Покинув. Зрадив. Вона пустила мене собі в душу, а я плюнув і розтоптав її. Вона ж, мабудь, була впевнена, що я загинув і не один рік оплакувала мене. Із віком і смертями взагалі починаєш цінувати людей та кожну хвилинку, усвідомлювати крихкість нашого єства та безглуздість більшості твоїх принципів і переконань, у які тираніше так палко вірив і не замислюючись жертвував собою та близькими.
Після смерті Катерини я почав ходити до церкви, хоча усе життя вважав, що Бог відвернувся від мене ще там, в окопах під Берном. І зрештою дійшов висновку, що, власне, так і було, але не він, а я сам був у тому винен. Чому Бог "відвертаєтья" від тебе? Насправді, все дуже просто. Багато хто хоча б раз у житті нишком промовляв "Господи, якщо ти є...". Наприклад, о третій годині ночі на руках з дитиною, у якої температура піднялась до сорока, або під час моторошної бовтанки в літаку, або під час конфлікту з дійсно коханою людиною. Але коли жар спадає, а літак сідає, чомусь не знаходиться часу дійти навіть до найближчої церкви. Щоб якось виправдатися, люди кажусь щось глибокодумне, на кшталт "Я вірю в Бога, а не в церкву" і живуть собі далі, періодично нарікаючи на несправедливість світу. Загалом, уявіть старого знайомого, який звертається до Вас тільки тоді, коли треба позичити грошей, а решту часу розповідає про Вас за спиною всіляку гидоту. І якщо ми створені за образом і подобою його, тобто він, дивлячись на нас, ось таких знайомих, теж не дуже радий спілкуванню, думаючи: "Я хотів бути тобі батьком, а не собесом чи генератором гуманітарної допомоги".
Індуси все ж-таки мають рацію щодо закону карми – всі ми рано чи пізно отримуємо те, на що заслуговуємо. Та ще раз повторюся – я ні про що не жалкую. Підводячи підсумок свого буремного життя, що нагадує постмодерністську мішанину із пригодницього роману, трагічної поеми, шахрайського пампфлета та гумористичного оповідання, наважуся на висновок, що свого часу я вчинив правильно.
[— І зараз, з усім Вашим життєвим досвідом, якби були молодим, вчинили б так само?
— Зараз ні, але не через досвід чи зазнайство, а через об'єктивні обставини. Я накивав п'ятами з країни, що через встановлений ідеолого-політичний режим втратила шанс на велике історичне майбутнє у країну, де саме завдяки встановленому новому ідеолого-політичному режимові такий шанс, нехай і мізерний, вперше за її тисячолітню історію неочікувано з'явився (без сумнівів, на величезний подив самого Маркса, а також усієї європейської інтелектуальної еліти 19 сторіччя – Де? У Росії? Та не смішіть нас, мсье?!). На той час. Але не зараз цей шанс вже безповоротно згаяний. Дуже скоро обидві наші держави почнуть тріщати по швах, що у свою чергу спричинить вельми катастрофічні наслідки і для людей, що в них мешкають, от тільки катастрофічність буде різновекторною.
— Що Ви маєте на увазі?
— Райх та СРСР приречені, це вже не викликає жодних сумнівів. Після розпаду Райху найімовірніше на власне Німеччину та окуповані території і наступного стихійного параду суверенітетів нововиниклих на його уламках незалежних держав, Ви неминуче скотитеся до низки громадянських воєн різного ступеня осатаніння і звірячості. А от СРСР після розвалу на складові республіки, що є таким самим невідворотним, не повернеться до капіталізму, як того даремно побоюються місцеві простодушні марксисти-ортодокси, а ще неминучіше, даруйте за таке слово, скотиться до неофеодалізму, до "нового середньовіччя". Настануть похмурі та велично-жахливі часи. Замість тонкого, але такого звичного нашарування культурності, порівняно широкої освіченості та беззаперечного авторитету ідей гуманізму – всеосяжна деградація, здичавіння, занепад… А кругом гідне тло: розорені країни, порідшене населення, загальне огрубіння та розпад звичних уже моральних, суспільних та політичних підвалин. Дуже швидко народ зненавидить своїх "визволителів" сильніше, ніж колишніх поневолювачів, а сама ідея незалежності викликатиме гірку іронію чи непідробну озлобленість. Це неодмінно станеться, оскільки проблемою усіх нововиниклих держав завжди є те, що через брак досвіду у їхніх державників, вони послуговуються не державницьким, а обивательсько-побутовим мисленням, примітивізованим трактуванням подій та явищ, бо ще вчора вони були такими ж обивателями, як і ті, ким вони нині керують. Як кажуть у Росії, "із грязі в князі". Це нагадує різницю у розумінні причин певної хвороби між медсестрою та професором медицини – різна глибина, а відтак і різна ефективність лікування. Відсутність справжньої еліти вилазить боком через численні помилки і втрату довіри населення до таких горе-керманичів.
Втім, я цього вже не побачу, бо маю намір завбачливо померти до початку головних веселощів. А Ви… Вам – нехай щастить! Кажу це від щирого серця, без зловтіхи. Шкода мені вас усіх… І особисто Вас, і своїх ні в чому невинних дітей, і їхніх дітей. Бо Ваше покоління розхльобуватиме наслідки наших помилок. І ще мені пекуче соромно. За ваших батьків та дідів, тобто за нас. Ми свого часу примудрилися наламати неосяжну кількість дров, а тепер сидимо отут перед вами у пропуканих панталонах і зарозуміло філософствуємо. Пробачте нас, якщо зможете, і ще раз – щасти Вам!].
[ХІ]
— Що, молодий чоловіче, я Вас розчарував? Ну, звісно, я ж легенда, а легендам більше пасує труна, ніж запізніле каяття та самовиправдовування під акомпанемент нетримання кишкових газів. А втім, я власне перебуваю за пів кроку від неї, тому нічого не боюся.
Він закурив цигарку та зайшовся черговим нападам жахливого кашлю.
— Зрозумійте, молоді люди, що ми прийшли до краху. Суспільство втомилося від ідеалів, населення – від совісті, а держава – від власних зобов'язань та своєї ж брехні. Втомилися від ядерної гонки озброєнь, бо вона нагадує двох злих мужиків, що стоять до пояса в бензині, в одного три сірники, в іншого – пя'ть. Втомилися від бравурних патріотичних пісень. А світ втомився від нас. Всі втомилися від одіозних режимів, хворих на маячню месіанства. Настільки втомилися, що в СРСР, наприклад, минулого року відмінили 6 статтю конструкції, про керівну і направляючу роль КПРС, а це – початок кінця. Відтак фанатики ломатимуть країну, не розуміючи, до якої катастрофи це призведе, а "зграя товаришів", розумних цинічних людей, які розумітимуть, не перешкоджатимуть цьому, бо сподівтимуться стати бенефіціарами розпаду, розтягнувши уламки наддержави по своїх кишенях та переклавши провину і народний гнів за крах, зубожіння і нестабільність на купку недолугих фанатиків-"демократів". Я причудово пам'ятаю, як швейцарська влада у 1942 році вирішили "під шумок" спихнути на війну та Гітлера відповідальність за всі свої помилки, промахи, дурощі та злочини попередніх вісьми років і щосили доводила народові, що то саме Гітлер винен у пияцтві жителів гірських кантонів, здирництві та хабарництві чиновників чи побудові неякісних догіг навколо Женеви. Зручний та безпрограшний метод. Ваші прийдешні демократи точнісінько так само спихатимуть все на НСДАП, а тутешні – на КПРС. Це буде найбільшою проблемою та викликом для нової державної ідентичності, а не мова, віра чи ще щось.
— Я так бачу, демократію як альтернативу Ви також не дуже поважаєте, якщо вона викликає у Вас такий скептицизм.
— Ой, облиште, молодий чоловіче! Демократія – це такий самий об'єкт віри, як і націонал-соціалізм, коммунізм чи католицизм: вперте видавання бажаного за дійсне вкупі з ігноруванням реальності та готовністю покласти на вівтар віри мільйони чужих життів, але не своє. А Ви що, ідейний демократ? Тоді вибачте, якщо образив. Це моя біда впродовж усього життя – почуття гумору в мене завши було сильнішим за почуття такту, а самоіронія – сильнішою за страх смерті.
— Ні, навпаки, особисто я, наприклад, поділяю Вашу думку щодо цього.
— Чудово. Тоді Вам, як і мені, ясно, що "демократи" – такі самі, даруйте на слові, мудаки, що й комуністи чи націонал-соціалісти, просто використовують для брехні іншу термінологію. Але, що характерно, ті самі методики. Як от навішування населенню дурнуватих ідеологем задля його безкоштовного використання. З метою економії, так би мовити. В Америці коли держава не хоче тобі за щось платити, вона починає теревенити про священий обов'язкок, а коли американський капіталіст не хоче платити, він розпинається про велику місію, єдину команду та високу спільну мету. Князі свту цього брешуть із кожним подихом і чекати від них справедливості чи людяності – це все одно, що очікувати від кобри, що вона раптом схаменеться, покається і вирішить стати неотруйною. Щодо цього цілком визнаю правоту Леніна – достукатися до справедливості у ворота палаців можна лише прикладами гвинтівок.
Штефан видав характерне несхвально-скептичне гмикання та коментар у своєму стилі:
— Брешуть ближньому своєму завжди і всюди, Ваша правда. І використовують людей в своїх інтересах також. Та, принаймні, за демократії, яку Ви так зневажливо описуєте, своїх людожерів намагаються тримати в узді, а не узаконюють їх і не розробляють для них посадової інструкції з чіткими вказівками кого із сусідів дозволяється з'їсти і як саме. Так, швидше за все, якщо і коли в обидвох наших країнах запанує демократія, то суспільство після першої короткочасної хвилі ейфорії дуже швидко зненавидить того, хто її приніс – нового лідера, президента, генсека чи фюрера, назвіть як хочете! Це як історія з Прометеєм. У класичній традиції вважається, що це боги його прикували до скелі, але я не здивуюсь, якщо це були люди. Чому не попередив, що можна обпектися? Чому вогонь постійно тухне, якщо не стежити? Чому так мало вогню? Де брати посуд? А ось я прикурював від багаття, і мені волосся обпалило. Міг би принести й раніше. Було б зручніше, якби вогонь не затухав від дощу, невже важко від початку все зробити нормально? Якщо не можеш нормально принести вогонь, то не принось! Варто було почати з правил безпеки і тільки потім приносити вогонь! – і так далі. Список злочинів та помилок Прометея довжелезний. Але минуть роки, помилки та злочини, навіть найстрашніші, перетворяться на коментарі дрібним шрифтом, а в історії залишиться, що до нього вогню не було, а він приніс.
Я не маю жодного сумніву щодо того, що буде саме так, бо більшість населення у будь-якій країні – овочі, примітивні обивателі, люди-шлунки.