А потім вони ж вимагають витрачати гроші на закупівлю в їхніх же країнах очисних технологій! При цьому за всіма їхніми законами вони абсолютно чисті. Наприклад, німці можуть купувати мідний брухт у якоїсь приватної голландської компанії, яка, в свою чергу, перекуповує мідь у прибалтійських фірм, які вивозять крадену мідь з України. Хоча всім відомо, що для цього крадії вирізають мідні кабелі на підприємствах, вночі крадуть діючі мідні трамвайні і тролейбусні тролеї, крадуть металеві кришки каналізаційних люків, зливні решітки на дорогах... При цьому робиться вигляд ніби ніхто не знає, що скуповується крадене. Інший приклад. Надаючи кредити новоствореним країнам СНД Європа твердо знала, що всі надані кредити будуть вкрадені і знову опиняться в їхніх банках, а розплачуватися будуть трудові обікрадені маси. Мало прикладів? Ось ще: вони із задоволенням вклали кошти у виробництво фарбованої води, цигарок, пральних порошків, жуйки та іншої дріб'ятини... Прибутки, зрозуміло, вивозяться. А до нас направляють сміття у вигляді секонд хенду. Ще й прибуток на цьому мають...На жаль, Україна має власних зрадників від влади, які зараз тішаться тим, що нібито попали в історію... Але хай ці зрадники не думають, що нащадки будуть про них пам'ятати з добром.
Володимир Іванович перевів дух.
– Таким чином, можемо говорити про новий вид економічної імперії, при якому не треба завойовувати нових територій, не треба витрачати коштів, щоб утримувати ці території, не треба утримувати апарат наглядачів. Зміст існування такої імперії криється у вивозі надприбутків. Тому треба тільки встановити і виконувати закони "пограбування" для економічно "переможених". Схема добре обкатана скральниками у Африці. Мало того, що вивозяться матеріали, всіляко заохочується імпорт кваліфікованих спеціалістів з бідніших країн.
– А нам завозять другосортну продукцію, – вставив своє Костянтин Корнійович. – Це торкається не тільки товарів та технологій. Голлівудська продукція розрахована на нерозвинених осіб, бо тільки нерозвинену душу можуть торкнути насильство, вбивства, секс та інші кіножахи...
– Точно, – погодилась з ним Надія Анатоліївна. – Західному суспільству притаманна глуха відчуженість між людьми. Намагання розшарувати суспільство. Пропаганда так званого середнього класу. Пропагується багатство за будь яку ціну. Головна мета – гроші.
– До речі про гроші і про культуру, – змінила напрям дискусії Марія Петрівна. – Я маю на увазі графіті. Адже можна не малювати на стінах. Якщо і є така необхідність, то таким я б запропонувала монети та паперові купюри. Найтонкіше графіті! Наприклад так, як наносять клейма на ювелірні вироби. Можна на поверхні самої монеті або по її гурту. Я б навіть залишила спеціальне місто для цього. Графіті такого роду стає рухомим, переходить так би мовити в іншу площину сприйняття. Тобто повертається до своєї пізнавальної ролі в історії. До того, і збережеться краще.
– А я хотіла б повернутися до конкретного питання, – привернула увагу присутніх Надія Анатоліївна. – Питання використання в Україні української мови. Начебто вона є державною, але сфера використання за роки незалежності майже не змінилась. Бідна Україна залишається у полоні колоніальних домагань. Боротьба за мову не повинна точитися у засобах масової інформації. Треба на рівні закону зобов'язати усіх державних службовців спілкуватись на роботі між собою виключно українською мовою. Без виключень. З відвідувачами, зрозуміло, потрібно спілкуватись на мові більшості проживаючої в регіоні. Поза роботою державні службовці можуть розмовляти будь-якою прийнятною мовою. За невиконання вимоги — негайне звільнення з роботи. У сучасних суспільних координатах українська мова повинна зайняти місце мови влади. Крім того, для впровадження такого указу, або закону не потрібно жодної державної копійки.
– Підтримую обома руками, – підхопився з місця Костянтин Корнійович. – Згоден, що українська мова стане справді державною, а точніше загальновживаною, тільки тоді, коли вона стане мовою влади. Ось чому її так бояться сили колишньої імперії зла. Вони її нищили віками і не змогли знищити. На їхню думку "рускій язик" повинен був цементувати, об'єднувати імперське мислення, але з цим він не впорався. Більшість периферійних країн колишньої імперії рішуче розірвали мовний зв'язок з нею і це дуже боляче сприймається у Кремлі: нав'язуються поняття мови "міжнаціонального" спілкування, хоча для цього можна використовувати будь-яку іншу мову з набагато більшою сферою вжитку; беруться під захист так звані "рускоязичниє", а насправді зрусіфіковані; створюються слов'янські союзи, з яких геть виключаються поляки, чехи, словаки, лужичани, серби, болгари, хорвати, словенці, македонці, босняки, чорногорці і залишаються тільки білоруси, росіяни, українці, тобто ті з слов'ян, які безпосередньо перебували під імперським тиском.
– Якби у Кремлі були розумніші, то дійсно зайнялись би розв'язанням слов'янського питання. Добре відомо, що всі імперії світу розпадались. І завжди будуть розпадатися, адже ніякий правитель ніколи не зможе керувати думками кожного окремого громадянина. Дійсно, на даний момент існує засвоєна всіма східними слов'янами величезна територія, яка офіційно на міжнародному рівні закріплена за Російською Федерацією. На цій основі і треба об'єднувати зусилля всіх слов'ян. І не в ім'я колишніх та прийдешніх імперій, а в ім'я розвитку величезного культурного вектору, який властивий саме слов'янам. Взагалі йдеться про світову культуру, в яку кожен народ вносить свої досягнення, свої культурні надбання. Можливо, суттєвим кроком до об'єднання слов'ян стане розробка загальнослов'янської мови об'єднаними силами всеслов'янського колективу лінгвістів-філологів, на базі первісної слов'янської.
– Цілком згодна. А зараз на теренах України створюються штучні партії, союзи, які базуються на мовному, ніби то "слов'янському", а насправді великодержавному імперському принципі, – спробувала поєднати теми Віра Іванівна. – Взяти хоча б Кримську область...
– Автономію, – уточнив Тарас Володимирович.
– Та яка там автономія, – махнула рукою Віра Іванівна. – Право на автономію несподівано отримали нащадки тих, хто масово переселявся на Кримський півострів, колишні військовослужбовці, серед яких, не виключено, є і ті, хто виселяв кримчан...
– Історія Криму досить складна, – сказав Володимир Іванович. – Тут були і скіфи, і античні греки, і готи, і гуни, і хазари, і печеніги, і татари, і слов'яни, по-більшості – українці... Хоча можу погодитись, більше прав на культурно-національну автономію мають не ті, кого переселяли...
– Щось ми дуже захопились політикою. Починаємо трохи гарячково обговорювати питання, – сказала Наталя Костянтинівна і попрямувала до басейну. – Пропоную трохи охолонути.
;
;
/*-------------------------------------89----------------------------------*/
;
– Ви нас обманюєте – вплив не працює, – сказав Бродерік, коли хлопці зібрались наступного ранку. – Ми спробували повторити і у наших фахівців нічого не виходить. Ви змушуєте нас застосовувати дещо інші методи...
– Ніхто вас не обманював, – перебив його Олександр. – Ви ніяк не хочете зрозуміти головне. Ми з'ясували, що існує природний захист від користування впливом лихими людьми. Вплив працює лише тоді, коли їм користуються оператори, які безумовно довіряють один одному. Не вірять, а саме довіряють. Якщо хоч одна людина не буде довіряти, то механізм не буде працювати. Можете спробувати або з нами, або з деким іншим, якщо в вашій країні існують люди, що безумовно довіряють один одному.
– Ми про це намагаємось вам сказати з самого початку, – продовжив Вадим. – Відверто кажучи, саме цьому ми нічого від вас не приховуємо.
– Може це прозвучить смішно, але мабуть недарма споконвіку йдеться, що добро завжди перемагає зло, – додав Анатолій.
– "Що ви збираєтесь робити?"
"Наскільки мені відомо, зараз потрібно відтворити дію впливу з нашими людьми."
– Те, що ми робимо – далеко не є казками, – відрізав командир бази.
– Ми добре розуміємо, що вплив є реальним, – сказав Віктор. – Але усіма можливими способами намагаємось довести вам природну захищеність впливу.
– "Чиї накази ви виконуєте?"
"Нам, військовим, наказано працювати з найвищим керівництвом розвідки."
– Як я зрозумів, ви стверджуєте, що природною захищеністю впливу є довіра між операторами, – сказав Бродерік.
– Саме так, – підтвердив Олександр. – Взаємодовіра.
"Наші експерименти по використанню впливу закінчились цілковитою невдачею, – роздумував директор ЦРУ, дивлячись на екран монітора. – Аналітики схиляються до думки, що ці хлопці не брешуть, що існує своєрідний захист від "несанкціонованого" використання. Звідси витікають два логічні висновки: перший, шукати в наших лавах людей, які б довіряли одне одному... Дуже складно. Адже наше суспільство фактично базується саме на взаємній недовірі, на гострій конкуренції, на бажанні за будь-яку ціну вирватись вперед, стати лідером. Тобто, якщо ми не знайдемо таких людей, то другий висновок такий: потрібно використати той матеріал, який в нас вже є, потрібно змусити цих хлопців виконувати наші накази. Тобто, керувати дистанційно. "
"Які методи заплановано застосувати?"
"Як крайня міра – методи примусового виконання наших наказів."
"Використання наших батьків?"
"Так."
– Що ж, ми ретельно вивчимо ваші заяви, – командир бази немовби забув про свій рішучий початок розмови. – А сьогодні ви сьогодні можете працювати у вільному режимі.
– Без нагляду? – запитав Вадик.
– Майже, – спробував пожартувати Бродерік.
"Проведемо час з користю."
– Гайда на вулицю, до батьків! – Віктор першим рушив назовні.
""Промацаємо" весь штат цієї бази на "вошивість.""
"Ситуація ускладнюється. Треба проробляти шляхи відходу."
Біля дверей стояв вартовий.
"Яким чином можна покинути базу?"
"Літаком, гвинтокрилом або автомобілем."
"Яка система охорони?"
"Периметр бази суворо охороняється: системи сигналізації, відеонагляд, сторожові вишки, крім того під наглядом усі дома та майданчики з гостями бази."
"Що планується робити з усіма гостями?"
"Не знаю."
Хлопці вискочили на вулицю і побігли до басейну.