. Александр, тятиву натягнувши у лука,
376] Гостру пускає стрілу, — недарма вона з рук полетіла!
377] Вцілив Тідіду він в праву ступню, її наскрізь пройнявши,
378] В землю застрягла стріла. Із радісним сміхом з криївки
379] Вискочив сам і так, похваляючись, мовив до нього:

380] "Вцілив-таки! Недарма ця стріла полетіла! Якби ж я
381] Втрапив тобі в підчерев'я й життя тебе зразу позбавив!
382] Перепочили б од лиха й трояни, що перед тобою
383] Трусяться, як перед левом кіз мекотливих отара!"

384] Та, не злякавшись, йому відповів Діомед премогутній:
385] "Стрільче-хвальку, на дівок лише здатний очима стріляти,
386] Тільки б но в кучерях пишних, — на мене ти виступив збройно,
387] Та не поможуть тобі ані лук, ні рясні твої стріли!
388] От уже хвалишся ти, що ступню мені трохи подряпав!

389] Я й не відчув того, наче удар був дитини чи жінки!
390] Дуже тупа в боягуза стріла, в недолугого мужа!
391] В мене інакше: як тільки стрілою кого я дістану,
392] Вістря ввіткнеться в того й покладе його вмить бездиханним.
393] З розпачу лиця собі дружина його роздирає,
394] Діти його сиротіють, і, землю навкруг обагривши
395] Кров'ю, гниє він, і більше птахів, ніж жінок, біля нього".

396] Мовив він це, й Одіссей у хвилину ту, списом славетний,
397] Став перед ним. Діомед же, присівши, стрілу бистролетну
398] Вийняв з ноги, і тіло пройняв йому біль нездоланний.
399] На колісницю зійшовши, звелів він візничому гнати
400] До кораблів глибодонних. Так боляче серце в нім стислось.

401] Списом славетний самотньо стояв Одіссей. Із аргеїв
402] Жоден із ним не лишився: усіх-бо їх острах розвіяв.
403] Тяжко зітхнувши, звернувсь до свого він відважного серця:

404] "Горенько, що ж тепер буде? Ганьба утікати, злякавшись
405] Товпищ ворожих. Але ще страшніш, як один я потраплю
406] В руки до них. Настрашив-бо інших данаїв Кроніон.
407] Тільки навіщо оцим моє любе тривожиться серце?
408] Знаю, що з бою лише боягузи одні відступають,
409] Воїн же смілий повинен стояти в бою непохитно.
410] В кожному разі, долає він сам, чи його вже долають".

411] Поки він так розмірковував серцем своїм і думками,
412] З різних сторін нагодилися лави троян щитоносних
413] І оточили його, готуючи власну загибель.
414] Наче та зграя ловецьких собак і мисливці кремезні
415] Вепра цькують звідусіль, а він, з пущі рвучись лісової,
416] Білі загрозливі ікла в кривих своїх щелепах гострить.
417] Пси налітають кругом, і чути, як клацають в нього
418] Зуби, і хоч він який був страшний, а вони не вгавають.
419] Так Одіссея, улюбленця Зевса, тепер оточили
420] Вої троянські. Він же, із гострим наскочивши списом,
421] Перший ударив в плече бездоганного Деїопіта;
422] Потім озброєння зняв бойове із Фоона й Еннома.
423] Херсідаманта в той час, коли він стрибав з колісниці,
424] Прямо в живіт під щитом його круглоопуклим ударив
425] Списом. Той в порох упав, руками хапаючи землю.
426] Кинувши їх, Гіппасіда Харопа ударив він списом,
427] Рідного брата великим багатством славетного Сока.
428] Брата рятуючи, Сок тоді кинувся, муж богорівний,
429] До Одіссея наблизився й так йому став говорити:

430] "О Одіссею славетний, невпинний в трудах і лукавстві!
431] Ти чи двома Пппасідами нині хвалитися будеш,
432] Воїв убивши таких і озброєння з них познімавши,
433] Чи під моїм перекинешся списом і дух віддаси свій!"

434] Мовив він так і в щит тоді рівноокруглий ударив
435] Списом могутнім, пробив блискучий він щит Одіссеїв,
436] Вістря навиліт пройшло крізь майстерно оздоблений панцир.
437] З ребер всю шкіру зідрало, та далі Паллада Афіна
438] Не допустила заглибитись списові в нутрощі мужа.
439] Глянув лише Одіссей, що смертельних той місць не торкнувся,
440] І, відступивши назад, став Сокові так говорити:

441] "Ах ти нещасний! Згуба настигла тебе неминуча!
442] Хоч ти й примусив мене припинити з троянами битву,
443] Але кажу тобі, смерть і загибель ти чорну одержиш
444] В день цей, подоланий списом моїм, і мені тоді славу,
445] Душу ж Аїдові ти віддаси, славетному кіньми!"

446] Мовив він так, і Сок повернувсь і пустився тікати.
447] А Одіссей тоді втеклого поміж плечима у спину
448] Списом ударив, аж вістря навиліт пройшло йому груди.
449] Тяжко він гримнув об землю, й гукнув Одіссей богосвітлий:

450] "Соку, Гіппаса відважного, коней впокірника, сину!
451] Смерть тебе швидко настигла, не зміг ти від неї умкнути.
452] Ах ти нещасний! Очей ані батько, ні мати поважна
453] Мертвому вже не закриють тобі: птахи кровожерні
454] Виклюють їх, до трупа твого прилітаючи зграйно.
455] Я ж як умру, богосвітлі мене поховають ахеї!"

456] Мовив він так, і Сока відважного спис довготінний
457] З рани, а враз із щита свого круглоопуклого вийняв.
458] Кров полилася червона, і біль засмутив йому серце.
459] Трої відважні сини, лиш побачили крвв Одіссея,
460] Із підбадьорливим криком кинулись разом до нього.
461] Став він назад відступати і кликати друзів на поміч.
462] Тричі він крикнув, що сили у грудях було чоловічих,
463] Тричі ті крики почув Менелай, Ареєві любий,
464] І до Еанта звернувся, що близько стояв біля нього:

465] "Теламоніде Еанте, владарю людей богорідний!
466] Чую я десь Одіссея, в біді витривалого, голос,
467] Схоже, що в битві страшній він один опинився й трояни
468] Тиснуть його у бою, від інших відрізавши воїв.
469] Киньмось у вир того бою, на поміч йому поспішімо!
470] Не потерпів би, боюсь, між троян він один залишившись,
471] Хоч і завзятий. Великий би смуток упав на данаїв!"

472] Мовивши так, він пішов, а за ним і Еант богорівний.
473] Зевсові любого скоро знайшли Одіссея. Трояни
474] Гнались за ним, як шакали руді, звідусіль оточивши,
475] Гонять рогатого оленя, що його ранив у горах
476] З лука мисливець, і він, лиш рятуючись ніг бистротою,
477] Мчить, поки кров ще гаряча й рухливі ще носять коліна.
478] А як його уже зовсім знесилить стріла бистролетна,
479] Хижі шакали гірські починають його шматувати
480] В тінявих дебрах; та бог кровожерного в час той приводить
481] Лева, й тікають шакали, й він здобич усю пожирає.
482] Й за Одіссеєм, одважним вождем хитроумним, так само
483] Гналось багато хоробрих троян, герой же із списом
484] Кидавсь на них, від себе відгонячи днину безжальну.
485] Та як наблизивсь до нього Еант із щитом величезним,
486] Наче той мур, перелякані врозтіч розбіглись трояни.
487] Вивів тоді Менелай-войовник Одіссея із бою,
488] Взявши за руку, й візничий в той час підігндв йому коней.

489] Кинувсь Еант на троян і, нешлюбного сина Пріама
490] Вбивши, Дорікла, тяжко поранив по тому Пандока,
491] Ранив також і Лісандра, а потім Піраса й Піларта.
492] Наче потік, що з гірських верховин у рівнину збігає
493] Сповнений вод сніготалих і Зевсових злив нездоланних,
494] Всохлих багато дубів несучи із собою й багато
495] Сосон струнких і намулу багато у море скидає, —
496] Так на рівнині тоді бушував Еант світлосяйний,
497] Коней рубаючи й воїв. Але ж про це ще нічого
498] Гектор не знав: він бився на лівім крилі свого війська,
499] Над узбережжям Скамандру, і падали там найчастіше
500] Голови людські в бою, і крики невгасні лунали
501] Коло великого Нестора й мужнього Ідоменея.
502] Гектор там бився завзято, і жах учиняв він навколо,
503] Списом із кінного повоза юні рубаючи лави.
504] Не уступили б, проте, їм шляху богосвітлі ахеї,
505] Та Александр, що був пишнокосої мужем Єлени,
506] Подвигам край поклав Махаона, керманича люду,
507] В праве плече стрілою тригранною ранивши раптом.
508] Занепокоїлись сили могутньої повні ахеї,
509] Щоб не схопив його ворог, як зміниться щастя воєнне.
510] Ідоменей же тоді богосвітлому Нестору мовив:

511] "Несторе, сину Нелеїв, велика ахеїв пошано!
512] Ну-бо, ставай на свій повіз, бери Махаона з собою,
513] Й до кораблів своїх коней спрямовуйте однокопитих.
514] Вмілий-бо лікар один від людей багатьох є вартніший —
515] Вийме стрілу і вигойними ліками рану посипле".

516] Мовив він так. Не противився Нестор, їздець староденний,
517] На колісницю він став, і за ним Махаон тоді слідом,
518] Юний Асклепія син, бездоганного лікаря, вийшов.
519] Хльоснув по конях старий, і охоче вони полетіли
520] До кораблів глибодонних, — було це й самим їм до серця.

521] А Кебріон у той час між троян замішання помітив
522] І, підійшовши до Гектора, слово таке йому мовив:

523] "Гекторе, проти данаїв змагаємось тут ми обоє

524] З краю жахливої битви, а інші трояни тікають,
525] Перемішались безладно і коні навколо, і люди,
526] Це їх Еант Теламоній жене. Я пізнав його зразу —
527] Щит величезний у нього на плечах. Давай же спрямуймо
528] Й ми своїх коней і повіз туди, де з найбільшим завзяттям
529] Кінних і піших загони в кривавій змагаються січі
530] І один одного гублять, і крики невгасні лунають".

531] Мовивши так, він дзвінко по конях своїх пишногривих
532] Ляснув нараз батогом, і бігти рвонулися коні,
533] І колісницю помчали між лави троян і ахеїв,
534] Топчучи трупи й щити. Обагрилися чорною кров'ю
535] Вісь унизу колісниці і поручні гожі круг неї,
536] Бризки криваві з-під кінських копит і коліс-бо невпинно
537] Вгору летіли. В гущу ворожу вриваючись, Гектор
538] Квапився з наскоку лави данаїв розбити й страшенне
539] Вносив у них сум'яття, не жаліючи гострого списа.
540] Перебігаючи поміж рядами ворожого війська,
541] Списом, мечем і камінням великим орудував Гектор,
542] Битись з Еантом лише уникав, Теламоновим сином:
543] Зевс би розгнівавсь, якби з сміливішим він мужем змагався.

544] Зевс же, верховний отець, тоді острах наслав на Еанта.
545] Став він збентежно, щит-семишкірний на плечі закинув,
546] І затремтів, озирнувсь, наче звір, і почав одступати,
547] Все оглядаючись, тягнучи ледь за коліном коліно.

548] Так наче лева рудого з кошари корів криворогих
549] Зграєю пси і стривожені юрми сільські відганяють
550] І не дають йому всмак воловим поласувать жиром,
551] Цілу вартуючи ніч. Він же, свіжого прагнучи м'яса,
552] Рветься вперед, але марно: сиплються з рук заповзятих
553] Градом на нього рясним мідногострі списи й смолоскипи
554] Ясно палаючі, й весь він тремтить, хоч вперед поривався,
555] А на світанку відходить назад із засмученим серцем.
556] Так неохоче й Еант відступав із смутною душею
557] Перед троянами: дуже боявсь за човни він ахейські.

558] Наче упертий осел, що об спину його вже багато
559] Зламано палиць, у засів густий, проте, забрідає
560] Й скубає збіжжя високе, його ж, обступаючи, діти
561] Гонять киями, але недолуга їх сила дитяча,
562] І відганяють насилу, коли досхочу напасеться, —
563] І Теламонія так, Еанта великого, гнали
564] Горді трояни й прославлені всюди союзники їхні,
565] Влучно списами втрапляючи в щит його круглоопуклий.
566] Часом Еант про свою спогадував буйну хоробрість
567] І, обернувшись назад, троян, упокірників коней,
568] Стримував дужі фаланги, то знову пускався тікати.

569] Але проте заважав їм швидких кораблів досягнути,
570] Сам у завзятих боях між військами троян і ахеїв
571] Стоячи твердо. Летіли на нього із рук заповзятих
572] Гострі списи, — з них одні в величезнім щиті застрягали,
573] Інших багато, не змігши до білого тіла торкнутись,
574] Вістрям у землю вгрузали, насититись прагнучи тілом.

575] Лиш спостеріг Евріпіл, осяйливий син Евемона,
576] Як пригнітили Еанта списи незліченні і стріли,
577] Кинувся, став біля нього й, блискучого списа метнувши,
578] Апісаона убив Фавсіада, керманича люду, ,
579] Вціливши під перепону в печінку й розслабивши м'язи.
580] Скочив до нього тоді Евріпіл і став зброю знімати.
581] Як спостеріг Александр боговидий, що той вже знімає
582] З Апісаонових пліч бойовий обладунок, відразу
583] На Евріпіла націлив свій лук і в стегно його праве
584] Ранив стрілою; тростина, зламавшись, обтяжила тіло.
585] Швидко, щоб смерті уникнуть, до друзів в юрбу відступив він
586] І заволав на весь голос, щоб всім було чути данаям:

587] "Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі!
588] Станьте лицем до троян і Еанта від згубної днини
589] Обороніть! Весь засипаний стрілами він, і боюсь я, —
590] Не врятуватись йому із бурхливого бою. Ставайте
591] В поміч Еанту великому всі, Теламонія сину".

592] Ранений так їм кричав Евріпіл, і, його оточивши
593] Та до плечей нахиливши щити, зупинились ахеї,
594] Вгору піднявши списи. Еант підійшов до них близько,
595] З товаришами з'єднався і, ставши, назад обернувся.

596] Так вони бились, немовби пожару палала заграва.
597] Нестора з полум'я бою Нелеєві винесли коні,
598] Потом умиті, — людського він віз вожая Махаона.
599] Глянувши, їх упізнав богосвітлий Ахілл прудконогий, —
600] Він на кормі корабля місткого стояв і дивився
601] На безпорадних ахеїв, що з бою безладно тікали.
602] От до Патрокла, товариша свого, тоді він озвався
603] Й крикнув йому з корабля. Почув його той і з намету
604] Вийшов, немовби Арей, — то був його лиха початок.
605] Перший озвався до нього Менойтів син нездоланний:

606] "Нащо ти кличеш, Ахілле, мене? Чого тобі треба?"
607] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:

608] "О богосвітлий сину Менойтів, улюблений серцем!
609] Певен я, що, до колін моїх нині припавши, ахеї
610] Будуть благать мене: скрута на них насуває нестерпна.
611] От що, Патрокле, Зевсові любий, іди та дізнайся
612] В Нестора, хто це поранений той, що він з бою вивозить.
613] Зовсім-бо схожий, іззаду здалось мені, він з Махаоном,

614] Сином Асклепія, — мужа в обличчя не встиг я побачить,
615] Коні його прудконогі стрілою повз мене промчали".

616] Так він промовив, Патрокл послухався любого друга
617] Й до кораблів і наметів ахейських кинувся бігти.

618] Ті ж до наметів Нелеєвих вже добулися тим часом
619] І з колісниці своєї на землю зійшли многоплідну,
620] Еврімедонт же, старого слуга, устиг уже й коней
621] Випрягти. Стали на березі моря вони проти вітру
622] Піт на хітонах сушити своїх, а тоді до намету
623] Разом обоє зайшли й посідали у кріслах вигідних,
624] їм пишнокоса напій готувать почала Гекамеда, —
625] Тож на Тенеді, коли було взято цей острів Ахіллом,
626] Нестор одержав її, Арсіноя відважного доньку,
627] В дар від ахеїв за те, що порадами всіх перевищив.
628] Спершу поставила стіл перед ними вона дуже гарний,
629] Із темно-синіми ніжками, струганий рівно, й на ньому —
630] В мідному блюді закуску до того напою — цибулі,
631] Жовтого меду й священного борошна ячного досить.
632] Келих чудовий дала їм, то Нестор привіз його з дому,
633] Золотом весь поцвяхований, мав на собі він чотири
634] Вушка, й при кожнім мов зерна клювали по двійко голубок,
635] З золота кутих; глибокі два дна було в келесі тому.
636] Кожен його по столі ледь-ледь пересунути міг би,
637] Повен вина, та легко старий піднімав його Нестор.
638] Дівчина та, до богині подібна, прамиейського вливши
639] В келих вина, натерла козиного сиру на"мідній
640] Терці і білого борошна ячного ще домішала.
641] Приготувавши напій, їх пити вона запросила.
642] А як питвом прохолодним жагу вони вже вдовольнили,
643] В щирих розмови словах почали утішатись взаємно.
644] Раптом у дверях з'явився Патрокл, на безсмертного схожий.
645] Щойно зустрів його старець, із крісла підвівся ясного,
646] Й, взявши за руку, веде, і запрошує гостя сідати.
647] Але одмовивсь Патрокл і так йому став говорити:

648] "Зараз не час, не проси мене, Зевсів паростку сивий!
649] Гідний пошани і остраху муж мене вислав дізнатись,
650] Хто той, кого ти пораненим віз. Я й сам уже знаю,
651] Бачу-бо зараз людського я тут вожая Махаона.
652] Тож поспішаю назад, щоб про це сповістити Ахілла.
653] Знаєш і сам-бо ти, Зевсів паростку сивий, який він
654] Муж цей страшний — звинуватити легко й безвинного може".

655] В відповідь Нестор до нього промовив, їздець староденний:

656] "Нащо Ахілл так би мав за синів турбуватись ахейських,
657] Стрілами ранених? Досі хіба йому ще невідоме
658] Лихо, якого військо зазнало? Із нас-бо найкращі
659] На кораблях полягли, побиті й поранені тяжко.
660] В ранах від стріл Діомед, Тідея нащадок могутній,
661] Зранений теж Одіссей-списоборець і з ним — Агамемнон,
662] Рани страшної зазнав у стегно й Евріпіл войовничий.
663] От і цього юнака ледь вихопив я з бойовища —
664] Був він стрілою поранений. Тільки Ахілл благородний
665] Не відчуває жалю і не журиться лихом данаїв.
666] Чи дожидає він, щоб при даремних зусиллях аргеїв
667] Бистрі їх судна на березі моря вогнем запалали,
668] їх же самих перебито було до останку? У .мене
669] Сил вже нема, що колись у тілі буяли гнучкому.
670] О, коли б юність мою і колишню могутність вернути
671] З днів тих, коли з елеянами виникла в нас ворожнеча
672] Через крадіжку корів і сина я вбив Гіпероха,
673] Дужого Ітімонея, що жив у славетній Еліді.
674] Череду викрав я в них, щоб помститись, а він, захищавши,
675] Був тоді списом моїм у першому шерезі вбитий;
676] Тільки упав він — і всі відразу розбіглись селяни.
677] Здобич велику із поля тоді ми до себе погнали —
678] Черід корів п'ятдесят і отар стільки само овечих,
679] Стільки ж свинячих гуртів і розкиданих вільно козиних.
680] Сто й п'ятдесят іще коней буланих тоді ми відбили —
681] Дужих кобил, в багатьох були ще до того й лошата.
682] Ночі тієї ж усю ми цю здобич у Пілос пригнали,
683] Місто Нелеєве, й серцем мій батько Нелей звеселився,
684] Глянувши, скільки, ще зовсім юнак, у поході здобув я.
685] Ледве світать почало, окличники вийшли скликати
686] Всіх, у кого борги на священній лишались Еліді.
687] От позбирались вожді пілоського люду і стали
688] Здобич ділить, багатьом-бо епеї лишалися винні
689] З днів, коли ми, малолюдні, у Пілосі злидні терпіли.
690] Зла нам багато вчинила Гераклова сила могутня
691] В роки минулі — кращі тоді з нас загинули люди.
692] Славних дванадцять синів Нелей породив бездоганний,
693] З них я зостався один: усі-бо загинули інші.
694] Тим-то, пишаючись, так міднозбройні знущались епеї,
695] Нас зневажали і всякої кривди чинили багато.

696] Череду гарних корів і велику отару овечу
697] Взяв собі сивий Нелей, по триста голів, з пастухами.
698] Заборгували чимало й йому на священній Еліді:
699] Четверо коней, у гонах звитяжні, із повозом разом
700] Мали прибуть на змагання тоді й за триніжок коштовний
701] Участь узять в перегонах. Та Авгій, воїв керманич,
702] їх захопив, відпустивши візничого в смутку без коней.
703] Тим-то словами його і ділами розгніваний старець
704] Взяв собі долю достатню, а решту віддав для народу,
705] Ділячи так, щоб ніхто не лишився без рівної частки.
706] Кожного так наділивши, приносить ми стали по місту
707] Жертви священні богам. Та вже третього ранку епеї
708] Разом усі — й піхотою, і однокопитими кіньми
709] Вийшли на нас. Із ними — озброєні два Моліони,
710] Підлітки ще, з військовою справою мало знайомі.
711] Місто в нас є Тріоесса, стоїть на узгір'ї високім,
712] Окрай пілоських пісків і від річки Алфею далеко.
713] Прагнучи місто розбить, облягли його раптом епеї.
714] Та лиш рівнину вони перейшли, як з Олімпу Афіна
715] Миттю вночі прилетіла вістункою й стати до зброї
716] Нам наказала. Охоче зібрались до Пілоса люди:
717] Рвались до бою вони. Мій батько Нелей не дозволив
718] Стати до зброї мені і сховав мій повіз і коні.
719] Він-бо вважав, що я досвіду в справах військових не маю.
720] Я ж, хоч і піший пішов, але й між комонників наших
721] Вже визначався, — так повела нашу битву Афіна.
722] Є в нас ріка Мініей, недалеко від міста Арени
723] В море впадає, — зорі там божистої ми дожидали,
724] Вої пілосців комонні, туди напливала й піхота.
725] Разом з'єднавшися там і озброєння все одягнувши,
726] Ми добулися опівдні до течій священних Алфею.
727] Там премогутньому Зевсові жертви ми склали прегарні,
728] Також Алфею бика і так само бика Посейдону,
729] А ясноокій Афіні — з черід щонайкращу корову.
730] Потім вечеряти стали, розсівшися скрізь по загонах,
731] І полягали до сну, з плечей не знімаючи зброї,
732] Над течією ріки. А тим часом зухвалі епеї,
733] Прагнучи місто розбить, навкруги вже його обступили.
734] Але велике на них дожидало ще діло Арея.
735] Тільки-но бо світлосяйне з'явилось на обрії сонце,
736] Бій почали ми, з молитвою Зевса призвавши й Афіну.
737] Зразу ж, як тільки з епеями бій в пілосян розпочався,
738] Першим я Мулія-списника вбив і здобув його коні
739] Однокопиті. Зятем державному Авгію був він,
740] Старшої доньки його, Агамеди русявої, мужем,
741] Знахарки зіль лікувальних, що родить земля їх безкрая.
742] Мідним я списом ударив його, коли він наближався, —
743] В куряву так і зваливсь. Я ж, стрибнувши в його колісницю,
744] Став поміж воїв передніх. Тим часом зухвалі епеї
745] Кинулись врозтіч усі, побачивши вбитого мужа,
746] Воїв комонних вождя, що був у боях наймужніший.
747] Вслід я за ними помчав, до чорної бурі подібний,
748] Взяв п'ятдесят колісниць, і з кожної воїнів двоє,
749] Списом моїм переможені, землю гризли зубами.
750] Був би я вбив тоді Актора юних синів, Моліонів,
751] Та їхній батько, землі потрясатель широкодержавний,
752] Виніс із бою обох, густою окутавши млою.
753] Сили великої все ж надав тоді Зевс пілосянам.
754] Гнали-бо ми ворогів по широких просторах рівнини,
755] їх убивали нещадно й озброєння гарне знімали.
756] А як в Бупрасій дісталися ми, на пшеницю багатий,
757] До Оленійської скелі, до пагорка, що Алесійським
758] Зветься, то звідти назад наше військо вернула Афіна.
759] Там я останнього ворога вбив і покинув. Ахеї ж
760] Знову з Бупрасія бистрих погнали до Пілоса коней.
761] Славили Зевса усі між богів і Нестора в людях.
762] Був я такий, якщо був ним колись, між мужами. Ахілл же
763] Втіху волів лише сам із доблесті мати своєї.
764] Ще він заплаче, боюсь, коли весь народ наш загине.
765] Друже мій любий, згадай, що Менойт тобі сам заповідав
766] В день, коли з Фтії тебе виряджав він до сина Атрея.
767] В домі якраз ми були тоді — я й Одіссей богосвітлий.
768] Отже, ми чули усе, що тобі того дня він повідав.
769] Бо у залюднений дім приходили ми до Пелея,
770] В військо скликаючи люд по ахейській землі многоплідній.
771] Там ми застали тоді героя Менойта у домі,
772] Також тебе і Ахілла. Пелей же, їздець староденний,
773] Жирні палив громовладному Зевсові стегна бичачі
774] В себе в подвір'ї. Чашу тримав у руках золоту він
775] І іскрометним вином поливав палаючу жертву.
776] М'ясо бичаче ви вдвох готували, а ми з Одіссеєм
777] Стали при вході. Здивований кинувсь Ахілл, і, за руку
778] Взявши, повів нас до себе, і, сісти обох запросивши,
779] Нас пригощати почав, як то для гостей подобає.
780] Потім, коли вже їдою й питтям ми усі вдовольнились,
781] Став я до вас говорити й запрошував їхати з нами.
782] Згодні були ви обидва, а інші — поради давали.
783] Старець Пелей наказував синові свому Ахіллу
784] Доблесним бути в боях і тим перевищувать інших.
785] Саме тоді і Менойт тобі, Акторів син, заповідав:
786] "Сину мій любий, тебе Ахілл перевищує родом,
787] Хоч ти і старший роками. Зате він багато сильніший.
788] Допомагай же йому порадою й словом розумним,
789] Будь йому прикладом, він до доброго завжди прихильний".
790] Так заповів тобі старець, а ти вже й забув. От і нині
791] Слово промов до Ахілла — розумний він, мусить послухать.
792] Може, тобі, з допомогою бога, його й пощастило б
793] Переконати, бо завжди порада нам дружня до речі.
794] А як боїться душею якогось богів віщування,
795] Чи сповіщала від Зевса про щось йому мати поважна —
796] Хай відрядить хоч тебе й мірмідонян ще й інших з тобою
797] Швидше пошле, — чи не станеш ти світлом рятунку данаям.
798] Хай свою зброю ясну дозволить тобі одягнути, —
799] Може, за нього прийнявши тебе, хоч трохи ахеї
800] Січу зупинять, і легше зітхнуть войовничі ахеї,
801] Втомлені боєм важким, — на війні відпочинок короткий.
802] З свіжими силами від кораблів і наметів ви легко
803] Під Іліон відженете знеможене військо вороже".
804] Мовив це й тим схвилював він у грудях Патроклові серце, —
805] Вздовж кораблів той помчав до Ахілла, до внука Еака.
806] До кораблів Одіссея божистого бігши, дістався
807] Швидко Патрокл до місця, де збори і суд учиняли
808] Люди, і де олтарі збудували вони для безсмертних.
809] Паросток Зевсів йому, Евріпіл, там поранений стрівся,
810] Син Евемона, — в стегно уражений злою стрілою
811] Йшов він із бою, кульгаючи, й піт обливав йому рясно
812] Голову й плечі, і чорная кров струмувала невпинно
813] З рани страшної, та дух залишався у нім непохитний.
814] Глянув Менойтів син веледужий і жалем пройнявся,
815] І з співчуттям щиросердим він слово промовив крилате:

816] "Ах ви, нещасні вожді і порадники війська данаїв!
817] От доведеться вже вам од вітчизни і друзів далеко
818] Тіл ваших жиром лискучим під Троєю псів годувати!
819] Але скажи, Евріпіле-герою, годованцю Зевсів,
820] В силі затримати Гектора міць величезну ахеї
821] Чи упадуть і загинуть, його переборені списом?"
822] Відповідаючи, так Евріпіл йому ранений мовив:
823] "Жодного, паростку Зевсів, Патрокле, рятунку ахеям
824] Більше нема, — побіжать до човнів вони чорних небавом!
825] Найхоробріші вої, що досі були поміж нами,
826] При кораблях полягли, стрілою троян або списом
827] Вбиті нещадно. А сила ворожа зростає всечасно.
828] Тож порятуй мене зараз, веди до човнів чорнобоких,
829] Вийми стрілу із стегна і теплою змиєш водою
830] Чорную кров, а рану добірним посиплеш вигойним
831] Зіллям, що ти його, кажуть, навчивсь пізнавать від Ахілла,
832] Той — від Хірона, що був справедливіший серед кентаврів.
833] Що ж до своїх лікарів — Подалірія та Махаона,
834] То, як здається, із раною той десь лежить у наметі
835] І бездоганного лікаря сам потребує, а другий
836] Десь на троянській рівнині змагається з лютим Ареєм".
837] В відповідь мовив до нього Менойтів син веледужий:
838] "Що ж воно буде? І що нам робить, Евріпіле-герою?
839] Я побіжу до Ахілла відважного слово повідать,
840] Як староденний звелів мені Нестор, захисник ахеїв.
841] Але й тебе не покину самого я тут знемагати".

842] З словом цим, груди обнявши, повів він керманича лкЩ
843] Аж до намету. Служник розстелив йому шкури волові.
844] Там він лягає, й Патрокл із стегна йому гостропекуче
845] Вістря ножем вирізає і, теплою змивши водою
846] Чорную кров та коріння гіркеє руками розтерши,
847] Зілля вигойного сипле на рану й загоює зразу
848] Ввесь її біль, і рана присохла, і кров зупинилась.

ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА
БІЙ БІЛЯ ВАЛУ

1] Так під наметом високим Менойтів син веледужий
2] Рану тяжку Евріпілові гоїв. Аргеї й трояни
3] Лавами бились тим часом. Та вже не могли для данаїв
4] Захистом бути ні рів, ані вал, що його спорудили
5] Вздовж кораблів вони власних, широким навкруг окопавши
6] Ровом, — не склали вони багаті богам гекатомби,
7] Щоб кораблі бистрохідні і здобич із ними численну
8] Охороняли в безпеці. Були ті укріплення проти
9] Волі безсмертних збудовані, — час їм недовгий стояти.
10] Поки ще Гектор живий був, Ахілл же охоплений гнівом,
11] І незруйнованим ще залишалось Пріамове місто —
12] Доти великі ахейські вали ще мали стояти.
13] А як загинуло в січі багато троян щонайкращих
14] І між аргеїв одні полягли, а інші лишились,
15] І на десятому році зруйновано місто Пріама,
16] І в кораблях відпливли до своєї вітчизни аргеї, —
17] Поміж собою схвалили тоді Посейдон з Аполлоном
18] Вал зруйнувать, спрямувавши на нього всю силу потоків,
19] Що із ідейських вершин у море спадають глибоке —
20] Ресу і Родію з ним, також Гептапору й Каресу,
21] Греніка й далі Есепа, і води Скамандру священні,
22] І Сімоенту, де стільки щитів шкіряних і шоломів
23] В порох упало і стільки мужів — півбогів премогутніх.
24] Гирла потоків тих Феб-Аполлон позливав воєдино
25] Й всю течію дев'ять днів гнав на вал той. А Зевс безустанно
26] Дощ посилав, щоб у хвилю морську чимскоріш його змити.
27] Сам же землі потрясатель, свій в руки тризубець узявши,
28] З хвилями йшов, вириваючи ними всі валу основи,
29] Що, трудячись, із колод і каміння заклали ахеї.
30] Все він зрівняв із землею до вод Геллеспонту бурхливих,
31] Самий же берег великий він знову пісками засипав,
32] Вал зруйнувавши цілком, і знов повернув усі ріки
33] В річища, де яснохвилі їх води й раніш струмували.

34] Тож на майбутнє поклали таки Посейдон з Аполлоном
35] Так учинити. А зараз круг стін, побудованих міцно,
36] Битва кипіла шумлива, в розбиваних вежах тріщало
37] Брусся могутнє. Приборкані пугою Зевса аргеї,
38] Під кораблями глибокими збившися, ледве тримались,
39] Повні страху перед Ректором дужим, носителем жаху.
40] Він же так само в бою шаленів, до вихру подібний.
41] Наче той лев або вепр, оточений псами й ловцями,
42] Грізно стрибає навкруг, могутністю гордий своєю,
43] Ті ж оточили стіною його, свої лави зімкнувши,
44] Стали навпроти і мечуть на нього із рук безустанно
45] Гострі списи. Але не страшиться, боязні не знає
46] Серце відважне, він навіть безстрашністю сам себе губить.
47] Сміло стрибає навкруг, ловців іспитуючи мужність, —
48] Де б він не кинувсь, ловецькі ряди перед ним відступають.
49] Так же і Гектор по юрмах троян пробігав і благав їх,
50] Рів перейти спонукаючи. Та не посміли зробити
51] Й коні цього прудконогі, лиш тяжко хропли, біля краю
52] Рову того упираючись, — надто широкий, страшив їх
53] Виглядом він, — здавалося, їм його ні переїхать,
54] Ні проскочити. Кручами-бо обривався стрімкими
55] Рів той обабіч, до того ж густий частокіл понад ними
56] Гостро стирчав — його збудували синове ахеїв
57] Високо й міцно, щоб захистом був їм од воїв ворожих.
58] Через той рів провести бистрохідну свою колісницю
59] Кінь би не міг, а піхота пройти його все ж поривалась.
60] Полідамант підійшов до хороброго Гектора й мовив:

61] "Гекторе й інші троянські й союзні вожді й полководці!
62] Це божевілля — крізь рів отой коней нам гнать прудконогих!
63] Страшно-бо важко його перейти, ще й загострене кілля
64] З нього стирчить, а за ним іще й вал збудували ахеї.
65] Ні перейти неможливо той рів, ані битися в ньому
66] Кінно. Він надто вузький, і, боюсь, полягли б там всі вої.
67] В разі, ахеям замисливши лихо, їх знищити хоче
68] Зевс громовладний і поміч троянському війську подати, —
69] Дуже того я б хотів, щоб негайно це все відбулося, —
70] Хай же далеко від Аргоса згинуть безславно ахеї!
71] А як повернуть на нас вони, й відсіч дадуть, одігнавши
72] Од кораблів, і в рів заженуть нас, глибоко проритий,
73] То навіть вісник біди від стрімкої навали ахеїв

74] Вже не устигне, боюсь я, до міста назад повернутись.
75] Зважте ж на те, що скажу я, й моєї послухайте ради.
76] Коней візничі нехай притримають нам перед ровом,
77] Ми ж усі пішки при повнім озброєнні рушим навально
78] Гектору вслід, — проти натиску сили такої ахеям
79] Встояти годі, коли вже нависла над ними загибель".

80] Так він сказав, і Гектор те слово вподобав розумне.
81] З повоза він тої ж миті, озброєний, скочив на землю.
82] Не залишались на конях своїх тоді й інші трояни —
83] Скочили всі з колісниць за Гектором вслід богосвітлим.
84] Кожен із них наказав своєму тоді візникові
85] Коней в належнім порядку тримать недалеко від рову.
86] І, розділившись самі на п'ять зброєносних загонів,
87] Лави зімкнули свої і рушили вслід за вождями.
88] Перший очолили Гектор і Полідамант бездоганний,
89] Найсміливіший то був і найбільший загін, найзавзятіш
90] Прагнув він вал зруйнувать і під самими суднами битись.
91] Третій із ними пішов Кебріон, — біля повоза свого
92] Слабшого від Кебріона лишив за візничого Гектор.
93] Другий загін повели Паріс, Алкатой і Агенор.
94] Третій очолив Гелен і з ним Деїфоб боговидий,
95] Двоє Пріама синів, а третій керманич був Асій, —
96] Асій-герой, Гіртакід, що його привезли із Арісби,
97] З-над берегів Селеенту, руді величезнії коні.
98] Воєначальник в загоні четвертому був син Анхіса,
99] Славний Еней, а при ньому ще двоє сЛнів Антенора,
100] Справи воєнної добрі знавці, Архелох з Акамантом.
101] Вів Сарпедон за собою славетних союзників військо,
102] Астеропея відважного й Главка в соратники взявши.
103] Двох-бо оцих уважав сміливішими він серед інших
104] Після самого себе, а сам він з усіх вирізнявся.
105] Щільно зімкнувши щити шкіряні, вони, повні відваги,
106] Прямо пішли на данаїв, певні того, що не встоять
107] Ті проти них і до чорних своїх кораблів повтікають.

108] Отже, загони троян і союзники їхні славетні
109] Вчули пораду, що Полідамант їм подав бездоганний.
110] 'Асій лише, Гіртакід, не схотів, поводатар народу,
111] Коней своїх перед ровом з одним лиш візничим лишити
112] Й до кораблів бистрохідних помчав на своїй колісниці.
113] Муж нерозумний! — прийшлось йому Кер не уникнути згубних
114] І від човнів, пишаючись кіньми і повозом пишним,
115] ' У Іліон, вітрами обвіяний, вже не вернутись.
116] Бо злоіменна раніше уже його доля настигла
117] Списом із рук Девкаліда, славетного Ідоменея.
118] До кораблів він наблизивсь ліворуч, туди, де ахеї

119] На колісницях швидких із рівнини уже утікали.
120] Повоза з кіньми погнав він туди, та в відчиненій брамі
121] Засувів він не знайшов, позамиканих міцно, й запорів:
122] Навстіж відкриту лишили її, щоб на випадок втечі
123] При кораблях міг би кожен з ахейських бійців рятуватись.
124] Прямо до брами він коней погнав, і загін його з криком
125] Рушив услід; були впевнені всі, що не встоять ахеї
126] Проти їх тиску й до чорних своїх кораблів повтікать.
127] О нерозумні! На них у тій брамі вже двоє чекало
128] Духом міцних списоборців із племені дужих лапітів.
129] Був з них один — Поліпет, могутливий син Пірітоя,
130] Другий же був Леонтей, людовбивці Ареєві рівний.
131] Перед високою брамою поруч стояли обидва,
132] Наче ті високоверхі дуби у гірських верховинах,
133] Зливам і вітрові опір вчиняючи цілими днями,
134] Міцно вчепилися в грунт величезним, довженним корінням.
135] Так ці обидва, на руки й свою покладаючись силу,
136] Асія дужого ждали безстрашно у брамі високій.
137] Вої ж троянські, щити із волової шкури піднявши,
138] Рушили з криком гучним до збудованих міцно укріплень,
139] Асія мавши вождем, а також Іамена й Ореста,
140] Був з ними й Асія син Адамант, і Тоон з Ономаєм.
141] Двоє ж лапітів тим часом у мідноголінних ахеїв
142] Запал будили за валом свої кораблі боронити.
143] А як побачили ті, що на вал натискають трояни,
144] Вої ж данайські, волаючи в страху, готові тікати,
145] Кинулись вдвох уперед, щоб почать перед брамою битву,
146] Наче два дикії вепри, що, в горах гарчливу спіткавши
147] Зграю собак і ватагу ловецьку, йдуть сміло назустріч,
148] В різні стрибаючи боки, і валять дерева навколо,
149] Й з коренем їх виривають, і гучно лунає їх іклів
150] Ляскіт страшний, поки духу їм хтось не відніме стрілою.
151] Так же в лапітів на грудях од стріл, що у них попадали,
152] Ляскала мідь блискотлива. Проте вони бились завзято,
153] На вояків угорі й на свою покладаючись силу.
154] Зверху-бо вої камінням із веж, побудованих міцно,
155] Кидали вниз, себе захищаючи, й власні намети,
156] І кораблі бистрохідні. Як в час заметілі сніжини
157] З вітром бурхливим, що гонить над обрієм хмари похмурі,
158] Сиплються густо на землю, усіх годувальницю щедру, —
159] Так же і стріли, й списи із рук і троян, і ахеїв
160] Густо летіли навкруг. Від ударів каміння важкого
161] Глухо шоломи гули і щити брязкотіли горбаті.
162] Голосно скрикнув з досади, по стегнах долоньми ударив
163] Асій тоді, Гіртакід, і, скипівши обуренням, мовив:

164] "Зевсе, наш батьку, чого це так дуже тобі заманулось
165] Нас обдурити? Я й не гадав, що хоробрі ахеї
166] Встоять під натиском нашої сили і рук нездоланних!
167] Наче ті оси станом гнучким чи ті бджоли рухливі,
168] Що при дорозі в скалі кам'яній собі гнізда будують
169] І не бажають осель у щілинах порожніми кинуть,
170] А від мисливих мужів захищають діток своїх сміло, —
171] Так же і ці не бажають, хоч їх всього двоє, від брами
172] Зрушити, поки поб'ють ворогів чи самі там поляжуть!"

173] Мовив він так, але Зевсові серця не зміг зворушити:
174] Волив-бо дух громовладця лиш Гектору славу надати.

175] Інші бійці перед брамами іншими билися боєм.
176] Та неможливо, як бог це зумів би, про все розказати.
177] Бій кам'яний бушував круг укріплень, неначе вогнисте
178] Полум'я. Хоч і у скруті страшній, боронитись аргеї
179] Мусили біля своїх кораблів. І смутилися духом
180] Вічні боги, що досі у битві сприяли данаям.
181] Бились завзято й лапіти тоді й ворогів побивали.
182] От Перітоя відважного син Поліпет премогутній
183] Списом поранив Даманта, шолом міднощокий пройнявши.
184] Мідь шишакова не стримала того удару, крізь череп
185] Вістря пройшло мідяне, і мозок всередині з кров'ю
186] Перемішало Дамантові, й запал його зупинило.
187] Потім він зброю здійняв бойову із Пілона й Ормена.
188] А Леонтей тоді, парость Ареєва, вбив Гіппомаха,
189] Що Антімахів був син, — йому в пояс він спитсм утрапив.
190] А після того відгострений вихопив меч свій із піхов,
191] Кинувсь крізь натовп густий і першого вбив Антіфата
192] У рукопашнім бою. І навзнак той гримнувсь об землю.
193] А після того іще і Менона, й Ямена, й Ореста —
194] Збив він одного за одним на землю, усіх годівницю.

195] В час той, як зброю блискучу знімали вони із убитих,
196] Полідамант тоді й Гектор з юнацьким загоном відважним,
197] Більшим і дужчим за інші усі, пломеніли бажанням
198] Вал зруйнувати й ахейські вогнем кораблі попалити.
199] Та завагались вони, перед ровом широким спинившись.
200] Мали той рів перейти вже, як раптом ліворуч над військом
201] Птах із'явився, орел, що високо в небі ширяє, —
202] В пазурах ніс він потвору скривавлену, — змій величезний
203] Був ще живий і звивався, готовий з ним битись і далі.
204] Спритно зігнувшись, орла, що тримав його міцно, він раптом
205] В груди вкусив біля шиї, і той від нестерпного болю
206] Кинув на землю його, між троянського війська вронивши,
207] Сам же із клекотом дужим за вітру диханням полинув.
208] Серцем жахнулись трояни, у корчах побачивши змія

209] Перед собою — знамення егідодержавного Зевса.
210] Полідамант підійшов до хороброго Гектора й мовив:

211] "Гекторе, лаєш ти завжди мене, хоч на зборах я навіть
212] Мовив би й слушно. Вважаєш, ніхто із простого народу
213] Ані у раді, ані на війні аж ніяк не повинен
214] В чомусь перечить тобі, твою лише множити владу!
215] Але й тепер я скажу те, що слушним мені видається.
216] Далі не йдімо перед човнами з данаями битись.
217] Ось що, гадаю я, статись повинно, якщо над троянським
218] Військом, що мало вже рів переходити, справді ліворуч
219] Птах із'явився, орел, який високо в небі ширяє, —
220] В пазурах ніс він потвору скривавлену, — змій величезний
221] Був ще живий. Та орел упустив його, милого дому
222] Не досягнувши, й не встиг своїм дітям оддати в поживу.
223] Так же і ми, коли навіть і браму, і мури ахейські
224] Натиском дужим зруйнуємо вщент, і відступлять ахеї,
225] Все ж не повернемось тою ж дорогою, в тому ж порядку,
226] А багатьох за собою покинем троян, що ахеї
227] Гострою міддю поб'ють, кораблі захищаючи власні.
228] Так нам усе й ворожбит пояснив би, що тямить душею
229] Смисл божественних знамень, і йому повірили б люди".

230] Скоса поглянувши, Гектор сказав йому шоломосяйний:

231] "Полідаманте, не дуже ти мовив мені до вподоби!
232] Міг би і краще за це ти інше придумати слово.
233] А як і справді оте, що я чув, ти свідомо промовив,
234] То, очевидно, у тебе і розум боги відібрали!
235] Радиш забути мені громоносного Зевса веління
236] Ті, що здійснити він сам обіцяв, головою кивнувши;
237] А замість того порадив ти вірити ширококрилим
238] Птахам, — на них я не знаюсь, і зовсім мене не тривожить,
239] Чи полетять вони вправо, де сонце з-за обрію сходить,
240] Чи подадуться ліворуч, де заходу морок темніє.
241] Будьмо ж слухняні одній лише волі великого Зевса:
242] Смертних-бо всіх і безсмертних у владі своїй він тримає.
243] В нас-бо найкраще знамення одне — захищати вітчизну.
244] Але чого ти злякався війни й бойового завзяття?
245] Навіть якби у бою до єдиного всі полягли ми
246] Перед човнами аргеїв, тобі не грозила б загибель, —
247] В серці ж ні стійкості в тебе нема, ні вогню бойового.
248] А як від бою ухилишся ти, або іншого мужа
249] Словом намовиш улесливим з грізної битви тікати,
250] Спис мій одразу тебе і життя, і дихання позбавить".

251] Мовивши це, він подався вперед, а за ним поспішили
252] З криком шаленим трояни. Тим часом і Зевс громовладний
253] З пагір ідейських послав із вітром поривчастим бурю
254] Й запорошив кораблі усі пилом. Тоді він ахеям
255] Розум затьмарив, троянам готуючи й Гектору славу.
256] Зевса знаменню і власній довірившись силі, трояни
257] Мурів ахейських величну твердиню звалить намагались,
258] Виступи веж руйнували, крушили зубчаті бійниці,
259] Стали підоймами палі розхитувать ті, що ахеї
260] Глибоко в землю забили, — найперші підвалини вежам.
261] їх вивертали вони, сподіваючись мури ахейські
262] Геть розвалить. Та данаї ні кроку не сходили з місця.
263] Загородивши щитами з бичачої шкіри бійниці,
264] По ворогах, що на вал налягли, вони били нещадно.

265] Двоє Еантів тим часом, проходячи всюди по вежах,
266] Духу бійцям додавали й відвагу будили ахеям.
267] Лагідним словом одних, а інших жорстким бадьорили,
268] Лиш помічали, що бою завзятого хтось уникає:

269] "Друзі! Чи хто видатніший з аргейських мужів, чи середній,
270] Чи навіть слабший від інших, — не всі-бо однакові люди
271] В битві бувають, — нині для кожного знайдеться діло!
272] Це ви знаєте добре й самі. Хай ніхто не посміє
273] До кораблів повертати назад, оцей заклик почувши!
274] Сміло рушайте вперед, один в однім підтримуйте мужність!
275] Хай допоможе вам Зевс-олімпієць, що блискавки мече,
276] Приступ ворожий відбить і троян в Іліон одігнати!"

277] Так гукали вони, спонукаючи битись ахеїв.
278] Наче зимового дня сніжини посиплються густо
279] В час заметілі, коли посилає нам Зевс велемудрий
280] Сніг той, щоб стріли своєї могутності людям явити.
281] Вітри приспавши, сніжить безнастанно, аж поки покриє
282] Гір верховини високі, і скель гостроверхе бескеття,
283] Луки на лотос багаті, і людські поля плодоносні,
284] І узбережжя устеле, і сивого моря затоки;
285] Хвиля лише, набігаючи, сніг поглинає, все інше
286] Білою вкрите габою, що Зевс хуртовинням навіє.
287] Так безнастанно й каміння з обох боків сипалось густо —
288] То на троян, а то від троян на загони ахейські
289] Градом летіло каміння, аж гуркіт лунав понад валом.

290] Та не змогли б ні трояни тоді, ні осяйливий Гектор
291] Брами у мурі зламать чи великі запори, аж поки
292] Не спрямував на аргеїв сина свого Сарпедона
293] Зевс велемудрий, як лева того на волів круторогих.
294] Виставив той уперед свій щит, звідусюди округлий,
295] Кутий із міді, карбований, — гарно скував його вмілий
296] Мідник, зсередини шкури волові приладивши щільно
297] Й дратвою їх золотою по мідному колу прошивши.
298] Щит той піднявши й списами двома потрясаючи грізно,

299] Кинувся так Сарпедон, наче лев, що, зростаючи в горах,
300] М'яса вже довго не їв, і безтрепетний дух його гонить
301] Вдертись до жирних овець через тин, загороджений щільно.
302] Навіть зустрівши мужів-пастухів, що отару овечу
303] З поміччю псів стережуть, озброєні добре списами,
304] Спроби, проте, не зробивши, іти від кошари не хоче,
305] Але, стрибнувши до неї, хапає вівцю або перший
306] Падає сам, уражений списом з правиці міцної.
307] Так же тоді спонукав богорівного дух Сарпедона
308] Рушити сміло на вал і крушити зубчать-бійниці.
309] Зразу ж тоді він Главка гукнув, Гіпполохову парость:

310] "Главку, чому над всіма нас в Лікійському краї шанують
311] Місцем на учтах, і м'ясом найкращим, і келихом повним
312] Люди усі, і на нас, немов на богів, споглядають?
313] Маємо й кращий землі ми наділ понад берегом Ксанту
314] Із виноградником гарним, і ниву, що родить пшеницю.
315] Тим-то нам першими треба стояти тепер у лікійських
316] Лавах і сміливо в розпал гарячого кидатись бою,
317] Щоб говорив про нас кожен з лікіян у кованих латах:
318] "Ні, не без слави у рідній країні лікійській керують
319] Наші державці; їдять недаремно овець вони жирних,
320] Вина медові п'ючи найсолодші, — зате ж бо й велика
321] Доблесть їх, — завжди-бо в перших лікійських рядах вони б'ються".
322] Любий, якби із цієї війни ми цілими вийшли,
323] Стали безсмертні навік і ніколи уже не старілись,
324] То не хотів би я й сам між передніми лавами битись,
325] Не посилав би й тебе я в бої, що мужів прославляють.
326] Та звідусіль незліченні уже обступили нас Кери
327] Смерті, — ані утекти, ні сховатись од них неможливо.
328] Отже, вперед! Чи ми комусь славу здобудем, чи нам він!"

329] Мовив так, і Главк не перечив йому й не протививсь.
330] Рушили прямо вони із лікійським загоном численним.
331] Жахом охоплений був Менестей тоді, син Петеоя, —
332] Прямо на нього до вежі ішли і несли вони лихо.
333] Він озирнувся по вежах ахейських навкруг, чи не видно
334] Близько вождів, щоб нещастя від друзів його відвернути.
335] Ось він Еантів побачив обох, у війні ненаситних,
336] З ними стояв іще й Тевкр, що тільки-но з свого намету
337] Вийшов. Але Менестея, хоч був недалеко, не чули —
338] Так гуркотіло навкруг, аж сягаючи неба самого,
339] Від брязкотіння великих щитів, конегривих шоломів
340] 1 Та від розбиваних брам, що замикані міцно стояли, —
341] їх зруйнувать намагались трояни, щоб далі пробитись.
342] Зразу ж Тоота-окличника шле він тоді до Еантів:

343] "Швидше біжи та Еанта поклич, богосвітлий Тооте,

344] А коли можна, обох, — отак воно буде найкраще,
345] Нас-бо чекає усіх велика біда незабаром:
346] Напосідають на нас лікійські вожді, що й раніше
347] Несамовите завзяття в жорстоких боях виявляли.
348] Тільки ж коли і там уже скрута в борні виникає,
349] Хай хоч один сюди прийде могутній Еант Теламоній
350] Разом із Тевкром, що луком майстерно своїм володіє".

351] Мовив він так. Не перечив, почувши це слово, окличник,
352] Кинувся бігти уздовж він стіни міднозбройних ахеїв,
353] Перед Бантами став і до них, поспішаючи, мовив:

354] "Вас, Еантів обох, вождів міднозбройних аргеїв,
355] Просить улюблений син Петеоя, годованця Зевса,
356] Стати на поміч, хоч трохи з ним скруту борні розділити
357] І, коли можна, удвох, — отак воно буде найкраще,
358] Там-бо чекає усіх велика біда незабаром:
359] Напосідають на них лікійські вожді, що й раніше
360] Несамовите завзяття в жорстоких боях виявляли.
361] Тільки ж коли тут уже скрута в борні виникає,
362] Хай хоч один туди прийде могутній Еант Теламоній
363] Разом із Тевкром, що луком майстерно своїм володіє".

364] Мовив він так. Не перечив великий Еант Теламоній,
365] Зразу ж до сина Ойлея він слово промовив крилате:

366] "Вдвох з Лікомедом могутнім, Еанте, ви тут залишайтесь
367] Дух кріпити данаям, щоб мужньо у битві тримались.
368] Я ж поспішаю туди й там стану негайно до бою.
369] Зразу ж вернуся назад, їм поміч належну подавши".

370] Мовив це слово й пішов великий Еант Теламоній,
371] Разом з Бантом подався і Тевкр, його брат одноотчий.
372] Тевкрові вслід Пандіон ніс вигнутий лук з тятивою.
373] От вони вежі дійшли Менестея, відважного духом,
374] Попід стіною йдучи, і воїв знайшли вони в скруті.
375] Наче той темний борвій, налетіли на вежу й бійниці
376] Дужі й хоробрі лікіян вожді і порадники війська.
377] Враз супротивні зіткнулися лави, аж все загуділо.

378] Перший Еант Теламоній друга убив Сарпедона,
379] Духом відважного мужа Епікла, його він ударив
380] Мармуру гострим уламком великим, що з краю за муром
381] Біля бійниці лежав на камінні. Його лиш обіруч
382] Ледве б утримати міг чоловік у квітучому віці
383] З люду сучасного. Той же підняв його високо й кинув
384] І розтрощив на Епіклі шолом з чотирма гребенями
385] Й череп йому роздробив. Той, наче плавець, що пірнає,
386] З вежі високої впав, і дух його кості покинув.
387] Тевкр же могутнього Главка, що паростю був Гіпполоха,
388] Руку оголену вгледівши, гострою вразив стрілою

389] З вежі стрімкої, як ліз той на неї, і вивів із битви.
390] Главк же стрибнув із стіни непомітно, щоб хто із ахеїв
391] Рани його не побачив і цим не почав вихвалятись.
392] Смуток обняв Сарпедона, коли він помітив, що з битви
393] Главк одійшов. Та він бойового не втратив завзяття.
394] І в Тесторіда Алкмаона списа свого устромивши,
395] Вихопив зразу його, і той, повалившись за списом,
396] Навзнак упав, аж озброєння мідне на нім забряжчало.
397] А Сарпедон, за бійницю рукою вхопившись міцною,
398] Шарпнув, і вся із зубцями вона обломилась, і зверху
399] Мур оголився, й відкрилась для ворога путь широченна.

400] Кинулись разом на нього Еант Теламоній із Тевкром.
401] Тевкр тоді в ремінь блискучий уцілив йому, що на грудях
402] Щит велетенський тримав. Та Зевс од своєї дитини
403] Смерть одвернув, — загинуть не дав йому перед човнами.
404] Скочив до нього Еант і в щит той ударив, та списом
405] Наскрізь його не пробив, лише наступ ворожий притримав.
406] Цей од бійниці подався на крок, але зовсім із битви
407] Не відступив, — іще сподівався він славу здобути
408] І, обернувшись назад, до лікіян гукав богорівних:

409] "Вої лікійські, невже бойовий занепав у вас запал?
410] Важко самому мені, хоч який би не був я могутній,
411] Мур зруйнувати і до кораблів простелити дорогу.
412] Нумо вперед! Що буде нас більш, діло краще ітиме!"

413] Мовив він так, і вони, владаревим налякані криком,
414] За владарем і порадником рушили в битву завзяту.
415] З другого боку й аргеї свої укріпили фаланги,
416] Муром прикрившись. І діло між них розгорілось велике.
417] Бо не могли ні могутні лікіяни так у данаїв
418] Мур зруйнувати, щоб до кораблів простелити дорогу,
419] Ані лікіян тоді не могли списоборці данаї
420] Геть одігнати од муру, якого вже ті досягнули.
421] Так наче двоє мужів, зустрівшись на нивах суміжних,
422] З мірою кожен в руці, про межу сперечаються спільну,
423] Про щонайменший окраєць, щоб поля однаково мати, —
424] Так ворогів лиш зубці на бійницях ділили, й над муром
425] Ті один одному перед грудьми шкіряні розбивали
426] Круглі великі щити і маленькі щитки легкокрилі.
427] Тіло було багатьом нещадною вражене міддю, —
428] В спину бійцям, хто до ворога був обернувсь непокритим
429] Тилом, а іншим — крізь їхні щити попробивані — в груди.

430] Мури й бійниці зубчаті були обагрянені кров'ю
431] Воїв з обох ворогуючих станів — троян і ахеїв.
432] Не спромоглися трояни, проте, одігнати ахеїв,
433] Рівно стояли-бо, як вагівниця у чесної прялі:

434] Гирі і вовну на шальки поклавши, вона їх рівняє
435] Й пильно виважує, щоб для дітей заробить на прожиток.
436] Так врівноважені бій і війна були, доки могутній
437] Зевс не послав тоді Гектору, синові старця Пріама,
438] Вищої слави, — він перший крізь вал прорвався ахейський.
439] Тож заволав на весь голос, щоб всім було чути троянам:

440] "Нумо, трояни комонні! Розвалюйте вал ви аргейський
441] І пломенистим вогнем нещадно паліть кораблі їх!"

442] Мовив він так, осміляючи, й всі, його голос почувши,
443] Рушили разом юрбою до валу й на верх узялися,
444] Гострі піднявши списи, до зубчатих бійниць видиратись.
445] Гектор же камінь великий схопив, що лежав біля брами,
446] Й легко поніс його, — знизу широкий, загострений зверху
447] Був він. Підняти той камінь з землі і на повіз покласти
448] Не спромоглися б і двоє найдужчих мужів із народу,
449] З люду сучасного. Він же й один без труда потрясав ним;
450] Камінь легким-бо для нього зробив сам Кронід велемудрий.
451] Наче пастух, що несе без зусилля бараняче руно,
452] Взявши одною рукою, й ваги його зовсім не чує, —
453] Так же і Гектор підняв і до брами поніс оту брилу.
454] Брама висока й двійчата була, і стулки у неї
455] Щільно були припасовані,.й кованих засувів двоє,
456] Й довга запора одна зачиняли зсередини браму.
457] Ставши навпроти, напружився й кинув він камінь той прямо,
458] Міцно розставивши ноги, щоб сили удар не утратив.
459] З гнізд він обабіч зірвав бігуни, і в середину камінь
460] Хряснув важким тягарем. Затріщала страшенно вся брама,
461] Засуви вже не тримали, й навкруг розлетілися стулки,
462] Каменем зламані. В отвір той кинувсь осяйливий Гектор,
463] Схожий до бистрої ночі; жахливою сяяв він міддю,
464] Що був озброєний нею; до того ж тримав у руках він
465] Двоє списів. Ніхто, крім богів, його стрівши, не міг би
466] Стримать, як вбіг він у браму. Палали вогнем його очі.
467] Він повернувсь до троян, закликаючи гурт весь на мури
468] Лізти навалою, й радо наказу послухали вої.
469] Зразу ж одні з них полізли на мур, а інші у браму
470] Ринули буйним потоком. І стали данаї тікати
471] До кораблів глибодонних, і гамір лунав безугавний.

ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА
БІЙ БІЛЯ КОРАБЛІВ

1] Зевс, допустивши троян і Гектора близько до суден,
2] Там же і злигоднів їм, і труднощів безперестанних
3] Дав їм зазнати, а сам повертає ясні свої очі
4] У далину, споглядаючи землі фракіян комонних,
5] Місян, кулачних бійців, гіппемолгів, які з-під кобили
6] П'ють молоко, ще й абіян, людей справедливістю славних.
7] Трою ж уже помічать перестали ясні його очі.
8] Не сподівався-бо серцем своїм, щоб хтось із безсмертних
9] Вийшов троянам іще допомогу подать чи данаям.

10] Та не сліпий спостерігач — могутній землі потрясатель.
11] З подивом він на війну поглядав і на січу криваву
12] Із верховини найвищої лісом укритого Сама
13] В горах фракійських; виднілась відтіль перед ним уся їда,
14] Видно й Пріамове місто було, і човни всі ахейські.
15] Вийшовши з моря, сидів він там, повен жалю до ахеїв,
16] Що їх тіснили трояни, і гнівався дуже на Зевса.

17] Раптом устав і пішов із скелястої він верховини
18] Кроком швидким. І ліси навкруги, і високії гори
19] Під Посейдона важкою ходою усі затремтіли.
20] Тричі ступив він і, з кроком четвертим мети досягнувши,
21] В Еги ввійшов, де в глибинах затоки стояла славетна,
22] З золота вся, осяйна, його вічно нетлінна оселя.
23] В дім увійшовши, запріг в колісницю він міднокопитих
24] Коней своїх бистролетних, що гриви у них золотії,
25] В золото й сам одягнув своє тіло, майстерно обшитий
26] Золотом взяв свій батіг і, ставши в ясну колісницю,
27] Коней по хвилях погнав. І заграли морськії страхіття,
28] Виплили з лігвищ усюди, свого владаря упізнавши.

29] Радісно хвилі під ним розступились. А коні так швидко
30] Мчали по морю, що мідної осі й вода не кропила.
31] До кораблів до ахейських учвал понесли його коні.

32] Є у глибокому глибі морському печера велика
33] Між островами Тенедом та Імбром суворо-скелястим.
34] Стримав там коней своїх Посейдон, землі потрясатель,
35] Випрягши їх з колісниці, божистого дав їм оброку
36] їсти й на бистрії ноги їм пута наклав золотії, —
37] Що ні порвать, ні розбити, — щоб, стоячи тут же, на місці,
38] Ждали державця, а сам подався до стану ахеїв.

39] Вої ж троянські навально, як полум'я буйне, як буря,
40] Ректору вслід, Пріамідові, рушили всі з безустанним
41] Криком і шумом шаленим у певній надії ахейські
42] Взять кораблі й до ноги перебить оборонців хоробрих.
43] Та Посейдон-земледержець, могутній землі потрясатель,
44] Вийшовши з хлані морської, бадьорість підносив аргеям;
45] Постать Калхаса прибравши і голос його неослабний,
46] Передусім він Еантів гукнув і без того хоробрих:

47] "Ви лише двоє, Еанти, врятуєте військо ахеїв,
48] Не про страхітливу втечу, про міць пам'ятаючи власну.
49] В іншому місці в бою троянських я рук не боявся б
50] Непереборних, хоч юрми їх мур перейшли наш великий,
51] Всіх-бо їх зараз зупинять красивоголінні ахеї.
52] Але страшенно боюсь, щоб не скоїлось з нами нещастя
53] Там, де подібний до полум'я, провід веде навіжений
54] Ректор, тим гордо-пишний, що син він"могутнього Зевса.
55] Хай же на серце і вам покладе із безсмертних хто-небудь
56] Твердо стояти самим і інших в бою укріпляти.
57] Від кораблів бистрохідних його, войовничого, швидко
58] Ви відігнали б, хоч би й бадьорив його сам олімпієць".

59] Мовивши так, земледержець, могутній землі потрясатель,
60] Берлом ударив обох і надав їм потужної сили,
61] Й стали гнучкі в них суглоби, невтомливі руки та ноги.
62] Сам же, немов бистрокрилий той яструб, що, знявшись з високих
63] Скель, лише козам доступних, на крилах повисне в повітрі,
64] Щоб у погоні за птахом якимсь на долину упасти, —
65] Так Посейдон відлетів од них швидко, землі потрясатель.
66] Бистрий Еант, син Ойлеїв, тоді упізнав його перший
67] І до Еанта звернувся, що був Теламонові сином:

68] "Мабуть, Еанте, це хтось із богів, що живуть на Олімпі,
69] Постать прибрав віщуна й при човнах нам наказує битись, —
70] Не боговіщий Калхас, що з пташиного льоту віщує.
71] З руху гомілок його, по слідах його ніг я іззаду
72] Легко впізнав, хто відходить, — неважко богів упізнати.
73] В грудях-бо любих у мене також стрепенулося серце,

74] Більш ніж коли воювать воно й з ворогом битися прагне.
75] Ноги і руки над ними бажанням до бою палають".

76] Відповідаючи, так йому мовив Еант Теламоній:

77] "В мене так само до списа жагою тремтять уже руки
78] Непереборні, і сила зростає, і ноги на місці
79] Встоять не можуть. Хоч би й сам на сам я битись готовий
80] З Гектором, сином Пріама, що прагне до бою шалено".

81] Так один з одним тоді розмовляли вони між собою,
82] Раді сназі бойовій, що бог поклав їм на серце.
83] А земледержець тим часом бадьорість будив у ахеїв,
84] Що спочивали позаду біля кораблів своїх бистрих.
85] Зовсім охляли в них любі тіла від тяжкої утоми.
86] Смуток жахний їм серця огорнув, як троян вони вздріли,
87] Що звідусіль через мур їх великий прорвались юрбою.
88] Це споглядаючи, сльози вони із-під брів проливали,
89] Не сподівались-бо лиха уникнуть. Але земледержець,
90] Легко в їх лави ввійшовши, зміцнив їх в могутні фаланги.
91] Перших він Тевкра й Леїта закликав, до них підійшовши,
92] Потім бійця Пенелея, за ним Деїпіра, й Тоанта,
93] Ще й Меріона гукнув з Антілохом, закличників бою.
94] їх підбиваючи в січу, він слово їм мовив крилате:

95] "Сором вам, молодь аргейська! А я сподіваюся, що, взявши
96] Участь в бою, ви нашим дасте кораблям порятунок!
97] А якщо будете ви небезпеки війни уникати,
98] То настає, видно, день, коли від троян ми загинем!
99] Горе нам! Диво велике на власні побачив я очі,
100] Диво страшне, що, гадав я, повіки йому не здійснитись.
101] До кораблів наших ринуть трояни, які ще недавно,
102] Наче ті лані були полохливі, що бродять по лісі,
103] Кволі, безпомічні зовсім, себе захистить неспроможні,
104] Здатні в поживу лише леопардам, вовкам та шакалам.
105] Досі й трояни не важились стать проти сили ахеїв,
106] Проти могутності рук їх вони виступати не сміли.
107] Нині ж від міста далеко, біля кораблів, вони б'ються
108] Тільки з провини вождя і недбалості вашого війська, —
109] Гнівне на нього, воно кораблів своїх бистрих не хоче
110] Оборонять і воїв дає біля них убивати.
111] Але хоча таки справді провинний у лихові всьому
112] Є лиш Атрід, герой Агамемнон широкодержавний,
113] Що бистроногого сина Пелея так тяжко зневажив, —
114] Нам через це ухилятись від бою ніяк не годиться!
115] Отже, поправмось мерщій! Виправні серця благородних.
116] Дуже негарно-бо вам забувать войовничу відвагу,
117] Найсміливішим з ахейського війська! Не сперечався б
118] З мужем я тим, що з кривавого поля війни утікає

119] Із боягузтва. На вас же я цілим обурений серцем.
120] Ох і ледачі! Ще й гіршого ви тут наробите лиха
121] Через недбалість свою і на себе накличете, певно,
122] Сором і осуд людський! Починається битва велика!
123] Біля самих кораблів гучномовний вже Гектор воює
124] Дужий, він браму розбив і зірвав з неї засув великий!"

125] Так підмовляючи, дух земледержець підносив ахеям.
126] Біля Бантів обох тоді стали збиратись фаланги
127] Дужі, що ані Арей їм нічим би не міг докорити,
128] Ані Афіна, що кличе до бою. Добірні, найкращі
129] Воїни тут на троян і божистого Гектора ждали —
130] Спис біля списа, щиток при щитку нерозривно зімкнуті,
131] Щит до щита, шолом до шолома й до воїна воїн.
132] Гребені тих конегривих шоломів стикались при кожнім
133] Русі, так щільно один біля одного вої стояли.
134] Грізно щетинились гострі списи у долонях відважних
135] Воїв, — вони уперед поривалися, прагнучи бою.

136] Лавами йшли і трояни. Сам Гектор їх вів за собою, —
137] Рвавсь уперед він,, як камінь округлий, що з дикої скелі
138] Хвилі напором у повінь ріка його скинула врешті,
139] Виром бурхливим підмивши основи жахливої скелі.
140] Котиться він, ще й підскакує, й лунко тріщить по дорозі
141] Праліс густий, а він далі летить, не спиняючись, поки
142] Аж до рівнини сягне і не котиться більш мимоволі.
143] Так же і Гектор — спочатку грозив, що до самого моря
144] Легко він шлях прокладе крізь човни і намети ахейські,
145] Всіх побиваючи; а, на густі наштовхнувшись фаланги,
146] Мусив спинитись. Назустріч-бо вийшли синове ахейські,
147] Вдарили вістрями грізних мечів і списів двоєгострих
148] І відігнали його, й похитнувсь він, і став одступати.
149] Голосно крикнув тоді, щоб навкруг його чули трояни:

150] "Трої сини, і лінійці, й дарданські бійці рукопашні,
151] Стійте усі! Не надовго мене зупинили ахеї,
152] Хоч і зімкнулись у лави вони, наче мур, непохитні,
153] Та перед списом моїм, сподіваюсь, відступлять, як справді
154] Бог верховний веде мене, Гери муж громоносний".

155] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття.
156] Вийшов тоді наперед Деїфоб, гордовитий Пріамів
157] Син, перед себе тримаючи щит, звідусіль рівнобокий;
158] Кроком легким він ішов, тим щитом прикриваючи тіло.
159] В нього тоді Меріон вже націлився списом блискучим,
160] Кинув, але промахнувсь і попав йому в щит рівнобокий,
161] Шитий із шкір; але не пробив — ще раніше зламалось
162] Вістря на ратищі довгого списа. Злякавшися лету
163] Списа шаленого, в бік одвернув Деїфоб свій обшитий

164] Шкірою щит. Меріон же назад повернувся у лави
165] Товаришів, роздратований страшно на те і на друге —
166] Що й перемоги позбувсь, і зламав свого списа міцного.
167] До кораблів він подався тоді і наметів ахейських
168] Списа великого взять, що лишився у нього в наметі.
169] Битва тим часом тривала, і гомін лунав неугасний.
170] Тевкр Теламоній відважного перший убив списоборця
171] Імбрія, Ментора сина, на коні багатого мужа.
172] Жив у Педеоні він до приходу загонів ахейських
173] З Медесікастою в шлюбі, бічною Пріама дочкою.
174] А як данаї до Трої прийшли в кораблях крутобоких,
175] До Іліона прибув він, але від троян відрізнявся.
176] Жив у Пріама, тримав його той як власного сина.
177] Син Теламона під вухо його своїм списом довженним
178] Ранив і вихопив списа назад. Той упав, наче ясен,
179] Що на вершині гори височів, звідусюди помітний,
180] Міддю ж підрубаний, свіже схилив до землі своє листя, —
181] Так він упав — і брязнула зброя, що сяяла міддю.
182] Кинувся Тевкр уперед, щоб озброєння з Імбрія зняти.
183] Гектор же кинувсь до нього й націлився списом блискучим.
184] Той це помітив і ледве од мідного встиг ухилитись
185] Списа. І в груди уп'явсь Амфімахові, сину Ктеата
186] Акторіона, той спис, коли він на битву виходив.
187] Тяжко він гримнув об землю, аж зброя на нім забряжчала.
188] Гектор же кинувся знов — в Амфімаха, великого духом,
189] Зняти шолом з голови, до скронь його щільно прилеглий.
190] Кинув тієї ж хвилини Еант своїм списом блискучим
191] В Гектора, тіла ж його не торкнув він: грозливою міддю
192] Все воно вкрите було. Посередині в щит він ударив,
193] І Пріаміда так сильно штовхнув, що той мусив вернутись,
194] Трупи обидва лишивши, щоб їх волочили ахеї.
195] А Амфімаха взяли Менестей богосвітлий і Стіхій,
196] Воїв афінських вожді, й понесли до загонів ахейських,
197] Імбрія ж — двоє Бантів, завзяття взірці бойового,
198] Наче два леви козу із-під варти собак гостроіклих
199] Викравши, разом несуть, крізь густі пробираючись хащі
200] Й високо в пащах свою над землею тримаючи здобич,
201] Так же й Еанти озброєні, високо трупа піднявши,
202] Лати із нього знімали. З маху від ніжної шиї
203] Голову в гніві за смерть Амфімаха відсік син Ойлеїв
204] Й, мов кругляка, до троян через юрми густі перекинув.
205] Гектору прямо до ніг крізь пилюку вона покотилась.
206] Гнівом у серці своїм запалав Посейдон за онука,
207] За Амфімаха, що смертю поліг у січі жорстокій.
208] До кораблів він подався тоді і наметів ахейських

209] Дух піднімати в данаїв, троянам готуючи лихо.
210] Ідоменей по дорозі зустрівсь йому, списник славетний.
211] Йшов од товариша він, який перед тим незадовго
212] З бою вернувсь, у коліно поранений гострою міддю, —
213] Винесли друзі із битви його. Лікарям його здавши,
214] Він до намету пішов, вернутись бажаючи швидше
215] В бій. До нього звернувся тоді земледержець могутній,
216] Голос прибравши Тоанта, який Адремона був сином, —
217] Що в Калідоні високім владарив і в цілім Плевроні
218] Над етолійцями, й люди, як бога, його шанували:'

219] "Ідоменею мій, крітян пораднику, де ж ті погрози
220] Ділись, що Трої синам колись так грозили ахеї?"

221] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:

222] "О Тоанте, ніхто із ахеїв, наскільки я знаю,
223] В цьому не винен: усі-бо ми стійко уміємо битись,
224] Ні малодушним ніхто не охоплений ляком, ні з бою
225] Досі ніхто не тікав боягузливо. Мабуть, Кроніду
226] Вельмимогутньому так до вподоби припало — безславну
227] Згубу далеко від Аргоса людям наслати ахейським.
228] Але, Тоанте, і сам ти був досі душею завзятий,
229] Вмів підбадьорити й іншого ти, занепалого духом,
230] Не підступайся тепер, клич кожного мужа з собою".

231] В відповідь так Посейдон йому мовив, землі потрясатель:

232] "Ідоменею, хай муж той додому уже не поверне
233] З Трої, хай краще забавою стане собакам той воїн,
234] Що утікати б сьогодні із поля посмів бойового!
235] Ну-бо до зброї, й зі мною ходімо! Пора вже до бою
236] Нам поспішать! Хоч і двоє нас, будемо й ми чимсь корисні!
237] Навіть і кволії люди, з'єднавшися, Здатні на доблесть,
238] Ми ж таки можемо вдвох і з сильнішими стати до бою".

239] Мовив це бог і знов до людської борні повернувся.
240] Ідоменей же подавсь до напнутого гарно намету,
241] Лати красиві на тіло надів і, вхопивши два списи,
242] Кинувсь з намету, подібний на блискавку ту, що Кроніон,
243] Взявши в долоню свою, з світлосяйного кинув Олімпу —
244] Людям знамення, — й сліпучим вона все освітлює сяйвом.
245] Так у героя, що біг, мідні лати на грудях блищали.
246] Неподалік од намету Молід Меріон йому стрівся,
247] Славний супутник його, — приходив він мідного списа
248] Взяти. До нього звернулася Ідоменеєва сила:

249] "Як це ти тут, Меріоне, товаришу мій прудконогий,
250] Нащо війну ти покинув і січі кривавої поле?
251] Чи не поранений ти, і стріли тебе зморює вістря?
252] Чи ти із вістю по мене прийшов? Та я й сам не збираюсь
253] Тут, у наметі, сидіти, а йду до кривавого бою".

254] В відповідь так Меріон до нього розсудливий мовив:
255] "Ідоменею мій, крітян пораднику мідянозбройних!
256] Йшов я гострого списа, якщо він лишивсь у наметі,
257] Взяти. Той, що був досі у мене, в бою поламав я,
258] В щит Деїфоба ударивши, високодумного мужа".

259] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:
260] "Знайдеш списів, як схочеш, не тільки один, а двадцять,
261] Поряд в наметі стоять при стіні вони ясноблискучій,
262] В Трої з побитих я їх познімав, не вважаю-бо гідним,
263] Стоячи здалеку десь, із мужами ворожими битись.
264] Тим-то списів і горбатих щитів є у мене багато,
265] Панцирів, сяючих ясно, та ще й конегривих шоломів".
266] В відповідь так Меріон до нього розсудливий мовив:
267] "В мене самого в наметі, та ще й в кораблі моїм чорнім
268] Здобичі досить троянської, йти лиш по неї не близько.
269] Правду сказати, і я не забув ще про доблесть воєнну:
270] В перших-бо лавах на січу, де слави мужі набувають,
271] Й я виступаю, як тільки-но звада воєнна почнеться.
272] Може, кому невідомо з ахейських мужів міднозбройних,
273] Як я тримався в бою, а ти ж мене, думаю, знаєш".

274] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:
275] "Знаю я доблесть твою! Навіщо про це й говорити?
276] Хай би нас, найсміливіших, біля кораблів тут послали
277] В засідку, в ній-бо найкраще мужів виявляється доблесть,
278] І боягуза і мужню людину тут легко пізнати.
279] Тож боязкий всечасно міняється весь на обличчі,
280] Всидіть спокійно йому не дає його дух полохливий,
281] То на одну він, а то на обидві ноги присідає,
282] В грудях його боязливих страшенно колотиться серце,
283] Смерті одної він жде й цокотить мимоволі зубами.
284] Мужній в обличчі не міниться, трепет його малодушний
285] Не обнімає, хоч би він у засідку вперше виходив,
286] Просить лише, щоб у січу жорстоку чимшвидше втрутитись.
287] Не зневажав би ніхто там ні рук, ані сили твоєї.
288] А як в бою ти стрілою чи списом поранений був би,
289] То не в потилицю втрапила б зброя тобі і не в спину,
290] Тільки у груди або у живіт ти удар той прийняв би,
291] Сміло йдучи уперед на розмову із ворогом збройну.
292] Годі, проте, гомоніть нам, як діти оті нерозумні,
293] Стоячи марно, щоб хтось нам ізгорда не став дорікати.
294] Але ходім до намету, міцного там вибереш списа".

295] Так він сказав. Меріон же, на бистрого схожий Арея,
296] Кинувся вмить до намету і взяв собі мідного списа.
297] Ідоменеєві вслід він побіг, пориваючись в битву.
298] Як людовбивця Арей, вирушає до грізного бою

299] Й разом і син його любий, безтрепетний Жах нездоланний,
300] Що й витривалий в боях войовник його серцем жахнеться.
301] Разом збройно летять із Фракії вони на ефірів
302] Чи на флегіян хоробрих, але не зважають на просьби
303] Двох цих сторін, і тільки одній вони славу дарують.
304] Ідоменей з Меріоном, керманичі крітського люду,
305] Кинулись так же у битву в блискучім озброєнні міднім.
306] Перший тоді Меріон таке йому слово промовив:

307] "Де б ти хотів, Девкаліде, із ворогом стати до бою?
308] Де ти, чи з правого вийдеш крила, чи з середини війська,
309] Чи, може, з лівого краю? Ніде-бо як тут, я вважаю,
310] Не потребують так помочі довговолосі ахеї".

311] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:

312] "Інші в нас є, посередині наші човни захищати —
313] Двоє Еантів і Тевкр, найкращий в ахейському стані
314] З лука стрілець, відмінний також і в бою рукопашнім.
315] Можуть жадобу вони вдовольнити неситого в битвах
316] Гектора, сина Пріама, який він не є премогутній.
317] Буде нелегко йому, хоч би й як поривався він битись,
318] Щоб подолати відвагу і силу їх рук незборенних,
319] Нам підпалить кораблі, — хіба громовладний Кроніон
320] Кине палаючу сам головню в кораблі наші бистрі.
321] Та не уступить людині Еант Теламоній великий,
322] Як смертородна вона і годується зерном Деметри,
323] Й міддю її чи камінням можна великим убити.
324] Навіть Ахіллу, мужів переборцю, в бою рукопашнім
325] Він не уступить, дарма що у русі зрівнятись не може.
326] Станьмо ж обидва на лівім крилі, щоб побачити швидше,
327] Хто кому славу придбає, — чи ми кому-небудь, чи нам хтось".

328] Так він сказав. Меріон же, на бистрого схожий Арея,
329] Рушив із місця, й дійшли вони лав, про які говорив той.

330] Ідоменея уздрівши, на полум'я схожого міццю,
331] Разом з супутцем, в озброєнні міднім тонкої роботи,
332] З криком трояни на них усі кинулись натовпом цілим.
333] І заклубочився вир бойовий при кормах корабельних,
334] Мов буревій, що у посвисті буйних вітрів шаленіє
335] В спеку страшну, коли пилом глибоким покрито дороги
336] Й куряви хмари здіймаються вгору від вихорів стрічних, —
337] Так завихрилася й битва між воїв, що прагнули буйно
338] В січі вбивать один одного й гострою нищити міддю.
339] Поле-бо людоубивчого бою наїжилось лісом
340] Довгих списів, що проймають тіла. Засліпилися очі
341] Сяєвом мідних шоломів, яскравих щитів та блискучих
342] Панцирів, ясно начищених лат на могутливих плечах
343] Воїв, що в битву ішли. І лише загартований серцем

344] Не засмутився б, на їх поглядаючи труд, а радів би.

345] Кронові ж дужі сини, своє замишляючи кожен,
346] Вже готували героям мужам жахливі нещастя.
347] Зевс-бо троянам і Ректору волив послати звитягу,
348] Щоб прудконогого вславить Ахілла. Але не бажав він
349] Люд ахейський цілком погубить біля стін Іліона,
350] Тільки Фетіду хотів вшанувать з її сином хоробрим.
351] А Посейдон, між ахеїв проходячи, дух їм підносив,
352] Потай із сивого випливши моря. За них він журився,
353] Доланих військом троянським, і гнівався дуже на Зевса.
354] Хоч і обидва одного були вони племені й роду,
355] Перший, проте, між них Зевс народився і більше міг знати.
356] Саме тому Посейдон ухилявсь помагати одверто
357] Й потай, у постаті людській, підносив їм дух войовничий.
358] Линву війни й ворожнечі для всіх обопільно страшної,
359] Кожен із свого кінця зав'язавши, боги натягали,
360] Линву міцну і тривку, що розслабила многим коліна.

361] Саме тоді данайських загонів вожай напівсивий
362] Ідоменей на троян налетів і нагнав на них жаху.
363] Отріонея убив він, що, в Трою з Кабеса прибувши,
364] Слави воєнної щойно іще сподівався зажити.
365] Прагнув без викупу він найкращу Пріамову доньку,
366] Юну Кассандру, за себе узяти, за те обіцяв він
367] Річ немалу — од Трої ахейських синів одігнати.
368] Згодився старець Пріам, кивком голови обіцявши
369] Доньку за нього віддати, і той у цій бився надії.
370] Щойно він виступив гордо, як списом у нього блискучим
371] Ідоменей, замахнувшись, поцілив. Не стримала мідна
372] Броня удару, і спис посеред живота йому влучив.
373] Тяжко він гримнув об землю, а той, похваляючись, крикнув:

374] "Отріонею, тебе над усіх я вславлятиму смертних,
375] Якщо насправді все зробиш оте, що вчинить похвалявся
376] Ти Дарданіду Пріаму, — то ж він обіцяв тобі доньку.
377] Ми тобі теж обіцяли б таке і дотримали б слова —
378] Видати заміж за тебе найкращу Атрідову доньку,
379] З Аргоса взявши, і вас одружили б, якщо допоможеш
380] Нам Іліон зруйнувати, це густо заселене місто.
381] Йдімо ж зі мною мерщій, укладім при човнах мореплавних
382] Шлюбну угоду. В розмовах про викуп скупими не будем".

383] Мовивши так, за ногу його поволік з бойовища
384] Ідоменей. За вбитого месником виступив Асій,
385] Пішки йдучи перед кіньми, які йому прямо у спину
386] Важко хропли, візничим-товаришем ведені. Прагнув
387] Ідоменея убити, та той ухитривсь його списом
388] Під підборіддя ударить, і мідь пройняла йому горло.

389] Впав він на землю, як падає дуб, чи тополя срібляста,
390] Чи струнковерха сосна, що їх теслі у горах зрубають
391] Гострим своїм топором, готуючи брус корабельний.
392] Так перед кіньми і повозом він лежав, розпростертий,
393] Стогнучи тяжко і землю хапаючи, кров'ю залиту.
394] Та й у візничого розум, що мав він, цілком помутився:
395] Не здогадався-бо коней баских він назад повернути,
396] Рук щоб уникнуть ворожих. Тоді Антілох витривалий
397] В нього загостреним списом поцілив. Не стримала мідна
398] Броня, і спис посеред живота йому влучив.
399] Він захрипів і скотився із повоза, збитого міцно.
400] Нестора духом великого син Антілох його коней
401] Швидко погнав од троян до мідноголінних ахеїв.

402] А Деїфоб у той час, підійшовши до Ідоменея,
403] В смутку за Асія, списом у нього поцілив блискучим.
404] Вчасно помітивши це, ухилився од мідного списа
405] Ідоменей і укрився за щит, на всі боки округлий.
406] Зроблений був він з волової шкіри й блискучої міді,
407] Зшитий майстерно, з двома руків'ями, щоб добре тримати.
408] Весь він зігнувсь під щитом і уник міднокутого списа.
409] Щит загудів лише глухо, зачеплений з самого краю
410] Списом. Але недарма із важкої руки полетів він,
411] Вп'явсь Гіппасідові він Гіпсенору, людей вожаєві,
412] Під передсердя, в печінку і зразу розслабив коліна.
413] Вельми пишаючись цим, Деїфоб тоді голосно крикнув:

414] "Не без відомсти тут Асій лежить. Т"пер, підійшовши
415] Аж дог Аїда, могутнього стража підземної брами,
416] Буде, гадаю, радіти він: дав-бо йому я супутця".

417] Так похвалявся, і прикро од слів його стало аргеям,
418] Та в Антілоха відважного серце найбільш схвилював він.
419] Хоч і в скорботі, той не покинув убитого друга,
420] Але підбіг і щитом прикрив холодіюче тіло.
421] І, під померлим зігнувшися, двоє близьких його друзів,
422] Ехіїв син Мекістей і Аластор із ним богосвітлий,
423] До кораблів крутобоких несли його, стогнучи тужно.

424] Ідоменей же на силі не здав і весь час поривався
425] Або когось із троян похмурою ніччюг покрити,
426] Або упасти самому, відбивши біду від ахеїв.
427] Так був подоланий ним Есіета, паросток Зевса,
428] Любий син Алкатой, що Анхісові зятем доводивсь, —
429] Гіпподамею-бо, старшу дочку його, взяв за дружину,
430] В домі ж ізмалку всім серцем любив її батько й поважна
431] Мати. Красою-бо, розумом світлим, умінням в роботі
432] З-поміж ровесниць вона вирізнялась. Тому й за дружину
433] Взяв її найславетніший муж на всю Трою простору.

434] Ідоменея рукою його Посейдон обезсилив,
435] Очі затьмивши ясні і скувавши світлясті суглоби.
436] Ні ухилитися вбік він не встиг, ні назад утікати,
437] А як той стовп непорушний чи дерево високоверхе,
438] Гордо стояв, і прямо у груди його своїм списом
439] Ідоменей влучив, пробивши на них світлосяйний
440] Мідний хітон, що від згуби не раз рятував його тіло.
441] Глухо тепер забряжчав він, загостреним пройнятий списом.
442] Тяжко той гримнув об землю із списом, що вп'явся у серце,
443] Ще трепетало воно, а з ним разом тремтіло^і древко
444] Списа. Та врешті могутній Арей його сили позбавив.

445] Вельми пишаючись, Ідоменей тоді голосно крикнув:

446] "Що ж, Деїфобе, чи можна за гідну відомсту вважати,
447] Трьох за одного поклавши? А ним же ти так похвалявся!
448] Спробуй, нещасний, і сам і вийди назустріч до мене, —
449] Знатимеш добре, який я прийшов до вас, Зевсів нащадок.
450] Першим Міноса-бо Зевс породив, володаря Кріту.
451] Сина Мінос породив — бездоганного Девкаліона,
452] Девкаліон же мене, владаря над численним народом
453] В Кріті просторім. Тепер же сюди я приплив з кораблями
454] Лихо тобі принести, твому батькові й іншим троянам".

455] Так він сказав. Де'їфоб між двох гадок тоді завагався, —
456] Чи відступити й когось із троян собі, духом великих,
457] Взяти товаришем, чи до двобою одному хоч стати.
458] Поміркувавши отак, він визнав тоді за найкраще
459] Кликнуть Енея на поміч. Іззаду стояв той в останніх
460] Лавах. Давно на Пріама він богосвітлого гнівавсь,
461] Доблесний серед мужів, у Пріама не мав він поваги.
462] Близько він став біля нього і слово промовив крилате:

463] "Славний Енею, троянський пораднику, слід захистити
464] Зятя, коли хоч би трохи тебе його лихо турбує.
465] Отже, ходім захистім Алкатоя. Давно колись, ставши
466] Зятем тобі, ще хлоп'ятком виховував він тебе в домі.
467] Ідоменей, уславлений списом, ізняв з нього зброю".

468] Мовивши так, зворушив він Енеєві серце у грудях.
469] Ідоменеєві вийшов назустріч він, прагнучи бою.
470] Ідоменей же його не злякався, як пещений хлопчик,
471] А дожидав, наче вепр той, що, сили власної певен,
472] Жде на ватагу шумливу численних мужів-звіроловів
473] В місці пустинному, в горах, щетиною їжачи спину.
474] Полум'ям блискають очі, погрозливо ляскають гострі
475] Ікла, — готов одігнать він собак і мужів-звіроловів.
476] Так непорушно чекав на відважного в битвах Енея
477] Ідоменей-списоборець і друзів гукав, Аскалафа
478] Та Афарея шукаючи оком, а з ним Деїпіра,

479] Ще й Меріона гукнув з Антілохом, закличників бою.
480] їх підбиваючи в січу, він слово їм мовив крилате:

481] "Друзі, на поміч, сюди! Я один боюся страшенно, —
482] Це прудконогий Еней нападає на мене шалено!
483] Вельми могутній, бо вміє мужів у бою убивати,
484] Юністю ще він цвіте, а сила у ній величезна.
485] Будь ми однолітки — так же, як з ним ми відвагою рівні,
486] Скоро мені він, чи я йому славу приніс би велику".
487] Так він сказав, і овіяні в серці однаковим духом,
488] Лавою стали вони, над плечима щити нахиливши.
489] Товаришів своїх теж почав і Еней закликати,
490] Дивлячись, де Деїфоб, де Паріс, Агенор богосвітлий —
491] Воєначальники війська троянського. Слідом за ними
492] Рушили вої, як вслід баранові з лугів поспішають
493] До водопою овечки, й чабан цілим серцем радіє, —
494] Так і Енеєві радістю повнилось серце у грудях,
495] Бачачи, скільки народу на бій вслід за ним вирушає.
496] Круг Алкатоя списами великими бій врукопашну
497] Розпочали вони, й мідь на могутливих грудях героїв
498] Страшно бряжчала, бійці ж в сум'ятті один з одним шалено
499] Бились. З них два бойовим перевершили інших завзяттям —
500] 1 Ідоменей та Еней, подібні в бою до Арея,
501] Прагли нещадною міддю пройнять один одному тіло.
502] В Ідоменея Еней тоді перший метнув свого списа.
503] Вчасно це вгледівши, встиг той від мідного списа умкнути,
504] Вістря ж загострене, з розмаху вбік пролетівши, у землю
505] Вткнулося, кинуте марно міцною Енея рукою.
506] Ідоменей Еномая в живіт посередині вдарив,
507] Панцир опуклий пробивши, й в утробу пройшла йому мідна
508] Зброя, і впав той у порох, руками хапаючи землю.
509] Ідоменей же з убитого враз довготінного списа
510] Вихопив, та із плечей його гарно оздоблені лати
511] Зняти не встиг: навколо-бо стріли його обсипали.
512] Вже не було у ногах його давньої пружності руху —
513] Бігти за списом або щоб ворожої зброї уникнуть.
514] Міг ще, на місці він стоячи, пагуби день одганяти.
515] З бою ж тікать — не могли уже швидко нести його ноги.
516] Ратищем світлим у нього метнув Деїфоб, коли звільна
517] Став відступать той, бо завжди ненависть він мав проти нього.
518] Схибив і він, проте ратищем тим Аскалаф був убитий,
519] Син Еніалія, — наскрізь плече простромив той могутній
520] Спис, і упав він у порох, руками хапаючи землю.
521] Ще не дізнавсь гучномовний могутній Арей про загибель
522] Сина, що смертю недавно поліг серед січі страшної, —
523] Волею Зевса затриманий, в хмарах сидів золотавих

524] Він на високім Олімпі, де й інші тим часом сиділи
525] Вічні богове, не сміючи в січу страшенну вмішатись.

526] Круг Алкатоя уже розпочавсь тоді бій рукопашний.
527] От Деїфоб з голови Аскалафа зірвав світлосяйний,
528] Мідний шолом. Меріон же, подібний в бою на Арея,
529] Списом йому, налетівши, пройняв передрам'я, й на землю
530] З брязкотом з рук його випав шолом з заборолом дірчастим.
531] А Меріон, налетівши, як яструб, удруге, відразу ж
532] Вихопив із передрам'я бійцевого спис той могутній
533] 1 відступив до загону свого. Політ тоді, рідний
534] Брат Деїфоба, за стан обнявши його обережно,
535] Вивів із згубного бою туди, де на нього чекали
536] Коні баскі, оподаль війни і жорстокої січі,
537] Разом з візничим його при оздобній його колісниці.
538] Прямо до міста його повезли, і від бою страшного
539] Тяжко стогнав він, а з рани свіжої кров струмувала.

540] Так же билися й інші, і гамір зчинився невгасний.
541] На Афарея Еней тоді кинувсь, Калетора сина,
542] Й ратищем гострим пройняв йому горло, як той обернувся.
543] Голову набік схилив він, і щит із шоломом на землю
544] Раптом упали, і смерть душогубна його огорнула.
545] А Антілох, спостерігши, що задом Тоон повернувся,
546] Скочив і, списом ударивши в спину, розсік йому жилу,
547] Що, по хребту пробігаючи, карка самого сягає.
548] Враз розсік він її, і навзнак упав той на землю,
549] В порох, обидві руки до своїх простягаючи друзів.
550] Скочив тоді Антілох і знімати з плечей його зброю
551] Став озираючись. Раптом його оточивши, трояни
552] В щит його били широкий, барвистий, але не здолали
553] Ніжного тіла в бійця Антілоха нещадною міддю
554] Навіть дряпнуть. Посейдон-бо, землі потрясатель, над любим
555] Несторідом чував і від стріл боронив його гострих.
556] Від ворогів не тримався далеко, але поміж ними
557] Він обертавсь, і не був його спис непорушним, всечасно
558] Ним потрясав він, лише у думках намічаючи власних,
559] Чи віддаля ним метнути, чи краще ударити зблизька.

560] Поки він так міркував, його серед юрми помітив
561] Асіїв син Адамант і в щит його гострою міддю,
562] Близько підбігши, ударив. Та ратища вістря знесилив
563] Сам Посейдон темнокудрий, бійцеві життя захистивши.
564] Наче жердина обсмалена, списа того половина
565] В щит Антілоха вп'ялась, а друга упала на землю.
566] Швидко од друзів одбіг Адамант, уникаючи смерті.
567] Та Меріон наздогнав його й списом в те місце між пупом
568] І соромітними ранив частинами, де для бездольних

569] Смертних Арей себе найболячіше дає відчувати.
570] Списом туди він ударив. Подавшись за ратищем слідом,
571] Кидався він, наче бик, що, у горах його наздогнавши,
572] Путами в'яжуть мерщій пастухи і силою гонять.
573] Пройнятий списом, так кидавсь і він, але тільки недовго,
574] Поки герой Меріон, підійшовши, не вихопив раптом
575] Списа із тіла його, і тьма йому очі окрила.

576] В час той Гелен Деїпіра ударив у скроню фракійським
577] Довгим мечем і шолом з голови його збив конегривий.
578] Впав той на землю шолом, забряжчавши, і хтось із ахеїв
579] Перехопив його враз, як у воїв між ніг він котився.
580] А Деїпірові ніч безпросвітна вже очі окрила.

581] Та гучномовного жаль охопив Менелая Атріда.
582] З криком погрозливим вийшов він проти Гелена-героя,
583] Списом махаючи гострим. А той натягнув свого лука.
584] Щойно зійшлися вони, й цей загостреним ратищем кинув
585] Прямо на ворога, той же у нього — із лука стрілою.
586] Спершу попав Пріамід Менелаєві в груди стрілою,
587] В панцир опуклий, та зразу ж гіркеє відскочило вістря,
588] Як на просторім току від віял стрибають широких
589] Темно-смагляві боби чи горох, коли їх молотник
590] З розмахом кидає дужим під вітру шумливе дихання, —
591] Так від броні Менелая, повитого славою мужа,
592] Брязнувши тільки, далеко гіркеє відскочило вістря.
593] А гучномовного гострений спис Менелая Атріда
594] Руку Гелена пробив, що тримав у ній точений лук свій,
595] І прип'яло її міцно до лука тим мідяним списом.
596] Швидко до друзів одбіг тоді він, уникаючи смерті,
597] Звісивши руку, й за нею тягнув ясенового списа.
598] Великодушний тоді Агенор із руки його вирвав
599] І обв'язав йому пращею руку, з овечої шерсті
600] Звитою, — мав її завжди супутник керманича люду.

601] Стрівши Пісандр Менелая, вповитого славою мужа,
602] Прямо на нього пішов, — лиха йому доля судила
603] Впасти в страшному бою від твоєї руки, Менелаю.
604] А як зійшлись вони близько, один проти одного йшовши,
605] Схибив Атрід, своїм гострим убік десь поціливши списом;
606] В час той Пісандр Менелая, вповитого славою мужа,
607] Вдарив у щит, але міді, проте, не спромігся пробити:
608] Щит її стримав широкий, і ратище трісло під самим
609] Вістрям. А серцем уже він радів — сподівавсь перемоги.
610] Витягши з піхов свій срібноцвяхований меч, на Пісандра
611] Кинувсь Атрід: а той з-під щита свого вихопив гарну
612] Мідну сокиру з важким топорищем з міцної оливи,
613] Тесаним гладко, — і разом один проти одного вийшли.

614] Ворога спершу ударив Пісандр у шолом конегривий,
615] Прямо під гребінь. Але як надбіг він, Атрід йому влучив
616] В лоб над самим переніссям, і хруснула кість, і обидва
617] Ока, скривавлені в порох, до ніг його впали, на землю.
618] Він похитнувсь і зваливсь. І, на груди йому наступивши,
619] Зняв Менелай з нього зброю, і так, похваляючись, мовив:

620] "Так покинете ви й кораблі бистрокінних данаїв,
621] Трої зухвалі сини, у битві страшній ненаситні!
622] Мало ще сорому вам і ганьби, що колись уже ними
623] Так ви, собаки презренні, зганьбили мене,^коли серцем
624] Не побоялись гостинного Зевса, що в громі ширяє,
625] Гніву тяжкого, — бодай зруйнував би вам місто високе!
626] Ви-бо і шлюбну дружину мою, і багатства великі
627] Взявши ґвалтовно, втекли, хоч вона прийняла вас привітно.
628] Нині ж бажаєте ви у наші човни мореплавні
629] Кинути згубний вогонь і убити героїв ахейських.
630] Стриматись вам доведеться, хоч повні ви шалу Арея.
631] Зевсе, наш батьку! За всіх ти розумом, кажуть, найвищий, —
632] І за богів, і за смертних, усе-бо від тебе залежить.
633] Нащо ж занадто зухвалим ти воям сприяєш троянським?
634] Навіть одвага злочинна у них, і ніколи не ситі
635] Шалом війни вони, всім однаково людям страшної.
636] Всім-бо людина насититись може — і сном, і коханням,
637] Співом солодким, та іграми, й плавністю рухів танкових, —
638] Прагнемо більше від цього і ми насолоду здобути,
639] Ніж од війни. А трояни — ті завжди в бою ненаситні".

640] Мовивши так і скривавлене з тіла озброєння знявши,
641] Товаришам до рук передав Менелай бездоганний,
642] Сам же пішов і в лави передніх бійців замішався.

643] Зразу ж на нього там кинувся син владаря Пілемена,
644] Гарпаліон, — за батьком він любим подавсь воювати
645] В Трою, але у батьківську не повернувся країну.
646] Отже, Атрідові він в його щит посередині списом
647] Зблизька ударив, та міді, проте, не спромігся пробити.
648] Швидко до друзів одбіг тоді він, уникаючи смерті
649] Та озираючись часто, щоб хто його міддю не ранив.
650] А Меріон навздогін мідногострою вцілив стрілою, —
651] В праву сідницю утрапив йому і тією стрілою
652] Наскрізь міхур сечовий простромив під лобковою кістю.
653] Враз похиливсь і, віддавши свій дух на руках у скорботних
654] Товаришів, розпростертий лежав він, упавши на землю,
655] Наче той черв, і чорная кров орошала ту землю.
656] Великодушні тоді оточили його пафлагонці,
657] На колісницю поклали його й повезли у скорботі
658] До Іліона; слізьми умліваючи, йшов між них батько, —

659] Та не така мала бути за вбитого сина відомста!

660] Гнівом великим за смерть його сповнилось серце Паріса,
661] Гостем-бо в нього бував він не раз у краю пафлагонськім.
662] Дуже розгнівавшись, він мідногострою кинув стрілою.
663] Був там іще Евхенор, провісника син Поліїда,
664] Знатний і дуже багатий, оселю він мав у Корінфі.
665] На корабель він сідаючи, знав свою долю нещасну.
666] Вже-бо не раз говорив Поліїд йому, старець розважний,
667] Що як не в домі своїм од хвороби умре він страшної,
668] То при ахейських човнах від рук загине троянських.
669] Але уник він зараз і докорів важких од ахеїв,
670] І навісної хвороби, щоб зайвого болю не знати.
671] В ухо зазнав він удару й під щелепу. 1 тої ж хвилини
672] Вийшла із тіла душа, і страшна його пітьма окрила.

673] Так вони бились завзято, на полум'я схожі вогнисте.
674] Гектор же, Зевсові любий, не знав ще того і не відав,
675] Що лівобіч кораблів од аргейської зброї багато
676] Люду загинуло, й скоро здобуть сподівались ахеї
677] Славу звитяги, адже земледержець, землі потрясатель
678] Дух у аргеїв підносив і силою сам помагав їм.
679] Гектор стояв, де за мур він пробився крізь браму спочатку,
680] Силою лави густі щитоносних данаїв прорвавши, —
681] Де кораблі свої, з сивого витягши моря на берег,
682] Протесілай із Бантом поставили. Мур в тому місці
683] Нижче збудований був, ніж деінде, — в страшній завірюсі
684] Воїв і коней битва точилася там найзавзтіш.

685] Там беотійців загони і довгохітонних іонян,
686] Локрів, і фтійських мужів, і славою вкритих епеїв
687] Від кораблів ледь відбили, та зовсім прогнать не здолали
688] Світлого Гектора: був-бо на полум'я ясне він схожий.
689] В лавах афінян стояли добірні мужі, на чолі їх
690] Син Петеоя ішов Менестей, услід за ним Стіхій
691] З Фейдом та Біас відважний; епеїв вели за собою
692] Мегес, Філеєва парость, та Дракій з вождем Амфіоном;
693] Фтіян очолив Медонт з витривалим у битвах Подарком.
694] Був той Медонт богорівного сином нешлюбним Ойлея,
695] Братом Еанта вважавсь однокровним, та жив у Філаці,
696] Від батьківщини своєї далеко, бо рідного брата
697] Мачухи Еріопіди убив він, дружини Ойлея.
698] Що ж до Подарка, то він Філакіда був сином Іфікла.
699] Разом були на чолі у фтіян вони войовничих.
700] І, кораблі захищаючи, вряд з беотійцями бились.
701] Ні на хвилину тим часом Еант, син Ойлея проворний,
702] Не одступав од Еанта, що був Теламонові сином.
703] Так, наче двоє рудавих волів на новій ораниці,
704] Рало міцне із зусиллям однаковим тягнуть, і рясно
705] Піт виступає у них з-під коріння закручених рогів;
706] Тесаним гладко ярмом розділені поміж собою,
707] Йдуть борозною вони й до межі усю зорюють ниву, —
708] Так же й Еанти обидва пліч-о-пліч у битві стояли.
709] Та з Теламоновим сином багато було і хоробрих
710] Товаришів його вірних, — коли від утоми і поту
711] Мліли коліна йому, то й щит вони в нього приймали.
712] Локри ж не йшли за могутнім душею Ойлеєвим сином:
713] До рукопашного бою-бо серце у них не лежало.
714] В них не було конегривих шоломів, що блискають міддю,
715] В них не було й заокруглих щитів і списів ясенових,
716] Лиш покладались на лук і на пращі, з овечої вовни
717] Сплетені вміло, й, до стін Іліона із ними прийшовши,
718] Часто стріляли й троянам ряди бойові проривали.
719] Ті, що попереду йшли, при зброї, оздобленій гарно,
720] Билися з військом троянським і з Ректором мідянозбройним.
721] Локри ж стріляли, сховавшись в тилу. Й забували трояни
722] Про бойовеє завзяття, — їх часті бентежили стріли.

723] Від кораблів і наметів ахейських з утратами мали
724] Вже в Іліон, овіяний вітром, вертатись трояни,
725] Коб не сказав тоді Полідамант, перед Ректором ставши:

726] "Ректоре, ні на чиї умовляння ти зважить не здатний!
727] Раз дарував тобі здібності бог у воєнному ділі,
728] То і в пораді хотів би за інших ти бути мудрішим.
729] Та чи під силу ж людині одній це усе сполучити?
730] Тож одному дає здібності бог у воєнному ділі,
731] Іншому — хист танцювати, ще іншому — співи й кіфару,
732] Іншому Зевс громовладний вкладає у груди кмітливий
733] Розум, що користі ним багатьом той немало приносить,
734] Та багатьох і рятує, й найбільш його сам розуміє.
735] Але скажу тобі те, що мені видається найкращим.
736] Полум'я бою вінком тебе звідусіль оточило.
737] Духом могутні трояни, укріплений вал перейшовши,
738] Осторонь збройно усі поставали, а інші ще б'ються, —
739] Менший загін проти більших, розсипавшись між кораблями.
740] Тож, відійшовши від бою, вождів поскликай щонайкращих —
741] Спільною радою ми тоді обміркуємо разом,
742] Чи несподіваним наступом брать кораблі многовеслі,
743] Тільки б дав силу нам бог, чи негайно назад повернутись
744] Від кораблів, поки ми іще цілі самі. Та боюсь я,
745] Щоб ті завзяті ахеї вчорашнього нам не вернули
746] Боргу: біля кораблів у них є ненаситний у битві
747] Муж, що, гадаю, не схоче без бою лишатися довго".

748] Мовив він так, і Ректор те слово розумне вподобав,

749] Із колісниці в озброєнні зразу ж зіскочив на землю
750] Й Полідамантові в відповідь слово промовив крилате:

751] "Полідаманте, тримай біля себе бійців щонайкращих,
752] Сам же подамсь я туди, у загальну вмішаюся битву
753] І повернуся назад, розпорядження давши належні".

754] Мовив це, й вирушив він, до гори снігової подібний,
755] І полетів до троян і союзників їхніх із криком.
756] Зразу тоді почали всі збиратись до сина Пантоя,
757] Полідаманта відважного, Ректора заклик почувши.
758] Ректор же йшов по передніх рядах і шукав, чи не знайде
759] Він Деїфоба, силу могутню державця Гелена,
760] Асія, сина Гертака, і сина його Адаманта.
761] Хоч і знайшов, та не всі вони цілі були і здорові:
762] Ті під кормами ахейських човнів простяглись нерухомо,
763] Душі згубивши свої від безжальної зброї аргеїв,
764] Інші ж за муром міським, поранені тяжко, лежали.
765] Потім по лівому краї від битви, що сльози приносить,
766] Він Александра знайшов, пишнокосої мужа Єлени, —
767] Товаришів підбадьорював той, закликаючи битись.
768] Ректор спинивсь біля нього і слово образливе мовив:

769] "Горе-Паріс, женолюбе, хоробрий лиш з вигляду звабник!
770] Де Деїфоба шукать тепер, силу державця Гелена,
771] Асія, сина Гіртака, і сина його Адаманта,
772] Й Офріонея? Сьогодні увесь Іліон загибає
773] Високоверхий, сьогодні й на тебе чекає загибель!"
774] Відповідаючи, мовив йому Александр боговидий:
775] "Ректоре, знати тебе — безвинного ти винуватиш!
776] Може, колись ухилявсь я від битви, а нині ж тримаюсь
777] Стійко: не вкрай полохливим-бо мати мене породила.
778] З дня, коли друзів на бій ти зібрав біля суден ворожих,
779] З дня того тут стоїмо і чинимо опір данаям
780] Ми безустанно. Друзі ж, яких називав ти, убиті.
781] Знаю, що лиш Деїфоб та сила державця Гелена
782] З битви вернулись, великими в руку обидва списами
783] Тяжко поранені, — сам врятував їх од смерті Кроніон.
784] Нині ж веди нас туди, куди серце і дух твій спрямує.
785] Радо ми підемо всі за тобою. Відваги, я певен,
786] Не бракуватиме нам, аби лише сил вистачало.
787] А понад силу, хоч як би хотів, воювать неможливо".

788] Мовивши так, заспокоїв герой свому братові серце.
789] Кинулись разом туди, де бій розгорівся і січа.

790] Круг Кебріона-вождя, й бездоганного Полідаманта,
791] І Поліфета божистого, й Пальмія, Фалька й Ортая,
792] Й Гіппотіона синів — Аскалія й Морія славних,
793] Що із Асканії плідної вдвох прибули лише вчора

794] Воям на зміну, і Зевс одразу ж послав їх у битву.
795] Ринули в бій вони, наче той вихор з вітрів противійних,
796] Що налітає з Зевсовим громом із неба на землю,
797] З ревом страшенним у хлань поринає морську й піднімає
798] Хвилі бурхливі з глибин вирових многошумного моря
799] Пінявобілі, горбаті і котить одна їх на одну.
800] Так і загони троян один набігали за одним
801] В мідному блиску озброєнь, вождями керовані вправно.
802] Гектор їх вів, син Пріамів, на мужоубивцю Арея
803] Схожий, на грудях тримаючи щит, на всі боки округлий,
804] З щільно позшиваних шкур, та міцною обкладений міддю;
805] Ясноблискучий шолом з-понад скронь красувався у нього.
806] Пильно вдивлявся він, перед ворожі виходячи лави,
807] Чи не удасться, щитом прикриваючись, десь їх прорвати.
808] Духу у грудях, проте, не збентежив одважним ахеям.
809] Перший до нього Еант, величаво ступаючи, крикнув:

810] "Ближче, шаленцю, підходь! Чи ти віддаля лиш аргеїв
811] Взявся лякати? І ми ж бо не неуки в ділі воєннім.
812] Зевсів лиш бич нещадимий приборкав нас нині, ахеїв.
813] Але невже сподівався ти нам кораблі мореплавні
814] Знищити? Тож і у нас-бо є руки, щоб їх захищати.
815] Але певніше, проте, що ваше залюднене місто,
816] Нашими взяте руками, дощенту зруйноване буде.
817] Вже недалеко й для тебе той день, як, тікаючи з бою,
818] Батькові Зевсу та іншим молитися будеш безсмертним,
819] Щоб пишногриві бистріш соколів твої коні летіли,
820] Куряви хмари здіймаючи ввись по дорозі до міста".

821] Мовив він так, а праворуч злетів у саме піднебесся
822] Високолетний орел, і скрикнули люди ахейські,
823] Тому знаменню радіючи, й мовив осяйливий Гектор:

824] "Що ти, Еанте, дурниці плетеш, хвастовитий бугаю!
825] Хай би так сином вважавсь я егідодержавного Зевса
826] Ціле життя, хай від Гери-владичиці я б народився,
827] Хай шанували б мене, як Афіну або Аполлона, —
828] Як безперечно, що день цей загибель несе вам, аргеї,
829] Всім до останнього. Ляжеш і ти поміж них, як посмієш
830] Ждати на спис мій могутній, що ним тоді тіло лілейне
831] Я розпорю. І троянських собак, і птахів ти наситиш
832] Жиром і м'ясом своїм, під човнами упавши в ахеїв".

833] Мовив він так і пішов. За ним і вожді подалися
834] З криком шаленим, а вслід їм все військо іззаду кричало.
835] З другого боку, й аргеї кричали, своєї відваги
836] Не забуваючи, й нападу ждали троян войовничих.
837] Крики їх спільні сягали ефіру і сяєва Зевса.

ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА
ОШУКАННЯ ЗЕВСА

1] Нестор в той час випивав у наметі й почув оті крики, —
2] От він Асклепія синові слово промовив крилате:

3] "Глянь, Махаоне божистий, подумай-но, чим це скінчиться!
4] Крики бійців молодих голоснішають під кораблями.
5] Але сиди у наметі й іскристим вином утішайся,
6] Поки гарячу купіль пишнокоса тобі Гекамеда-
7] Діва нагріє і плями від тіла одмиє криваві.
8] Я ж піднімуся на пагорб окинути поглядом битву".

9] Мовивши так, він, окутий майстерна блискучою міддю,
10] Щит бойовий Фрасімеда, свого конеборного сина,
11] Взяв у наметі. А той тоді з батьківським вийшов на битву.
12] Списа міцного ще взяв з наконечником з гострої міді.
13] Вийшов з намету і раптом — діло побачив негідне, —
14] Як в замішанні тікають бійці, а за ними женуться
15] Високодумні трояни, вали зруйнувавши ахейські.
16] Наче широке, глухими рябіючи брижами, море,
17] В передчутті гомінкого бурхливих вітрів вихрування,
18] Ще ні туди ні сюди не спрямовує хвилі своєї,
19] Поки примчить вирішальний од Зевса могутнього вітер, —
20] Так і старець поважний у серці своєму вагався
21] Поміж двох рішень — податись до лав бистрокінних данаїв
22] Чи до Атріда піти Агамемнона, пастиря люду.
23] Поміркувавши отак, він визнав, проте, за найкраще
24] Йти до Атріда. Бійці ж одні з одних, убитих у січі,
25] Зброю знімали. І дзвінко навколо їх тіл брязкотіла
26] Мідь під ударами дужих мечів і списів двоєгострих.

27] Нестору троє державців зустрілося, паростків Зевса,
28] Від кораблів вони йшли, поранені гострою міддю.

29] Втрьох — Тідеїд, Одіссей і з ними Атрід Агамемнон.
30] Від бойовища далеко вздовж берега сивого моря
31] їх кораблі розміщались. Лиш рядом переднім на сушу
32] Витягли їх, і перед кормами їх вал збудували.
33] Хоч і широке було узбережжя, але умістити
34] Всіх кораблів не могло і тісно доводилось людям.
35] Тож кораблі піднімались уступами з моря й затоки,
36] Берег увесь заповняли між мисів піщаних обабіч.
37] Глянуть хотілось вождям на битву й гучне замішання, —
38] Втрьох вони йшли, на списи опираючись^-серцем у грудях
39] Тяжко засмучені. От по дорозі старий їм зустрівся
40] Нестор, і серце у грудях сполохав вождям він ахейським.
41] Мовив, озвавшись до нього, володар мужів Агамемнон:

42] "Несторе, сину Нелея, великая славо ахеїв!
43] Нащо прийшов ти сюди, покинувши бій мужозгубний?
44] Вельми боюсь я, щоб слова могутній не виконав Гектор,
45] Перед зібранням троян із погрозою твердо сказавши,
46] Що в Іліон від човнів цих повернеться він не раніше,
47] Аніж попалить вогнем кораблі й нас усіх повбиває.
48] Так він тоді говорив, і це ось збувається нині.
49] Горе! Невже й усі інші красивоголінні ахеї,
50] Наче Ахілл той, ненависті сповнені в серці до мене
51] І при кормах кораблів не бажають із ворогом битись".

52] В відповідь Нестор до нього промовив, їздець староденний:
53] "Справді, усе, очевидно, збувається нині, і навіть
54] Зевс громовладний не міг би тепер анічого змінити.
55] Вже-бо зруйновано вал, що досі його ми вважали
56] Захистом для кораблів і для себе самих нездоланним.
57] Та вороги біля наших швидких кораблів безустанно
58] Б'ються весь час. Не впізнати уже, хоч би й як ти вдивлявся,
59] Звідки біжать і куди охоплені страхом ахеї,
60] Так без розбору їх б'ють, і крики аж неба сягають.
61] Отже, подумаймо справді, чим можна залагодить справу,
62] Як допоможе тут розум. Та в битву назад повертатись
63] Я б вам не радив: пораненим годі уже воювати".

64] Знову промовив до нього володар мужів Агамемнон:
65] "Несторе, раз вороги уже перед кормами воюють,
66] Не помогли ані рів, ані вал, побудований міцно,
67] Хоч, потрудившись над ними, надіялись мати данаї
68] Захист і для кораблів, і для себе самих нездоланний, —
69] То всемогутньому Зевсові так до вподоби — безславну
70] Згубу далеко від Аргоса людям наслати ахейським.
71] Знав-бо я те, що колись захищав він охоче данаїв,
72] Знаю тепер, що троян, неначе богів всеблаженних,
73] Він відзначає, а нам і силу зв'язав він, і руки.

74] Але давайте-но краще вчинімо оте, що скажу я:
75] Ті кораблі, що над краєм морського стоять узбережжя,
76] Зараз стягнімо, на хвилі божистого моря спустімо
77] Й позакріпляймо на котвах надійних, ще поки священна
78] Ніч не настала і поки свій напад іще відкладають
79] Трої сини. А тоді й кораблі ми спустимо інші.
80] Зовсім не сором біди уникати хоч би й серед ночі.
81] Втечею краще уникнуть біди, ніж загибелі ждати".
82] Глянув спідлоба і мовив тоді Одіссей велемудрий:
83] "Що за слова в тебе йдуть крізь зубів огорожу, Атріде?
84] Краще, нещасний, над військом тобі боягузів нікчемних
85] Бути вождем, ніж над нами, що в труднощах воєн жорстоких
86] Змалку й до самої старості Зевс нам великий призначив
87] Поневірятися, поки усі до останнього згинем.
88] Отже, ти широковуличну хочеш покинути Трою,
89] Знявши облогу, що стільки для неї ми лиха зазнали?
90] Краще мовчи, щоб інший не чув із ахеїв хто-небудь
91] Слова, яке із уст не злетіло б у жодного мужа,
92] Що у думках до ладу свою вміє обдумати мову,
93] Вождь берловладний, якому стільки скоряється війська,
94] Скільки аргейського люду під владою маєш своєю.
95] До глибини я обурений тим, ЩО отут говорив ти.
96] В час колотнечі-бо ти загадуєш нам бойової
97] В море стягнуть кораблі добропалубні, щоб іще більше
98] Втіхи було для троян, які вже і так нас долають,
99] Нам же була б тоді певна загибель. Ніхю-бо з ахеїв
100] В битві не встоїть, якщо кораблі ми постягуєм в море,
101] Тил свій обернуть вони і запал до бою утратять.
102] Тільки пошкодить твоя нам порада, керманичу люду!"
103] Відповідаючи, мовив володар мужів Агамемнон:
104] "О Одіссею, як глибоко серце моє ти жорстоким
105] Вразив докором! Нікого не силував я із ахеїв
106] В море стягать кораблі добропалубні проти їх волі.
107] Хай нам пораду інший хто-небудь подасть розумнішу —
108] Чи молодий, чи старий, — послухаю кожного радо".
109] З-поміж присутніх озвався тоді Діомед гучномовний:
110] "Близько той муж, недалеко шукать, якщо схочете тільки
111] Слухать мене і не будете в гніві за те ви на мене,
112] Що за народженням я поміж вами всіма наймолодший.
113] Гордий я тим, що від славного батька і я народився, —
114] Ним був Тідей, що у Фівах земля його вкрила могильна.
115] Троє синів бездоганних на світ народилось в Портея, —
116] їхні домівки в Плевроні були й Калідоні скелястім, —
117] Агрій, Мелан і третій комонник Ойней, що був батьком
118] Батька мого і доблестю серед братів визначався.

119] Там і лишивсь він, а батько по довгих блуканнях оселю
120] В Аргосі мав, бо Зевс захотів так та інші богове.
121] Доньку Адреста він мав за дружину і жив з нею в домі,
122] Повнім усяких набутків, до того ж було в нього досить
123] Нив хлібородних, багато садів плодоносних навколо,
124] Також багато скотини. Він рівних не мав між ахеїв
125] І в списоборстві. Ви чули, напевно, й самі, що це правда.
126] Знаючи, отже, що не боягуз я й не низького роду,
127] Слушного слова мого не зневажте, яке вам скажу я.
128] Йдімо ж у бій, хоч і рани ждуть нас, адже це необхідно.
129] Але самі ми там осторонь січі триматися будем,
130] Одаль од стріл, щоб рани на рану з нас хто не одержав.
131] Лиш спонукать, заохочувать маємо інших, що досі,
132] Серцю покірні лякливому, обіч стоять і не б'ються".

133] Мовив він так, і, послухавши, всі на ту раду пристали.
134] Рушили в бій, і повів їх володар мужів Агамемнон.

135] Та не сліпим був споглядачем славний землі потрясатель,
136] Постать мужа старого прибравши, назустріч пішов їм,
137] Взяв Агамемнона, сина Атрея, за правую руку
138] Й, прямо до нього звертаючись, слово промовив крилате:

139] "Сину Атреїв! Мабуть, радіє в Ахіллових грудях
140] Серце злостиве, маючи вбивство і втечу ахеїв
141] Перед очима, нема-бо нітрохи у нім розуміння.
142] Хай пропаде він, хай бог поразить його лихом усяким!
143] Гніву ж на тебе, проте, не тримають богове блаженні, —
144] Скоро троянського війська вожді і порадники знімуть
145] Куряву скрізь по рівнині розлогій, і сам ти побачиш,
146] Як побіжать вони в місто від ваших човнів і наметів!"

147] Мовивши це, помчав він із криком гучним по долині.
148] Так наче дев'ять чи десять одразу кликнуло тисяч
149] Дужих мужів на війні, починаючи зваду Арея, —
150] Голос такий громовий із грудей земледержець могутній
151] Видав тоді і кожному в серце ахеєві буйну
152] Силу вдихнув воювати й невтомно із ворогом битись.

153] Золотошатна очима своїми поглянула Гера
154] Із верховин олімпійських і здалеку зразу впізнала
155] Рідного брата і дівера, як поспішав він у битву,
156] Що прославляє людей, і радість влилась їй у душу.
157] Зевса побачила теж, що сидів на самому вершечку
158] Іди багатоджерельної, й злість охопила їй душу.
159] Стала тоді міркувать велеока владичиця Гера,
160] Як обманути їй розум егідодержавного Зевса.
161] От яке рішення визнала врешті вона за найкраще:
162] Вийти до Зевса на Іду, самій якнайкраще прибравшись,
163] Чи не запалиться він на ложі кохання жагою

164] До її тіла, вона ж насолодним окриє й живлющим
165] Сном і повіки його, і розважності повну свідомість.
166] До спочивальні ввійшла, що Гефест, її любий нащадок,
167] Побудував, до одвірків двері міцні приладнавши
168] Із потаємним замком, щоб бог інший не міг одімкнути.
169] Гера ввійшла, за собою ясні зачиняючи двері.
170] Взявши амброзії, спершу із тіла знадливого нею
171] Змила весь порох брудний, запашною олією потім,
172] Амброзіальною, шкіру прегарну собі намастила, —
173] Лиш ворухнути ці пахощі в Зевсовім міднопорогім
174] Домі, й до неба, й землі розливаються їх аромати.
175] Ними вона намастилась, волосся собі розчесала
176] І в амброзійні тоді заплела його коси блискучі,
177] Що з голови їй безсмертної пишно донизу спадали.
178] Шати тоді амброзійні вона одягла, що Афіна
179] Виткала їй і узором красивим оздобила рясно.
180] Пряжками їх золотими на грудях вона пристебнула,
181] Підперезалася поясом з сотнею китиць барвистих,
182] В вуха проколоті вділа сережки, по троє перлинок
183] В кожній, мов ягідки спілі, й принадністю вся засвітилась.
184] Ще й покривало накинула зверху з богинь найясніша —
185] Гарне, тонке, новоткане, й біліло воно, наче сонце,
186] Пару красивих сандалій доніг підв'язала блискучих.
187] А як прикрасами цими своє приоздобила тіло,
188] Вийшла із спальні вона й, Афродіту до себе гукнувши,
189] Осторонь інших богів до неї промовила стиха:

190] "Чи ти послухаєш, доню кохана, про що попрошу я,
191] Чи не відмовиш мені, за те прогнівившись на мене,
192] Що захищаю данаїв, а ти помагаєш троянам?"
193] Відповідаючи, мовила Зевса дочка Афродіта:
194] "Геро, достойна богине, великого Кроноса донька,
195] Що ти бажаєш, скажи? Тож серце здійснить закликає,
196] Якщо здійснити я можу, якщо взагалі це здійсненне".
197] В серці ховаючи підступ, їй мовить володарка Гера:
198] "Дай мені силу кохання й принадність жагучу, що нею
199] Ти і безсмертних богів, і смертних людей підкоряєш!
200] До рубежів того краю, що живить усіх, я прямую, —
201] Предка богів навістить Океана і матір Тетію,
202] Що у домівці своїй і зростили мене, й згодували,
203] Взявши від Реї тоді ще, як Кроноса Зевс громовладний
204] Скинув із неба під землю й під вічно бурхливеє море,
205] їх навістити я йду, щоб зваду спинить безнастанну.
206] Довгий-бо час обоє вони уникають кохання
207] Й спільного ложа, — така ворожнеча їм в душу запала.
208] Якщо я зможу словами умовить їх любеє серце

209] Спільного ложа дійти і з'єднатись в обіймах кохання, —
210] Завжди шановною й любою будуть мене називати".

211] В відповідь щедра на усміхи мовила їй Афродіта:

212] "Ніяк мені й не годиться твого не послухати слова —
213] Бо ж у обіймах Зевса верховного ти спочиваєш".

214] Мовила це й розв'язала на грудях вишиваний пояс
215] Світлоузорний, що в нім розмаїті таїлися чари:
216] Запал кохання, жадання жагуче, облесні розмови
217] Та умовляння, що зводять із розуму й найрозумніших.
218] Гері цей пояс дала вона й слово таке їй сказала:

219] "На тобі, Геро, сховай поміж персів вишиваний пояс
220] Світлоузорний, усе в нім заховано. Та, сподіваюсь,
221] Ти не повернешся, не досягнувши того, що бажаєш".

222] Мовила так. Велеока до неї всміхнулася Гера
223] Й з усміхом тим сховала між персів вишиваний пояс.

224] В дім свій Зевсова донька вернулась тоді Афродіта,
225] Гера ж помчала мерщій в далечінь із верхів'їв Олімпу
226] І, Пієрію пройшовши та милу усім Ематію,
227] Перелетіла фракіян комонних засніжені гори,
228] їх верховини найвищі, землі й не торкнувшись ногами.
229] Далі вона з-над Афона-гори через море хвилясте
230] Зрештою в Лемнос прийшла, богосвітлого місто Тоанта.
231] Там вона стрілась зі Сном, що братом доводиться Смерті.
232] Взявши за руку його, таке йому слово сказала:

233] "Сне, безсмертних богів і смертного люду владарю!
234] Як ти раніше зважав на слова мої, так і сьогодні
235] Вислухай. Завжди за це тобі глибоко буду я вдячна.
236] Зевсові очі ясні у дрімоті зімкни під бровами
237] В час, як в обіймах моїх він спочине на ложі кохання.
238] Дам я за те тобі в дар нетлінне із золота крісло
239] Гарне, — син мій Гефест, митець на всі руки, майстерно
240] Зробить його, а для ніг тобі ще приладнає підставку,
241] Щоб на учтах ти міг на ній ноги покоїти білі".

242] Відповідаючи, так промовив їй Сон нездоланний:

243] "Геро, достойна богине, великого Кроноса донько!
244] Будь-кого іншого серед богів вічносущих я міг би
245] Легко приспать, навіть течії дужі ріки Океану,
246] Що джерелом для народження був усім іншим безсмертним.
247] Але до Зевса Кроніона я підійти не посмів би
248] І не приспав би його, хіба лише сам він накаже.
249] Мав одного вже я разу науку з твого повеління,
250] В день той, коли самовпевнений син хмаровладного Зевса
251] Від Іліона відплив, столицю троян зруйнувавши.
252] Розум тоді я приспав у егідодержавного Зевса,
253] Неподоланно розлившись навколо; а ти його сину,

254] Лихо замисливши, вітер страшенний на море наслала
255] І віднесла його до велелюдного острова Косу,
256] Одаль від друзів своїх. Прокинувшись, Зевс розлютився
257] Й порозганяв по всім домі богів, мене ж він усюди
258] Пильно шукав і з ефіру закинув би в море безслідно,
259] Ніч врятувала мене, що й людей, і безсмертних долає.
260] Втік я й у неї сховався, й лють Зевсова стала вщухати,
261] Бистрій-бо Ночі не зважився він неприємне чинити.
262] Нині ж від мене ти знов вимагаєш зробить неможливе".

263] Мовила знову йому велеока владичиця Гера:

264] "Сне, навіщо про це у своєму ти згадуєш серці?
265] Думаєш, може, троян захищатиме Зевс громовладний,
266] Як він розгнівавсь колись за сина свого за Геракла?
267] Краще ходім, і віддам я одну із харіт наймолодших
268] Заміж за тебе, й тоді називати дружиною будеш
269] Ти Пасітею, що взяти її віддавна бажаєш".

270] Мовила так, і, радіючи, Сон їй у відповідь каже:

271] "Ну, то клянися мені неторканними водами Стіксу,
272] Правою ти многоплідної ниви торкнися рукою,
273] Лівою — сяйного моря, і хай нам за свідків у цьому
274] Будуть підземні богове, осельники Кронових жител,
275] Що віддаси за мене одну із харіт наймолодших
276] Ти Пасітею, що взяти її я віддавна бажаю".

277] Мовив він так. Не противилась білораменная Гера.
278] Так поклялась, як просив він, і поіменно назвала
279] В Тартарі скритих богів, що імення було їм Титани.
280] А як вона поклялась і велику закінчила клятву,
281] Лемноса й Імбра міста позад себе обоє лишили
282] І, оповиті у хмарну імлу, подалися в дорогу.
283] Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів,
284] Лектон минули, де й море лишили; тоді суходолом
285] Рушили, й лісу верхів'я хитались у них під ногами.
286] Сон там зоставсь, щоб його не нагледіли Зевсові очі,
287] На величезну виліз ялину, що в час той на їді
288] Над усіма височіла, в ефір крізь повітря сягнувши.
289] Сів він на ній, безпечно в ялиновім вітті укритий,
290] 1 Наче та пташка дзвінка, що у горах живе, і богове
291] Мідяним звуть ковалем, а північним яструбом — люди.

292] Гера тим часом мерщій піднялась на Гаргарську вершину
293] Іди високої. Зевс її там хмаровладний побачив.
294] Тільки-но глянув, як пристрастю розум йому охопило,
295] Наче тоді, як уперше зазнав він із нею кохання,
296] Разом на ложе зійшовши, від любих батьків своїх потай.
297] Вийшов до неї, назвав на ім'я і так він промовив:

298] "Геро, куди поспішаєш? Куди ти прямуєш з Олімпу?

299] Повозу й коней не видно твоїх, щоб їхати далі".
300] Підступ ховаючи, мовить до нього володарка Гера:
301] "До рубежів того краю, що живить усіх, я прямую, —
302] Предка богів навістить Океана і матір Тетію,
303] Що у домівці своїй і зростили мене, й згодували,
304] їх навістити я йду, щоб зваду спинить безнастанну.
305] Довгий-бо час обоє вони уникають кохання
306] Й спільного ложа, — така ворожнеча їм в душу запала.
307] Коні мої при підніжжі багатоджерельної Іди
308] Ждуть, щоб по суші мене понести і по воднлх просторах.
309] Нині ж для тебе сюди прибула я з вершин олімпійських,
310] Щоб ти не гнівався потім, як мовчки піду я від тебе
311] До Океана самого у дім його глибоководний".

312] Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс хмаровладний:
313] "Геро, ти встигнеш, проте, і пізніше до нього податись,
314] Нині ж на спільному ложі зажиймо розкошів кохання.
315] Пристрасть така до богині чи смертної жінки ніколи,
316] В грудях моїх розливаючись, дух мені ще не скоряла!
317] Так не кохав ще ніколи я ні Іксіона дружини,
318] Що Пірітоя родила, з безсмертними рівного мужа,
319] Ні струнконогої діви Данаї, Акрісія доньки,
320] Що породила Персея, славетного поміж мужами,
321] Ані державного Фенікса далекославної доньки,
322] Що породила Міноса і рівню богам — Радаманта,
323] Так не кохав я Семели, ні тої Алкмени у Фівах,
324] Що нездоланного духом Геракла мені породила,
325] А Діоніса людям на радість родила Семела;
326] Ні пишнокосої так не кохав я владарки Деметри,
327] Ані Лето велеславної, ані тебе, моя Геро,
328] Як тебе нині кохаю, солодким повитий жаданням!"
329] Підступ ховаючи, мовить до нього володарка Гера:
330] "О, ти жахливий, Кроніде, яке-бо ти слово промовив!
331] Прагнеш ти нині зі мною на ложі зажити кохання
332] Тут, на високостях Іди, що звідусюди їх видно.
333] Що ж це було б, якби хто із богів, одвічно живущих,
334] Вгледів на ложі нас разом обох та пішов показав би
335] Іншим богам. Не посміла б тоді я, із ложа кохання
336] Вставши, у дім твій вернутись, — який би був сором для мене!
337] А якщо так вже бажаєш і прагне того твоє серце,
338] Є спочивальня у нас, що Гефест, наш любий нащадок,
339] Побудував, до одвірків двері міцні приладнавши.
340] Підемо спати туди, як тебе так приваблює ложе".

341] Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс громовладний:
342] "Геро, не бійся! Ніхто із богів чи мужів земнородних
343] Нас не побачить, такою-бо я огорну золотою

344] Хмарою нас, що й Гелій нічого крізь неї не вгледить,
345] Хоч своїм гострим промінням він бачити може й усюди".

346] Мовив так Кроносів син і схопив у обійми дружину.
347] Зразу ж під ними земля квітучі зростила мурави,
348] Лотоси зрошені, крокус і купи густі гіацинта,
349] Ніжні й м'які, що свої підносили високо стебла.
350] Там і лягли вони вдвох, і прекрасна обох огорнула
351] Хмарка злотиста, і з неї блискучі спадали росинки.

352] Сном і коханням подоланий, так на Гаргарській вершині
353] Спав безтурботно отець, обнімаючи міцно дружину.
354] Вмить до ахейських човнів полетів тоді Сон нездоланний,
355] Щоб принести земледержцю, землі потрясателю, вістку,
356] Близько він став перед ним і слово промовив крилате:

357] "Допомагай, Посейдоне, данаям тепер щиросердо,
358] Славу в бою подаруй, хоч би й ненадовго їм, поки
359] Зевс почиває: сном-бо його оповив я солодким.
360] Звабила Гера його — в коханні із нею з'єднатись".

361] Мовив це й миттю до людських племен він славетних подався,
362] Поміч данаям подать Посейдона ще більш спонукавши.
363] Кинувсь до перших рядів Посейдон тоді й голосно крикнув:

364] "Чи віддамо Пріамідові Гектору ми перемогу,
365] Вої аргейські, щоб взяв кораблі він і славою вкрився?
366] Та похваляється так і тому лише так він говорить,
367] Що при човнах пробуває Ахілл із розгніваним серцем.
368] Не відчували б такої, проте, ми в Пеліді потреби,
369] Якби один за одного в битві стояли завзято.
370] Ну-бо, вчинімо так, як зараз оце я скажу вам:
371] В кращі, найбільші у цілому війську щити одягнувши
372] Тіло, шоломами з міді блискучої щільно покривши
373] Голови наші і в руки узявши списи щонайдовші,
374] В бій вирушаймо! Я сам поведу вас. І певен, не встоїть
375] Гектор тоді Пріамід, хоч яким він завзяттям шаліє.
376] Хто із вас стійкий в бою, а щит в того мужа маленький,
377] Слабшому хай його дасть, а сам хай покриється більшим".

378] Мовив він так, і охоче послухали всі його ради.
379] Хоч і уражені ранами, воїв вожді шикували —
380] Вождь Тідеіа, Одіссей і славетний Атрід Агамемнон.
381] Лави обходячи всі, вони зброю веліли міняти,
382] Кращий щоб кращу дістав, а гіршим лишилася гірша.
383] А як круг тіла усі одягнулись блискучою міддю,
384] Рушили в бій, їх ряди Посейдон вів, землі потрясатель.
385] Пагубний меч довголезий в могутній тримав він правиці,
386] Схожий на блискавку; з ним неможливо змагатись людині
387] В битві смутливій: страхом-бо кожного він уражає.

388] З другого боку, й троян шикував осяйливий Гектор.
389] Розпочали бойове між собою, нещадне змагання
390] Сам Посейдон темнокудрий і смертний осяйливий Гектор —
391] Цей із троянами йшов, а той заступавсь за аргеїв.
392] Море здіймало до самих човнів і наметів аргейських
393] Хвилю шумливу, — війська із оглушливим сходились криком.
394] Та ні морськії вали не б'ють так об сушу бурхливо,
395] Гнані з безкрайого моря нестримним Борея диханням,
396] Ні між ущелин гірських не гуде з таким шалом страшенним
397] Полум'я хиже, пожар лісовий роздуваючи буйно,
398] Ні вітровій не шумить так в широколистому вітті
399] Дужих дубів, коли із страшним він бушує завзяттям, —
400] Як закричали жахливо трояни тоді і ахеї
401] Криком нестямним, одні проти одних рушаючи в битву.

402] Стрівшись лицем до лиця із Бантом, осяйливий Гектор
403] Перший на нього метнув свого гострого списа й не схибив,
404] В груди потрапив йому, де два ремені сходились разом, —
405] Щит на однім, меч срібноцвяхований висів на другім, —
406] Ніжнеє тіло вони захистили. Розгнівався Гектор,
407] Бачачи, що надаремно із рук його зброя злетіла,
408] І відступив до друзів своїх, уникаючи смерті.
409] Лиш обернувсь він, як в нього великий Еант Теламоній
410] Каменем кинув, із тих, що були кораблям за підпору, —
411] їх у бійців під ногами валялось багато, — і втрапив
412] Гектору в груди, якраз над обідцям щита, біля шиї, —
413] З розмаху кинутий, дзиґою він на льоту закрутився.
414] Як під ударом Зевсовим, вирваний геть із корінням,
415] Падає дуб, і навколо розноситься сірки огидний
416] Запах, і той, хто це зблизька побачить, одразу втрачає
417] Дух відваги, бо блискавки Зевса для всіх небезпечні, —
418] Так же і Гектора сила на землю, у порох, упала.
419] Списа він виронив з рук, навалилися зверху на нього
420] Щит і шолом. Забряжчали міддю узорною лати.
421] З криком звитяжним підбігли до нього синове ахеїв,
422] Взяти надіючись тіло, і сипали в нього списами
423] Частими. Але ніхто не здолав поводатаря люду
424] Вцілить мечем, ані списом, — хоробрі його оточили
425] Полідамант і славетний Еней, Агенор богосвітлий,
426] І Сарпедон, полководець лікіян, і Главк бездоганний.
427] Інші до нього також не були неуважні й щитами
428] Огородили круглястими. Гектора взявши на руки,
429] Товариші його винесли аж до запряжених коней
430] Бистрих, що разом з візничим і повозом ясноузорним
431] Ззаду стояли, оподаль війни і жорстокої битви.
432] Славного мужа, що тяжко стогнав, повезли вони в місто.

433] От досягли вони броду ріки струменистої, Ксанту,

434] Вирами славного, що породив його Зевс несмертельний, —
435] Там його, з повоза знявши, на землю поклали й водою
436] Геть облили. Він зітхнув, і розплющились очі у нього;
437] Ставши навколішки, кров почав він випльовувать чорну.
438] Знову, проте, на землю упав, і ясні його очі
439] Темная ніч обняла: ще оглушений був він ударом.

440] Щойно уздріли аргеї, що Гектор подався із поля,
441] Кинулись ще запальніш на троян, всю згадавши відвагу.
442] Перший із воїв тоді син Ойлея, Еант прудконогий,
443] Раптом набігши, загостреним Сатнія списом ударив, —
444] Німфа-наяда його бездоганна родила Енопу,
445] Що із стадами пастушив на березі Сатніоенту.
446] Близько підскочивши, списом славетний нащадок Ойлея
447] В пах його вдарив, і впав той на землю. Над вбитого тілом
448] Вої троян і данаїв зіткнулися в битві страшенній.
449] Полідамант списоборець за вбитого месником вийшов,
450] Парость Пантоя; він праве плече Протое'нору ранив,
451] Синові Ареїліка, плече простромив йому наскрізь
452] Спис величезний, і впав той, руками хапаючи землю.
453] Полідамант з похвальбою великою голосно крикнув:

454] "Ні, недарма, як видно, з міцної руки Пантоїда,
455] Духом великого мужа, цей. спис полетів мідногострий!
456] В тіло прийняв його нині один із аргеїв. Як видно,
457] Зійде, на нього спираючись, він до оселі Аїда!"

458] Мовив він так, і болем хвальба ця торкнула аргеїв.
459] Більше від інших Еант розтривожився "ерцем відважним,
460] Син Теламонів, — тож біля убитого був він найближче.
461] Списа блискучого швидко він кинув услід воякові/
462] Полідамант же, відскочивши вбік, щасливо уникнув
463] Чорної смерті, — на себе прийняв Архелох її мужній,
464] Син Антенора, — богове його прирекли на загибель.
465] В в'язи його він ударив, де сходиться карк з головою,
466] В верхній хребець, і обидва на шиї розсік сухожилля.
467] Падавши, ротом, і ніздрями, й цілою той головою
468] В землю раніше зарився, аніж гомілками й коліньми.

469] Голосно крикнув Еант бездоганному Полідаманту:

470] "Полідаманте, подумай лише і скажи мені щиро:
471] Гідний чи ні чоловік оцей був полягти у відомсту
472] За Протое'нора? Він не простак і не з простих, здається,
473] Чи не доводиться він Антенору, впокірнику коней,
474] Братом чи сином? Адже на рідню його дуже він схожий".

475] Мовив він так, хоч і добре все знав. Засмутились трояни.
476] Списом тоді Адамант беотійця ударив Промаха
477] В помсту за брата, якого уже волочив той за ноги,
478] І Адамант з похвальбою великою голосно крикнув:

479] "О хвастовиті аргеї, в пустих похвальбах ненаситні!
480] Мабуть, не нам лиш самим випадають на долю страждання
481] Й труднощі, будете, певно, і ви так же само убиті.
482] Гляньте, як списом моїм приборканий спить перед нами
483] Воїн Промах, полігши, щоб брат мій пені й відомсти
484] Довго не ждав. Хотілось би кожному мужеві в домі
485] Брата лишити, щоб міг у біді колись месником стати!"

486] Мовив він так, і болем хвальба ця торкнула аргеїв.
487] Більше за всіх Пенелей розтривожився серцем одважним.
488] На Акаманта пішов він. Та нападу не дожидався
489] Той Пенелея-вождя, останній же Іліонея,
490] Сина Форбанта, на вівці багатого, вбив. Його в Трої
491] Більше від інших Гермес полюбив і достатком відзначив.
492] Мати родила йому одного лише Іліонея.
493] Цей, під брову його списом в очницю ударивши гострим,
494] Око пробив. Навиліт крізь око й потилицю вийшов
495] Спис той, і зразу присів він, обидві руки розпростерши
496] Перед собою. І вмить Пенелей тоді свій мідногострий
497] Вихопив меч та й ударив у карк, і скотилась на землю
498] Враз голова із шоломом і списом, що так і лишився
499] В оці стирчати. Як маківку, голову списом піднявши,
500] Він ворогам показав і так, похваляючись, крикнув:

501] "Вістку, трояни, про це батькам передайте коханим
502] Славного Іліонея, — нехай його дома оплачуть!
503] Тож і кохана дружина Промаха Алегеноріда
504] Мужа свого не зустріне, радіючи, в час той, коли ми
505] На кораблях своїх з Трої повернемось, діти ахеїв".

506] Мовив він так, і дрож у троян перебіг по суглобах,
507] Кожен із них озиравсь, щоб загибелі злої уникнуть.

508] Нині скажіть мені, Музи, олімпських осель пожилиці,
509] Хто найперший з ахеїв здобув скривавлену зброю
510] В день, коли битву схилив на їх користь землі потрясатель?
511] Першим Еант Теламоній великий убив Гіртіада
512] Іртія, славного владаря місян, могутніх душею;
513] Далі озброєння зняв Антілох тоді з Мермера й Фалка,
514] Гіппотіона і Морія вбив Меріон безпощадний,
515] Тевкр переміг Протоона і разом із ним Періфета;
516] А Атреїд Гіпере'нора вразив, вожатая люду,
517] Прямо у пах, і спис мідногострий, пройнявши утробу,
518] Нутрощі вирвав у нього, й душа через рану відкриту
519] Вийшла із тіла в ту ж мить, і тьма йому очі окрила.
520] Знищив найбільш ворогів син Ойлея, Еант бистроногий:
521] З ним-бо змагатись ногами не міг би ніхто, доганявши
522] Воїв, що з поля біжать, коли Зевс на них страх насилає.

ПІСНЯ П'ЯТНАДЦЯТА
ВІДСТУП ВІД КОРАБЛІВ

1] Як, утікаючи з поля, трояни рів з частоколом
2] Вже перейшли й багатьох приборкали руки данайські,
3] При колісницях затримались трохи, бліді з переляку,
4] Й далі тікати готові. Тим часом і Зевс пробудився
5] На верховинах ідейських біля злотошатної Гери,
6] Швидко на ноги він став і побачив троян і ахеїв,
7] Як ті безладно тікали, а ці — ледь встигали за ними
8] Гнатись, і серед аргеїв уздрів владаря Посейдона;
9] Гектора далі побачив, що в полі лежав,* навколо
10] Друзі сиділи; тяжко він дихав грудьми й непритомний
11] Кров'ю блював, — ударив його не найслабший з ахеїв.
12] Жалем пройнявся до Гектора батько людей і безсмертних,
13] Страшно глянув спідлоба і так він до Гери промовив:

14] "Все це твоя, невиправна Геро, зловредна підступність!
15] Гектор божистий уже не боєць, і збентежене військо!
16] Але не знаю, плоди оцієї підступності злої
17] Ти чи не перша збереш, як громами тебе посмугую.
18] Не пам'ятаєш ти, як з височіні повисла? На ноги
19] Я два ковадла тобі почепив, нерозривні на руки
20] Пута наклав золоті, і ти поміж хмар у ефірі
21] Звисла. Обурились дуже боги на великім Олімпі,
22] Та підступить і звільнити тебе не могли. Бо хапав я
23] Кожного й геть від порога жбурляв; і на землю він падав
24] Ледве живий. Але й цим у душі безугавного смутку
25] За богосвітлим Гераклом усе ж таки я не полегшив.
26] Ти-бо, замисливши лихо, велику із вітром Бореєм
27] Бурю навіяла й гнала його по безплідному морю,
28] Поки загнала на Кос його, густо населений острів.

29] Все ж врятував я його, хоч і лиха зазнав він чимало,
30] І повернутись поміг йому в Аргос, на коні багатий.
31] Це я нагадую знов, щоб підступи ти припинила
32] Та щоб упевнилась, чи помогло тобі любощів ложе,
33] Що від богів віддаля ти на нього мене спокусила!"

34] Мовив він так. Велеока жахнулась володарка Гера
35] Й, тут же до нього озвавшись, промовила слово крилате:

36] "Будьте ви свідками, земле і небо широке над нами,
37] І під землею Стіксові води, — це клятва страшенна,
38] Більшої клятви уже й між богів не буває блаженних,
39] І головою твоєю клянуся священною, й нашим
40] Ложем законним, а марно ж я ним присягатись не буду!
41] То ж не з веління мого Посейдон, землі потрясатель,
42] Шкодить троянам та Гектору й поміч дає для ахеїв:
43] Власний-бо дух спонукає його і до цього призводить;
44] В скруті їх між кораблями він жалем пройнявсь до ахеїв.
45] Я ж йому тільки одне порадити мала б сьогодні —
46] Там лиш ходити, куди, темнохмарний, ти сам нас провадиш".

47] Мовила так. Усміхнувсь тоді батько людей і безсмертних
48] І до дружини у відповідь слово промовив крилате:

49] "От коли б завжди тепер, велеока володарко Геро,
50] Згодна думками зі мною була ти на зборах безсмертних,
51] То навіть сам Посейдон, хоч він іншого дуже бажає,
52] Скоро бажання змінив би до мислі твоєї й моєї.
53] Але як чесно й правдиво ти нині зі мною говориш,
54] То поспіши до родини богів і скажи, хай Іріда
55] І Аполлон славнолукий прибудуть на Іду негайно.
56] З вістю Іріда хай мчить аж до лав міднозбройних ахеїв
57] І владарю Посейдонові хай мій наказ перекаже, —
58] Участь в бою припинить і негайно додому вернутись.
59] Феб-Аполлон же хай Ректора знову на бій підбадьорить,
60] Знов йому сил надихне й допоможе забути про болі,
61] Що зазнає тепер його серце, й поверне ахеїв
62] Знову до їх кораблів, полохливу здійнявши утечу.
63] Кинуться бігти вони до човнів многовеслих Ахілла,
64] Сина Пелея, а той замість себе поставить Патрокла,
65] Друга свого. Під мурами Трої осяйливий Гектор
66] Списом Патрокла уб'є й багатьох іще воїв погубить
67] І серед них богосвітлого сина мого Сарпедона.
68] Гектора вб'є за це в розпалі гніву Ахілл богосвітлий.
69] Але тоді лише від кораблів я влаштую суцільний
70] Відступ троянського війська, коли опанують ахеї
71] Трої високу твердиню, послухавши ради Афіни.
72] Гніву, проте, не вгамую свого і нікому з безсмертних
73] Допомагати данаям також не дозволю раніше,

74] Ніж Пелеїдове сповнено буде бажання, що сам я
75] Пообіцяв йому, схвально кивнувши на те головою
76] Дня ще того, як Фетіда мені обнімала коліна,
77] Просячи шани вділити Ахіллові-городоборцю".

78] Мовив він так, і білораменна послухалась Гера,
79] Та й із ідейських висот на великий Олімп подалася.
80] Так наче лине уява в людини, що світу багато
81] Бачивши, землі розумною думкою всі уявляє —
82] "Там би я й там побував!" — і багато що іншого мріє, —
83] Із бистроплинню такою ж полинула владарка Гера.
84] Швидко добігла Олімпу високого й в Зевсовім домі
85] Зібраних разом застала безсмертних, їй взустріч богове
86] Скочили з місць і, чаші піднявши, її привітали.
87] Інших минувши, проте, в гарнолицьої діви Феміди
88] Чашу взяла вона, та-бо назустріч їй кинулась перша
89] І, до богині озвавшись, промовила слово крилате:

90] "Геро, чого ти прийшла? Ти наче налякана дуже!
91] А чи не Кроносів син налякав тебе так, чоловік твій?"

92] Відповідаючи, білораменна їй мовила Гера:

93] "Ти не розпитуй, Фемідо, про це. Сама-бо ти знаєш,
94] Серце у нього яке — і суворе, і високодумне.
95] Учту почни із богами, однаково кожному рівну,
96] Й серед безсмертних тоді ти почуєш, яке безголів'я
97] Зевс нам готує. Ніхто із безсмертних і смертного люду,
98] Думаю я, не радітиме з цього у серці своєму,
99] Хоч би й який він сьогодні не був на цій учті веселий".

100] Мовила так і сіла на місце володарка Гера.
101] Всі тут обурились, в Зевсовім домі, боги. Усміхалась
102] Гера губами, чоло ж над чорними в неї бровами
103] Не прояснилось, і мовила так, закипаючи гнівом:

104] "От ми дурні, нарікаємо так безрозсудно на Зевса!
105] Марно до нього підходим, його намагаючись словом
106] Стримать чи силою. Він же байдуже сидить собі одаль,
107] Нас і не бачить, себе над всіма він богами вважає
108] Вищим могуттю своєю і владою беззаперечно.
109] Тим-то й терпіть усе лихо, яке він кому посилає.
110] От уже й нині, здається, нещастя Арея спостигло —
111] То ж Аскалаф, його син, із смертних усіх найлюбіший,
112] В битві поліг, — велетенський Арей величавсь його батьком".

113] Мовила так, і Арей, по міцних своїх стегнах руками
114] Ляснувши, аж розридався уголос і в розпачі скрикнув:

115] "Не прогнівіться на мене, Олімпу осельники вічні,
116] Як до ахейських човнів поспішу я за сина помститись,
117] Хоч би й судилось мені, побитому Зевсовим громом,
118] В поросі, змішанім з кров'ю, між трупів на полі валятись!"

119] Мовивши так, наказує Жахові й Остраху коні
120] Він запрягати, а сам одягає озброєння світле.
121] Мабуть, з новою, ще більшою злобою й гнівом страшнішим,
122] Ніж перед тим, був би вибухнув Зевс на богів олімпійських,
123] Але Паллада Афіна, злякавшись за долю безсмертних,
124] Кинулась враз до порога із крісла, в якому сиділа,
125] Миттю зірвала шолом з голови, а з плечей у Арея
126] Щит його й, вирвавши з рук, поставила мідного списа
127] Набік і з словом звернулася до роз'ярілого бога:

128] "Ти збожеволів, пропав ти, шалений! Чи є іще в тебе
129] Вуха, щоб слухати? Наче ти й розум, і сором утратив!
130] Наче не чув ти, що білораменна казала нам Гера,
131] Від олімпійського Зевса недавно сюди повернувшись?
132] Чи захотілось, самому багато ще лиха зазнавши,
133] Знов на Олімп силоміць повернутися в смутку гіркому,
134] Ще й на інших безсмертних тяжкого накликати лиха?
135] Зевс-бо відразу ж ахеїв покине й троян веледумних
136] І на Олімп поспішить, щоб на нас свою лютість зігнати,
137] І похапає підряд, чи винний хто є, чи невинний!
138] Тим-то облиш, тобі раджу, свій гнів за убитого сина!
139] Скільки від сина твого і міццю, й руками не гірших
140] Вже полягло, а ще скільки поляже! Адже неможливо
141] Всі покоління, людський увесь рід врятувати від смерті!"

142] Мовивши, в крісло садовить вона роз'ярілого бога.
143] Гера ж покликала вийти із дому в той час Алоллона
144] Й разом Іріду, вісницю бистру богів олімпійських,
145] І, до обох їх звертаючись, мовила слово крилате:

146] "Зевс наказав вам обом якнайшвидше з'явитись на Іду.
147] Отже, з'явившись туди й перед Зевсовим ставши обличчям,
148] Все учиніть, що накаже він вам і чого зажадає".

149] Мовила так і, назад повернувшись, володарка Гера
150] Сіла у крісло. Ті ж двоє, схопившись, у путь подалися.
151] Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів,
152] Широколунного Зевса знайшли, що сидів на вершині
153] Гаргару, — хмара його запашна, мов вінок, огортала.
154] Разом удвох підійшли й перед Зевсом вони хмаровладним
155] Стали. А він, побачивши їх, не розгнівався серцем:
156] Скорий-бо послух явили вони його любій дружині,
157] І до Іріди він першої слово промовив крилате:

158] "Швидше біжи, прудконога Ірідо, звістити наказ мій
159] До владаря Посейдона, — вістунко, не будь неправдива!
160] Скажеш йому, щоб негайно війну він і січу облишив
161] І повертався на збори богів або в море священне.
162] А не послухає слова мого і не зважить на нього —
163] Розумом хай тоді сам і духом своїм поміркує,

164] Чи пощастить йому, хоч і який він міцний, проти мене
165] Встояти. Й силою я-бо, здається, за нього міцніший,
166] І за народженням перший. Невже не вагається серцем
167] Він і зі мною рівнятись, кого усі інші страшаться?"

168] Мовив він так, і в путь подалась вітронога Іріда
169] Й до Іліона священного з гір полетіла ідейських.
170] Наче той град льодянистий або снігова хуртовина
171] Сипле завійно в диханні ефірянороднім Борея,
172] Із бистроплинню такою ж помчала проворна Іріда
173] До земледержця й промовила так, перед ним зупинившись:

174] "З вістю до тебе, землі потрясатель наш темнокудрий,
175] Я прилетіла сюди від егідодержавного Зевса.
176] Він наказав, щоб негайно війну ти і січу облишив
177] Та повернувся на збори богів або в море священне.
178] А не послухаєш слова його і не зважиш на нього,
179] То він погрожує сам появитися тут і з тобою
180] В битву вступить. Та руки його дужої він тобі радить
181] Все ж уникати, бо й силою він за тебе міцніший,
182] І за народженням перший. Невже не вагаєшся серцем
183] Навіть із тим ти рівнятись, кого усі інші страшаться?"

184] Гнівно у відповідь мовив їй славний землі потрясатель:

185] "Горе! Хоч і могутній, та надто зухвало він мовить!
186] Навіть мене, рівногідного, силою стримати хоче!
187] Троє братів є, що нас породила від Кроноса Рея:
188] Зевс і я, а третій — Аїд, над підземними владар.
189] Все ми на трьох поділили, і кожен дістав, свою частку
190] Жеребкуванням. Дісталось навіки мені в володіння
191] Сивеє море, Аїдові — мороку темна оселя,
192] Зевсові ж небо в ефірі і хмарах дісталось широке.
193] Спільні для нас земля і високий Олімп залишились.
194] Тим-то не житиму я по Зевсовій волі. Спокійно,
195] Хоч і могутній, своєю третиною хай володіє.
196] Силою ж рук не злякає мене він, немов боягуза.
197] Краще своїми суворими хай научає словами
198] Власних синів і дочок своїх, що від нього родились,
199] Слів-бо його хоч-не-хоч, а вони таки слухать повинні!"
200] 1 Відповідаючи, мовила так вітронога Іріда:

201] "Отже, таку ось, землі потрясателю наш темнокудрий,
202] Відповідь Зевсові маю нести непривітну й сувору?
203] Може, ти зміниш її? Поступливі сильнії духом.
204] Знаєш ти й сам, що Ерінії завжди обстоюють старших".
205] 1 В відповідь знов Посейдон тоді мовив, землі потрясатель:

206] "Слушне, богине Ірідо, ти зараз промовила слово.
207] Дуже то добре, як вісник доречну висловлює думку.
208] Але страшний мені серце і душу охоплює смуток,
209] Що рівноправного Зевс і однакій підлеглого долі
210] Так зневажати образливим словом собі дозволяє.
211] Все ж, хоч і гнівом охоплений, нині йому поступлюсь я.
212] Але скажу тобі я і дотримаю цеї погрози, —
213] В разі противно мені і Афіні, що здобич дарує,
214] Всупереч Гері, й Гермесові, ще й владареві Гефесту,
215] Він Іліона високі щадитиме мури й не схоче
216] їх зруйнувати, даруючи силу велику аргеям,
217] Знає хай — виникне з ним ворожнеча у нас невигойна".

218] Мовив це й лави ахейські покинув землі-потрясатель,
219] В море глибоке поринув на жаль для героїв ахейських.

220] До Аполлона почав тоді мовити Зевс громовладний:

221] "Фебе мій любий, піди-но за Ректором мідянозбройним!
222] Он подивись — земледержець, могутній землі потрясатель,
223] В море священне сховавсь, уникаючи грізного гніву
224] Нашого. Всі-бо інакше про битву велику почули б,
225] Навіть підземні боги, що з Кроносом разом домують.
226] Краще, проте, набагато й для мене, й для нього самого
227] Сталось, що перед моїми руками він навіть у гніві
228] Все ж відступив: не без поту-бо справа тоді б закінчилась.
229] В руки візьми торочками оздоблену славну егіду
230] І, потрясаючи нею, полохай героїв ахейських.
231] А про осяйного Гектора сам ти подбай, дальносяжче!
232] Силу велику піднось в його серці, допоки ахеї
233] До кораблів утікать не почнуть і до хвиль Геллеспонту.
234] Ну, а тоді я вже сам і ділом подбаю, і словом,
235] Щоб від трудів бойових відпочили нарешті ахеї".

236] Так він сказав. Аполлон не відмовив непослухом батьку,
237] Швидко з ідейських висот, наче сокіл, злетів легкокрилий,
238] Згуба швидка голубів, із небесних птахів найбистріший.
239] Гектора зразу знайшов він, божистого сина Пріама, —
240] Вже не лежав, а сидів той: до нього вертала свідомість,
241] Товаришів пізнавав він навколо, і легше він дихав,
242] Не обливаючись потом, із волі егідодержавця.
243] Став біля нього і мовив йому Аполлон дальносяжний:

244] "Ректоре, сину Пріамів, чом ледве живий ти оподаль
245] Інших лежиш? І що за недоля тут сталась з тобою?"

246] Так, ледве дишачи, вимовив Ректор шоломосяйний:
247] "Хто ти, з богів найдобріший, що тут розмовляєш зі мною?
248] Чи ти не чув, як в той час, коли перед човнами ахеїв
249] Я побивав їх, у груди мені Еант гучномовний
250] Каменем тяжко ударив і буйної сили позбавив?
251] Я вже гадав, що, напевно, в оселі Аїдовій нині
252] Мертвих побачу, останнього-бо позбувавсь я дихання".

253] Відповідаючи, мовив йому Аполлон дальносяжний:

254] "Більше відваги! Могутнього-бо посилає Кроніон
255] З Іди заступника нині на поміч тобі й допомогу, —
256] Феб-Аполлон я з мечем золотим, увесь час і раніше
257] Оберігав я й самого тебе, й твоє місто високе.
258] Отже, снаги надихни численним комонникам вашим
259] Гнати швидких своїх коней до вражих човнів глибодонних.
260] Я ж перед ними піду і шляхи перед їхніми кіньми
261] Всюди рівнятиму, втечі піддавши героїв ахейських".

262] Мовив і силу велику вдихнув у керманича люду.
263] Наче застояний кінь, відгодований в яслах ячменем,
264] Віжки порвавши, копитами вчвал тупотить по рівнині
265] До струменистої річки, де звик на привіллі купатись,
266] Гордий. Підносить він високо голову, грива по плечах
267] В'ється за вітром, — своєю пишається він красотою.
268] Мчать його ноги швидкі на знайомії пастівні кінські.
269] Так же і Гектор ногами й коліньми орудував бистро
270] Й наглив до бою кінноту, лиш голос богівський зачувши.
271] Так же, як дику козу чи рогатого оленя гонять
272] Зграї мисливських собак і загони селян-звіроловів,
273] Поки гущавина їх лісова або скеля урвиста
274] Не порятує, й мисливцям догнать звірину неможливо;
275] А на той гомін із хащі виходить до них на дорогу
276] Лев пишногривий, і от вже завзяті ловці утікають.
277] Так і данаї, що досі на ворога тисли юрбою
278] І перед себе мечами й списами двогострими гнали,
279] Ледь спостерігши, як Гектор до лав своїх збройних підходить,
280] Перелякались, і раптом душа їм у ноги упала.
281] Син Андремонтів Тоант звернувся тоді до аргеїв,
282] Доблесний муж етолійський, досвідчений як списоборець
283] І рукопашний боєць, та й мало хто з юних ахеїв
284] Перемогти його міг у словеснім на зборах змаганні.
285] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

286] "Леле! Велике я диво побачив своїми очима!
287] Смерті лихої уникнувши, знову постав перед нами
288] Гектор! А кожен із нас уже духом своїм сподівався,
289] Що погубив безперечно Еант його, син Теламонів.
290] Хтось із богів, проте, визволив та врятував від напасті
291] Гектора, що багатьом вже данаям розслабив коліна
292] І багатьом іще, мабуть, розслабить. Адже не без Зевса
293] Він громоносного став перед лавами, прагнучи бою.
294] Отже, послухайте всі і вчиніть, як я зараз скажу вам.
295] До кораблів ми накажемо війську всьому відступити,
296] Ми лиш самі, між ахейськими воями найсміливіші,
297] Тут лишимось: може, нам пощастить мідяними списами
298] Зразу його зупинить. Хоч який він до бою завзятий,

299] Дужого натовпу воїв данайських, проте, побоїться".

300] Мовив він так, і охоче послухали всі його ради.
301] Ідоменея-вождя обступили вони та Еанта,
302] Тевкра, Мегеса, Ареєві рівного, ще й Меріона,
303] Приготувались до бою й закликали найсміливіших
304] Відсіч троянам і Гектору дати. А ззаду тим часом
305] До кораблів своїх військо ахейське уже відступало.
306] Лави зімкнувши, трояни ударили: вів-бо їх Гектор
307] Кроком широким. Попереду йшов, свої плечі укривши
308] Хмарою, Феб-Аполлон, в руках він тримав ясносяйну,
309] Буйну егіду страшну, пелехату, Гефест її, мідник,
310] Зевсові дав у дарунок, для остраху людям носити.
311] В руки цю взявши егіду, провадив він військо троянське.

312] Лави зімкнувши, їх ждали аргеї. І крики шалені
313] Враз залунали обабіч. Із пружних тятив полетіли
314] Стріли стрімкі і з відважних долонь їх списи незліченні,
315] Прямо в тіла юнаків войовничих одні устромлялись,
316] Інших багато між тим, не торкнувшися білого тіла,
317] В землю встрявали навкруг у жадобі насититись тілом.
318] Доки егіду в руках тримав Аполлон нерухомо,
319] Доти і стріли літали обабіч, і падали люди.
320] А як поглянув лише бистрокінним данаям в обличчя,
321] Нею потряс і голосно крикнув, то раптом у грудях
322] Духом охляли вони і забули про запал одваги.
323] Так же, як череду цілу корів чи отару овечу
324] Хижі два звіри женуть у темряві чорної ночі,
325] Раптом напавши, коли не стояла сторожа на місці, —
326] Так з переляку тікали ахеї. Нагнав на них страху
327] Феб-Аполлон, дарувавши троянам і Гектору славу.

328] Муж проти мужа змагався, йшла битва розсипаним строєм.
329] Аркесілая і Стіхія вбив тоді Гектор осяйний.
330] Перший начальником був беотійських мужів міднозбройних,
331] Другий соратником був Менестея, великого духом.
332] Зброї позбавив Еней Медонта й з ним разом Іаса.
333] Сином побічним Медонт божистому числивсь Ойлею,
334] Братом Бантові рідним. Осельником був він Філаки,
335] Втікши з своєї вітчизни: убив-бо він рідного брата
336] Мачухи Еріопіди лихої, дружини Ойлея.
337] А богорівний Іас вождем був афінського війська,
338] Сином вважався він Сфела, що сам народивсь од Букола.
339] Полідамант умертвив Мекістея, Політ же — Ехія
340] В першім бою, а Клонія вбив Агенор богосвітлий.
341] Ззаду ударив Паріс Деїоха в плече, як тікав той
342] В лавах передніх, аж гостра навиліт проскочила зброя.
343] З мертвих озброєння стали знімати вони. А ахеї,

344] Крізь частокіл і рів прориваючись, бігли безладно
345] Хто куди міг і мусили швидше за мури ховатись.
346] Гектор кричав до троян, закликаючи голосом дужим:

347] "До кораблів поспішіть, скривавлену здобич облиште!
348] Тільки побачу, що хтось кораблі обминає ворожі,
349] Смертю він тут же загине, і вже не брати і не сестри
350] Спалять померлого тіло погребним вогнем, а собаки
351] Трупа його шматуватимуть тут, перед мурами міста!"

352] Мовив він і батогом із розмаху хльоснув по конях,
353] Лави троянські окликнувши гучно. У відповідь вої
354] Разом гукнули й своїх в колісниці запряжених коней
355] З гуркотом грізним погнали. А Феб-Аполлон перед ними
356] Легко обрушив ногами краї глибоченного рову,
357] Грузом засипав середину й вирівняв воям дорогу
358] Довгу, завширшки таку, як спис пролетіти здолає,
359] Кинутий мужем, який свою випробовує силу.
360] Рушили шляхом тим лави троян. Аполлон перед ними
361] Ніс неоцінну егіду, і вал зруйнував він ахейський
362] Легко так само, як часом на березі моря дитина
363] Щось у безвинній забаві з піску побудує сипкого
364] Й, граючись, ніжками потім чи ручками геть поруйнує.
365] Так же, осяйливий Фебе, і ти зруйнував без зусилля
366] Труд і старання аргеїв, самих же примусив тікати.

367] Лиш кораблів досягнувши, в утечі вони зупинились
368] І один одному дух бадьорили, підносячи руки
369] До всемогутніх богів, і кожен з них щиро молився.
370] Нестор моливсь найщиріш староденний, опора ахеїв
371] Певна, обидві руки піднімаючи в зоряне небо:

372] "Зевсе, наш батьку, як в Аргосі хто, на пшеницю багатім,
373] Палячи тучнії стегна биків чи овечок, молився
374] Про поворот свій додому, й ти схвально кивнув головою, —
375] Це спогадай і день згуби від нас одверни, олімпійче,
376] Не дозволяй тим троянам украй подолати ахеїв".

377] Так він молився, і голосно Зевс загримів велемудрий,
378] Вчувши палкі молитви староденного сина Нелея.

379] Щойно трояни почули егідодержавного Зевса
380] Гуркіт, згадали про бій і натисли ще більш на аргеїв.
381] Так, наче вал величезний широкопросторого моря
382] Вище облавків зліта корабельних під тиском могутнім
383] Буйного вихру, що хвилі високі валами здіймає, —
384] Так і трояни з оглушливим криком крізь мур пробивались,
385] Коней баских женучи, і при самих кормах вже точився
386] Бій на двогострих списах рукопашний, — ці з повозів били,
387] Ті ж вибігали на верх кораблів своїх чорних і звідти Г

388] Кидали ратища з мідними вістрями довгі й великі,

389] Що в кораблях для бою морського на дні зберігали.

390] Поки ахеї з троянами ще перед муром змагались,
391] Від кораблів бистрохідних далеко, Патрокл у наметі
392] При Евріпілі хороброму сидячи, лагідним словом
393] Серце йому утішав і сипав на рану пекучу
394] Ліки цілющі, щоб чорні йому заспокоїти болі.
395] А як побачив троян, що вони вже на мур насідають
396] Юрмами, вої ж данайські тікають з розпачливим криком,
397] В грудях не стримав ридань і, долонями гучно по стегнах
398] Ляснувши, смутком глибоким охоплений, став говорити:

399] "О Евріпіле, не можу я далі з тобою лишатись,
400] Хоч я й потрібен тобі, — там бій розпочавсь вирішальний.
401] Хай твій товариш тебе розважає, а я до Ахілла
402] Йти поспішу, до участі в битві його спонукати.
403] Може, хто зна, при помочі божій слова мої збудять
404] Дух його: тільки до доброго дружні вмовляння призводять".

405] Мовив він так, і вперед понесли його ноги. Ахеї ж
406] Опір троянам чинили; проте, хоч було тих і менше,
407] Від кораблів не здолали ворожу навалу відбити.
408] Та не здолали й трояни, данайські фаланги прорвавши,
409] Аж у середину їх кораблів і наметів дістатись.
410] Так, наче брус корабельний по шнуру вирівнюють точно
411] Руки досвідчені вправного теслі, який бездоганно
412] Знає своє ремесло, перейнявши його від Афіни, —
413] Нарівні так між троян і ахеїв точилася битва.
414] В час той, як воїни інші під іншими бились човнами,
415] Проти Еанта, вповитого славою, виступив Гектор.
416] Тяжко змагались вони при однім кораблі, але марно
417] Цей намагавсь одігнати Еанта й човна підпалити,
418] Той же — відбити його, бо Гектор був ведений богом.
419] В час той Кале'тор, Клітіїв син, що вогонь вже підносив
420] До корабля, був Еантом списом уражений в груди.
421] Тяжко він гримнув об землю, і з рук смолоскип йому випав.
422] Гектор, як тільки побачив, що брат його в перших убитий,
423] І біля чорного впав корабля, й покотився у порох,
424] Голосно так до троян заволав і до воїв лікійських:

425] "Гей ви, трояни, й лікійці, й дарданські бійці рукопашні!
426] Не відступайте від бою у тісняві цій надзвичайній,
427] Але рятуйте Кале'тора, що між човнами загинув, —
428] Славне озброєння зняти із нього не дайте ахеям".

429] Мовивши так, в Еанта він списа блискучого кинув,
430] Схибив, проте, — в Лікофрона, сина Мастора, поцілив, —
431] Що із Кітер був, товариш Еанта, і в домі у нього
432] Жив після того, як мужа убив у Кітерах священних.
433] Гектор в чоло його мідяним вістрям ударив, як поряд

434] Той із Еантом стояв. І навзнак у порох на землю
435] Впав він з корми корабля, і суглоби у нього розслабли.
436] З жаху здригнувся Еант, і так він до брата промовив:

437] "Тевкре мій любий, поліг перед нами наш вірний товариш,
438] Той Масторід, що, прийшовши з Кітер, серед нас оселився
439] Й шани у нашому домі нарівні зажив із батьками.
440] Гектор убив його, духом могутній. Де смертоносні
441] Стріли твої, де лук, Аполлоном дарований Фебом?"

442] Мовив він так, той послухав, прибіг і спинивсь біля нього
443] З луком тугим у руках, сагайдак несучи за плечима
444] З гострими стрілами, й тут же почав на троян їх пускати.
445] Впав від стріли його Кліт, осяйливий син Пейсенора,
446] Полідаманта товариш, славетного сина Пантоя, —
447] Віжки в руках він тримав, приставлений бувши до коней.
448] В'їхавши ними у гущу ахейських фаланг найгустішу,
449] Гектора врадував він і троян. Та небавом самому
450] Трапилось лихо, й ніхто не прийшов ту біду відвернути.
451] Клітові ззаду вп'ялася у шию стріла велетужна.
452] З повоза впав він тоді, й понесли наполохані коні
453] З гуркотом повіз порожній. Це зразу ж помітив володар
454] Полідамант, і перший назустріч він кинувся коням,
455] їх Астіною віддав, Протіаона синові, в руки,
456] З повозом ближче звелівши триматись і пильно глядіти
457] Коней, а сам — у лави передні назад повернувся.

458] Тевкр тоді другу стрілу проти Гектора в мідяній зброї
459] Вийняв, і січу спинив би при корабля^він ахейських,
460] Тільки б найдужчого між ворогами дихання позбавив.
461] Та не сховавсь він од розуму мудрого Зевса, що, вкривши
462] Гектора захистом, Тевкрові слави тієї відмовив.
463] Сплетену добре зірвав тятиву з бездоганного лука
464] Зевс, поки цілився той. І, блукаючи, вбік полетіла
465] Міддю зважніла стріла, і лук із руки його випав.
466] Тевкр аж здригнувся, і так тоді він до брата промовив:

467] "Горе! Якесь божество зловороже всю нашу потугу
468] Зводить нінащо! Он вирвало щойно із рук моїх лука,
469] Ще й обірвало мені тятиву новозвиту, що вранці
470] Я підв'язав, щоб часті виносити здужала стріли!"

471] В відповідь мовив йому великий Еант Теламоній:

472] "Любий, облиш свого лука спокійно лежати з тугими
473] Стрілами, раз їх знесилює бог, до данаїв ворожий.
474] Довгого списа у руки і щит захопивши на плечі,
475] Бийся з троянами сам та й інших на те підбадьорюй.
476] Як і здолає нас ворог, то не без труда він важкого
477] Візьме у нас кораблі добропалубні! Ну ж бо до бою!"

478] Мовив він так і, лук у наметі своєму лишивши,
479] Плечі покрив після того щитом собі четверошкурим,
480] А на могутнє чоло шолом він насунув добірний
481] З кінським хвостом, що над гребенем страшно вгорі розвівався.
482] Взяв іще списа міцного, окутого гострою міддю.
483] Вийшов з намету, й побіг, і біля Еанта спинився.

484] Бачачи, Гектор, що Тевкрові стали безсильними стріли,
485] Голосом дужим волав до троян і до воїв лікійських:

486] "Гей ви, трояни, й лікійці, й дарданські бійці рукопашні!
487] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу
488] Біля човнів глибодонних. На власні-бо очі я^бачив, —
489] Зевс учинив найславнішого мужа безсильними стріли!
490] Легко мужі пізнають могутливу Зевсову силу,
491] Чи то найвищу їм славу звитяги він з неба дарує,
492] Чи їх принижує, захисту їм не бажаючи дати,
493] Як от принижує нині аргеїв, а нам помагає.
494] До кораблів усі разом на бій! А як хто з вас поляже,
495] Смерть і загибель від стріл чи від гострого списа прийнявши,
496] Вмри без вагань! Не безславно йому, захищавши вітчизну,
497] Вмерти за неї! Дружина ж і діти живі зостануться,
498] Буде в безпеці і дім твій, і спадок увесь, як ахеї
499] Із кораблями своїми до рідного вернуться краю!"

500] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття.
501] З другого боку й Еант до свого заволав товариства:

502] "Сором, аргеї! Тепер залишається нам — чи загинуть,
503] Чи врятуватись, біду від своїх кораблів одвернувши.
504] Чи не гадаєте пішки до рідного краю вернутись,
505] Як кораблі одбере у вас Гектор шоломосяйний?
506] Чи ви не чуєте, як заохочує воїв троянських
507] Гектор та як кораблі нам жадає вогнем попалити?
508] Не у танок-бо іти, а до бою він їх закликає.
509] Кращої бути не може тепер у нас думки й поради,
510] Як з ними руки і сили зчепити в бою рукопашнім.
511] Краще уже чи життя зберегти, чи загинути зразу,
512] Ніж у змаганнях жорстоких із ворогом слабшим так довго
513] Сили виснажувать тут, біля наших човнів мореплавних!"

514] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття.
515] Схедій, фокеїв начальник, син Перімеда, був зразу ж
516] Гектором вбитий. Вождь піших, славетного син Антенора,
517] Лаодамант поліг од міцної долоні Еанта.
518] Полідаманта рукою був От, Філеїда товариш,
519] Зброї позбавлений, вождь хороброго війська епеїв.
520] Глянув Мегес Філеїд і кинувсь на нього; відскочив
521] Полідамант, і той не поцілив його. Аполлон-бо
522] Сину Пантоя не дав поміж воїв передніх загинуть.
523] Списом своїм утрапив він Кройсмові прямо у груди.

524] Тяжко той гримнув об землю, і зняв він з плечей його зброю.
525] Кинувся раптом на нього Долоп, досвідчений списник,
526] Кращий з бійців Лампетід славетний, народжений Лампом,
527] Лаомедонтовим сином, бурхливого повен завзяття.
528] Він Філеїда у щит посередині списом ударив,
529] Близько підбігши. Але міцний захистив його панцир,
530] Мідною вкритий лускою. Філей колись цей обладунок
531] З міста Ефіри привіз, з узбережжя ріки Селеента,
532] Від владаря Евфета як гість, у дарунок здобувши,
533] Щоб на війні від ворожих бійців його захистом мати.
534] Тож захистив од загибелі нині він синове тіло.
535] В час той Мегес загостреним списом ударив Долопа
536] В гребінь шолома його густогривого, кутого міддю;
537] Збив із шолома шишак той гривастий, і весь він на землю
538] В порох упав, яскравіючи й там своїм пурпуром свіжим.
539] Все ж, на звитягу надіючись, битись Долоп залишився.
540] Та на підмогу Мегесу поспів Менелай войовничий,
541] З списом іззаду спинившись, Долопа в плече він ударив.
542] Вістря шалене навиліт прошило його і крізь груди
543] Спереду вийшло, і ницьма він тут же на землю звалився.
544] Кинулись разом обидва — озброєння, міддю окуте,
545] Зняти з плечей його. Кревних гукнув тоді голосно Гектор,
546] Дужому став дорікати насамперед він Меланіппу,
547] Синові Гікетабна. Повільних корів у Перкоті
548] Череду пас у той час він, коли ще був ворог далеко,
549] А як данаї сюди в кораблях припливл* крутобоких,
550] До Іліона прийшов він і став між троян визначатись.
551] Жив у Пріама, шанований нарівні з власними дітьми.
552] Гектор гукнув на ім'я його й так йому став дорікати:

553] "Так, Меланіппе, й залишимо все? Невже твоє любе
554] Не ворухнулося серце від болю за вбитого брата?
555] Може, не бачиш, як шарпають онде Долопову зброю?
556] Швидше зі мною! Не личить же нам із аргеями битись
557] Здалеку, тож чи ми їх наголо переб'єм, чи високий
558] Візьмуть вони Іліон і всіх городян повбивають".

559] Мовив і рушив вперед, а за ним тоді й муж богорівний.
560] А Теламоній Еант підбадьорював лави аргеїв:

561] "Друзі, будьте мужами і в серце вкладіть собі сором.
562] Тож один одного завжди соромтесь у битвах жорстоких.
563] Сором хто має, той більше рятується, ніж загибає.
564] Хто ж утікає, ні слави для того нема, ні рятунку".

565] Мовив він так, вони ж і самі захищатись бажали.
566] Взявши до серця те слово, свої кораблі оточили
567] Мідяним валом. Та Зевс одваги надав і троянам.
568] А гучномовний в боях Менелай підбивав Антілоха:

569] "Ані молодших за тебе в ахеїв нема, Антілоху,
570] Ані ногами бистрішого, ні сміливішого в битві.
571] Чом би не вийти тобі та когось із троян не вколошкать?"

572] Мовив він так і назад відступив, а того заохотив.
573] Вибіг юнак той з передніх рядів і, навкруг озирнувшись,
574] Списом блискучим націливсь. І враз одсахнулись трояни
575] Перед націленим списом. А він недарма його кинув,
576] Синові Гікетаона попав, Меланіппові, в груди
577] Біля самого соска, коли воїн до бою виходив.
578] Тяжко він гримнув об землю, й пітьма йому очі окрила.
579] Тож Антілох тоді кинувсь на нього, як пес налітає
580] На оленя молоде, що вибігло з лігвища свого,
581] А звіролов його вцілив і зразу коліна розслабив.
582] Так, Меланіппе, й на тебе набіг Антілох войовничий
583] Зброю твою одібрать. Та від Гектора він не укрився:
584] Крізь сум'яття бойове біг до нього герой богосвітлий,
585] Та Антілох вже на нього не ждав, а що воїн був спритний,
586] Кинувся швидко тікати, як звір той, що лиха накоїв, —
587] Пса біля стада корів або й пастуха розірвавши,
588] Геть утікає мерщій, поки натовпом люди не збіглись.
589] Так утікав Несторід, а слідом трояни і Гектор
590] З криком шаленим і гомоном сипали стогнучі стріли.
591] Лиш досягнувши своїх, він став і назад обернувся.

592] Наче ті леви, що м'ясо сире пожирають, трояни
593] Кинулись до кораблів-, сповняючи Зевса веління.
594] Силу велику весь час в них будив він, а дух у аргеїв
595] Долу, хилив, одбираючи славу, в троян же підносив.
596] Гектору ж, сину Пріама, він славою волив окрити
597] Дух, щоб той огню невгасимого полум'я кинув
598] На кораблі крутобокі, — так просьба Фетіди надмірна
599] Сповнитись мала цілком. І ждав уже Зевс велемудрий
600] Над кораблями заграву на власні побачити очі,
601] З тої-бо миті початись мав відступ троянського війська
602] Від кораблів, а данаїв він славою волив окрити.
603] З задумом цим спрямував тоді Зевс до човнів глибодонних
604] Гектора, сина Пріама, що й сам вже туди поривався.
605] Той шаленів, як Арей-списоборець, як полум'я згубне,
606] Що шаленіє у горах, в дрімучій гущавині лісу.
607] Піною вкрилися губи, з-під брів, що похмуро нависли,
608] Блискали очі ясні, й шолом мідносяйний страшливо
609] Над головою хитавсь в роз'ярілого боєм нещадним
610] Гектора. Був-бо в ефірі заступник у нього могутній,
611] Зевс, що з мужів багатьох одного його славою й честю
612] Ушанував, бо недовго йому вже на світі лишалось
613] Жити. Паллада Афіна уже наближала до нього
614] Згубний день, коли мав він загинуть од сили Пеліда.
615] Він намагався-бо лави ворожого війська прорвати,
616] Де найгустіший був натовп і зброя була щонайкраща.
617] Але прорвать їх не міг, хоч і дуже на те намагався.
618] Щільно зімкнувши ряди, стояли вони, мов висока
619] Скеля міцна, що звисає над берегом сивого моря
620] Й твердо витримує буйні вітрів буревійних пориви
621] І набігаючих хвиль величезних бурхливі удари.
622] Проти троян так стояли данаї й назад не тікали.
623] Сяючи, наче вогонь, налітав він на юрми ахеїв,
624] Падав на них, наче вітром підхоплена хвиля з-під хмари
625] На корабель наліта бистрохідний; а він аж до верху
626] Піною вкритий увесь, і вітру жахливе дихання
627] Свище в вітрилах, і трепетно терпнуть серця мореплавців,
628] Пойняті страхом: вони-бо заледве уникнули смерті.
629] Так же тремтіли серця у стривожених грудях ахеїв.
630] Наче той лев згубоносний на стадо корів нападає,
631] Що у широких просторах лугів буйнотравих пасуться
632] Безліку, але пастух не уміє корів круторогих
633] Оборонити як слід від нападів хижого звіра.
634] Лев то вперед забіжить, а то опиняється ззаду
635] За чередою, то вскочить в середину й вже пожирає
636] Ялівку, інші ж усі розбігаються. Так же й ахеї,
637] Страхом повиті, від Гектора й Зевса, великого батька,
638] Всі утікали. А Гектор убив одного Періфета,
639] Сина Копрея, з Мікен, що від владаря ?врістея
640] Вісті приносив не раз могутній Геракловій силі.
641] Син в цього гіршого батька родився, кращий багато
642] В доблестях різних — у швидкості ніг і воєннім мистецтві,
643] Розумом же між найперших мікенських мужів визначався.
644] Тож і для Гектора став він великої слави причинком.
645] Він, обернувшись назад, на обід щита наштовхнувся,
646] Що аж до п'ят досягав та давав од списів йому захист.
647] Він похитнувся і навзнак упав, аж на скронях страшливо
648] Мідний шолом задзвенів, коли тяжко на землю він падав.
649] Гектор, угледівши це, до нього мерщій підбігає
650] Й списа у груди стромляє йому на очах в його близьких
651] Товаришів. Хоч смутні, не могли тут зарадить нічого
652] Товариші: й самі вони Гектора страшно боялись.
653] До кораблів повернувшись обличчям, аргеї вже бігли
654] Між кораблями передніми, — й гнались за ними трояни.
655] Мусили вже й від передніх вони кораблів відступити
656] Далі, і аж біля самих наметів своїх зупинились
657] Лавами, й не розбігались по станові: страх-бо і сором
658] Стримував їх, одні одних невпинно вони бадьорили.

659] А особливо їх Нестор старезний, опора ахеїв,
660] Ревно благав, закликаючи всіх іменами їх предків:

661] "Будьте, друзі, мужами і в серце вкладіть собі сором
662] Перед людьми. Спогадайте-бо кожен про любу дружину,
663] І про дітей, і про власне майно, й про батьків своїх рідних, —
664] Чи то живуть вони ще, чи, може, уже й повмирали,
665] їх іменами благаю я вас, хоч тут їх немає, —
666] Стійте відважно в бою, стережіться ганебної втечі!"

667] Мовлячи так, він у кожному силу будив і завзяття.
668] А од очей їх тим часом Афіна одвіяла хмару
669] Тьми надзвичайної. Світло ясне їм відкрилось обабіч —
670] До кораблів і до бою, однаково людям страшного.
671] Видно було й гучномовного Ректора там і все військо —
672] Воїв троянських, що ззаду лишались і в бій не вступали,
673] Й лави, що билися боєм при кораблях бистрохідних.
674] Не до душі було мужньому серцем Еанту лишатись
675] Там, куди інші синове ахеїв тоді відступили.
676] Кроком подався широким по палубах він корабельних,
677] Довгим махаючи списом, що мав для бою морського, —
678] Збитим міцно гвіздками, у двадцять два лікті завдовжки.
679] Наче їздець, що правити кіньми напрочуд уміє,
680] Четверо коней баских з табуна свого разом запрігши,
681] З поля широкого вчвал аж до мурів великого міста
682] Шляхом жене велелюдним, і всюди дивуються з нього
683] Чоловіки і жінки. А він раз у раз безугавно
684] Скаче з коня на коня. А коні летять усе далі.
685] Так і Еант по палубах перебігав корабельних
686] Кроком широким, і крики його аж до неба сягали.
687] Страшно гукав він весь час, закликаючи воїв данайських
688] І кораблі захищати, й намети. Так само і Гектор
689] Не залишався в юрбі гомінливій троян міднолатних.
690] Наче той хижий орел на зграї птахів налітає,
691] Що безтурботно на березі тихої річки пасуться,
692] На легкокрилих гусей, журавлів, лебедів довгошиїх, —
693] До темноносого так корабля пориваючись, Гектор
694] Кидавсь вперед. Рукою своєю великою ззаду
695] Зевс направляв його, й дух усього підбадьорював люду.

696] Знову навкруг кораблів розгорілася битва жорстока.
697] Так би сказав ти: два війська на битву одні проти одних
698] Вийшли нітрохи не втомлені — так вони бились завзято.
699] Кожен з воюючих думав своє: загони ахейські
700] Не сподівались уникнути лиха й загибелі ждали.
701] А у троян — надіялось серце у кожного в грудях
702] Раптом спалить кораблі й повбивати героїв ахейських.
703] З цими думками вони й виступали одні проти одних.

704] Гектор тоді за корму корабля ухопився морського,
705] Гарного й бистрого, що перевіз через море до Трої
706] Протесілая, але не вернув його в рідну країну.
707] Вколо цього корабля врукопашну ахеї й трояни
708] Впень одні одних рубали. Ніхто з них не хтів дожидати
709] Стріл бистролетних здаля чи ударів загострених ратищ, —
710] Але ізблизька, й одним пломеніючи духом завзяття,
711] Гострими бились сокирами, бардами, ще й топорами,
712] Лезами довгих мечів і міддю списів двоєгострих.
713] Гарно оздоблений меч із руків'ям чорненої сталі
714] Там не один із долоні убиваних воїнів падав
715] Або з плечей. І земля навколо від крові чорніла.
716] Гектор же, міцно за виступ оздобний корми ухопившись,
717] Не випускав його з рук, троян закликаючи гучно:

718] "Дайте вогню і крик бойовий піднесіть усі разом!
719] День-бо відплати достойної Зевс нам сьогодні дарує, —
720] Взять кораблі, що сюди прибули проти божої волі
721] Й стільки біди завдали завдяки боягузтву старшини.
722] Хоч і хотів при кормах кораблів я із ворогом битись,
723] То не пускали й мене, і всі наші загони тримали.
724] Та якщо досі нам розум затьмарював широколунний
725] Зевс, то нині він сам нас веде й закликає до бою!"

726] Мовив він це, й ще завзятіш натисли вони на аргеїв.
727] Встоять не міг і Еант під навалою стріл безупинних.
728] Перед загрозою смертною трохи назад він подався
729] З палуби свого судна на приступки семмступневі.
730] Стоячи з списом, відтіль вояків одбивав він троянських —
731] Кожного, хто з них із полум'ям згубним лише наближався.
732] Він увесь час до данаїв кричав, закликаючи гучно:

733] "Любі герої данайські, Ареєві слуги відважні!
734] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу!
735] Чи сподіваємось ми іззаду союзників мати,
736] Або стіну неприступну, щоб нас од біди захистила?
737] Міста за нами нема із муром надійним навколо,
738] Де б захищатись могли ми з підтримкою всього народу.
739] Ми ж на рівнині в троян, у панцири міцно закутих,
740] Ними до моря приперті, від рідного краю далеко.
741] Міць наших рук — нам рятунок, не кволе в бою слабосилля!"

742] Так він гукав і гострим завзято розмахував списом.
743] Кожного, хто із троян наближавсь до човнів крутобоких
744] Із пломенистим вогнем, одгукнувшись на Гекторів заклик,
745] Зразу ж Еант убивав, поражаючи списом великим.
746] Так врукопашну дванадцять мужів він поклав біля суден.

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА
ПАТРОКЛІЯ

1] Так вони за корабель добропалубний бились завзято.
2] Перед людським вожаєм Ахіллом Патрокл зупинився —
3] Сльози гарячі він лив, немов із джерел темноводих,
4] Що із-під скель, лиш козам досяжних, струмують темнисто.
5] Глянувши, жалем пройнявсь богосвітлий Ахілл прудконогий,
6] Зразу ж до нього озвався і слово промовив крилате:

7] "Що це ти плачеш, Патрокле, немовби дівчатко маленьке,
8] Що за своєю матусею слідом біжить, і на руки
9] Проситься, й стримує матері кроки, й за плаття хапає,
10] Й дивиться в очі крізь сльози, аж поки на руки не візьме.
11] Ніжними так же, Патрокле, і ти умліваєш сльозами.
12] Чи з мірмідонян кому, чи мені розказати щось маєш?
13] Чи із далекої Фтії один ти почув яку звістку?
14] Кажуть, живий ще Менойт, син Акторів, батько твій рідний,
15] Ще і мій не помер, Пелей Еакід з мірмідонян.
16] Тужно було б нам обом, якби смерть їх од нас одібрала.
17] Чи не аргеями журишся, що задля свого зухвальства
18] Гинуть ганебно так біля своїх кораблів крутобоких?
19] Все-бо розказуй, в умі не ховай, щоб ми знали обидва".

20] Тяжко зітхнувши, Патрокл озвався до нього, комонник:

21] "Сину Пелеїв Ахілле, найбільша окрасо ахеїв!
22] Ти не гнівись, скорбота і так вже долає ахеїв.
23] Найсміливіші-бо вої, що билися досі завзято,
24] На кораблях полягли, побиті й поранені тяжко.
25] В ранах од стріл Діомед, Тідеїв нащадок могутній,
26] Зранений теж Одіссей, списоборець, і з ним Агамемнон,
27] Рани страшної зазнав у стегно Евріпіл войовничий;
28] їх лікарі доглядають, що тямлять на ліках цілющих,

29] Рани лікують їм. Ти ж невблаганний і досі, Ахілле,
30] Гніву бодай-бо ніколи не знав я такого, як в тебе,
31] Гордий завзятцю! Чи буде яка з того користь потомкам,
32] Як одвернуть од аргеїв загибелі ти не бажаєш?
33] Немилосердний! Батьком твоїм не Пелей був, комонник,
34] Матір'ю — не Фетіда, а синєє море й безплідні
35] Скелі тебе породили, — того ти і серцем жорстокий.
36] А як боїшся душею якогось богів віщування,
37] Чи сповіщала від Зевса про щось тобі мати поважна —
38] То хоч мене вже пошли та загін мірмідонян зі мною
39] Виряди в бій, — чи не стану я світлом рятунку данаям.
40] Дай на рамена мені твою зброю ясну одягнути,
41] Може, за тебе прийнявши мене, хоч трохи трояни
42] Січу зупинять, і легше зітхнуть войовничі ахеї,
43] Втомлені боєм важким, — на війні відпочинок короткий.
44] З свіжими силами від кораблів і наметів ми легко
45] Під Іліон відженемо знеможене військо вороже".

46] Так він благав, нерозумний. Того ж не збагнув, що для себе
47] Сам він загибелі чорної й смерті лихої благає.
48] З тугою в серці до нього промовив Ахілл прудконогий:

49] "Горе мені! Ну, що ти сказав, богорідний Патрокле!
50] Ні віщуванням богів не журюсь я, — про нього я знаю, —
51] Не сповіщала від Зевса нічого і мати поважна.
52] Та обіймає страшним мені болем і серце, і душу,
53] Тільки згадаю, що рівного рівний волів грабувати
54] І відбирать його здобич, тому що він владою вищий.
55] Страшно прикро мені — багато-бо я перетерпів.
56] Дівчину ту, що мені сини дарували ахейські,
57] Ту, що я списом здобув, зруйнувавши муроване місто,
58] Силою вирвав у мене із рук володар Агамемнон,
59] Син Атрея, неначе в нікчемного зайди якого.
60] Та облишмо про це, що було — те було! Й ні до чого
61] Серце гнівити без краю. Щоправда, свій гнів гамувати
62] Я не раніше гадав, аніж бойова колотнеча
63] Аж до моїх кораблів досягати почне бистрохідних.
64] Тож на рамена свої одягни мою зброю славетну
65] І войовничих веди мірмідонян на бій, якщо справді
66] Чорною хмарою сунуть трояни і вже облягають
67] Нам кораблі, а приперті до самого моря аргеї
68] Мужньо тримаються й досі лише над маленьким окрайцем
69] Суші. Трояни завзяті всією громадою міста
70] Ринули в бій. Бо начолок мойого шолома їм зблизька
71] В вічі не зблискує. Скоро б вони почали утікати
72] Й трупом яруги встилать, якби володар Агамемнон
73] Був ласкавіший до мене. А так вони й стан оточили,
74] Бо не лютує вже спис у долонях міцних Діомеда,
75] Сина Тідея, щоб від данаїв біду одвернути.
76] Вже не гримить з голови осоружної сина Атрея
77] Крик бойовий. Лиш вигуки Гектора-людоубивці
78] Кличуть до бою троян, — і гомоном ті переможним
79] Повнять рівнину навкіл, побиваючи в битві ахеїв.
80] Кинь же, Патрокле, всю міць на троян, щоб біду відвернути
81] Від кораблів, щоб ті їх вогнем не спалили нещадним
82] Та не позбавили нас повороту до рідного краю.
83] Отже, послухай, з якою метою тобі я це мдвлю:
84] Маєш здобути мені велику пошану і славу
85] Поміж данаїв, щоб швидше мені повернули прекрасну
86] Дівчину-бранку, ще й подарунків прислали коштовних.
87] Од кораблів їх одкинь і вертайся. А хоч би й велику
88] Дав тобі славу Гери-владарки муж громоносний,
89] Не поривайся без мене, проте, переслідувать далі
90] Ти войовничих троян: мене-бо цим шани позбавиш,
91] Та бойовою звитягою в подвигу ратному гордий,
92] Тут бий троян і з військом не йди до твердинь Іліона,
93] Щоб із безсмертних богів, що Олімп їх одвічна оселя,
94] Хтось не втрутивсь: дуже любить-бо їх Аполлон дальносяжний.
95] Зразу ж вертайся, коли кораблям уже світло рятунку
96] Блисне, а бій на рівнині нехай вже без тебе триває.
97] Навіть, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,
98] Навіть, якби всі трояни загинули, скільки їх є тут,
99] І від аргеїв ніхто, крім нас тільки двох, не лишився,
100] Ми б і самі розв'язали священної Трої пов'язки".

101] Так один з одним тоді розмовляли вони між собою.
102] В час той не встояв Еант під навалою стріл мідногострих.
103] Зевсова воля долала його і жорстокі удари
104] Славних троян. На скронях у нього шолом світлосяйний
105] Страшно гудів від ударів. Списи увесь час ударяли
106] В бляхи шолома ясні. Тримаючи щит блискотливий,
107] Ліве плече аж замліло. Проте не здолали трояни
108] Щит той схитнути, хоч сипали стріли навкруг мідногострі.
109] Важко дихав Еант, усе тіло в утомі спливало
110] Потом рясним безустанно, було йому навіть несила
111] Вільно дихнуть. За бідою біда звідусіль насувалась.
112] Нині скажіть мені, Музи, що маєте дім на Олімпі:
113] Як пломенистий вогонь кораблі став палити ахейські?
114] Гектор, заскочивши зблизька, мечем величезним Еанта
115] По ясеневому списові вдарив при самому вістрі
116] Й ратище геть відрубав. Безпорадно Еант Теламонів
117] Зламаним списом махнув — далеко від нього позаду
118] З брязкотом мідяне вістря відточене впало на землю.

119] Трепетним серцем, здригнувшись, Еант зрозумів бездоганний
120] Справу богів, — адже його задуми ратні руйнує
121] Зевс громовладний, троянам бажаючи дати звитягу.
122] Він одступив, і метнули трояни вогонь неугасний
123] На кораблі бистрохідні, і полум'я скрізь спалахнуло,
124] Зразу ж вогонь і корму охопив. Ахілл, це уздрівши,
125] Ляснув по стегнах себе і скрикнув тоді до Патрокла:

126] "О поспіши, богорівний Патрокле, їздець бистрокінний!
127] Бачу, як полум'я на кораблях уже наших бушує.
128] Якщо візьмуть кораблі, то й відступу вже нам не буде.
129] Зброю мерщій одягай, а я шикуватиму військо".

130] Так він сказав, і Патрокл ясною озброївся міддю.
131] Спершу наклав наголінники гарні собі на голінки,
132] Срібною пряжкою кожен до місця як слід прикріпивши.
133] Потім і лати міцні прудконогого внука Еака,
134] Зорями квітчані рясно, на груди свої надягнув він
135] І через плечі срібноцвяхований меч перевісив,
136] Кутий із міді, та щит величезний узяв і незламний.
137] А на могутнє чоло шолом він добірний насунув
138] З кінським хвостом, що над гребенем страшно вгорі розвівався.
139] Взяв ще два списи міцні, що немов приросли до долоні.
140] Списа не взяв він лише бездоганного внука Еака:
141] Був він важкий, міцно збитий. Ніхто його інший з ахеїв
142] Навіть підняти не міг, лиш Ахілл ним вимахував легко,
143] Ясеном тим, що Хірон для любого батька Пелея
144] Сам з верховин Пеліону приніс на загибель героям.
145] Автомедонтові коней він швидше велів запрягати, —
146] Той по Ахіллу, мужів переборцю, мав шану найбільшу, —
147] Був найвірніший, на заклик в бою відгукнутись готовий.
148] Автомедонт же баских впріг у ярма Ахіллових коней —
149] Балія й Ксанта, що швидше від подиху бурі летіли.
150] Вітру Зефірові гарпія їх породила Поларга,
151] Пасшись на луках, над течією ріки Океану.
152] В припряг до них бездоганного він заохотив Педаса, —
153] Вивів Ахілл його сам, Етіонове місто здобувши.
154] Смертний, за кіньми безсмертними легко він міг поспівати.

155] Сам же Ахілл, мірмідонські обходячи в час той намети,
156] Кликав до зброї усіх. Мов зграя вовків ненаситних,
157] Що невгамовним в серцях своїх дихають шалом відваги,
158] Оленя в горах настигши рогатого, рве на шматочки
159] В хижій жадобі, і пащі у них червоніють від крові,
160] Потім вся зграя шалено біжить до джерел темноводих,
161] Щоб язиками вузькими з поверхні хлебтати стемнілу
162] Воду, ригаючи кров'ю убитого звіра; а серце
163] В грудях безтрепетне в них, і роздуті від їжі утроби.

164] Так мірмідонян вожді і правителі шумно збирались
165] В лави, що мужній їх вів прудконогого друг Еакіда
166] В бій завзятий. Став перед ними Ахілл войовничий
167] І підбадьорював коней і лави мужів щитоносних.

168] Бистрих було п'ятдесят кораблів, що привів їх під Трою
169] Зевсові любий Ахілл, і на кожнім при веслах сиділо
170] По п'ятдесят вояків бойового його товариства.
171] П'ятеро визначив він воєвод, щоб держали над ними
172] Провід, найвищу собі над всіма залишаючи владу.
173] В першім загоні Менестій стояв на чолі зброєсяйний,
174] Син Сперхея-ріки, що від Зевса дощами живиться.
175] Донька Пелея родила його, Полідора прекрасна,
176] Жінка, із богом Сперхеєм невтомним на ложі з'єднавшись.
177] Батьком, проте, йому Бор, Періерія син, уважався, —
178] Шлюб з нею взяв він відкритий, численні віддавши дарунки.
179] В другім загоні начальником Евдор стояв войовничий.
180] В танцях славетна й прекрасна родила його Полімела,
181] Донька Філанта. Гермес-бо, світлий дозорець могутній,
182] Дівчину ту покохав, уздрівши її в хороводі,
183] Що злотострільна вела Артеміда, мисливиця шумна.
184] В верхню світлицю ввійшовши до дівчини, потай з'єднався
185] З нею ласкавий Гермес, і сина вона породила
186] Евдора славного, в бігу швидкого, хороброго в битві.
187] Тож як Ілітія, що породіллям полегшує муки,
188] В світ його вивела, й сонячне бачити став він проміння,
189] Сила міцна, Ехеклей тоді, Акторів син, Полімелу
190] Ввів у свій дім як дружину, численні віддавши дарунки.
191] Внука ж ростив і виховував свого Філант староденний,
192] Опікуванням його оточивши, як власного сина.
193] В третім загоні стояв на чолі Пісандр войовничий,
194] Маймала син, що після Патрокла, друга Пеліда,
195] Між мірмідонян усіх списоборець вважався найперший.
196] А в четвертім вождем був Фенікс, комонник старезний.
197] В п'ятому — Алкідамант, Лаеркіїв син бездоганний.
198] Військо в ряди бойові з вождями поставивши струнко,
199] Вийшов Ахілл і до них із словом звернувся могутнім:

200] "Не забувайте ніхто з мірмідонян погроз велемовних,
201] Що із швидких кораблів ви троянам у той посилали
202] Час, коли гнівом кипів я і кожен мене винуватив:
203] "Жовчю, Пеліде страшний, годувала тебе твоя мати,
204] Немилосердний, при кораблях ти тримав нас насильно.
205] Краще б уже на своїх кораблях морехідних додому
206] Ми повертались, якщо так запав тобі гнів той у душу".
207] Часто, зійшовшися, так говорили. От битви велика
208] Справа настала, якої так довго ми всі дожидали.

209] Хай тепер кожен, в кім серце хоробре, з троянами б'ється!"

210] Мовлячи так, він у кожному силу будив і завзяття.
211] Стали щільніші їх лави, слова владареві почувши.
212] Як каменяр із каміння міцного стіну викладає
213] Дому високого, щоб проти буйних вітрів він устояв,
214] Так же зімкнулися лави горбатих щитів і шоломів —
215] Щит із щитом, шолом із шоломом, із воїном воїн,
216] Гребені сяйні на їх конегривих шоломах стикались
217] З кожним їх рухом, — лавами так вони щільно стояли.
218] Спереду ж два зброєносні мужі — Патрокл богорідний
219] З Автомедонтом, обидва бажанням одним пломеніли —
220] В бій мірмідонян вести. Ахілл же тоді до намету
221] Свого пішов. Відчиняє він віко важке на чудовій,
222] Гарно оздобленій скрині, що сріблянонога Фетіда
223] На корабель йому в путь спорядила, повну хітонів,
224] Теплих плащів і вовняних дерг — захищатись од вітру.
225] Келих роботи майстерної там зберігався. Не вільно
226] З нього нікому із смертних вина іскристого пити,
227] Ані нікому з богів, окрім Зевса, чинить узливання.
228] З скрині тієї Ахілл його вийняв і спершу очистив
229] Сіркою, потім прозорими водами вимив старанно,
230] Руки обмив і собі і вином його сповнив іскристим.
231] Став серед двору, звів очі до неба, вино лив іскристе
232] Й ревно моливсь він. І вчув молитви його Зевс громовладний.

233] "Зевсе Додонський, пелазгів далекий державче, владарю
234] Скель непогідних Додони, де віщії селли домують, —
235] Сплять на землі вони голій і ніг ніколи не миють.
236] Зважив колись уже ти на благання мої молитовні
237] І вшанував мене, тяжко загони скаравши ахейські,
238] Отже, прошу і сьогодні я вволити інше бажання:
239] Сам залишаюсь я в стані моїх кораблів бистрохідних,
240] Тільки товариша я і багато із ним мірмідонян
241] В бій посилаю. Прослав його, Зевсе широколунний,
242] Серце у грудях його укріпи, щоб побачив і Гектор,
243] Чи не спроможний і сам відзначитися в битві товариш
244] Наш бойовий, чи тільки тоді нездоланні шаліють
245] Руки його, коли й я з ним шал поділяю Ареїв.
246] А віджене від своїх кораблів бойову колотнечу,
247] Хай тоді цілих до мене й швидких кораблів він поверне
248] З товаришами всіма бойовими при повній їх зброї!"

249] Так він благав, молячись, і вчув його Зевс велемудрий.
250] Дав йому батько одне, а друге прохання відкинув:
251] Від кораблів одігнати війну і бойову колотнечу
252] Дав, а вернутись Патроклові цілим із бою відмовив.
253] Зевсові-батьку свої молитви й узливання вчинивши,

254] Він до намету пішов, і, келих до скрині поклавши,
255] Вийшов з намету, і став біля нього, бо прагнув він духом
256] Бачити січу страшну між троянських мужів і ахейських.

257] Ті ж при озброєнні повнім услід за Патроклом одважним
258] Рушили, щоб на загони троянські ударити разом.
259] І налетіли роями вони, як оті придорожні
260] Оси, що в скелях собі понад шляхом будують домівки;
261] Дражнячи ос у гнізді, їх часто тривожити звикли
262] Хлопці дурні, багатьом через те накликаючи лихо.
263] Потім, коли, тим шляхом ідучи, чоловік прдорожній
264] їх ненароком зачепить, усі вони з серцем відважним
265] Роєм на нього летять, своїх захищаючи діток.
266] Так мірмідонці, із серцем і духом таким же відважним,
267] Від кораблів налетіли, і гомін вчинився невгасний.
268] Голосно крикнув Патрокл, у бій закликаючи воїв:

269] "Гей, мірмідонці, Ахілла соратники, сина Пелея,
270] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу!
271] Славу здобудьмо Пелідові, на кораблях-бо аргейських
272] Він — наймогутніший, ви ж — його славні бійці рукопашні.
273] Знає нехай і Атрід, Агамемнон широковладний,
274] Як він засліплений був, коли кращого скривдив з ахеїв".
275] Мовлячи так, він у кожному силу будив і одвагу,
276] Й ринули всі на троян. І відлунням жахливим навколо
277] Аж загули кораблі від страшенного крику ахеїв.
278] А як трояни побачили мужнього сина Менойта,
279] Разом з візничим його, у блискучім обох обладунку,
280] Духом збентежились враз, їх лави густі похитнулись.
281] Тут-бо збагнули вони, що відкинув Пелід прудконогий
282] Гнів свій біля кораблів і знову до дружби схилився.
283] Кожен лише озиравсь, як загибелі злої умкнути.

284] Перший Патрокл на троян свого списа блискучого кинув,
285] Прямо в середину війська, де їх юрмилось найбільше
286] При корабельній кормі відважного Протесілая,
287] Й вістрям Пірехма убив, що пеонів збройнокомонних
288] Із Амідона привів, де Аксій широкий струмує.
289] Вістрям у праве плече він ударив Пірехма, і навзнак,
290] Стогнучи, той у порох упав; з переляку пеони
291] Порозбігалися: їх-бо страхом Патрокл переповнив,
292] Вбивши вождя їх, що над усіма у бою визначався.
293] Від кораблів їх прогнавши, палаючий пломінь згасив він,
294] І корабель залишився напівобгорілий. З жахливим
295] Криком тікали трояни. Поширились лави данаїв
296] Між кораблів глибодонних. І гомін лунав безугавний.
297] Наче з вершини гори величезної помахом дужим
298] Зевс, блискавиць володар, густохмарну відсуне заслону,

299] Й зразу все видно стає — і бескиди, й скелі високі,
300] Доли, й яруги, й повітря безкрайого простір над ними, —
301] Так і данаї, вогонь од своїх кораблів одігнавши,
302] Перепочили на мить. Проте іще бій не скінчився.
303] Бо перед військом ахеїв, Ареєві любих, трояни
304] Від кораблів чорнобоких іще навмання не тікали,
305] А, мимохіть одступивши, збиралися опір чинити.

306] Як у бою розламалися лави, пішли й полководці —
307] Муж проти мужа. Перший Менойтіїв син благородний
308] Ареїліка, як той одвернувсь, мідногострим ударив
309] Списом іззаду в стегно; крізь тіло навиліт пройшовши,
310] Кість йому спис роздробив, і дужий троянець на землю
311] Ницьма упав. Менелай войовничий поранив Тоанта
312] В груди, щитом не покриті, і все йому тіло розслабив.
313] А Філеїд, як угледів Амфікла, що рушив на нього,
314] Списом раніше поцілив іззаду в стегно, де найгрубші
315] Сплетено м'язи в людини, та вістрям йому мідногострим
316] Перетяло сухожилля, й пітьма йому очі окрила.
317] Із Несторідів один, Антілох, своїм ратищем гострим
318] Ранив Атімнія, пах йому мідяним вістрям пройнявши,
319] Й воїн упав перед ним. А Марій тоді в Антілоха
320] Списом націливсь у гніві за смерть свого милого брата,
321] Ставши над трупом його. Та раніш Фрасімед богорівний,
322] Із Несторідів молодший, не схибивши, списом ударив
323] Прямо в плече його, й м'язи всього передпліччя обдерло
324] Ратище гостре йому, і кість плечову розрубало.
325] Тяжко той гримнув об землю, і тьма йому очі окрила.
326] Так два брати, Несторідів приборкані зброєю, разом
327] В пітьму Еребу зійшли, Сарпедона хоробрії друзі,
328] Амісодара сини-списоборці, того, що Хімеру
329] Викохав люту на горе й біду багатьом земнородним.
330] Син Ойлеїв Еант живцем захопив Клеобула,
331] Що серед стиску спіткнувся, і тут же відразу ослабив
332] Силу його, оздоблений меч йому в карк увігнавши.
333] Аж до руків'я меч од крові нагрівся. Багрова
334] Смерть і могутня судьба Клеобулові очі закрила.
335] Враз Пенелей із Ліконом стялися. Обидва списами
336] Схибили, перед собою кинувши їх надаремно.
337] Знову стялись на мечах. Ударив Лікон Пенелея
338] В гребінь шолома його густогривого. Але зламався
339] Меч у руків'ї. А той Лікона ударив під вухо.
340] В шию весь меч увійшов, і, тримаючись тільки на шкірі,
341] Вбік голова похилилась, й зразу ослабли суглоби.
342] А Меріон, Акаманта прудкими настигши ногами,
343] В праве поранив плече, як той саме на коней виходив.

344] З повоза впав він на землю, й в очах його мла розлилася.
345] Ідоменей Еріманта безжальною міддю ударив
346] Прямо у рот, і навиліт проскочило мідноокуте
347] Ратище, вістрям своїм білу кість черепну роздробило
348] Й вибило зуби із ясен. Наповнились кров'ю обидва
349] Ока. Струмками вона із ніздрів, з розкритого рота
350] Бігла, і смерті чорная хмара його огорнула.

351] Кожен з данайських вождів умертвив когось з воїв троянських.
352] Так же, як хижі вовки на ягнят чи на кіз нападають
353] Люто й виносять з отари, коли пастухи необачні
354] їм розбрестися по горах дадуть, вовки ж їх угледять
355] Здалеку й переполоханих раптом хапають зубами, —
356] Так на троян і данаї напали, а ті про безладну
357] Думали втечу і зовсім про запал відваги забули.

358] Син Теламона Еант увесь час намагався ударить
359] Гектора мідянозбройного. Той же, досвідчений в битвах,
360] Плечі широкі надійно щитом закривши воловим,
361] Пильно до посвисту стріл і до гулу списів прислухався.
362] Він уже бачив, до кого хилилась мінлива звитяга,
363] Та залишався на місці, своїх захищаючи друзів.

364] Наче та хмара з ясного ефіру на небо широке
365] Йде від Олімпу, як Зевс грозову посилає негоду, —
366] Так під човнами зчинилися крики тривожні і втеча,
367] В повнім безладді назад усі бігли. А Гектора коні
368] Збройного винесли вже бистроногі, позаду лишивши
369] Військо троян, мимоволі затриманих ровом глибоким.
370] У багатьох-бо запряжених коней швидких поламались
371] Дишла, і повози многих вождів у тім рові лишились.
372] Гнав їх завзято Патрокл і кликав з собою данаїв,
373] Горе троянам готуючи, — крик їх тривожний і втеча
374] Всі наповняли дороги, так бігли вони. Аж до неба
375] Курява вихром здіймалась, — шалено так однокопиті
376] Від кораблів і наметів до міста гналися коні.
377] Тільки-но бачив Патрокл, де купчились більше трояни,
378] З криком туди налітав. І з повозів ниць під колеса
379] Падали вої, і з хряском ламалися їх колісниці.
380] Виритий рів перескочили зразу безсмертнії коні
381] Бистрі, що їх дарували Пелеєві щедрі богове,
382] І полетіли з Патроклом. До Гектора він поривався
383] Списом його уразити, та винесли й Гектора коні.
384] Наче під подихом бурі, аж стогне земля почорніла
385] В осені час, коли ллє безнастанно рясними дощами
386] Зевс, охоплений гнівом страшним на мужів, що, насильством
387] Діючи, суд свій неправий творять на зібраннях народних,
388] Гноблячи правду, й нітрохи на кару богів не зважають:

389] Тим-то з своїх берегів переповнені рвуться потоки,
390] Поміж розмиваних пагорбів русла собі прокладають,
391] З шумом спадаючи з гір, і несуться бурхливі потоки
392] В море пурпурне, попутно руйнуючи людську роботу, —
393] З шумом таким же бурхливим і коні тікали троянські.

394] В час той Патрокл, передні прорвавши троянські фаланги,
395] До кораблів одганяв їх назад, заважаючи в місто
396] Знов повернутись, і люто по всьому гасав бойовищі,
397] Між кораблів, і ріки, і міцного ахейського валу,
398] Й бив ворогів, даючи їм за друзів численних відплату.
399] Першого списом блискучим тоді він ударив Проноя
400] В груди, щитом не прикриті, і все йому тіло розслабив.
401] Тяжко той гримнув об землю. На другого кинувсь він далі —
402] Тестора, сина Енопа; на повозі, тесанім гладко,
403] Скулився з остраху той, і з ослаблених рук його віжки
404] Випали, — близько до нього підбігши, Патрокл його вдарив
405] Списом у праву щоку й навиліт пробив йому зуби.
406] Ратищем виволік потім його через поручні, наче
407] Рибу із хвилі в'юнку, на навислій сидячи скелі,
408] Мідноблискучим тягне рибалка гачком з волосінню, —
409] Списом блискучим він витяг троянця з роззявленим ротом,
410] Кинув на землю лицем, —. той упав і дихання позбувся.
411] Каменем потім забив Ерілая, що біг проти нього, —
412] Вцілив у голову прямо, й вона у важкому шоломі
413] Навпіл уся розкололась, і тут же на землю долілиць
414] Впав Ерілай, і смерть розлилася навкруг душозгубна.
415] Потім Патрокл Еріманта поверг, Амфотера й Епалта,
416] Ехія Дамасторіда, також Тлеполема, Іфея,
417] Пірія й з ним Полімела, сина Аргея, й Евіппа, —
418] Так одного він по одному в землю поклав многоплідну.

419] Глянув лише Сарпедон, як безпоясних друзів загони
420] Гинуть, рукою Патрокла приборкані, сина Менойта,
421] Крикнув з обуренням він до лікіян своїх богорівних:

422] "Сором, лікійці! Куди біжите ви? Тепер то ви бистрі!
423] Хай-но назустріч я мужеві вийду тому та побачу,
424] Що це за воїн могутній, що стільки накоїв троянам
425] Лиха й стільком мужам благородним коліна розслабив".
426] Так він сказав і з повоза збройний зіскочив на землю.
427] Так же й Патрокл, це побачивши, тут же стрибнув з колісниці.
428] Наче ті два коршаки криводзьобі, із загнутим кігтям,
429] На верховині скелястій з оглушливим галасом б'ються,
430] Кинулись з криком таким же й вони у двобій один з одним.
431] Глянувши, син гнучкомудрого Кроноса жалем пройнявся
432] Й так він до Гери, сестри і дружини своєї, промовив:

433] "Горе мені! Сарпедону, з мужів найлюбішому, доля

434] Бути рукою Патрокла приборканим, сина Менойта!
435] Серце надвоє моє розділилось, я в мислях вагаюсь, —
436] Вирвать живим Сарпедона із бою, що сльози приносить,
437] І віднести на родючі простори Лікійського краю,
438] Чи допустить Менойтіда рукою приборканим бути?"

439] В відповідь мовить йому велеока володарка Гера:
440] "О, ти жахливий, Кроніде! Яке-бо ти слово промовив!
441] Смертного мужа, якому давно вже приречена доля,
442] Від неминучої смерті хотів би ти все ж увільнити.
443] Дій, як ти волиш, та ми, усі інші боги, з тим не згодні.
444] Тільки тобі я скажу, а ти збережи в своїм серці:
445] В разі живим одішлеш Сарпедона до рідного краю,
446] Зваж, щоб і інший хто-небудь тоді із богів не схотів би
447] Вирвати любого сина свого із могутнього бою.
448] Бо під великим містом Пріамовим б'ються численні
449] Діти богів, — ти злобу їх страшенну на себе накличеш.
450] А як він любий тобі, і ти журишся серцем за нього,
451] То не чини перешкоди, щоб серед могутнього бою
452] Був він рукою Патрокла приборканий, сина Менойта.
453] Потім уже, як душа і життя Сарпедона покинуть,
454] Смерті звели й нездоланному Сну віднести його тіло
455] В рідні простори Лікійського краю, до свого народу,
456] Там його друзі й брати поховають, насиплють могильний
457] Пагорб з надгробком, як це на пошану померлим належить".

458] Мовила так. Не перечив їй батько людей і безсмертних.
459] Росяні краплі криваві почав проливать він на землю,
460] В честь свого любого сина, що мав полягти від Патрокла
461] В Трої тій буйнородючій, від рідного краю далеко.
462] От як зійшлись вони й стали один проти одного близько,
463] Перший упав од Патрокла руки Фрасідем знаменитий,
464] Серцем одважний візничий, соратник вождя Сарпедона.
465] Той в підчеревину вцілив йому і все тіло розслабив.
466] Кинув блискучого списа тоді Сарпедон на Патрокла,
467] Схибив, проте, і коневі Ахілла Педасові втрапив
468] Списом у праву лопатку. Спускаючи дух, захропів він
469] І повалився зі стогоном в порох, зітхнувши востаннє.
470] Інші обидва сполохались коні, ярмо затріщало,
471] Сплутались віжки, коли підпряжний у порох звалився.
472] Автомедонт тоді, списом уславлений, лиху зарадив:
473] З піхов при боці м'язистому вихопив меч тонколезий
474] І, ні хвилини не гаючи, віжки відсік підпряжного.
475] Інші тоді порівнялися коні й до запрягу стали.
476] Кинулись знов супротивники до душезгубного бою.

477] Списа блискучого кинув ізнов Сарпедон на Патрокла
478] Й схибив удруге, — над лівим плечем пролетів мідногострий
479] Спис, та його не торкнув. Але тут же рукою Патрокла
480] Кинутий спис був не марно — утрапило мідяне вістря
481] Там, де під трепетне серце підходить грудна перепона.
482] Впав Сарпедон, як падає дуб, чи тополя срібляста,
483] Або висока сосна, коли в горах мужі-лісоруби
484] Для кораблів рубають сокирами гострими брусся.
485] Так перед повозом з кіньми лежав тоді він розпростертий,
486] Стогнучи важко й за землю хапаючись, кров'ю облиту.
487] Наче, напавши на стадо повільних корів, роздирає
488] Лев роз'ярілий бика гордовитого, й він з одчайдушним
489] Ревом конає під нападом хижим левиної пащі, —
490] Так же й Патроклом подоланий вождь щитоносних лікіян,
491] Лютим охоплений шалом, товариша любого кликав:

492] "Главку ти мій, найзавзятіший з воїв, повинен ти нині
493] Виявить шал списоборця й завзяття своє войовниче!
494] Радий будь згубній війні, якщо справді ти бистрий до бою.
495] Спершу ти всіх обійди полководців лікійського війська
496] І заохоть їх навкруг Сарпедона завзято змагатись.
497] Потім і сам позмагайся за мене ти гострою міддю,
498] Сором назавжди й докір тебе вічний за мене окриє
499] Перед людьми усіма, якщо нині ворожі ахеї
500] Знімуть озброєння з мене, убитого під кораблями.
501] Отже, тримайся міцніше та інших на бій підбадьорюй".

502] Тільки-но мовив він це, як окрив йому очі і ніздрі
503] Смертний кінець. І, на груди ногою йому наступивши,
504] Ратище витяг Патрокл, а з ним разомТрудну перепону,
505] Вирвавши й душу із тіла, і вістря безжального списа.
506] А мірмідоняни коней тримали хропучих, що рвались
507] Бігти, лишивши порожніми без вожаїв колісниці.

508] Главк засмутився страшенно, товариша голос почувши:
509] Біль йому серце пройняв, що не міг він до помочі стати.
510] Стис він рукою рамено, воно-бо від тої боліло
511] Рани, що Тевкр заподіяв стрілою під муром високим,
512] Товаришів від ударів його захищаючи мужньо.
513] До дальнострільного він Аполлона, благаючи, мовив:

514] "Зглянься, владарю, чи ти у багатій країні Лікійській
515] Перебуваєш, чи в Трої, бо всюди ти вислухать можеш
516] Скорбного мужа, що нині зазнав гіркої скорботи.
517] Рана у мене важка, і навколо усю мені руку
518] Гострим болем проймає, і досі не можу я крові
519] Затамувати на ній, і плече аж зомліло від болю.
520] Списа не можу я втримати міцно, ні битися вийти
521] На ворогів. Тим часом найкращий із воїв загинув —
522] Зевсів син Сарпедон: не схотів захистить він і сина!
523] Нині ж, владарю, важку загой наболілу цю рану.

524] Болі вгамуй, дай силу, щоб скликати міг я лікійських
525] Товаришів і підняти їм дух для завзятої битви,
526] Щоб спромігся я й сам за загиблого битися мужа".

527] Так він молився, і Феб-Аполлон тоді зглянувсь на нього,
528] Болі йому вгамував, кров чорну на зяючій рані
529] Затамував і силу велику вдихнув йому в душу.
530] Главк тоді радістю сповнився в серці своєму, збагнувши,
531] Що молитви його зразу ж могутній почув дальносяжець.
532] Спершу він всіх обійшов полководців лікійського війська
533] І заохотив навкруг Сарпедона завзято змагатись.
534] Потім кроком сягнистим пішов до троянських героїв —
535] Полідаманта, сина Пантоя, з ясним Агенором
536] Та до Енея хороброго з Ректором мідянозбройним,
537] Близько до них підійшов і слово промовив крилате:

538] "Гекторе, зовсім ти нині забув про союзників ваших!
539] Тож задля тебе вони, од вітчизни і друзів далеко,
540] Душі свої покладають, а ти захищать їх не хочеш.
541] Вбитий лежить Сарпедон, вожай щитоносних лікіян,
542] Той, що стеріг правосуддям і силою землю Лікійську.
543] Списом Патрокла здолав його нині Арей міднозбройний.
544] Встаньте ж, друзі, обуренням гнівним серця свої сповніть,
545] Щоб не зняли мірмідони озброєння з нього і трупа
546] Не поганьбили, у гніві на нас за забитих данаїв,
547] Що біля їх кораблів ми стільки списами убили!"

548] Так він сказав, і троян аж до дна їх сердець невимовний
549] Смуток обняв нездоланний, тому що, хоча й іноземець,
550] Міста оплотом він був; із собою привів він багато
551] Воїв одважних і сам поміж ними в боях визначався.
552] Ринули грізно вони на данаїв. їх вів за собою
553] Гектор, лихий за смерть Сарпедона. А воям ахейським
554] Дух бойовий бадьорило відважне Патроклове серце.
555] Спершу Еантам він мовив, що й так уже в бій поривались:

556] "Нині, Еанти, хай з ворогом битися любо вам буде,
557] Так же, як досі ви бились, а то б іще й навіть завзятіш.
558] Вбитий лежить Сарпедон, який через мури ахейські
559] Перший прорвався. От би його захопити й зганьбити!
560] З пліч обладунок зірвать і приборкать безжальною міддю
561] Товаришів бойових, що його боронитимуть тіло!"

562] Так він сказав, та Еанти й самі уже в бій поривались.
563] А як вожді обох військ бойові укріпили фаланги,
564] Трої сини, і лікіяни, та мірмідони, й ахеї,
565] Люто вони у бою над полеглого трупом зчепились
566] З криком жахливим, і воїнів зброя навколо дзвеніла.
567] Ніч над жорстокою битвою Зевс розпростер тоді згубну,
568] Щоб іще згубніший бій розгорівсь над улюбленим сином.

569] Спершу трояни відтисли назад бистрооких ахеїв,
570] Впав-бо убитий відразу не гірший з мужів мірмідонських,
571] Дужий Агакла відважного син, Епігей богосвітлий, —
572] Був він колись у Будеї, добре заселенім місті,
573] Владарем. Та, одного умертвивши із родичів знатних,
574] Він сріблоногу Фетіду благав і Пелея про захист.
575] Ті ж його разом з Ахіллом, мужів переборцем, послали
576] До Іліона, багатого кіньми, з троянами битись.
577] Ледве він трупа торкнувсь, йому вцілив осяйливий Гектор
578] В голову каменем так, що вона у важкому шоломі
579] Навпіл уся розкололась, і тут же на землю долілиць
580] Впав Епігей, і смерть розлилася навкруг душозгубна.
581] Жаль за забитим товаришем серце Патроклові сповнив.
582] Кинувся він крізь передні ряди бойові, як той яструб
583] Хижий, що в бистрому леті шпаків доганяє і галок.
584] Так на троян і лікіян, Патрокле, комоннику бистрий,
585] Кинувся й ти, за товариша гніву і жалощів повен.
586] Він Стенелая звалив, що був Ітеменові сином,
587] Каменем в шию поціливши й м'язи на ній перервавши.

588] Зразу й трояни тоді відступили й осяйливий Гектор.
589] Скільки метального дротика літ в далечінь досягає
590] З рук умілих бійця,