Він помирає, хизується своєю невразливістю, і нібито нещадно критикує все навколо, та заразом боїться ляпнути зайвого. На всесвітньому конкурсі йогів цей стариган отримав би гран-прі, бо примудрився прожити 40 років, затамувавши подих. Він став радянським… до кісток. Звички. Світогляд. Повадки. Подвійна мораль і лицемірна гра на публіку, підсвідома, мимовільна, "бо так треба", хоча за хвилину до того він її обурено викривав як найпотворнішу ваду радянських людей. Навіть вираз обличчя.
Я:
Тобто?
Карстен:
Ти не звернув уваги на людей у натовпі? Вони всі однакові, налякано-агресивні та улесливо-шахраюваті одночасно. Пам'ятаю, як шкільний вчитель історії розповідав, начебто римляни ставили на обличчя своїх каторжників тавра Cave furem111. На ці обличчя нічого не потрібно ставити, – і без усякого тавра все видно. Такий стиль життя, така поведінка, таке ставлення до оточуючих. І оточуючі відповідають взаємністю. Я навіть не знаю, яким словом це назвати…
Штефан:
Я знаю. Є російське слово жлобство, що його словники хибно перекладають як "хамство" чи "грубість". Насправді ж це дещо інше. Жлобство – це не хамство, це те, що утворюється від з'єднання хамства і невігластва з боягузтвом і нахабством.
Карстен:
От, це воно, точно! Я от чого не розумію… Його послухати, то всі погані: ми, росіяни, америкаці. Він витратив життя на критику, нічого не запропонувавши натомість. А хто хороший? Євреї? Знедолені жертви злочинного режиму? Я про них взагалі до останнього часу мало що чув, але невдовзі, вочевидь, із них ліпитимуть націю святих мучеників. Хіба серед євреїв не було наволочі?
Штефан:
Та вистачало. Серед самих євреїв у таборах були капо, що через боягузство, жадібність чи психічні вади прагнули вижити у такий спосіб, вижити за рахунок власних співплемінників – здохни ти сьогодні, а я завтра. Прагнули самоствердитися за їхній рахунок, відчути себе всемогутніми вершителями доль, збагатитися, оббираючи тітоньку Сару і нарешті трахнути за бляшанку тушонки ту вередливу фіфу Ревеку, за якою впадав ще у школі і яка якщо й дивилася на тебе, то лише поглядом зневаги та відрази. Тепер ти помстишся ща все! Тепер вони усі дізнаються хто ти! Таких людей були тисячі, і, що характерно, усі вони також були найчистокровнішими євреями. Бруд на людських душах не залежить від національностей. Були й ось такі євреї, які замордували чималу частину євреїв. А були й німці, що ризикуючи головою рятували іншу частину євреїв, у тому числі і від таких єдиновірців. Були українці, що охороняли концтабори, а були й українці, що звільняли їх ціною власного життя. Все дуже складно, Карстене.
Карстен:
Звісно, все завжди складно. От тільки всі ці складнощі чомусь виростають із ідіотських філософій. От чого людям, курво, спокійно не живеться?! Що нам, що їм? Понавидумують собі нісенітниць – то бога, то панівну расу, то панівний клас – і вбивають одне одного заради казок. Як у свіфтовому "Гулівері", вічна війна гострокінечників із тупокінечниками112… Американці з англійцями розумніші, виходить. Не грають в цю ідіотську гру…
Штефан:
Англо-сакси хоч і не гравці, але першопричина цього раунду ідіотської гри, спонукачі. Мимовільні батьки-прародителы, так би мовити. Адже ж і комунізм, і націонал-соціалізм вийшли з англійського капіталізму та є наслідком вроджених вад, найбільш притаманних саме англо-саксонському суспільству. Маркс не був членом КПРС, а Чемберлен – НСДАП, натомість обидва спиралися на досвід Британії: марксів "Капітал" і чемберленові113 "Основи ХІХ століття" аналізували британський досвід. Вони створили отруту, яку сам британський соціум пожував-пожував та з відразою виплюнув, а німецький та російський – із задоволенням проковтнули. Казна чому. Гадаю, з нами зіграли злий жарт надмірна віра в дива та ідеалістичне прагнення спростувати очевидне і створити неймовірне. Нам забракло прагматичного реалізму, що врятував англійців.
Я:
Ну, знаєш, Штефане, це вже занадто притягнуте за вуха пояснення. Це як стверджувати, буцімто я, коваль, винен у тому, що виготовив столовий ніж, котрим якийсь божевільний, купивши його в магазині сусіднього міста, зарізав свою родину. Та й загалом, а чи не занадто ми демонізуємо "результат"? Ти знаєш моє ставлення до партійців, але й огульне оплювання моєї країни мені також, відверто кажучи, не до вподоби. Всяке було, всяке і є, і погане, і добре – ніхто не сперечається. І жахливі помилки, і значні досягнення. Ми, а не американці, перші полетіли у космос. Ми створили одну найкращу систему науки та освіти у світі. Є чого стидатися, нажаль, та й є чим пишатися. А така мазохістична критика…
Карстен:
Ну тоді можеш вважати мене мазохістом, та ще й з до біса поганою спадковістю! Герр Фройд би до сліз давився бородою від розчулення! Я похожу з родини "ворога нації". Мій дідусь, шкільний учитель щосили протестував проти аншлюсу Австрії у 1938 році, за що вилетів з роботи та потрапив у категорію неблагонадійних. А у вересні 1939, коли Вермахт атакував Польщу, він на знак протесту підпалив будівлю Віденського партійного осередку, бо вважав, що коли твоя країна сказилася, з'їхала з глузду і кидається на сусідів, мовчки стояти осторонь означає стати співучасником злочину. Поліціянти застрелили його за день по тому, при затриманні, прямо на очах моєї матері, яка відтоді так і не змогла позбутися заїкання. Тож я маю конкретні, а не абстрактно-філософські мотиви, аби ненавидіти нацистів.
Я:
Угу, а я відтак ненавидітиму всіх залізничників, бо один із них трахнув у молодості мою прабабцю та не одружився. Це маячня, Карстене.
Карстен:
Та пішов ти!
Штефан:
А я, на подив, частково погоджуся з Акселем. Ми всі, попри несприйняття диктатур загалом і скептично-втомлену критику Райху, все одно щось підсвідомо тягнемо з нього у власний ідеальний образ ідеальної країни. У філософії Ніцше це, здається, має назву ресентимент. Безсила заздрість із паралельним тяжінням до об'єкту ненависті, а відтак – підсвідоме взірцювання саме на нього як на єдино можливе чи найкраще. Це відбувається не лише з нами, хто живе всередині, а й ворогами іззовні, бо Райх зі всіма його жахами і вадами все ж був епохальним явищем світової історії.
Я:
Поясни.
Штефан:
Все дуже просто. Я називаю це "дрейфом ідей". Американці запозичили у Райха 40-х років науку і технології, Москва – адміністративно-державний устрій і методи управління переферією, щоправда ступінь її репресивності наразі значно поступається ступеневі репресивності Райха гітлерівських часів, але винятково через традиційну російську халтурність виконання наказів, навіть людожерських, а Лемберг – тобто ми, українське та польске націоналістичне підпілля – ідеологію, нехай ми й намагаємося бути поміркованішими щодо суворої догматичності расової концепції. Загалом, це довга розмова. Краще буде, якщо я, уподібнившись Хартманну, також дам тобі дещо почитати. Якщо тобі, звісно, цікаво? Сприймай це як своєрідний маніфест української справи із поясненням, за що ми боремося.
Карстен:
Тоді, до речі, і я дам тобі, Акселю, дещо почитати. Нагадай мені у Лемберзі, щоб я не забув.
Я:
От вам і дух часу – усі щось пишуть, а читач перетворюється на дефіцит. Епоха красномовних ораторів, що пристрастно звертаються до оглухлого натовпу. Та я залюбки стану тим дефіцитним товаром!
Штефан:
Хвалити Бога, що поки це так. Поки що суспільство за інерцією вирує інтелектуальними пристрастями, пише і читає. Це – ознака переламного моменту. Та скоро це все скінчиться і маси знову повернуться у розумову літаргію, вируватимуть виключно сексуальними пристастями, сконцентруються на роботі шлунків та геніталій, на споживанні та міщанському побутовому повсякденні. Хвалити Бога, що ми, за висловом Конфуція, застали епоху змін, бо ми стоїмо на порозі народження нового світу. Він буде іншим – поза жодними сумнівами. А от чи виявиться він кращим, чи, навпаки, гіршим, жахливішим, потворнішим, жорстокішим і бруднішим – це велике питання. Одне ясно – будь-яка нова епоха народжується із кров'ю, лайном, плачем та стогоном. Будь-що народжується лише так. Будь-яка акушерка та будь-яка породілля із легкістю це підтвердить. Неминучого не уникнути. Тож хвалити Бога, що дав нам хоча б удосталь наговоритися, начитатися, "написатися", насолодитися моментом, поки всім не стало не до того, бо вже дуже скоро замість філософських диспутів ми опікуватимемося покуками шматка хліба та відносно безпечного прихистку.
Я:
Такий собі прогноз на демократію, герр Кассандра…
Штефан:
Що поробиш, на початках свобода завжди виглядає так: стало можна відкривати рота, але покласти туди стало нічого, а тому один видиратиме крихти з рота іншого, приставивши до скроні пістолет.
Я:
То може не вартує? Зависока ціна? Навіщо?
Штефан:
Може й не вартує, та це не залежить від нас. Ми не можемо вплинути, завадити, спинити чи бодай сповільними залізний поступ історії. Можемо лише спробувати найоптимальніше скористатися з катастрофічних наслідків. Фортуна любить тих, хто пручається навіть з мотузкою на шиї. Фортуна посміхнеться тобі тоді, коли тебе зненавидить Феміда. Хартманн це також усвідомлює, тому й дякує Богові, що не доживе, і співчуває нам, бо не обмине нас чаша ця. Тому ти правильно чиниш, Акселю, що фіксуєш ідеї.
Карстен:
А найправильніше чиню я, що бухаю і плювати хотів на всі ідеї, концепції та іншу балаканину про катастрофу, бо якби не базікали з маячнею месіанства та їхня зворушлива турбота про долю людства, то ніякої катастрофи не сталося б. Філософи століттями загоняють людей у домовини задовгими язиками і зайвим розумом, що його ніде більше прилаштувати цим бідненьким невизнаним бородатим геніям з немитим волоссям. Філософські "ідеї", чорти б їх побрали, – це як гівно: смердить на всю хату, а назад у сраку не запихнеш. От і ви туди ж… Розумова діарея. А кажете: прогрес, часи змінилися, все вже не так! Пішли ви всі!
Я:
Чи у цьому новому світі людство зміниться на краще, вилікується від біснування?
Штефан:
Ні, воно просто знайде іншу точку прикладення ненависті.