Він знав, що прямо йти через таку річку буде небезпечно, навіть з їхніми здібностями. Але вони мали мало вибору.
— Потрібно шукати місце, де можна пройти. Можливо, буде легше подолати її в тому місці, де течія не така сильна. Давай розшукаємо місток або переправу. Тільки не впускай пильність, нам ще залишилось небагато.
Знову відчуваючи підвищену небезпеку, вони вирушили до річки, намагаючись оцінити всі можливі варіанти, як перейти на інший бік. Чарлі почав прокладати шлях, озираючись на Марка, сподіваючись, що їхній план не обернеться новими труднощами на цьому чужому світі.
Після кількох годин, що вони йшли уздовж річки, в середині лісу раптово з'явився новий, захопливий краєвид. Річка різко змінювала своє річище, і перед ними відкривався величезний водоспад. Вода з гірського струмка стрімко падала, розбиваючись об каміння внизу, створюючи хмари дрібних бризок. Це виглядало неймовірно — природне чудо цієї планети, яке зачаровувало своєю красою і величчю.
Марк зупинився, дивлячись на це диво природи. Його очі широко розплющилися, але відчуття тривоги, що вони знаходяться в чужому світі, не відпускало. Він помітив, що вода тут була значно чистіша й прозоріша, ніж в інших частинах річки, та все ж обережність залишалася головним пріоритетом.
— Це неймовірно, — прошепотів він, спостерігаючи за падаючими водами, що злітали в повітря і потім знову зливалися у швидкі потоки внизу.
Але його увагу відвернув щось інше. Він поглянув у небо, і його погляд зупинився на кількох великих створіннях, які, здається, летіли високо в небі. Вони рухалися плавно, не виявляючи жодної мети чи конкретної траєкторії. У їхньому польоті була дивна велич, а самі вони нагадували гігантських комах, хоча і з деякими ознаками тварин. Марк намагався розглянути їх детальніше, але через відстань і невизначеність його припущення так і залишилися неясними. 
— Ти бачиш це? — запитав Марк, не зводячи погляду з неба.
Чарлі поглянув вгору, але не зміг добре розібратися в тому, що було насправді. Він лише кивнув.
— Так, бачу. Але я не знаю, що це. Може, це якась форма життя цієї планети. Тільки не знаю, чи варто нам шукати їх ближче.
Марк все ще був під враженням від того, що він побачив, але Чарлі повернувся до практичної частини їх подорожі.
— Нам потрібно знайти місце для переправи через річку.
Марк зітхнув. Він знав, що для того, щоб продовжити шлях, їм треба не тільки знайти переправу, але й рухатися вгору по течії річки, що обіцяло бути важким і виснажливим.
— Якщо ми підемо вгору по річці, буде складніше, але так ми точно зможемо знайти місце, де річка ширша або є природний міст, — відповів він, озираючись навколо.
Чарлі замислився, розглядаючи можливі варіанти. Річка була дуже глибока й швидка, і хоча вони могли пройти її, але це вимагало значних зусиль.
— Ти правий, — погодився він. — Але перед тим давай принаймні переночуємо. Нам треба трохи відпочити. І, до того ж є сенс перевірити наші припаси і запаси енергії. Краще підготуватися до ночівлі.
Марк кивнув, і вони вирішили зупинитися. Чарлі почав шукати місце для їхнього табору, поки Марк, відчуваючи втому, сів на камінь і витягнув з рюкзака запаси. Вони розклали невелике багаття, яке дозволяло створити атмосферу затишку в цьому незвичайному лісі. Марк обережно скинув з себе рюкзак і почав обробляти їжу, яку вони забрали з капсули порятунку.
Ніч швидко наступала. У повітрі віяло прохолодою, але не настільки холодно, щоб стати нестерпним. Чарлі забрався під дерево, розклавши спальник і поклавши руку на планшет, щоб стежити за сигналами від шатла.
— Зрозуміло. Якщо на ранок все залишиться так, як є, ми продовжимо шлях, — сказав Чарлі, перевіряючи координати. — Але спочатку потрібно підготуватися до підйому.
Марк подивився на нього і засміявся.
— Якщо ми знову вперше зустрінемо що-небудь небезпечне, я тільки сподіваюся, що ми будемо готові.
Обидва посміхнулися, але в глибині душі вони знали, що найбільша небезпека на цьому етапі не в тому, що вони побачать, а в тому, що буде далі. Їм належало пройти через ці випробування, і вони не мали права на помилку. Ніч була тиха, і поки Марк дивився на небо, знову бачачи тінь великих створінь, що зникали в небесах, він не міг не відчути ще більшу тривогу.
На світанку Марк і Чарлі вирушили в дорогу, залишивши позаду тимчасовий табір. Небо вже забарвилося ніжними відтінками рожевого та блакитного, а над лісом пролітали дивні істоти, схожі на великих птахів чи крилатих рептилій. Обидва знали, що зволікати не можна: сигнал із шатла залишався їхнім єдиним шансом знайти ресурси або інших членів екіпажу.
Йшли вони мовчки. Марк помітно краще тримався на своїй нозі, але все ще рухався повільніше, ніж зазвичай. Чарлі перевіряв планшет, на якому відзначався шлях до сигналу. Вони пройшли кілька годин, спостерігаючи за зміною ландшафту. Річка залишалася їхнім орієнтиром, і її спокійний плин супроводжував їх.
Приблизно опівдні вони натрапили на природну арку — міст із каменю, перекинутий через річку. Арка здавалася досить надійною, але її висота і те, що вона була частково поросла чимось схожим на мох, насторожували.
— Виглядає ризиковано, але це наш єдиний шлях через річку, — сказав Чарлі, зупинившись перед аркою.
— Тоді підемо обережно, — відповів Марк. Його погляд ковзнув униз, де швидка течія річки розбивалася об каміння. — І без паніки.
Вони перейшли через арку, намагаючись уникати слизьких ділянок. Вітер злегка хитав їх, але вони впоралися і з полегшенням ступили на інший берег. Чарлі витер піт із чола і перевірив планшет.
— Ще 28 кілометрів, — повідомив він. — Якщо йти в такому темпі, до шатла ми доберемося завтра вдень.
Марк, задивившись у густий ліс попереду, задумався вголос:
— Цікаво, що це було за озеро. Така дивна консистенція, в'язка, прозора, наче смола. Але... як воно може бути настільки липким як супер клей? Я не бачив нічого подібного, навіть у лабораторних експериментах.
Чарлі лише кинув погляд на друга.
— Ти справді хочеш знати?
— Звісно, хочу. Як біохімік, я не можу пройти повз такого феномена. Якщо ми хоч трохи дізнаємося про цю планету, це може врятувати нам життя. Чому вона настільки схожа на Землю, але при цьому така небезпечна?
— Може, тому що вона не Земля, — пробурмотів Чарлі, не відводячи погляду від планшета. — Тут може бути що завгодно. І поки ми це вивчаємо, краще бути обережними.
Марк кивнув. Його думки крутилися навколо того озера. Що це за речовина, яка могла "поглинати" предмети? Чи має вона органічну природу? Чи можливо, що це залишки якогось живого організму? Усе це насторожувало й змушувало його серце битися швидше.
Чарлі, помітивши, що Марк знову занурився у свої роздуми, вирішив перевести тему:
— Гаразд, давай просто сфокусуємося на дорозі. Ми зараз у місцевості, яка виглядає мирно, але тут усе може змінитися в будь-який момент. Не забувай, що ми на чужій планеті, і в нас обмежений запас ресурсів.
Марк погодився, хоча його інтерес до таємниць ESS-0.2 не вщухав. Вони вирушили далі, залишивши річку позаду, але думки про озеро й небезпеки цієї планети вже вкорінилися в їхніх умах.
Після переправи через річку ліс став ще густішим. Дерева тут сягали висоти декількох поверхів сучасного будинку, і їхні крони настільки перепліталися, що майже не пропускали сонячного світла. Повітря стало прохолоднішим, а земля під ногами м'якою й вологішою. Кожен крок відлунювався тихим шелестом листя й хрустом незнайомих гілок.
— Тут ніби тиша, але вона якась... неправильна, — пробурмотів Марк, озираючись навколо.
— Це нормально. Ми звикли до земної природи, де завжди чути щебетання птахів або шум комах. А тут інший світ, — відповів Чарлі, глянувши на планшет. — До шатла залишилося 26 кілометрів. Потрібно буде знайти місце для ночівлі через кілька годин.
— Сподіваюся, цього разу без сюрпризів, — саркастично кинув Марк. — Мені вистачило липкого озера.
Чарлі злегка посміхнувся, але не відповів. Він постійно перевіряв планшет, відслідковуючи сигнал із шатла. Це заняття заспокоювало його, дозволяючи тримати контроль над ситуацією, хоча насправді він розумів, що планета ESS-0.2 могла приготувати для них щось зовсім непередбачуване.
Десь після обіду вони вийшли на невелику галявину, де річка різко перетворювалася у водоспад. Її води падали вниз, створюючи величезну хмару з бризок. Відкрита панорама перед ними вразила своїм масштабом. Лісові масиви розкинулися на горизонті, а крізь їхнє зелене море де-не-де виднілися скелясті пагорби. У небі знову з'явилися ті самі великі створіння, які Марк бачив раніше. Вони повільно ширяли над горизонтом, іноді зникаючи за вершинами дерев.
Марк не міг відірвати погляду. Він намагався роздивитися їх детальніше, але відстань була надто великою.
— Дивися, вони знову там, — сказав він, показуючи на летючих істот.
Чарлі підняв голову, але одразу ж опустив її назад, зосередившись на своїх справах.
— Нічого нового. Може, це якісь місцеві хижаки, може, травоїдні. У будь-якому випадку, краще не шукати з ними зустрічі.
— Ти весь час обираєш обережність, — відповів Марк, не приховуючи іронії.
— А ти — цікавий спосіб вкоротити собі життя, — відказав Чарлі, посміхаючись. — До речі, я подивився ще раз на сигнал. Судячи з карти, нам доведеться підійматися вгору. Ущелина перегороджує шлях.
Марк невдоволено зітхнув.
— Угору, значить, угору. Але, може, зробимо тут зупинку? Виглядає гарне місце для ночівлі.
Чарлі озирнувся. Галявина була досить затишною, хоча велика кількість химерних рослин навколо все ще викликала настороженість. Він кивнув.
— Гаразд, але довго не затримуємося. Треба поїсти й трохи перепочити, а потім рухатися далі.
Марк, скинувши рюкзак, сів на камінь і дістав залишки їжі. Він ретельно стежив, щоб не торкатися рослин, які їх оточували.
— А що ти думаєш про цю планету? — раптом запитав він, коли Чарлі почав перевіряти своє спорядження. — Уявляєш, тут стільки всього, що ще ніхто не вивчав. Навіть не віриться, що це реальність.
Чарлі не одразу відповів. Він задумливо поглянув у напрямку водоспаду.
— Вона красива, але небезпечна.