Він повільно почав їхати через річку, уважно стежачи за рівнем води.
— Все добре? — запитав Марк, притримуючись за поручень у кабіні.
— Поки так, — відповів Чарлі. Але коли машина досягла середини річки, двигун раптово захрипів і заглох.
— О, ні… — пробурмотів Чарлі, ударяючи по керму.
— Тримайся! — вигукнув Марк, вистрибуючи з кабіни.
Вода почала затікати в кабіну, і Чарлі поспішно виліз назовні.
— Ми повинні витягнути машину, поки її не затопило, — сказав Марк, беручись за мотузку.
За допомогою лебідки, яку вони знайшли в багажнику, їм вдалося витягнути транспорт із річки, але він був у жахливому стані.
— Це буде довгий день, — зітхнув Чарлі, відкриваючи капот.
Коли вони вже майже досягли супутника, із лісу почали доноситися звуки.
— Це… не вітер, — сказав Марк, піднявши руку, щоб привернути увагу Чарлі.
— Я знаю, — відповів той, хапаючи зброю.
З кущів вирвалися кілька невеликих істот, схожих на хижаків. Їхні блискучі очі й гострі зуби вказували на те, що вони не планували відступати.
— У нас знову гості! — вигукнув Марк, заряджаючи дротикомет.
Чарлі відкрив вогонь першим, стріляючи короткими чергами. Істоти почали кружляти навколо транспорту, намагаючись знайти слабке місце.
— Стій тут і прикривай, я спробую запустити двигун! — закричав Чарлі, стрибаючи в кабіну.
Марк прикривав друга, відстрілюючись і намагаючись не дати істотам підступити ближче. Через кілька хвилин двигун заревів, і Чарлі закричав:
— Вперед, сідай швидше!
Марк заліз у кабіну, і транспорт рвонув уперед, залишивши хижаків далеко позаду.
Коли вони нарешті дісталися супутника, сонце вже почало сідати. Величезна конструкція стояла серед поля, оточеного густими деревами.
— Ну що ж, — сказав Чарлі, вимикаючи двигун. — Почнемо.
— Сподіваюся, тут усе не настільки розбите, як у нашого транспорту, — пожартував Марк, беручи інструменти.
Вони почали акуратно від'єднувати панелі, уважно стежачи за звуками навколо.
— Нам потрібно бути швидкими, — сказав Чарлі. — Як тільки стемніє, ми можемо стати легкою здобиччю.
Марк кивнув і продовжив працювати. За кілька годин вони зняли всі придатні панелі й завантажили їх у транспорт.
— Вибираймося звідси, поки нам щось знову не завадило, — сказав Чарлі, заводячи двигун.
Марк і Чарлі вирушили назад до шатла, коли вже майже стемніло. Їхній транспорт був переповнений сонячними панелями, які вони ледве встигли зняти з супутника. Марк сидів у кабіні поруч із Чарлі, стомлено дивлячись у темряву.
— Принаймні зараз усе йде за планом, — сказав Марк, намагаючись розвіяти напруження.
— Так, але я не хочу це казати вголос. Щоразу, коли ми так думаємо, щось точно йде не так, — відповів Чарлі, кидаючи погляд на дорогу.
Він не помилився.
Через пів години їзди транспорт раптово почав глухнути, двигун захрипів, і машина різко зупинилася.
— Ти жартуєш? — пробурмотів Чарлі, ударяючи по керму.
Марк підняв брови й нахилився вперед, заглядаючи в панель приладів.
— У нас ще й пального вдосталь, — сказав він. — Що сталося?
Чарлі зітхнув і виліз із кабіни. Він обійшов машину, відкрив капот і ввімкнув ліхтарик.
— Проблеми з електронікою, — сказав він, оглядаючи дроти. — Думаю, наші "гості" могли щось пошкодити під час останньої сутички.
— І що тепер? — запитав Марк, витягаючи рюкзак з інструментами.
— Ми застрягли, — відповів Чарлі, кидаючи зламаний дріт на землю. — Це я точно можу сказати.
Темрява швидко поглинала навколишній ліс, і кожен звук здавався тривожним.
— Ми не можемо залишатися тут без укриття, — сказав Марк, озираючись навколо. — Ця місцевість не здається мені безпечною.
Чарлі мовчки кивнув.
— Нам доведеться переночувати тут. Якщо я зараз спробую полагодити машину, це займе години три-чотири, а працювати вночі занадто небезпечно.
— Тоді давай принаймні підготуємося до ночівлі, — сказав Марк, озираючи місцевість.
Вони вирішили витягти одну з сонячних панелей і створити тимчасове укриття, накривши її поверх металевої рами від багажного відсіку. Додаткові металеві листи стали імпровізованими стінами.
— Не найкращий табір, — зітхнув Чарлі, влаштовуючи спальне місце. — Але краще, ніж нічого.
— У нас є зброя, — сказав Марк, перевіряючи дротикомет. — Якщо що, ми хоча б зможемо дати відсіч.
Вечеря складалася з кількох сухпайків, які вони взяли із собою. Апетиту в обох не було, але вони знали, що треба підтримувати сили. Ерліс, яка мовчки сиділа поруч із ними, виглядала неспокійною. Її вуха постійно ворушилися, прислухаючись до кожного звуку.
— Вона щось чує, — тихо сказав Марк, вдивляючись у темряву.
— Сподіваюся, це просто дрібні тварини, — пробурмотів Чарлі, перевіряючи заряд у своєму автоматі.
Ніч була важкою. Навколо лунали дивні звуки: шурхіт у кущах, далекі реви, а одного разу навіть щось важке пробігло неподалік, змусивши їх обох завмерти.
— Ти думаєш, це може бути Страйкер? — прошепотів Марк.
— Не говори цього вголос, — відповів Чарлі.
Ерліс притиснулася до Марка, намагаючись сховатися від шуму. Її велика довіра до них стала тепер і її, і їхнім захистом.
На ранок, коли перші промені сонця прорізали густий ліс, Чарлі вирішив зайнятися ремонтом транспорту.
— Ми витратили цілу ніч на тривогу, — сказав Марк, допомагаючи Чарлі із заміною дротів. — Але головне, що ми живі.
— І що транспорт хоч якось їде, — додав Чарлі, підключаючи останній кабель.
Через дві години ремонт було завершено, і машина знову запрацювала. Вони швидко зібрали свої речі, знову завантажили сонячні панелі й вирушили назад.
Дорога до шатла була не менш виснажливою. Ліс усе ще видавав тривожні звуки, і вони постійно оглядалися, очікуючи нового нападу. Але цього разу їм пощастило.
Коли шатл нарешті з'явився перед ними, вони обоє відчули полегшення.
— Я думав, що ми більше ніколи не побачимо цей старий шматок металу, — сказав Марк, усміхаючись.
— А тепер уяви, скільки роботи чекає нас із цими панелями, — відповів Чарлі, зупиняючи транспорт біля ангара.
Вони знали, що попереду багато роботи, але з цими новими панелями в них з'явилася надія відновити енергосистему шатла. Чарлі почав одразу ж планувати, як увімкнути їх, а Марк вирушив до лабораторії, щоб підготувати нові системи для зберігання та розподілу енергії.
— Роботи стає дедалі більше, — сказав Марк, дивлячись на панелі.
— Але тепер ми хоча б знаємо, що можемо впоратися, — відповів Чарлі, розгортаючи креслення.
Минуло два дні після того, як вони встановили першу з нових сонячних панелей. Чарлі з полегшенням спостерігав, як системи шатла почали поступово наповнюватися енергією, і навіть генератори працювали трохи легше.
— Ну, нарешті щось йде за планом, — сказав Чарлі, перевіряючи системи на капітанському містку.
— Дай-но нам два тижні, і шатл знову буде в нормальному стані, — погодився Марк, записуючи останні дані у свій планшет.
Але ранок третього дня приніс несподівану проблему. Усі системи шатла одночасно вимкнулися. Світло згасло, генератори мовчали, а сонячні панелі перестали передавати енергію.
— Що за чортівня? — вигукнув Чарлі, побачивши, як індикатори енергії на панелі управління різко впали до нуля.
Марк підняв голову від своїх записів і зблід.
— Це не може бути перегрів або перевантаження, — сказав він. — Система була в ідеальному стані.
Чарлі не став витрачати час на розмови. Він схопив свій інструментальний рюкзак і побіг до сонячних панелей. Марк поспішив за ним.
Коли вони вийшли на відкритий простір, де були встановлені панелі, їх зустріло щось неймовірне. Панелі були покриті товстим шаром рослин, що звисали зі стелі дерев, обвиваючи кожен квадратний сантиметр поверхні.
— Ти це бачиш? — запитав Марк, зупинившись, як укопаний.
— О так, і це мені зовсім не подобається, — відповів Чарлі, повільно наближаючись до однієї з панелей.
Рослини мали товсті стебла, що виглядали неймовірно міцними. Вони щільно обвивали панелі, ніби харчувалися ними.
Чарлі спробував потягнути за одну з гілок, але вона навіть не ворухнулася.
— Вони ніби приклеєні, — сказав він, нахилившись, щоб уважніше роздивитися. — А глянь, у них є щось схоже на маленькі присоски!
— Це пояснює, чому вони висмоктують всю енергію, — сказав Марк, нахилившись поруч. — Це якийсь біологічний паразит.
Вони вирішили негайно спробувати позбутися рослини.
— Почнемо зі звичайного: ножі та інструменти, — сказав Чарлі, витягаючи багатофункціональний ніж.
Він намагався розрізати стебло, але воно лише трохи надрізалося. Гілка була надзвичайно міцною, і ніж зісковзнув, залишивши лише невелику подряпину.
— Це наче різати гуму, — сказав Чарлі. — Але це тільки початок.
Вони спробували інші методи: сокиру, пилу, навіть дротики Марка з доданими хімічними речовинами. Але нічого не допомагало.
— Гаразд, ми переходимо до радикальних засобів, — сказав Чарлі, дістаючи вогнемет.
— А ти впевнений? Якщо це почне горіти, ми можемо втратити саму панель, — зауважив Марк.
— Якщо ми нічого не зробимо, то панелі все одно будуть мертві, — відповів Чарлі. — Краще спробувати.
Він направив полум'я на одну з гілок. Але замість того, щоб загорітися, рослина почала виділяти густий чорний дим.
— Вона не горить! — вигукнув Чарлі, відступаючи, щоб уникнути диму.
— І навіть більше, — додав Марк. — Вона стає ще міцнішою від нагрівання.
Повернувшись до шатла, Марк і Чарлі почали обговорювати наступні дії.
— Ми не можемо залишити це просто так, — сказав Чарлі, нервово ходячи туди-сюди. — Якщо це не знищити, ми залишимося без енергії.
— Я почну аналіз рослини, — сказав Марк. — Нам потрібен спосіб розірвати ці гілки або зруйнувати їхні "присоски".
Ерліс, яка сиділа в кутку лабораторії, раптом підвелася й підійшла до Марка. Вона штовхнула його носом у плече, ніби підказуючи щось.
— Ти щось знаєш? — запитав Марк, пильно дивлячись на неї.
Ерліс повернула голову вбік, ніби вказуючи на полицю, де лежали кілька контейнерів зі зразками рослин.
— Вона каже нам щось перевірити, — припустив Чарлі.
Марк узяв один із контейнерів, у якому був зразок рослини з колючками, яку вони раніше назвали Торіссентра.
— Ця рослина токсична, — сказав він. — Якщо ми створимо екстракт її токсину, це може вбити паразита.
— Чудово, — сказав Чарлі. — Тільки не отруї нас у процесі.
Марк швидко приготував екстракт із шипів Торіссентри.