Де жалість та співчуття у того, хто заради зарозумілої насолоди безроздільною владою прирік на невимовні муки Іова, найвідданішого сина свого?
3.7. Де любов у того, хто волів, аби батько Авраам власноруч приніс у жертву сина свого Ісаака? Хіба той, хто розважається чужим болем, може зватися добрим та справедливим?
3.8. Хіба немає гріху смерті на тому, хто допустив побиття тисяч непотрібних невинних немовлят Іродом заради того, щоб приховати одного портібного?
3.9. Хіба не лише божевільний може говорити, що блаженим є той, хто візьме і розіб'є немовлят об камінь125?
3.10. Хіба не лише злочинець може спонукати убити не лише винуватого, а й усіх від чоловіка до дружини, від отрока до немовляти, від вола до вівці, від верблюда до осла126?
3.11. Не діти ми Тобі, а іграшки, комашки, що повзають біля ніг Твоїх та що їх ти давиш заради розваги, заради самоствердження або не помітивши.
4.1. І розсміявся Він, і сказав: Хто навчив тебе, що світ твориться на милосерді та прощенні? Милосердя та прощення суть слабкість, не гідна всемогутнього Творця. Не на слабкості творить Творець світ свій, а на силі.
4.2. Чиж не казав Я Ісусові Навину: будь сильний та відважний127? Чи ж не казав Я йому: дотримуйся Закону Мого і тоді буде щастити тобі128?
4.3. Немає важливішого понад Закон Мій, ані добро, ані милосердя, ані спокута, ані прощення понад ним. А Закон мій у силі.
4.4. Що можеш узяти силою – візьми, що не можеш – візьми хирістю, що не можеш хитрістю – візьми жорстокістю, що не можеш жорстокістю – лише те візьми смиренністю та благанням.
4.5. Подивись навкруги і побачиш, що так живуть усі звірі на землі, риьи у воді та птахи у небі. Вони вшановують закон сили, тому немає серед них ні хирості, ні лицемірства, ні підлостей.
4.6. Істино кажу тобі: сила породжує чесність і шляхетність, слабість породжує ницість та підступи.
5.1. І ось закричав я у розпачі: Хіба ж я звір?
5.2. І була мені відповідь: Ні, бо звірі не зраджують і не брешуть, не продають одне одного й не вбивають понад необхідне, не рабують і не лестять, не перетворюють на рабів подібних до себе, не ведуть війн та не катують одне одного навмисне, а понад те не обмовляють, не проклинають і не вдають любов чи ненависть.
5.3. Те, що відрізняє людину від звіра, – воістину, не чесноти, а ганебні підлості. Куди тобі до звіра, коли ти лицеміриш та кривиш душею, роблячи одне, думаюч друге, а прагнучи третього?
[……]
6.1. Тоді сказав я: я кращий за звіра тим, що маю любов і заради неї можу принести у жертву навіть себе. Син Твій, якщо помре на хресті, то через те, що має любов поступитися гординею своєю, що її не маєш Ти.
6.2. Ти, чув, що було сказано ним? Немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх129.
6.3. На це мовив Він: Він сказав так, бо людина, а людина живе у гріхові слабості.
6.4. Істино кажу тобі, любов – це завзятість у вірності та законі, а не спокушення через слабкість духом. Людина занепала тоді, коли почала вважати любов'ю капризування через пристрасть.
6.5. Вірність та чесність вартують більшого, ніж самопожертва во ім'я хибного, тимчасового, пристрасного та слабкого.
6.6. Людина занепала і зажадала іншої людини замість Мене, тому і сама пішла з раю, бо не я вигнав її, а вона сама зробила вибір, а потім по-людськи обмовила Творця свого, переклавши на Нього власну провину.
7.1. Коли Я створив людину, то сказав їй: Іди, сину мій, познайомся зі світом, який Я створив для тебе і дізнайся в чому сила і слабкість його. І людина пішла.
7.2. Побачила сонце і сонце сказало їй: "Я дарую тепло і зігріваю все живе, але мене можуть затулити хмари". Побачила річку, і річка сказала їй: Я напуваю все живе, але мене може висушити сонце. А Земля сказала: Я м'яка і родюча, я годую все живе, але без води я безсила.
7.3. А що скажеш про себе ти? — запитали вони людину. Але людина нічого не змогла їм відповісти. Тоді вона повернулася до мене і запитала: В чому моя сила і в чому моя слабкість? Я відповів: Ти сам дізнаєшся про це із часом.
7.4. Довго жила людина самотньо в прекрасному саду Батька свого і ні в чому не знала потреби. Прекрасні дерева обдаровували її плодами, сонце зігрівало, річка напувала, а земля служила м'яким ложем. Людина була слухняною і ніколи не порушувала законів Батька.
7.5. Але незабаром краса райського місця перестала тішити її погляд, самотність посіяла в серці смуток, а відтак серце її зажадало ще чогось.
7.6. Тоді створив Я жінку та сказав: Тепер ти – не просто Людина, ти – Чоловік. Живіть у світі та любові. Бережи її, дбай про неї, вчи законам і правилам. І нехай не буде твоє серце більше самотнім, якщо тобі замало Мене.
7.7. З того часу Чоловік та Жінка ніколи не розлучалися. І Чоловік розповідав і навчав Жінку всьому, що знав сам. Одного разу, гуляючи разом садом, вони підійшли до великого красивого дерева, посипаного стиглими прекрасними плодами. Жінка потяглася до плоду, але чоловік сказав, що це дерево заборонене, і ніхто не сміє рвати з нього плоди.
7.8. "Ці плоди, мабуть, дуже смачні. Їх багато, і не буде великого лиха, якщо я зірву один плід", — сказала Жінка і подивилася на нього благаючим поглядом. Чоловік глянув у очі її і не зміг відмовити їй. І вона зірвала плід і їла його, радіючи. А він милувався, дивлячись на неї. "Спробуй і ти", — сказала йому Жінка і простягла плід. І знову чоловік не зміг їй відмовити.
7.9. Але варто було йому надкусити плід, як пролунав суворий голос Батька: "Твоя жінка порушила заборону. І змусила тебе порушити. Вона має залишити мій дім". "Я не можу її відпустити", — сказав Чоловік. — "Я кохаю її та я піду разом із нею!".
7.10. І покинув Чоловік покинув дім Батька і забрав із собою свою Жінку. А Батько оплакав його відхід і його сльози розлилися по землі океанами та морями. Бо знав, скільки горя та зла доведеться випробувати та народити його синові та його потомству.
7.11. Світ, у який вони пішли, не був схожим на прекрасний сад. Їм довелося багато страждати. І якби хтось запитав його тепер, у чому його сила і слабкість, то він зміг би відповісти їм. Він би сказав так: "Моя слабкість – у коханні, але й сила теж – у чесності".
8.1. Істино кажу тобі: світ ваш народжений через гріх непослуху, а не через любов. Де любов ваша, коли ви вбиваєте, зраджуєте, ведете війни, навертаєте до рабства, морите голодом?
8.2. Де любов ваша, коли ви ненавидите усіх, несхожих на себе, зневажаєте усіх, схожих на себе та обманюєте усіх, кращих та добріших за себе?
8.3. Де любов ваша, коли ви обожнюєте кривдників своїх та висміюєте праведників своїх?
8.4. Беззаконня народило світ ваш, любов занапастило світ ваш і лише сила врятує світ ваш.
8.5. Ви самі засліпилися пристрастю, порушили закон і пішли з раю. Ви самі створили новий світ беззаконня, у якому мусите красти одне в одного їжу, аби не вмерти з голоду, та брехливо каятися, аби ввести мене в оману.
8.6. Не кайтеся і не моліться Мені через це, бо то – ваш світ, до якого Мені немає діла. Не Я творив його, не Я давав йому закон і не Мені судити його.
9.1. Я запитав: Хіба не караєш ти за гріхи і не вимагаєш покаяння?
9.2. І почув я відповідь: Я хочу покаяння через усвідомлення непорушності закону, а ви здатні лише на покаяння через страх покарання.
9.3. Гріхи не можна замолити, гріхи не можна пробачити, гріхи можна лише спокутувати праведними діяннями. Таким є Закон справедливості.
9.4. Гріх – це омертвіла шкіра, що вкриває душі ваші. То чи можете ви вмовляннями та плачем позбутися такої шкіри, язв та наривів, чи лише діями?
9.5. Спокутуйте гріх беззаконня і тоді усі інші гріхи ваші відвпадуть від вас, мов мертва шкіра після зцілювального омивання в термах.
[……]
10.1. Тоді запитав я: за що висітиму я на хресті, якщо не за гріхи мої?
10.2. І відповідь мені була: ти вистітимеш не тому, що скоїв, а тому, що попався.
10.3. Станьте же звірьми у чесності та спритності, коли за духом своїм до звірів не дотягуєтеся. Майте сміливість не соромитися єства свого, бо ви з власної волі стали такими, хоча душа і пам'ять все ще картають вас і нагадують вам, що колись, у домі Батька свого, ви були не такими.
10.4. Бо вовк, що каже "Я – вовк" та поводиться, як вовк, та змія, що каже "Я – змія" та поводиться як змія, є ближчими до Мене і любішими мені, аніж шакал, що каже "Я – лев", а поводиться як миша, позаяк немає у них брехні та лицімірства.
10.5. Ви створили світ, де щоб вижити, мусите вбивати та підкорювати, то вбивайте й підкорюйте, і не лийте крокодилячих сліз над обгризеними вами ж кістками, позаяк у тому – брехня та лицімірство.
10.6. Ви самі воліли такого світу замість дому Мого, ви самі воліли та прагнули його через пиху та одержимість пристрастями, тож дотримуйтесь хоча б законів світу свого, якщо не бажали Мого закону.
10.7. Я не каратиму за закон, що ви самі встановили, а каратиму за беззаконня, брехню та лицемірство.
10.8. Я дав вам душу, безсмертну та добру, ви понівечили та забруднили її, тож майте сміливість прийняти її такою, якою ви самі її зробили. Наважтеся поглянути у дзеркало на потворність свою, бо вона відтоді – не порушення Мого закону краси, вона – ваш закон потворності.
10.9. Ви хотіли свободи, і Я дав вам її. Ви використали її, аби спотворити себе через ліннощі, пристрасті та бруд легковажності. Я дав вам чисте черево, а ви зачали у ньому гидкого бастарда. Я запліднив вас Духом Святим, а ви народили бридку потвору.
10.10. Тож майте відівагу жити зі своїм дитям, плекати та не соромитися його, бо інакше буде у тому беззаконня, брехня та лицемірство, за які Я нещадно каратиму вас довіку.
[……]
16
Крістіан Мьоллер
ВІЙНА СВІТІВ
[I]
Ні, ні, мій любий читачу, мова піде зовсім не про Герберта Уеллса, а про дещо інше – про те, що уможливив технічний прогрес (особливо у сфері транспорту та комунікацій) вперше за багато століть – замість того, щоб підтягнути третій світ до першого у плані культури та цивілізації, він просто фізично притягнув цей третій світ у перший, а друга позашлюбна дочка прогресу – ідеологія гуманізму – ретельно прикриває собою плачевні наслідки такої свободи пересування.
Як це відбувалося раніше? Прогрес завжди поширювався матінкою-Землею вкрай нерівномірно, і в усі епохи співіснували суспільства, що перебувають на різних цивілізаційних та еволюційних щаблях.