Свідомо чи підсвідомо обходячи "гострі кути" логіки, об котрі їхня ідея ризикує вщент обідрати собі боки, мов корабель об скелі. Вони навчилися ігнорувати логіку, привчили себе не бачити явних протиріч, не помічати незручних фактів, вдаючи, ніби їх не існує і "це все – злостива і завидюча ворожа пропаганда". І вірити! Вірити! Я це логічним шляхом вивів із твоїх описів, тож ти, живучи між ними, як першоджерело розумієш це ще краще! Серед інших і твій Штефан, нібито освічена і напрочуд притомна людина, щиро вірить, що якби "українських" письменників постійно й злонамірно не знищували б наліво і направо, то вони б у промислових масштабах написали б купу романів, кращих за російські та німецькі. Це ж усе одно, ніби стверджувати, що у відсутності великих письменників та вчених-винахідників у народа мау-мау винна французька колоніальна адміністрація, і якби не її ниці підступи, то мау-мау заткнули б за пояс й затьмарили і Бальзака з Гюго, і Вольтера з Дідро, і Пастера з Кюрі. Але ж ми з тобою чудово розуміємо, що у відсутності "великої культури" у мау-мау слід звинувачувати не підлі французькі інтриги, а нездарність і хронічну ледарюватість самих мау-мау. Поганому танцюристові завжди колонізатори заважають… Верещати мов різані вони гаразді, а от як доходить до діла, то, як мовиться у альпійських селах, "то всрались, то порвались, то облізли, то хер закороткий, то сорочка задовга".
Їх свідомо готують на роль тарана, витратного матеріалу для майбутньої нищівної війни проти "нової" ретроградної (от такими оксюморонами подекуди бавить нас іронічна у своїй хворобливій безжальності шльондра Кліо!) Росії, яка, за невблаганною логікою історичного процесу, неминуче (ну гаразд, замінимо на означення "найімовірніше") і стрімко архаїзується до нео-монархії. Та сама війна за довіреністю, на якій наголошував і від якої застерігав Хартманн у своєму есеї про сера Генрі, пам'ятаєш? Я подумки йому аплодую! Все інше – лише маскувальна словесна мішура для відвернення уваги.
А Росія… Ну що, Росія? Швидше за все, вона поки що цього до кінця не усвідомлює (судячи зїхнього аж занадто ліберального поводження з радянським осередком "українства"), хоча й підозрює. Та все одно, всупереч інстинктові самозбереження, вперто грається з вогнем. Хоч і здогадується, що діло пахне пісюнами! Росія – чемпіон світу по забиванню голів у власні ворота! Нерідко у світовій історії Росія таки мала рацію, але вона завжди доводила, відстоювала і насаджувала свою в цілому правильну точку зору найзлочиннішими, найнезграбнішими, найбездарнішими та найганебнішими методами, вважаючи, що ціль виправдовує засоби. Щоправда, тим самим приблизно до кінця 40-х вирізналися й німці, на чому справедливо акцентував увагу Хартманн у своїх спогадах. Росіяни мають феноменальну здатність навіть слушну та адекватну ідею довести до раніше небаченого абсурду, вивернути навиворіт і перетворити на свою протилежність. У цьому повсякчас корінилася їхня принципова помилка, бо засоби постійно втоптували "високу ціль" у самісіньке лайно, викликаючи у людей на неї справжню алергію, підсвідоме несприйняття, інстинктивний спротив. У такий спосіб вони самі ж знецінювали "свою" правду і, самі того не бажаючи, на противагу дихотомічно посилювали правду "чужу", "ворожу" – хибні погляди сторін, що об'єктивно помилялися, фактично граючи їм на руку. Дивовижно, але ті помилкові дії були не просто випадковими епізодичними прорахунками, а цілеспрямовано втілюваною клоунадою, "окомедіюванням", нехай і неусвідомлюваним. Саме це – внутрішнє збанкрутіння через неприйнятні методи імплементації – трапилося з ідеєю комунізму й призвело до того, що у сучасного справжнього російського патріота є головні мрії: перемогти Америку та виграти Грін-карту. І саме через це альтернативна ідея печерного етнічного націоналізму – українського, грузинського, вірменського, казахського й навіть суто російського – від якого поступово відмовилися навіть у Райсі і наразі по-снобістські морщать носики у Берліні, – видаватиметься народам СРСР все принаднішою і принаднішою, і поступово здобуватиме все більше і більше палких прибічників. Бо методи протидії, що їх десятиліттями застосовувала КПРС, були аж занадто відразливими, хоча причини для цієї протидії були цілком розумними та виправданими (принаймні, з їхньої точки зору).
Так от, я категорично не хочу, щоб ти брав участь у цьому довбаному цирку і постраждав. Націоналізм повсякчас вагітний масовою ненавистю за формальними критеріями, а така ненависть – масовими смертями. Та я тебе, дорослого дядька, звісно ж, не відговорю й не переконаю застережним красномовством. Не влізу в душу, та й з рештою не маю на те права, та й ти дратуватимешся, мов підліток, якому мати забороняє фарбувати волосся у рожевий колір. Тож спробуй, коли вже береш участь, на тому нажитися й вичавити якийсь зиск, бодай фінансовий, як і чинять їхні "еліти" у Празі, а не "народ" у смердючій поліційній каталашці. Я дійсно переживаю за тебе до нестями, друже! Моторошно відчувати на собі й своїх близьких подих історії, тим паче несвіжий та зловісно-гнилісний… Благаю тебе, будь обачним і цинічним! Для тебе це зараз – рятівна соломинка.
Завдяки нашим батькам, націонал-соціалістам, світ свого часу здригнувся та мов від прокаженого шарахнувся геть від поняття "націоналізм", завдяки російським комуністам людству до блювоти спротивила концепція боротьби за соціальну справедливість, а завдячуючи цим "нео-патріотам" прийдешні покоління мають чудовий шанс з огидою відвернутися від "боротьби за незалежність", переконавшись на їхньому прикладі, що здобувачи незалежності цілком можуть не поступатися колонізаторові ані за ступенем людожерства, ані за градусом ідеологічного безумства. Тож можеш подумки привітати їх та запросити до клубу дескредитаторів, опльовувачів, примітивізаторів і обсирачів романтичних філософських ідей 19 століття. Ласкаво просимо!
Хвилин зо п'ятнадцять я розмірковував, як почати свою оповідь про мереживо паризького сьогодення, але більш точного та ємкого епітета для цих хитросплетінь доль, подій та абсурду, ніж банальна "срака" мені на думку так і не спало. Срака, незвичною глибиною із бездонну прірву, але зі звичним класичним запахом, котрий не сплутаєш ні з чим іншим! А сумною сракою, як відомо, весело не перднеш.
Рештки притомності, залишки адекватності стрімко втрачаються, концепція добра і зла розхитується, а кордони прийнятного – розшируються до стирання. Ми через забудькуватість, необережність, недалекоглядність чи дитячу безтурботність наступаємо на ті самі граблі, що й 40 років тому – беремося так рятувати і "цивілізувати" чуже населення, жертвуючи власними. Я спостерігаю черговий прояв поступової ерозії суспільних цінностей, що знову призводить до того ж самого – атомізації спільнот, втрати моральних орієнтирів, розпаду колись об'єднаного спільними засадничими цінностями соціуму на сукупність окремих індивідів, байдужих або ворожих ходне до одного. Замість виникнення "нового суспільства", про яке вперто бубнить ліберальна пропаганда, насправді маємо занепадання суспільства як такого, зникнення будь-якого через руйнацію ціннісних зв'язків. На противагу "неправильному" життю плекається ідея "правильної" загибелі, що її віднині й наказано вважати справжнім "правильним" життям! Цвинтарний холод майбутнього, безнадійний і, на привеликий жаль, схоже, що неминучий!
Вже кілька тижнів ми живемо серед арабів-імігрантів з країн Магрибу і я не втомлююся дивуватися цим людям. Подекуди здається, що їхній світогляд…чи ж то краще сказати вміст їхніїх черепних коробок не має з нашим абсолютно нічого спільного. Й наразі йдеться не про різницю культур, як, ймовірно, в Галіції, а про щось значно більше! Ці люди… вони геть зовсім інші. Дивні уявлення про життя, що базуються на гобсеківській жадібності, феноменальній ледачості, паталогічній жорстокості та безжальності, зміїному лицемірстві та найбессоромнішій брехні, а з іншого боку і одночасно з цим – на високих, хоч і архаїчних моральних вимогах Корану і сентиментальних байках-хадісах про "правидників". Дивно, як вони не вбачають жодних протиріч між ідеалом та щоденним втіленням, не сумніваються у святості заповідей Мухаммеда і не обурюються їхнім кричущим недотриманням у повсякденні. Не кажучи вже про результат, ту затхлість середньовіччя, у яку іслам зрештою заштовхав колись величну арабську цивілізацію – без наукових досягнень, без гідного життя, без свободи і мистецтва, один суцільний "Аллах Акбар" ізвідусіль і тотальна розгублена безвихідь в очах мільйонів людей-вимушених фаталістів з риб'ячими очима підступного вбивці, що тимчасово причаївся.
Вони щиро, непідробно нас зневажають. Загалом, за незначними винятками, араби відгукуються про нас, як покинута жінка, ображена до глибини душі й розчарована, про свого "колишнього" – суцільний козел у всьому без винятку, жодної гарної риси і "де були мої очі, коли я погодилася перебратися до нього". Вони клянуть нас, на чому світ стоїть, дивляться зверхньо й водночас призирливо, нагороджують паскудними принизливими прізвиськами і вважають за чесноту облаяти зайвий раз у метро чи на вулиці. Ні про яку вдячність взагалі не йдеться!
Втім, відповідати їм взаємністю у цьому бадмінтоні словесним лайном нині вважається "нетолерантним", вони ж бо "теж французи", оскільки вважають себе такими, хоч від цих ліберальних харманів робиться смішно як нам, притомним, так і їм самим. Чуєш, вважають! А значить – є! Крапка! Так само як і числені збоченці, що розплодилися нині мов пліснява у вогкій ванні, вважають свої відхилення "нетрадиційною сексуальною орієнтацією"! І жодне толерантне стерво не спромоглося допетрати, що сексуальне життя – це не "традиція", а біологічний процес, від якого – нормального, між чоловіком та жінкою – або народжуються діти, або не народжуються, коли ти товчеш у днище не чарівну Марі, а сусіда Жака, козу у хліві чи пеньок у лісі. І хоч порозривайте з Жаком одне одному сраки від старанності, а діти від того не народяться. Відтак це і називається "збочення", "перверзія", як тобі більше подобається! І жоден з них не в змозі пояснити мені, чтому якщо чоловік вважає себе Юлієм Цезарем чи марсіанином, то його лікують, а якщо думає, що він жінка, то його права захищають? А втім, вони навіть і не намагатимуться відповісти на ці питання, бо вважатимть саму їхню постановку образливою.