Приблизно за сто кілометрів від нашого кордону.
– Зв'яжіть мене з президентом, – втомленим голосом наказав він.
;
;
/*-------------------------------------97----------------------------------*/
;
Невеличка група втікачів на мікроавтобусі безперешкодно виїхала з бази і невдовзі дісталась Ель Пасо. За нашвидкуруч розробленим планом, вони кинули позичений на базі мікроавтобус в середині міста і, ввімкнувши ефект невидимості, на чотирьох таксомоторах направились до східних околиць міста. На кожну родину прийшлося по легковику.
– Придивляйтесь до домів з великими гаражами, – сказав Анатолій своїм батькам. – Нам краще знайти мікроавтобус.
Довго чекати не прийшлось і група машин зупинилась біля одного подвір'я, де невеличкий мікроавтобус стояв прямо біля будинку.
– Це, здається, саме те, що нам потрібно, – сказав Толик.
Усі вийшли з легковиків.
"Водіям легковиків повернутись до міста. На питання куди ви виїжджали – відповідайте про місце доставки передостанніх пасажирів. Більше ніяких пасажирів не було."
Таксі рушили у напрямку центру Ель Пасо, а втікачі направились до будинку.
"На всяк випадок. Нас тут ніхто не бачить."
Вони "промацали" будинок. У ньому спали чоловік з жінкою, обидва років сорока.
"Жінка спить до сьомої ранку. Чоловік йде до мікроавтобусу. Сусіди сплять і нічого підозрілого не помічають до восьмої години ранку."
Через декілька хвилин всі їхали за околиці міста.
"Ви мексіканець?"
"На щастя, ні."
"Що вам відомо про тунелі для переходу кордону з Мексікою?"
"Нічого невідомо."
"Їдемо на схід до найближчого населеного пункту. Яке це, до речі, місто?"
"Санленд Парк."
Рушили на схід. Проїхали близько п'яти кілометрів.
"Треба час від часу зупинятись і "сканувати" навколишній простір на предмет знаходження тунелю до Мексіки."
"Зупинити машину."
Мікроавтобус зупинився.
"Хто знає про тунелі на кордоні?"
Тиша.
"Їдемо далі."
Проїхали ще п'ять кілометрів.
"Зупинити машину."
Мікроавтобус знову зупинився.
"Хто знає про кордонні тунелі?"
"Я."
"Де він знаходиться?"
"Мені відомий один неподалік від Дугласа у штаті Аризона. На мексіканській стороні він виходить до Агуа Прієта."
;
/*Агуа Прієта – місто-близнюк Дугласа, кордон між Мексікою та США проходить через декілька таких міст-близнюків, або міст-сестер, серед яких: Ногалес – Ногалес, Нако – Нако, Дуглас – Агуа Прієта, Ель Пасо – Сьюдад Хуарес, Ігл Пасс – Пієдрас Неграс.*/
;
"Що ви зараз робите?"
"Сплю."
"З ким можна зв'язатись у Дугласі?"
"З моїм двоюрідним братом."
"Як його ім'я? Де його можна знайти?"
"Армандо Ортега. Живе на восьмій вулиці."
"Водій. Де ми зараз знаходимось?"
"У Санленд Парку."
"А як щодо поїздки до Дугласа, Аризона, а потім повернутися назад."
"Туди близько трьохсот кілометрів. Мені треба заправитись."
"Він не встигне вчасно повернутись додому."
"Як їхати до Дугласа?"
"По десятій до Лас Крусеса. Потім до Демінгу. Далі не пам'ятаю, інші штати, треба буде їхати за вказівними знаками."
;
/*Десята – номер міжштатової дороги у США.*/
;
"Скільки до Лас Крусеса."
"Десь п'ятдесят."
"Їдемо до Лас Крусеса."
"З Лас Крусеса цей водій поїде додому, а ми далі рушимо на перекладних."
;
;
/*-------------------------------------98----------------------------------*/
;
Мемуне сидів за столом в кабінеті і задоволено потирав руки: незважаючи на невдачу операції із захопленням хлопців на території Сполучених Штатів ситуація несподіваним чином почала виправлятися.
"Перша інформація, що надходить, свідчить, що ці хлопчики утерли носа ЦРУ. Ситуація в Ленглі близька до панічної."
Однак, незважаючи на свій гарний настрій, мемуне помітно нервував.
"Про що американці встигли довідатись? Як багато знають вони про роботу ефекту впливу?"
Він встав і продовжував розмірковувати, повільно ходячи по кабінету.
"Якщо виходити з нервової реакції ЦРУ і організації пошуків, то хлопчики їм дуже потрібні. За нашою інформацією американці їх забрали з Канади. Ми знаємо, коли вони туди потрапили. Але чому вони їздили туди? Невже тільки хотіли втекти? Чи, може, було ще щось? Відомо лише, що їх переховували на якійсь військовій базі. Якщо зважити на масовий перетин кордону в районі Ель Пасо, то їх можливо переховували десь у Вайт Сендзі. Складається враження, що цього разу вони направились до Мексіки."
Він знову сів за стіл.
"Наших у Мексіці зовсім небагато, якщо не помиляюсь, то лише у посольстві. Політиків Мексіка не цікавить."
З почуттям легкої досади він пригадав відповідь прем'єр-міністра на його запит щодо організації невеличкої розвідницької мережі в Центральній Америці: "Як вам відомо, ця частина світу не входить в коло наших найважливіших інтересів."
"Тепер доведеться перекидати в район північної Мексіки агентів зі Сполучених Штатів з завданням знайти розробників впливу. Треба з'ясувати кого ми можемо швидко перекинути з південних районів США?"
Він зробив відповідну помітку у блокноті.
"Район пошуків – Мексіка. Безперечно, досвідчені агенти на місці зорієнтуються і розберуться з ситуацією. Для інших треба розробити хоча б приблизний алгоритм пошуків. Завдання аналітикам."
У блокноті з'явилась чергова помітка.
"А як би я сам почав розв'язувати таке завдання? – по-перше, у ньому заговорив азарт старого розвідника, по-друге, аналітики Моссад дуже поважали свого шефа за те, що він не тільки добре розумів їхню роботу, а інколи видавав несподівані для них самих блискучі рішення найзаплутаніших проблем. – Доцільно було б нейтралізувати ефект невидимості."
Мемуне зупинився на хвилинку.
"Ефект невидимості... Адже повинен бути і ефект постневидимості. Тобто, якщо невидимка зайде в кімнату, візьме якусь річ і вийде, то ефект постневидимості виразиться в зникненні з кімнати цієї речі. Зрозуміло, що цей спосіб далекий від досконалості. Але це певний шанс і на нього можна розраховувати. В нашому випадку потрібно пильно стежити за всіма незвичними випадками по всім можливим каналам інформації: у поліцейських відділках, у медичних установах. Можливо, у банках. Однак, цей спосіб хибить тим, що доведеться йти по сліду, спізняючись зі своїми діями."
Він натиснув кнопку виклику секретаря:
– Будь ласка, кави.
"Дистанційне стеження? Підключитись до мереж стеження? Як з цим у Мексіці?"
Блокнот став багатшим ще на одну помітку.
"Що ж. З моєї сторони пропозиції є. Подивимось, що запропонують інші. Треба негайно приступати до виконання завдань."
Він взяв блокнота та натиснув кнопку виклику секретаря:
– Будь ласка, запросить до мене всіх заступників.
;
;
/*-------------------------------------99----------------------------------*/
;
Пройшло кілька годин, коли, втомлені нічними пригодами втікачі, нарешті дістались Дугласа.
"Армандо Ортега. Де ви зараз і що робите?"
"Я – вдома. Сплю."
"Що вам відомо про тунель між Дугласом та Агуа Прієта?"
"Є такий, але це велика таємниця."
"Де вхід зі сторони США?"
"На кладовищі Кальварі."
"Без нього будемо довго шукати."
– Поїхали на восьму вулицю, заберемо цього Армандо та з його допомогою переберемось на ту сторону, – запропонував Сашко.
– Йому потім доведеться повертатися назад, – виразив сумнів Анатолій. – Зайві очі, зайві балачки.
– То нехай покаже шлях та місце, а потім ми його повернемо додому, – висловив пропозицію Вадим. – Сусіди нічого не пам'ятатимуть.
– Здається, заперечень нема. Приймається, – сказав Віктор, після того, як окинув поглядом усіх присутніх.
Незабаром Армандо Ортега показав місце входу у тунель. За час "спілкування" з ним хлопці дізнались про деякі досить цікаві речі. Виявилось, що тунель "працює" тільки в одному напрямку: з Мексіки до США, а точніше з Агуа Прієта до Дугласа.
"Як добре все продумано, – похвалявся на шляху до кладовища Ортега. – Цим шляхом забезпечується доставка виключно наркотиків. Ніяких мігрантів. Після відомості про смерть якогось місцевого жителя, прости Господи нам гріхи наші, вночі на кладовище доставляється товар, а вдень поховання він вивозиться на катафалку, зрозуміло, вже після того, як роз'їдуться рідні та запрошені! Ніякі прикордонники та митники і уяви не мають про цей шлях! Звісно, час від часу ми повинні "підкидати" їм дрібних наркотранспортерів з невеличкими порціями наркотиків, які ті переправляють всередині себе, щоб було про що звітувати нагору."
Хлопці радо направили балакучого Армандо додому.
Тунель був обладнаний світлом, тому невеличка подорож по ньому не спричинила втікачам ніяких незручностей.
Головна мета втечі була досягнута – вони були у Мексіці, вони були біля Сонорського вузла.
Теплим ранком стомлені хлопці з батьками йшли по вулиці невеличкого мексіканського міста. Вони тільки нещодавно вийшли з тунелю.
Біля дому сидів і курив літній чоловік.
"Де тут можна відпочити?"
"А багато де можна. Є готелі, є мотелі, є декілька дюжин хатинок для гостей."
"Яке місто відпочинку найближче?"
"А ось прямо напроти будиночок. Там здають кімнати усім, хто прибуває."
"Все. Тепер спати."
У будиночку була тільки одна господиня. Тому ніяких проблем з розміщенням не виникло.
;
;
/*------------------------------------100----------------------------------*/
;
Розмова директора ЦРУ з президентом закінчилася стандартно: той пообіцяв зв'язатися з президентом Мексіки щодо забезпечення оперативної взаємодії ЦРУ та мексіканських служб під виглядом запобігання розповсюдженню наркотиків, а також віддав наказ негайно взяти ситуацію під контроль і забезпечити повернення розробників впливу до Сполучених Штатів.
Минуло вже декілька годин з того часу, коли директор ЦРУ отримав перші повідомлення з бази щодо втечі, і ситуація потрохи почала прояснятися. З повідомлень, які продовжували надходити, виходило, що автомобілі кордону не перетинали. Надійшло і перше повідомлення з американського консульства щодо літака, який приземлився на мексіканській території.