У цьому випадку, по-перше, кашмірці фізично винищать усіх індусів на своїй території, мотивуючи це боротьбою з агентами агресора та окупантами. По-друге, вони практично добили залишки власної економіки та без нашої підтримки ризикують елементарно повимирати з голоду, мов мамонти. Ну, і по-третє, індусам нічого не завадить вторгнутися на їхню територію, помститися по повній програмі та в результаті об'єднати країну під прапором "збирання віковічних земель індійських". Років через 40 це неминуче призведе нас до втрати Індії як колонії.
Настала тривала незручна пауза. Нарешті, сер Генрі жестом показав Саймонові, що той може бути вільний. Молодий чоловік безшумно покинув кабінет, завбачливо прошепотівши миловидній секретарці "нікого не пускати до сера Генрі, він зайнятий надзвичайно важливою справою", і залишив патрона наодинці зі своїми невеселими думками. Проте не минуло й десяти секунд, як Саймон почув крізь зачинені двері наполегливий голос.
— Фостер, поверніться!
— Я не бачу іншого шляху, окрім як потурати гидкому голему, якого ми самі й виростили в горщику своєї наївності, зарозумілого чванства і короткозорості, бо інакше нам доведеться схльоснути з ще небезпечнішим противником, — сказав сер Генрі — тому передайте своїм кашмірським візаві: найближчим часом я особисто поговорю з прем'єр-міністром з приводу їхніх прохань. Звісно ж, я не настільки збожеволів, щоб зробити це насправді, але їм знати про це не обов'язково. А поки що ми висловлюємо крайнє занепокоєння і без сумніву посилимо санкційний тиск на Делі. Нехай продовжують і надалі стрясати повітря громогласними патріотичними войовничими реляціями на адресу Індії. Зрештою, допоки індуси зайняті Кашміром, їм не до серйозного протистояння з нами. Сподіватимемося, що вони якнайоперативніше з'їдять одне одного і наша проблема вирішиться природним шляхом.
— Сер, але ж це – підло і низько! Так не личить поводитися людям честі! Якими б наївними не були їхні погляди, наскільки дурними і ірраціональними не виглядали б їхні вчинки, але все ж це ми підштовхнули їх до краю безодні. І тепер вмиваємо руки, наплювавши на страждання і кров, що проливається даремно. Можливо, нам вдасться якось згладити ці протиріччя, примирити ворогуючі сторони. Ми припустилися помилки і маємо вчинити по совісті. Щонайменше спробувати якось допомогти. Я готовий докласти всіх зусиль, щоб…
— Містере Фостере, припиніть істерику! Ви – чиновник корони, а не закохана гімнастка з томіком Шеллі у витончених руках. І дозвольте дати Вам пораду. Якщо Вам потрібно забити цвях, то Ви використовуєте молоток. Це розумно та логічно. Але при цьому Вам не слід журитися про відчуття молотка і краятися докорами сумління по відношенню до цвяха. Це – не більше ніж інструменти, і на їх правильному та своєчасному використанні тримається стабільність будь-якої імперії, як би переконливо вона не намагалася стверджувати протилежне, інакше вона розпадеться, як халтурно збудований сарай. У процесі будівництва пилки затуплюються, сокири ламаються, а цвяхи стають непридатними. І тоді ми замінюємо їх новими, а не ллємо крокодилячі сльози над сумною долею нещасного містера-відбійного молотка, що передчасно й трагічно почив у бозі. Тому надалі рекомендую Вам утриматися від посипання голови попелом із приводу нечесності. Чесність і честь призначені для тих, хто в змозі їх оцінити і відповісти взаємністю. Я усвідомлюю, що Вам, вочевидь, шкода своїх південних друзів через пережите в дитинстві, але Вам і самому відомо краще за мене, що з чесністю у них спостерігаються відчутні проблеми. Людина, що оплакує зламаний ніж і виголошує пишномовні надгробні промови над совковою лопатою, що застрягла в бетоні, виглядає до неможливості по-ідіотськи. Не змушуйте мене розчаровуватися у Вас і не поводьтеся, як дурень. Нехай павуки в банці досхочу жеруть один одного, аби вони не накинулися на нас, а ми вболіватимемо за обидві сторони і виявлятимемо їм моральну підтримку. Ласкаво просимо у світ реал-політик, мій юний друже. Ви все зрозуміли? А тепер забирайтесь геть і прокиньтесь в реальному світі!
14
Неофеодалізм: на шляху до "недосуспільства"
Макс Хартманн
"Люди й надалі залишатимуться дурненькими жертвами обману та самообману в політиці, доки вони не навчаться за будь-якими етичними, релігійними, політичними, соціальними фразами, заявами, обіцянками розшукувати інтереси тих чи інших класів"
В. І. Ленін, "Повне зібрання творів", Т. 39, С. 70.
Деградація – це насправді не деградація, а динамічний бурхливий розвиток, щоправда спрямований у протилежну сторону. І по тому! Це – виключно питання вектора, яким спрямовується енергія суспільства.
Видатний радянський філософ Олександр Зінов'єв у своєму творі "На шляху до надсуспільства" песимістично пророкував, що надсуспільство з часом знищить людські класи, відмінності, індивідуальні риси, мрії та творчі таланти, перетворивши усіх на загальну сіру масу невиразних одноликих жителів глобального людського мурашника, на людей-функцій, живих передбачуваних гвинтиків із мінімумом інтелекту, напів тваринних прагнень та примітивних амбіцій. Реальність довела, що цей його песимізм насьогодні цілком можна сприймати як своєрідний різновид стриманого, але марного оптимізму минулої епохи, позаяк реальність виявилася ще потворнішою за найпохмуріші побоювання патріарха російської соціологічної думки: замість надсуспільства от-от народиться недосуспільство неофеодалізму, повивальною бабкою котрого став не "неправильний" розвиток, і навіть не відсутність розвитку як такого, а розвиток у зворотньому напрямку, тобто цілковита деградація суспільства.
Що повідомляють нам шкільні підручники історії стосовно так званих "суспільно-економічних формацій"? Вони за традицією переказують концепцію академіка В. В. Струве118 про п'ятичленну еволюційну модель, за якою кожен наступний щабель змінює попередній саме завдяки тому, що є, у порівняння з попереднім, прогресивнішим і досконалішим – феодалізм є "кращим" за рабовласництво, а капіталізм – за феодалізм тощо. Іншими словами, ця концепція заснована на постулаті про прогрес, а прогрес, як відомо, це шлях від менш досконалого до більш досконалого і аж ніяк не в зворотньому напрямку. Концепція Струве, у свою чергу, є фактично спрощенним переказом для ідіотів нудної та дещо безсистемної праці Фрідріха Енгельса "Походження родини, приватної власності та держави", до якої радянський академік спромігся "науково" причепити ленінську тезу про неминучу перемогу комунізму над капіталізмом (у формі імперіалізму) з огляду на його, комунізму, прогресівність, так само, як капіталізм свого переміг феодалізм, а феодалізм – рабовласництво.
Але ця теорія, що протягом багатьох років виглядала абсолютно логічною, в яку вірили мільйони людей у всьому світі, приймаючи її за аксіому, несподівано почала давати збої. Спочатку виявилося, що соціалізм (як первинна форма комунізму) зовсім не є прогресивнішим строєм порівняно з капіталізмом, а навпаки, суттєво програє першому як з розвитку науки і промисловості, так і за рівнем добробуту мас. Другий тривожний набат звучить зараз, у переддень нарождення нового світопорядку, оскільки з'ясувалося (з'ясовується), що принцип незворотного прогресу, за який ратували ще французькі просвітителі Вольтер та Руссо, не спрацьовує і суспільно-політичний розвиток людства цілком може обернутися назад, щонайменше на окремих територіях.
Те, що наразі відбувається у Радянському Союзі, нагадує поганий анекдот, злу іронію долі: ми так прагнули досягти комунізму та набрали такий розбіг, що проскочили бажану зупинку, описали коло і втрапили до певної подоби феодального ладу, що слідом за сучасним американським соціологом Іммануїлом Валлерстайном119 найзручніше називати неофеодалізмом, принаймні для того, щоб уникнути образливої та занадто емоційної дефініції "Нові темні віки". В результаті, суспільний устрій, що виник у нас наразі, під очевидні сутіки радянської влади, один на один схожий на Францію епохи "довговолосих королів" Меровінгів120 або, в найкращому випадку, державу Карла Дев'ятого121:
• Наявність владно-соціальних структур, паралельних "офіційним" державним, які збудовані за принципом "сеньйор (гаразд, хай зараз у нас це називається "олігарх") – "васал", що абсолютно домінують над офіційними. Угу, як у тому фільмі – "Ти чиїх будеш?". Саме це – чиїх ти – і визначає твоє місце в ієрархії та перспективи отримання певних посад, оскільки просувають вперед не найталановитіших, найрозумніших, гідних, чесних чи порядних, а своїх – вірних і контрольованих, хоч би якими йолопами вони при цьому були. За словами Річарда Ніксона, 37-го президента США (1969 – 1974 роки): "Сомоса (одіозний диктатор Нікарагуа і "за сумісництвом" – великий друг і союзник США – ще один яскравий приклад диктаторського капіталізму з параноїдальним антикомунізмом), звичайно, сучий син, але він наш сучий син". Ви все ще дивуєтесь, як "таке" пролазить на самий верх, чому саме "таке" і чому "там" в останні десятиліття майже немає порядних розумних людей? І чому нічого не вдається досягти розумом і чесною, наполегливою працею? А ви не звертали уваги, що у мільярдерів, міністрів, генералів та парламентарів завжди народжуються напрочуд талановиті та обдаровані діти. "Діти наших начальників – це начальники наших дітей" – девіз неофеодалізму на зміну "застарілому" соціалістичному Liberté, Égalité, Fraternité122!
• Окуклювання "сеньйорів" у своєрідну замкнуту спадкову касту так званої "номенклатури" (політичного класу, властителів-архонтів123, патриціїв не духу, а меча й гаманця) та практична відсутність соціальних ліфтів. Син олігарха раптово (чи традиційно?) виявляється "талановитим бізнесменом" та олігархом, а син професора – чомусь ні. Як і син депутата робить блискавичну кар'єру в органах державної влади, незбагненну для його набагато талановитіших однолітків.