Адже факт залишається фактом, кому це вдалось зробити тепер пожинає свої плоди розквіту та могутніх економік, а хто спробував але зазнав поразки навік залишиться найжахливішим злом проти людства, коли у військового що скинув атомну бомбу на тереторії Японії за декілька десятиліть після війни запитали чи повторив він би скоєне тоді тепер, знаючи уже ефект від вибуху він відповів "так, звісно адже це мій обов'язок, такій мені дали наказ.
Мартін отямився поглянувши на годинну, зрозумівши що наступила двадцяти хвилинна перерва на обід встановлена приблизно посередині восьми-годинного робочого дня він натиснувши на кнопку стоп тим самим зупинив рух конвеєра, хлопець направився до тамтешньої столової кімнати прихопивши зі собою пакунок у якому знаходився сьогоднішній обід, а саме сендвіч зі ковбаскою, майонезом та сиром.
Він сидів за стільцем як і більшість інших звичайних робочих, у такій же однотонній, темно-синій робочій формі та безтурботно жував свій сендвіч запиваючи свіжо звареним, чорним чаєм "Lipton".
І ні, Мартін не виділявся супер талантами зі самого дитинства, не володів цим неймовірним даром під назвою талант, персонаж якого часто зображують у фільмах про супергероїв чи тим молодиком, якому під час сірого, нічим непримітного життя усміхнулась матінка фортуна, що ми часто бачимо у класичній літературі як минулих так і сьогоденних літ. Він був простим парубком із такого ж простого села та сім'ї, знав на практиці що таке тяжка праця на полі та городі, у деякі недільні дні ходив з батьками до церкви, а у вільний час ганняв м'яча разом зі хлопцями на місцевому, пророслому травою любительському стадіоні де в теплі пори року зранку бабці випасали своїх корів, тому наступити на лайняк чи посковзнутись на ньому, гепнувшись задом об газон було для хлопчурів звичною справою. У Мартіна як і в більшості йому подібних були друзі та сім'я у якій він був єдиною дитиною, він закінчив загальноосвітню навчальну школу провчившись у ній цілих одинадцять класів, знову ж таки це досягнення було звичайнісінькою буденною справою, після чого пішов учитись на слюсара у коледж що був розташований не далеко від нього, після закінчення навчання терміном у півтора року отримав диплом кваліфікованого працівника. Але жодної тяги до даного ремесла він немав як до навчання так і після нього.
Вступив у коледж тому що всі так робили його однокласники та друзі у тому числі, тодішній, ще його недалекий світогляд бачив у цьому такі плюс як можливість пити алкоголь до схочу із новими хлопцями у гуртожитку, також це була можливість хоча б не надовго покинути село та уникнути такої, уже набридлої допомоги батькам у праці ну і звісно можливість спіткати нових дівчат, відвідуючи час від часу нічні клуби. Але не все вийшло так як гадалось, життя у тісному гуртожитку було йому не до вподоби, випивка не стала його порятунком, на нічні заклади зазвичай не вистачало коштів а дівчата цурались його як і він їх.
Він часто думав про це, перемотуючи пластинку у своїй голові назад, де усі кадри з його минулого появлялись та зникали однин за одним щось у дитинстві пішло не так, щось кардинально змінило його, хлопець ставав все менш балакучим та далеким від людей, друзі один за одним відходили від нього, як наслідок на даний час у нього було не більше двох, ну гора трьох зі хвостиком осіб, яких він по-справжньому міг би назвати друзями.
У цей же період що тривав приблизно від чотирнадцяти до двадцяти років, він ставав все гірше і гірше навчатись у школі, з головою занурювався у відеоігри та займався багаточисленною мастурбацією. Тобто це була деградація його як особистості, і якщо й існувало таке поняття як "гріх", то за непохитною думкою хлопця це було власне саморуйнування, тобто нанесення безпосередньої шкоди своєму розуму та глузду.
Уже тепер у більш зрілому, дорослому віці він часто жалкував що так не правильно розпоряджався своїм вільним часом тоді що замість саморозвитку займався дурницями, адже як усім відомо саме з юних років розум дитини краще сприймає та засвоєю нову інформацію чи будь-яку дисципліну. Більшість учених зі всього світу сходяться на думці що орган під назвою людський мозок є найскладнішою, живою структурою відомою у Всесвіті, у якому знаходиться близько ста мільярдів нейронів і жодний робот чи комп'ютер зі штучним інтелектом, створені цим же органом ані на йоту не здатні досягнути його рівня. І коли Мартін бачить бомжів на вулиці чи вокзалі які то і діло деградують, будучи позбавлені будь-якої розумової діяльності то у нього кров холоне у жилах. Тай штучне забруднення мозку через алкогольне сп'яніння, наркотики чи сигарети також зі сторони еволюції даного органу виглядають аморально, все це відбувається тому що люди не здатні впоратись із цим геніальним механізмом, не здатні надати йому необхідну розумову працю де він буде пропорційно використовувати власну енергію та можливості. Ясне мислення, можливість получати насолоду від власних внутрішніх процесів, здатність знайти для розуму відповідне застосування у житті і є мабуть основним сенсом нашого життя, адже данний орган свторений для того щоб контролювати як внутрішні процеси нашого тіла, (церкуляція крові, биття серця, праця шлунка, легеней і тому подібне), так і зовнішні де за допомогою нервової системи мозок обробляє надану йому інформацію отриману через органи чуття людини, до яких відноситься зір, нюх, слух, смакові рецептори чи тактильні відчуття. Мартін знав що через не правильне функціонування його мізків у юні роки, яке часто виникає при дитячих травмах, комплексах, поганому середовищі існування та вихованні він багато чого втратив, опинився у такому плачебному для себе становищі. Із цим своїм, як він вважав найбільш непоправним "гріхом" свого минулого, хлопець пов'язував один інцедент що трапився коли йому було чотирнадцять років, розлука що назавжди змінила життя Мартіна, епізод що підкосив його зухвалу ходу. Це сталось дещо пізніше аніж перші спогади, збігло цілих два роки з моменту їх знайомства, часи коли вони вперше напились та під час сильної зливи знайшли прихисток у добродушної бабці були посаду, пагорб, посеред якого величався могутній ясень і на той день були їх улюбленою місциною де вони провели кращі роки свого безтурботного, сповненого дитячої наївності життя. Того теплого літнього ранку Мартін як завжди на швидку руку поснідавши свіжоприготовленими матусеними варениками зі сиром та картоплею хвацькома пішов до свого друга Максима, як зазвичай, щоб пограти у відеоігри, цього разу на новій приставці з кращою графікою під назвою "Sony playstation 1", тепер їм ігровим експертам зі трирічним досвідом у цій галузі, ігри на ретро-консолях "Dendy" виглядали якось надто по-дитячому, це був уже не їх рівень. Але коли одягнений у літні шорти та ростібнуту сорочку Мартін з-під якої дихав свіжим повітрям оголений торс хлопця, постукав у вхідні двері з гучним криком "Максим ти дома" то постоявши біля входу декілька секунд побачив перед собою матусю друга, яка тільки трішки привідчинила двері та з певною гіркотою в голосі заговорила до нього.
— Привіт Мартіне, Максим нажаль зайнятий сьогодні тому не зможе підійти до тебе, йде пограйся деінде. "у її очах вбачалась не зрозуміла хлопцю туга, немов намічаються великі зміни, більше не буде тих щасливих деньків... проведених разом у цьому домі".
— А... "трішки сором'язливо мовив хлопчина, чухаючи рукою свій загорілий на сонці живіт" — А де Сюзанна, вона також не має часу?
Доросла жінка коротко відповіла що не знає де її дочка але на мить перед тим як зачинити за собою дверцята, тихо добила.
— Ти ж сам маєш догадатись де вона може буди, тому давай не зволікай часу.
Двері холодно зачинились перед ним, Мартін до пуття не зрозумів що жінка мала на увазі але щось у середині нього підказувало йому що слід піти туди, куди він частенько ходить, місце із яким до цього асоціювались тільки найтепліші моменти їх життя, ще не усвідомлюючи що уже скоро воно перетвориться на болюче місце, стане клаптиком землі на якому уже незабаром світ для нього перевернеться з ніг на голову, яскраві барви минулого замінять похмуро сірі відтінки майбутнього.
Він поволі чимчикував обабіч села заклавши руки за потилецю, у його голові як завше віяв пустий вітерець, над небов лунав спів солов'я а яскраве сонце сліпило в очі, приплентавшись нарещі до раніше назначеного місця Мартін побачив могучого, оброслого зеленим листям ясень, а впереді від нього силеут дівчини що спиною сиділи на верхівці пагорба, вдивляючись кудись у далечінь туди над селом яке розкинулось під ним, вітерець дмухав їй прямо у спину здіймаючи у гору темно-каштанову косу цієї особи. Сюзанна була вдягнена у легеньку, рожеву підліткову сукню полосатого принту на ногах якої красувались літні, однотонні босоніжки.
— Чому ти плачеш, щось трапилось? "Мартін ледь доторкнувся рукою до плеча дівчини, продовжуючи знаходитись позаду неї"
— О це ти Мартін, чому ти не в мого брата, що уже нарешіт набридли ті ваші дитячі забавки? "відповіла Сюзанна доволі банальним тоном, вона не була зла на нього але й бодай якимось позитивом від неї не віяло також"
Хлопчина зробив ще декілька кроків уперед вирівнявшись в одну лінію з дівчиною, так що тепер і вона мала змогу його бачити, відчуваючи що щось не так він також спрямував свій погляд у далечінь що красувалась перед ним, свіжий вітер продовжував дути їм у спину, спів солов'я та шелест буйних трав заповнювали пустоту що раптово запанувала у їх серцях.
— Так чому ти плачеш? "Мартін знову задав те саме питання на яке до цього не почув відповіді" — Максим знову тебе обідив чи з батьками посварилась?
Слова хлопця безслідно розчинились у навколишньому, залитому сонячним промінням просторі, Сюзанна ще декілька хвилини помовчала, після чого наважилась нарешті відповісти.
— Ми зі сім'єю переїзджаємо до міста Мартіне, до Львова, "вона задумалась, після чого з певною гіркотою в серці добавила" — тепер ти сам будеш ходити до школи туди і назад, і доречі тепер тобі прийдеться придбати власну відео-приставку, тому що ігри від тепер ти будеш грати тільки сам.
В останній фразі дівчини відчувалась прикрість, своєрідна самоіронія, адже до цього все своє життя вона ненавиділа ті кляті відеоігри, вона хотіла щоб він проводив більше часу з нею а не з її братом, а тепер Сюзанна тільки й могла бажати щоб Мартін ще бодай один раз завітав до них у гості, щоб взяв до рук такий противний їй джостик, щоб екран старенького телевізора загорівся і хлопці знову взялись за свою справу а вона б просто час від часу заходила до них у кімнату, мовляв мама просила щось передати або вона дещо тут забула.