Він зробив невелику порцію й перевірив її на одному з фрагментів паразита, який вони принесли до лабораторії.
— Глянь! — вигукнув Марк, коли тканина паразита почала розчинятися.
— Це працює! — сказав Чарлі, наближаючись, щоб краще побачити.
— Але є проблема, — сказав Марк. — Ми не можемо просто полити цим усі панелі. Це зруйнує і їх також.
— Тоді треба знайти спосіб ізолювати рослину від панелей, — сказав Чарлі, схрещуючи руки.
Вони вирішили діяти обережно:
- Розібрати панелі, щоб видалити паразита без ризику пошкодження.
- Використати екстракт Торіссентри на гілках, щоб знищити рослину.
- Відновити панелі й захистити їх від повторного зараження.
— І не дозволимо, — відповів Марк, знову беручися за роботу.
Попереду було багато роботи, але тепер у них був план і надія.
Паралельна історія: Шлях до людей
"Через тиждень, коли Ніка остаточно відчула, що вона готова рухатися далі, вона почала збирати всі свої речі. Вона зібрала останні припаси — рибу, воду і рослини, які приносила Фірліс. Тепер вона була готова до нової подорожі, готова йти далі, шукаючи те, чого не могла знайти раніше. Своєрідна невідомість, яка ховалася в її майбутньому, лякала, але разом з тим надихала.
Ніка вирішила, що настав час запитати у Фірліс. Вона хотіла дізнатися більше — чи є ще хтось, хто схожий на неї, хто може розповісти більше про цей світ, про те, чому все змінилося, і чи є інші, хто пережив ці зміни.
— Фірліс, — тихо сказала Ніка, стоячи перед тваринкою, — чи можеш ти показати мені дорогу до тих, хто схожий на мене? Я готова йти.
Тваринка поглянула на неї, і Ніка відчула, як Фірліс оцінює її готовність. Багато часу вони провели разом, і хоча Ніка не завжди розуміла, що саме Фірліс намагається сказати, вона відчувала, що тваринка не просто слідує своїм інстинктам, а й намагається зробити більше — вести її до чогось важливого.
Фірліс кілька секунд стояла нерухомо, а потім почала рухатися. Вона пішла перша, крокуючи через лісову галявину, що починала оживати після зимового холоду. Ніка, прихопивши рюкзак, слідувала за нею. Шлях був важким, але з кожним кроком вона відчувала, що наближається до чогось важливого.
Вони йшли через ліс, який тепер наповнювався зеленим життям. Повітря було свіжим, і навіть запахи були іншими — вони наповнювали простір, приносячи відчуття нового початку. Ніка дивилася на Фірліс, яка впевнено вела її через місця, що раніше здавалися неприступними, і вона відчувала, як ця тваринка стає її проводирем у світі, де все змінюється.
Після кількох годин подорожі ліс почав змінюватися. Схоже, вони наближалися до якоїсь особливої місцевості. Дорога ставала все складнішою, але Ніка не зупинялася. Кожен новий крок був важливим. Вона помітила, як Фірліс іноді озиралася, зупиняючись на хвилину, аби переконатися, що Ніка не заблукала.
Поступово вони опинилися на узбережжі великої річки, де води, що нагрівалися сонцем, почали вигравати на світлі. Це було одне з тих місць, де природа була в повному розквіті, і тут Ніка помітила, що Фірліс вже не просто веде її — вона намагається передати їй щось важливе. Тваринка підняла хвіст, ніби вказуючи на відкрите місце попереду.
Ніка зрозуміла, що це не просто місце для відпочинку, це була точка, де її шлях, можливо, мав перетнутися з чимось новим. Вона підійшла до місця, на яке вказувала Фірліс, і побачила дивну конструкцію, побудовану з природних матеріалів — будинки, схожі на хижі, але дещо інші, ніби створені в гармонії з лісом.
— Це... це може бути те, що я шукаю, — подумала Ніка, розуміючи, що саме тут, можливо, вона зустріне тих, хто схожий на неї.
Фірліс обережно підійшла до однієї з хаток і зупинилася, обертаючись до Ніки. Вона вклала свої лапи в землю, як би передаючи сигнал. Ніка не могла сказати точно, але вона відчула, що вони стоять на порозі чогось важливого."
Розділ 17: Початок з кінця
Марк і Чарлі почали діяти згідно з планом. Вони оглянули територію біля панелей і швидко виявили, що рослина-паразит пустила своє коріння вглиб ґрунту. Стебла й гілки були лише верхівкою айсберга — справжнє джерело проблеми ховалося під землею.
— Дивися сюди, — сказав Чарлі, присівши біля одного з коренів. — Воно йде глибоко вниз і, схоже, до найближчих дерев.
— Виходить, це не просто паразит, а щось на кшталт симбіозу з лісом, — задумливо промовив Марк.
— Ну, ми й опинилися в халепі, — зітхнув Чарлі.
Марк піднявся й витер руки об штани.
— Слухай, я думаю, що ми можемо знищити його, якщо атакувати коріння. У мене є ідея: зробити кислоту. Якщо вразити рослину в її основі, вона може загинути повністю.
— А ти впевнений, що не зруйнуєш усе навколо, включно з нашими панелями? — підняв брову Чарлі.
— Я обережно, — відповів Марк. — Але це наш шанс.
Марк повернувся до лабораторії, де взявся за створення спеціального розчину. Він комбінував кілька хімічних компонентів, які вони раніше використовували для очищення металів і розчинення органічних речовин.
— Що ти там робиш? — запитав Чарлі, зазираючи до лабораторії.
— Усе під контролем, — відповів Марк, не відводячи погляду від колб. — Це буде слабка кислота, не надто агресивна, але достатньо потужна, щоб розчинити структуру рослини.
— Слабка кислота? Ти, бува, не надто оптимістичний? — буркнув Чарлі, хитаючи головою. — Ну добре, роби, що вважаєш за потрібне.
За кілька годин Марк приготував першу партію розчину.
— Готово, — сказав він, піднімаючи пластикову каністру з блідо-жовтою рідиною. — Тепер перевірмо це на корінні.
Вони повернулися до місця, де коріння рослини виступало з-під землі. Марк обережно налив трохи кислоти на одну з ділянок. Спершу нічого не сталося, але за кілька секунд з'явився легкий димок.
— Це працює! — вигукнув Марк, дивлячись, як стебло починає змінювати колір.
— Поглянь на це, — сказав Чарлі, показуючи на гілки, що обвивали панелі. — Вони ворушаться!
Рослина справді почала повільно стискатися, ніби відчуваючи біль. Але потім щось пішло не так.
— Чекай… Що це?! — вигукнув Чарлі, відступаючи.
Рослина раптом почала виділяти густу зелену рідину, яка швидко розповсюджувалася навколо коріння. Земля під ногами почала шипіти, і з'явився різкий запах.
— Це її захисна реакція! — сказав Марк, відступаючи ще далі. — Вона виділяє токсин, щоб захистити себе.
— І як ти це не врахував?! — крикнув Чарлі, прикриваючи рот рукою через запах.
Замість того, щоб послабити рослину, кислота зробила її ще агресивнішою. Гілки, які обвивали панелі, затягнулися ще щільніше, а коріння почало розростатися, пробиваючись крізь ґрунт і наближаючись до шатла.
— Тепер ми в ще більшій халепі, — сказав Чарлі, зиркаючи на гілки.
— Добре, добре, це був провал, — визнав Марк, піднімаючи руки. — Але ми дізналися щось важливе.
— Що? — насупився Чарлі.
— Ця штука надзвичайно стійка й агресивна. Але якщо вона так реагує на кислоту, то в неї точно є слабке місце. Ми просто повинні знайти його.
— Тобто ти пропонуєш ще більше експериментів? — саркастично запитав Чарлі.
— А в нас є вибір? — розвів руками Марк.
Вони вирішили діяти інакше.
Проаналізувати токсин, який виділяє рослина. Марк повернувся до лабораторії зразками зеленої рідини, щоб зрозуміти, як вона працює.
Використати природний антагоніст. Марк згадав про інші рослини на цій планеті, які могли б протистояти паразиту, подібно до того, як рослини конкурують за ресурси на Землі.
Захистити панелі фізично. Чарлі запропонував створити бар'єри навколо панелей із матеріалів, які рослина не зможе пробити чи обвити.
— Я думаю, це найгірший день у моєму житті, — сказав Чарлі, опускаючись на стілець у капітанському містку
— Але ми не здалися, — відповів Марк, ставлячи контейнер зі зразками на стіл. — І це означає, що ми ще можемо знайти рішення.
— Сподіваюся, ти правий, — пробурмотів Чарлі, витираючи обличчя рукою.
Ерліс, яка весь час спостерігала за їхньою роботою, тихо підійшла до Марка й ткнулася носом у його руку.
— Хоч хтось у нас вірить, — усміхнувся Марк, дивлячись на Ерліс.
Попереду було ще більше роботи, але вони знали, що повинні боротися за електроенергію, бо без неї шансів на виживання просто не залишиться.
— Послухай, Марк, — почав Чарлі, коли вони сиділи в темному ангарі, куди тягнулися нові гілки паразита. — Якщо ця штука буквально харчується електроенергією, може, нам варто її позбавити? Просто вимкнути все на шатлі.
Марк зупинився, думаючи про слова друга.
— Ти хочеш зрозуміти, наскільки це ризиковано? — сказав він, дивлячись на Чарлі. — Без енергії в нас не буде система життєзабезпечення, вентиляції, навіть мінімального освітлення.
— Але ми вже втрачаємо електрику! — гаряче відповів Чарлі. — Ця рослина висмоктує її швидше, ніж ми встигаємо відновлювати. Якщо нічого не зробимо, ми просто залишимося бе
— Ти пропонуєш вимкнути весь шатл, а якщо це не працює? Якщо вона просто залишиться, а ми лише втратимо своє становище
Чарлі задумався.
— У нас просто немає іншого варіанту, — зітхнув він. — Ізолювати її фізично не виходити
Марк мовчав кілька секунд. Він явно вагався.
— Гаразд, — нарешті сказав він. — Але ми повинні бути готові до будь-якого
Вони почали готуватися. Марк узявся за список основних систем, які слід підготувати перед виділенням, а Чарлі зосередився на системі.
— Ерліс, ти теж повинна нам допомогти, — сказав Марк, дивлячись на істоту, яка сиділа поруч із ним.
Ерліс уважно слухала, а потім, як завжди, почала допомагати. Вона принесла Маркові кілька невеликих інструментів, які він збирався використовувати для відключення окремих секційних систем.
— Часом здається, що вона робить нас краще, ніж ми самі, — усміхнувся Чарлі, дивлячись на неї.
— Я вже не дивуюся її здібностями, — відповів Марк. — Можливо, вона навіть зрозуміла, що ми намагаємося врятувати цей шматок металу, який вона тепер називає домом своїм.
На вечір все було готово. Марк і Чарлі зібралися на капітанському містку, де Чарлі тримав руку на головному рубильнику.
— Готовий? — запитав він.
— Ні, — коротко відповів Марк.