Але незнищенний народний дух. І не випадково герой роману Микола Баглай залишається жити і сіяти добро серед людей. Прощаючись із Зачіплянкою, ми бачимо собор уже іншим: "Не видно облупленості, іржі на банях, ніч скрадає на ньому всі травми часу. ... І доки багряніє, дихає небо по всьому Наддніпров'ю, стоїть серед заводського селища весь освітлений, парусноповний і чистий, як тоді, у минувшині, коли вперше тут виник, вичарувався з душі своїх мудрих і дужих майстрів".
Устами своїх героїв Олесь Гончар закликає нас берегти собори совісті, щирості, краси, правди, любові до людей: "Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душі.". І якщо ми всі прислухаємося до цих слів, то мине загроза духовної пустоти, загроза перетворення людей на ходячі шлунки. Лише глибоке усвідомлення всіма нами значущості духовних потреб і устремлінь людини допоможе кожному з нас прийти "до божественного в собі. До прекрасного. До безсмертного".