Втім, хто на те здатен? Навіть і Камю, Навіть і Сартр, що нібито відстоювали істину… Що є істина? І що є правда? Облиште цю пафосну наївність, мсье! Спробуй-но впродовж одного дня говорити всім оточуючим правду і до вечора ти залишишся одиноким, безробітним і проклятим. Я до того не готовий, а ти? На жаль, жодних компромісних, проміжних чи "пом'ягшених" варіантів не існує.
А, ще! Ще! Справжній літератор мусить бути інтелігентом до кісток, справжнім аристократом духу навіть пердіти із вишуканою шопенівською музичністю. Цього я також не вмію, як і ти… Так що тему для нас закрито. Якось так.
Прочитавши про твої казематні перепетії та особливо про бурхливу діяльність твоїх нових друзя, я відчув серйозне занепокоєння. Молю тебе, будь обережним! По можливості дистанціюйся від них, будь поряд, якщо вже так хочеться, але попри це все одно трішки осторонь, на відстані обачності. І заради Бога, не намагайся їх спинити, переконати, перевиховати… врятувати, чуєш?! Марні і вкрай небезпечні потуги. То буде не порятунок, а підле передчасне знищення. Не лягай кістьми під асфальтовий каток! Відбитки пальців Бога на шиї людини називаються долею. Тож не вартує ставати на заваді у людини, котра вірить у те, що її горлянку сталевою хваткою стискає фатум. Він не сліпий, просто його очі знаходяться так високо, що ти не в силі у них зазирнути. Такі люди – мов нашвидкоруч зібраний робот, у якого через непотрібність відсутній мозок, бо інженер вирішив що це – занадто дороговартісне обладнання для роботів-камікадзе, одноразових героїв-самогубців з єдииною важкою, важливою але доволі примітивною функцією – торувати своїми тілами шлях для наступників, стати перегноєм для паростків щастя прийдешніх генерацій. Щоменше у робота мізків, то менше він вимагатиме трудомістких налаштувань і перепрограмувань. Не розмірковуй! Не балаболь! Он ціль! Вперед! Все інше – від лукавого! Хай як не моторошно це виглядає зовні, але їхньому внутрішньому "я" дійсно так зручніше і комфортніше. Місія – то і є їхнє "я". Самовіддана цілоспрямованість потяга, обумовлена нездатністю зійти з колії. Ненависть до світла сліпої з народження людини. У потяга дві альтернативи – або котитися рідною залізничною колією, або вислизнути й зірватися у прірву. Tertium non datur200. Третя альтернативна сприймалася б ним, "живим потягом", у кращому випадку як безглузда художня вигадка, у гіршому – як ідеологічне шкідництво, навмисна диверсія протии твердині "священних підвалин". Нехай не вводить тебе в оману його міць та сила, бо вона ніяк не допоможе йому перестрибнути на заміське шосе чи міську бруківку. То – не його шлях. Його шлях – колія, де він почувається на своєму місці навіть якщо стрімголов мчить на всіх парах до глухої бетонної стіни. Для нас це виглядає як приреченість, свідоме самонехтування не переобтяжених інтелектом обдурених і ошуканих простаків, для нього – органічне середовище, означений творцем-інженером єдино можливий напрямок руху та одночасно сенс буття.
Давай спробуємо залишитися неупередженими (нехай неупередженість і дійсно завжди включає істотну частку байдужості а також неодмінно межує з нестримним бажанням сперечатися під виглядом "відкритості до дискусії" та навмисною провокацією, замаскованою під широту поглядів) і поміркуємо логічно!
І я, і ти – циніки. І мені, і тобі очевидно, що насправді це – боротьба не за "незалежність", а за зміну господаря на заможнішого, що провадиться потенційними беніфіціарами влади виключно з власних фінансових інтересів та під проводом, контролем і за прямої натхненної участі ЦРУ, в результаті чого для виникне напів-колоніальне квазі-державне утворення, малопридатне для виживання будь-кого за винятком жадібно-шахраювато-авантюристичних "еліт", що більше нагадуватиме не державу, а організовану злочинну группу. І ти, і я – ми обидва бачимо, що місцеві, якими б освіченими вони не були, недооцінюють небезпеки. Багаторічна селекція покірних людей, мов собак з певними якостями у розпліднику – злих, добрих, лагідних друзів чи агресивних охоронників, по обидві сторони німецько-радянського кордону. Що таке добро, а що таке зло визначає правляча еліта, а справа усіх інших – підкорюватися й за необхідності посилати на смерть дітей бідних та середніх класів задля захисту дітей верхівки та їхнього права владарювати й надалі. А це неодмінно станеться! І ти це розумієш не гірше від мене… Нехай ті бовдури й надалі бавляться у шляхетність і вірять у казки про "безоплатну допомогу Заходу заради добра і демократії" – американці своєчасно виставлять їм рахунок для оплати, будь певен. Якщо прогулювати у школі фізику, то світ буде наповнений дивами та магією, якщо математику – то, найвірогідніше, дебет не сходитиметься з кредитом, а якщо історію – то здаватиметься, що "увесь цивілізованих світ", повний свободи та демократії, безкорисливо підтримує вашу країну. Незнання – це сила, а ще непохитна впевненість, стабільність і душевна рівновага!
Старе шотландське прислів'я каже: якщо двоє сусідів б'ються, це означає, що в гостях у котрогось із них побував англієць. Американців це стосується у ще більшій мірі. Вони неминуче зіштовхнуть "українців" лобами з росіянами у новій кривавій братовбивчій війні. Для того їх наразі й ліплять. Хоча… А що їм, новій "українській еліті" війна? Наловлять чергового гарматного м'яса під теревені про черговий "священий обов'язок" і відправлять на убій для втілення своїх бажань, амбіцій чи понтів. Твій народ для них – виконавці брудної роботи, твої ватажки, недоторкана корпорація "жерців Батьківщини" із беззаперечною монополією на непогрішність, для них – злостиві самозакохані шути біля трону справжнього короля, челядь із хворобливо запаленною самооцінкою.
Анамнез цього захворювання під назвою "антиросія головного мозку" – примітивний до відразливості! От, припустімо, що я пошкодився розумом і далекий заокеанський радник-добродій спромігся переконати мене, що сусід Василь, з яким ми поряд зростали й у дитинстві бавилися в одній калабані, раптом зазіхає на мою грушку у садку. Той сусід про ту грушку раніше й не знав, точніше, не звертав на неї уваги, і фактично довідався про її існування лише з моїх щоденних істеричних звинувачень. "Ти плануєш мене вбити сокирою та відібрати грушку!!!" — волаю я через паркан ошелешеному сусідові та кидаю в нього жменею лайна. Лайно, до речі, добродій мені постачає… не те, щоб безкоштовно… але охоче і вдосталь, та ще й постійно підбадьорює його не шкодувати заради величної справи "замозахисту" й "боротьби за справедливість". І так відбувається кілька років. На примирливі василеві монологи, заклики до розуму та дружби й образи на кшталт "Чоловіче, ну чого ти, нормально ж жили, як сусіди, ходили одне до одного у гості, тай куми ми, взагалі-то!" я демонстративно не реагую. Знову жбурляю лайно, серу під двері, обсцикаю паркан, виливаю помиї йому на грядки. Василь повторює монолог, але щоразу тоналість стає дедалі роздратованішою й менш компромісною. Я остаточно повертаюся до нього задом і щосили намагаюся налагодити братерські стосунки з іншим сусідом – умовним малознайомим поляком-католиком. Виходить не дуже, але то таке. Сам знаєш, чим ця історія завершиться. Врешті-решт, я Василя таки переконаю. Чи доконаю. Дістану, задовбу, допечу. У нього увірветься терпець і він таки трісне мені сокирою по лобі, після чого я триумфально заверещу на всі околиці, мовляв, дивіться, він на мене агресивно напав, як я і пророкував! Цей план він виношував з самого дитинства! Завіса! Вуаля! Ви прослухали короткий синопсис майбутнього українсько-російського конфлікту у якості хрестоматійної ілюстрації до енциклопедичної статті "самосправдне пророцтво".
Для англо-саксів на рівні підсвідомості усі росіяни – злочинці за замовчуванням, за самим фактом народження на схід від певної умовної лінії. Якщо дитину, котра під час відвідин зоопарку, боронь Боже, випадково впала у вольєр з крокодилами, звідти витягне британець чи бодай француз, наступного ранку "Нью-Йорк Таймс" вийде під кричущим заголовком триметровими літерами "Ризикуючи власним життям, хоробрий британський / французький турист героїчно врятував американську дитину!", але якщо цей відчайдух раптом виявиться росіянином, то заголовок найвірогідніше матиме вигляд "П'яний неадекватний російський турист підло поцупив сніданок у мирного американського крокодила". Це називається фокус уваги – підсвідомий, а відтак і слабко контрольований ефект.
Далі, ти розумієш, як і я, що "правильно" насаджена ненависть, грамотно розпалена і старанно виплекана, унеможливлює подальше примирення. Як між сунітами та шиїтами. Як між сербами та хорватами. Як між ірландцями-католиками та британцями-англіканами. Грамотно розпалена і послідовно теоретично обґрунтована ненависть називається "ідеологією". І коли стихія суспільної ненависті виплеснеться через кордон, тих, хто опинеться поряд або між сторонами, не врятує нічого, навіть мільярдні статки. Не врятують мільярди й тих, хто намагатиметься очолити і керувати роз'ятреною стихією на місцях, себто цю саму "еліту", котрій це або не доходить через тупість, або ж вони марно сподіваються пропетляти між крапельками дощу, відкупившись від законів соціології мільйоном чи двома отриманих із-за океану "зелених". Не вийде. Свого часу, як ти пам'ятаєш, вся могутність єврейських банкірів і урядовців, впиливовість політиків та хитрість ділків разом із їхніми сім'ями зрештою помістилася у шматці мила…
І ми розуміємо, що вони не "порозумнішають", не оговтаються і не прозріють, а продовжать жити у мареві власних приємних ілюзій, у теплій ванні своєї комфортної "над-ідеї". Лебонівські201 закони психології мас сталі й незмінні: стихія натовпу завжди знаходиться на один щабель нижче за розумовим розвитком, ніж окремий індивід. Колектив завжди мислить на рівні найдурніших своїх представників, бо міць сталевого ланцюга вимірюється за найслабкішою ланкою. Вони не міркують, вони сліпо вірують. Як мусульманські фанатики. Навіть найрозумніші з них. Так, так, ти маєш справу з рафінованими вірянами, що видають бажане за дійсне, нездатними чинити інтелектуальний спротив емоційним бажанням, опиратися солодким голосам облуди самолюбування, нехай навіть їхня релігія за незначними деталями відрізняється від традиційних, але її наскрізь ірраціональна глибинна сутність залишається незмінною.