— Ми не знаємо, як ця рідина може вплинути на нас або на ґрунт.
Ерліс обережно вийшла з укриття й, помітивши калюжі, одразу зупинилася, піднявши лапу, наче теж відчувала небезпеку.
— Навіть вона це розуміє, — пробурмотів Чарлі.
Вони увійшли до шатла, щоб оцінити збитки всередині. Відразу стало зрозуміло, що пошкодження поширилися й на внутрішні системи.
Електроніка не працювала — усі монітори мерехтіли або зовсім не вмикалися. Кабелі звисали зі стелі, і деякі з них іскрили, створюючи тривожне потріскування.
— Це просто жах, — сказав Марк, роздивляючись усе. — Ми стільки працювали, щоб усе відремонтувати після зими, а тепер починати з нуля?
— Головне, що ми живі, — відповів Чарлі. Але в його голосі не було особливого оптимізму.
— А от генератори? — запитав Марк.
Чарлі кинувся до відсіку, де розташовувались основні генератори. Відкривши двері, він побачив, що корпус одного з них був пробитий уламком панелі, а два інших працювали на межі своїх можливостей.
— Генератори поки працюють, але довго вони не протягнуть, — повідомив він, повернувшись до Марка. — Нам потрібно щось вигадати, інакше ми залишимося без електрики.
— У нас тепер купа роботи, — зітхнув Чарлі, сідаючи на уламок металевої балки. — Треба лагодити шатл, знайти спосіб замінити панелі… і ще ж розібратися з цими Птеросами.
Марк присів поруч, витираючи піт із чола.
— І все це ми маємо зробити, поки вони не повернуться, — сказав він, зиркнувши на мертвих істот. — Бо я сумніваюся, що це був останній напад.
— Що ж, тоді варто почати прямо зараз, — підвівся Чарлі. — Інакше ми просто не виживемо.
— Спершу треба розібратися з тілами, — сказав Марк. — Їхня кров уже роз'їдає ґрунт, а якщо ці калюжі потраплять у наше джерело води, ми можемо сказати "прощавай".
— Це щось на кшталт токсину? — припустив Чарлі.
— Можливо, — відповів Марк. — Але я перевірю в лабораторії. Поки треба прибрати їх подалі від шатла.
Ерліс, як завжди, ходила за ними по п'ятах, тримаючись поруч із Марком. Її очі пильно стежили за тим, що відбувалося, і вона здавалася такою ж настороженою, як і вони.
— Чи не здається тобі, що вона знає щось про цих істот? — запитав Марк, поглядаючи на Ерліс.
— Думаю, вона знає про цю планету більше, ніж ми можемо собі уявити, — відповів Чарлі. — Але поки вона не заговорить, ми не дізнаємося правди.
Ерліс нахилила голову, ніби зрозуміла, що йдеться про неї, але мовчала.
Вони вирішили діяти поступово:
- Очистити територію від тіл Птеросів і токсичних калюж.
- Полагодити шатл і відновити хоча б мінімальну функціональність систем.
- Знайти спосіб замінити зруйновані сонячні панелі.
- Підготуватися до нових можливих атак.
— Пережили, — погодився Марк. — І будемо жити далі.
Вони обоє розуміли, що цей напад буде не останнім. Птероси стали агресивнішими, і їхня атака могла бути сигналом для інших істот цієї планети. Але вони не збиралися здаватися.
Минуло кілька днів після битви, але Марк і Чарлі не могли повністю зосередитися на відновленні шатла. Окрім фізичної втоми, обидва почали відчувати дивні симптоми. Спершу це здалося їм незначним — легке запаморочення, періодична нудота. Але з кожним днем ситуація погіршувалася.
— Ти сьогодні щось їв? — запитав Чарлі, витираючи піт із чола після чергової спроби полагодити розбитий генератор.
— Ні, апетиту зовсім немає, — відповів Марк, хитаючи головою. Він сидів у лабораторії, намагаючись працювати, але біль у шлунку і слабкість не давали йому зосередитися.
Чарлі сів поруч, важко дихаючи.
— Думаєш, це через те, що ми пережили? — запитав він. — Може, стрес?
Марк зітхнув і похитав головою.
— Навряд чи. Ці симптоми почалися після того, як ми почали приймати таблетки з рослини, яку принесла Ерліс.
Чарлі насупився, його вираз обличчя став серйознішим.
— Ти хочеш сказати, що це побічний ефект?
— Скоріше за все, — відповів Марк. — Я думав, що ці таблетки були ідеальним рішенням для нашої алергії на пилок, але, схоже, щось у їхньому складі взаємодіє з нашою фізіологією не так, як я сподівався.
Наступного дня ситуація стала ще гіршою. Чарлі майже не зміг закінчити ремонт генератора через сильну слабкість. Марк, який намагався продовжити свої дослідження в лабораторії, змушений був зупинитися, бо відчував, як земля "пливе" під ногами.
— Це жахливо, — сказав Чарлі, сидячи біля імпровізованого обігрівача. — Я не можу нічого їсти. Ледь випив склянку води.
— Я теж, — відповів Марк, розглядаючи таблетки, які вони приймали останні кілька тижнів. — Я зробив помилку. Поспішив із висновками, не провів достатньо тестів.
— У нас не було вибору, — сказав Чарлі. — Ми б задихнулися без них.
Марк кивнув, але виглядав спустошеним. Він узяв одну з таблеток і почав уважно її розглядати під мікроскопом.
Марк вирішив знайти причину побічних ефектів. Він провів кілька годин у лабораторії, аналізуючи склад рослини й взаємодію її компонентів із їхньою кров'ю.
— Ось воно, — сказав він, коли побачив під мікроскопом певну структуру.
Чарлі, який лежав неподалік, ледве повернув голову.
— Що там?
— Один з активних компонентів рослини не просто нейтралізує токсини пилку. Він також уповільнює засвоєння поживних речовин організмом, — пояснив Марк.
— Тобто? — запитав Чарлі, явно не в настрої слухати довгі пояснення.
— Тобто наші тіла буквально голодують, навіть якщо ми щось їмо, — відповів Марк. — Це пояснює втрату апетиту, нудоту й слабкість.
Чарлі вилаявся й підняв голову.
— Як це виправити?
Марк замислився.
— Нам потрібно знайти спосіб модифікувати таблетки або замінити їх. Можливо, з іншою рослиною, яка нейтралізує цей побічний ефект.
Увечері, коли Марк і Чарлі обговорювали, як діяти далі, до лабораторії прийшла Ерліс. У зубах вона тримала ще одну рослину, яку обережно поклала на стіл перед Марком.
— Вона це робить знову, — сказав Чарлі, дивлячись на неї. — Вона знає, що ми в біді.
— І, схоже, знову приносить рішення, — відповів Марк, починаючи аналіз нової рослини.
Рослина мала червонуватий відтінок, і її текстура нагадувала тонку тканину. Марк узяв невеликий зразок і одразу почав дослідження.
— Що думаєш? — запитав Чарлі, спостерігаючи за ним.
— Якщо мені пощастить, ця рослина може компенсувати ефекти попередньої. Її хімічний склад натякає, що вона стимулює метаболізм, — сказав Марк.
Чарлі зітхнув.
— Головне, щоб вона нас не вбила.
— Так, цього разу я буду обережнішим, — відповів Марк, працюючи далі.
Наступного дня Марк створив новий препарат із двох рослин і випробував його на собі. Спершу нічого не змінилося, але через кілька годин апетит почав повертатися. Нудота майже зникла.
— Це здається працює, — сказав він, сідаючи біля Чарлі.
Чарлі, хоча й виглядав скептично, теж погодився спробувати. До вечора він теж відчув полегшення.
— Ну що ж, — сказав Чарлі, з'ївши свою першу порцію їжі за останні кілька днів. — Мабуть, Ерліс знову врятувала нас.
Марк кивнув і подивився на Ерліс, яка спокійно лежала поруч.
— Вона робить це краще, ніж я, — сказав він із посмішкою.
— Так, але наступного разу, Марк, будь ласка, проведи більше тестів, перш ніж ми почнемо щось приймати, — додав Чарлі, хитро посміхаючись.
Марк розсміявся й підняв склянку води.
— Домовилися. За наше виживання!
— І за Ерліс, — додав Чарлі.
Вони підняли склянки й випили, знаючи, що попереду ще багато труднощів, але з новими силами готові їм протистояти.
Минуло кілька днів після того, як Марк і Чарлі оговталися від побічних ефектів ліків. Їхній стан значно покращився, і вони знову повернулися до роботи. Тепер, коли шатл знову потребував енергії, вони вирішили відправитися за сонячними панелями до найдальшого супутника.
Чарлі перевірив транспорт, підготувавши його до довгої подорожі.
— Нам доведеться їхати обережно, — сказав він, закриваючи багажний відсік з інструментами. — Супутник знаходиться в найскладнішій зоні: там і густий ліс, і кам'яні урвища. І якщо нас там атакують…
— Нас не атакують, — оптимістично перебив його Марк, вдягаючи рюкзак. — Ми впораємося.
Чарлі зітхнув, але нічого не відповів. Він знав, що оптимізм Марка — це добре, але реальність на цій планеті часто ставила їх у глухий кут.
Вони вирушили на світанку. Транспорт повільно пробирався через густий ліс, що залишився після зими. Стовбури дерев були покриті тонким шаром льоду, який блищав на сонці.
— Це справді красива планета, — сказав Марк, дивлячись у вікно. — Якби тільки вона не намагалася нас убити на кожному кроці.
— Так, краса оманлива, — відповів Чарлі, зосереджуючись на дорозі. — Особливо, якщо пам'ятати, що десь тут ще можуть ховатися ті ж Птероси.
Дорога ставала все складнішою. Дерева ставали густішими, і транспорт часто доводилося зупиняти, щоб розчистити шлях. У кількох місцях їм довелося навіть вийти з машини й вручну прибрати великі гілки та уламки, що блокували проїзд.
— Це місце давно покинули навіть тварини, — пробурмотів Чарлі, розчищаючи чергову перешкоду.
— Або вони ховаються, — додав Марк, уважно оглядаючи ліс навколо.
За кілька годин вони дісталися першого серйозного випробування — великого кам'яного урвища, яке перегороджувало їм шлях.
— От і все, — сказав Чарлі, вимикаючи двигун. — Далі ми не поїдемо.
— Як це "не поїдемо"? — здивувався Марк, оглядаючи урвище. — Ми повинні знайти об'їзд.
Чарлі дістав карту місцевості, яку вони створили раніше.
— Найближчий об'їзд займе щонайменше три години, — сказав він. — А це означає, що ми ризикуємо не встигнути до заходу сонця.
— У нас немає вибору, — відповів Марк, перевіряючи своє спорядження. — Ми ж не залишимо панелі просто так.
Чарлі зітхнув і знову завів двигун.
— Гаразд, але якщо побачимо щось підозріле, ми одразу повертаємося.
Через кілька годин об'їзду вони досягли наступної перешкоди — широку, але мілководну річку.
— Сподіваюсь, вона не така глибока, як виглядає, — сказав Чарлі, зупиняючи транспорт перед водою.
— Можна перевірити, — запропонував Марк, виходячи з машини.
Він підійшов до берега й занурив палицю у воду. Вода виявилася холодною, але дно було твердим.
— Гадаю, ми можемо переїхати, — сказав Марк.
Чарлі, хоч і не був у захваті від цієї ідеї, вирішив ризикнути.