Перейти з класу "низів" до "еліти" поступово стає неможливим, як не може голозадий шудра долучитися до сяючого суспільства благородних брахманів. Хоча, звісно, офіційно не тільки не визнається, а й всіляко заперечується лише на рівні словесної риторики.
• Різнобічні спроби "освятити" існуючий стан речей, ґрунтуючись на певних ідеологічних чи квазірелігійних догмах, надати йому сакральності та справедливості в очах населення. Той самий "мандат неба", за яким правив китайський імператор, богообраність Романових, "вірність справі Ілліча", горезвісна "священність арійської раси" тощо. Це дозволяє знівелювати будь-який протест і невдоволення народу, виставивши його як "замах на святині", "зраду", "потурання ворогам" тощо.
• Разюча зневага до простих ("неуспішних", "неефективних") людей, що деінде межує із фізичною огидою. Єдиним показником "елітності" є гроші та доступ до ресурсів. Крапка. Особисті якості до уваги не беруться. Умовно кажучи, тупий і брехливий пройдисвіт для них – набагато більше "свій", ніж бідний геніальний письменник чи академік. Якщо в тебе немає мільйона (замку в Провансі, підвісок Міледі, "Бентлі" чи золотого унітазу), ти взагалі не людина, а біомаса.
• непідсудність представників класу "еліти" та безкарність перед законами чи нормами. Як свого часу постулювала візантійська максима: "Той, хто хоч одного разу одягав [імператорський] пурпур, не може бути страчений". Своїх "відмазуватимуть" усіма правдами та неправдами від найжахливіших злочинів, бо недоторканність усього класу загалом – один із найфундаментальніших принципів феодалізму. Закон – то для нас, плебеїв, а між собою у них "все вирішено та домовлено" за зачиненими дверима.
• колоніально-експлуататорське ставлення до країни як до джерела ресурсів, а до держави – як засобу експлуатації та вичавлювання соків та ресурсів з народу та території. Жити, як ви розумієте, тут вони не збираються, оскільки справжній граф від села та кріпаків лише годується, отримуючи гроші та миттєво перевозячи їх до Парижа (Лондона, Вашингтона, Монте-Карло тощо), де й має намір жити "після відставки". Їхні сім'ї, онуки, прислуга та кіт, як правило, вже давно там. А ви й надалі слухайте їхні теревені про "патріотизм" та "Батьківщину".
А всі зовнішні атрибути начебто "сучасної держави", як інституції, парламенти, партії, суди тощо – це лишень кумедна та невміла імітація царьками папуасів помпезних ритуалів Букінгемського палацу, фіговий лист, буффонада та "потьомкінське село", покликане маскувати реальний стан справ під візуально привабливою та пристойною обгорткою. "Успішна успішність", "ефективність", "креативність" тощо, котрими нас в останні кілька років заходилися щоденно бомбардувати з екранів телевізора та зі газетних шпальт у перервах між виступами Кашпіровського та інших йому подібних шарлатанів – це ніщо інше, як маскувальний жаргон, арго новонарожденої неофеодальної верхівки, своєрідна пташина мова, за якою один паразит у дуже недалекому майбутньому безпомилково ідентифікуватиме іншого як адепта тієї самої касти-секти, закритого та чітко окресленого кола "посвячених". Те саме стосується й новомодних філософських течій, що силяться виправдати падіння суспільства у прірву "зміною кутів зору", бо скільки не змінюй кут зору на дохлого коня, скільки не обзивай його стан "інертно-альтернативною життєдіяльністю", а факт залишиться фактом – кінь іздох і гарцювати алюром вже ніколи не буде. Екзистенціалізм, постмодернізм, всі оті "ізми" останньої половини століття не допомагають осягнути реальність, а навпаки, затуманюють свідомість, перешкоджають розумінню, вводять в прекраснодушну облуду з рожевими шмарклями "позитивного мислення", видаючи за "новітню концепцію" безглузду словесну еквілібристику, жонглюючи розумними словесами, мов шахрай-наперсточник на базарі, і відрізняються від марення середньостатистичного міського божевільного лише формою, а не змістом: у той час, як останній для викладення своїх цінних ідей послуговується матюками та обмеженим лексиконом, у першого в хід ідуть триповерхові зарозумілі терміни латинського та грецького походження, а по суті зміст того, що обидва висловлюють, є однаковим, як, втім, і корисність та потрібність цих ідей для людства. Це всього лише два різновиди вербальної мастурбації: побутовий та академічний, а сам процес і результат – тотожні, мов два яйця.
От і виходить, що "поганий" марксизм замінило… оце. То хіба це прогрес? Що це, як не дергадаці? Суспільства, свідомості, почуття власної гідності, що дозволяє творити з собою таке та вважати поточний стан справ "нормальним", а передусім прагнень та ідеалів. Що знами сталося? Ми віримо у фантастичну маячню, дуримо самі себе та дозволяємо легітимізувати потворне здичавіння, відкидаючи очевидне та наївно сподіваючись, мов ота тургеніївська дівчина, що запрошення "на чай" о десятій вечора справді завершиться лише чаєм… Воістину, quos Deus perdere vult dementat prius124!
15
Книга одкровення Дісмаса
(Фрагменти)
1.1. Хто має вуха, нехай почує, хто має очі, нехай побачить. Я свідчу, що третього дня з'явився мені уві сні розбійник Дісмас, що був розіп'ятий по праву руку від Господа нашого.
1.2. Очі його, мов печери пекельні, а голос його, мов грім. Він наблизив обличччя своє до вух моїх та сказав.
1.3. Свідчать нечестиві, що я в раю, але немає правди в словах цих.
1.4. Було сказано: хто приховує свої злочини, той не матиме життя вічного; а хто зізнається і спокутує їх, той життя вічне здобуде.
1.5. Та не було сказано, що життя вічне матимете у Раю, бо й у Геєнні Вогненній життя вічне за діяннями вашими набудете.
1.6. Було сказано: Я прийшов покликати не праведників, але грішників до каяття, але було також сказано: Кого Я люблю, тих і караю.
1.7. Було сказано: Я дав закон, і хто слідуватиме йому, той спасеться, але дотримання закону – це страх пекла, а каяття – любов до Мене; одне – страх покарання, інше – сором гріха перед лицем Моїм; одне – впливає на розум, інше – пом'якшує серце. Скільки ж із вас не від страху, а від любові звернулися до Мене?
1.8. Істинно кажу вам: нечестиві, що застрашилися вогню пекельного та кличуть ім'я Моє, суть лицеміри.
1.9. Як стояння у лісі не зробить вас деревами, так і стояння у храмі не зробить вас праведниками.
1.10. Як часто, образивши когось, ви йдете до скривдженого і кажете про своє каяття і після схвильованих пояснень, сліз, вибачень і зворушливих слів йдете з полегшенням? Він плакав разом зі мною, а отже простив мене. Лицеміри! Ви просто насолодилися своїми чеснотами, а скривджений, добросердний, відгукнувся на фальшиві сльози ваші.
1.11. Ви – лицеміри, що роблять вигляд, ніби гладять ближнього свого, а самі витирають об нього брудні руки.
2.1. Я взмолився до Нього: Отче, дай людям досхочу хліба, м'яса та вина, дай їм дах та одяг. Нехай зникнуть голод і злидні, а разом з тим і все, що робить людей злими. Він відповів мені: Не піде це на користь людям, бо сильні вашого світу відберуть у слабких те, що я дав їм, і слабкі, як і раніше, залишаться злиденними.
2.2. Я взмолився до Нього: захистити слабких людей від жорстоких правителів, та Він відповів мені: Жорстокість є силою; втративши жорстокість, правителі втратять владу і тоді інші, ще жорстокіші, замінять їх.
2.3. Я взмолився до Нього: покарай жорстоких, щоб не кортіло сильним виявляти жорстокість до слабких. Він відповів мені: людина народжується слабкою, а сильною стає, коли немає навколо нікого сильнішого за неї; коли будуть покарані жорстокі із сильних, їхнє місце займуть сильні із слабких, теж жорстокі; так доведеться карати всіх до останього.
2.4. То ж я заплакав та крикнув до Нього: тоді, Господи, зітри нас з лиця землі і створи наново досконалішими, або ще краще, залиши нас у спокої та дай нам іти своєю дорогою. Він відповів мені: я не робитиму цього, бо серце моє сповнене жалю.
2.5. Невже ти не розумієш, що справжнє милосердя – то дати дитині свободу та оплакувати її біль, втішати її, але не перешкоджати. Щоразу, коли ви раните душу свою, то ви Мене картаєте, і ви чуєте плач Мій у душі своїй, і кличете його совістю. Так ви дорослішаєте, наносячи рани собі та Мені, бо дитина має рости та одного дня залишити батьків своїх.
2.6. Я запитав його: до чого ти готуєш нас, Господи? Що вдіяти нам, аби Геєнні Вогненній запобігти, якщо не маємо сили опиратися гріху та неправді? Де шлях, що веде до Тебе та крізь які муки пролягає він? Він відповів мені: не шукайте шляху того, бо до Мене не дійдете і от Геєнни не втечете. Я створив вас неподібними до Мене, а для того, що б ви самі стали подібними до Мене. Тож станьте богами!
2.7. Богами не під Моїм Сонцем істини та світла, а під Місяцем мерехтливого напівмороку, що служить Сонцем злодіям та вовкам.
2.8. Не бійтеся ночі, бо пітьма сочиться із вас самих! Я ж полишу ваш похмурий світ, і ангели Мої, і пророки Мої, і праведники Мої. Нечестиві ви для них, бо хтось дивиться зі світла у ворожу пітьму, не бачить нікого з ворогів своїх, але служить мішенню для всіх них.
3.1. І сказав Він: прийде день, і ти висітимеш на хресті праворуч від сина Мого. Чи знаєш ти, за що? Я сказав: бо я молив Тебе про їжу, та Ти не чув мене. Тоді я вкрав їжу і став молити Тебе про прощення, і Ти почув мене, і покарав мене. Я перестав молити Тебе і Ти перестав карати мене.
3.2. То хто є батьком гріху, хто штовхає на нього? Хто є батьком зневіри й облуди? Чи не той, хто народжує дитину та піклується про неї, на годує її та карає, якщо вона здобуде скибку хліба, за порушення заповідей, яких не дотримується і сам той, хто встановив, бо немає тут ані милосердя, ані любові.
3.3. Слова Твої кажуть робити добро, а дії твої показують, що чим ширшими є обійми мої, тим простіше мене розіп'яти.
3.4. Де милосерддя у того, хто розпинає одного за гріхи іншого? Хіба не милосердніше пробачити та помилувати, замість змушувати до болісної спокути перед Собою?
3.5. Де свобода волі у того, хто хоче пробачити, але не може пробачити? Хіба той, хто не в змозі робити по словам своїм, може зватися вільним та справедливим?
3.6.