Скрізь нові будинки. Гук машин, сичання пари, тиск людей, ціле пекло роботи. Все рухається, все живе, все таке принадне. І він чує силу у своїх руках, а в роті має смак холодного пива". Сам Коцюбинський писав, що у творі "все — настрій". Справді, настрій Андрія, який чекає відкриття фабрики, Маланки, яка сподівається на землю, Панаса Кандзюби, який мріє "обути пана в постоли", Хоми Гудзя, Марка Гущі, Гафійки — все це на першому плані. Але ж ці настрої, стан душі героїв і є відображенням стану самого життя. Це був новий підхід до змалювання дійсності не лише в українській, айв усій європейській літературі, коли зображувана реальність переломлювалась крізь призму сприйняття героя. Новою була і зумовлена цим побудова твору, де на першому плані поставали не події зовнішнього характеру, не взаємодія героїв, а окремі сцени, настрої персонажів. Зумовлений таким способом зображення сюжет дістав назву внутрішнього сюжету і був дуже поширений в літературі кінця XIX — початку XX століття.
Він допомагав передати динаміку почуттів і емоцій героїв, їхні переживання і стан душі. "Коли старші письменники виходять від малювання зверхнього світу — природи, економічних та громадських обставин і тільки при помочі їх силкуються зробити зрозумілими даних людей, їх діла, слова й думки, то новіші йдуть зовсім протилежною дорогою: вони, так сказати, відразу засідають у душі своїх героїв і нею, мов магічною лампою, освічують усе окруження. Властиво, те окруження само собою їм мало інтересне і вони звертають на нього увагу лише тоді й остільки, коли й оскільки на нього падуть чуттєві рефлекси тої душі, яку вони беруться малювати". Так писав про представників нової манери письма (до яких належав і М. Коцюбинський) І. Франко.
Для розкриття внутрішнього стану героя важливу роль відіграє у творі зовнішня характеристика, в якій велике значення має художня деталь. Так, наприклад, саме через деталь "руки", використовуючи підтекст, Коцюбинський передає внутрішній світ Маланки Волик: "У неї вже руки посохли від праці, вона вже жили висотала з себе", "он де вони почорніли, оті руки: на роботі в панів", "то її чорні руки походили тут". Коли надії на краще оволодівають знову Маланкою, вона думає: "Але ще дочекають наші руки обробляти свої ниви...". Коли ж пройшла селом чутка, що будуть ділити землю, в неї з'являються нові сили до життя: "В ногах чулась міць, у руках сила. Чорні жилаві руки були наче з заліза". Коли Андрій приносить звістку про те, що запрацювала ґуральня, Маланка "тільки глянула на свої чорні та сухі руки, що просили іншої праці, і почула, як її мрії впали глибоко, аж на дно серця".
Коли в другій частині знову з'являються чутки про землю, "подає голос Маланчине серце, обзиваються руки, сухі і чорні, що силу віддали землі і в себе взяли від неї силу". На демонстрації, що зібрала народ після виходу царського маніфесту, знову з'являється "Маланка з своїми сухими руками". І у відчаї і тузі, думаючи про життя після трагічних подій куркульського самосуду, Маланка знову згадує про землю, яка "втекла з рук".
Так, використовуючи художню деталь, відшліфовуючи її до символу, М. Коцюбинський досягає надзвичайного естетичного ефекту, поринаючи у духовний світ своїх героїв. Символом безнадії виступає майже кожна деталь відомої пейзажної картини повісті: "Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочуться угорі і спускають на землю мокрі коси. Пливе у сірій безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум...".
Нездійсненність мрій Андрія і Маланки, їхній сумний, тужливий настрій від того, їхня душевна нудьга, безнадія, сум — все це відчувається в картині пізньої осені: "Міріади дрібних крапель, мов умерлі надії, що знялись занадто високо, спадають додолу і пливуть, змішані з землею, брудними потоками. Нема простору,..". Цей пейзаж, який Маланка і Андрій споглядають крізь вікно своєї хатини, наче переломлюється через їхні душі, відображаючи думки і почуття цих селян.
Своєрідність сюжету і композиції, художньої деталі і символіки — все це зумовило новий підхід у зображенні людини і світу, засвідчуючи новаторство М. Коцюбинського, яке мало неабиякий вплив на весь подальший розвиток української літератури.