Що означає "треба вміти пробачати"? Треба передовсім вміти не творити дурню, за яку інші мусять пробачати. Ти паче з власними дітьми! Скалічена душа не заростає, мов собача шкіра, і потворні шрами залишаться на все життя.
— Твоя правда… Втім, вже пізно. Вони обидвоє давно вже там… десь поряд із тим чуваком з Голгофи. Сидять утрьох на хмаринках і звідти повчально роблять мене пальчиком "ай-ай-ай", як і завжди, за кожен необережний крок. А я... я приречений ними на довічне ув'язнення у катувальній камері пам'яті! Може то і є моя Голгофа? Мій вирок без права оскарження через передбачливо-мстиву втечу суддів на той світ.
Він замовкнув на кілька хвилин, що здалося, ніби він заснув, а потім раптово видав наступне:
— Мої батьки… вони подекуди нагадують мені… те політичне непорозуміння, якому я, курва, служу й яке величає себе "батьківщиною". Те саме ставлення до населення. Те саме. Які в біса "громадяни"?! Саме "населення". Батьки, що ховають байдужість і садистичні схильності за ширмою суворості. Як ніби така собі мерзенна як мати-алкоголічка, що покидає тебе напризволяще у найвразливіші моменти, чхати хотіла на твої прагнення, почуття та проблеми, яку не ранять твої сльози та не стискає груди занепокоєння за тебе, яка ніколи не запитає чи у тебе все гаразд й залишатиметься байдуже-відстороненою у своємо хворому дурмані, яка не радіє, затамувавши подих від гордості, а натомість тривіально заздрить й всіляко пнеться спаскудити твої успіхи, зневілювати особистість, редукувавши її до формальної канцелярсько-облікової одиниці, "громадянина такого-то", але при цьому постійно намагається тебе обікрасти, обдурити, визискувати з тебе, позбиткуватися з твоїх мрій чи банально використати, мотивуючи це тим, що ти, мовляв, щось їй винен за фактом народження на підконтрольній її бюрократії території. Козли…
Уяви! Пауль! Відданий партієць-служака! От тому я й не вірю у саможертовних фанатиків і "вірних ідейних бійців", котрі буцімто нічого не розуміють і живуть пристрастю своєї ідеї. Все вони розуміють, як виявляється! Просто прилаштовуються. Заробляють на хліб. І усі їхні палкі промови з бризканням слиною і клятвами на вірність Райху та фюрерові – це не "патріотична відданість", як гундосить телевізор, а прозаїчний конформізм, бажання зробити успішну кар'єру і небажання ризикувати власним добробутом та перспективами на майбутнє.
Дорогою до готелю він трішки протверезів й поквапився відхреститися від своїх слів, почавши мимрити різноманітні виправдання за цей мимовільний напад "зрадницької" відвертості а ля "ти мене не так зрозумів і я зовсім не те хотів був сказати", що звучало недолуго й непереконливо, як вибріхування чоловіка, у якого на члені дружина виявила чужу помаду. Як і личить справжньому кар'єристові, він ніколи не полишить звички (чи ж то вже умовного рефлексу собаки Павлова) намагатися завчасно знеструмити під собою гіпотетичний електричний стілець. Я насилу доволік його до ліжка і хотів було сказати, що тут, у Парижі я на п'ятому десятку років нарешті допетрав, що таке справжня "батьківщина" – не держаний спрут, а саме рідна земля – це місце, звідки в молодості жагуче хочеться поїхати і куди в старості нестримно хочеться повернутися, та Пауль миттю захропів так, що аж здигалося віконне скло. Єлени у їхньому номері не було. Ця засушена ритуальна мавпа вешталася десь містом невідомо з ким. Хоча ні! То ми з Паулем "вешталися", а вона у відповідності з її псевдоаристократичними замашками – "відійшла по невідкладних справах".
А Париж… що Париж? Він помирає, друже. Повільно, та невідворотно. Наприклад, нещодавно ісламістам доволлили відкривати при мечетях медресе204, де вони, ясна річ, відразу ж кинулися проповідувати найрадикальніший екстремізм із прямими погрозами у бік "окупованого шайтаном Заходу" та закликами до повалення "диявольського порядку" й "підняття зелених знамен над Нотр-Дамом"! Якщо це не "заклик до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу", за який нібито передбачено кримінальну відповідальність згідно зі статтею 109 Кримінального кодексу Райху, то що тоді той "заклик"?! Прямий, нахабний, неприкритий, нічим навіть не прихований чи бодай косметично замаскований! І що влада? А ні чорта! Подекуди мляво плете якісь непереконливі виправдальні хармани, подекуди робить вигляд, що взагалі не помічає. Навіть у відповідь на запит Пауля "по партійній лінії" щодо кричущості ситуації, що склалася (котрий вони за законом аж ніяк не могли проігнорувати), СД по-менторськи пожурило нас за "світоглядну дріб'язковість" та "відволікання уваги на малозначущі дурниці" й ліниво відмахнулося, мовляв, не варто "збурювати народ непотрібними публічними дискусіями, які все рівно ні до чого не призведуть" та в цілому "розбурхувати суспільство", силячись пробудити його від солодкої колективної літаргії (читай – вигрібну яму, бо неприємно смердітиме, а краще вдатися до палативної анестезії та поляпати на лайно зверху парфумами), оскільки політика "перебудови" передбачає певні ідеологічні послаблення, зокрема і припустимість вільнодумства. В окреслених межах, звичайно. у межах допустимого. На словах, а не у діях, звісна річ. Язиком, а не руками. Так і свербіло заволати їм в пики – ви невиправні кретини! Стерво!
Кажуть, що у кожного століття є своє середньовіччя. Де пролягають ті довбані межі допустимого?! Чи вже часом не по огорожі кладовища європейської цивілізації? Яке ж це в дідька лисого "вільнодумство"?! Шляхетне вільнодумство з бакебардами, еполетами й у вузьких кюлотах та перуках назавжди залишилося у паризьких світських салонах рубежу 18 – 19 століть. Там чули суперника, поважали оппонента, зберігали шляхетність манер та раціоналізм і не бризкали йому слиною в обличчя за найменшу незгоду чи висловлення думки, що несподобалася. То було справжнє вільноДУМСТВО. А у цих… жодного "-дуМства" й близько не спостерігається, натомість чітко діагностується "відьнодуРство" – банальне захворювання гладкомозкості без звивин, або, по-науковому, лісенцефалія. Вони ненормальні. Божевільні в буквальному розумінні. Психічно хворі. Несповна розуму. Пришелепкуваті. Я не знаю, як висловитися точніше! Як шизофреніки з синдромом Туретта205. Лиш тільки чують словосполучення "європейські традиції", "рівність чоловіків та жінок" чи "свобода слова" (ну, нехай хоч куца і вельми умовна, як у Райсі!) й відразу ж починають нестримно вивергатися добірною брудною лайкаю, не в змозі себе контролювати. Вони прийшли не дискутувати з Єропою, а вчинити наругу, знечестити, знесилити до повної беззахисності, а потім вбити Європу, знищити безслідно, перетравити, мов удав кроля, і замінити собою, фізично зайнявши її місце та влаштувавши суцільний "Північний Халіфат" з мінаретами, публічними стратами, хіджабами та непролазним брудом на вулицях аж до Норвегії!
Французам зокрема і європейцям загалом юридично заборонили мислити і законодавчо наказали стати безумцями, наклавши вето на причинно-наслідкові зв'язки та вчергове заявивши державну монополію на правду, за яку державницьке багатоголів'я, як ми вже звикли за останні роки, видає витвори своєї колегіальної хворої уяви. Це фактично дорівнює моральному знищенню, бо ж cogito, ergo sum206, чи не так?
Етнічна злочинність тим часом сягнула небес! Численні зґвалтування – вихідці з Північної Африки, вбивства та грабежі – вони ж плюс африканці, наркотрафік та проституція – курдські та албанські угруповання. Поліція вже давно не бачила жодного сутенера чи вуличного розбишаку без характерної зовнішності та характерного ж гортанного акценту. Завдяки згубній французькій хронічній звичці до легковажної недбалості суспільна думка захалом схиляється до тези про те, що начебто "не всі араби такі", а є й хороші, і що "злочинці не мають національності", демонструючи ошелешливий прояв інфантильного синдрому вибіркової причетності – якщо у якихось змаганнях переміг араб-спортсмен, то він – араб, і його ідентичність багаторазово підкреслюється спортивними коментаторами задля "сприяння толерантності", але якщо араб-убивця з передмістя забив бейсбольною битою насмерть одну зі своїх дружин за недотримання законів шаріату, наприклад, за категоричне небажання носити хіджаб у публічних місцях чи похід у громадський басейн (реальні випадки), то він стрімко втрачає таку невід'ємну рису, як національність (а інші іманентні біологічні ознаки, як то стать чи вік, зауваж, чомусь не втрачає) і перетворюється на "просто злочинця", бо ж "злочин не має національності", як вперто стверджують французькі ліберальні газетки на кшталт "Льо Фіґаро", паралельно обзиваючи тих, хто не поділяє цієї дурнуватої позиції, "ретроградними мракобісами з первісним, печерним світоглядом кам'яного віку". Отак от просто, без зайвих політесів. Але усім, у тому числі й винахідливим у своєму блюзнірстві писакам з цих газет, кришталево ясно, що злочини мають національність, так само як і імена та прізвища. І у даному конкретному випадку ніякими заклинаннями неможливо позбавити конкретно цих убивць і ґвалтівників їхньої цілком конкретної національної приналежності, як і спростувати безпосередній зв'язок цієї конкретної приналежності з тим дикунством, варварством, нетерпимістю та звірячостю, що лиховісно маячить у нею за спиною. Та французи продовжують ніжно пестити кобру в надії, що у відповідь та не схопить їх смертельним поцілунком за руку, котра гладить її за вушком, а з почуття вдячності рано чи пізно добровільно відмовиться від отруйних зубів, урочисто виплюнувши їх під схвальні овації, бурхливі оплески й підбадьорливе екзальтоване завивання толерантної більшості, принагідно осоромивши на увесь світ таких ретроградів-скептиків, як я. Ну-ну, ідіоти... Римляни свого часу також очікували чогось подібного від варварів-германців, а візантійці – від турків... Результат є загальновідомим і незаперечним.
Симптоматично, що цю самоанігіляцію під закривавленою вивіскою начебто "розвитку свободи" (розвитку, ти бачиш чи ні?! Це навіть не "зменшення критичності мислення", а вже якість її, критичності, від'ємні величини!) натхненно підтримують підпільні рок-зірки нашої буремної юності, якими ми свого часу захоплювались та яких обожнювали за їхні протестні правдиві пісні.